WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 37 | 38 || 40 | 41 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 39 ] --

Від-родження історіософії так чи інакше необхідне, адже тільки з її допомогою можна вирішити різновекторні, однак нагальні завдання.

1. Найголовніше, що досвід української історіософії, яка від початку свого виникнення функціонувала на принципово різноякісному, синтетичному підмурівку, є суголосним із загальносвітовою ситуацією «кінця філософії історії». Скажімо, Ю. В. Павленко поєднує схеми А. Тойнбі, О. Шпенґлера, К. Ясперса, М. Данилевського, К. Леонтьєва з поглядами Л. С. Васильєва щодо соціокультурної специфіки Сходу [261].

«Історіософія самоорганізації», як красномовно засвідчує назва, спирається на синергетику. Таким чином, хоча б формально, відновлення історіософії здатне задовольнити прагнення до систематизації, теоретизування, поза якими не уявляється наукова діяльність цілої генерації професіоналів-істориків радянського вишколу, понині найвпливовішої в гуманітаристиці. Водночас воно відкриває можливість розпочати роботу з переосмислення вітчизняного минулого відповідно до реалій сьогоденного незалежного національно-державного буття.

2. Українська історіософія, яка впродовж усього ХХ ст. і в Радянській Україні, і в діаспорі претендувала на метаісторичний масштаб опрацювання матеріалу, виявляється апріорно узгодженою з нині домінуючим хронологічно-географічним принципом організації науково-історичних досліджень і викладання на основі ідеї виокремлення української та всесвітньої історії. Масове перетворення у вузах на межі 1980–1990-х рр. кафедр суспільних наук (насамперед історії КПРС) у кафедри історії України, реорганізація академічних інституцій системи НАН у першій половині 1990-х рр. залишила цей принцип майже незмінним.

3. Від-родження історіософії може сприяти творчій самореалізації в умовах ринкової кон’юнктури й політичних свобод усіх, хто більшменш пристосувався до нового соціального статусу історичного пізнання — переважно «середнього» і «молодшого» поколінь дослідників-професіоналів і зацікавлених аматорів.

4. Нарешті, воно допомагає конвеєрному поширенню в масовій свідомості історичних знань. Адже обсяг цих знань вибухоподібно збільшився — і через зняття ідеологічних забобонів, і через відкриття українських і зарубіжних архівів, так само збільшилася кількість фахових істориків. Л. Зашкільняк підрахував, що впродовж 1993–2003 рр. дисертаційні роботи в галузі історичних наук склали 1/3 усіх захищених дисертацій, а кількість історичних періодичних видань зросла в 9 разів!

[358, с. 17]. Проте суспільна зацікавленість історичною тематикою понині залишається остаточно не задоволеною. На Заході ж, навпаки, попри пропорційне розширення царини історичних досліджень «углиб» і «ушир», соціальний статус історії значно погіршився, порівняно з попереднім періодом, через продукування постмодерною культурою все віртуалізованіших форм теперішнього. Недарма на українському книжковому ринку всевладно панує навчальна, популярна чи, насамкінець, довідникова книга, оскільки на неї існує попит у державі, де за роки незалежності питома вага студентської молоді на 10 000 населення подвоїлася. Проте жанр підручника передбачає здебільшого відтворення й переповідання наявного рівня знань у тій чи іншій галузі, замість висунення й розгорнутого обґрунтування нових ідей, теорій і концепцій (у кращому разі, формальну їх «апробацію»).

Друге. Мається на увазі пере-родження історіософії у відповідь на своєрідний виклик часу. Звичайно, на початку 2000-х рр. уже не йдеться про оновлення в національній самосвідомості українства, призвичаєної до класової, інтернаціоналістської ідеології, простого уявлення про власну історичну самобутність — ситуація, між іншим, доволі актуальна для початку 1990-х рр. у зв’язку з імпровізованим проголошенням державної незалежності. «Повзуча українізація», якою вона, на нашу думку, фактично виглядала останні 15 років, усе ж таки дала взнаки й здолала відчуття «малоросійства», навіть більше — спричинила помітний перекіс до «націоналізації історії». Відомо, наприклад, що за останнє десятиліття ХХ ст. було надруковано 379 назв навчальних видань з історії для вузів, серед них безпосередньо: 167 — з історії України, 52 — із всесвітньої історії [128, с. 17]. Відтак найнагальнішою стає дещо інша проблема — теоретичного впорядкування національного свідомості, якщо хочете, відповідно до «європейських стандартів»

у рамках європейського вибору країни.

