WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 22 ] --

Недарма у Г. Грабянки один із польських комісарів, які вели перемовини з українським гетьманом після його перших перемог 1648 р., порівняв Щастя зі склом, «для якого і незначної причини досить, щоб розбилося» [215, с. 54].

На відміну від Фортуни, Божа воля, наче український президент, виступала гарантом справедливості, переслідуючи за «неправду» будьяку зі сторін. Вона карала українців за їхній розбрат — підпорядкуванням полякам, а поляків карала за їхній глум над українцями відокремленням «Малої Росії». Часто мотиви того чи іншого присуду залишалися невідомими людям, однак серед них домінувало апробоване ще давньоруською історіософією поняття «кари» за людські гріхи.

Наведемо на підтвердження таку фразу з опису подій після щасливої для українців битви під Батогом 1652 р.: «Того ж літа, караючи грішні людські дії, завдяки невідомій своїй волі, впав на Малоросійську Україну, що лежить обіруч річки Дніпра, гнів Божий» [43, т. 1, ч. 5, розд. 4].

Утім, між історіософськими версіями вчення про «Божі кари» двох різних історико-культурних епох має існувати суттєва різниця. Її ми угледимо, порівнявши твердження, використані Пилипом Орликом, з автентичним ученням києворуської доби. За Орликом, «народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами». «Потім, славлений у вишніх, той-таки праведний суддя Бог через примножені неправди й беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не вічною руїною скинув долі...», але, і це найпринциповіше, «не до кінця прогнівляючись і довіку не ворогуючи» [260, с. 201]. Таким чином, на думку П. Орлика, прикінцевий жереб українського народу визначався лишень милосердям Божим, тоді як києворуська історіософія в дусі поширеного середньовічного образу Бога як грізного судії воліла бачити Божу кару, доведену до певного «кінця», щоправда, як зазначалося вище, не апокаліпсичного. Пояснення знайденої відмінності слід шукати у внутрішній еволюції самої богословської думки, яка, зрозуміло, відбивала зміни в суспільній свідомості епохи. Звичайні для сучасної християнської буденної свідомості уявлення про Бога як найперше Милосердне Начало якраз концептуалізуються в XVI ст. У загальнокультурному вимірі вони пов’язані з процесом секуляризації, у теолого-богословському — із поширенням протестантизму, який проголосив Милосердя Боже невід’ємною складовою свого віронавчального Credo.

На думку представників козацько-старшинської історіософії, Бог здійснював всемогутність своєї влади не тільки скеровуванням людських дій, але також і пануванням над природними стихіями. Скажімо, Самійло Величко згадує про «три знаки, які були перед війною Хмельницького, — вони ознаменували швидке пришестя гніву Божого обом, польському й козацько-руському, народам: сонячне затемнення, комета на небосхилі, подібної до якої не бачили з давніх літ, велика сарана [43, т. 1, ч. 1, розд. 10]. Підкреслювалося, що Бог у змозі легко маніпулювати природою, аби спрямовувати людські дії в потрібному йому напрямку. Так, Самовидець у своєму літописі розповідає про те, що 1679 р. Господь перешкоджає татарському набігу на Русь, «бо барзо сніги великіе випали».

Для ствердження правосуддя Бог користувався найрізноманітнішими засобами, які завжди позначені індивідуалізованістю, що так відрізняє їх від неперсоніфікованості в києворуську добу. Наприклад, під час раптового зимового нападу турків і татар на саму Запорізьку Січ Вседержитель Бог «відігнав в одному із куренів сон в одного Шевчика, і той, вставши на своє діло, відчинив кватирку та й почав крізь віконну щілину приглядатися, чи ранок уже, чи ні. Аж раптом побачив несподіваних людей — ущерть набиту вулицю ворогів-турків». Зрозуміло, він підняв тривогу, й запоріжці дали нападникам гідну відсіч [44, т. 2, розд. 16]. Або: «…Кого Бог схоче покарати, то спершу збавить йому знань та розуму його. При цьому нещасті всі інші людські побудови й розмисли підуть на кривий шлях». Саме так сталося з польськими гетьманами на початку Визвольної війни, які поділили своє військо.

Наслідком цього були перші перемоги Богдана Хмельницького під Жовтими Водами та Корсунем навесні 1648 р. [43, т. 1, ч. 1, розд. 14].

