WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 16 | 17 || 19 | 20 |   ...   | 102 |

«ЛІТЕРАТУРА ФОЛЬКЛОР ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ Випуск 36 Присвячений дослідженню творчої спадщини Л.Ф.Дунаєвської УДК 801.81:821.161.2 ББК 82.3(4Укр) У збірник уміщено статті, присвячені вивченню ...»

-- [ Страница 18 ] --

Найбільша частка праєвропейських (балтських) генів у шведів – 48%. Ще 22 % належить до західноєвропейського предка часів енеоліту. Та все ж 17% шведів мали арійського предка. Це не така відчутна кількість, щоб вважати Швецію таким собі ерзац-зразком балтської культури.

В окремих популярних публікаціях А. Кльосов не без пафосного російського патріотизму нагадує, що найбільша частка аріїв (до 70%) все ж знаходиться в окремих південних та південно-західних селах та стародавніх містах Росії. Хто проживає там не за паспортом, а за етнічними ознаками, повторюватись не будемо. Та все ж саме за рахунок цього населення в цих до того ж густонаселених місцевостях, загальний відсоток арійськості серед росіян європейської частини держави загальна частка арійців дотягує до 45%. Адже, як показали досліди, навіть на сході України, звідки мусила відбуватися міграція аріїв у північно-східному напрямі, цей показник дещо нижчий – лише 44%. Їх пов’язують з розселенням представників ямної (курганної) культури. 21,3% ідентифікують з поєднанням різночасових генетичних ліній. 9,6% становлять представники автохтонного населення праєвропейців. 15,9 % становлять нащадки різних типів близькосхідних рільників неоліту. Ще 9,6% належить представникам асимільованих тут угрофінських племен.

За даними А.Кльосова у нас на Чернігівщині, Харківщині та Сумщині й угро-фінів виходить більше, ніж у європейській частині Росії (там вони начебто заледве дотягують до 8%. За даними європейських дослідників пропорції інші: аріїв – 13%, рівно стільки ж і праєвропейців, західноєвропейців – 15%, балтів – 12%, середземноморців – 5%, фіноугрів – 10%. Це в загальному по країні. Решту майже половину населення складають представники неєвропейських гаплогруп. Як з таким генетичним складом можна претендувати ще й на домінування під прапором арійського походження від Атлантики до Тихого океану, відомо тільки російським шовіністично налаштованим стратегам. Ні перетягування українського казкового та календарно-обрядового фольклору під назву російського, ні стратегія побудови «руського міра» на основі релігійного тиску, ні законодавче закріплення захисту прав «русскоговорящєго насєлєнія» на території інших держав таким глобальним розбудовам не допоможе. А місце науки хай і найпередовішої не в тому, щоб обслуговувати інтереси політиків.

Наступне не менш радикальне питання, наскільки вплинули історичні долі різних арійських народів на їхню культуру. Сьогодні вони розмовляють різними мовами. А чи відбулося у зв’язку з цим перекодування їхньої традиційної культури? Прабатьківщину власне слов’ян, а якщо точніше – то прабатьківщину їхньої теперішньої мови шукають то там, де ранні праслов’яни (не пізніше середини І тисячоліття до н. е.) виділялися з-поміж сусідніх з ними предків інших індоєвропейських народів — прабалтів, прагерманців та інших, а це могло мати місце в південно-східній частині Центральної Європи чи, можливо, в середньому Подунав’ї або в північному Прикарпатті, то біля верхів’їв Прип’яті, звідки могло початися поширення носіїв праслов’янської мови на схід до Дніпра, а звідти правим незаболоченим берегом на захід до Вісли та Одера. Тільки в VI ст. звідси почалося масове розселення носіїв слов'янської мови через Наддністрянщину і Карпати на Балкани. В XI ст. лов'янська мова вже була поширена на значній території в Східній і Центральній Європі від Адріатичного й Егейського морів до Балтійського моря і Ладозького озера та від правобережжя Ельби (Лаби) до лівобережжя Дніпра.