Відтак українська історіософія опиняється перед викликом докорінної зміни власного предмета й теоретико-методологічної основи.

В усіх попередніх історичних типах історіософій ішлося про сепарування української історії від історії сусідніх народів — нехай поширених, однак досить упереджених щодо України, тому що розроблялися політично або культурно домінуючими націями. Більше того, в класичній українській історіософії належало описувати історію українського народу «незалежно від політичних чи інших зв’язей, які в’язали його з іншими народами чи краями». Авжеж, «одноцільність території», «спільність прикмет психофізичного типу» разом із соціально-культурними факторами та «пам’яттю кровного споріднення й спільної минувшини» [83, с. 397, 399] вважалися найважливішими й самодостатніми підвалинами його есенціальності та континуїтивності. На подібні спекулятивні примари хибував і марксизм, принаймні у тій частині, де йшлося про «східнослов’янську» однорідність українського життєпростору та його властивість асимілювати «іноплемінні групи» [135, с. 25, 325]. На відміну від уявлень про природну гомогенність історії українського народу, в модерній історіософії йшлося про форми і способи штучного створення скріпленої в єдине ціле внутрішніми ідеалами Української Нації у Соборній Українській Державі. Відтепер необхідно здійснювати рівнозначну інтеграцію української історії в множину історій народів, держав і культур світової цивілізації як її невід’ємного у своїй внутрішній соціокультурній специфіці елементу, з одного боку, з іншого — представлення української історії через поєднання всіх соціокультурних та етнічних впливів у межах української національної території [285; 420].

Така позиція була на сучасному рівні вперше сформульована ще чверть століття назад діаспорними фахівцями, і чим ближче до кінця століття, тим частіше застосовувана ними в їх науково-викладацькій діяльності в західних освітніх і наукових центрах. Зробимо посилання на досвід І. Лисяка-Рудницького, який викладав українські студії, виходячи з тези, що «нема потреби вигадувати окрему періодизацію української історії, оскільки загальноєвропейську модель (стародавній світ, середньовіччя, модерні часи) цілком можна застосувати до України, зробивши лише невеличкі поправки» [208, с. 143]. Їх позиція вписувалася до системи «європейських» світоглядних координат, хоча можливо, приховувала arriere idйe збільшення інтелектуальної значимості в конкурентному академічному середовищі напрямку їх власного наукового інтересу. У сучасній українській державі вона знаходить обмежену підтримку серед «альтернативних» (щодо офіційної більшості професійної спільноти) українських фахівців, які активно розбудовують власне «паралельне» бачення як перебігу української історії, так і засадничих принципів такого бачення.

На наш погляд, запропонований концептуальний переворот є своєрідним «середнім арифметичним» двох провідних поглядів щодо сутності нації як такої (або на основі «території», або на основі «раси»).

Ці підходи побутували у світових «націологічних» дискусіях від ХІХ ст. і в модерній українській історіософії уособлювалися крайнощами концепцій В. Липинського, який ототожнював поняття нації та «одідічної території», та Ю. Липи, котрий «ядро» нації вбачав в усталеності в окремій групі людей певних духовних і антропологічних ознак, незалежно від їх життєпростору.

«Інтегративна» концепція української історії також стане в нагоді для вирішення проблеми певної конфронтації між «генеральною лінією» історіософії України-Руси та донедавна периферійними щодо неї відгалуженнями української історіософії.

