WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 3 ] --

«метафізикою історії» [119; 375, с. 254, 256]. Власне, це поняття застосовується переважно для позначення особливостей російської філософської думки ХІХ — початку ХХ ст., а стосовно західноєвропейської філософії історії позначає ідеалістичні філософсько-історичні системи ХІХ ст., або конкретно — концепцію «осьового часу» Карла Ясперса. На наш погляд, збіг формальних ознак метафізики історії як свідомого виведення її визначальних підстав і прикінцевого сенсу за межі земного буття та історіософії є можливим. Точками перетину між ними можуть бути умоглядність, спекулятивність теорії історичного процесу; есхатологічність уявлень про досягнення певного бажаного прикінцевого найдосконалішого стану не в наявній історичній дійсності, а в трансцендентному вимірі; іноді месіанство у вигляді пропаганди історичної надзвичайності певного історичного суб’єкту. Але, на наш погляд, різниця між історіософією та метафізикою історії є домінуючою. Перефразовуючи відомий вислів В. Соловйова, зазначимо коротко: історіософія — осягнення того, що думає про себе певний народ в історії, метафізика історії — намагання зрозуміти, що Бог думає про саму історію.

Таким чином, доходимо загального висновку: в російській інтелектуальній традиції повне чи часткове ототожнення філософії історії та історіософії означає виопуклення евристичної специфіки другої (історіософії) як нормативного стандарту для першої (філософії історії).

У західній інтелектуальній традиції поняттю «історіософія» відповідають поняття «метаісторія» та «спекулятивна філософія історії»

(зрідка –– «субстанційна філософія історії»). Перше поняття, радше історичне, аніж філософське, було уведене в історичний обіг канадським дослідником Ф. Г. Андерхіллом і спопуляризоване відомою роботою Ґ. Уайта «Метаісторія» (1973). Воно означає узагальнюючу історичну працю на зразок «Дослідження історії» А. Тойнбі, в якій надзвичайно широкий історичний матеріал упорядковано в історичну схему, істотно спрощену, аби вона виявилася зрозумілою широкому читацькому загалу. Друге поняття позначає філософську дисципліну, підрозділ філософії історії, предметом якої є створення загальної теорії всесвітньосторичного процесу; на відміну від неї «критична філософія історії»

(або «аналітична філософія історії») рефлектує з приводу правил пізнавальної діяльності історика.

Проте такі зовнішні термінологічні розвідки остаточно не прояснюють епістемологічний статус та евристичний потенціал історіософії.

Зазвичай історіософію оцінюють як «інтелектуальний процес на межі філософії, історії та ідеології», властивий лише розвинутим формам історичної свідомості, перейнятим ідеалами науковості [155, с. 9].

Виникнення історіософії в цьому річищі розглядається як об’єктивне явище. Йдеться, насамперед, як про внутрішню наукову потребу певним чином упорядкувати швидко зростаючий обсяг історичного матеріалу, узгодити прийоми здобуття історичних фактів з історичних джерел із більш загальними схемами, так і про зовнішню соціокультурну потребу відійти від суто християнського провіденціалізму задля вирішення завдань політичної практики в дусі модерного проекту вдосконалення людини й перебудови людства на раціональних засадах [292, с. 146].

Уважається, що в хронологічних межах її функціонування в Західній Європі припадає на XVI–XVIII ст., себто на період між Відродженням та Просвітництвом. Перша частина цих тверджень, на наш погляд, є цілком прийнятною, друга — потребує уточнення.

Якщо прийняти тезу про історіософію як філософсько-історичне формоутворення, позначене низкою особливих рис, то виявиться наступне. Завдяки своїй спекулятивності історіософія відрізняється від історичної науки, побудованої на фактичному матеріалі, узятому з першоджерел, а з іншого боку, через свою ірраціональність та політико-ідеологічну суб’єктивність, незацікавленість проблемами історичного знання, не збігається з філософією історії. Крім того, на наш погляд, доречно звернути увагу на помітне зміщення «ідейного центру» філософії історії та історіософії. Перша впорядковує світову історію в контексті багатьох національних історій, друга, навпаки, викладає певну одиничну національну історію в контексті всесвітньої. Так, книжники Давньої Русі воліли бачити «священну історію» людства спрямованою не через «другий Рим» (Константинополь), а через «другий Єрусалим»

(Київ), а творці класичної української історіософії доводили, що метою всесвітнього поступу є не соціально-політичне звільнення, а національна незалежність, зокрема України.

