WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 4 | 5 || 7 | 8 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 6 ] --

2. Майже будь-яка вітчизняна історіософія завжди вибудовувана на певній «Великій Історіософській Місії» доленосного всесвітньо-історичного призначення України –– від «новы мьхы, новы языкы!», завдяки яким «и законное езеро пръсъше, евангельськыи же источникъ наводнився и всю землю покрывъ», у термінах «християнської історіософії» митр. Іларіона, до «великого завдання» творити «живу синтезу»

західної та східної культур, у термінах модерної історіософії І. ЛисякаРудницького.

Кажучи абстрактно, «Велика Історіософська Місія» — це лише епіфеномен добре відомої й у метафізиці, й у філософії історії телеології.

Незвичною лишається лише надмірна частота спекуляцій з нею. Утім, і вона стає зрозумілою з огляду на її подвійне призначення в історіософських побудуваннях. В ідейній площині вважалося, що реалізація «Великої Історіософської Місії» мусить призвести до зовнішнього визнання українства, його віднесення до числа «історичних народів».

Іншими словами, допоможе надолужити нестачу сенсу та значущості українства, що виникла чи то через об’єктивну «викривленість» перебігу його історії, чи то через необ’єктивність ставлення до України звиклих до культурно-політичного домінування й цивілізаційного місіонерства європейців. У площині теоретичній постійність присутності «Великої Історіософської Місії» слугувала чи не найважливішим уявним показником універсальності та цілісності історії українського народу.

Співзвучність «Місії-Мети» як синонімічну використовуватимемо й надалі. Проте у ній закладено також розрізнення між месіанством та місіонерством на основі неповної співмірності між російською та українською історіософією.

3. Усесвітньо-історичне покликання України є її об’єктивною есенціальною ознакою, природною чи геополітичною «преференцією».

Найчастіше воно вважалося вкоріненим в антеїстичних, самокреативних властивостях української території, ментальній специфіці та надзвичайній духовній насназі української «душі». Наприклад, у романтичній і класичній історіософії ХІХ — початку ХХ ст. ішлося про вроджені «правдолюбство», демократичний індивідуалізм. У своїй сукупності це знову-таки робило Україну та український народ ближчими до «психологічної Європи» (М. Хвильовий), аніж до «малоросійства»

(Є. Маланюк).

4. Реалізація «Великої Історіософської Місії» покликана скомпенсувати увесь історичний шлях України від давнини до сьогодення, сповнений трагічних перипетій — повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, інтриг, сварок, підкопування, територіального роздертя між могутнішими сусідами. Про цей шлях, за глузливим висловом В. Винниченка, мусимо «читати із бромом». У класичній українській історіософії весь цей хронічний історичний трагізм оформиться в зовнішні симптоми найстрашнішої хвороби України –– її бездержавності, а як похідне –– «неісторичності».

Як доводить низка до певної міри шокуючих праць німецького історика Й. Рюзена, сама по собі скорбота через минуле (навіть через Ґолокост!) — це креативне почуття: «Через скорботу минуле, в якому мала місце втрата, що заподіює паралізуючий вплив, стає кращим.

Скорбота змінює минуле, яке спотворює сенс, а тому не бажає минати.

Минуле сприймається по-новому, як майбутньоздатне» [311, с. 63].

Стосовно ж української ситуації доречно, на наш погляд, говорити про перевищення жалобного порогу. Як би не складалися реальні обставини історичного життя українського народу, для нас очевидно, що своїм песимістичним дискурсом українська історіософія настільки помітно примножувала чуття історичної безпорадності, що сама ж була змушена знівельовувати його штучно сконструйованим великим майбутнім!

5. Українська історія є невід’ємною частиною всесвітньою історії, нерозривно триває від Київської Русі (у сучасних версіях — від «протослов’ян, праслов’ян, давніх слов’ян» з ІІІ тисячоліття до н. е.).

