«ІСТОРИЧНОГО ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА ВОЛИНІ, ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ (ХІХ – початок ХХ ст.) Спеціальність ...»
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
ГАВРИЛЮК СВІТЛАНА ВІТАЛІЇВНА
УДК 904:7(1=477.82+438.41)”18/19”
СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА ВОЛИНІ,
ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ
(ХІХ – початок ХХ ст.)
Спеціальність 07.00.01 – Історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Чернівці - 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі давньої і нової історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки доктор історичних наук, професор
Науковий консультант:
Макар Юрій Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародних відносин доктор історичних наук, професор
Офіційні опоненти:
Сергійчук Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри давньої і нової історії України, директор Центру українознавства доктор історичних наук, професор Баженов Лев Васильович, Кам’янець-Подільський державний університет, професор кафедри історії України доктор історичних наук, професор Пінчук Юрій Анатолійович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу української історіографії Провідна установа: Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, відділ нової історії Захист відбудеться “ 27 ” серпня 2003 р. о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м.Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18) З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23) Автореферат розісланий “ 4 ” липня 2003 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.Ю.Ротар
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У відродженні самосвідомості українського народу визначальне місце належить зверненню до його історичних коренів, відновленню призабутих вікових традицій і духовних цінностей. Їх уособленням виступають історичні пам’ятки – предмети матеріальної та духовної культури минулого. Будучи невід’ємним складником соціокультурного простору, вони виховують і єднають покоління, забезпечують наступність і спадковість розвитку нації, сприяють згуртуванню українського суспільства навколо спільних ідеалів та цінностей. Тому одним з найактуальніших завдань незалежної України залишається турбота про їх збереження та повноцінне використання.Вагоме місце у вирішенні завдань сучасної пам’яткознавчої роботи належить узагальненню досвіду вивчення і збереження культурної спадщини в минулому, в тому числі протягом ХІХ – початку ХХ століть у межах таких етнічних українських земель як Волинь, Холмщина і Підляшшя. Ці території, пам’ятки яких за домінування українського етносу засвідчували переплетення і взаємовпливи культур, належність різним державним утворенням, перебували у зазначений період під владою Російської імперії. Історична та геополітична ситуації, що склалися тут, відрізнялися, особливо на Холмщині й Підляшші, від становища в Наддніпрянській Україні і не були сприятливими для збереження етнічної самобутності українського населення. Проте воно зуміло вистояти і передати нащадкам рідну мову, звичаї, почуття етнічної єдності з іншими українськими землями. І одну з провідних ролей у цьому відіграли історичні пам’ятки, збережені зусиллями шанувальників старовини.
Кращі традиції, досвід і наукова спадщина учасників пам’яткознавчого руху не втратили значення і сьогодні. Чимало пам’яткознавчих проблем, які потребували вирішення у ХІХ – на початку ХХ століть, перегукуються з аналогічними проблемами в житті сучасного українського суспільства. Тому звернення до надбань історичного пам’яткознавства, ознайомлення з його кращими здобутками сприятиме розвитку пам’яткознавчої справи, вітчизняної історичної науки загалом, подальшому відновленню призабутих, а то й невідомих сторінок минувшини українських земель. Дослідження теми дає змогу підкреслити значущість пам’яткознавчої діяльності для збереження національної культурної спадщини, потребу підтримки в незалежній Україні цілісної системи такої роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в руслі наукової тематики історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки “Історія культури Волині” і “Археологічні, джерелознавчі, етнологічні та краєзнавчі студії історії Волині”, навчальних програм факультету. Робота є складовою частиною держбюджетної теми “Західне Полісся: історія і культура” (номер державної реєстрації 01031U000656).
Мета і завдання дослідження. Враховуючи наукове, теоретичне і практичне значення теми, спираючись на власноруч віднайдені й опрацьовані нові документи та матеріали, залучивши праці українською, російською та польською мовами, автор поставила за мету охарактеризувати становлення й розвиток історичного пам’яткознавства Волині, Холмщини і Підляшшя у ХІХ – на початку ХХ століть, у проблемно-хронологічному розрізі висвітлити й проаналізувати історичні події та факти, що склали зміст історико-пам’яткознавчої діяльності у вказаних регіонах протягом зазначеного періоду.
