WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 32 | 33 || 35 | 36 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 34 ] --

Найвідомішим адептом соціологізації суспільних наук в Україні в перші три десятиліття ХХ ст. став М. Грушевський. Він спирався на доробок «французької соціологічної школи», очолюваної Е. Дюркгеймом, з яким мав змогу детально ознайомитися двічі –– під час закордонного відрядження перших років ХХ ст. і в еміграції після невдачі національно-демократичної революції в Україні. У дусі дюркгеймових «Правил соціологічної методи» М. Грушевський уважав, що соціологія здійснює в суспільствознавстві революційний переворот, порівнюваний хіба що з переворотом А. Ейнштейна в природознавстві. «На місце тлумачення соціологічних фактів дорогою апріорних висновків із вічних і незмінних принципів людського існування, і мислення … стає висвітлення самого пізнавання і мислення з фактів соціального розвитку дорогою індуктивною». Причому таке тлумачення стане в нагоді «однаково психологові та економістові, історикові права, культури, мистецтва і словесної творчості», адже «соціальні факти» –– то факти із будь-яких сторін суспільного життя [71, с. 146–153]. У цьому розумінні, зазначав М. Грушевський у вступі до віденського видання «Генетичної соціології», остання «пророблює немов вступні дослідження до філософії історії», так само опікуючись пошуками узагальнень, певних загальних прикмет в історії людства. Тому генетична соціологія та її предмет входять у сферу філософії історії. Одночасно М. Грушевський додавав, що сучасна йому соціологія докорінно відрізняється від старої ідеалістичної філософії історії, постає її своєрідним раціональним відповідником. За словами самого М. Грушевського, викладена ним теоретико-методологічна позиція знайшла практичне втілення в написанні найрізноманітніших праць на «соціальні теми», у тому числі короткої історії України, історії української літератури, нарисів з історії релігійної думки в Україні [325, с. 207]. Загалом, на наш погляд, соціологічний метод дозволяв М. Грушевському в несприятливих суспільно-політичних умовах протягом певного часу працювати на рівні «теорій середнього рівня», поза крайнощами фактографізму, який так полюбляла дореволюційна академічна історіографія, особливо заякорена в школі В. Антоновича, й схематизму, яким грішила «художня історіософія» аж до Миколи Хвильового включно, не кажучи вже про набираючий силу марксизм. Соціологічна метода цілком корелювала з наріжними організаційними принципами діяльності його школи в 1920-і рр.: порайонні дослідження всіх етнічних українських земель в усі періоди їхньої історії на підставі суворого документалізму, які дозволяли досвідченому політикові вести боротьбу за владу в стінах Всеукраїнської академії наук, аж ніяк поза ними.

Але від середини до кінця 1920-х рр. ситуація докорінно змінилась.

Соціологічні кафедри й предмети, які вони викладали, припинили своє існування, були поступово поглинуті нормативним «історичним матеріалізмом» та відповідними кафедрами. Усе більш поширеною стала висунута М. Бухаріним у «Теорії історичного матеріалізму» точка зору, згідно з якою історичний матеріалізм і є марксистською соціологією. Для немарксистської соціології залишили тільки опис первинних етапів суспільного розвитку. Тим-то М. Грушевському на вдалося перевести з Відня Український соціологічний інститут, і він був змушений обмежуватися секцією соціологічного обґрунтування історії у своїй науково-дослідній кафедрі й організацією кабінету примітивної культури.

Зрозуміло, що консолідацію марксизму слід розглядати в річищі загальніших процесів складання тоталітарного режиму в СРСР та Радянській Україні. Усі крапки над «і» щодо співвідношення марксизму та теоретичної соціології було розставлено травневою Постановою РНК і ЦК ВКП (б) «Про викладання громадянської історії в школах»

1934 р., де відзначалася недостатність «абстрактних соціологічних схем» й вимагалося забезпечити конкретність, наочність і доступність викладу, отже, і відповідного теоретичного матеріалу.

