«ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Випуск 14 Засновано в 1999 р. Книга І Кіровоград — 2010 УДК 37.013-053.5 (082) ББК 74.200я43 Т43 ...»

У ході дослідно-експериментальної роботи ми досліджували мотиви батьків щодо заохочення дитини до занять фізичною культурою і спортом. На початку педагогічного експерименту на одному з перших місць, як в експериментальній, так і контрольній групах домінуючим був мотив «зміцнення здоров’я та високий рівень фізичної підготовленості». Другим домінуючим мотивом був «вплив на характер вольових якостей». Третє місце зайняли мотиви «гармонійний розвиток дитини» та «дисциплінованість і раціональний розпорядок дня».

Після проведеного формувального експерименту два перших місця залишилися за тими ж самими мотивами, що були до початку експерименту. Третє ж місце в експериментальній групі зайняли такі мотиви як «розвиток уміння спілкуватися в колективі» (54,8 % батьків у порівнянні з 16,7 % батьків до формувального експерименту). У контрольних групах така тенденція не спостерігається (на початку і в кінці дослідження — приблизно 22,8 % батьків назвали цей мотив одним із ведучих). На одне з чільних місць батьками експериментальних груп були поставлені мотиви «можливість організованого дозвілля» (42,8 % батьків у порівнянні з 14,7 % батьків до формувального експерименту).

У контрольних групах цей мотив вважали домінуючим 15,4 % батьків, а наприкінці експерименту — 16,2 % відповідно.

Аналізуючи пріоритетність мотивів в експериментальній групі батьків до і після формувального експерименту можна зробити висновок, що волонтерська, командна, фізкультурнооздоровча, спортивно-масова і колективна діяльність як форма інтеграції родинного і фізичного виховання сприяє соціалізації як старших підлітків, так і їх батьків, що спонукає останніх до спільного проведення активного дозвілля.

240 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І Аналіз результатів проведеного дослідження вказує на необхідність подальшого вивчення питань ефективного впровадження фізичного виховання в родини старших підлітків з ослабленим здоров’ям, покращенні взаємодії сім’ї та школи у дотриманні здорового способу життя засобами фізичної культури і спорту.

Література:

1... : /...—.:, 2008. —. 382.

2... В статье рассмотрена проблема физического воспитания в семье, освещены основные формы, методы и средства эффективного внедрения физической культуры и спорта в семьях старших подростков с ослабленным здоровьем.

Ключевые слова: семья, воспитание, физическое воспитание, подростки с ослабленным здоровьем.

The article deals with the problem of sport (physical) education in the family and enlightens the main forms, methods and means of effective introduction of physical training and sport in the families of elder juveniles with weak health.

Key words: family, education, physical education, elder juveniles with weak health.

УДК 371: 372.874+372.878 Л. М. Масол, м. Київ

ЕСТЕТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО

ПРОЦЕСУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Обґрунтовано теоретичні засади проблеми естетизації освітнього середовища загальноосвітньої школи. Представлено авторську дефініцію поняття «естетизація» в контексті розробленої концепції худоТеоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді жньо-естетичного виховання школярів і формування у них комплексу ключових (метапредметних), естетичних (міжпредметних) і мистецьких (предметних) компетентностей у системі загальної мистецької освіти.

Ключові слова: естетизація, компетентності, поліхудожнє виховання школярів.

Розвиток шкільної освіти в Україні в ХХІ столітті відбувається в умовах її трансформації в напряму гуманізації, впровадження особистісно орієнтованого навчання і виховання школярів із метою набуття ними базових компетентностей для майбутньої успішної життєдіяльності. Громадянин інформативного суспільства має бути естетично вихованим, мати достатньо розвинутий естетичний смак, естетичні цінності які допоможуть критично ставитися до різнобічних естетичних і анти-естетичних впливів культурного простору сучасності. З огляду на це не втрачає гостроти проблема оптимізації впливу шкільної системи навчання і виховання учнів засобами мистецтва у системі загальної освіти, зокрема у старшій профільній школі, де обсяг навчального часу на вивчення мистецьких дисциплін мінімізовано на всіх напрямах, окрім художньо-естетичного профілю (1 год. на тиждень на вивчення української художньої культури), а естетико-виховна робота проводиться в досить обмеженому обсязі.

