WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 |

«Сліпушко О.М., к.філол.н., доц., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка киЄВорУська літератУра У контексті ЄВропейського середньоВіЧЧя У статті досліджується києворуська ...»

-- [ Страница 1 ] --

засвідчили те, що в українську історичну романістику прийшов письменник, ім`я якого

може зробити честь будь-якій літературі.

Отже, в історичних романах Юрія Косача національна ідея є визначальною. Вона

зумовлює патріотичну спрямованість його творів, утвердження у них тяглості національної традиції. Ряд ідей, які були порушені у цих творах митця, звучать актуально і нині.

1. Агеєва В. Юрій Косач // Слово і час. – 1995. – № 1. 2. Голубець М. Послів’я // Юрій

Косач Сонце в Чигирині. – Львів, 1992. 3. Косач Ю. Формація Владаря: Нотатки про Б.

Хмельницького // Українська трибуна. – 1949. – 20 лют. 4. Косач Ю. Хмельниччина і Польща:До історії двох народів // Українська трибуна. – 1948. – 17 чер. 5. Шерех Ю. // Українська еміграційна література в Європі 1945-1949 // Ю. Шерех. Пороги і Запоріжжя.

Література, Мистецтво, Ідеології: У 3-х т. – Харків, 1998. Т. 1.

Сліпушко О.М., к.філол.н., доц., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка киЄВорУська літератУра У контексті ЄВропейського середньоВіЧЧя У статті досліджується києворуська література у контексті європейського Середньовіччя. Аналізуються її національні особливості та відмінності від європейських літератур, пропонується нова періодизація.

Ключові слова: києворуська література, Середньовіччя, національні особливості, європейські літератури, нова періодизація.

В статье исследуется литература Киевской Руси в контексте европейского Средневековья. Анализируются ее национальные особенности и отличия от европейских литератур, предлагается новая периодизация.

Ключевые слова: литература Киевской Руси, Средневековье, национальные особенности, европейские литературы, новая периодизация.

The paper deals with the literature of Kievan Rus within the context of the Middle Ages in Europe. Its national characteristics and distinctive features making it different from other European literatures are analysed. A new periodization is proposed.

Key words: literature of Kievan Rus, Middle Ages, national character, European literatures, new periodization.

Однією з визначальних проблем вивчення літератури епохи Київської Русі чи Києворуської держави є її представлення у контексті європейських Середніх Віків та обґрунтування її специфіки, проблеми національної приналежності, питання періодизації тощо.

У нові часи окремі аспекти цих проблем розглядалися у працях українських дослідників В.Горського, Д.Наливайка, Ю.Пелешенка, О.Мишанича, В.Шевчука, В.Яременка, П.Білоуса, Г.Клочека та ін. Значний внесок у новітнє вивчення даної проблеми зробили російські вчені, але з огляду на власні позиції, зокрема політичні орієнтири сучасної Росії. Водночас література Києворуської держави залишається однією з найменш по-новому осмислених проблем у сучасній історії літератури. Відтак, мета даної статті визначити літературу українського Середньовіччя у контексті європейського середньовічного письменства та вказати на її особливості. Завдання статті полягають в обґрунтуванні поняття «література українського Середньовіччя» та визначенні її специфіки, розгляді проблеми національної приналежності середньовічного письменства, проблеми його періодизації та представленні авторської періодизації літератури християнського Середньовіччя.

Розгляд проблеми інтерпретації літератури Раннього і Високого Середньовіччя (ХІ– перша половина ХІІІ століть), тобто часів існування Києворуської держави, вимагає перш за все з`ясування суті терміну «Середньовіччя», «Середні Віки». Вперше даний термін з`являється у працях італійських гуманістів другої половини ХІІІ–ХVІ ст. на означення часу, що минув від падіння античного світу до епохи Відродження.