Звичайно, у кожну історико-культурну епоху ця думка була оформлена в адекватний тодішньому стану історичної свідомості та історичного пізнання спосіб. Серед них: язичницький етногенетизм, християнськотеологічні «Андріївська легенда» про апостольські витоки «руського»

християнства» та «Яфетична генеалогія» походження русів від біблійних прародителів, її секулярний відповідник у козацько-старшинській історіософії у вигляді «козакоруської географії» Самійла Величка про загальні автохтонні корені та славетне історичне минуле українців і поляків, обстоювання традиції державницької давнини й князівськодинастійної спадковості «руських» земель у складі Речі Посполитої тощо.

Навіть у наш час спадкоємність між багатьма соціально-політичними, економічними й суспільними інститутами минулого й сучасного українського суспільства явно й неявно експлуатується на користь великого потенціалу й оптимістичних геополітичних перспектив незалежної Української держави. Цей більш ніж розлогий перелік переконує в одному: в переважній більшості традиційних і сучасних синтетичних схем української історії та культури безумовна й беззастережна континуальність виопуклюється лише в ідеологічній компоненті.

6. Мотиви авторів історіософських концепцій завжди досить особисті й далекі від ідеалу класичної наукової об’єктивності. То може бути, скажімо, ситуація поета-пророка, як у Тараса Шевченка; гріховність життя, яку слід покутувати громадським служінням, як у М. Грушевського;

або ідея сплати історичного боргу від імені цілої соціальної верстви, як у випадку з В. Липинським. Щоправда, дуже часто ці мотиви вкорінені в соціокультурних, історичних, суспільно-політичних потребах свого часу. Наприклад, як стверджував Г. Грабович у своєму есеї про Гоголя, речники української романтичної історіософії відчували в найширшому розумінні «власну ущербність перед величчю минулого [рідного краю]», адже інший бік наріжної для їхнього світогляду системи двох лояльностей –– «Велика Батьківщина» (Російська імперія) / «Мала Батьківщина (Малоросія-Україна) –– давно перетворився для них на буденну сучасність, у якій вони посідали нижчі шаблі соціальної ієрархії.

Ця обставина, на нашу думку, певною мірою пояснює повну відсутність зацікавлення історіософської думки України (за винятком окремих суто академічних історіософій) гносеологічною проблематикою. Точніше кажучи, в українській філософській культурі склалася пізнавальна ситуація, дуже схожа на стан справ у сусідній російській  філософській культурі «срібного» та «золотого віків». Конкретні історіософські вчення критикувалися не стільки за спосіб їх побудування, скільки за основні ідеї та висновки. Їм протиставлялися не аргументи в дусі критичної (аналітичної) філософії історії, а інша історіософська концепція.

7. Позначена підсвідомо прихованими ідеями великого історичного призначення українського народу, українська історіософія натомість майже завжди свідомо протиставлялася «меншовартістним» підходам до вітчизняної історії (як правило, з позиції історичного домінування сусідніх народів — найчастіше поляків і росіян).

Як точно зазначила О. Забужко щодо модерної української історіософії в діаспорі, гносеологічний аспект тут («Хто ми?») завжди був зміщений в площину аксіологічну («Чим ми гірші за інших?») [116, с. 9]. Вірогідно, її міркування мають ширшу евристичну валідність через повторюваність ситуації із симулюванням «комплексу меншовартості» упродовж значного періоду культурної історії України.

Позаяк від середини ХІХ ст. мала місце фактографічна та джерелознавча критика романтичною історіософією попереднього сукупного історичного набутку, що змінилася критичним аналізом ідейної спадщини самої романтичної історіософії з боку історіософії класичної, навіть модерна історіософія української діаспори так і невідрефлектувала власну рефлективність. Визначення своїх теоретико-методологічних підвалин через комплексний перегляд історіософських основ української історіографії 1880–1920-х рр. провадилося там лише з метою концептуального протистояння історичному та діалектичному матеріалізму в Радянському Союзі.