Нарешті, в козацькій історіософії з’являється новий концептуальний персонаж — «Божий посланець». Він був невідомий в часи абсолютного провіденціалізму Давньої Русі (саме через його абсолютність, адже, нагадаємо, на Божого обранця чекало Царство Небесне, а не залагодження земних справ), а також нееквівалентний поширеному в польсько-литовській історіографії з періоду Відродження образу «улюбленця Фортуни».

Як писав С. Величко, побачивши «польські гонори і пригнічення рабів своїх, малоросіян», «Бог послав їм, як Мойсея, людину на ймення Богдан Хмельницький і дав йому підставу й розум визволити від такої тяжкої кормиги лядської вільний малоросійський народ і віднайти йому сподівану свободу» [43, т. 1, ч. 1, розд. 2]. На відміну від такої суспільної навантаженості завдань Божого обранця, яку сучасники порівнювали з доленосною для шляхів розвитку країн Західної Європи діяльністю О. Кромвеля [409, с. 31], надприродний вплив торкався переважно перебігу власного існування «улюбленця Фортуни» й вирішального значення для перебігу історичних подій не мав. Такою була, наприклад, мінлива і, зрештою, нещаслива доля Юрася Хмельницького у варіанті «Історії русів».

У С. Величка зустрічаються й інші персонажі — «Нужда» та «Біда», згодом їхній дійсний поводир — Люципер, який мав на меті винищити українців за їхню непохитність у православній вірі [44, т. 2, розд. 17].

На перший погляд, ці протагоністи, часто згадувані тогочасною профанною, простонародною культурою (у вертепних виставах), в історичній літературі виглядали просто-таки випадковими. Проте їхня присутність набуває знакового звучання, якщо пристати на виявлене Н. Яковенко у «Паралельному світі» бачення людьми XVII ст. війни та бойових дій як інверсованого світу — неочікуваного, різкого, неймовірного перегортання звичайного плину життя. Дійсно, аби підкреслити глибину вододілу, у тексті Величкового літопису зі справді бароковою гіперболічністю розкидаються різноманітні прикмети «кінця часів».

Одначе таке усвідомлення, власне, не є світоглядною матрицею лишень XVII cт. На нашу думку, його слід розуміти як секуляризований варіант Апокаліпсису та диявольської зваби як першопричини братовбивчих війн у вченні про «Божий гнів». Трансльована в козацькостаршинську історіософію, ймовірно, через систему києво-могилянської освіти, ця ідея інкорпорувалася в неї певним глибинним пластом.

Пригадаймо: Царство Антихриста передує Царству Божому (Об’явл.

20:8–10) — це, вочевидь, необхідне для остаточного з’ясування ступеня гріховності/праведності тих, хто не пройшов першого воскресіння.

Тому ризикнемо припустити, що за поверхово-«треносним» описом руйнівних подій другої половини XVII ст. приховується принаймні їхнє теоретичне усвідомлення як передодня великого очищення. Уперше Захарія Копистенський у «Палінодії» нагадував про наближення сатанинської дати — року 1666 [360, с. 94]. Саме так сприйняв події на українських теренах і Павло Алепський, називаючи країну та її народ «благословенними», адже вони цілком очищені від чужовірців і населені «чисто православними, вірними і набожними» [290, с. 40].

Якщо пригадати, що Царство Боже в Апокаліпсисі Іоанна Богослова ототожнюється із «містом святим, Новим Єрусалимом, що сходив із неба від Бога» (Об’явл. 21:2), то відразу спадає на думку інша паралель — звичайно ж, із поширеним у 1620–1640-х рр. у православному релігійному колі топосом «Богохранимого», «Богоспасаємого» «Града Києва» як «другого Єрусалиму», який був намічений ще в києворуській історіософії. Так, звужене було в історіософських перегонах XVI — першої половини XVII ст. до простої «оборони» наявних обріїв православ’я, місійне призначення України знову зростає до масштабів, що відповідають новій, значно ширшій, системі історичних координат. Таким чином, християнсько-теологічний конструкт було використано для того, щоб інверсувати зацікавленість «старовиною» у передчуття «світлого майбутнього», в очікуванні якого знаходять своє природне пояснення «теперішні» поневіряння України.