Загалом період європейського Середньовіччя окреслюється 600–1500 рр. як епоха з власним культурним, політичним і релігійним світоглядом. У культурі кожного етносу Середньовіччя має власні хронологічні межі, особливості світогляду, хоч загальні положення вкладаються у межі європейського Середньовіччя як культурно-історичної епохи. Починаючи з ХІХ століття, даний термін набуває характеру наукового і вживаться на означення великої культурно-історичної епохи, котра наступила після доби античності й тривала до початку Відродження.

Результатом розмежування політичних, культурних і духовних традицій Сходу і Заходу став розкол християнства 1054 року на православіє і католицизм. Фактично церковний розкол став свідченням того, що Захід відокремився від ортодоксального Сходу.

Але для всієї середньовічної культури, і східної, і західної, головною світоглядною рисою є християнство, що сприяло формуванню нових культурних і духовних традицій.

Як підкреслює Ю.Пелешенко, «головною об`єднуючою стилеформуючою основою і фундаментом усієї європейської середньовічної цивілізації було християнське вчення, у системі якого представники тогочасного суспільства усвідомлювали себе й оточуючий світ … Українська середньовічна культура формувалася як складова частина східнохристиянського культурного світу, основою якого (особливо після церковного розколу 1054 р.) було православ`я» [Пелешенко 2004, 4]. Літератури доби Середніх віків вступають в активні відносини, обмінюючись досвідом і традиціями. Загалом «Середньовіччю притаманні свої типи міжлітературних відносин, специфіка яких зумовлена передовсім особливим місцем і роллю культурно-історичних спільнот у їх формуванні й функціонуванні. Тут чітко розрізняються на різних рівнях зносини внутрішньо регіональні, тобто зносини літератур, що належать до однієї культурно-історичної спільноти, і міжрегіональні, що відбуваються на рівні цих спільнот і за їх посередництвом; у них «національні» літератури задіяні переважно як складові спільнот, підпорядковані їх алгоритмам, що не виключає, проте, й певних «індивідуальних» моментів» [Наливайко 2006, 39]. Погоджуємося з думкою Д.Наливайка про те, що «щодо європейського середньовіччя, то в ньому абсолютним гегемоном в духовній та ідеологічній сферах виступало християнство. Воно було de facto і системою права, і політичною доктриною, і філософією, і моральним вченням… релігією окреслювався географічний простір середньовічних культурно-історичних спільнот і нею ж визначалися їх вектори й структури» [Наливайко 2006, 40]. Зважаючи на дану тезу можна говорити про те, що Середньовіччя має суто християнський характер. Власне, воно і було породжене як політична, культурна і духовна система саме християнською релігією.

Європейське Середньовіччя мало свої періоди розвитку. У кожної нації вони відмінні. Д.Наливайко використовує термін «Високе Середньовіччя», характеризуючи культуру Європи ХІ–ХІV ст. [Наливайко 2006, 42]. Це були часи найбільшого його розвитку.

Д.Чижевський виділяє Раннє Середньовіччя та Пізнє у західних і східних слов`ян [Чижевський 2005]. Раннє він окреслює ХІ століттям, а Пізнє – ХІІ–ХІІІ століттями. Традиційно сучасні дослідники доби Середньовіччя виходять із того, що бачення Середніх віків наступними періодами так само неоднозначне і виявляє свою динаміку у часі. У контексті доби Середньовіччя в Європі, що загалом охоплює V–ХV ст., виділяють Раннє Середньовіччя (V–Х ст.), називаючи цей період «темними століттями», щодо яких збереглося мало історичних відомостей, та Зріле Середньовіччя (Х–ХV ст.), останні століття в якому кваліфікуються також як Пізнє Середньовіччя. Загалом культура Середньовіччя синтезувала античність, християнство з його визначальною роллю, усну словесність, а також увібрала у себе «символічний та ієрархічний характер середньовічного світовідчуття. Символізм та ієрархіям – такою є формула середньовічного світогляду, такою є формула всієї середньовічної культури» [Чижевський 2005, 13].