Таким чином, спостерігаємо досить парадоксальну ситуацію «протестності, але не рефлективності», зміщення пізнавального фокусу з самоусвідомлення внутрішніх підстав на сублімацію особистісних і загальнокультурних комплексів через упереджену критику зовнішніх поглядів на світову та українську історію й створення україноцентристських альтернатив для них.

Зазначені принципи чітко демонструють взаємовикривлення ідейно-концептуального й теоретико-методологічного вимірів історіософії. Наявні ідейні уподобання тут особливим чином налаштовують методологічні інструменти й теоретичні конфігурації, тоді як вихідна епістемологічна спотвореність лише погіршує заідеологізованість концептуального змісту української історіософії. Водночас це означає їх нерозривну єдність і, якщо хочете, певну системність української історіософії, зрозуміло, дуже відмінну в кожному її виді/формі/типі.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


4 Виходимо з того, що критична експлікація поняття «історіософія», зрештою, сприятиме підвищенню рівня сайєнтифікації історіософських конструкцій. Тоді має здійснитися доволі плідна за своїми наслідками кооперація. Історіософія як онтологія історії із сумнівним пізнавальним статусом, але з великим культурним і суспільно-політичним значенням, «перебудується» відповідно до критично-аналітичних вимог гносеології історії, на сьогодні значно більш раціонально респектабельної, проте цікавої лише для вузького кола фахівців. Якщо вже історіософська творчість у нашу постмодерністську епоху є незамінною, то в такий спосіб вона може набути більшої науковості, одночасно зберігаючи свою широку читацьку привабливість і суспільну вагу [373].

Питання про те, яким чином будуть розставлені в цьому процесі акценти — чи то на користь створення «історіософії української та світової історії», чи то на перетворення на «філософію національних історій» — залишається донині відкритим. У будь-якому разі, реалізація цього завдання бачиться нам у річищі пізнавального руху від «концепту до концепції», себто в необхідності створення цілісної концепції (або системи) української історіософії.

1.2. «Концепт без концепції». Історіософська проблематика в надрах української філософської культури: історіографічний нарис Перші узагальнюючі дослідження української історіософії ми відносимо до початку 1920-х рр., тобто до періоду, коли основні компоненти відрубної схеми української історії було назагал сформовано. Від початку Д. Дорошенко в «Огляді української історіографії» не проводив сутнісного розрізнення між історіографією та історіософією, хоча останнє поняття було йому відоме в значенні, близькому до сучасного.

Наприклад, він згадує про «історіософію М. Костомарова, його погляди на український історичний процес» [99, с. 97]. Справа в тому, що Д. Дорошенко вважав, буцімто із прадавніх часів в Україні існувала розвинена національна свідомість, не тільки живий інтерес до минулого, але й бажання застосувати національну історичну традицію щодо сучасного життя. «Отже, даючи огляд української історіографії, ми поряд із тим даємо неначе огляд української національно-історичної думки» [99, с. 3]. Таким чином, центральним моментом цього огляду для Д. Дорошенка стає опис історіософського змісту найвизначніших пам’яток української історичної думки в історіографічному контексті.

Проте першорядне значення в її еволюції він надає суто кількісним 5 чинникам: період XVI–XVII ст. мав завданням «воскрешати історичну традицію колишньої української державності», у XVІI–XVIIІ ст. «історична праця виходить поза літописні рамки й набирає форм прагматичної історії із синтетичними прагненнями», на початку ХІХ ст. ці прагнення втілюються в повні, «систематичні курси історії України від найдавніших часів», зрештою, М. Грушевський «уґрунтував і впровадив в учений ужиток схему історії українського народу на цілім просторі його історичного життя на заселеній ним території як один суцільний нерозривний процес» [95, с. 187].

