WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 |

«Хоч важкий, та свій Kappeler Andreas, Der schwierige Weg zur Nation. Beitrge zur neueren Geschichte der Ukraine. Wien – Kln – Weimar: Blau, 2003. 216 S. Збірники статтей, невеликих ...»

-- [ Страница 1 ] --

Критика

Київ 2008

РЕЦЕНЗІЇ

Хоч важкий, та свій

Kappeler Andreas, Der schwierige Weg zur Nation.

Beitrge zur neueren Geschichte der Ukraine.

Wien – Kln – Weimar: Blau, 2003. 216 S.

Збірники статтей, невеликих досліджень одного автора, об’єднаних

спільною тематикою, мають незаперечне значення для наукових студій.

Часто такі книжки резюмують попередній досвід, порушують нові питання,

уточнюють тлумачення. До найзначніших збірників з україністики без

сумніву належить книжка Андреаса Каппелера «Важкий шлях до нації.

Статті з новітньої історії України», видрукувана 2003 року.

До цього видання увійшли статті провідного німецькомовного дослідника історії Східної Европи, написані й надруковані протягом 1989–2002 років. Сам період написання досліджень досить знаковий для українських реалій: від розпаду Радянського Союзу й проголошення незалежности до акцій «Україна без Кучми» й відставки Кабінету Віктора Ющенка. Західний дослідник уважно стежив за подіями в Україні, намагаючись зрозуміти минуле «великого незнайомця» у 48 мільйонів населення.

Андреас Каппелер добре відомий українським історикам. Праці цього дослідника істотно впливають на тлумачення нашого минулого. Знаковою для тих, хто читає німецькою, стала нещодавно видана в українському перекладі «Kleine Geschichte der Ukraine» («Мала історія України»)1 – зважена в оцінках, ретельна синтеза української історії, не обтяжена реверансами у бік модерних та постмодерних вчень. Кілька років тому український читач дістав змогу ознайомитися з перекладом класичної книжки Каппелера «Росія як поліетнічна імперія» (2005)2. У цьому дослідженні історик окреслив Російську імперію не як «тюрму народів», а як складне утворення, до розбудови якого причетні й представники підкорених етносів, серед яких українці відігравали часто першорядні ролі.

Передмову до рецензованого збірника написав Ярослав Ісаєвич. Знаний науковець зазначає, що «сучасним українським історикам книга КапKappeler A. Kleine Geschichte der Ukraine. Mnchen, 1994. (Друге видання – 2000 року, французький переклад – 1997 року; український переклад 2007 року опублікувало видавництво К.І.С.).

Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад. Львів, 2005.

Рецензії пелера зможе допомогти в подоланні етноцентризму та певної ізоляції щодо актуальної наукової методології» (с. 13). Справді, за порушенням проблем та використанням методик, умінням вести дискусію, зрештою за виходом дослідження на ширші кола проблем і компаративними підходами книжка Каппелера є взірцем, що значною мірою переважає популярну «Малу історію України». Та біда в тім, що українські науковці здебільшого не знають іноземних мов і не відчувають потреби у новітніх методиках. Сам Каппелер пропонує багато суперечливих інтерпретацій, на які, за окремими винятками, українські історики не відгукнулися.

Відкриває збірник розділ «Загал», де вміщено чотири статті Каппелера загального спрямування. Перша стаття «Важкого шляху...» – «Україна між Сходом і Заходом»3 – стосується надзвичайно популярної в україністиці 1990-х років тематики. Власне цю проблему, після низки інтерпретаційних мотивів Степана Томашівського та В’ячеслава Липинського, порушив 1955 року Борис Крупницький4 і розвинув Іван Лисяк-Рудницький 1963 року5.

Засадничо сформулював цей постулат для української історіографії Ярослав Дашкевич 1991 року6, і мало хто з провідних істориків і літературознавців не використовував цей підхід для пояснення українських особливостей7.

