«Збірник матеріалів щодо діяльності експериментальних професійно-технічних навчальних закладів (за підсумками роботи у 2008/2009 навчальному році) ТОМ 1 Київ-2009 Збірник матеріалів щодо ...»
У педагогічний практиці використовуються такі види презентації:
• презентація навчального закладу, метою якої є створення відповідного іміджу серед батьків, широкого кола громадськості, забезпечення позитивного образу. В основному такий вид презентації має на меті прорекламувати, розкрити привабливі сторони (можливості) закладу освіти;
• презентація продукту своєї діяльності. Даний вид презентації передбачає знайомство присутніх (гостей) з учнями навчального закладу як основним суб'єктованим продуктом навчально-виховної діяльності. Це може відбуватись у різних формах. Незмінною залишається мета: показати присутнім реальні досягнення навчального закладу і переконати їх у високому рівні цих досягнень;
• презентація ідеї (проекту, програми розвитку). Такий вид презентації передбачає інформування педагогічного, учнівського, батьківського колективу про суть окремої педагогічної новації, можливі шляхи її реалізації, практичну доцільність, а також здійснення пошуку осіб, зацікавлених в її апробації;
• презентація-звіт полягає в тому, щоб ознайомити певне коло людей (колег, адміністрацію) з обсягом, змістом, ефективністю виконаної роботи. Така презентація не вимагає великих витрат часу на виконання і тому може відбуватися спонтанно, якщо матеріали фактично готові;
• презентація річного плану роботи навчального закладу, методичної ради, предметних кафедр, психологічної служби та ін. На відміну від попередньої, об'єктом аналізу цієї презентації є результат колективної діяльності. Метод виступає як інформування педагогічних працівників, адміністрації, учнів, батьків і громадських організацій, органів самоврядування про накреслені плани та заходи. Презентація планів передбачає їх критику, аналіз, рекомендації зі здійснення змін. Подання інформації відбувається у формі переконань.
Особливого значення для контролю та оцінювання ефективності інноваційного процесу набуває форма семінару-презентації, який стає засобом багатостороннього зв'язку, обміну інформацією під час заходу. Семінар-презентація як управлінська форма контролю та оцінювання програмується органами державного управління один раз на навчальний рік. Його проведення вимагає відповідної підготовки, тобто попередньої роботи, від якої залежить уміння виконавців подати аналіз інформації про констатуючу діагностику об'єкта, окреслити ідею та визначити отримані результати. Підготовка семінару-презентації потребує: визначення мети, передбачення та аналізу якісного складу аудиторії, яка буде брати участь у роботі семінару, розробки плану основного виступу, підготовки та вибору варіантів використання візуально-демонстраційних матеріалів, письмового викладання виступу, передбачуваних запитань і варіантів відповідей.
Така форма роботи передбачає залучення до спільної діяльності не лише безпосередніх учасників інноваційного процесу, а і представників громадськості, батьків, державних органів управління, вчених, колег з інших загальноосвітніх навчальних закладів. Тому основною метою є доведення ефективності реалізованої програми та переконання присутніх на користь спільних дій.
Складність такого семінару-презентації полягає в необхідності детальної підготовки та здібностей презентантів інтуїтивно відчувати аудиторію і бути готовими взаємодіяти з нею, тобто бути готовими до імпровізації.
Важливим чинником для досягнення мети семінару-презентації є врахування якісного складу аудиторії.
Це вимагає попереднього аналізу потенційних присутніх за окремими параметрами:
кількісний склад аудиторії (невелика кількість присутніх до 12-ти осіб сприяє дискусійній формі роботи, за умов роботи більше 12-ти осіб активність пропорційно знижується). Залежність між кількісним складом аудиторії та метою — безпосередня: чим менше мета презентації передбачає участь аудиторії у процесі, тим більшою може бути кількість присутніх і тим менше значення можна надавати якісному складу аудиторії.
Розробка стратегії семінару-презентації передбачає детальне планування основного виступу.
У підготовленому виступі використовується лише відома термінологія — рідко вживані поняття пояснюються. На важливих позиціях виступу слід наголосити. Наприклад, ідея зібрання повинна повторюватися з такою періодичністю, щоб кожний з учасників семінару виявив до неї особисту зацікавленість.
Аналіз проведення семінарів-презентацій показав доцільним таке співвідношення поданої інформації та часу: основна частина повідомлення передбачає використання до 50% від загального часу; вступ і висновок — до 20%. Решта часу (25-30%) використовується для обговорення запропонованої інформації і здебільшого реалізується у формі запитань та уточнень. У такий спосіб здійснюються контроль та оцінювання результатів інноваційного процесу. Існує хибна практика презентацій, коли присутнім пропонується взяти участь у тренінгах (чи подібних ігрових формах роботи). У цьому випадку руйнується основна ідея заходу, оскільки присутні позбавляються основної можливості — аргументувати позитивні сторони предмету презентації.
Основний виступ складається із чергування теоретичної інформації та статистичних даних, де виявляються проблемні «точки» для змін; аналізу існуючого досвіду, порівняння з досягненнями інших навчальних закладів (класів, груп). З метою активного сприйняття поданої інформації та можливості посилання на основні положення дії під час наступного обговорення присутні забезпечуються пакетом матеріалів конспективного викладу презентації.
Важливим елементом підготовки семінару-презентації є вибір стилю подання інформації.
Презентація, метою якої є демонстрація результатів роботи за інноваційним проектом (програмою), вимагає ділового формального характеру спілкування з аудиторією. Така дистанція підтримується як психологічно, так і технологічно: за допомогою спеціального розташування присутніх і встановлення психологічного бар'єра; з використанням мультимедійних технологій (демонстрацією візуальних матеріалів, зокрема слайдів, фрагментів фільму, графічних схем тощо).