У схожому ж значенні використовував поняття «історіософія»

Д. Багалій. Аналізуючи історичні переконання М. Грушевського, він зупиняється на його історіософії, себто тій їх частині, де йшлося «про історію українського народу та його територію з найдавніших і до наших часів, яко безперервну еволюцію на національній базі із соціяльними й культурними елементами й державною основою» [17, с. 566]. Проте в нарисах української історіографії Д. Багалія, коли вони виокремилися із загального курсу «руської історії» в самостійну теоретичну працю, системні розвідки з історіософії української історії виявилися відсунутими на задній план більш кон’юнктурною тематикою.

У першому виданні цих «Нарисів» на початку 1920-х рр. у Д. Багалія подавався матеріал, «багатий фактами й бібліографічними вказівками». Такий підхід самим істориком пояснювався об’єктивними чинниками –– «пекучими потребами вищої школи й самоосвіти», з одного боку, а з іншого –– самим розумінням історіографії як «джерелознавства й огляду розвитку науки української історії» [16, с. 60]. Це була данина підвищеній на позитивістському етапі розвитку «науки історії» увазі до «документів» в умовах невіддиференційованості спеціальних історичних дисциплін з їхнього всебічного дослідження. У виданнях 1928 р. і рукописі початку 1930-х рр. (вийшли друком 2001 р.) з так само зрозумілих, але вже суб’єктивних причин, мало місце дедалі помітніше заміщення української історіософії «інтернаціональною» ідеологією «економічного матеріалізму». Тепер історіографічні начерки з’ясовували наступне загальне питання щодо джерельних пам’яток і наукових праць з історії України — «виявлення їх ідеології, впливу на них їхньої доби, розподілу суспільства», ув’язування з новоприйнятим розподілом української історії на доби феодалізму, промислового капіталізму, імперіалізму й соціальної революції [17, с. 341–342]. Тисячолітній розвій історичної думки було редуковано до ще більш загальної схеми: історіографія дожовтневого періоду та історіографія за 10 років, що минули після 1917 р. Властиво історіософську концепцію М. Грушевського було оцінено з суто історіографічних позицій — як «найвищий ступінь між сучасними буржуазними істориками України» [17, с. 569].



Pages:     | 1 |   ...   | 4 | 5 || 7 | 8 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«Нагадаймо собі, що одного дня кожен із нас може постукати в чиї-небудь двері, прохаючи допомоги. Кофі Аннан LUBOV ZHVANKO KHARKIV – ЛЮБОВ ЖВАНКО ХАРКІВ – 2009 ББК 63.3 (4 Укр) УДК 94 (477) «1914/1918» Ж Рекомендовано до друку Вченою радою Харківської національної академії міського господарства протокол № 10 від «28» серпня 2009 р.Відповідальний за випуск науковий редактор: доктор історичних наук, професор, ректор Полтавського університету споживчої кооперації України О.О. Нестуля Рецензенти:...»

«Національна академія внутрішніх справ Бюлетень нових надходжень загальної бібліотеки НАВС № 5 за 2013р (травень) Київ 2013 Електроніка З Крамлиш, Кристиан К777 Word 97 для занятых: Пер.з англ.Санкт-Петербург: Питер, 1997.с.15 грн. Історичні науки Т3(4Укр) История Луганского края/ Ефремов А.С., Курило В.С., Бровченко И.Ю И904 и др.Киев: Альма-матер, 2003.427с.43 грн. Т3(0) Ладиченко, Тетяна В'ячеславівна Л152 Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів.Київ: А.С.К.,...»

«Окснер А.М. Флора лишайників України: В 2-х т. – Т. 1. – К.: Вид-во АН УРСР, 1956. – 495с. АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР ІНСТИТУТ БОТАНІКИ А.М. ОКСНЕР ФЛОРА ЛИШАЙНИКІВ УКРАЇНИ В ДВОХ ТОМАХ Том І ВИДАВНИЦТВО АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР КИЇВ —1956 ПЕРЕДМОВА Всебічне вивчення флори Української РСР є одним з основних завдань Інституту ботаніки АН УРСР. Внаслідок вивчення флори різних груп спорових рослин України, що було проведено переважно за роки Радянської влади, стало можливим видання...»