Не став винятком і Андреас Каппелер (стаття побачила світ 2000 року, пізніше за переклад українською). Вже маючи низку публікацій на цю тему, Автор прагне поділитися своїми міркуваннями про «зручну формулу, яка набула поширення як в Україні, так і за її межами». Ця праця – радше популярний виклад важливих концепцій про Україну між православ’ям і католицизмом, про українських козаків як вияв европейського фронтиру, що посідає низку азійських рис (себто Україну між Европою та Азією), про боротьбу українського національного руху з Росією на Сході і поляками на Заході. Як продовження такого «міжкультур’я» – наголошення на власній окремішності через стереотипи різниць (Новий час) і співпраця українців з тоталітарними режимами: східним (більшовики) та західним (націонал-соціялісти) (Новітній час). І не слід забувати, що серед українців є не лише жертви, а й злочинці, причетні до тоталітаризму «Сходу» чи «Заходу». Сучасна ситуація знову становить виклик з Росією на Сході та европейськими країнами на Заході. Отже, «кордон між Сходом і Заходом проходить через Україну», «це шифр для центральних елементів історичної пам’яті, її історії та сучасности і для сприйняття в українській національній Див. український переклад: Каппелер А. Україна між Сходом і Заходом // Схід – Захід.

1999. Вип. ІІ. С. 5–12.

Крупницький Б. Основні проблеми історії України. Мюнхен, 1955.

Див. передрук цієї доповіді: Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. К., 1994. Т. 1. С. 1–9.

Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV–XVIII ст.) // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1991. Т. CCXXII. С. 28–44.

Див. зважену критику таких підходів: Ушкалов Л. Дещо про українське многосвіття // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Харків, 2002. Т. 9. С. 331–344.

–  –  –

свідомості» (с. 20). Та тут, опонуючи Каппелерові, слід зазначити, що ця формула досить штучна сама по собі – як з географічних реалій (чому Візантія для України – схід, а не південь?), так і з визначень (що таке Схід?

Візантійське православ’я істотно різниться від релігій кочовиків Причорномор’я чи ісламу, і власне як трактувати Росію, через яку вже з кінця XVIII ст. в Україну проникали «західні» ідеї?). Мультикультурність та міжетнічні взаємини не вичерпуються концептом «Заходу» та «Сходу»8.

Дієва в основі своїй операційна концепція «між Сходом та Заходом» поволі вичерпує себе в українському гуманітарному просторі.

Наступна стаття істотна з низки причин: «“Маленький народ” у 25 мільйонів: Українці близько 1900 року», надрукована в збірнику до 75-річчя Ґюнтера Штьокла 1991 року. Власне стаття Каппелера істотно змінює сам підхід до українців як етнічної групи Російської та Австро-Угорської імперій. Історик послуговується тут концепцією націоналізму в Центральній Европі Мірослава Гроха й – ширше – критикою тлумачення «історичних»

та «неісторичних» народів. Оптимізм у Каппелера викликає український національний рух початку ХХ століття й власне кількість українців, задіяних у визвольних змаганнях. Це виводить українство з «ідеального типу» маленьких народів: словаків, чехів, литовців, словенців. Розвій українського руху належить радше до «змішаного» типу формування модерних національних програм визволення (маленького «неісторичного» та великого «історичного» народу). Проте програма українського національного визволення не відображала тогочасної соціяльної структури й уподібнювалася до програм визволення «маленьких народів» – з іншомовною елітою та «чужим» містом. Попри критику концепції Гроха та нові реалії, українці й досі тримаються комплексу «маленького народу».

