WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 27 | 28 || 30 | 31 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 29 ] --

Ще опосередкованіше неокантіанство відбилося в міркуваннях Д. Багалія. По-перше, йдеться про його думки щодо природи історичних фактів –– за формою суб’єктивно-психологічних, але за змістом –– об’єктивованих однаковістю природи людського розуму. По-друге, маються на увазі його уявлення щодо суперечливого змісту історичного процесу. Він єдиний, але ця єдність виключно всесвітньо-історичного масштабу, яка поглинає справжню неповторність історичної долі кожного народу, кожного окремої особистості. Зрештою, можна пригадати у зв’язку з цим його констатації об’єктивної відносності історичної істини in stricto senso, яка не виключає намагання її пізнання [12, с. 10–15].

Напружена дискусія щодо претензій молодої гуманітарної дисципліни соціології на домінування над історією, спричинена якраз успіхами класичного позитивізму у Франції кінця ХІХ — початку ХХ ст., також була віддзеркалена в Україні –– цього разу в певній видозміні теоретико-методологічних орієнтацій М. Грушевського. За авторитетним твердженням О. Пріцака, 1–6 томи його «Історії України-Руси» писані істориком-позитивістом, наступні –– істориком-соціологом [284, с.

LXV]. Зазначена трансформація відбулася під впливом закордонного вояжу історика в перших роках ХХ ст. У 1920-ті рр. уже за Радянської влади історик знов повертатиметься до соціологічних студій. У перші десятиліття ХХ ст. концептуальні розробки М. Грушевського на соціологічному «ґрунті» продовжили вчені-історики «галицької школи» –– М. Кордуба, І. Крип’якевич, В. Герасимчук.

Окрім С. Подолинського, з його працею 1880 року, присвяченою розвитку промислового виробництва в Україні («Ремесла і фабрики на Україні»), марксизм («економічний матеріалізм» у тогочасному трактуванні його у філософсько-історичній площині) не набув в Україні повсюдного поширення. Зазначимо, однак, що теоретична близькість марксизму до позитивістського систематизму й закономірності, нахил до соціально-економічної безособової історії, яка вміщує найбільшу кількість первинних, повторюваних фактів, як і до гегелівської ідеї історичного прогресу, що має увінчатися переходом людства до завершального досконалого стану, зрештою, полегшували теоретичну рецепцію марксизму в українському інтелектуальному середовищі. У той же час значно популярнішим за свої економічні виклади і теорію історичного процесу марксизм виявився як теорія соціальна, як репрезентант єдиної наукової теорії соціалізму, вельми привабливої політичної програми. Саме в цій якості він переміг у боротьбі за владу в Україні в 1920-і роки, що, у свою чергу, відкрило можливість не тільки його остаточного теоретичного ствердження, але й монополізації ним усього суспільно-політичного життя країни.

Однак аналіз інтелектуальних джерел класичної української історіософії буде, безумовно, однобічним, якщо не брати до уваги значення національної історіософської спадщини. Вона була представлена, у перш чергу, перлинами козацько-старшинської історіографії, ліберально-дворянської та романтичної історіософії (у теоретичному аспекті) та на рівні культурної пам’яті — збірки народного фольклору кн. М. Церетелі, М. Максимовича, І. Срезневського, П. Куліша та М. Костомарова на Наддніпрянщині, М. Шашкевича і Я. Головацького в Західній Україні тощо. Численні згадки про це знаходимо зокрема в спогадах та автобіографічних начерках [103, с. 43; 85, с. 117–118].

Так само особисте спілкування з В. Антоновичем, Б. Грінченком, М. Старицьким, читання творів І. Котляревського і П. Куліша, поглиблене ознайомлення із творчою спадщиною Т. Шевченка, якому було присвячено окрему літературно-критичну працю, на тлі знання (на рівні автентичної мови) світової філософії, літератури, історії завдяки вчителю юнкерського училища в Одесі Л. Смоленському виховували національну свідомість Т. Зіньківського, переконали його, що «народ сей володіє такими духовними силами, такою міцю до пасивної боротьби, перед котрою млїють і млїють усї ворожі заходи його знищити» [126, с. 76].

Відтак перше десятиліття ХХ ст. суспільно-політична думка України зустріла на досить зрілому, проте дуже неоднорідному теоретико-методологічному рівні. Це спричинювалося повноформатним вступом Російської та Австрійської імперій на капіталістичний шлях розвитку, що вимагав поспішної кумулятивної рецепції різноякісних філософсько-історичних концепцій, тоді як у країнах Західної Європи кожна з них була домінуючою для певного періоду й певної країни. Оскільки за ступенем наукової зрілості всі запозичені із 1830-х рр.

