«КАЛЕЙДОСКОП ЗНАМЕННИХ ДАТ НА 2015 РІК І півріччя Інформаційно-бібліографічні матеріали Київ ББК 63.3(4Укр)я К Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік: І півріччя : інформ.-бібліогр. ...»
*История инженерной деятельности : учеб. пособие / С. В. Подлесный [и др.]. – Краматорск, 2010. – С. 73.
Винахід семафорного телеграфу І. П. Кулібіним.
*Костюченко А. Иван Кулибин: имя нарицательное / А. Костюченко // Личности. – 2013. – № 5. – С. 65 – 85.
*Кулибин Иван Петрович // Кто есть кто в мире / гл. ред.
Г. П. Шалаева. – М. : Слово ; ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 766 – 767.
Лейкин А. Л. Портрет механика Кулибина : ист. повесть / А. Л. Лейкин. – М. : Дет. лит., 1986. – 188 с.
*Малевинский Ю. Н. «Дороже всякого золота»: Кулибин :
ист. повествование / Ю. Н. Малевинский. – М. : Мол. гвардия, 1980. – 174 с. – (Пионер – значит первый).
*Пипуныров В. Н. Иван Петрович Кулибин (1735 – 1818) / В. Н. Пипуныров, Н. М. Раскин. – Ленинград : Наука, 1986. – 301 с.
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя Сапожников Л. У позолоченій клітці / Леонід Сапожников // Силуети винахідників.– К. : Веселка, 1987. – С. 19 – 22.
Розповідь про І. П. Кулібіна для читачів середнього шкільного віку.
Яновская, Ж. Кулибин / Жозефина Яновская. – Ленинград :
Дет. лит., 1985. – 108 с.
«Закоханий у вроду слів…»
До 125-річчя від дня народження М. К. Зерова (1890 – 1937) Творча постать Миколи Зерова багатогранна: проникливий історик літератури, блискучий лектор-оратор, відважний критик-полеміст, майстер сонету, незрівняний перекладач античної поезії. Разом із Максимом Рильським, Михайлом Драй-Хмарою, Павлом Филиповичем та Освальдом Бурґардтом він належав до неформального літературного об’єднання, яке в історію української літератури ввійшло як неокласики.
«Я народився в м. Зінькові, на Полтавщині, 14 (26 по-новому) квітня 1890 р. Батько – учитель, потім – завідуючий городською школою, нарешті – у 1905 р. – інспектор народних шкіл; мати – з дрібного землевласницького роду Яреськів – з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство...Учився спочатку в городській школі, під батьковою ферулою, досить суворою – в одній групі з Павлом Губенком (котрий тоді ще не був Остапом Вишнею)».
Зеров три роки навчався в Охтирській гімназії. Потім – 13-річним – сам поїхав до Києва і влаштувався у Першу київську гімназію (яку у свій час закінчили історик Василь Базилевич, письменники Михайло Булгаков, Сергій Пилипенко, Костянтин Паустовський).
Закінчивши гімназію, він вступив на історико-філологічний факультет університету святого Володимира. По закінченню
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя
університету 1 серпня 1914 р. його було призначено викладачем історії Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 р. – ще й жіночої гімназії, у яких він працював до весни 1917 р. Він – активний педагогічний діяч, у квітні 1917 р., у якості секретаря, бере участь в учительському з’їзді, який проходив у Києві. І вже з вересня цього ж року він – викладач латини та секретар педагогічної ради Другої української державної гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства в Києві. Протягом 1918 – 1920-х рр. паралельно викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь». У цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, «стовпами» якого були Г. Нарбут, П. Зайцев, В. Модзалевський. З голодного Києва його запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу. Тут, не пориваючи творчих зв’язків з Києвом, він працює близько трьох років. Це були плідні роки творчості. У Баришівці М. Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька невеликих оповідань.
З 1 жовтня 1923 р. Микола Зеров – професор української літератури Київського Інституту народної освіти (так звався тоді Київський університет). Тоді ж розпочинає читати свої блискучі лекції, які часто зривають бурхливі оплески (про лекції Зерова серед студентів ходили легенди). Одночасно викладав українську літературу в Київському кооперативному технікумі та торговопромисловій школі, читав у залізнично-експлуатаційному технікумі, був професором Київського інституту лінгвістичної освіти, зокрема керував кафедрою теорії й історії перекладу.
Як історик літератури М. Зеров мав свої уподобання й захоплення.
Не одну статтю, не одне дослідження присвятив творчості Лесі Українки, Анатолія Свидницького, залишив нариси про Ю. Федьковича, Я. Щоголева, П. Куліша, М. Черемшину, М. Старицького тощо.
1923 р. голосно заявили про себе «неокласики». Саме тоді вони з’їхалися до Києва й об’єднались у рамках АСПИСу (Асоціація письменників). У грудні 1923 р. відбулася перша зустріч Зерова з
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя
Миколою Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської письменницької делегації «Гарту». Неокласики розгорнули бурхливу літературну діяльність. Вони влаштовують літературні вечори, на яких намагаються згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх у річище конструктивної праці.