Наступна стаття «Мазепинці, малороси, хохли. Українці в етнічній ієрархії Російської імперії»9 продовжує попередню. Це цікаві спостереження про ставлення до ідентичностей в Російській імперії. Та, на жаль, міркування Каппелера лише проблематизують порушене питання. Російські чиновники повсякчас самі не могли визначити, з ким мають до діла. У центрі уваги Каппелера перебуває Росія як поліетнічна імперія та проблема лояльности. Спочатку українців часто пов’язували зі «зрадою», особливо після переходу гетьмана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, звідки походить прізвисько для українських нелояльних до царської влади сепаратистів – «мазепинці». Однак у другій половині XVIII століття чимало українських діячів (Кирило Розумовський, Петро Завадовський, Олександр Безбородько, Віктор Кочубей) посіли вагомі місця в управлінні Нам імпонують у цьому контексті тези Олексія Толочка: Толочко О. The Good, the Bad and the Ugly // Критика. 1998. № 7/8. С. 24–31.

Рос. переклад цієї статті опубліковано у зб.: Россия–Украина: история взаимоотношений / Под ред. А. Миллера, Б. Флори, В. Репринцева. М., 1997. С. 125–144; переклад українською вийшов у: Київська старовина. 2001. № 5. С. 3–12.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


–  –  –

імперією, в російській суспільній ієрархії. На означення українства з’явився інший термін – «малороси», що визначав українців як частину російського народу. Однак на середину ХІХ століття українці вже не займали провідних позицій на щаблях політичної вірности. На цей час в імперській ієрархії відбулися певні зміни. Поляки, кримські татари, народи Північного Кавказу, євреї значно втратили довіру царського уряду, тоді як прибалтійські німці, мешканці Фінляндії та вірмени, навпаки, посіли високі щаблі в суспільній ієрархії. Українців пов’язували з польським національним рухом, особливо після повстання 1863 року, і на їхні визвольні змагання дивилися як на «польську» чи «єзуїтську» інтриґу. Стереотип щодо «мазепинців» продовжував існувати й часто слугував означенням для українського національного руху. Ця ідентифікація та ієрархічність перебували у тісному зв’язку зі становим поділом суспільства. Головна соціяльна категорія – селянство виявлялося значною мірою поділеним в українському варіянті. Правобережне селянство, як і білоруське та литовське, підпадало під панування польських панів та польської «високої культури». А лівобережне панство поволі переймало російські порядки й російську «високу культуру», тож на тамтешнє селянство поширилася зневажлива назва «хохли» як позначення «нецивілізованого» українського селянина. Загалом у Російській імперії панували станові категорії в етнічній ієрархії. Поєднання «малоросів» та «хохлів» свідчило би про масовізацію українського руху. Велику роль відігравала й культурна ієрархія, бо православних східних слов’ян – українців та білорусів офіційно вважали росіянами, а проти їхніх мов і культурних особливостей уряд вживав жорстоких репресивних заходів.

Однак прикметним феноменом українського національного руху було те, що представники вищих кіл «малоросів», роблячи блискучу кар’єру в центрі імперії, поєднували лояльність до імператора й російської держави, прив’язаність до російської «високої» культури з лояльністю до України та українських традицій. Каппелер спростовує погляд на Україну як на класичну колонію Російської імперії: для цього бракувало просторової, культурної, расової дистанції й правової дискримінації українців щодо росіян. Однак, попри мовну, культурну, історичну близькість, українців і до сьогодні зневажають у загальній масі росіян, і часто доходить до відвертого антагонізму. «Справжня дружба, – вважає Каппелер, – може виникнути лише тоді, коли українці будуть визнані росіянами як рівноцінна нація» (с. 53).

На нашу думку, побудови австрійського дослідника доволі суперечливі, бо українців розглянуто «з гори до низу» – з погляду імперської лояльности.

Якою буде картина «з низу до гори», ставлення самих українців до імперської влади, власне до росіян як окремої етнічної групи, Автор не ставив собі за мету дослідити. Проте, поруч з русифікаційними заходами, етнічна упередженість щодо росіян, виникнення серед національно орієнтованої інтеліґенції самого терміна «українці», що заперечував низку інших

Рецензії

ідентифікацій (русинів, малоросів, хохлів), відіграли досить знакові ролі у майбутньому.