З огляду на зазначені вище характеристики доби Середньовіччя можемо окреслити руське Середньовіччя як окрему культурно-історичну епоху, котра співпадає з часам існування держави Київська Русь. Погоджуємося з думкою Л.Гумільова про те, що кордони для визначення епохи можуть бути просторовими, часовими і казуальними, себто причиннєвими [Гумільов 1989, 23]. У даному випадку просторовими є географічні обриси Києворуської держави. Часові визначаємо як такі, що охоплюють хронологічні межі від часів її становлення до занепаду (Х–ХІІІ століття). Казуальні – це ті причини різного характеру (політичного, релігійного, культурного тощо), котрі впливали на формування літературної епохи загалом та різних періодів у її межах. Держава Київська Русь базувалася на етнічній домінанті, соціальній організації та релігійній системі. Ці чинники формували і її культуру. Виникнення давньоруської літератури пов`язане з прийняттям Руссю християнства, що сприяло інтеграції її в європейський духовно-культурний простір.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Русь прийняла християнство з Візантії, внаслідок чого вона інтегрувалася у візантійську культурно-історичну спільноту. Теза про «європейськість» руської літератури, обґрунтована М.Гудзієм, І.Єрьоміним, Д.Ліхачовим, Д.Наливайком та ін. є цілком правомірною.

Не заперечуємо того, що література Києворуської держави стала основою для формування різних націй, зокрема українців, росіян і білорусів. Як писав Л.Гумільов, «великороси, білоруси та українці по відношенню до давніх русичів – це те ж саме, що італійці стосовно римлян, з тією тільки різницею, що останні знайшли нову культурну домінанту

– католицизм, а нащадки русичів зберегли давнє православ`я, що визначило напрямок їхнього етногенезу, а тим самим й історичні долі» [Гумільов 1989, 714]. Осягаючи суть і обсяги нашої національної сутності, культури і літератури, використовуємо поняття «геокультура», запроваджене у літературознавчий обіг Є.Маланюком. Справа в тому, що наша українська культура не завжди була виключно «національною», бо межі й напрямки її розвитку, її глибинний зміст і внутрішня сутність часто диктувалися і визначалися саме географічним положенням території, яку нині займає Україна. Таким чином, культурною спадщиною української нації слід вважати все те, що творилося на території сучасної України її автохтонним населенням протягом багатьох віків. Цей процес творчості супроводжувався осмисленням та адаптацією до автохтонного світогляду і світовідчуття тих культурних, духовних і суспільних ідей і поривів, котрі приносили на територію нинішньої України інші народи. У «Повісті врем’яних літ» використовуються назви Русь і Руська земля, а термін Київська Русь – штучний, введений у науковий обіг істориками і ХІХ столітті. Має рацію дослідник С.Висоцький, зазначаючи, що «терміни «давньоруський», «давньоруська», «давньоруське» для часів Київської Русі обрані невдало й потребують заміни на «києворуський», «києворуська», «києворуське». Вони є точнішими, тому що вказують на час події й столицю держави – Київ, тобто на час Київської Русі

– від середини ІХ – до середини ХІІІ ст. Термін «давньоруський» охоплює період від ІХ до ХУІІІ ст.» [Висоцький 1998, 8]. Власне, Київ як центр, якому підлягало багато племен, став серцем високої духовності. Тут формувалася традиція – політична, економічна, культурна. Тут встановлювалися орієнтири, які розходилися по всій могутній імперії, тому географічний чинник при визначенні національної приналежності пам’ятки є визначальним. Другим, не менш важливим, є лінгвістичний аспект. Очевидно, українськими можна називати твори, що були написані українцями чи на українській території.

Таким чином, давньоруська спадщина, що творилася на сучасних українських землях,

– це давньоукраїнська спадщина епохи Середньовіччя. Це києворуська спадщина, яка заклала основу і визначила напрямок для формування культури на тисячу років уперед.

