WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 |

«паВлишин о. ЄВГен петрУшеВич (1863–1940): ІлюстроВаний бІоГрафІчний нарис. – л.: манУскрипт-льВІВ, 2013. – 400 с. Євген Петрушевич – визначна й водночас неоднозначна постать в ...»

-- [ Страница 1 ] --

паВлишин о.

ЄВГен петрУшеВич (1863–1940):

ІлюстроВаний бІоГрафІчний нарис. –

л.: манУскрипт-льВІВ, 2013. – 400 с.

Євген Петрушевич – визначна й водночас

неоднозначна постать в українській історії.

Завдяки йому на західноукраїнських землях

виникла та функціонувала демократична держава, збудована в найкращих традиціях габсбурзької політичної культури й українського

козацького республіканізму. Є.Петрушевич

брав безпосередню участь в історичному єднанні

Наддніпрянської й Західної України. Водночас, через антипольські переконання, він став одним з ініціаторів сепаратної угоди з російською Добровольчою армією ґенерала А.Денікіна, а згодом мав радянофільські погляди.

Присвячена Є.Петрушевичу книга львівського історика Олега Павлишина стала першим повноцінним дослідженням його життя й діяльності. Відомо, що очільник Західноукраїнської Народної Республіки був одним із нечисленних представників революційної доби, хто не залишив ані спогадів, ані історичних нарисів.

Одразу із завдань монографії стає зрозумілим, що автор намагатиметься подати якомога повнішу реконструкцію життєвого шляху Є.Петрушевича. І, треба визнати, йому це вдалося. Природно, що головним джерелом для дослідника стали спогади діячів визвольних змагань і матеріали тогочасної преси. Текст доповнюють різноманітні відступи, природно-географічні та соціально-економічні описи міст, де мешкав або провадив свою діяльність Є.Петрушевич (Буськ, Львів, Сокаль, Сколе, Відень). Такий дискурс допомагає вписати життя історичної постаті у широкий історичний контекст.

Книга побудована за проблемно-хронологічним принципом. О.Павлишин розпочинає виклад нарисом про сім’ю й родину Є.Петрушевича, реконструюючи біографії його найближчих родичів. Акцент робиться на батькові – Омелянові, який змалку формував світогляд майбутнього політичного діяча (с.30–35). Доволі цікаві сюжети щодо юності й адвокатської діяльності Є.Петрушевича. Так, у 1883– 1884 рр. він переривав навчання для однорічного військового вишколу, виступав захисником на судових процесах В.Репера, С.Вітика, П.Новаківського (с.46–47).

Окремий підрозділ присвячено одруженню Євгена Петрушевича з Леокадією Пуніцькою. Сучасні історики, які фахово займаються періодом ЗУНР, зазвичай обмежуються одним – двома реченнями. Тож безперечною заслугою О.Павлишина вважаємо сюжет про особисте життя політика. Він був одружений зі своєю двоюрідною сестрою, а батько Євгена доводився їй хрещеним батьком. Відомо, що в той час подібні шлюби були забороненими й відбувалися лише з дозволу церкви, який молодята отримали (с.60–61).

Український історичний журнал. – 2014. – №5 Рец,ензії й огляди Наприкінці ХІХ ст., в умовах виникнення партій і формування правової системи імперії Габсбурґів, адвокати почали відігравати одну з провідних ролей в її прикордонних реґіонах. Зрозуміло, за таких умов Є.Петрушевич не міг залишатися осторонь політичного життя. О.Павлишин довів, що Є.Петрушевич не був засновником Української народно-демократичної партії (УНДП), оскільки його ім’я відсутнє в переліку керівників цієї організації. Імовірно, він був лише серед делеґатів установчої наради (с.75).

Кілька підрозділів О.Павлишин присвятив політичній діяльності Є.Петрушевича в довоєнний час, коли він неодноразово обирався депутатом Державної ради у Відні та Крайового сойму Галичини. Автор описує вибори до австрійського парламенту й відзначає, що Є.Петрушевич, хоча й став депутатом, однак на виборах 1907 і 1911 рр. поступився москвофілу Д.Маркову. Це не мало принципового значення, адже за тогочасних обставин народними обранцями ставали два представники округу (с.90–97). О.Павлишин відзначає, що Є.Петрушевич був активним борцем за права українців супроти польського наступу, виступав за проведення соймової реформи. Із метою підриву роботи представницького органу західноукраїнські депутати влаштовували під час засідань численні обструкції – гамір, свист, грали на музичних інструментах. Такі дії не пройшли безслідно й поляки змушені були припинити опір проведенню цієї реформи (с.112–113).