Важливою кожному українському історикові без сумніву видасться наступна стаття з рецензованої книжки Андреаса Каппелера – «Україна в німецькомовній історіографії», що становить істотне доповнення до праці Дмитра Дорошенка про німецько-українські контакти10 і є досить цікавою для класифікації періодів особливого інтересу до українського питання.

Якщо пов’язувати постання історичної науки з виникненням академічних установ, то з 1880-х років історія Східної Европи, за виразом Ґюнтера Штьокла, «була допоміжною наукою для зовнішньої політики». Це політичне зацікавлення сприяло, однак, і поглибленню наукових студій та перекладам праць українських діячів «Союзу визволення України» 1914 – 1916 років німецькою мовою. Визначну роль у науці та політиці щодо України відіграв австрієць Ганс Кох (1894–1959), який впроваджував та підтримував ідею Української держави, зміцненої коштом росіян та поляків, був палким шанувальником української культури. Події 1918 року: окупація України німцями та співпраця німецької влади з гетьманом Павлом Скоропадським

– урешті-решт викликали пожвавлення інтересу до України й утворення у Берліні Українського наукового інституту. Націонал-соціялісти поклали край низці проєктів. Та одразу по війні, за ініціятиви невтомного Ганса Коха, який став директором Інституту Східної Европи в Мюнхені, відновлено напрямки україністики й відновлено починаючи з 1952 р. видання знакового дотепер часопису «Jahrbcher fr Geschichte Osteuropas». 1947 року з Праги до Мюнхена було перенесено Український вільний університет.

Існування двох українознавчих установ значно пожвавило українські студії. Однак смерть засновників інституцій і провідних працівників наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ століття призвела до істотної кризи українознавчих установ, а низка політичних обставин – ще й до істотного зменшення інтересу до історії України. Лише окремі науковці українського походження (Дмитро Чижевський, Борис Левицький, Богдан Осадчук), працюючи в німецьких університетах, продовжували займатися україністикою. Крім праці цих науковців, низку істотних досліджень було здійснено під егідою кількох німецьких та австрійських академічних установ. Значне пожвавлення українських студій відбулося з початку 80-х років й триває дотепер. Каппелер висловлює сподівання, що в наукових зацікавленнях Україна нарешті позбудеться ролі пішака в шаховому полі великої політики проти Росії чи Польщі, і її сприйматимуть як самостійний політичний чинник, другу за величиною країну Европи. Чомусь поза увагою дослідника опинилося досить важливе видання для ширшого загалу Див. перевидання цієї праці: Doroschenko D. Die Ukraine und Deutschland. Neun Jahrhunderte Deutsch-Ukrainischer Beziehungen. Mnchen, 1994.

–  –  –

«Osteuropa», яке до сьогодні формує суспільну опінію й містить багато праць зі східноевропейської (в тому числі й української) історії.



Pages:   || 2 |
 
Похожие работы:

«Міністерство освіти й науки України Донбаська державна машинобудівна академія ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ для студентів 3-го курсу Затверджено на засіданні методичної ради Протокол № від Краматорськ 2008 УДК 796.01 Фізичне виховання : теоретична підготовка : методичні вказівки для студентів 3-го курсу / уклад.: Ю. С. Сорокін, О. М. Олійник, В. Г. Лосік. – Краматорськ : ДГМА, 2008. – 92 с. Матеріал методичних вказівок спрямований на систематизацію й поглиблення...»

«Випускна циклова комісія зі спеціальності «Організація обслуговування населення» Методична розробка уроку Предмет: Туристичне краєзнавство Викладач: Кваша Н.В., спеціаліст вищої категорії Тема: Етапи розвитку української національної кухні Мета: ознайомити із особливостями формування української національної кухні, розширити, поповнити знання про традиції, закріпити знання про історичне минуле українського народу; розвивати пам'ять, увагу, аналітичне мислення, професійну майстерність;...»