Остаточне ствердження марксизму в Радянській Україні припадає на 1930––1940-і рр. Воно провадилося традиційними для вже зміцнілої Радянської влади методами офіційного шикування необхідних ідеологічних схем і створення інституцій, здатних ці схеми «сайєнтифікувати». Показово, що в історичній царині такою провідною структурою став Інститут історії України (з 1950 р. –– Інститут історії АН УРСР), який декілька реорганізацій випестували саме з Інституту марксизмуленінізму. Змістовно йшлося про створення єдиної «радянської історії», яка підпорядковується єдиній філософсько-соціологічній концепції –– «діалектичному та історичному матеріалізмові».

За збігом обставин завершення організаційних перебудов історичного знання в Україні збіглося з моментом остаточного зламу історичної концепції М. Грушевського, як репрезентантки класичної української «історіософської парадигми». В будь-якому разі, документально стверджено, що на західноукраїнських землях І. Крип’якевич та М.

Кордуба дозволяли собі обстоювати її засадничі принципи відкрито

–– на засіданнях кафедри історії України Львівського університету, сесії відділення суспільних наук АН СРСР ще 1946 р., причому як основу української радянської історіографії без будь-яких помітних змін!

[187, с. 340–341]. А в Східній Україні довелося з вересня 1944 р. по квітень––травень 1947 р. провести сім зібрань при управлінні агітації та пропаганди ЦК ВКП (б), щоб належним чином проінструктувати найвідоміших літераторів та суспільствознавців. Зрештою, у серпні 1947 р. справу розгрому школи Грушевського було увінчано прийняттям Постанови ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України АН УРСР». У постанові відверто визнавалося, що досі не було створено «науково-витриманої, марксистсько-ленінської історії України», адже тривале використання зовнішньої схеми М.

Грушевського автоматично задіювало її внутрішню «еклектичну» теоретико-методологічну основу, підриваючи тим самим ідейну чистоту «діалектичного та історичного матеріалізму».

У концептуальному плані утворення нової схеми провадилося за безпосередньої участі найвищого керівництва країни в кількох нормативних документах –– від постанови журі урядової комісії щодо результатів конкурсу на кращий підручник для 3–4 класів середніх шкіл з історії СРСР (серпень 1937 р.) до «Тез» ЦК ВКП(б) за січень 1954 р.

з нагоди 350-річчя «возз’єднання» України з Росією. Академічне оформлення нова схема дістала у двотомнику «Історії Української РСР» і колективній монографії «Торжество історичної справедливості: закономірність возз’єднання західноукраїнських земель у єдиній Українській радянській державі» під відповідальною редакцією Мирослава Олексюка. «Історія Української РСР» 1967 р. та фундаментальне багатотомне видання «Історії Української РСР» 1970–1980-х рр. лише розвинули основні положення започаткованої схеми.

Але ось що цікаво. Нова концепція, неофіційно відома останніми роками як теорія «колиски», була суто марксистською за своєю періодизацією (на основі суспільно-економічних формацій), визнанням «моністичності» соціально-економічних чинників розвитку суспільства («визначальної ролі способу виробництва»), констатацією вирішальності класової боротьби «народних мас як дійсних творців історії» замість боротьби національної [281, с. 6]. Проте у формальному аспекті Україна визнавалася суб’єктом історичного процесу, хоча б від часів розпаду єдиної давньоруської Київської держави аж до історичного «возз’єднання» з Росією. Таким чином, робилася поступка українській народницькій історіографії –– доволі помітна, якщо порівнювати з майже офіційною для 1920-х рр. «Руською історією в найстислішому начерку» М. Покровського, де Україні було відведено буквально кілька сторінок. То була, скажімо так, поступка «літері», аби зберегти «марксистський» дух.