Вчителі не завжди ефективно застосовують фактори мистецтва у вихованій роботі з учнівською молоддю, враховуючи їхні потреби й інтереси, що спричинено як інерцією традиції відсутності базової мистецької освіти у старшій школі, так і загальною перевантаженістю старшокласників, що не сприяє їхньому художньо-естетичному саморозвитку. Недостатня готовність учителів змістовно організовувати й проводити дозвілля учнів шкільного віку на засадах естетизації освітнього середовища їхньої життєдіяльності у відповідному предметно-просторовому середовищі школи не відповідає сучасній соціокультурній ситуації, де потужні медіа-засоби всебічно використовують естетичні чинники впливу на дітей і молодь, пронизуючи весь простір існування особистості, проте не завжди на рівні високих естетичних критеріїв, а інколи загалом за їх відсутності (окремі телешоу, відео-кліпи, артизована рекламна продукція тощо).

Естетизація освіти передбачає цілеспрямоване створення умов для розвитку особистості у процесі набуття знань і досвіду, 242 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І що є наслідком впливу не лише навчання, педагогічної взаємодії, але і соціокультурного середовища.

У науковій літературі «естетизація» в широкому розумінні поняття тлумачиться як надання естетичної форми предметам і явищам (образу життя, середовищу, побуту, людським стосункам тощо). Як зазначають філософи, естетичні якості (на відміну від суто мистецьких) екстраполюються на всі предмети та явища буття — матеріальні та ідеальні, соціальні й природні. Естетизація включає процеси ідеалізації, гармонізації, візуалізації, вона передбачає інтенсивне використання мистецтва, актуалізацію завдяки його засобам емоційно-енергетичних ресурсів людини.

Естетизація навчального процесу у вищій педагогічній школі була предметом дослідження російських фахівців (В. Жданова, Т. Суслова), українських учених (Я. Сопина, Г. Шевченко, Л. Хомич), а естетизацію навчально-виховного процесу в професійнотехнічних навчальних закладах вивчала С. Вдович. Дослідники виокремлюють такі елементи естетизації педагогічної діяльності, як ритмічність, пропорційність, емоційність, гармонійність, які притаманні саме мистецькій діяльності.

У науково-педагогічній літературі проблему естетизації середовища навчального закладу досліджували Н. Осипова, Л. Печко, Т. Щербакова, О. Фурса. Вперше на теоретико-методологічному рівні проблему естетизації освітнього середовища поставила Л. Печко, деталізуючи її прикладні аспекти на рівні уроку, класу, школи. Авторитетна російська вчена переконливо довела другорядність предметно-матеріального тла, порівняно зі спільною духовною спрямованістю естетичних інтересів, потреб, установок, ставлення до світу учнів, педагогів і батьків [2, с. 6]. Н. Осипова і Т. Щербакова обґрунтували педагогічні основи естетизації як умови розвитку особистості й розробили відповідні спецкурси і факультативи, що сприяють актуалізації естетичного компоненту навчально-виховного процесу. О. Фурса зосередила увагу на конструюванні естетичного середовища навчального закладу.

У класифікації середовищних освітніх утворень викоремлюються різні типи: «культурне», «культуротворче», «культурологічне», «культуровідповідне», «культурно-освітнє», «культурно-розвивальне», «полікультурне», «поліхудожнє», «художньо-культурологіч

<

Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді

не» (Н. Боритко, І. Кашекова, Л. Савенкова, О. Тюрікова, Н. Шишляннікова).

Сучасні педагоги застосовують термін «естетизація», характеризуючи принципи навчання і виховання, виховну системи школи (Т. Бєлєнький, В. Кукушкін, Б. Лихачьов, Т. Писарєва та ін.), маючи на увазі насамперед його значення для формування естетичного ставлення особистості до навколишнього світу. Позитивно оцінюючи згадані напрацювання, вважаємо, що теоретичний фундамент проблеми естетизації у педагогіці розроблений недостатньо. Разом з тим, як свідчать інтернет-джерела, у багатьох прикладних дослідженнях, наприклад, розробках концепцій окремих навчально-виховних закладів нового типу (ліцеїв, гімназій), принцип естетизації активно декларується в низці інноваційних підходів, розробляються плани естетизації виховної роботи з учнями. Проте конкретні прикладні розробки, методики й технології, як правило, при цьому не наводяться.

Купить саженцы и черенки винограда Более 140 сортов столового винограда.

Таким чином, виникає суперечність між високими соціокультурними вимогами щодо художньо-естетичної вихованості старшокласників, усвідомленням значущості естетичного виховання і бажанням окремих ентузіастів виконувати це соціальне замовлення, з одного оку, і методичною непідготовленістю вчителів до здійснення естетизації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах, невідповідністю організаційно-методичного забезпечення змісту навчання і виховання, з другого. Зазначене зумовлює необхідність концептуалізації і науково-прикладного опрацювання ідеї естетизації навчальновиховного процесу, її експериментальну апробацію і практичне впровадження.