Прекрасний оратор-полеміст, М. Зеров був суспільно активним.
Він умів і любив виступати перед студентами, слухачами курсів тощо, вести публічні дискусії і робив це віртуозно, логічно й ґрунтовно аргументуючи, чим викликав захоплення присутніх. Не раз йому зауважувала дружина Софія Федорівна: «Оплески пробачають лише артистам, а ти не артист, – тобі їх не пробачать!» І не пробачили.
Заарештували Миколу Зерова наприкінці 1935 р. в Москві, куди він поїхав, не маючи надії на будь-яку працю в Києві.
До 5 червня 1936 р. маршрутом через Кем потрапив Зеров до Соловецького табору. Там зустрінуть його Василь Мисик, Мирослав Ірчан, Олександр Слісаренко, Григорій Епік, Лесь Курбас, Павло Флоренський. Прибирав видатний вчений та блискучий поет-перекладач господарчі служби, потім перевели його до табірної бібліотеки за бібліографа. У вільний час перекладав «Енеїду»
Вергілія.
Довго рідні не знали, коли відійшов у вічність їх син та чоловік. Після запиту К. Зерова, батька М. Зерова, у відповідні органи, надійшла відповідь про смерть Миколи Костьовича у лікарні 1937 р.
Дружині вже по війні надіслали іншу дату – 13 жовтня 1941 р. Але дослідники з’ясували, що розстріляли М. К. Зерова, як і ще11 осіб, у листопаді 1937 – до 20-річчя перемоги «великого жовтня»!
Зеров М. Антологія римської поезії / М. Зеров. – К. : Час, 1990. – 64 с.
Зеров М. Українське письменство / М. Зеров ; упоряд.
М. Сулима ; післямова М. Москаленка. – К. : Основи, 2002. – 1301 с.
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя *Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. Від Куліша до
Винниченка. Статті: нариси з новітнього українського письменства / М. Зеров. – Дрогобич : Відродження, 2007. – 568 с. – (Cogito:
навчальна класика).
*Зеров М. Catalepton / М. Зеров. – Полтава : Сімон, 2013. – 100 с. – (Поезія).
*Зеров М. К. Вибране : поезії, пер., диплом. робота / М. К. Зеров. – К. : Укр. письменник, 2011. – 712 с.
Базилевський В. Микола Зеров (1890 – 1937). Метеоричний слід / Володимир Базилевський // Українознавство. – 2012. – № 1. – С. 230 – 234.
Геращенко М. Бібліографічний портрет Миколи Зерова / М. Геращенко, Л. Добровольська // Вісн. Кн. палати. – 2011. – № 6. – С. 36 – 37.
Зеров К. Повернення із забуття. Микола Зеров (14.IV.1890 –
03.ХІ.1937) / К. Зеров. – К. : АВЕРС, 2008. – 66 с.
Наш сучасник Микола Зеров / упоряд. : М. Зерова, Р. Корогодський, М. Коцюбинська ; вступ. ст. М. Коцюбинської. – Луцьк : Терем, 2006. – 368 с.
Панченко В. Микола Зеров: формування української ідентичності / Володимир Панченко // Мандрівець. – 2013. – № 2. – С. 50 – 57.
Родинне вогнище Зерових / ред. рада : В. Шевчук та ін. ;
вступ. ст. Є. Сверстюка ; худ. оформ. В. Крутіліної. – К. : Гелікон, 2004. – 432 с.
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя
1 50 років від дня народження Симони Вілар (насправді – Наталія Гавриленко) (1965), української письменниці 70 років від дня народження Василя Івановича Зінкевича (1945), українського естрадного співака 7 175 років від дня народження Петра Ілліча Чайковського (1840 – 1893), російського композитора День Перемоги 95 років від дня народження Річарда Джорджа Адамса (1920), англійського письменника День матері в Україні 50 років від дня народження Олексія Михайловича Волкова (1965), українського письменника детективного жанру Міжнародний день сім’ї 90 років від дня народження Людмили Іванівни Касаткіної (1925 – 2012), російської актриси 170 років від дня народження Іллі Ілліча Мечникова (1845 – 1916), російського й українського біолога, одного з основоположників ембріології, порівняльної патології, імунології і мікробіології
1 День науки в Україні День Європи в Україні 110 років від дня народження Генрі Фонда (1905 – 1982), американського актора 120 років від дня народження Теодосія Степановича Осьмачки (1895 – 1962), українського письменника, перекладача 90 років від дня народження Сергія Костянтиновича Сміяна (1925), українського режисера Міжнародний день музеїв 95 років від дня народження Івана Павла ІІ (1920 – 2005), Папи Римського 20 90 років від дня народження Олексія Андрійовича Туполєва (1925 – 2001), російського авіаконструктора 80 років від дня народження Олександра Ігоревича Муратова (1935), українського кінорежисера 70 років від дня народження Юрія Євгенійовича Рибчинського (1945), українського поета-пісняра 175 років в і д д н я н а р од ж е н н я М а р к а Л у к и ч а Кропивницького (1840 – 1910), українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя День слов’янської писемності і культури 110 років від дня народження Михайла Олександровича Шолохова (1905 – 1984), російського письменника 110 років від дня народження Олександра Євдокимовича Корнійчука (1905 – 1972), українського письменника-драматурга 150 років від дня народження Марії Михайлівни Старицької (1865 – 1930), української актриси, режисера театру Золотий голос України До 70-річчя народного артиста України Василя Зінкевича (1945)
Дзвенить крізь століття українська пісня, відлунюючись у серцях прийдешніх поколінь. Їй, українській пісні, присвятив усе своє життя народний артист України, лауреат Шевченківської премії, естрадний виконавець Василь Іванович Зінкевич.