Звичайно, зустрічаємо непоодинокі випадки демонстрації національної зверхності в текстах представників західноєвропейської філософії історії. Маємо на увазі, звісна річ, Геґеля, в очах якого «лише германські народи» піднялися на найвищий щабель прогресу — усвідомлення того, що головною властивістю людини є свобода [55, с. 71], та Ґ. Бокля, який уважав «історію Британії важливішою за всі інші» в усіх її найприкметніших особливостях. М. Ферро взагалі віднаходить у західних історичних схемах цілу «етноцентричну» ієрархію: протиставлення історії «Заходу» історіям країн на інших континентах — вивищення власної історії щодо сусідніх європейських країн — підкреслення історичної значущості певного регіону в історії конкретної країни [372, с. 12–13]. Проте в усіх випадках досягнення різних народів завжди становили втілення попереднього загальнолюдського розвитку й неодмінно мали стати надбанням інших націй. Натомість історіософія в східнослов’янських культурах у своїй теоретичній еволюції завжди тяжіла до заміщення в різних формах і в різному ступені загальнолюдського універсуму своїм власним. Відтак нам видається за доцільне уточнити, що західноєвропейська філософія історії (у конкретних своїх проявах) може бути національною, а історіософія — завжди націоналістична. Наприклад, у російських державних стандартах першого покоління «Історія» була репрезентована як «Історія світових цивілізацій», у контексті якої пропонувалося вивчати Історію Росії.

У стандартах 2000 року відбулося зрушення до піднесення значення концепції національно-державної історії; в підсумку федеральна дисципліна «Історія» виявилася зведеною до «Вітчизняної історії». При цьому період історії Росії ХХ ст. став займати в загальному обсязі дисципліни чільне місце, в півтора рази перевищуючи обсяг російської історії від найдавніших часів до початку Нового часу.

Чинна й зворотньо-пропорційна залежність — визначення нації не за звичайними критеріями (єдність території, мови, соціально-економічного життя та культурних інтересів), а за історіософською ознакою, як це зробили речники українського «інтегрального націоналізму»: через «неповторний внутрішній і духовний зміст, творений від віків на підставі … устремління здійснювати свої власні історичні завдання»

[332, с. 66–67]. Між іншим, цей спосіб національного самовизначення через спільну історичну традицію неодноразово описаний етнологами (Ю. Бромлей) на прикладі руйнування традиційних суспільств і поширений у багатьох «історичних регіонах» Європи. Очевидно, що він постає своєрідним компенсатором і замінником прискореного, часто насильницького відмирання усталених побутово-етнографічних ознак «самості» певної спільноти.

Так само, метаісторія більшою мірою раціоналізована й об’єктивована тим внутрішнім змістом, який сам по собі прихований в історії й підкоряє собі перебіг історичного процесу. Історіософія більш суб’єктивована внутрішньою впевненістю її творця («так повинно бути») в існуванні певної трансцендентної істини. Не дивно, що Г. Грабович, який знаходить в «історичних поглядах Шевченка», «нашого поета й первого історика», за відомим висловом П. Куліша, метаісторизм, цілісну систему художніх образів і суджень, покликаних висловити трансцендентну «правду» про історичне призначення України, відмовляє йому в статусі «метаісторика», як, до речі, й «історіософа». Мовляв, його відчуття минулого «повністю емоційне і сформульоване в структурі міфологічної думки» [68, с. 180]. Тому Шевченко — лише міфотворець. Створений поетом «Шевченків міф України», можливо, відіграв значну роль у пробудженні національної самосвідомості українського народу й дав могутній поштовх його подальшим визвольним змаганням, однак мало чого вартий із наукового погляду. Почасти цю позицію поділяє у пізнішій праці й О. Забужко [115].

Як на нас, попри всю свою поверховість, попри всю свою синтетичність, що іноді межує з аморфністю, українська історіософія все ж таки далека від «історичної міфології».

Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Різними її проявами квітнули й квітнуть нині надра української культури. Пригадаємо просвітницько-романтичний міф «мальовничої України», який, за Є. Маланюком, доіснував до часів есерівсько-ранньобільшовицької демагогії зрівнювального вирішення земельного питання — «всім по сім». Або поглянемо на сучасний стан вітчизняного інтелектуального простору з його фантомним викладом української історії в програмах крайніх правих політичних сил чи віровченні РУНвіри Л. Силенка та близьких до нього неоязичницьких релігійних об’єднань [70; 138]..

У принципі, як зазначали учасники ХХ Міжнародного конгресу з історичних наук (2005), міфологічний компонент є не тільки неусуненим з історичного знання, але й необхідним для розширення наших уявлень про зв’язок минулого, теперішнього та майбутнього [267, с. 9].

Навіть більше, сьогодні історичне міфотворення зазнає суттєвого підживлення із двох протилежних джерел. З одного боку, це — історичне знання цілого ряду новостворених країн європейського континенту.