Відтак дозволимо собі стверджувати, що схема політичної та соціально-культурної історії України М. Грушевського в межах класичної «історіософської парадигми» в 1920–1940-і рр. правила за європейську науково-пізнавальну альтернативу марксизму у вигляді «діалектичного та історичного матеріалізму» в Радянській Україні. Незважаючи на відвертий владний спротив, вона спочатку помітно плюралізувала й розтягла в часі рецепцію марксизму (до кінця 1940-х рр.), порівняно з Радянською Росією, зрештою, «скоригувала» його певною мірою в «національному відношенні» щодо України.

Тому «Історія Української РСР» (в усіх своїх одна-, дво-, восьми- та десятитомних версіях) «на основі марксистсько-ленінської методології», «марксистсько-ленінського вчення» сприймалася як історія українського народу, нехай завжди свідомого «єдності походження, близькості мови і культури, чуття загальності й нерозривності долі з російським народом» [281, с. 5]. Отже, пропонуємо видозмінити формулу про «синтезу» «між марксистською наукою і російським націоналізмом» [178, с. 91–92] на об’ємнішу — про «синтезу» між марксистською наукою, російським націоналізмом і класичною українською історіософією!


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Прикінцевий результат метафорично можна було б назвати «квазімарксистською історіософією історії Радянської України».

Проте зіткнення радянської версії марксизму з класичною історіософією України-Руси є лише окремим випадком закономірності вищого рівня узагальнення у світовій політичній та інтелектуальній історії ХХ ст., добре відомої західним совєтологам: «Очевидно також, що коли комуністична доктрина перемагала інші, вона завдячувала своїм успіхом саме націоналізмові, у якого запозичувала принаймні деякі з його принципів, не кажучи вже про ті випадки, коли комунізм сам ставав національним, по суті націоналістичним» [248, с. 181–182]. Так сталося, наприклад, у 1950–1960-і рр. в Угорщині та Чехословаччині з їх спробами зовсім по-мічурінські «схрестити» марксизм із «правами людини».

Натомість, як відомо, синхронні «історико-діалектичній» версії української історії деякі синтетичні «історії України» в діаспорі (Д. Дорошенко, Н. Полонська-Василенко, О. Субтельний) скеровувалися відмінними, переважно, державницькими уявленнями. Їх відгалуженням поставала концепція С. Томашівського. Останній, також даючи «короткий огляд політичного розвитку України», спробував переосмислити класичну концептуальну тезу «Історії України-Руси» про «місцевий характер» (стосовно первинної форми української державності — Київської Русі) того державного життя, яке продовжувалося після її занепаду в Західній Україні до XIV ст. [80, с. 16].

Натомість С. Томашівський уважав: «перша національна українська держава» почала складатися на основі Галичини за правління Романа Галицького, надалі обіймала від 75 до 90% «залюднених просторів України», що дало змогу слабшим від сусідів — поляків і московітів — «українським племенам виробляти власну національну і культурну індивідуальність» [343, с. 1, 82, 103]. Київська Русь являла собою Варязько-Руську країну, яка складалася із трьох елементів:

панівного германського (він звався, однак, «руський») та підданого слов’янського, на додачу — фінського. Одночасно зі зростанням питомої ваги слов’янського елементу в ній за часів Володимира Святого і Ярослава Мудрого ця держава занепадала. У «політико-правовому розумінні» вона перестала існувати вже у ХII ст. за Володимира Мономаха, стимулювавши процеси «індивідуалізації поодиноких земель», створення самостійних держав і формування окремих народів, звичайно українського й російського [343, с. 57]. Цій новій редакції ще давньоруської історіософської формули «Галич — другий Київ» теж не судилося перебрати пальму першості від більш усталених схем української історії.

«Метри» державницького напрямку в цитаціях С. Томашівського виокремлювали лише значення Галицько-Волинської держави «як першого втілення загально-української державної ідеї проти панрусизму, що його, в міру занепаду Києва, чим раз виразніше репрезентували суздальсько-московські князі» [42, с. 236]. Тож по декількох десятиліттях вона звузилася до концепції «галичанства» — як регіонального феномену, чи то з огляду психологічного, як «душевно-расова відміна серед українства» [417, с. 7], де філіація політичних ідей у мініатюрі моделювала стан справ у всій українській історії, чи то з огляду релігійної історіософії як доказ дієвості церковної унії тощо.