На наш погляд, можливо стверджувати й суголосність апокаліпсичних мотивів козацько-старшинської історіософії із «Великою Історіософською Метою» «розбудови» християнства, також наміченою давньоруською історіософською думкою. Інша справа, що в козацько-старшинській історіософії згадування цієї Мети позначилися помітною тенденцією до секуляризації — до рівня важливого зовнішньота внутрішньополітичного показника самобутності України. Справді, у формі вимог щодо забезпечення «вольності віри» вона постійно зустрічається в численних документах, які укладалися впродовж XVII ст.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


між козаками й урядами Речі Посполитої та московськими царями, проте на задньому плані. На перший погляд, у цьому процесі легко угледіти дух епохи, коли потреба в релігійній самоідентифікації змінилася потребою в ідентифікації етнічній і політичній. Але не варто забувати й ту обставину, що це була, як на нас, удавана секуляризація, пропорційна зростанню сакральних претензій Російської держави, оформлених канонічним підпорядкуванням наприкінці XVII ст. Української Православної Церкви Патріарху Московському і всієї Русі. Утішає лише те, що формулювання «на рівні з римською»

та поодинокі вмотивування правової дискримінації євреїв «як ворогів християнства» в російсько-українських приєднувальних «статтях» (договорах) дають змогу зайвий раз визначати як особливість «Великої Історіософської Місії» по-українськи відсутність у ній войовничого месіанства.

На цьому вичерпується апокаліпсична традиція у Русі-Україні, яка, зважаючи на її «південні», себто візантійські ремінісценції, так і не набула притаманних західноєвропейській історичній думці ознак вселенської катастрофічності. Щоправда, у своїх літературознавчих розвідках Г. Грабович визначив мотиви «демонізації» України у творчості М. Гоголя і польських письменників другої половини ХІХ ст., зокрема Г. Сенкевича, ще глибше закодовані в міфі про «смерть-і-воскресіння»

країни [67, с. 181, 188 та ін.]. Певний взаємозв’язок тут можливий, якщо взяти до уваги загальнокультурний феномен символізації. Тоді можемо стверджувати, по-перше, символізацію апокаліпсичної традиції. Те, що бачилося наочним, реальним явищем історичної дійсності, тепер штучно відновлюється через систему метафор і тільки таким, «уявленим» чином, існує, хоча зберігає здатність справляти на індивідуальну й суспільну свідомість цілком реальний вплив. По-друге, спостерігаємо остаточну секуляризацію цієї апокаліпсичної традиції, адже прихильність України до зла випливає не з релігійного чинника — її «гріховності», а з культурного й геополітичного фактора — її перебування у «підозрілому» становищі поміж «світом» цивілізації та темним хаосом світу природи.

Поруч із волею Божою у визначенні сутності та рушійних сил історичного процесу згадуються й більш «природні» мотиви історично значущих подій. Наприклад, викладаючи причини козацьких повстань напередодні Визвольної війни, С. Величко пише: «Навіть безсловесні звірі, бувши зачинені, хоч і мають добре задоволення від панів своїх, звикли через натуральне право все те добро знищувати і, шукаючи всілякими способами собі свободи, яритися й кидатися на них, своїх панів. Яке ж то диво і який гріх, що козак, людина розумна, яка без ущербу перебуває в православній вірі святої східної церкви, підносить зброю на пригноблювачів та відщепенців ляхів, сподіваючись повернути собі бажані вольності» [43, с. 297].

Так само у листі Богдана Хмельницького до волоського господаря з вимогою віддати заміж за його сина доньку правителя, найвірогідніше, вигаданому самим літописцем, написано: «Не хвалися своєю родовитістю й титулом, знаючи, що великим можна бути лише завдяки собі самому, а не тільки з уродження» [43, т. 1, ч. 5, розд. 4].

На нашу думку, найбільш цікаво висвітлює співвідношення між волею людською та Божою лист запорізьких козаків І. Виговському, у відповідь на повідомлення того про обрання новим гетьманом, знову-таки, швидше за все сфальшований, принаймні в конкретних висловах, автором «Літопису». Незважаючи на те, що це обрання відбулось усупереч освяченій традиції вручати гетьманську булаву на Січі, запорожці погоджувалися визнати Виговського новим правителем України, посилаючись на те, що «голос людський побиває Божий», але водночас віддавали своє рішення на «премудрий Божий нагляд»

[43, т. 1, ч. 10, розд. 12]. Таким чином, людські дії можуть мати значення в короткочасній політичній та історичній перспективі, але загальний перебіг історичного розвитку все ж таки визначатиметься Богом, який за необхідності скоригує наслідки людських дій одним із зазначених вище способів.

