«ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Випуск 14 Засновано в 1999 р. Книга І Кіровоград — 2010 УДК 37.013-053.5 (082) ББК 74.200я43 Т43 ...»
мунікації між людьми, наслідком пристосування одна до одної, взаємних поступок і злагоди. Такий підхід недосконалий, оскільки громадянськість залежить ще і від когнітивних, виховних, та інших впливів на особистість [2, с. 20].
Засновник концепції самоактуалізації, американський психолог А. Маслоу [2, с.20] стверджує, що громадянськість можна інтерпретувати як потребу реалізувати свій особистісний потенціал у соціальній, державній творчості. Самоактуалізацію психолог ставить на вершину людських потреб, зазначаючи при цьому, що справжні громадяни починають саме з вершини — самореалізуються у державницькій діяльності.
Отже, з точки зору соціальної психології громадянськість є різновидом базової соціальної установки, що виражається у готовності особистості свідомо приймати, відповідально і добровільно виконувати закони та вимоги своєї держави.
У сучасній педагогіці найбільш обгрунтовано поняття «громадянськість», на нашу думку, в наукових дослідженнях О. Сухомлинської, згідно з якими громадянськість представляє собою інтегративну якість особистості, що дозволяє відчувати себе юридично, соціально, морально дієспроможною. Головними елементами громадянськості визначені моральна і правова культура.
Досліджуючи акмеолого-педагогічну концепцію виховання громадянськості, російський учений А.М. Князєв розглядає її визначення у двох напрямках: як власне психологічну характеристику в єдності психічного (когнітивно-аффективно-вольового), і особистісного аспектів, так і визначення громадянськості як однієї з ключових соціальних компетентностей особистості, яка включає в себе певний компонентний склад (знання, досвід, стосунки, готовність, вольова регуляція). Систему відносин особистості, які визначають громадянськість представлена А. Князєвим трьома стратами, кожна з яких у свою чергу включає підсистеми стосунків, що її характеризують. При цьому кожна із страт визначається направленістю цих стосунків. Так, перша страта визначається як макроструктура, включає направленість на відношення людини до держави, її історії, політики, економіки, культури.
38 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І Друга страта, визначається як мезоструктура, включає направленість на відношення людини до суспільства, до суспільних та державних структур.
Третя страта визначається як мікроструктура, включає направленість на відношення людини до себе як громадянина, до інших, особливості їх системи громадянських відносин. Педагог зауважує, що саме мікроструктура відношень розглядається як основа формування в онтогенезі, необхідних громадянину відношень, які фіксуються в макро- і мезоструктурах.
Досліджуючи акмепедагогічні основи виховання громадянськості, А.М. Князєв характеризує громадянськість як направленість особистості, що проявляється як різного роду включеність:
когнітивну, вольову, поведінкову, регулятивну [4, с. 47]. Відповідно до вищезазначеного науковець визначає громадянськість як багатозначну, історично та соціокультурно обумовлену особистісну якість, в основі якої лежить певна система громадянських відношень до держави, суспільства, інших людей, до себе як до громадянина, до громадянських прав і обов’язків. Як важлива соціальна компетентність особистості громадянськість, з одного боку характеризується змістом і єдністю когнітивного, емоційновольового, регулятивного, мотиваційного, ціннісно-смислового, поведінкового і особистісного компонентів, а з іншого боку — як компонентна структура, що включає знання та зміст компетентності, досвід її реалізації, емоційно-вольову регуляцію процесу, ціннісно-смислову направленість системи домінуючих відношень і готовність до самореалізації [4, с. 21].
Узагальнення результатів науково-педагогічних праць вітчизняних та зарубіжних педагогів-науковців, а також власні дослідження дозволяють:
1. При трактуванні громадянськості враховувати дві сторони: об’єктивну — вимоги до громадянина з боку держави та суспільства і суб’єктивну — власні інтереси і потреби громадянина, його зацікавленість в реалізації норм і вимог держави та суспільства.
2. Трактувати громадянськість як багатовимірне, комплексне особистісне утворення, що має культурологічні засади, і структуру якого складають певні властивості, духовно-моральні якості, світоглядні й психологічні характеристики. Найбільш важ
<
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді
ливими, серед яких є патріотизм, орієнтація на гуманістичну ідеологію, гідність, соціальна справедливість і відповідальність, політична, правова і моральна культура; готовність до соціального і професійного самовизначення, громадянська позиція, громадянська поведінка, обумовлена визнанням своїх громадянських обов’язків.
3. До основних елементів громадянськості відносяться правова і політична культура, які є головною умовою існування громадянського суспільства.
