WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 24 | 25 || 27 | 28 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 26 ] --

Маємо підстави називати цю рецепцію коригуючою — у тому сенсі, що вона постійно оновлювала новими здобутками світової інтелектуальної думки традиційний ідейно-теоретичний базис української історіософії, повсякчас перекручуючись під його консервативним опором. Тим-то, наприклад, знаходимо у пізнього Куліша таке незвичне поєднання методологічних вимог, яке ми б назвали «екзистенційність на позитивістському підложжі»: «…Минуле наше вимагає від нас такого повного у всіх подробицях вивчення, яке засвоєне методом дослідників-природників; і що наше майбутнє тільки тоді перестане бути для нашого розуму незрозумілою грою випадковості, коли наука історії, покликавши на допомогу повний контингент людських знань, поставить перед нами факти нашого минулого в такій визначеності, в якій математика ставить свої теореми…». А трохи нижче: «Сила –– в історії єдине мірило значущості, оскільки вона знаменує життєздатність, а життєздатність означає право на життя, отже –– непорушну правду». Ось чому, виявляється, він стільки уваги приділяв козацтву, яке несло українській землі тільки руїну, бо воно історично «сильніше»

за поляків, «цих культиваторів, нездатних охороняти власну культуру»

[180, с. 371–373].

Епістемологічно-рефлексивний хист коригувальності був значно вищим як за догматичність сприйняття ідей християнської теології історії з Південно-Візантійського центру впливу, концептуальних схем московської історіографії, так і за некритичну протестність козацькостаршинської історіософії щодо висвітлення подій української історії історіографіями сусідніх народів.

Аби конкретизувати перелік рецепійованих теорій, зазирнемо для початку в «приватну лектуру» (О. Пріцак) М. Гоголя з історичної тематики в період читання ним історичних курсів в Патріотичному інституті та Петербурзькому університеті у першій половині 1830-х рр., від яких залишено нам цілий том конспектів і нотаток. Там давні історики — Тацит, Тит Лівій, Фукідід — сусідять із В. Шекспіром, В. Скоттом, Ф. Шиллером, І. Гете, Г. Геґелем, О. Пушкін –– з М. Карамзіним [63, с. 328–329]. «Великими зодчими всесвітньої історії» визнаються Шлецер, Міллер, Гердер –– із тим застереженням, що в ідеалі їм усім не вистачає «драматичного мистецтва», себто літературної обробки в дусі того ж В. Шекспіра чи В. Скотта, необхідної для зацікавлення читача [64, с. 303, 307].

М. Костомаров набирався історичних знань у представників «харківської історичної школи всесвітньої історії» В. Циха і М. Луніна.

Останній здійснив тривале закордонне стажування в німецьких університетах, а тому сповна був озброєний «сучасною ученістю», зокрема філософією історії Геґеля, теоретичними засадами і фактичним матеріалом із творів Л. Фон Ранке, Б. Нібура, А. Геєрена. У записниках П. Куліша можна знайти нотатки з творів засновників французького позитивізму О. Конта і Г. Спенсера, всесвітньо відомого історика позитивістського напрямку Ж. Е. Ренана. З філософією та методологією історії позитивістського штибу він поглиблював своє знайомлення під час постійних подорожей за кордон, які розпочалися 1859 року і тривали, то підготовлено, то несподівано для самого мандрівника, до 1882 року. Цей факт засвідчує Кулішеве листування: «У Парижі слухав щодня викладаннє історії та філософії, заходив іноді і до церковників.

Там вищі школи стоять настежей про всякого охочого. Приходь, мов у церкву, сідай і слухай, ні в кого не питаючись, нічого не платючи» [183, с. 230].

