«ПОЛИТИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ И ИНСТИТУТЫ 127 УДК 329.273 В.С. Наконечний Київський національний університет імені Тараса Шевченка СЕПАРАТИЗМ: ПОНЯТТЯ ТА ПІДХОДИ ДО ТЛУМАЧЕННЯ Розглядається ...»

ПОЛИТИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ И ИНСТИТУТЫ 127

УДК 329.273

В.С. Наконечний

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

СЕПАРАТИЗМ: ПОНЯТТЯ ТА ПІДХОДИ ДО ТЛУМАЧЕННЯ

Розглядається поняття про виникнення, розвиток та здолання різних форм сепаратизму.

Історія політичного розвитку цивілізації – це перманентний процес зникнення старих та утворення

нових держав, як основної форми політичного співіснування етносів. Причини розпаду здавалося б непорушних імперій криються у низці факторів національно-культурного, релігійного та соціальноекономічного характеру. Водночас, детермінуючий чинник зародження, розвитку та практичної реалізації сепаратистських тенденцій полягає у боротьбі учасника політичного процесу за владнополітичні повноваження шляхом відокремлення чи спонукання до відокремлення від владного центру.

Етимологічно термін "сепаратизм" походить від латинського слова «separatus», що означає відокремлення, окремий і спочатку використовувався виключно для визначення процесів, що мали місце в суспільно-релігійному житті.

У 17-му столітті зазначений термін був синонімом таких понять як індепендентизм і конгрегаціоналізм – «великого релігійно-соціального руху в Англії», спрямованого «проти королівського абсолютизму та абсолютизму англіканської церкви» [6, с. 610-611].

Поступове здобуття світською владою впливових позицій у суспільно-політичному житті, формування політичних інститутів суспільства спричинило трансформацію терміну сепаратизм, виділивши поряд з його релігійною складовою політичний контекст.

Хоча наприкінці 19-го століття сепаратизм все ще визначається як «дух відступництва у справах віри» [11, с. 433] та «устремління до відділення в питаннях віри» [3, с. 288], все частіше починає застосовуватись для позначення процесів суто політичного характеру, тобто сепаратизм означає вже «прагнення відокремлення частини держави від цілого» [3, с. 288].

Подальший розвиток політичного життя, виникнення нових форм державного устрою, нерідко спричинених процесами розпаду існуючих політико-адміністративних утворень, відповідно зумовили наповнення змісту терміну сепаратизм, як політологічної категорії, новими характеристиками.

Так, вже на початку 20-го століття сепаратизм визначається виключно як «політичний рух, спрямований на досягнення окремою частиною держави автономії або політичної самостійності» [4, с. 574; 10, с. 1180]. В «Енциклопедичному словнику» М. Філіппова конкретизується, що політична самостійність повинна бути «повною» [5, с. 3175].

Інше тогочасне визначення терміну сепаратизму акцентує увагу на функціональному аспекті зазначеного явища як «прагненні підвладного народу, який проживає в межах великої держави, революційним шляхом повернути або завоювати собі самостійність» [7, с. 312].

Радянський період розвитку вітчизняної політологічної науки позначився потужним ідеологічним впливом. Так, окрім суто наукового визначення сепаратизму як «руху з метою розділення, устремління до відособлення», автори «Малої радянської енциклопедії» додали до змісту поняття обов'язковий на той період ідеологічний фон, зауваживши, що «в буржуазних країнах сепаратизмом називається устремління будь-якого національного угрупування добитися незалежності своєї території та повного відділення від даної держави. В капіталістичних країнах сепаратизм є природною реакцією на гніт та придушення національних меншин правлячими націями. Майже завжди в буржуазних умовах сепаратистські рухи виявляються у формі повстань та жорстоко придушуються силою зброї» [8, с. 631].

Водночас, не дивлячись на ідеологічне нашарування, наукова думка в СРСР продовжувала розвиватись та спромоглася виокремити нові характеристики явища сепаратизму. Наведене у «Великій радянській енциклопедії» визначення поняття сепаратизму відображає таку нову на той час передумову до його виникнення як «недемократичний державний лад». Сепаратизм, зокрема, це «рух за відділення тієї чи іншої частини держави від державного цілого та за утворення самостійної держави. Сепаратизм виникає, як правило, серед пригноблених національностей буржуазної багатонаціональної держави, зокрема там, де національне гноблення обумовлене недемократичним державним ладом. Сепаратизм має прогресивне значення, коли він спрямований проти реакційної політики держави, коли він очолюється демократичними елементами. Боротьба широких народних мас проти національного гноблення нерідко використовується місцевою буржуазією, яка намагається шляхом відділення встановити своє монопольне панування в даній національній сфері» [1, с. 822].

Друге видання «Великої радянської енциклопедії» за 1955 рік визначає сепаратизм у багатонаціональних буржуазних державах як «устремління окремих груп населення, які відносяться до національних меншин, до відділення від даної держави та створення самостійної держави або автономної області. Питання про вибір нацією тієї чи іншої форми самовизначення – автономії, федерації або сепарації, залежить від конкретних історичних умов. На відміну від національно-визвольного руху

ПОЛИТИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ И ИНСТИТУТЫ

сепаратизм не є масовим народним рухом та віддзеркалює, як правило, інтереси окремих кіл буржуазії, права яких утискаються правлячою буржуазією панівної нації. У тих випадках, коли сепаратизм досягає перемоги, її плоди використовуються місцевою буржуазією, яка намагається шляхом повного відділення або автономії встановити монопольне панування у новоствореній державі або автономній області…» [2, с. 530]. Наведене визначення поняття сепаратизму частково наближається до розкриття його політологічного контексту з точки зору реалізації учасниками політичного процесу, в даному випадку буржуазними колами, власних владних устремлінь.