4. Відповідно до завдань громадянського виховання визначити три рівні реалізації громадянськості, як результату даного виховного процесу:
1) загальнодержавний. На цьому рівні громадянськість виражається у конкретній орієнтації зовнішньої і внутрішньої політики конкретної держави;
2) соціально-груповий рівень. На даному рівні громадянськість формується у певних соціальних групах, які відповідно до свого місця і ролі у суспільстві вибудовують стосунки із державою;
3) особистісний рівень. На цьому рівні громадянськість виражається у психологічних проявах особистості, її ціннісних орінтаціях.
Експериментальне дослідження формування громадянськості студентів на означених рівнях стане темою нашої наступної розвідки.
Література:
1... /... —.:, 1997. — 376.
2...,..,.., Збірник наукових праць, випуск 14, книга І... — 2008.
— 72.
5.
(). —., 2000.
6.. 122. В статье анализируется понятийный смысл «гражданственности»
как междисциплинарной категории. Раскрывается ее социальнопедагогическая доминанта. Соответственно с задачами гражданского воспитания определяются ее уровне реализации.
Ключевые слова: гражданственность, гражданское воспитание, гражданская позиция, гражданские ценности, парадигма воспитания.
In the article, the concept of citizenship as a interdiscspline I content cathegory is being analyzed. Its socio-pedagogical dominant is being exposed. According to the tasks of civic edukation, its levels of implemention are being determined.
Keywords: citizenship, civic education, civic position, civic values, the paradigm of education.
УДК 371.124 О. В. Ганжа, м. Кіровоград
ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ «СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА ЗРІЛІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ»
Подано особливості теоретичних узагальнень щодо змісту соціальнопрофесійної зрілості майбутнього вчителя історії.
Ключові слова: акмеологія, особистість, зрілість, соціальна зрість, самовизначення, самореалізація.
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді
В системі освіти існують протиріччя, які в узагальненому вигляді зводяться до розбіжностей між поліфункціональною за своєю сутністю соціальною сферою освіти та мономірною, наукоцентричною моделю її функціонування, які зорієнтовані на розробку та застосування нової парадигми і концепції освіти, нових критеріїв її якості. Формування нової концепції освіти є ефективним на перетині соціології, педагогіки, психології, валеології та акмеології.
Аналізуючи різноманітні освітні моделі, можна виокремити два основних напрямки. В основі першого знаходиться педагогічний підхід, а в основі другого — філософсько-методологічний.
У своєму дослідженні ми притримуємося підходу, в основі якого знаходиться обов’язковий особистісний компонент, пов’язаний з ідеями самореалізації особистості. Цей підхід використовувався при систематизації педагогічного знання у напрямку типологічних відмінностей авторитарного (традиційного) і гуманістичного виховання, що пов’язані із механізмами реалізації, рушійними силами виховання і навчання.
В основу даного підходу покладено соціоцентристську модель педагогічної діяльності, яка перш за все характеризує наявність чітко заданої, що підлягає перевірці (вимірюванню) цілі навчання й виховання, й виражена у формі моделі особистості (універсальної, єдиної, що виключає можливість варіацій). Вона базується на системі діагностики із заздалегідь визначеними критеріями, параметрами, індикаторами, які дозволяють не тільки визначити відповідність кінцевого стану суб’єкта, що формуться у орієнтовній моделі, але й прослідкувати правильність його формування на проміжних етапах цього процесу.
В акмеологічних концепціях (зокрема концепції професійної освіти) інтегральним показником цілісного розвитку майбутнього фахівця, його мікроакме є феномен зрілості.
Зрілість є акмеологічним критерієм розвитку людини, зокрема й професійного розвитку. Поняття «акмеологічний» ототожнюється з двома якісними характеристиками: цілісний та вищий рівень досягнень.
Акмеологічна концепція професійної освіти в якості мети освіти передбачає й цілісний розвиток фахівця. Такий розвиток повинен забезпечувати формування відповідного рівня і виду 42 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І зрілості на певному етапі навчання й вікового розвитку особистості.
У акмеологічній концепції професійної освіти зрілість розглядається як характеристика рубіжних етапів становлення особистості в процесі професійного навчання.
Зрілість — це прояв акме, вершина, яка утворюється на перетині гетерогенних процесів: вікового психофізіологічного розвитку з домінуванням онтогенетичних закономірностей та освітньо-виховного процесу з домінуванням закономірностей соціокультурного розвитку.
Зрілість — це інтегральна якість та рівень розвитку людини, яка зростає.