У першу чергу, ми нарахували, щонайменше, три основні «видання»

галицької історіософії:

1) ХІІ–ХІІІ ст. — часів Київської Русі;

2) XVI — першої половини XVII ст. — періоду історіософських перегонів між двома принциповими полюсами ідентичності — «Руссю»

та «Україною»;

3) Кінця ХІХ — початку ХХ ст., коли завершилося формування класичної історіософії України-Руси і розпочалися в ній модернізаційні процеси.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


У перелічених варіаціях галицька історіософія виборювала завжди лише чільність або першість у системі ідейних координат української історіософії — самостійницької схеми історії українського народу, держави, культури й Церкви, ніколи — свою повну відрубність.

Через цю послідовну лояльність галицька історіософія в кожному своєму «виданні» тяжіла до копіювання актуальних на той час історіософських метафор: у перших йшлося про «Галич — другий Київ» на згадку про найпоширеніший до середини XVII ст. історіософський конструкт «Київ — другий Єрусалим», в останніх — про успішну галицьку релігійно-культурну західно-східну синтезу на згадку популярної в ХІХ–ХХ ст. і в Росії, і в Україні концепції «між Сходом і Заходом». Але справа у тому, що таким робом відбувалася лише вторинна рецепція (ідей і теоретико-методогічних засновків, раніше вже зрецепійованих українською історіософією з різних центрів інтелектуального впливу), яка тільки збільшувала ступінь галицького епігонства. Зрозуміло, що на цій основі виявлялося неможливим створення історіософських схем, «конкурентоспроможних» хоча б у межах української історіософії.

Більше того, галицька історіософія виявлялася вразливою для критики з передових науково-філософських позицій. Дійсно, «божественні» права галицько-волинських нащадків київської князівської династії, які доводили острозькі інтелектуали і деякі літописці кінця XVI — першої половини XVII ст., мали поступитися місцем глорифікації нової соціальної сили — козацтва — у нових політико-правових термінах: права «меча» та «волі» (автономії підкорених земель як винагороди за службу земному суверенові).

У класичній історіософії Галичині, як території притулку української людності від Степу, судилося залишитися на манівцях соціального та національного прогресу, шлях до вершин якого вів через свідому боротьбу, хоча б у формі активної колонізаційної політики.

Не дивно, що галицьку історіософію спіткала парадоксальна доля.

Протягом майже 700 років вона знаходилася поруч, але таки залишилася осторонь «генеральної лінії» історіософії України-Руси. Відтепер відкривається епістемологічна нагода позбутися давньої контраверсійності між історіософськими формулами «Київ — другий Єрусалим», «Галич — другий Київ», які стануть рівноправними й однаково значущими ланками в просторі в подібний спосіб репрезентованої історії.

Такий підхід уважаємо даниною справедливості. Адже, нагадаємо:

впродовж багатьох віків безперервність етнокультурної традиції в українській культурі підтримувалася не в інституційній (власна державність), не в писемній (національна історіографія) формі, а засобами культурної пам’яті. Отже, кожен сенсонавантажений «топос», зокрема всі «видання» галицької історіософії, відігравали роль своєрідного ретранслятора цієї традиції.

Начертання української історії через діалогічне суміщення народів, культур і релігій виглядає вчасним запобіжним заходом проти двох викликів — виклику «знизу», від автаркічних зазіхань містечково-регіональних історій, та «зверху» — від конфлікту «цивілізацій», до якого в процесі глобалізації Україна буде неодмінно втягнута.

Прагматичніший приклад — новітні концепції Білорусько-Литовської держави замість узвичаєного Великого Князівства Литовського чи Литовсько-Руської держави. У новому висвітленні може йтися лише про визначення питомої ваги українського елементу в цій державі, ступеня й характеру впливу набутого в ній політично-правового досвіду в процесі наступного власного державотворення. Натомість, з позиції академічно сприйнятої історіософії України-Руси питання про етнополітичний уміст Київського Русі може бути вирішено лише в один спосіб — «перетягування» на себе, українізації давньоруської державності.

