«Вступне слово Формування нових навчальних чи наукових дисциплін вимагає інтенсивної роботи над понятійно-термінологічним апаратом. Останній є одним із свідчень того, що нова дисципліна ...»

Перманентний процес реорганізації центрального органу виконавчої влади у сфері етнополітики є результатом кількох обставин: 1) пошуку оптимального і ефективного органу, структура і діяльність якого була б адекватною складності самого феномена етнополітики та умов, у яких відбувається становлення самостійної української держави; 2) рівнем (на мій погляд, недостатнім) усвідомлення вищими органами законодавчої та виконавчої влади необхідності існування єдиного управлінського органу у системі виконавчої влади.

Щодо другого рівня структури етнополітичного менеджменту (імплементаційного), то про нього мова може йти більше у плані перспективи, оскільки сьогодні із перелічених заходів, які ми зараховуємо до цього рівня, здійснюється дуже обмежена кількість.

Нагадаємо, що на сьогоднішній день укладено кілька таких угод:

Угода між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною про співробітництво у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні” (вересень 1996 р.), “Угода між Міністерством України у справах національностей та міграції і Департаментом міжнаціональних відносин при Уряді Республіки Молдова про співробітництво з питань міжнаціональних відносин” (лютий 1996 р.), “Угода між Державним комітетом України у справах національностей та міграції і Департаментом з регіональних проблем та національних меншин при Уряді Литовської Республіки про співробітництво з питань національних відносин” (лютий 1997 р.).

У контексті етнополітичного менеджменту важливу роль відіграють спеціальні програми, як от “Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року”, “Заходи щодо державної підтримки збереження культурної спадщини кримських караїмів і кримчаків на період до 2005 року” тощо.

Окремими заходами у контексті етнополітичного менеджменту є постанови Кабінету Мінстрів, плани, які розробляються Держкомнацміграції, як правило, у співпраці з іншими міністерствами та відомствами, всеукраїнські наради тощо.

У контексті формування державної етнополітики з’являються й інші елементи етнополітичного менеджменту, як от Дорадча рада голів громадських об’єднань національних меншин, експертні групи (вони створюються при Держкомнацміграції та інших органах державного управління.

Бізнес етнічний — цим поняттям позначається, з одного боку, підприємництво, що характерне для представників етнічних меншин у поліетнічному суспільстві, а з другого — культивування традиційних промислів, котрі властиві тому чи іншому етносові або його частинам, розташованим у іноетнічному середовищі. У західних поліетнічних країнах етнічний бізнес іменується малим або іммігрантським бізнесом. Таке його визначення було зв’язане з тією обставиною, що іммігранти, які, скажімо, прибували до США, були обмежені у виборі сфери зайнятості і, як правило, концентрувалися у найменш престижних галузях. Поряд з цим іммігранти з тих чи інших країн виявляли себе вправними професіоналами у конкретних сферах зайнятості, як, наприклад, корейці — у вирощуванні та продажі овочів, вихідці з Росії єврейського походження — таксистами, мексиканці — у сфері ресторанного бізнесу, індіанці — у художніх промислах, й досягли у цих сферах помітних успіхів. Ці успіхи певною мірою пояснюються з точки зору теорії культурного поділу праці як результат впливу культурних традицій того чи іншого етносу.

В Україні етнічний бізнес, оскільки його результати значною мірою залежать від етнокультурних та етнопсихологічних характеристик певного етносу, може відіграти важливу роль у становленні дрібного й середнього підприємництва у перехідний період до ринкової економіки. Структура етнічного бізнесу та його місце у суспільному розвитку є продуктивною темою етносоціологічних досліджень, і зокрема у контексті міжетнічної взаємодії у поліетнічному суспільстві.

У зв’язку з цим у деяких західних країнах, зокрема у Сполучених Штатах Америки, сформувалася своєрідна структура ринку робочої сили і останній дістав назву “сегментований ринок праці”. Згідно із його концепцію ринок праці у поліетнічних країнах, принаймні США, складається із двох сегментів (секторів) — первинного і вторинного. У першому зосереджуються представники високооплачуваних професій (підприємці, менеджери, лікарі, митці, письменники) і, зазвичай вихідці із англосаксонського ядра американської нації (у політичному сенсі цього терміна), у другому — навпаки, представники низькооплачуваних професій (робітники, зайняті у сфері послуг тощо), як правило, вихідці із іммігрантських спільнот.