WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 || 3 | 4 |

«-3Національна академія наук України Головна астрономічна обсерваторія Відьмаченко А.П. Мороженко О.В. Порівняльна планетологія. Навчальний посібник Textbook Comparative Planetology ...»

-- [ Страница 2 ] --

Наступні 4 – названі планети-гіганти; їм притаманна низька середня густина (на рівні 1 гсм-3) і надзвичайно потужна, переважно воднево-гелієва, атмосфера. За винятком Меркурія і Венери, навколо планет обертаються супутники планет, кількість яких зараз наближається до 200. В екваторіальній площині планет-гігантів розташовані кільця різної потужності та, імовірніше за все, й розріджені кільця навколо Землі і Марса. Відзначимо, що зараз відкриті планетні системи навколо інших зір (екзопланети), станом на 21 червня 2012 р. кількість систем становила 625, а екзопланет – 779.

Доцільно відзначити, що за новим визначенням, планетою вважається тіло, яке задовольняє двом умовам: воно мусить бути єдиним на орбіті навколо зірки (але не бути її компаньйоном) і мати настільки велику масу, щоб під час формування набути близьку до сфери форму. За цих умов лише об’єкти з масою більше 51020 кг і діаметром більше 800 км мають шанс набути статусу класичної планети.

Не лише великі планети, але й багато малих тіл і навіть екзопланет мають власні назви. Тому нижче коротко опишемо історію відкриття деяких із цих тіл та присвоєння їм імен.

Великі планети. З древніх часів були відомі найяскравіші планети (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн), яким були присвоєні імена давньогрецьких богів, відповідно, Гермес, Афродіта, Арес, Зевс і Кронос, або латинською: Меркуріус, Венус, Марс, Юпітер (Іовіс) та Сатуріус. В 1781 р.

В. Гершель відкрив Уран (Уранус). Виходячи з розбіжності розрахованої і спостережної орбіти Урана (так званих нев’язок) незалежно У. Левер’є та Дж. Адамс передбачили наявність ще однієї планети, яка була відкрита Й. Галле у 1846 р. і названа Нептун (Посейдон, Нептуніус). Хоча його відкриття й дозволило в десятки разів зменшити розбіжність між розрахованим і спостережним положенням Урана, але не звели їх до рівня, який визначався б лише похибкою. Першим це відмітив в 1848 р. Б. Пірс, а в 1874 р. С. Ньюком приступив до побудови нової теорії руху Урана, яка враховувала б вплив ще й Юпітера і Сатурна. Одночасно обговорювалося питання можливого впливу якоїсь транснептунової планети, увагу на що акцентував в 1879 р. К.

- 12 Фламаріон, який спирався на аналіз руху трьох комет і допустив можливість існування ще однієї планети, яка має рухатися по в 43 рази віддаленішій від Землі орбіті з періодом обертання навколо Сонця в 330 років. Її відкриття тісно пов’язане з іменем П. Ловелла. У 1915 р. Ловелл опублікував «Трактат про транснептунову планету», у якому підсумував результати розпочатого в 1905 р. пошуку «планети Х» та який активізувався після того, як на початку 1929 р.

у Ловелівській обсерваторії був введений в експлуатацію 32,5-см рефрактор з фокусною відстанню 169 см. І вже 18 лютого 1930 р. аматор астрономії К.

Томбо виявив новий об’єкт, розташований за орбітою Нептуна і мав жовтуватий колір. Цим він помітно відрізнявся від блакитного кольору Нептуна. В 1930 р. Міжнародний Астрономічний Союз (МАС) офіційно надав йому статус дев’ятої планети і на честь грецького бога пітьми Гадеса, який міг ставати невидимим, назвали Плутон (Плуто). Пізніше навколо нього було виявлено супутник Харон, який всього приблизно у два рази менший Плутона.

В ранзі 9-ї планети Сонячної системи він вважався до 21 серпня 2006 р., коли XXVІ Асамблея МАС задовольнила рекомендацію своєї комісії з номенклатури та ухвалила рішення про те, що Плутон є одним з представників так званих карликових планет, а система «Плутон-Харон» є подвійною системою карликових планет.