Значну частину книги присвячено діяльності Є.Петрушевича в роки Української революції: від утворення Української національної ради (УНРади) і проголошення ЗУНР до вимушеної еміґрації (с.132–237). Автор констатує, що з початком визвольного руху у Східній Галичині, а особливо після створення УНРади, заяви Є.Петрушевича про об’єднання з Великою Україною виявилися тактичним кроком (с.134). Справді, з’їзд «мужів довір’я» 19 жовтня 1918 р., який мав відіграти роль конституанти, вирішили звести до формальності, аби уникнути цілковитої підтримки з боку населення злуки з Наддніпрянщиною, яка перебувала в невизначеному становищі.

Поданий автором контекстуальний аналіз історії ЗУНР дозволяє побачити життя Є.Петрушевича у світлі глибоких суспільних трансформацій, особистих переживань і трагедій. Аналізуючи події листопада 1918 р., О.Павлишин відзначає, що українські війська, які захопили контроль над Львовом 1 листопада 1918 р., на відміну від поляків не мали поповнення, а більшість стрільців, що були переважно вихідцями з сіл, вирішили, що справу зроблено, і почали повертатися додому (с.149). Такий розвиток подій не влаштовував владу й вона започаткувала реформування збройних сил. Однак стримати польський наступ уже не вдалося, як і втримати Львів. Описуючи політику УНРади з кінця 1918 до середини 1919 рр. О.Павлишин високо оцінює державотворчий процес ЗУНР, але відзначає, що низка зовнішніх і внутрішніх чинників звела нанівець досягнення національної влади (с.170–180).

Проголошення злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. автор оцінює стримано, без пафосу. Це цілком виправдано, адже, на його думку, факт самого лише проголошення об’єднання не призвів до значних змін в організації законодавчої й виконавчої влади відтепер уже Західної Області УНР. О.Павлишин резюмує, що жодна зі сторін не була зацікавлена у правовому вреґулюванні нової

Український історичний журнал. – 2014. – №5Рец,ензії й огляди 219

ситуації (с.167). Директорія не хотіла вступати у війну з Польщею, а керівний апарат ЗОУНР – проводити соціальні реформи наддніпрянського уряду.

Окремий підрозділ книги – «Проголошення диктатури» – присвячено політичним суперечностям між лідером ЗОУНР Є.Петрушевичем і Головним отаманом УНР С.Петлюрою, а також галицькою та наддніпрянською владами (с.206–213). Автор наголошує на непростих взаєминах між обома урядами впродовж першої половини 1919 р., які стали особливо напруженими після проголошення Є.Петрушевича диктатором. Це викликало критику з боку С.Петлюри, який у відповідь сформував Міністерство у справах Галичини.

Однак О.Павлишин відзначає, що до відкритого конфлікту справа не дійшла через складне становище притиснутих до Збруча Галицької й Дієвої армій.

Ці фактори сприяли налагодженню діалогу між обома лідерами (с.213).

Аналізуючи проблему переходу частинами УГА та урядом ЗУНР (ЗОУНР) річки Збруч, автор обмежується описом подій. Однак йому вдалося віднайти фактологічний матеріал, який детально відображає становище західноукраїнського населення, відносини між урядами обох держав у Кам’янці-Подільському.

Завдяки цьому відкрилися нові, а також поглибилися знання про вже відомі факти періоду перебування лідерів двох республік в цьому місті (с.214–223).

На жаль, із дослідницького фокусу автора випали взаємини між Є.Петрушевичем і С.Петлюрою восени 1919 р., після походу на Київ, коли з’явився новий ворог – російська Добрармія А.Денікіна. Водночас О.Павлишин змальовує перебіг Державної наради, датою проведення котрої помилково визначено 22 жовтня 1919 р. (насправді вона проходила 25 жовтня) (с.228–229).

Не можна погодитися з автором стосовно його оцінки угоди УГА з Добрармією.

Так, О.Павлишин наголошує, що Є.Петрушевич був не проти перемовин із денікінцями, але розгнівався, дізнавшись про договір у Зятківцях 6 листопада 1919 р. (с.231). Подібну реакцію диктатора великою мірою спричинило те, що він не хотів дискредитувати себе в очах наддніпрянських політиків, адже всі дії галицьких військових зумовлювалися вказівками лідера ЗУНР.