Проте ті заходи, де презентантами виступають учні, навпаки, вимагають демократичного стилю при камерній аудиторії.
Основна частина виступу будується, як правило, на 3-4-х позиціях. У процесі виступу доцільно використовувати прості формулювання, якомога менше звертатись до складних конструкцій та спеціальної термінології. Перехід від однієї позиції до іншої відбувається при логічному та короткому повторенні проголошеної думки. При цьому потреби та інтереси презентованої ідеї співвідносяться з потребами та інтересами присутніх, а абстрактні ідеї «прив'язуються» до реальності. Тому в основному викладі матеріалу вказується взаємозв'язок поданої ідеї з відомими проблемами та іншими новаціями. Наведення прикладів застосування прискорює осмислення інформації.
Заключна частина виступу є висновком з поданого матеріалу. Лаконізм висновків полягає в чіткості їх формулювань і співвідношенні з метою презентації. Заключне питальне речення виступає спонукальним чинником до подальших дискусій. Натомість прогнозування та постановка нових ідей у висновках уважаються недоцільними.
Третина загального часу семінару-презентації відводиться на відповіді на запитання.
Небажано допускати запитання в ході подання основної інформації, оскільки ситуація може вийти з-під контролю. Тому, якщо поставлена мета — довести присутнім практичну доцільність нової ідеї та її реальну ефективність, передбачається і суть запитань.
Позитивним елементом семінару-презентації є використання візуальних методів. Вони ефективні в умовах застосування мультимедійних технологій, хоча і вимагають досить високого професійного рівня володіння цією технікою. Умовно матеріали для мультимедійної презентації можна розмежувати на текстові та графічні.
Отже, ефективність проведення семінару-презентації залежить від урахування таких позицій:
• викладення основних положень інноваційного проекту (програми), результатів його впровадження здійснюється за допомогою нотаток, оскільки «прив'язка» до тексту заважає контролювати ситуацію та слідкувати за реакцією присутніх в аудиторії. Презентації імпровізаційного характеру неефективні;
• підготовка матеріалів за обсягом повинна бути більшою, ніж потрібно (для їх можливого використання під час дискусій);
• установкою на успіх виступають переконаність організаторів заходу у власних професійних здібностях і приязне, неупереджене ставлення до присутніх;
• під час презентації не можна зупинятись— внутрішня тривога підсилює відчуття провалу;
• необхідно концентруватись лише на предметі розмови, а не на власній особі.
Таким чином, семінар-презентація є важливою формою контролю та оцінювання результатів інноваційного пошуку і може здійснюватись на різних етапах його реалізації. Упровадження таких заходів дозволяє одночасно вирішувати кілька завдань: координувати доцільність інноваційних змін, аналізувати проміжні результати, здійснювати обговорення та незалежне оцінювання, створювати позитивний імідж школи та педагогічного колективу серед громадськості.
Велике значення в управлінні навчальним закладом має технологія прийняття рішення керівником.
Одним із найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів.
В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:
– методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);
– методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту);
– методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).
Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження.
Метод інверсії — специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів:
перевернути звичайне рішення «догори ногами»; вивернути на виворот; поміняти місцями тощо.
Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій.
Порівняно з індивідуальними колективні методи є більш ефективними.
Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії.
Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду, слід дотримуватись певних правил:
– не дозволяється критика і негативні коментарі щодо висловлювань учасників;
– ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;
– заохочується вільне творче мислення;
– забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;
– заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на засаді інших тощо.
Метод “Конференція ідей”. Відрізняється від методу «мозкового штурму» тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми.
Метод “Колективного блокноту” поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу.
З метою активізації процесу творчого пошуку альтернативних варіантів використовується третя група методів.
Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань.
Метод фокальних об’єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що удосконалюється. Внаслідок цього можливо отримати нові, оригінальні варіанти вирішення проблеми удосконалення даного об’єкта.
Метод фокальних об’єктів реалізується у такій послідовності:
а) вибирається фокальний об’єкт та встановлюється мета його удосконалення;
б) навмання вибирається декілька випадкових об’єктів;
в) складаються списки ознак випадкових об’єктів;
г) ознаки випадкових об’єктів приєднуються до фокального об’єкту;
д) отримані сполучення розвиваються шляхом вільних асоціацій;
ж) отримані варіанти оцінюються та відбираються раціональні рішення.
Метод морфологічного аналізу грунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Синтез охоплює як відомі, так і нові, незвичайні варіанти. Шляхом комбінування варіантів можна отримати рішення, декілька з яких може мати практичний інтерес.
Отже, кожен керівник повинен самостійно вибирати шляхи управління навчальним закладом, але обов’язково дотримуватися порядку прийняття управлінського рішення.
1) Одержання інформації може виконуватись такими методами:
а) спостереження;
б) аналіз документації;
в) бесіда з працівниками, учнями, батьками;
г) вивчення продуктів діяльності учнів, студентів;
д) анкетування;
е) вивчення педагогічного та управлінського досвіду роботи;
є) тестування;
ж) рейтинг.
2) Розробка управлінського рішення виконується методами:
а) розробка пропозицій після відвідування занять, заходів;
б) розробка планів, графіків;
в) формулювання пропозицій, висновків у ході індивідуальної бесіди;
г) формулювання пропозицій після перевірки документації;
д) підготовка рішень колегіальних органів (вчених рад, педрад);
е) підготовка розпоряджень;
є) підготовка наказів;
ж) розробка положень, пам'яток;
з) розробка та уточнення посадових обов'язків;
і) складання договорів.
3) Доведення управлінського рішення до виконавців:
а) бесіда;
б) ознайомлення з планами, графіками, розкладом занять;
«