науково-філософські теорії перебували на приблизно однаковому рівні — теоретичної, логічно досконало побудованої системи, значно опукліше за коригувальні елементи виявляється накопичувальність рецепцій класичного періоду української історіософії. Наприклад, йдеться про відомий усім грушевськознавцям факт, що корифей вітчизняної історичної науки визнавав поліфакторність чинників історичного процесу: біологічних, психологічних, економічних, географічних, індивідуальних і колективістських та їхню рівнозначність. Проте значно складніше здогадатися, що такий підхід, побіч сказаного вище, є віддзеркаленням принципу історизму, яким історична наука ХІХ ст. збагатила арсенал не тільки загальнонаукових методів пізнання, але й навіть буденну свідомість людини епохи НТР. Тож недарма М. Грушевський зазначав, що слід «Завше шукати і ніколи не задовольнятись, не сподіватись, що посів цілком усю істину, так що всякий інший погляд, інша вихідна точка в тій справі неможлива, абсурдна…» [75, с. 74].

Іншою причиною, либонь, слід назвати брак рефлективності, внутрішньої самоусвідомленості, не досягнутий і романтичною історіософією, яка взагалі-то професійно зналася на правилах історичної критики. Своєрідна «недорефлективність» навіть класичної української історіософії виглядає, між іншим, парадоксально-природною з огляду на іманентну суб’єктивність української історіософії, яка підмінювала процедуру «зняття» набутих зовні теоретико-методологічних конструкцій «сублімацією» особистісних і загальнокультурних комплексів.

Однак базисна вторинність класичної української історіософії, як завжди, компенсувалася оригінальністю ідейно-фактологічних схем історії України.

Свого часу М. Драгоманов у пізніх працях 1890-х рр. доволі зневажливо поставився до проблеми взаємодії між первнями, що утворювали ідейно-теоретичну основу класичної української історіософії. Він констатував наявність «фатального поділу» між сприйняттям передових європейських ліберально-демократичних ідей та «українським патріотизмом», свідомо і послідовно виштовхуваним росіянами на далеку периферію цивілізованого світу [105, с. 439–440]. Можливо, подібний поділ був помітним для стороннього спостерігача, у власне українському інтелектуальному обширі закумульованість національної духовної традиції (та її історіософського «ядрища») видавалася досить значимою, щоб діалогізувати із зовнішніми впливами на рівних.

Отже, з нашої точки зору, можна помітити своєрідну «взаємодоповнюваність» усіх складових тогочасної української історіософії.

Причому про органічну компліментарність необхідно вести мову як у сенсі взаємодоповнення, так і в сенсі обопільного коригування між західноєвропейською філософією історії та українською історіософією.

Історіософія як така порушувала проблему –– побудування власними зусиллями окремої історії українського народу в контексті всесвітньої історії. Її значущість постійно підживлювалася болючими проблемами суспільно-політичного життя, національно-визвольного руху. Недарма періодизацію української історії у «Вступних замітках» до «Історії України-Руси» М. Грушевський зіставляє з широким власним баченням основних етапів еволюції цього руху.

Позитивізм, як й усі інші рецепійовані до та після нього здобутки світової інтелектуальної традиції, якраз підносили на передовий рівень, за тогочасними критеріями науковості, теоретичне і фактологічне обґрунтування «національної ідеї», без наявності якого вона, либонь, скотилася б у прірву відверто міфологізованої чи теологізованої ідеології. Недарма попередні історіософії колишніх кирило-мефодіївців (М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша) ще не могли піднятися вище, у теоретичному вимірі, за християнську теологію історії, від якої Західна Європа вже відмовилася із часів просвітницької «філософської історії». На рівні історіографічних схем вони застрягли на федералістичних ідеях поміж «Великоросією» та «Малоросією». Більше того — виразно схилялися до першої не тільки в пізніх творах П. Куліша або в «Истории России в жизнеописаниях ее главнейших деятелей»


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


(1872–1875) М. Костомарова, але й у творчості київського періоду М. Драгоманова: «Центр держави, до которої по шматках прилучавсь народ малоруський, лежав у Великій Русі». «А удобавок і чисто великоруські і інтереси овсі не противні народним українським, бо і Велика Русь, і її народна інтелігенція це теж мужицька земля і демократична інтелігенція» [106, с. 106].

Інша справа, що «позитивізація», широко кажучи, національної ідеї ставала можливою лише після своєрідної «українізації» рецепійованих із Західної Європи науково-філософських парадигм, відривання їх від автентичного соціокультурного ґрунту для більшої відповідності вітчизняній цивілізаційній специфіці. Прийнятною ціною такої рецепційної операції поставала маргіналізація зрецепійованих філософсько-історичних моделей, а за великим рахунком збереження розриву між двома способами історичного пізнання.