Супутники планет. Якщо не приймати до уваги супутника Землі Місяця, який є звичним для землян об’єктом, перші 4 супутники були відкриті на початку січня 1610 р. італійським астрономом Галілео Галілеєм, який розглядав Юпітер через окуляр сконструйованого ним телескопа. Правда, лаври їх відкривача оспорював також німецький астроном Симон Марій. Але оскільки Галілей першим опублікував свої результати, то пріоритет залишився за ним і в подальшому їх прийнято називати галілеєві супутники. Та саме С.

Марій запропонував кожному з них надати імена улюбленців Бога Зевса (Юпітера) в греко-римській міфології – Іо, Європа, Ганімед і Каллісто. Крім імен ці та інші супутники планет-гігантів в літературі зустрічаються ще й під номером (у даному випадку J1, J2, J3 і J4). В подальшому наземними

- 13 спостереженнями кількість супутників була доведена до 34 (2 у Марса, 13 у Юпітера, 11 у Сатурна, 6 в Урана і 2 у Нептуна). Пізніше завдяки переданим різними космічними апаратами (КА) зображенням цей список був доведений до згаданої вище кількості.

Кільця Сатурна. Вже за перших спостережень Сатурна у червні 1610 р.

Галілей помітив, що по обидва боки планети в екваторіальному районі є дві тьмяні плями, які, на відміну від супутників Юпітера, не змінювали свого місцеположення. Згідно його образного вислову, придатки нагадували «двох слуг, які підтримують старого бога часу (стародавніх римлян) Сатурна в його утомленому шляху по небу». Але повторні спостереження спантеличили Галілея, бо в 1612 р. в полі зору знову був лише круглий диск, тому він написав: «Чи можливо, що якийсь демон-насмішник обдурив мене?» І хоча ще через деякий час перед ним Сатурн знову з’явився із «супроводом», Галілей так і не зміг розгадати цю загадку, бо втрата зору в 1626 р обірвала його спостереження.

Майже через 50 років Х. Гюйгенс уточнив дані Галілея: Сатурн виявився оточеним тонким кільцем, яке сильно нахилене до площини його орбіти. Останнє допомогло йому розгадати причину згаданого вище зникнення придатків: при орбітальному русі Сатурна площина кільця переміщується паралельно в меридіональному напрямку, завдяки чому й змінюється розкриття кільця. Тому протягом одного оберту Сатурна навколо Сонця, кільце двічі поверталось до Землі ребром і через малу його товщину воно ставало практично не видимим.

В 1675 р. Д. Кассіні виявив біля середини кільця темну лінію, яку було названо поділом (щілиною) Кассіні, а зовнішній і внутрішній сегменти кільця позначені літерами А й В. Після цього з’явилася підстава говорити вже про кільця Сатурна. Дещо пізніше Дж. Максвел виявив, що кільце В також розділене щілиною (щілина Максвела). Внутрішня його частина отримала позначення літерою С. Й. Енке (25 квітня 1837 р.) і Кілер (7 січня 1888 р.) біля зовнішнього краю кільця А виявили ще дві темні щілини, які були названі щілинами Енке і Кілера.

Д. Кассіні висловив також думку, що кільця можуть бути роєм дрібних супутників, які не можна розгледіти із Землі окремо. Це базувалось на тезі, згідно якої речовина кілець може утримуватися біля Сатурна завдяки обертанню навколо нього з швидкістю, величина якої залежить від відстані до центра Сатурна. Приблизно в той же час, незалежно І. Ньютон (1666 р.) і Х.

Гюйгенс (1673 р.) теоретично розв’язали задачу колового руху супутника і показали, що для здійснення такого руху центральне тіло повинне притягати супутник з силою, яка обернено пропорційна квадрату відстані між ними. По суті, це були перші формулювання закону всесвітнього тяжіння, що дало можливість розрахувати швидкості руху внутрішнього і зовнішнього країв

- 14 кілець Сатурна, що тоді неможливо було спостережно перевірити, оскільки кільця виглядали однорідно яскравими.

Як часто буває, більшість тогочасних астрономів не поділяли цю гіпотезу і вважали кільця монолітним диском. Лише у 1785 р. П. Лаплас показав, що широке монолітне кільце не буде стійким, тому що відцентрова сила врівноважить силу тяжіння до Сатурна тільки в середині кільця.