На спадщині Київської Русі формувалися традиція і культура трьох народів – українського, російського, білоруського. Пристаньмо на позицію М.Грушевського, який цілком справедливо та об’єктивно писав, що доба Київської Русі була «общеруською, але в тім значенні, що вся Русь, в широкім розумінні слова, – вся Східна Європа, яка входила в круг політичних і культурних впливів нашого українського центру, жила його політичним і культурним змістом. Та центр був таки український… Культура ХІ–ХІІ вв. була українська, як ми кажемо тепер, або «южноруська», як можуть казати ті, для яких назва української звучить дико в приложенні до старших часів. Відтинати ж її від пізнішої галицько-волинської і новішої київсько-галицької літератури, а пришивати під назвою «общеруської» знов-таки до «руської» – великоруської – се завсігди зостанеться операцію не науковою і науковим інтересам противною» [Грушевський 1993, 397–398].

У ХІХ столітті розпочинається наукове осмислення літератури Середньовіччя. Першим кроком на цьому терені була опублікована 1839 року праця М.Максимовича «Істория древней русской словесности». Тут вперше вчений репрезентував масштабну картину становлення і розвитку давньої української літератури у Х–ХVІІІ ст. М.Максимович дав власну періодизацію літературного процесу і визначив її місце у світовому культурному контексті. Учений обґрунтував положення про те, що мова пам’яток літератури цього періоду репрезентує приєднання південноруської мови до церковнослов’янської, тобто це стара українська мова. За М. Максимовичем, письменство Київської Русі – це окремий період, який поділяється на три підперіоди: перший – із 60-х рр. ІХ ст. – до середини ХІ ст.; другий – із середини ХІ ст. – до 1125 року; третій – із 1125 року (від смерті Володимира Мономаха) – до 70-х рр. ХІІІ ст. У «Плані викладів історії літератури»

І.Франко дав власну періодизацію давньої української літератури, поділивши її на дві великі епохи: давньоруська і середньоруська. Письменство Київської Русі дослідник здебільшого називав «південноруським домонгольської доби». До давньоруської епохи він відносив письменство Київської Русі з її князівсько-дружинним політичним устроєм. На думку І.Франка, характерними рисами цієї епохи було домінування візантійського впливу, певного літературного шаблону в жанрах і родах, імперсональність літературних творів.



Pages:   || 2 |
Похожие работы:

«Часопис Національного університету Острозька академія. Серія Право. – 2011. – №2(4) УДК 347.129 М. С. Жук здобувач кафедри цивільно-правових дисциплін (Національний університет Острозька академія) ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ Питання доцільності використання оціночних понять у цивільному праві – надзвичайно актуальна та неоднозначна проблема, яка потребує сьогодні детального дослідження. Необхідною передумовою здійснення такого дослідження є звернення до...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. Ser. Bibliol. Libr. Stud. Inform. Techn.2010. Вип. 5. С. 304 –314 2010. Is. 5. P. 304 – 314 ПОВІДОМЛЕННЯ УДК 821.162.1-97.09“10/13” ГІМН ҐРЮНВАЛЬДСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ НАД ТЕВТОНЦЯМИ: УКРАЇНСЬКІ АСПЕКТИ ДИСКУСІЇ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ПАМ’ЯТКИ Ірина КМЕТЬ Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника, вул. Лисенка, 14, м. Львів, 79008, Україна, тел. (032) 276-77-53, ел. пошта: ira_kmet@yahoo.com Проаналізовано...»

«Спецвипуск ІСТОРИЧНІ НАУКИ УДК 94 (477) Гай–Нижник П.П. Власна Його світлості пана гетьмана всієї України канцелярія (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) Висвітлюється структура, штати, принцип роботи та завдання Власної канцелярії гетьмана України П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). Ключові слова: канцелярія гетьмана, Гетьманат, Скоропадський, Полтавець–Остряниця, Палій–Неїло. Власна канцелярія гетьмана офіційно була складовою його Головної Квартири і структурною частиною...»