Проблема вбачається нами в тому, що замість такої перспективної діалогічності нині в Україні поступово складається для неї незвична, проте типово постмодерна ситуація простого інституційного, ідейноконцептуального та теоретико-методологічного паралелізму. На разі, в єдиному інтелектуальному, інформаційному просторі співіснують різноманітні дослідні установи, періодичні видання й наукові школі принципово по-різному орієнтованих дослідників, причому трапляються випадки, коли до різних напрямків належать батько й син –– обидва фахові історики.

Такий незвичний для української гуманітарної царини стан справ не привнесений іззовні. Радше, він є наслідком штучного роздертя української історіософії та культури в цілому поміж Радянською Україною, де панувала остаточна професіоналізація філософського й історичного знання, та діаспорою, яка відзначилася прискореною рецепцією передових у світовому масштабі науково-філософських ідей.

Перспективи подальшого розвитку подій убачаємо в двох аналітичних зрізах, відмінних «глибиною» проникнення науково-дослідного фокуса. У першому наближенні спостерігаємо цілковито очевидні певні закономірності — «взаємного надолуження», одночасної академізації неофіційних видів історіософії та змістовної перебудови традиційно організованого й ідейно налаштованого професійного співтовариства гуманітаріїв.

З одного боку, прямо пропорційно ступеневі «інтегрованості» їхніх авторів до світового історичного пізнання, рівневі співпраці із зарубіжними колегами творяться «інноваційні» за змістом історичні й історіософські праці — аж до спроби переписати наново українську історію в загальносвітовому контексті. З’являються альтернативні офіційній академічній та університетській науці нові навчальні заклади (КиєвоМогилянська, Острозька академії), науково-дослідні центри (Інститут історичних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка), публікуються наукові часописи («Україна модерна», «Український гуманітарний огляд»).

З іншого боку, представники традиційного академічного загалу опікуються збереженням (іноді й самовідтворенням) накопиченого «символічного капіталу». За звичай, вони не намагаються перемогти опонентів у наукових дискусіях парадигмального рівня. Тією мірою, якою люди науки взагалі схильні до творчості, вони зорієнтовані на часткову видозміну усталених історичних концепцій відповідно до декількох найпомітніших досягнень світової інтелектуальної традиції.



Pages:     | 1 |   ...   | 37 | 38 || 40 | 41 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«Товариство «Український Народний Дім в Чернівцях» Інститут Європейської інтеграції та регіональних досліджень Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Мережа центрів європейської інформації України ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ НА ПОЧАТКУ НОВОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ Довідник Чернівці 20 Круглашов А. М., Озимок І., Астапенко Т. С., Руссу В. В. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник./ склад. А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу. Ч.1.Чернівці, 2010. –...»

«УДК 004.9 Р.О. Голощук, М.Л. Федорів Національний університет “Львівська політехніка”, кафедра соціальних комунікацій та інформаційної діяльності, КОНСОЛІДОВАНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КНИГОТОРГОВЕЛЬНОЇ МЕРЕЖІ ВИДАВНИЦТВА ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ © Голощук Р.О., Федорів М.Л., 2014 Запропоновано методи моделювання консолідованого інформаційного ресурсу маркетингової діяльності книготорговельної мережі Видавництва Львівської політехніки. Ключові слова: Видавництво Львівської...»

«17. Ігнатуша О. М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: ґенеза і характер (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.) / О. М. Ігнатуша. – Запоріжжя : Поліграф, 2004. – 440 с.18. Катюшко В. Адвентизм на Хмельниччині / В. Катюшко // Релігія і Церква в Подільському регіоні: історія та сучасність. – Хмельницький : Вид-во Хмельн. ін-ту регіон. управління та права, 2002. – С. 155-158.19. Клибанов А. И. История религиозного сектантства в России (60-е годы ХІХ в. – 1917 г.) / А. И. Клибанов. – М. :...»