Відсутність такої рівноваги на внутрішньому і зовнішньому його краях зумовлюватиме виникнення величезної напруги, яка прагнутиме розламати кільце, тому внаслідок своєї малої товщини, воно протистояти не змогло б.

Тому Лаплас вважав, що кільце має бути розділене на велике число вузьких концентричних кілець, у яких така напруга буде набагато меншою. Кожне кільце повинне обертатися з швидкістю, яку мав би супутник на коловій орбіті кільця. Таким чином, Лаплас був близький до створення моделі кілець як рою самостійних супутників невеликого розміру. Проте цього останнього кроку він так і не зробив.

У 1885 р. С. Ковалевська уточнила форму перетину кільця, показавши, що воно не є еліптичним, а Дж. Максвел проаналізував стійкість кількох моделей кілець. Він знайшов, що для стабілізації обговорюваних Лапласом концентричних кілець необхідно додати в одній з їх точок супутник з масою, яка рівна 4,5 масам кілець, але якого астрономи тоді ще не виявили. Максвел також показав, що кільце, яке складатиметься з багатьох супутників, що рухаються незалежно, може бути стійким у випадку, якщо припустити, що середня густина речовини в його товщі менша 1/300 середньої густини Сатурна. Вирішальним у виборі природи кілець став розроблений в 1859 р.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


метод спектроскопії, який дозволив за ефектом Доплера визначати швидкість їх руху. Вперше незалежно це зробили в 1895 р. А. Бєлопольський, Дж. Кілер та А. Деландр, які визначили, що швидкість руху зовнішнього краю кільця А, внутрішнього краю кільця В і в проміжку між ними, відповідно, становили 20, 16 і 18 км/с. Ці значення практично співпали з тим значенням швидкості, які мали б супутники Сатурна в даних точках кільця при їх русі по коловій орбіті.

Знаменним у вивчені кілець виявилось 20-те ст., яке супроводжувалося і курйозними випадками, коли деякі кільця відкривались повторно, а інколи різні кільця існували з однаковим позначенням. Так, в 1933 р. М. Барабашов і Б. Сємєйкін відмітили, що між Сатурном і кільцем С існує розріджена дисперсна матерія, але пріоритет його відкриття віддано П. Герену, який на фотографіях з просторовою роздільною здатністю 0,25" за 28 жовтня 1969 р.

між Сатурном і внутрішнім тоді кільцем С виявив ще одне кільце, поверхнева яскравість якого була приблизно в 20 разів меншою, ніж у найяскравішій частині кільця В. Воно було названо кільцем D. Доречно відзначити, що І.

Ферін також виявив це кільце на отриманих В. Слайфером фотографіях ще в

- 15 рр. Подальші наземні спостереження, а також передані КА «Вояджер-1» і «Кассіні» зображення підтвердили реальність його існування.

Що стосується віддаленіших від кільця А околів Сатурна, то в 1953 р.

було виявлено кільце, яке також назвали кільцем D та яке за дослідженнями В. Фейбельмана у період з 27 жовтня 1966 р. по 16 січня 1967 р. простягається на відстань приблизно до 2 радіусів зовнішнього краю кільця А. Таким чином, деякий час під одним і тим же позначенням D існувало два різних кільця.

Розглядаючи цю ситуацію, М. Бобров запропонував кільце, яке знаходиться на периферії системи Сатурна називати кільцем Е (від англійського слова «exterіor» – зовнішній). Остаточно наявність матерії поза межами кільця А була підтверджена переданими КА «Піонер-11» зображеннями, на яких чітко було видно обидва кільця і їх позначили літерами Е та F. Тут також честь відкриття матерії за межами кільця А приписується КА «Піонер-11».

Дещо пізніше між кільцями F та E було помічено ще одне досить вузьке кільце, яке позначили літерою G та яке знаходиться поблизу орбіти так званих коорбітальних супутників S-10 і S-11. Доречно відзначити, що в межах кілець знаходяться орбіти й інших супутників. Нарешті, у 2009 р. за допомогою космічного телескопа «Spіtzer» в ІЧ променях було виявлене нове найвіддаленіше і найпротяжніше кільце, яке починається на відстані приблизно 6 млн. км від Сатурна і тягнеться ще на 12 млн. км, а його товщина складає ~ 1,2 млн. км (відмітимо, що товщина кільця B – від 5 до 15 м). В його центрі розташовується орбіта супутника Феба, який може бути основним джерелом матеріалу, що його поповнює.