Зміст використовуваного романтиками західноєвропейського філософсько-історичного доробку доволі повно розкрив М. Гоголь у статті «Про викладання всесвітньої історії». Перші ж сторінки цієї праці засвідчують, що її автор виступає прихильником консенсусних у тогочасній професійній спільноті істориків ідей: єдності всесвітньої історії, прогресу, історизму, об’єктивізму, детермінізму, причому як загального, так і географічного, оскільки географічне положення певної території суттєво вплинуло на «вдачі, звичаї, правління, закони» народів, які її заселяють, навіть більше, визначило їхню історичну долю: «Надало одному народові всю діяльність життя, між тим як інший засудило на непорушність». Водночас письменник не відцурався традиційної для усієї попередньої історіографії, але вже застарілої для історичної науки та філософії історії останньої чверті ХХ — початку ХХІ ст. ідеї домінування певних народів, подій чи постатей в історичному процесі, який буцімто на них тримається, «наче тварина на своєму скелеті» [62, с. 258–259]. Таким чином, відтворювана в романтичних творах як тотальність життя, історія все ж таки розумілася як закономірний процес розвитку народів, хоча досить нерівномірний.

Наважимося констатувати, що теоретичною основою української романтичної історіософії стала еклектична суміш новочасної філософії з християнською теологією історії, прямування «дорогою просвіти, разом християнської і наукової» [182, с. 360]. Остання і в цей період не зазнала остаточної раціоналізації, на кшталт знаменитої геґелівської «у тому, що всесвітня історія є цей процес розвитку й дійсне становлення духу, — …полягає істинна теодицея, виправдання Бога в історії» [55, с. 455].

Речники української романтичної історіософії продовжили вважати «Божу волю» фактором історичного процесу як такого, так само –– виправданням зазіхань українського народу на самостійну політичну історію. П. Куліш писав (майже дослівний переказ однієї з ключових ідей «Історії русів»): «Народи живуть по закону Божому, по закону природи, і вся правительська мудрість тільки в тому і єсть, щоб сього закону не ламати, –– скажемо лучче, щоб об сей закон не розбитись… Тим же то й наш мізерний, знівечений і незгідний нарід український має таке велике право на свою жизнь, як і найменша травинка на свою» [182, с. 380]. Тільки у 1860-х рр. він докорінно змінить світоглядні акценти на користь «законів громадянського життя і розумового спрямування»

і пояснить це в знаменитому «Зазивному листі».

Кирило-мефодіївці –– М. Костомаров і Т. Шевченко –– також воліли від початку своєї творчості аж до схилу віку зберігати рівновагу між природними і надприродними поясненнями всесвітньої та національної історії. Саме через потребу в повноті віри в єдиного Бога, як відомо, пояснюється М. Костомаровим у «Книзі буття українського народу» волелюбність, яка постає наочним критерієм «історичності»

того чи іншого народу, у тому числі й українського. Саме виражена в красі української природи «богообраність» української землі стала для Т. Шевченка основою для його пророчих закликів до «верхів» і «низів»

українського суспільства «побрататися», ступити на шлях внутрішніх моральних перетворень.

Натомість М. Гоголь теж переживав у 1840-х рр. переорієнтацію світогляду, але прямо протилежного спрямування — через християнство. Тоді «християнська антропологія» поступово заступила для нього злеліяний дитячими та юнацькими роками образ «Малої Батьківщини»

й спонукала автора «Погляду на складання Малоросії» до богословськи забарвлених історіософських висновків.

Щодо гносеологічного Credo романтичної історіософії, то найяскравіше воно було сформульоване М. Костомаровим як принцип «внутрішньої правди» –– адекватність у зображенні побуту, вдачі, спонукань, характеру дій осіб у конкретну історичну епоху, позаяк промови й учинки персонажів можуть не збігатися з повідомленнями історичних джерел. Тим самим можна поєднати, вважав М. Костомаров, два типи історіописання, які деякі письменники вважають за протилежні: прагматичний, розмисловий, спрямований на здобуття істини, й суто описовий, необхідний для надання образності нашим міркуванням. Для досягнення «внутрішньої правди» слід завжди користуватися народними піснями як найвірогіднішими джерелами. Адже, на відміну від фрагментарних, суперечливих, поверхових («багато хто із літописців були люди, які не жили в суспільстві») документів, у піснях народ «являється таким, яким є», тому що, з одного боку, він виражає себе спорадично, неусвідомлено, отже, «з глибини душі», а з іншого –– загально, приховуючи індивідуальні особливості їх конкретних авторів чи укладачів [163, с. 45–48]. Зі свого боку, М. Гоголь також чудово розумів, що «історик не повинен шукати в них свідчення дня і числа битви або точного пояснення місця вірної реляції», але знайде завжди «вірний побут, стихії, вдачу, всі вигини й відтінки чуттів, страждань, радощів народу, що зображується» [61, с. 162]. У такий спосіб можна досягти розкриття дійсного предмета історичного дослідження –– «народної діяльності у всіх сферах, де виявляється життєвий процес людських суспільств», який протиставлявся помітному державницькому ухилу тодішнього історичного пізнання [162, с. 33–36].