«УДК 22.015+232.931 ОБРАЗ ДІВИ МАРІЇ В ЄВАНГЕЛІЯХ І АПОКРИФАХ Горбач Н.В., к. філол. н., доцент, Дорофєєва А.В., студент Запорізький національний університет Стаття містить комплексне дослідження образу Богородиці в євангельських канонічних текстах і апокрифах «Протоєвангеліє Якова», «Хождєніє Богородиці по мукам». Ключові слова: апокриф, Біблія, Богородиця, Євангеліє, Новий Завіт. Горбач Н.В., Дорофеева А.В. ОБРАЗ ДЕВЫ МАРИИ В ЕВАНГЕЛИЯХ И АПОКРИФАХ / Запорожский национальный университет,...»

«Київське обласне управління культури і туризму Київська обласна бібліотека для дітей 1909-2012 Серія На допомогу шкільній програмі Вільна пісня моя.: творчість Христини Олексіївни Алчевської (16.03.1882 – 27.10. 1931) біобібліографічний нарис Київ 2012 УДК 028:821.161.2 ББК 78.38+83.3(4Укр) В 46 Вільна пісня моя.: творчість Христини Олексіївни Алчевської (16.03.1882 – 27.10.1931) : біобібліогр. нарис / Київ. обл. упр. культури і туризму, Київ. обл. б-ка для дітей ; [матеріал підгот. М. С....»

«Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць. № 3 (19), 2012 Антон Лытвынец, Вадым Канащук, Иванна Лытвынец, Елена Падовская. Спортивная деятельность Ивана Поддубного. В статье рассматривается выдающаяся фигура украинского спорта Иван Поддубный. Проблема является одной из ведущих в научной деятельности, ведь изучению спортсменов начала ХХ в. придается большое значение. Исследование посвящено анализу спортивной деятельности Ивана Поддубного....»

«Delporte Christian, Gervereau Laurent, Marechal Denis (sld): Quelle est la place des images en histoire? Paris, Nouveau monde ditions, 2008, 480 p. В сучасній історичній науці до вивчення зображення звертаються дослідники різних країн. Скажімо, жваві дискусії в наукових колах викликала книжка «Яке місце зображень в історії?»1, яка є збіркою статей, опублікованих на підставі матеріалів міжнародної конференції в Парижі2, та присвячена різного типу зображенням як джерелам у історичній науці....»

«Вісник. Випуск 39. 2013 УДК [003.345:930.85]:316.773.2 В. М. ШКУРКІНА ІСТОРІЯ ДОРУНІЧНИХ ЗНАКІВ: ВУЗЛИКОВА КОМУНІКАЦІЯ Розглядається одна з первинних форм фіксації та передачі інформації — вузликова комунікація. Проаналізовані особливості форм вузликової комунікації: слов’янської, китайської, інків та ін. Ключові слова: вузлик, знак, інформація, комунікація, руна. Рассматривается одна из первичных форм фиксации и передачи информации — узелковая коммуникация. Проанализированы особенности форм...»

«ДЛЯ НОТАТОК РЕГЛАМЕНТ РОБОТИ Київський національний університет культури і мистецтв 16 квітня 2014 р. 12.00 Студентський FLESH-MOB «Поринь у світ Великодніх фантазій! Створи свою писанку сам!» (площа перед КНУКіМ) 14.00-16.00 пленарне засідання – (КНУКіМ, корп. 1, ауд. 224) 17 квітня 2014 р. 12.00 робота секцій Секція Імплікація етнічних знакових форм у сучасних візуальних комунікаціях (КНУКіМ, корп. 3, ауд. 104) Секція Інноваційні засоби етнодизайну в проектуванні середовищних обєктів (КНУКіМ,...»

«“Мага Віра” є власністю _ _ _ _ _ _ _ Родинні Дати _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Лев Силенко, “Мага Віра”. Lev Sylenko, “Maha Vira”. Видання Об’єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри 10979 рік Дажбожий Велика Британія – США – Канада – Австралія – Західня Німеччина МАГА ВІРА Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра) ВЕЛИКЕ СВІТЛО ВОЛІ СПІВВІДНОШЕННЯ ВІРИ, НАУКИ, ФІЛОСОФІЇ, ІСТОРІЇ PUBLISHED BY THE SOCIETY OF THE UKRAINIAN NATIVE FAITH (RUNVira) Inc All rights...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»