Жодна зв згадиних територій не виходить за межі поширення арійського генетичного компонента, а відтак ї культурних рис маркованого ним населення. Отже формування мов істотного впливу на культурні процеси мати не могло.

Тож як би не відстоювали лінгвісти пріоритет мови в соціокультурному процесі, зрозуміло, що багато культурних явищ, відомих носіям різних мов, виникло набагато раніше, ніж самі мови.

Арійський маркер мають араби Катару, Кувейту, Об’єднаних Арабських Еміратів. Як показують розрахунки, часи арійських походів в Аравію - 4 тисячі років назад. Ось чому обряди, аналогічні нашим екпальським, існують і в Африці. Уперше на території Європи вони за матеріально підтвердженими даними вснують із часів енеоліту, на африканський контитнет у межах його північної частини потрапляють в наступну епоху бронзи.

Часто їх і пояснюють переселенням туди українців, як і чуби, аналогічні тим, що їх мали українські козаки, а в ХІV ст. і монголи, від яких і пішла назва цього чуба «хохоль». Подібні відповідники українського спостерігаємо в Новій Зеландії (королевецькі рушники), в Японії (галицькі народні убори). Перекази тамтешнього населення справедливо наполягають на переселенні предків із наших земель. На жаль, набувши ознак міфологічного часу, вони змовчують про історичні межі цих переселень, тобто коли це сталося.

Однак не існує жодного переказу, за яким би місцеве населення навчилося чогось від пришельців. Таке не вважається можливим. Навіть у ХVІІІ – ХІХ ст. кравецтво чомусь-то вважалося суто жидівською справою, ковальство – циганською, торгівля –залежно від групи товарів вірменською або жидівською. Духовної культури дотримання такої спеціалізації стосувалась не меншою мірою.

Зміна мов не супроводжується обов’язково зміною населення. В ХVІІІ ст.

в Києві розмовляли по-польськи, в ХХ – по-московитському, а у Львові століття тому ще говорили по-німецьки. Але жили тут українці, хоч у містах часто-густо вони й не становили більшості населення. До міста перебиралися найнезаможніші представники українського етносу. А в Центральній Європі, люди, які в VII ст. заговорили по-слов’янськи, до того розмовляли на германських діалектах, ще раніше – на кельтских, ще раніше

– можливо на іллірійских, а можливо й ні. На етнічну свідомість це, найвірогідніше, не впливало. Маємо свіжі докази. Частина басків сьогодні розмовляє по-французьки, частина по-іспанськи, але й ті й інші не вважають себе ні французами, ні іспанцями, тільки басками. Досі не можуть погодитися з тим, що вони українці, й наші рідні гуцули. Частина поліщуків також вважає, що Україна десь там над Дніпром і культура там дещо інша і мова хоч українська там і там, але не така сама. Так було завжди, що мова не розв’язувала питання етнічного самоусвідомлення, особливо – в етнокультурному плані.

Ще простіший доказ. Українці й росіяни на сьогодні розмовляють близькими між собою мовами. Водночас склад фольклору у нас і в них різний. В них нема колядок, щедрівок, купальських, русальних звичаїв, У болгар є, в поляків є, в білорусві є, в українців є, в сербів є, а от у московитів немає. Як у нас – овсеней, обряду завивання берези, календарного кумлення, похоронів зозулі, зрештою – навіть масляної.

Якщо на основі лінгвістичних аргументів, зроблених на основі джерел церковної літератури, припустити, що майже до ХV ст. ми були одним народом, то як таке могло статися. Чому ті ж колядки є в чехів, греків, з якими одним народом ми протягом останнього тисячоліття ми точно не були? Аргумент «мали та втратили» – не більш, ніж відмовка для тих, хто взагалі не тямить, що таке етнокультурні процеси. Винна тут все та ж генеалогія. Якщо ж ні, доведеться доводити, що колядки й купальські обряди виникли тоді, коли ми з росіянами стали самостійними народами, тобто, за такими аргументами, може й після ХVІІ ст. Звичайно, що в таке повірити важко, бо звідки тоді в тих же колядках побут княжих часів а часом і біографічні подробиці самих володарів, яким адресувалась ця вітаїстична поезія? Коріння ж цієї традиції, мабуть, ще глибше. А мова тут відіграє далеко не головну роль. Більше важить генетична пам’ять.