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Принцип «внутрішньої правди» поєднувався в історіософії українських романтиків з принципом зовнішньої критики документальних джерел, який розроблявся тогочасною європейською історичною наукою і кількома десятиліттями по тому — в останній чверті ХІХ ст.

— буде узятий нею за наріжний. П. Куліш зізнавався: «Усі, хто займається у нас історією, відчувають велику нестачу в критичній оцінці як того, що вже написано відповідно до відомих досі джерел, так і самих джерел». Дотримання принципу зовнішньої критики відбувалося почасти всупереч тодішній суспільній опінії: «У публіці нашій на критику нема попиту, — розвивав свою думку П. Куліш, — вона задовольняється правдоподібністю історичних монографій, і настільки, кажучи взагалі, втратила чуття історичної правди, що більшістю голосів (а це підозріло у справі критики) підносить подекуди анекдотиста на ступінь історика» [180, с. ІV]. Недарма ще у 1880-і роки на освічену публіку продовжувала справляти величезний вплив «Історія русів», хоча ще півстоліттям раніше вже першим дослідникам цього твору був добре відомий притаманний цьому історико-політичному памфлетові «брак вірогідних матеріалів і надмір будівничої сили» (М. Максимович).

Узагалі критичне ставлення до історичного матеріалу було вкрай важливим принаймні з двох основних причин: з огляду на можливість під гаслом «авторитету науковості» протистояти нав’язуваним іззовні схемам української історії; по-друге, як щеплення проти зайвої «художності» власного історіософського дискурсу. Причому, на наш погляд, ступінь цієї критичності був прямо пропорційним до ступеня інтегрованості у європейську науку. Цим ми пояснюємо, приміром, феномен М. Максимовича, який з однаковою неупередженістю ставився і до «Історії русів», і до історичної концепції М. Погодіна, і до монографічних праць на українські історичні теми М. Костомарова. Адже, за твердженням самого М. Максимовича, перше видання його знаменитої збірки українського фолькльору було здійснене фактично осібно від основних занять «природничою історією» [220, с. 388–404].

У цілому наявний історико-пізнавальний і джерелознавчий інструментарій української романтичної історіософії слід визнати відносно задовільним — у тому розумінні, що від романтиків важко було очікувати канонічно-позитивістських уявлень про об’єктивне відтворення історичного процесу на основі документів, які ввійдуть у масову практику історичної науки та філософії історії кількома десятиліттями пізніше, і ще важче –– тієї витонченої внутрішньої критики застосованих джерел на рівні антропологічно-ментального аналізу «мікроісторії»

третіх і четвертих «Анналів», які здійснять черговий парадигмальний зсув у «науці історії» не раніше, як через півтора століття.

Тож озброєні новітнім західноєвропейським досвідом історичного пізнання, репрезентативною першоджерельною базою (народна творчість, літописи, документи) творці української романтичної історіософії були вже здатні відмовитися від простого «мавпування» (М. Хвильовий) як стереотипів буденної свідомості українського народу, так і теоретичної спадщини козацько-старшинської історіософії. Одначе вони, на нашу думку, ще не здатні були протиставити їм бездоганну в науковому плані теоретичну та фактографічну конструкцію.