Після вимушеної еміґрації Є.Петрушевич не втрачав надій на визволення Східної Галичини з-під влади поляків, однак усі спроби виявилися невдалими.

Оцінюючи здобутки вітчизняної дипломатії 1921–1922 рр., автор наголошує, що її дії активізували українське питання в Європі, але політичні суперечності між країнами Антанти стали на заваді його позитивному вирішенню (с.252).

Цілком обґрунтований вигляд має й теза про те, що Є.Петрушевич не анулював Акта злуки під час засідань у Відні (грудень 1919 р.). Натомість дослідник демонструє маловідомі документи, що заперечують припущення деяких істориків із цього питання (с.259–260).

Пошукову роботу провів О.Павлишин і щодо відносин Є.Петрушевича з різними українськими еміґрантськими організаціями, відновленою УНРадою у Львові. Автор відзначає, що через заклик колишнього диктатора до укранців бойкотувати вибори у сейм Польщі вони втратили шанс отримати формальну змогу впливати на законодавчу політику країни (с.292). Водночас такі дії розкололи єдиний національний фронт. Рішення Ради амбасадорів 1923 р.

значно похитнуло позиції Є.Петрушевича, а він, на думку автора, боявся Український історичний журнал. – 2014. – №5 Рец,ензії й огляди втратити свій авторитет і підтримку у Східній Галичині. Його позиції та плани вже не поділяли як українці Східної Галичини, так і створена на початку 1920-х рр. Українська військова організація Є.Коновальця, яка виступала за автономію краю у складі Польщі. Однак О.Павлишин цілком слушно констатує, що такі непорозуміння не означали втрати впливу колишнього диктатора на діяльність УВО. Так, старшини УГА на чолі з О.Думіним під вагою авторитету Є.Петрушевича вийшли з її складу, створивши нову підпільну військову структуру – Західноукраїнську народну революційну організацію, головною метою якої була антипольська боротьба (с.341). Такі дії поглибили розкол в українському еміґраційному визвольному русі.

Особливу увагу привертають сюжети малодослідженого берлінського періоду життя Є.Петрушевича. О.Павлишин відійшов від лінійного висвітлення біографії й задля кращого сприйняття тогочасної ситуації спробував проаналізувати загальне становище Німеччини в 1920-х рр., оточення та інституції Є.Петрушевича, а також їх діяльність у Берліні (с.303–327).

О.Павлишину вдалося ґрунтовно розкрити одне з дискусійних питань української історії – орієнтацію Є.Петрушевича на більшовиків. Автор віднайшов чимало документів, що підтверджують радянофільські позиції колишнього диктатора під час перебування в Берліні, фінансування Москвою його самого та близького оточення (с.357). О.Павлишин не погоджується з твердженням істориків, що згортання програми українізації в УСРР призвело до зміни політичних поглядів Є.Петрушевича. Навпаки, він стверджує, що колишній очільник ЗУНР жодним словом не відреагував на Голодомор 1932–1933 рр., репресії проти в минулому свох соратників – М.Лозинського, С.Вітика, Ю.Бачинського. Уперше неґативно політику більшовиків Є.Петрушевич оцінив аж 1936 р. – у листі до Л.Мишуги (с.356).

Авторові вдалося частково простежити й питання політичного та військового заповіту Є.Петрушевича. Дослідник наголошує, що жодного документа з цієї проблеми не знайдено, але, виходячи з доступних фактів, військове керівництво диктатор передав А.Мельникові – лідерові ОУН. Про політичний заповіт достеменно нічого не відомо. О.Павлишин уважає, що він міг бути знищений більшовиками (с.373).

Висновки праці арґументовано архівним та іншим джерельним матеріалом. Суттєвим доповненням до монографічного дослідження послужила наявність величезного масиву ілюстративного матеріалу, коротких біографічних нарисів провідних діячів, героїв книги. Ці важливі додатки підвищують науковий рівень праці, збільшуючи інтерес до неї.



Pages:   || 2 |
Похожие работы:

«Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. Випуск 43, 2012 УДК 37.091.31–059.2 Юрій Олексін СУЧАСНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ІСТОРІЇ У шкільному житті учнівське різноманіття насамперед визначається предметно-пізнавальними здібностями. Пізнавальні здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності і сталої позитивної динаміки оволодіння знаннями, уміннями і навичками [5, с. 93]. Педагоги...»