«Смолій В.А. Іван Мазепа Неділя, 15 березня 2009, 08:35 Останнє оновлення Середа, 26 січня 2011, 12:59 There are no translations available. Смолій В.А. Історик, академік НАН України Київ, Україна Біографія   Іван Мазепа Іван Мазепа. В історії України важко знайти особу, навколо якої вже стільки віків точились би такі гострі суперечки, схрещувалися різні, часто полярні думки. Захоплення, різке несприйняття, замовчування такий, щонайменше, діапазон суджень дослідників про великого гетьмана....»

«ISSN 20786425. Вісник Львівського університету. Серія геологічна. 2012. Випуск 26. С. 148–161  Visnyk of the Lviv University. Series Geology. 2012. Issue 26. Р. 148–161   УДК 556.3 ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ ПІДЗЕМНИХ ВОД ВІД ВИСНАЖЕННЯ І ЗАБРУДНЕННЯ В. Харкевич1, С. Крижевич2© Львівський національний університет імені Івана Франка, геологічний факультет, кафедра екологічної та інженерної геології і гідрогеології, вулиця Грушевського, 4, 79005, Львів, Україна, e-mail: admingeo@franko.lviv.ua...»

«Вісник Житомирського державного університету. Випуск 44. Філософські науки УДК 398.1 (4) Л. Ф. Маловицька, викладач (Житомирський державний університет імені Івана Франка) НАЇВНЕ ЯК ЕСТЕТИЧНА КАТЕГОРІЯ В СИСТЕМІ ХУДОЖНЬО-ТЕОРЕТИЧНИХ КАНОНІВ ЕПІЧНОГО ТЕАТРУ Б. БРЕХТА: МАСКА ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ЕФЕКТУ ОЧУЖЕННЯ У статті аналізується художньо-теоретична спадщина німецького драматурга, режисера і теоретика театру Б. Брехта. Спираючись на наявні результати історико-літературних, театрально-критичних,...»

«МОЛОДІЖНА МОЛОДІЖНА РАДА У МІСЦЕВІЙ ГРОМАДІ МОЛОДІЖНА РАДА МОЛОДІЖНА РАДА У МІСЦЕВІЙ ГРОМАДІ ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПЕДАГОГА-КОНСУЛЬТАНТА МОЛОДІЖНОГО ПРОЕКТУ ЛЬВІВ НВФ «Українські технології» УДК 372.832 ББК 74.266 *М65 Авторський колектив: Вербицька Поліна, Войтенко Олександр, Голосова Наталія, Дяків Василь, Костюк Ірина, Назаренко Людмила, Педан-Слєпухіна Ольга. За редакцією Кендзьора П.І. Посібник створений на допомогу педагогам для залучення учнівської молоді до активної...»

«Наукові видання Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та публікації його співробітників за 2013 р. Монографії, окремі фахові видання Болховітіновський щорічник – 2012 / Відповід. ред. К. Крайній. К., 2013. – 272 с. 1. Жиленко І. В. Пізні українські житія святого князя Володимира. Тексти і коментарі К., 2013. – 432 с. 2. Нікітенко М. М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського К., 2013. – 484 с. 3. Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.)...»

«ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА № 5 (192) БЕРЕЗЕНЬ _ 2010 березень № 5 (192) ВІСНИК ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ Заснований у лютому 1997 року (27) Свідоцтво про реєстрацію: серія КВ № 14441-3412 ПР, видане Міністерством юстиції України 14.08.2008 р. Збірник наукових праць внесено до переліку наукових фахових виданьУкраїни (філологічні науки) Бюлетень ВАК України. – 1999. – № 4 (12) Рекомендовано до друку на...»

«конгресу петлюрівців в Україні. – К., 1996. 20. Сідак В. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 (невідомі сторінки історії). – К., 1998. – 320 с. 21. Ковальчук М. Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. – К., 2006. – 590 с.22. Волков С.В. Энциклопедия Гражданской войны. Белое движение. – М., 2002. – 671 с. 23. Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину. – Харьков, 2005. – 415 с. 24. Bruski J. Rada Republiki – parlament Ukrainskiej...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»