Воно активно продукує нові й нові версії та редакції «національних історій», які координуються з п’ятирічною програмою Європейської наукової асоціації зі створення національних історіографій. З іншого боку, це — світова глобалізація, яка знищує межу між «своїм» та «чужим» у спільному для них обох досвіді споживання і пропонує однаково прийнятні за своєю вигаданістю «квазіісторії» («Володар кілець», «Зоряні війни», «Ґаррі Поттер»). Їх поширення відбувається однаковими медіа-засобами — більш ефективними, ніж стилістичні прийоми класичної художньої літератури на історичну тематику, проте розрахованими лише на спів-присутність споживача, а не очищувальне у своїй катарсичності спів-чуття.

Виклики того властивого європейській цивілізації ХХ ст. процесу, який знаменитий історик і культуролог Й. Ґейзінґа колись назвав «поглинанням міфом логосу», в українському духовному середовищі примножуються надмірною «уявленістю» розуміння змісту й критеріїв націо- і державотворення. Нестача сталих «етнографічних» вказівників тут компенсується надлишком особливих історичних наративів, до яких зарубіжні дослідники (Е. Вільсон, Е. Кінан) відносять оповідання про «старовину» і спільне походження, особливий національний характер українського народу, прокламації про його національне відродження, «повернення до Європи», а віднедавна — ще й про «дві України»! Твердження, згідно з яким це переважно т. зв. «міфи у відповідь» на нав’язувані сусідами ідеологічні привиди, можливо, виправдовує процес їх формування, але не тяжіє до примирення з ними.

Тому розрізнення між міфологією та історіософією набуває й суспільно-політичного звучання. Адже її етноконсолідуючий потенціал прямо пропорційний співвідношенню уявленого (правдоподібного) / уявного (вигаданого, міфологізованого).

Ми вважаємо, що прирівнювання історичної міфології до історіософії має характер поверхової аналогії. Воно спирається на тотожність мети — оповідання про історичне походження даного порядку речей, а також на подібність застосовування прийомів упорядкування матеріалу в цьому оповіданні: підвищена емоційність та образність, прагнення до абсолютизації (сакралізації) викладу, некритичність оперування оповідними одиницями, апеляція до «золотого віку» минувшини.

Нарешті, зближує історіософію та міфологію нерозбірливий у засобах функціональний прагматизм, згідно з яким нагальність пояснення вища за його загальність та фундаментальність.

Насправді, на нашу думку, між історіософією та міфологією (в її чистому вигляді, звичайно) існує суттєва різниця. Історіософія стала на заваді ідеалізації минулого –– типової для міфологічної свідомості взагалі, хоча б уже тому, що вона потребує для свого існування певного теоретичного рівня, значно вищого за той, який може запропонувати язичницький наскрізь міфологізований світогляд. Ми б сказали, що рівень, на якому стає можливим історіософія, мінімально дорівнюється до християнської теології історії. З цієї причини історіософський «проектизм» виглядає набагато модернішим за міфологію, спрямовуючись у загальне річище лінеарно-прогресистського філософсько-історичного дискурсу «від Августина до Геґеля» із його завданням, як колись влучно зазначив Ж. Дерріда, — «розкриття сенсу історії в історії сенсу».

Крім різновекторності спрямування історичної міфології та історіософії (відповідно, на минуле та на майбутнє) достатню основу для сутнісного розмежування між історичною міфологією та історіософією складає різниця ступеня довільності змісту. Проти історіософського прагнення до довільного тлумачення або міксування реальних історичних фактів маємо в історичній міфології первісно вигаданий опис подій.

На перший погляд, еклектичність історіософії дійсно робить її перехідним формоутворенням у процесі становлення філософії історії. Це вже не теологія історії, оскільки християнський провіденціалізм тут прикритий фіговим листком секулярної мети історії, але ще не (через недостатню логічну довершеність та систематизованість) класична філософія історії. Однак, на нашу думку, принаймні щодо України не можна обмежуватися класичною історіософією та похідною від неї «передісторіософською добою». Доречніше вести розмову про множину історіософій — як типологічних, так і в межах окремих історичних різновидів історіософії. Таким чином виявляється, що історіософія значно ширша у своїх часових межах. Вона збігається з усім періодом існування української філософської культури. Водночас саме в таких вельми широких хронологічних межах здійснюється повне ідейне обернення української історіософії. З’ясовуючи історичну значущість минулого України, вона розпочинається із сепарації історії рідної землі від «священної історії» світу в давньоруській літературі ХІ ст., а на зламі ХХ–ХХІ ст. вирішує проблему інтеграції таким чином створеної української національної історії у всесвітню історію людства.



Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«Лекція 3. КИЇВСЬКА РУСЬ. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (ІХ – СЕРЕДИНА ХІV ст.) В ІХ ст. внаслідок тривалої політичної та соціально-економічної еволюції східного слов’янства, збагаченої досвідом сусідніх народів, виникла держава Київська Русь. Її ядром стало Середнє Подніпров’я, де традиції політичного розвитку сягали ще скіфських часів. Русь розвивалася в межах загального історично-культурного процесу середньовічної Європи. На заході він був прискорений виникненням “варварських королівств” та...»

«Національний науково-дослідний інститут українознавства Фундатор сучасного українознавства Збірник матеріалів і наукових праць На пошану 80-річчя Петра Кононенка Київ 201 УДК 908 (478) ББК 63,5 (4 УКР) Ф 80 Автор-упорядник, відповідальний редактор – кандидат історичних наук Фігурний Ю.С.Рецензенти: Баран В.Д. – член-кореспондент НАН України, професор, доктор історичних наук. Калакура Я.С. – професор, доктор історичних наук. Крисаченко В.С. – професор, доктор філософських наук. Ятченко В.Ф. –...»

«ПЕРЕДМОВА Друга частина другої книги каталога стародруків, виданих на Україні, включає опис видань, опублікованих протягом 1765 – 1800 рр. Завершуючи зведений каталог стародруків України, вона має і самостійне наукове значення для дослідників історії і культури останньої третини XVIII ст. Провідне місце в друкованій продукції того часу поступово зайняли світські друки: підручники, офіційні розпорядження, почасти також наукові праці і художня література. Численні видання засвідчують активізацію...»

«Мінрегіон України Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного Діяльність Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного у 2011 році Інформаційно-аналітичний огляд Київ ДНАББ ім. В. Г. Заболотного УДК 026(06) Д 509 Діяльність Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного у 2011 році : інформ.-аналіт. огляд / уклад. : Г. А. Войцехівська, О. В. Жидецька ; редкол. : Г. А. Войцехівська (відп. ред.), Д....»

«НАУКОВІ ЗАПИСКИ Серія “Історичне релігієзнавство” Випуск 3 Острог – УДК 2(091) (082) ББК ІН 3 Збірник наукових праць згідно з рішенням Президії ВАК включений до переліку наукових фахових видань (постанова № 1-05/6 від 06.10.10) Рекомендовано до друку Вченою радою Національного університету “Острозька академія” (протокол № 9 від 29 квітня 2010 р.) Редакційна колегія: Жилюк С. І., доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія»...»

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ ВАРИВОНЧИК АНАСТАСІЯ ВІТАЛІЇВНА На правах рукопису УДК 746.3(477) ТРАДИЦІЙНА НАРОДНА ВИШИВКА ЯК СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОГО ОДЯГУ (ХХ ст.) 26.00.01 – теорія та історія культури АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Київ – 2011 Дисертацією є рукопис. Робота виконана у Київському національному університеті культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України, м. Київ. Науковий керівник доктор...»

«Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65). № 1 – С. 169-172 УДК 81373.7:81374.73 Концептуальна статусна дихотомія «Батько – Дитина» Чернова А. В. Дніпродзержинський державний технічний університет, м. Дніпродзержинськ, Україна У статті розглянуто концептуальну статусну дихотомію «батько – дитина»; створено та описано дихотомічну когнітивну матрицю: “батько – син” / “син – батько”. Наведено особливості...»

«УДК 343.241:316.64 Яцишин М.М. доктор юридичних наук, професор, зав. кафедри теорії та історії держави і права Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ЩОДО КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ Анотація: У статті на основі історико-правових джерел розглянуто процес формування суспільної свідомості щодо кримінального покарання в історичному контексті вітчизняного правотворення з метою виявлення у ньому таких складників, які заслуговують на увагу у...»

«УДК 811.581 Несина І., асп., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка КОДИФІКАЦІЯ КИТАЙСЬКИХ ЛЕКСИЧНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ У СЛОВНИКАХ Стаття присвячена аналізу репрезентації китайських лексичних запозичень у словниках іншомовних слів російської та української мов, що дав можливість зробити висновки про сталість динаміки зростання кількості китайських запозичень як в українській, так і російській мові. Розглядаються процеси входження китайських слів у словниковий склад російської та української мов....»

«Соціальний проект Макіївка 2012 Тема «Вирішення проблем працевлаштування молоді»Автори проекту: учитель історії МЗШ І-ІІІ ст.№103Боровикова Олена Сергіївна учениця 11 класу МЗШ І-ІІІ ст. №103 Сапронова Лілія Учасники: педагогічний та учнівський колективи, молоді люди. База реалізації проекту: випускники МЗШ №103 Характеристика проекту: за кінцевим результатом: практико-орієнтований; за кількістю учасників: колективний; за тривалістю: середньо тривалий; за характером контактів: зовнішній; Проект...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»