Вікові етапи розвитку певною мірою зівпадають з періодами навчання. І кожний такий період закінчується досягненням своєї вершини, певного виду зрілості як готовності до розвитку — освіті на наступному етапі-періоді: дошкільник досягає шкільної зрілості як готовності до освіти у школі; випускник початкової школи — навчальної зрілості — навчальної зрілості як готовності до освіти в основній школі; випускник основної школи — особистісної зрілості як готовності до осмисленого й відповідального вибору наступного навчального руху й освіти у середній школі;
випускник середньої школи — соціальної зрілості як готовності до життєвого (особистісного й професійного) самовизначення.
Кожний вид зрілості показує новий стан в духовному опанування світу, у світогляді, ціннісно-смислових домінантах й способах життєдіяльності у цілісному розвиткові людини, у взаємодії індивідних, особистісних та суб’ єктно-діяльнісних факторів дорослішання й дозрівання.
Зрілість — це суб’єктивно-об’єктивна категорія, вона показує суб’єктивний життєвий досвід й природні ресурси людини, яка зростає а також об’єктивні закономірності вікового розвитку та освіти.
Зрілість — це також соціально-педагогічний результат, що виникає в процесі взаємодії соціального та педагогічного середовища.
Кожен вид зрілості є передумовою досягнень на новому віковому й освітньому етапі життєдіяльності людини, яка зростає,
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді
її рівневого, ступінчастого сходження до вершини життєвого макроакме, до життєвої й професійної зрілості.
З точки зору теорії акмеології зрілість є акмеформою, яка взаємодіє з іншими акмеформами, що пояснюють вершини, інтегральні характеристики цілісного розвитку людини: індивідуальність, творчість, здоров’я, духовність тощо.
Висхідним поняттям щодо аналізу якісних характеристик та властивостей особистості доцільно вважати поняття її цілісності.
Проблема цілісності людини має тривалу історію існування.
Як суб’єкт, людина завжди сама подає себе своїми вчинками, діями, мовою, мімікою, жестами тощо. У багатьох випадках, людина, яка підлягає пізнанню може спеціально або випадково «подавати себе» упереджено, оскільки вона зацікавлена у тому, щоб справити необхідне враження на інших.
Доцільна інтерпритація зовнішніх проявів людини можлива лише в контексті певних життєвих ситуацій, які актуалізують відповідні їм за змістом психічні властивості й процеси.
Особистiснi властивостi — це прояв соцiальних якостей iндивiда. Вивчати їх можна лише на основі аналізу життєдіяльності особистості в суспiльствi (соціумі). Тiльки аналiз вiдносин «особистість — середовище» дозволяє розкрити властивості людини як особистостi.
Включаючись у соцiальнi процеси, особистiсть тим самим змiнює обставини свого власного життя. Беручи участь у суспільному житті, особистість активно визначає i розвиває «лiнiю»
свого власного життя. Основною умовою самовизначення особистостi й свiдомого регулювання своєї життєдiяльностi є її соціальна активнiсть.
Особистiсть є соцiальна якiсть (властивість) iндивiда, що визначається його «включенiстю» у суспiльнi вiдносини. Образ життя iндивiда, соціальні ролі, які він виконує, забезпечують формування, трансформацiю i закрiплення властивостей, якi утворюють зміст його соціально-професійного спрямування. Саме в системi соціально-професійних вiдносин вiдбувається перетворення внутрішніх, психiчних процесiв індивіда у якiснi властивостi його особистостi.
Вивчення особливостей соціально-професійного розвитку особистостi передбачає аналiз не лише того, як вона привласЗбірник наукових праць, випуск 14, книга І нює соцiальний досвiд i залучається до життя суспiльства, але i яким є зміст її оригiнального (ціннісного) внеску, що збагачує цю життєдіяльність. Саме залежність засвоєння і відтворення соціального досвіду і є основою на якій може розкриватися стан розвитку особистості. Прикладом якісної характеристики цілісного розвитку особистості ми й пропонуємо розглядати соціальну зрілість.
Розглядаючи окремі аспекти детермiнацiї розвитку особистостi, слід звернути увагу на значення її активностi, а також враховувати те, що соцiалiзацiя особистості безперервно зв’язана з її iндивiдуалiзацiєю. В цьому зв’язку виникає проблема самодетермiнацiї розвитку особистостi. Специфічність пробеми самодетермінації полягає не лише в тому, що особистiсть майбутнього фахівця навчається довiльно регулювати свою поведiнку.
Бiльше того, на відповідній стадії свого розвитку вона починає сама свiдомо органiзовувати своє власне життя, а, у зв’язку з цим, визначати інтенсивність свого власного розвитку, у тому числi соцiального.
«