«Розділ 2. Соціологічні дослідження сучасного суспільства 323.212+316.4.063.4 ДОБРОВОЛЬЧІ ОБ’ЄДНАННЯ ЯК ОСНОВА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ Резнік Олександр Станіславович – доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України У статті проаналізовано соціально-демографічний портрет членів добровільних об’єднань в Україні. За результатами моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України за 2014 р. виявлено...»

«НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ СОЦІАЛЬНІ КОНФЛІКТИ ТА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 1917–1921 рр. Київ–2014 УДК 94(477) «1917/1921» Соціальні конфлікти та повсякденне життя революційного суспільства 1917–1921 рр. Збірник наукових статей / Головний редактор В.Ф. Верстюк. — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — 328 с. Збірник присвячений висвітленню різних аспектів історії Української революції 1917–1921 рр. Автори висвітлюють проблеми...»

«_ НАУКОВИЙ ВІСНИК 2 2014 _ Львівського державного університету внутрішніх справ _ А. І. Кунтій УДК 343.611.2 ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОСВІДУВАННЯ ПІДОЗРЮВАНОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ПРО УМИСНЕ ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ Розглянуто кримінальні процесуальні підстави та тактику проведення слідчої (розшукової) дії освідування як першочергової під час розслідування кримінального провадження про умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання....»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА Гончарова Євгенія Євгенівна УДК 378.22.016.09:811 ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАВЧАННЯ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДАХ 13.00.09 – теорія навчання Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Тернопіль – 2015 Дисертацією є рукопис. Роботу виконано в Полтавському національному педагогічному університеті імені В....»

«Розділ 2. Соціальні комунікації 203 УДК [021(477.54):929] В. В. СЄДИХ БІБЛІОТЕЧНИЙ ХАРКІВ У XIX СТ. — НА ПОЧАТКУ XX СТ. ЗА ІСТОРИЧНИМИ РОЗВІДКАМИ Н. Я. ФРІДЬЄВОЇ Уперше досліджується наукова спадщина Н. Я. Фрідьєвої, присвячена розвитку бібліотечної справи в Харкові в ХІХ ст. Ключові слова: бібліотеки, Харків, Н. Я. Фрідьєва, бібліотекознавці, Д. І. Багалій. Впервые изучается научное наследие Н. Я. Фридьевой, посвященное развитию библиотечного дела в Харькове в ХІХ в. Ключевые слова:...»

«ISSN 2312-5160 АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ CURRENT ISSUES OF МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ MASS COMMUNICATION Випуск 15, 2014, С. 6–16 Issue 15, 2014, pp. 6–16 Колонка головного редактора Column of the Editor-in-Chief професор Володимир Різун Professor Volodymyr Rizun Розвиток науки про масову комунікацію в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Development of Mass Communication Studies at the Institute of Journalism, Taras Shevchenko National University of Kyiv З...»

«ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ 61 УДК 355.426 С.О. Вовк, доцент, канд. істор. наук Луганський національний університет імені Тараса Шевченка вул. 30-тя Перемоги, 39/907, м. Луганськ, 91011 ОЗНАКИ ТА СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ Громадянська війна є специфічною формою війни. Останнє й обумовило виокремлення автором ознак внутрішньої війни та визначення її соціальної природи. Ключові слова: громадянська війна, ознаки громадянської війни, соціальна природа громадянської війни. За...»

«УДК 008 Барандій Артем Юрійович, аспірант Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв armjot@i.ua ГЕНЕЗИС КУЛЬТУРНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В АВСТРО-УГОРЩИНІ КІНЦЯ XIX ПОЧАТКУ XX СТ. Стаття окреслює наслідки модернізації. Розглянуто причинно-наслідкові зв’язки процесу, їхній вплив на загальнокультурний процес. Мета дослідження простежити генезис культурної глобалізації, визначити її детермінанти та національну ідентичність в Австро-Угорщині...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА УДК [271.2:322](477) «1917/1930» На правах рукопису ЩЕРБАНЬ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ ВІДНОСИНИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ І РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ (1917 – 1930 РР.) Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство (історичні науки) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Науковий керівник Балух Василь Олексійович доктор історичних...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»