Кільця Юпітера. Ще в 1950-х роках С. Всехсвятський, розробляючи гіпотезу, згідно якої джерелом комет є вулканізм на Юпітері, прийшов до висновку, що в його екваторіальній площині мусить бути кільце, якому він приписував темну смужку вздовж Екваторіальної зони, яка час від часу спостерігається на Юпітері. Вже в середині 1970-х років вимірювання магнітного поля Юпітера з КА «Піонер-11» виявили його сильну асиметрію, що може зумовлювати підвищення концентрації речовини в його екваторіальній площині. Цю речовину, як вважається зараз, поставляють супутники Іо та Амальтея. Передані КА «Вояджер-1» зображення з просторовою роздільною здатністю близько 600 км показали, що навколо Юпітера дійсно існує кільцева структура. Але найповнішу інформацію дали експерименти на КА «Галілео».

Кільця Урана. Гершель через 8 років після відкриття планети замалював кільце і зробив запис у своєму щоденнику, що виявлене ним кільце «коротке й не таке, як у Сатурна». Причому, кільце було намальоване якраз у такому ракурсі, як воно могло бути в ті роки. Оскільки тоді ще не було відомо, що планета «лежить» на боці при своєму русі по орбіті навколо Сонця і що ніхто інший кільця не бачив, то це спостереження вважали результатом

- 16 дефекту оптики телескопа й протягом майже двох століть навіть не згадували про нього. Успішний пошук кілець Урана започаткував В. Сінтон, який в 1972 і 1973 рр. отримав зображення довкілля Урана через світлофільтр з = 888 нм, що припадає на надзвичайно потужну смугу поглинання метану, де залишкова інтенсивність планети і фон неба ослаблені в десятки разів. Він тоді виявив 4 кільця.

Надзвичайно продуктивними були проведені 10 березня 1977 р.

міжнародною командою астрономів зі США, Австралії, Індії й Південної Африки спостереження ефекту покриття Ураном зірки SAO 158687 8-ї зоряної величини. Вони виявили навколо Урана серію вузьких кілець в екваторіальній площині планети. При цьому, світло зникало й з’являлося 9 разів і зовсім пропало лише після покриття зірки Ураном. Після відходу планети від зірки світло знову короткочасно зникало ще 9 разів. Порівняння цих «мерехтінь», що відбулися до й після покриття зірки Ураном показало, що вони відбувалися симетрично щодо центра планети – за однакові проміжки часу як до, так і після покриття. Саме це дозволило припустити, що об’єкти, які затемнювали зірку, певним чином пов’язані з Ураном. Звичайно, що така ситуація могла бути й у випадку, якщо зірку покривали б супутники Урана. Але аналіз руху відомих тоді супутників показав, що жоден з них не міг цього спричинити. Це спонукало припустити, що навколо Урана існує 9 вузьких кілець, 5 з яких розташовані в середині так званої границі Роша. Кільця були позначені першими літерами грецького алфавіту в порядку віддалення від планети як кільця,,, та ; останнє – розташоване на відстані 52 000 км від центра Урана.

Подальше опрацювання цих же спостережних даних вказало на існування ще трьох внутрішніх кілець (позначених цифрами 4, 5, 6) і кільця, яке знаходилося між кільцями й. Виявилось, що найпотужнішим зі всіх є кільце, яке ослаблювало світло зірки майже на 90%, тоді як внутрішні кільця



Pages:     | 1 || 3 | 4 |
Похожие работы:

«СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА УДК 361.5 І. І. ПАРФАНОВИЧ ОСОБЛИВОСТІ АУТОАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІВЧАТ ШКІЛЬНОГО ВІКУ Сучасний освітній менеджмент, психологічні й педагогічні умови соціального виховання дівчат шкільного віку вимагають перегляду підходів до цього процесу. Це передбачає розкриття теоретичних підходів до пояснення особливостей і механізму формування аутоагресивної поведінки, видів адикцій та специфіки прояву суїциду і парасуїциду у дівчат шкільного віку, дослідження соціальних і...»