Отже, метою статті є теоретичне обґрунтування концептуальних засад проблеми естетизації навчально-виховного процесу засобами мистецтва як чинника художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі, розробка педагогічних умов створення відповідного естетизованого освітнього середовища.

Концептуальні ідеї естетизації вперше представлено нами у розробленій і затвердженій МОН України і АПН України Концепції художньо-естетичного виховання школярів у загальноосвітніх навчальних закладах (4), де поняття «естетизація освітнього 244 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І середовища» інтерпретовано як принцип загальної мистецької освіти та художньо-естетичного виховання. Він детальніше обрунтований у монографії «Загальна мистецька освіта: теорія і практика» (3, с. 265-267).

Середовищний зріз естетизації трактуємо у таких ракурсах:

• у просторі конкретного освітнього закладу (зокрема через взаємозв’язок навчальної і позаурочної художньо-естетичної діяльності);

• у площині узгодженості шкільних мистецьких заходів і дозвіллєвих форм художньої діяльності учнів;

• у вимірі гармонізації різних соціальних естетико-виховних впливів — професійно-педагогічних, сімейно-родинних, соціокультурних.

Освітнє середовище ми розглядаємо як систему впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціально-педагогічному і просторово-семантичному оточенні.

Естетизація освітнього середовища таким чином передбачає гармонізацію цих впливів і наповнення ціннісним змістом:

• соціального оточення, яке складається з контингенту учнів і контингенту вчителів, форм їх спілкування і взаємодії, видів діяльності й учинків;

• просторово-предметного оточення, що включає дизайн шкільних приміщень, предметів, символів тощо.

Тобто естетичне середовище, в якому провідна роль належить мистецтву (О. Командишко, Л. Печко), має бути естетичним і за змістом, і за формою, адже процес естетичної ідентифікації і самоідентифікації школяра здійснюється не лише у процесі безпосереднього спілкування з мистецтвом на уроках художньо-естетичного циклу, а й із конкретними людьми із соціального оточення — батьками, вчителями, друзями. Середовище загальної мистецької освіти — це естетичне оточення учня в шкільному житті, сукупність об’єктивних зовнішніх умов і факторів, соціальних об’єктів і мистецьких предметів, необхідних для її успішного функціонування. Отже, це система цілеспрямованих естетико-педагогічних впливів на художній розвиток школяра на уроках мистецтва, а також інтенсифікація додаткових естетичних чинників, які містяться у соціальному і просторово-предметному оточенні

Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді

Е с т е т и з а ц і ю загальноосвітньої сфери загалом і освітнього середовища зокрема ми трактуємо як комплекс організованих і спрямованих певним чином художньо-педагогічних заходів (створення шкільних картинних галерей і музеїв, мистецьких світлиць, організація художніх студій, гуртків тощо), які змінюють якісні параметри навчально-виховного процесу, всього освітянського простору закладу і ширше — життєдіяльності учнів у школі й поза її межами.

Разом із сукупністю сучасних засобів навчання вони сприяють входженню учнів в енергетичне поле мистецьких цінностей, посилюючи їх ціннісно-емоційний резонанс і поліхудожній вплив. Ці заходи (мистецькі акції, дії), підвищують статус мистецтва в школі, перетворюючи його на провідного репрезентанта універсального естетичного маркера буття, який позитивно впливає на все навколишнє життя учнів; він пронизує всі інші дотичні до мистецької освіти сфери культури та активно взаємодіє з навколишнім соціокультурним середовищем, насамперед, закладами культури (музеями, галереями, філармоніями, театрами, клубами).

У науковий обіг вводиться обґрунтована в культурологічній площині й експлікована дефініція «естетизація освітнього середовища» на основі розробленої авторської концепції художньо-естетичного виховання і мистецької освіти учнів загальноосвітньої школи.

Поняття «середовище» багатогранне і багатопланове. Філософи трактують цей термін, як «довкілля», «простір» і виділяють у цьому явищі фізичний і соціальний аспекти.

Освітнє середовище — це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціально-педагогічному і просторово-семантичному оточенні. Л. Савенкова конкретизує простір середовища в галузі навчання на три різновиди: 1) предметне середовище,

2) природне середовище, 3) соціальне — середовище спілкування [6, с. 16 ]. В. Ясвін визначає наступні компоненти освітнього середовища: просторово-предметний, соціальний, психодидактичний (технологічний) [8]. Виокремлюємо й рельєфніше конкретизуємо перші два з названих компонентів, як основних для загальної мистецької освіти (психодидактичний компонент розглядаємо окремо, поза рамками середовища):

246 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І

1) просторово-предметне оточення включає шкільні приміщення (класи, холи, зали) та їх дизайн; речі, предмети, символи, обладнання, спеціальний одяг (форма);