На наш погляд, механізмом, який забезпечував ідейне та теоретико-методологічне творення класичної української історіософії, був суб’єктивізм її творців. Наприклад, І. Франко, «як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук», відчував внутрішню потребу «панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали» [377, с. 31].

Далі, згідно зі споминами самого М. Грушевського, трагічні обставини його особистого життя напередодні вступу до Київського університету викликали в нього як у людини віруючої, до того ж вихованої в релігійному середовищі, глибоку духовну кризу, почуття внутрішньої провини за життєві негаразди. Здолати її вдалося через сублімацію відчуття гріховності у свідомості національного обов’язку [5, с. 137].

Саме це, ймовірно, допомогло йому піднятися над документалізмом школи В. Антоновича, де він починав наукову діяльність, і вирішити завдання створення оригінальної відрубної схеми української історії.

З іншого боку, визнання М. Грушевського засвідчило долю релігійних конструктів і чинників в українській історіософії. Якщо до цього вони були затребувані як найавторитетніший зовнішній аргумент, то в умовах масової загальнокультурної секуляризації продовжували й наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. здійснювати помітний вплив — як внутрішній спонукальний мотив. Ззовні залишалося ставлення до релігійних феноменів як до певних об’єктів неупередженого дослідження, продемонстроване класиком української історичної науки, приміром, у нарисах з історії релігійної думки в Україні.

«Твердою наукою», на якій будувалася вся класична історіософія, спочатку став еволюціонізм, репрезентований теоріями вченого-природника Ч. Дарвіна та позитивіста із соціологічним ухилом Г. Спенсера. Його із невідворотною послідовністю коригували громадівці, покоління «Молодої України», зрештою, представники народницької школи в українській історіографії.

За словами М. Драгоманова, сприйнятий громадівцями світогляд «не признає на світі нічого постійного, стоячого (статичного), а бачить тільки переміну (еволюцію), рух (динаміку)... Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб убачити напрям руху світового, його міру, закон і послужитись тим рухом». Але ж «головне діло — поступ людини й громади, політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки ґрунт, форма та способ» [107, с. 558].

Така розстановка акцентів була виправданою на тлі тодішньої політичної кон’юнктури в Російській імперії, нагальної необхідності продовження та поглиблення ліберально-демократичних реформ імператора Олександра ІІ, їх перенесення із соціально-економічної в суспільнополітичну сферу. Щодо національно-визвольного руху безпосередньо в Україні поступові ідеї пропагували напрям його розвою значно більш плідний, ніж поширені тоді старогромадівські течії прихильників суворого українофільського автаркізму.

Проте на загал оригінальне проведення принципу еволюціонізму (разом із ідеєю «чистої науки» та вселюдським ідеалом) призводило до відштовхування національної ідеї на його манівці.

По-перше, тому що милі серцю громадівців «маленькі держави, або, ліпше сказати, громади, товариства» як прикінцевий результат історичного прогресу, на кшталт кількатисячного братства козаків-запорожців, не відповідали розумінню націй як «суцільних культурних організмів». По-друге, громадівство, на думку наступників із генерації молодоукраїнців, хибувало на «занадто вузьке бачення нації як плебсу» [382, с. 430], на перебільшення можливостей і культурно-освітницьких здібностей широких селянських кіл у поступі (і применшення ролі інтелігенції в досягненні омріяних ідеалів). Саме із цих причин більш-менш буквалістське прочитання західних науково-філософських ідей жодним чином не розраджувало загострену численними національними рухами в різних країнах Європи проблему «витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй» [380, с. 404]. Отже, внутрішня логіка розвитку української історіософії потребувала підлаштування під себе запропонованого позитивізмом еволюційного бачення форми і змісту історичного процесу, його суб’єктів і рушійних сил.



Pages:     | 1 |   ...   | 27 | 28 || 30 | 31 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«УДК 140.8:215:291.1:165.173 Зиновій Тіменик Національний університет “Львівська політехніка” СВІТ ІДЕЙ ВАСИЛЯ ЗІНЬКІВСЬКОГО: МЕТОДОЛОГІЧНІ РЕФЛЕКСІЇ © Тіменик З., 2009 Розглянуто деякі аспекти функціонування ідей у спадщині Василя Зіньківського як філософа. З’ясовано гармонійність і суперечливість історіософських контактів і взаємозв’язків на межі філософії релігії та християнської філософії. Ключові поняття: філософія релігії, християнська філософія, ідея, синтез знань. Zinovij Timenyk. The...»

«Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії Вінниця Нова Книга УДК 39 ББК 82.0 ІРецензенти: Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін Відповідальний редактор доктор історичних наук, професор, академік НАН України Ганна Скрипник Друкується за редакцією автора Іваницький А. І. Польові зошити....»

«Колесніков В.О., Кривошеєв А.М. Форми і способи боротьби з повстанцями, партизанами та диверсійно-розвідувальними формуваннями м. Суми ББК 68.4 (4 Укр) К 60 К 60 Форми і способи боротьби з повстанцями, партизанами та диверсійнорозвідувальними формуваннями. Колесніков В.О., Кривошеєв А.М. – 6-є вид., перероб. і доповн. – Суми: ПП «Семененко І.В.», 2009. – 428 с. ISBN 978-966-1644-10-5 Монографія розроблена фахівцями кафедри військової підготовки Сумського державного університету. В монографії,...»

«О.І. Пометун, В.С. Власов, Ю.С. Комаров Пояснювальна записка Слово до вчителя Шановні вчителі! У збірнику вміщено завдання для визначення рівня засвоєння учнями навчального матеріалу з історії України за результатами їхнього навчання в основній школі. Завдання мають на меті перевірити та оцінити рівень сформованості історичної компетентності десятикласників. Завдання укладено відповідно до вимог загальноосвітньої підготовки учнів, передбачених навчальною програмою з історії України для...»

«О. Д. Бойко Історія України Посібник Видання 2-ге, доповнене ББК 63.3 / 2 / Б 7 Допущено Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист №14/18. 2-1008 від 04. 07. 2001 р.) Це — друге видання посібника, який за нетривалий час здобув неабияку популярність у вищій школі. Студентів і викладачів приваблювали не тільки його компактність, лаконічність, а пе­ редусім концептуально-смислова самодостатність, оригінальне і разом з тим науково...»

«ЧЕРНІВЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Рік заснування 199 Випуск 561Філософія Збірник наукових праць Чернівці Чернівецький національний університет Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. Вип. 561-562. Філософія Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Випуск 561-562. Філософія. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 263 с. Naukoviy Visnyk Chernivetskoho Universitetu: Zbirnyk Nauk. Prats. Vypusk 561-562. Filosofia. – Chernivtsi: Chernivtsi National...»

«УДК 32.329.11 АНТРОПОЛОГІЧНІ ЦІННОСТІ КОНСЕРВАТИЗМУ У ФОРМУВАННІ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ Михайло Гордієнко Національний університет державної податкової служби України вул. К. Маркса, 31, 08201, м. Ірпінь, Київська обл.,Україна e-mail: gordienko@mail.ru Досліджуються проблеми розвитку людини, формування її громадянської позиції, виховання патріотичної свідомості крізь призму консервативних цінностей. Автор вважає, що політичну особистість, громадянина відкритого суспільства мають...»

«УДК 911.3:327.7(477) Олег Афанасьєв ЧЛЕНСТВО МІСТ УКРАЇНИ В «ЛІЗІ ІСТОРИЧНИХ МІСТ» ЯК СПОСІБ ЗБІЛЬШЕННЯ ЇХНЬОЇ ТУРИСТИЧНОЇ РЕПРЕЗЕНТАТИВНОСТІ Розглядається категорія «історичного міста», особливості формування цього поняття в часі, основні проблеми й протиріччя, пов’язані із цим статусом для міст. Характеризується міжнародна неурядова організація «Ліга історичних міст», її цілі й завдання, географія міст-членів, запропонована їхня класифікація за просторово-часовою ознакою. Основною причиною...»

«Розділ 1 Маркетинг інновацій УДК 94 (100) + 316.32/.334 (091) Тєлєтов Олександр Сергійович, д.е.н., професор кафедри маркетингу та УІД Сумського державного університету ІННОВАТИКА ТА РОЗВИТОК ЛЮДСТВА: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ Розглянуто ретроспективу розвитку технічних та соціальних інновацій у світі, роль країнлідерів та місце постсоціалістичних країн, зокрема України, у них. Підтверджено, що поодинці вижити в умовах сучасної глобалізованої економіки дуже проблематично. Висловлено гіпотезу...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТР ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВІ РОЗРОБКИ, ПЕРЕДОВІ ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ Збірник наукових праць та тез наукових доповідей за Матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції 02–05 травня 2014 року Будапешт-Прага-Київ УДК 330:336 ББК 65 Н 34 Наукові розробки, передові технології, інновації [збірник наукових праць та тез наукових...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»