Відповідно до поставленої мети виділено наступні завдання:
- прослідкувати складання в Російській імперії ХІХ – початку ХХ століть законодавчої бази історичного пам’яткознавства як основи здійснення такої роботи на теренах Волині, Холмщини і Підляшшя;
- проаналізувати сутність та видозміну концептуальних підходів до поняття історичної пам’ятки, на яких базувалося історичне пам’яткознавство в межах Російської імперії;
- на підставі вивчення діяльності Київської і Віленської археографічних комісій, інших загальноросійських установ історико-пам’яткознавчого профілю, регіональних світських та церковних громадських товариств, матеріалів археологічних з’їздів показати процес формування зацікавленості старожитностями регіонів;
- висвітлити роль і здобутки місцевих історико-краєзнавчих осередків у виявленні та збереженні пам’яток, з’ясувати можливість використання їх досвіду в сучасній пам’яткоохоронній роботі;
- розкрити зміст і значення реконструктивних робіт як дієвого способу збереження архітектурних старожитностей;
- повернути із забуття імена науковців та місцевих громадських діячів – активних учасників пам’яткознавчої діяльності на Волині, Холмщині і Підляшші, поповнити матеріал про історичне пам’яткознавство вказаних регіонів новими фактами з біографій його представників;
- засвідчити вагому роль регіональної пам’яткознавчої роботи ХІХ – початку ХХ століть як дієвого фактора збереження пам’яток.
Об’єктом дослідження стало історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя ХІХ – початку ХХ століть, тобто сфера суспільної діяльності щодо пошуку, вивчення і збереження головним чином археологічних, археографічних, архітектурних та малярських пам’яток. Свідомо не акцентується увага на культурно-побутових, народно-звичаєвих, фольклорних пам’ятках, які є предметом розгляду етнографії. Цей напрям наукових пошуків (його можна умовно назвати етнографічним пам’яткознавством) уже одержав певний історіографічний опис.
Предметом дослідження є форми і методи роботи офіційних установ та громадських товариств у галузі історичного пам’яткознавства, спрямованої на вивчення і збереження протягом ХІХ – початку ХХ століть культурної спадщини Волині, Холмщини і Підляшшя.
Територіальні межі дослідження охоплюють такі західні етнічні українські землі як Волинь, Холмщину і Підляшшя. Історико-географічне поняття “Волинь” об’єднує терени, на яких з другої половини 1790-х років і до початку 1917 року розташовувалася Волинська губернія. Сьогодні на цій території розміщуються Волинська, Рівненська, західна частина Житомирської, північні частини Тернопільської і Хмельницької областей.
Історико-географічне поняття “Холмщина і Підляшшя” поширюється на землі, окреслені умовною лінією від міста Дорогичин на річці Західний Буг до міста Красностав, звідти через Туробин – до населеного пункту Крешів на річці Сян і знову на схід до річки Західний Буг, яка виступає кордоном зазначених територій на сході й півночі. Межею між Холмщиною та Підляшшям вважається умовна лінія від Володави до села Кривоверба. Під юрисдикцію Російської імперії ці землі потрапили за рішеннями Віденського конгресу 1814-1815 років.
Перебуваючи у складі Королівства Польського, вони в адміністративному відношенні у різні періоди входили до Люблінського і Підляського воєводств, Люблінської, Сідлецької і Холмської губерній. Діяльність російської адміністрації припинилася тут влітку 1915 року у зв’язку з подіями Першої світової війни. Сьогодні Холмщина і Підляшшя є частинами відповідно Люблінського та Вармінсько-Мазурського воєводств Республіки Польща.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період від початку ХІХ століття до повалення царського самодержавства у лютому 1917 року. Вони умовно розбиті на два етапи. Перший тривав по середину 1860-х років. Для нього характерні складання правової бази пам’яткознавчих досліджень, переважання впливів польського середовища, зародження й розгортання роботи щодо виявлення, вивчення і збереження пам’яток. Другий етап охоплює останню третину ХІХ – початок ХХ століть. Йому притаманні розширення діапазону й поглиблення змісту пам’яткознавчої роботи, яка здійснювалася відтепер під домінуючим російським впливом. Негативні наслідки для пам’яткознавства мала Перша світова війна. Її події ускладнили (Волинь) або зробили неможливим проведення на попередніх засадах (Холмщина і Підляшшя) заходів, що здійснювалися до цього часу.
Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукового об’єктивного підходу до висвітлення теми, системності, діалектичного розуміння історичного процесу. В сукупності вони дали змогу охарактеризувати історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя в динаміці та тісному зв’язку з конкретними умовами суспільнополітичного життя.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи. З числа міждисциплінарних застосовано структурно-системний метод, який дозволив розглянути об’єкт дослідження з усіма його основними рисами як єдине ціле. Вагоме значення мало застосування функціонального та культурологічного методів, за допомогою яких вдалося проаналізувати зв’язок реалій суспільнополітичного та культурного життя Російської імперії зі станом історичного пам’яткознавства. Із загальнологічних методів застосовано метод аналізу і синтезу, з емпіричних – метод аналізу доступних джерел і наукової літератури.
У ході підготовки дисертації перевага надавалася конкретним історичним методам – синхронному, хронологічному та діахронному (періодизації). Застосування синхронного методу дало можливість з’ясувати як загальні закономірності, притаманні історичному пам’яткознавству Волині, Холмщини і Підляшшя ХІХ – початку ХХ століть, так і певні регіональні відмінності, що зумовлювалися неоднаковим рівнем російських і польських впливів у різні періоди.
Хронологічний метод дав змогу прослідкувати становлення історичного пам’яткознавства в розвитку, метод періодизації – виділити якісні зміни, новизну форм при проведенні історикопам’яткознавчої роботи. Застосовувалися порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний методи, а також метод класифікації. В останньому випадку головна увага зверталася на опрацювання й осмислення невідомих до цього часу фактів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці комплексно досліджено процес становлення й розвитку історичного пам’яткознавства Волині, Холмщини і Підляшшя ХІХ – початку ХХ століть як невід’ємної частини всеукраїнського пам’яткознавства тієї доби в межах Російської імперії. У роботі аргументовано термін “історичне пам’яткознавство”, встановлено сутність та проаналізовано видозміну концептуальних підходів до поняття історичної пам’ятки, на підставі яких будувалося історичне пам’яткознавство означених земель.
Шляхом критичного аналізу зібраного матеріалу суттєво доповнено, уточнено й виправлено розрізнені історичні відомості, спростовано деякі стереотипи та відкинуто окремі поверхові твердження, що наводяться з теми в науковій та науково-популярній літературі. Визначено внесок українських, російських і польських науково-громадських осередків, окремих дослідників у вивчення і збереження старожитностей Волині, Холмщини і Підляшшя. На основі архівних джерел уперше оприлюднено факти незаконного вивезення з Волині протягом зазначеного періоду церковних реліквій. На підставі розвитку положення про значущість реконструктивних робіт у збереженні пам’яток всебічно простежено хід і наслідки реставрації давніх архітектурних споруд.
Нові архівні джерела, видання наукових товариств, музейних закладів, праці учасників пам’яткознавчої діяльності, матеріали преси дозволили довести вагому роль регіональної пам’яткознавчої роботи ХІХ – початку ХХ століть у збереженні історичних реліквій, визначити її місце в українському національному відродженні, закріпленні чи зміні стереотипів на етнічному прикордонні, яким виступають Волинь, Холмщина і Підляшшя.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріал дисертації, її концептуальні положення й висновки є невід’ємним компонентом висвітлення питань пошуку, вивчення та збереження культурної спадщини протягом ХІХ – початку ХХ століть. Дослідження буде корисним для створення узагальнюючих і спеціальних праць з історії України, Росії та Польщі, підготовки курсів лекцій і спецкурсів. Використані джерела можуть скласти основу збірника документів з історії суспільно-культурного життя означених земель у ХІХ – на початку ХХ століть, хрестоматії з історії українського краєзнавчого руху. Узагальнений досвід учасників вивчення і збереження історичних пам’яток при його критичному осмисленні стане у нагоді нинішнім працівникам пам’яткоохоронної сфери. Зібраний і систематизований у дисертації матеріал про факти незаконного вивезення з Волині пам’яток дозволить компетентним установам, насамперед Державній службі контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, розширити реєстр втрачених реліквій та провести належну ідентифікацію тих, які складають невід’ємну частину української культурної спадщини і підлягають поверненню на Батьківщину.
«