Загальна хиба всіх дотеперішніх порівняльних досліджень полягала в тому, що вони значно применшували вік багатьох явищ традиційної культури.

Там, де не могли докопатися до глибин людської свідомості, уявляли вплив реакції хворої уяви або ж перебування в стані сну, ігноруючи при цьому можливості дуже ранньої генези. До прикладу, наші спостереження над етновизначальними мотивами узорів українських територій показали, що в місцевих традиціях збереглися ті знаки, узори, за якими ідентифікують археологічні культури епохи бронзи [3. Вже на цей час тут були помітні балтська, іллірійська та фракійська орнаментальні парадигми. Свою тяглість на визначених на той час територіях вони зберегли аж до наших днів.

Народні строї окремих місцевостей мають ті самі узори, які археологи виявляють на цих же територіях на кераміці бронзового віку. До того ж вони визначають орнаментальну традицію цих місцевостей. Зрозуміло, що слов’янської мови в теперішньому її розумінні на той час не існувало, а культурному житті північного, південно-західного та південно-східного регіонів уже існували істотні відмінності. Цілком можливо, що на той час побутували навіть різні фольклорні традиції. Тими ж межами сьогодні визначаються основні фонетичні відмінності в мові населення цих територій.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Отож, сьогодні ми все більше наближаємося до того, що можна буде визначати, що в нашій, як і в будь-якій іншій традиційній етнічній культурі, належить до праєвропейської спадщини, що успадковано від неолітичних хліборобів Близького Сходу, а що становить спадок арійських скотарів, добре обізнаних з рільництвом. Тільки після цього можна вивчати динаміку фольклору в його асимілятивних процесах, а заодно й щляхи міграції ідей та їх художніх втілень. Для порівняльного вивчення українського фольклору основна увага має бути приділена поширенню населення з арійською гаплогрупою R1a1.Тут слід узяти до уваги, що спільні елементи традиційної культури появляються на різних територіях з носіями цих генів приблизно в один і той же час. Хронологіічна географія ж освоєння аріями європейських просторів така:

12200 –6000 р. тому – Сербія, Косово, Боснія, Македонія, 6000 р. тому – українська Буковина (трипільська культура) 6000 – 5000 р. тому культура Вінча 5200 р. тому Ірландія (зараз 2 – 4%) 5000 р. тому Угорщина (зараз 25%) 4800 р. тому Німеччина (зараз 18%) 4600 р. тому Польща (зараз 57–64 %) 4500 р. тому Україна (зараз 55%), В той же час, що й більшість територій України були освоєні аріями землі Хорватії, Ісландія, Голандії, Данії, Швейцарії, Бельгії, Литви, Франції, Італії, Румунії, Албанії, Монтенегро, Словенії, Іспанії, Греції, Болгарії, Молдови.

Отже, все, що існує в культурах цих народів спільного – спадщина давніх аріїв.

4300 р. тому з арійською культурою стикнулось населення Норвегії.

4200 р. тому Чехія, Словаччина.

Кожна із колонізаційних хвиль на територію Європи мала свою світоглядну особливість. Інвазія відбувалась у різні часи і з різних напрямків.

Наші прямі предки, які жили на території України, не пасли тут задніх.

Сприятливі кліматичні умови, вдале поєднання скотарства з рільництвом сприяли їх швидкому розмноженню і потребі інтенсивного освоєння євразійських просторів. Чисельна перевага в населенні забезпечувала повний успіх їхніх намірів. Відтак з кінця енеоліту та впродовж усього бронзового віку населення України активно просувалось у всіх напрямках євразійського материка. Його вплив на демографічну ситуацію на ньому значно перевищував, той, якого зазнала Європа в неоліті з боку хліборобів Анатолії.