«Міністерство освіти і науки України Вінницький національний технічний університет Г. С. Ратушняк, К. В. Анохіна ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ОБЛАДНАННЯ БІОКОНВЕРСІЇ Монографія Вінниця ВНТУ УДК 662.767.2 Р25 Рекомендовано до друку Вченою радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (протокол № _ від _ 2013 р.) Рецензенти: С. Й. Ткаченко, доктор технічних наук, професор І. П. Паламарчук, доктор технічних наук, професор...»

«Чернігівський науковий часопис. Серія 2, Техніка і природа № 1 (3), 2012 МАШИНОБУДУВАННЯ УДК 621.9.06 Є. Ю. Сахно, д.т.н, професор, Я. В. Шевченко, ст. викладач ВИБІР СИСТЕМИ ЖИВЛЕННЯ МОДЕРНІЗОВАНОЇ ГІДРООПОРИ КОЛІНЧАТОГО ВАЛА ДВИГУНА ВНУТРІШНЬОГО ЗГОРЯННЯ Запропоновано модернізовану систему живлення гідроопор колінчатого вала двигуна внутрішнього згоряння автомобіля. На основі порівняння варіантів живлення визначено схему, яка забезпечує мінімальне зміщення вала в опорі під навантаженням і...»

«Міністерство освіти і науки України Вінницький національний технічний університет МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до самостійної роботи студентів і практичних занять з дисципліни «Теоретичні основи теплотехніки» для студентів напрямів підготовки 6.050502 – «Інженерна механіка» та 6.050503 – «Машинобудування» всіх форм навчання Вінниця ВНТУ Рекомендовано до видання Методичною радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (протокол № від 2013 р.) Рецензенти: І. О....»

«Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Юридичний інститут Збірник наукових статей Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України Випуск XXVII м. Івано­Франківськ, 2011 Кернякевич Ю. В. СУДОВИЙ ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ У РАЗІ НЕЗАКОННОГО ПЕРЕВЕДЕННЯ ЇХ НА ІНШУ РОБОТУ УДК 349.2 Актуальність теми. В сучасних умовах економічної кризи в Україні дедалі більше роботодавців змушені відмовлятися від...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Бердник Оксана Михайлівна УДК 532.542:004.942(043.5) МОДЕЛЮВАННЯ ГІДРОМЕХАНІЧНИХ ЯВИЩ У КАНАЛАХ ІЗ ЛЕГКОПРОНИКНОЮ ШОРСТКІСТЮ 01.02.05 – механіка рідини, газу та плазми АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Київ – 2011 Дисертацією є рукопис. Робота виконана в Національному авіаційному університеті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, м. Київ....»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМИ ГІРНИЧОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ РЕГІОНАЛЬНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 26 листопада 2010 року Присвячується 90річчю Донецького національного технічного університету Красноармійськ-2010 УДК 622 (06) Проблеми гірничої технології: матеріали регіональної науково-практичної конференції, Красноармійський індустріальний інститут ДонНТУ, 26 листопада 2010...»

«УДК 351.71:334.72 С. М. НАРОЖНИЙ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА Узагальнено теоретичні засади організації державно-приватного партнерства. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення організації державно-приватного партнерства в умовах розширення взаємодії держави та бізнесу. Ключові слова: державно-приватне партнерство, державні партнери, приватні партнери, відносини власності. The theoretical foundations of public-private partnerships (PPP) have been generalized....»

«Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет 2526 Методичні вказівки до курсової роботи з курсу „Основи енергетичного менеджменту” на тему Організаційні та економічні аспекти енергоменеджменту на підприємстві. Складання енергетичного балансу підприємства для студентів спеціальності 7.000008 “Енергетичний менеджмент” усіх форм навчання Суми Видавництво СумДУ Методичні вказівки до курсової роботи з курсу „Основи енергетичного менеджменту” на тему Організаційні та економічні...»

«Марія Кармаліта, старший викладач кафедри теорії та історії держави і права Національного університету ДПС України УДК 340.143 Місце правової доктрини в сучасній системі джерел (форм) права України Постановка проблеми. У рамках загального процесу демократичних перетворень відбувається формування нових соціально-економічних відносин, продовжуються вживатись заходи щодо формування громадянського суспільства та правової держави, вдосконалюються механізми ефективного правового регулювання,...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»