«Слово подяки Навчальний посібник «Разом на одній землі. Історія України полікультурна» — це плід колективної співпраці вчителів історії, вчених, громадських діячів та фахівців у різних ділянках науки і культури. Впродовж 2010–2011 років великий гурт небайдужих і професійних людей працював над тим, щоб втілити цей задум у конкретні методичні розробки, які допоможуть вчителям історії розкрити складні та суперечливі аспекти багатокультурного минулого України у процесі вивчення історії у школі....»

«Кому потрібен національний природний парк «Дністровський каньйон» і хто боїться його створення ? 10 запитань і відповідей ЕГО „Зелений Світ” 2009 рік Видано за підтримки неурядової організації Global Greengrants Fund (США) на підставі ст. 4 Конституції України, ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян”, ст. 9 „Про інформацію”, в рамках всеукраїнської громадянської кампанії „Дністровська екологічна хвиля”, підтриманої представниками 39 громадських організацій з 15 областей України та м....»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ Кафедра українознавства Українська і російська культура ХІV – першої половини ХVIІ ст. Методичні вказівки до вивчення курсу «Історія української культури» Дніпропетровськ Українська і російська культура ХІV – першої половини ХVІІ ст.: Методичні вказівки до вивчення курсу «Історія української культури» / Г.Г.Кривчик. – Дніпропетровськ: ПДАБтаА, 2010. –20 с. Методичні вказівки написані на основі...»

«ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА 2. Ізбаш С. С. Проектна діяльність як фактор соціально-професійної адаптації студентів педагогічного університету: автореф. дис.. канд. пед. наук: 13.00.04 / С. С. Ізбаш. – К., 2007. – 20 с.3. Лидак Л. В. Детерминанты успешной адаптации первокурсников к современной образовательной ситуации вуза [Электронный ресурс] / Л. В. Лидак, Л.А. Антипова // Прикладная психология и психоанализ: электрон. науч. журн. – 2010. – N 4. URL: http://ppip.idnk.ru 4. Медведев Г. П. Адаптация –...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія філол. 2006. Вип. 37. С. 66-98 Ser. Philologi. 2006. № 37. P. 66-98 З ІСТОРІЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ УДК 398.21 (092) П.Куліш ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ І ЙОГО СПРОБА ПОЕТИЧНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: ЕПОПЕЯ УКРАЇНА ТА КНИГА О ДІЛАХ НАРОДУ УКРАЇНСЬКОГО І СЛАВНОГО ВІЙСЬКА КОЗАЦЬКОГО ЗАПОРОЗЬКОГО Василь ІВАШКІВ Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси, вул. Університетська, 1/345, 79602 Львів,...»

«УДК: 37.043.1 Мустафаєва Є.І. ПИТАННЯ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ І. ГАСПРИНСЬКОГО Постановка проблеми. Всестороннє дослідження історії культури різних народів завжди було важливою задачею історичної науки. Щоб показати історію розвитку культури кримськотатарського народу, необхідно перш за все висвітлити внесок у розвиток тюркської національної культури найталановитіших її представників. У всьому тюркському світі відомі великі заслуги видатного просвітителя мусульманських народів...»

«Пропонуємо інформаційний список літератури з обмінного фонду ОННБ ім. М. Горького Для отримання видань необхідно надіслати листа-замовлення з печаткою бібліотеки. Наша адреса: 65023 м. Одеса, вул. Пастера, 13 відділ ОРФ Інформаційний список історична та політична література №19 Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць: Вип. 10-11. – Одеса, 2001. – 760с. 1. Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць: Вип. 16. – Одеса, 2003. – 720с. 2. Актуальні проблеми політики: Збірник...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»