В Європі існують цілі народи, яких арійський вплив майже не торкнувся.

До таких відносять басків. Після танення льодовика це населення опинилося в оточенні озер і боліт і не мало виходу назовні. Те саме, вочевидь сталося й з іберами. Достатньо вивчити їхній фольклор, щоб скласти враження про праєвропейські складові європейського фольклору.

Тим часом удмурти, евенки зберігають свою схожість з населенням Балтики й Полісся. Це нащадки тих мисливців на оленів, які пішли за стадами з південніших широт, залишивши на попередньому місці окремих своїх представників.

Найпізнішу потужну хвилю мігрантів в Європу, як встановив А.Кльосов, становили західноєвропейці. Вони прийшли на територію більшості європейських країн вже після аріїв, а тому, вочевидь, не зустріли того спротиву місцевих племен, що їхні попередники, особливо в північних ареалах, добре освоєних праєвропейськими племенами. Про труднощі перших і спротив другим свідчить і пропорція присутності одних та інших на ізольованих північних островах. На них західноєвропейці складають абсолютну більшість. Це означає, що праєвропейська культура на цих територіях піддалася значній нівеляції кратно переважаючими загарбниками.

Більше шансів на її збереження мають балти. На території їхнього проживання настільки відчутної диспропорції не існує.

Використання даних біогенеалогії в фольклористиці дає відповіді на багато до кінця не прояснених питань. Один із прикладів – литовська казкалегенда «Егле – королева вужів». Кельти й собі вважають її своєю. Сюжет про дічину, яку викрав вуж і через колодязь помандрував з нею в кришталевий палац, вважають своїм і кельти. Природні прототипи карстових печер, з шахтами-колодязями,розкиданих по всій Центральній Європі, віддають перевагу кельтам, нашим південно-західним подолянам, але не балтам. Тим часом цей сюжет відомий і західним поліщукам. Чий він, балтський, кельтський чи поліський, можна визначити лише на основі відображених у ньому екзотичних ремесел – прядіння ниток органічного походження (схоже – шовкових), та знання властивостей заліза. І одне, й інше знання – питома характеристика населення фракійського гальштату, тобто тих же таких кельтів. Від них сюжет разом із населенням, яке представляло західноєвропейський гаплотип, потрапив до балтів, а від них і до поліщуків. Серед українських подолян цей мотив відсутній, як і відповідний генетичний маркер.

Зрештою, до детального аналізу можна було й не вдаватися. Субжанр казка-легенда, притаманний лише кельтському фольклору. Особливість його казкових сюжетів у тому, що в них присутній етіологічний компонент, не характерний безумовно давнішим за своїм походженням казкам аріїв. Це свідчить про те, що кельтські казкові сюжети складалися в той час, коли вже існувала й легенда, основню метою якої було пояснення явищ довкілля. В міру світоглядних уявлень багато чого пояснювалося фантастичним чином.



Pages:     | 1 |   ...   | 16 | 17 || 19 | 20 |   ...   | 102 |
Похожие работы:

«№ 2. – С. 55–87. 24. Миллер А. Советское наследие «империи положительного действия» // Политическая наука. – 2004. – № 3. – С. 57–69. 25. Моммен А. Заявка Путина на власть: конец российского федерализма? // Полис. – 2000. – № 5. – С. 70–80. 26. Новак А. Клопоти з імперією // Критика. – 2003. – № 11. – С. 11–13. 27. Петров Н. Доживёт ли российский федерализм до 2014 года? // Россия: ближайшее десятилетие: Сборник статей к десятилетию Московского Центра Карнеги // Под ред. Э. Качинса и Д....»

«Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України” Кафедра державно-правових дисциплін ПОЛІТОЛОГІЯ Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Суми ДВНЗ “УАБС НБУ” УДК 32.001(042.3) П Рекомендовано до видання методичною радою юридичного факультету Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України”, протокол № 7 від 24.03.2011. Розглянуто та схвалено на...»

«НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ФЕНОМЕН НЕОКОРПОРАТИВІЗМУ: ЄВРОПЕЙСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ІНСТИТУЦІЮВАННЯ В УКРАЇНІ КИЇВ – 2011 При повному або частковому відтворені матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове Феномен неокорпоративізму: європейські реалії та тенденції інституціювання в Україні / І.С.Сало, О.О.Даниляк, Т.В.Джига / за заг. ред. В.М.Яблонського, С.О.Янішевського. – К.: НІСД, 2010. – 49 с. В аналітичній доповіді проаналізовано інституціоналізовані...»

«Науковий вісник ЧДІЕУ № 4 (12), 2011 ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ УДК 330.3 О. В. Куклін, д.е.н.МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ, ТЕНДЕНЦІЇ ТА НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ Анотація. Стаття присвячена визначенню основних тенденцій розвитку сучасної вищої освіти. Автором розроблено стратегічні засади та запропоновано напрями модернізації вищої освіти України. Ключові слова: модернізація вищої освіти, економічні фактори, приватні вищі навчальні заклади,...»

««Мова – духовне багатство народу» Василь Сухомлинський «Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб» Іван Огієнко Велична, щедра і прекрасна мова, Прозора й чиста, як гірська вода, — То України мова барвінкова, — Така багата й вічно молода. Вона, як ніжна пісня колискова, Заходить в серце й душу з ранніх літ, Ця мова, наче пташка світанкова, Що гордо лине в свій стрімкий політ. Юлія Косинська 28 жовтня 1989 року Верховна Рада України ухвалила закон про державний статус...»

«НАРОД І ЕЛІТА В НАЦІЄТВОРЧИХ КОНЦЕПЦІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ КІНЦЯ XIX ПОЧАТКУ ХХ СТ.13. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / Упорядники Ю. Мицик, М. Кравець. – К., 2003.14. Швидько Г.К. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. – Дніпропетровськ, 2004.15. Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч. 2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії. – К., 1998.16. Синодик Крупицько-Батуриського монастиря / Підготував до друку та вступні...»

«Міжнародний шкільний освітній проект з раціонального використання ресурсів та енергії – SPARE З історії SPARE Міжнародна мережа SPARE Участь України в SPARE З історії SPARE Програма SPARE була створена Норвезьким товариством охорони природи «Друзі Землі» в 1996 році. З тих пір програма здійснювалася і розвивалася школами та екологічними громадськими організаціями в багатьох країнах Європи, в ній брали участь більше 50 тисяч школярів. Перший посібник SPARE було призначено для Скандинавії,...»

«ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 29 березня 2012 року № 384 Форма № Н – 3.04 ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА Юридичний факультет Кафедра історії держави, права та політико-правових учень «ЗАТВЕРДЖУЮ» Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань розвитку Львівського національного університету імені Івана Франка доц. Лозинський М. В.. « » 20 р. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ПП 2.01 ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА...»

«ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ _ ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ Інформаційний лист для дітей молодшого шкільного віку ХАРКІВ • 2013 Чарівний світ казок Шарля Перро : інформаційний лист / Харківська обласна бібліотека для дітей ; уклад. С. А. Кірнос. – Х., 2013. – 9 с. Видання познайомить дітей з відомим французьким казкарем Шарлем Перро, розповість про його найцікавіші казки та допоможе обрати книжку до смаку. Інформаційний лист призначений...»

«УДК -057.34 Сергій СОКОЛОВСЬКИЙ Національна академія державного управління при Президентові України Дніпропетровський реґіональний інститут державного управління ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ПРИНЦИП «СЕЛЕКЦІЇ» ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Визначаються деякі підходи до розвитку професійного інтелекту державних службовців як принципу «селекції» державних службовців; розробляються науково обґрунтовані заходи кадрової політики державної служби. Ключові слова: інтелект, професійний інтелект, кадрова політика,...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»