По-перше, хоча б уже тому, що на той час серйозні українознавчі студії тільки-но розпочиналися. Відомо, що навіть півстоліттям пізніше В. Антонович уважав неможливим синтез української історії саме через брак достатньої кількості відповідного достеменного історичного фактажу. По-друге, розгортання національно-культурного Відродження об’єктивно вимагало історіософського обґрунтування, хоча б через його масову прийнятність та місіонізованість «Великою Історіософською Метою», суголосною із сприйняттям несекуляризованого суспільства, яким воно було в Україні в першій половині ХІХ ст.

По-третє, не меншою, а можливо, й більшою мірою, ніж у попередні періоди, українській романтичній історіософії притаманні і суб’єктивізм, і надмірна протестність. Процес укладання прийнятної та недискримінаційної для української культури схеми її власної історії провадився в дискурсі, зовні подібному до протестної самоідентифікації козацько-старшинської історіософії, почасти навіть історіософських перегонів XVI — першої половини XVII ст. Так, уже М. Максимович послідовно виступав проти «новоросійської» системи М. Погодіна в тому, що торкалося самостійності української мови, держави та народу. М. Максимович писав: «А ти, невідомо чому, виводиш нас, малоросіян, з Карпатських гір, після нашестя татарського, тоді як ми і пращури наші завжди гадали и говорили, що ми жили тут, по обидва боки Дніпра, з незапам’ятного часу, з предковіку! …І подібно до того, як в давні часи, ми і наша земля називалися власне Руссю та Руською Землею, а наше південне наріччя називалося Руською мовою, так в пізніші віки Руссю стала переважно називатися Велика Московська Русь, а наріччя московське стало російською мовою, що панує нині у всьому руському світі» [222, с. 363–364].

Історична творчість речників українського романтизму, як стверджував Г. Грабович у своєму есеї про М. Гоголя, може бути розглянута крізь призму спокутування підсвідомого почуття провини перед своєю Україною в найширшому розумінні, «власної ущербності перед величчю минулого [рідного краю]», адже інший бік наріжної для їхнього світогляду системи двох лояльностей –– «Велика Батьківщина»

(Російська імперія) / «Мала Батьківщина (Малоросія-Україна) –– давно перетворився для них на буденну сучасність, у якій українство посідало нижчі щаблі соціальної ієрархії.

Ця покута мала здійснитися через ствердження історії «такої як треба», позбавленої тягаря минулих гріхів, яку треба було видати за історію, «як вона відбувалась насправді», тобто естетично-художній ідеал отримував для свого втілення наукову санкцію, й у самому процесі історіотворчості обидва вони не відрізнялися один від одного.



Pages:     | 1 |   ...   | 24 | 25 || 27 | 28 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

««Вітчизняна наука: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку» «Проблемы и перспективы развития науки в начале третьего тысячелетия в странах СНГ» 3 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» молодіжна громадська організація «НЕЗАЛЕЖНА АСОЦІАЦІЯ МОЛОДІ» студентське наукове товариство історичного факультету «КОМІТЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОСТІ»...»

«Управління культури і туризму Запорізької обласної державної адміністрації Запорізький обласний краєзнавчий музей МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК Науково-теоретичний щорічник Заснований у 2001 р. Випуск 6 Запоріжжя ББК-79.1 УДК-069 М 89 Відповідальний редактор: д.і.н. Георгій Шаповалов (Запоріжжя) Редакційна рада Любов Архіпова (Запоріжжя), д.і.н. Анатолій Бойко (Запоріжжя), д.і.н. Ірина Ковальова (Дніпропетровськ), Світлана Козиряцька (Запоріжжя), д.і.н. Ігор Лиман (Бердянськ), к.і.н. Світлана Ляшко (Київ),...»

«Звіт про науково-дослідну роботу кафедри історіографії, джерелознавства та археології за 2006 р. І. Склад кафедри: 12 викладачів – 4 професори та 8 доцентів. Посохов Сергій Іванович – д. і. н., професор, завідуючий кафедрою 1. історіографії, джерелознавства та археології. Буйнов Юрій Володимирович – к. і. н., доцент. 2. Бутенко Віра Іванівна – к. і. н., доцент. 3. Зайцев Борис Петрович – к. і. н., доцент (с. н. с. НДЧ). 4. Іващенко Вікторія Юріївна – к. і. н., доцент. 5. Каплін Олександр...»