Українська політологічна думка періоду СРСР нічим особливим не виділялась та повністю відповідала офіційно встановленим канонам. «Українська радянська енциклопедія» за 1963 рік визначає сепаратизм як «1) Прагнення до відокремлення. 2) У багатонаціональних буржуазних державах прагнення окремих груп населення до відокремлення і створення власної держави чи автономної області.

За сепаратизмом часто криються інтереси певних кіл буржуазії, права яких затискує буржуазія пануючої нації» [17, с. 70].

Філологічний «Словник української мови» вказує, що термін сепаратизм є політологічною категорію, яка означає «прагнення до відокремлення, відособлення» [16, с. 126].

В «Українській радянській енциклопедії» за 1984 рік сепаратизм визначено як «устремління до відділення або відособлення; в буржуазних багатонаціональних державах – устремління окремих груп населення, зокрема національних меншин, до відділення та створення власної державності. На відміну від національно-визвольного руху сепаратизм не є масовим народним рухом. За ним часто приховуються інтереси окремих кіл місцевої буржуазії, права яких утискуються центральним урядом. Міжнародний імперіалізм намагається використовувати сепаратизм з метою підриву єдності країн соціалістичної співдружності. Сепаратизм – один з методів імперіалістичної політики неоколоніалізму. В.І. Ленін показав глибоку ворожість та згубність сепаратизму для революційного робітничого руху, підкресливши, що національній ворожості, національному відособленню робітники протиставляють єдність трудящих всіх націй» [18, с. 21].

Після розпаду СРСР відбулися нові суттєві якісні зрушення у розвитку вітчизняної політологічної думки спричинені повною дезідеологізацією наукової сфери. Це мало безпосередній вплив на подальше наукове наповнення змісту поняття сепаратизму, як складової політичного процесу, та дозволило значною мірою деталізувати його сутність, розкривши нові грані даного явища, визначивши передумови його виникнення та наслідки практичної реалізації сепаратистських дій, суб'єктів здійснення та об'єктів впливу, сфери та форми прояву тощо.

Зокрема, колектив російських науковців під керівництвом Г. Семігіна ввів поняття політичного сепаратизму як «руху за територіальне відділення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання окремій частині держави автономії за національною, мовною або релігійною ознакою». На думку авторів виданої в Росії у 2000 році «Політичної енциклопедії», «політичний сепаратизм характерний для внутрішньодержавного рівня політичних відносин.

Об'єктивною передумовою його є факт відмінності етнічних одиниць та державно-політичних утворень.

Більшість сучасних держав поліетнічні, що часто призводить до виникнення соціальних та етнічних конфліктів. Тому політичний сепаратизм можна розглядати як форму політичної опозиції, суб'єктом якої є етнічна одиниця, яка складає меншість населення, а об'єктом – політична влада держави, яка представляє домінуючий етнос. Політичний сепаратизм передбачає вирішення протиріч між етнічною меншістю і політичною владою шляхом виведення частини території, населення якої складає цю меншість, з-під юрисдикції даного державного управління.

Виникнення сепаратистського руху можливо при наявності 2-х умов: по-перше, дискримінація етнічної меншості з боку державної влади, по-друге, наявність активної національної політичної еліти, здатної очолити цей рух.

При цьому, дискримінація може приймати різноманітні форми: політичні, економічні, культурнолінгвістичні, релігійно-конфесійні і навіть екологічні. Політична дискримінація означає, що дана етнічна одиниця позбавлена, на відміну від домінуючої більшості, політичних прав. Економічна дискримінація призводить до так званої ситуації «внутрішньої колонії», коли певна частина території перетворюється у свого роду економічного донора. У випадку екологічної дискримінації дана територія виступає як постачальник ресурсів або як територія складування промислових відходів, небезпечних для людини речовин. Можлива ще одна форма дискримінації – «культурний імперіалізм», суть якого полягає у тому, що культура так званої «великої нації» подається як прогресивна, сучасна, а культура етнічної меншини розглядається як примітивна, застаріла. Вплив культурної дискримінації на виникнення сепаратистських настроїв суттєво зростає в сучасних умовах, що пов'язано не лише з наявністю культурного імперіалізму, але й зі своєрідною реакцією на розширення споживацького стилю життя, який нівелює національнокультурну самобутність народів. Бажання зберегти її все більшою мірою стає передумовою сучасного політичного сепаратизму. При цьому, територіальне відокремлення розглядається як єдиний засіб самозбереження в якості самостійної етнічної одиниці.

ПОЛИТИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ И ИНСТИТУТЫ 129

Для виникнення сепаратистських настроїв достатньо наявності будь-якої з перерахованих форм дискримінації, однак лише політичний сепаратизм піднімає питання про відділення території як засобу знищення цих форм дискримінації. Трансформація політичного сепаратизму в політичний рух неможлива без наявності національної політичної еліти, яка могла б очолити цей рух та сформулювала б гасло територіального відокремлення. Світовий досвід свідчить, що політичний сепаратизм у більшості випадків відображає вузькі інтереси певних політичних кіл і не є масовим народним устремлінням.

Реалізація сепаратистських програм частіше всього супроводжується всупереч бажанням ініціаторів політичного сепаратизму економічними збитками, оскільки сепаратисти не зупиняються і перед крайніми формами боротьби, включаючи революцію. Деструктивна роль політичного сепаратизму полягає передусім у тому, що він підбурює подекуди нічим не виправдані національні емоції, міжнаціональні конфлікти, безкомпромісність проведення політики, широкомасштабні війни. Тому шлях до вирішення спірних проблем лежить не через політичний сепаратизм, а через домовленість, консенсус, взаєморозуміння» [14, с. 398-399].