«ВАЛЕРІЙ СМОЛІЙ ВАЛЕРІЙ СТЕПАНКОВ Правобережна Україна у другій половині XVIIXVIII ст.:ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ Валерій СМОЛ1Й Валерій СТЕПАНКОВ ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХУІІ-ХУПІСТ.: ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ КИЇВ 1993 На основі широкої джерельної бази розкриваються шляхи ево­ лю ції та форми прояву державотворчих процесів у Правобережній Україні в другі половині ХУІІ-ХУІІІ ст. Значні хронологічні рамки...»

«ЧЕРНІВЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Рік заснування 19 Випуск 621Філософія Збірник наукових праць Чернівці Чернівецький національний університет Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. Вип. 621-622. Філософія Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Випуск 621-622. Філософія. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. – 243 с. Naukoviy Visnyk Chernivetskoho Universitetu: Zbirnyk Nauk. Prats. Vypusk 621-622. Filosofia. – Chernivtsi: Chernivtsi National...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ (ХІХ–ХХ століття) АНТОЛОГІЯ У ДВОХ ЧАСТИНАХ Частина 2 Суми Сумський державний університет УДК 1(091) (477) ББК 87.3 (4 Укр) У 45 Рецензенти: В. М. Вандишев – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Сумського державного університету; С. Л. Йосипенко – доктор філософських наук, завідувач відділу історії філософії України Інституту філософії імені...»

«НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ЛОЗИНСЬКИЙ ПЕТРО ІГОРОВИЧ УДК 94 (100):[355/359+327] ВОЄННО ПОЛІТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО КРАЇН СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, ТРАНСФОРМАЦІЯ КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ Спеціальність 20.02.22 – військова історія АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Львів – 2011 Дисертацією є рукопис Роботу виконано на кафедрі історії, теорії та практики культури Національного університету «Львівська...»

«Технічні науки  УДК: 687.016: 687.256: 687.12 А.В. СЕЛЕЗНЬОВА Хмельницький національний університет АНАЛІЗ ЗМІНЮВАННЯ СТИЛЬОВИХ РІШЕНЬ ФОРМИ ЖІНОЧОГО КОРСЕТА Досліджено  змінювання  стильових  характеристик  форми  жіночого  корсета  в  історичному  аспекті.  На  основі  аналізу  геометричних  символів  силуетів  виділені  три  базові  форми  корсета.  Виконано  прогнозування  розвитку  кривих  зміни  базових  форм  жіночого  корсета.  Підтверджено  правомірність  використання ...»

«ЛІТЕРАТУРА ЯК ПРЕДМЕТ ІСТОРИКОСергій ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Йосипенко У дослідженні можливостей історико-філософського аналізу літератури я відштовхуватимусь від досвіду близької мені версії історіографії філософії, в якій літературні твори та постаті є невіддільними складниками історико-філософського канону. Це історія української філософії, до канону якої на тих чи тих підставах сьогодні включають чимало літераторів. Достатньо згадати лише тих, кого включив до свого підручника В. Горський:...»

«НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА ЧЕРНОБРОВКІН Володимир Миколайович УДК 37.015.3 : 373.5 ПСИХОЛОГІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук Київ – 2007 Дисертацією є рукопис. Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України Науковий консультант – доктор психологічних наук,...»

«А.Морозова Н.Полетун Державний архів Чернігівської області А. Морозова Н. Полетун Документи з історії євреїв у Державному архіві Чернігівської області. Довідник. Ніжин “Видавництво “Аспект-Поліграф” ББК 79.3л+63.3-36 М80 Довідник видано за фінансового сприяння Американського Єврейського Об’єднаного Розподільчого Комітету “Джойнт” за програмою “Спадщина” Схвалено науково-методичною радою Держархіву області Відповідальний за випуск А.І.Неділя Рецензенти: А.М.Острянко, кандидат історичних наук...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»