Одночасно існувала ще й релігійна історіософія національної Церкви українського народу, але її місце в загальному русі української історіософії і співвідношення з народницькою та державницькою «історіографією» є напрямом подальшого дослідження.

Поміж іншим, рецепційна ситуація із взаємодією між марксизмом і класичною українською історіософією дістає нове бачення в попередніх етапах її еволюції. Розпочавшись, як про це вже неодноразово згадувалося, з канонізації християнської теології історії, рецепійованої з «Півдня», українська історіософія після своєї поступової переорієнтації на «Захід» у XVI–XІX ст. постійно використовувала запозичені звідти здобутки для коригування свого первинного консервативного (на той момент) базису. У результаті чого, у класичний період свого розвитку з кінця ХІХ ст., вона набула достатньої (хоча остаточно так і недовершеної) системної досконалості, щоб у ХХ ст., у свою чергу, бути здатною коригувати західні філософсько-історичні концепції. Таким чином, остаточно окреслюється механізм відношень між українською історіософією та західноєвропейською філософією історії, який називатимемо «нагромаджувальною рецепцією з обопільною корекцією». Він виявився лише віддалено подібним до моделі класичного діалектичного синтезу завдяки «зняттю», збереженню у видозміненому вигляді.

Проте неприйнятною є і новітня модель т. зв. нелінійної діалектики, основана на принципі «Розрізнення», примноження різнобічності того чи іншого явища. Вона тільки частково нагадує механізм коригуючої рецепції через намагання останньої залучати до концептуалізації українознавчої проблематики принципово необмежену кількість рівнозначних евристичних одиниць, однак відрізняється в тому, що вбачає в цьому процесі засіб, а не прикінцеву мету.

3.3. Модернізаційні тенденції в історіософській думці української діаспори ХХ ст.

У цьому підрозділі маємо відстежити модернізаційні тенденції в історіософькій думці діаспори ХХ ст., які засвідчували її постійний розвиток, оновлення навіть у найнесприятливіших суспільно-політичних умовах. Нижньою хронологічною межею розгляду слугуватимуть 1920–1930-і рр. — період справжніх теоретико-методологічних і соціокультурних перетворень епохального масштабу, зрештою, структурних зрушень у світовому історичному пізнанні. Верхньою хронологічною планкою вважатимемо злам 1980–1990-х рр., коли в рамках системних суспільних трансформацій радикально видозмінилися інтелектуальні обшири й України, і діаспори, так само як і взаємини між ними.



Pages:     | 1 |   ...   | 32 | 33 || 35 | 36 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. Драгоманова ТХОРЖЕВСЬКА Тетяна Дмитрівна УДК 37.034:2 РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ НА ЗАСАДАХ ПРАВОСЛАВНОЇ МОРАЛІ В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук Київ – 2006 Дисертацією є рукопис. Роботу виконано на кафедрі педагогіки Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки...»

«Жнива Скорботи Роберт Конквест Жнива Скорботи Роберт Конквест Роберт Конквест Жнива Скорботи.тілько дайте себе в руки взяти. Тарас Шевченко Кавказ РАДЯНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ І ГОЛОДОМОР Web-версію підготовлено за текстом книги, що вийшла в 1993 р. у видавництві ЛИБІДЬ. Це перший повний український переклад праці відомого західного дослідника радянської історії про жахливу соціальну катастрофу ХХ століття колективізацію та голодомор 1929-1933 рр. Вперше цей твір було опубліковано на...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА В І СН И К ПРИКАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Філософські і психологічні науки Випуск 14 Видається з 1995 р. Івано-Франківськ Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Випуск 14 ББК 87-88 В53 Редакційна рада: д-р філол. наук, проф. В.В. ҐРЕЩУК (голова ради); д-р філос. наук, проф. С.М. ВОЗНЯК; д-р філол. наук, проф. В.І. КОНОНЕНКО; д-р істор. наук, проф. М.В. КУГУТЯК; д-р...»