«М.Ф. ХАНТІЛЬ Г.В. СОЛДАТЕНКО ПОДВИГУ ЖИТИ ВІЧНО Київ ІВЦ ВВ МВС Фенікс України УДК 821.161.2-94 ББК 84(4 Укр)6-4 X-19 Хантіль М.Ф.Х-19 Подвигу жити вічно: іст.-публ. вид. / Хантіль М.Ф., Солдатенко Г.В. – К.: Інформ.-вид. центр внутр. військ МВС України; Фенікс, 2010. – 376 с. ISBN 978-966-651-755У книзі розповідається про історію з’єднань та частин внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що удостоєні державних нагород та почесних найменувань, Героїв Радянського Союзу, які у...»

«Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у V Всеукраїнській Якушин Л.М. – д.г.н., головний науковий Львівський національний університет імені Івана Франка науковій конференції “Проблеми геології фанерозою співробітник ДП “Науково-дослідний інститут Геологічний факультет України” 8–10 жовтня 2014 року. нафтогазової промисловості” НАК “Нафтогаз України”, Місце проведення: спортивно-оздоровчий табір м. Вишневе, Київська обл.; “Карпати”, с. Карпати (Мукачівський р-н, Іванік М.М. – д.г.-м.н.,...»

«Управління освіти Рівненського міськвиконкому Рівненська спеціалізована школа № 15 Уроки світової літератури у 5 класі за новою програмою Рівне-2014 Схвалено методичною радою Сп.Ш № 15 (протокол № 3 від 09.01.2014р.) Уклали вчителі світової літератури Сп.Ш №15 міста Рівного: Верхова І. П., вчитель – методист Звягінцева Т. В., вчитель – методист Сохацька А. І., вчитель – методист Даний посібник включає розробки уроків для 5 класу за програмою для загальноосвітніх закладів з українською мовою...»

«йоакІМ НЕаНДЕР ОБРАЗ АУШВІцА В ПОЛІТицІ ІСТОРІї Ніщо не змінюється так швидко, як минуле1 (Михайло Геллер, російський історик) М. Покровський (1868–1932), російсько­радянський історик ХХ століття, ніколи не переставав нагадувати своїм учням: «Історія – це політика, перекинута в минуле»2. Для прибічників погляду Ранке на історію, згідно з якою історик повинен «zu erzhlen, wie es eigentlich gewesen ist» («розповідати усе саме так, як воно було насправді»), вислів Покровського, певно, видається...»

«Гнат Хоткевич 1) Бандура та її репертуар. Серія “Музична спадщина Гната Хоткевича”. Випуск 3. – Харків, 2009. – 272 с. Серед сучасної музичної літератури для бандури особливе місце займають твори Гната Хоткевича. Суголосні природі українського національного інструменту, ці твори виявляють найхарактерніші риси бандурного музикування і дозволяють давньому інструменту зазвучати виразно й сучасно. Робота Гната Хоткевича “Бандура та її репертуар” є унікальноюз кількох причин: публікується вперше...»

«УДК 372. 894 О. Ф. Турянська, ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ Турянська О. Ф. Функціональні та психологічні результати особистісно орієнтованого навчання історії в школі У статті визначені функціональні та психологічні результати особистісно орієнтованого навчання історії в школі, розкривається їх взаємозв’язок. Показана залежність прийомів, засобів та форм перевірки навчальних досягнень учнів від...»

«УДК [343.8:343.412](477) Михайло Яцишин, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Волинського національного університету імені Лесі Українки ГУМАНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ Актуальність даної теми викликана сучасними проблемами кримінальновиконавчої системи, діяльність якої тісно пов’язується з дотриманням прав людини під час виконання кримінальних покарань. Хоч, на думку, заступника Голови Державного департаменту України з питань виконання...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»