Василь Зінкевич – це ціла епоха в історії української пісні.
Разом із ним прийшли до нас, слухачів, і на все життя глибоко запали в душу пісні «Мамина світлиця», «Шлях до Тараса», «Музика», «День новий над Україною» та багато інших пісенних шедеврів. У цих піснях доля України, історія нашого народу.
Народився Василь Іванович Зінкевич на Поділлі, у селі Васьківці Ізяславського району, 1 травня 1945 р. Тут, серед чарівної
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя
природи, на живописному березі голубої Горині пройшло його дитинство. Малий Василько ріс веселим та допитливим. Гарно малював і дуже любив рукоділля. Але найбільше любив співати.
Батько хлопчика – Іван Харитонович гарно співав, був регентом церковного хору. Як згадувала згодом мати Василя – Ганна Прокопівна, хист та любов до співу передалися хлопчику, мабуть, від батька. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і виспівував на ній. Навчаючись у школі, брав участь у художній самодіяльності, вчився грати на балалайці. Згодом, закінчивши школу, Василь вступив до Вижницького училища прикладного мистецтва.
Звідти і почалося його сходження до вершин великого мистецтва. У 1968 – 1973 рр. він був художнім керівником народного самодіяльного ансамблю «Смерічка» у м. Вижниця Чернівецької області. До речі, Василь став першим чоловіком-солістом у цьому жіночому ансамблі (через рік в ансамблі почав співати і юний Назарій Яремчук).
Незабаром пісня «Червона рута» Володимира Івасюка у виконанні ансамблю стала найкращою піснею в країні. У фіналі «Пісні – 72» звучав «Водограй», а через рік самодіяльну «Смерічку»
запросили у Чернівецьку філармонію. У 1973 – 1975 рр. Василь Зінкевич був солістом вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» Чернівецької філармонії.
У 1975 р. Василь Іванович переїжджає на Волинь і стає солістом ансамблю «Світязь» Волинської обласної філармонії, а з 1980 р. – його художнім керівником. Пісні «Ти – моя весна», «Тільки раз цвіте любов», «Світ без тебе» дуже швидко роблять Зінкевича популярним співаком в Україні, а «Світязь» переживає свої найкращі часи.
20 жовтня 1978 р. Василю Зінкевичу присвоєно звання заслуженого артиста, а 3 січня 1986 р. – народного артиста України.
У цей час співак вніс у скарбницю української естради багато і понині популярних пісень: «Ясні зорі», «Зову тебе», «Забудь печаль», «Сонце в небі», «Скрипка грає», «Тече вода», «Музика», «Ніби вчора», «Через літа».
Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : І півріччя
У 1994 р. Зінкевичу присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка, а у 1997 р. фонд Міжнародної премії імені українського академіка Миколи Касьяна нагородив його орденом «Миколи Чудотворця», яким нагороджуються найпочесніші особистості за вагомий особистий внесок у примноження добра на Землі. У цьому ж році Василь Зінкевич стає лауреатом почесного звання «Людина року» у номінації «Митець року» на Волині.
За результатами конкурсу, проведеного газетою «Голос України» серед читачів у жовтні 2001 р., Василь Зінкевич став «Золотим голосом України» та отримав особливу відзнаку «Золоте перо».
Василь Зінкевич удостоєний усіх найвищих відзнак для митця, можливих у нас, в Україні. Та головне – він має ІМ’Я, здобуте благородно і правдиво, істинну любов народу.
24 травня 2002 р. у Києві перед Міжнародним центром культури та мистецтв відкрилася «Алея зірок», на якій одним із перших було відзначено народного артиста України Василя Зінкевича.
Творча зірка Василя Зінкевича яскраво і самобутньо горить і сьогодні. Кожен його виступ, кожен концерт – це зустріч з українською піснею, що залишає глибокий слід у людських серцях. Адже пісні, які співає Василь Зінкевич – про долю України, про матір, про рідну землю, про кохану, пісні, у яких переплелись радість, і печаль, світлі, задушевні, високі і ніжні почуття. А рідні Поділля та Волинь стали для золотого голосу України Василя Зінкевича тим невичерпним джерелом, яке наповнює його снагою, творчістю, самобутнім талантом.
*Зінкевич Василь Іванович // Мистецтво України : біограф. довід. / упоряд. А. В. Кудрицький. – К. : Укр. енциклопедія, 1997. – С. 263.
*Зінкевич Василь Іванович // Митці України : енциклопед.
довід. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. – К. : Укр. енциклопедія, 1992. – С. 266–267.
«