«Print ISSN: 2221-57 Online ISSN: 2221-94 Київський міжнародний університет Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України ПРОБЛЕМИ міжнародних відносин Збірник наукових праць Випуск КиМУ – 20 Print ISSN: 2221-57 Online ISSN: 2221-947 ББК 66.4 (0) П-7 Проблеми міжнародних відносин : [зб. наук. праць / наук. ред. Канцелярук Б. та ін.]. – К.: КиМУ, 2012. – Вип. 5. – 451 с. У збірнику висвітлюються питання трансформації міжнародної системи, сучасні тенденції розвитку міжнародних...»

«Управління культури Чернігівської облдержадміністрації Чернігівський історичний музей ім. В.В.Тарновського Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України Чернігівське відділення СКАРБНИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Збірник наукових праць Випуск Чернігів ББК 63.3 (4 УКР) С. Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. – Вип.5 / Чернігівський історичний музей ім. В.В.Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та...»

«ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ Європейський Союз Довідкове видання Дніпропетровськ, 2009 ЗМІСТ Вступ Країни–члени ЄС Країни–кандидати Інституції Європейського Союзу Установчі документи Європейського Союзу. С. 10 Основні віхи в історії європейської інтеграції. С. 13 Хронологія розширення Європейського Союзу – Україна Європейський Союз: Хроніка двосторонніх відносин Вступ Європейський Союз (ЄС) – це родина демократичних країн Європи, які...»

«ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УДК 94(477.51) Ігор Кондратьєв РАДУТЬЄ – РАДУТОВЩИНА – РАДУЛЬ (або скільки років Радулю) У статті розглядаються основні причини появи топонімів Радутьє Радутов щина Радуль. Уточнюється час першої письмової згадки про поселення, заперечуєть ся теза про заснування села російськими старообрядцями. Названі перші володарі Радульщини – шляхтичі Любецького староства Заріцькі. Ключові слова: село, 1708 р., Радутовщина, Любецька округа. На думку упорядників енциклопедичного довідника...»

«ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ НАПН УКРАЇНИ УДК 373.5.014.25:009 ДРНТІ Волинець Л.Л., Єгоров Г.С., Лавриченко Н.М., Локшина О.І., Мельниченко Б.Ф., Першукова О.О., Шеверун Н.В. СВІТОГЛЯДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ШКІЛЬНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ ЄС ТА США Київ – 201 УДК 373.5.014.25:009 Друкується за рішенням ученої ради Інституту педагогіки НАПН України (Протокол від 21 грудня 2011 року № 14) Рецензенти: Н.П. Дічек, доктор педагогічних наук, завідувач лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки НАПН...»

«Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки Бібліотека Серія Дослідники Волині. Дати і долі Вип. 5. ОРЕСТ ФОТИНСЬКИЙ (1862–1931) Біобібліографічний нарис до 150-річчя від дня народження ЛУЦЬК – 2012 Помітною рисою розвитку української історичної науки на сучасному етапі є інтерес до історико-краєзнавчих досліджень. Традиції регіональних досліджень в Україні сягають ХІХ ст., коли поруч із становленням наукових засад історичної науки йшов бурхливий процес зародження і розвитку...»

«О. Д. Бойко Історія України Посібник Видання 2-ге, доповнене ББК 63.3 / 2 / Б 7 Допущено Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист №14/18. 2-1008 від 04. 07. 2001 р.) Це — друге видання посібника, який за нетривалий час здобув неабияку популярність у вищій школі. Студентів і викладачів приваблювали не тільки його компактність, лаконічність, а пе­ редусім концептуально-смислова самодостатність, оригінальне і разом з тим науково...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»