Будь-яка спроба навіть найвидатніших особистостей привласнити собі богообраність неодмінно зазнає краху, були впевнені козацькі літописці. Так сталося, скажімо, зі шведським королем Карлом XII, який зазнав нищівної поразки в Полтавській битві через те, що, як пише автор «Історії русів», надміру довірився своєму призначенню, «що його він за одно визнавав із поганським неминучим фатумом» і через те вдавався «до усіх небезпек, нехтуючи саму неможливість, усупереч здоровому глуздові, природою нам даному» [139, с. 274].

Повністю вмотивованими людьми можуть бути лише найдріб’язковіші в історичному масштабі події — на кшталт спустошення турками міста Ладижина через те, що там було підступно вбито полоненого турецького царевича [44, т. 2, розд. 15].

Початкову рівновагу між природними і надприродними поясненнями в деїстичному дусі філософії Нового часу зустрічаємо ще у Величкових стилізаціях перших універсалів Богдана Хмельницького.

Закликаючи до повстання проти поляків, гетьман посилається на Божу прихильність до визвольної боротьби та старанно перелічує шість «знаків такої благодаті», суто раціональні — від «дворазової перемоги над поляками» до дозволу на визвольні змагання з боку польського короля Владислава IV.

Воля Божа та «природне право» практично зрівняються у своєму впливі на історичний процес на межі XVIII та XIX ст. в «Історії русів», у знаменитій програмній передмовній заяві цього памфлету: «Всіляке творіння має право буття своє боронити, власність і свободу і що для того воно споруджено самою природою або Творцем своїм достатніми знаряддями чи способами» [139, с. 76-135]. Згодом, у відомій промові Павла Полуботка перед російським імператором Петром І встановиться наступна показова ієрархія між Богом, природою та людьми: Бог творить природні закони, які «керують усім взагалі людством і охороняють його від усякого лиха», «є точне зерцало царям і володарям на їхнє становище й поведінку, і вони перші наглядачі та охоронці їм бути повинні» [139, с. 289].



Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова Українська Академія Наук Збірник наукових праць • Філософія • Політологія • Історія Випуск 9 Київ 2007 Випуск 9 Збірник засновано 2004 року Ґілея* (науковий вісник): Збірник наукових праць/ Гол.ред. В.М. Вашкевич. — Вип. 9.— К., 2007. — 340 с. Фахове видання з історичних, філософських та політичних наук затверджено постановою Президії ВАК України від 14 вересня 2006 року № 1 05/8 (доповнення до переліку № 18, Бюлетень ВАК України № 10,...»

«УДК 3.316.7 Майструк І.М. Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв кафедра теорії, історії культури і музикознавства, кандидат соціологічних наук, доцент МОЛОДІЖНА ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЛАТЕНТНИЙ ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ У статті аналізуються особливості соціологічного пізнання молодіжної економічної культури як латентного об’єкта. Автор наголошує на тому епістемологічному моменті, що при вивчені такого роду об’єктів доцільним є застосування різноманітних технологій...»

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ КАФЕДРА БЛИЗЬКОГО СХОДУ НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З КУРСУ Історія перської мови Упорядник: Мазепова О.В. Київ – 2005 Пояснювальна записка Програма з історії перської мови призначена для студентів перських груп Інституту філології і передбачає навчання протягом одного семестру (VІ) обсягом 50 годин аудиторних занять, з яких 34 годин – лекційних, 16 годин – семінарських занять та 40 годин самостійної роботи студентів. Дану...»

«6. Антипенко В.Ф. Протидія сучасному тероризму з позицій оцінки його міжнародної сутності //Тероризм і боротьба з ним. Президенту України, ВРУ, Уряду України, органам центр. і місцев. виконав. влади. Аналіт. розробки, пропоз. наук. і практ. працівників: Міжвід. наук. зб. / За ред. А.І.Комарової,Ю.В.Землянського, В.О.Євдокимова та ін. К.: НДІ “Проблем людини”, 2000. Т. 19(1). 610 с.7. Федотов А. П. Каноны современного мира // Вест. Моск. ун-та. — Сер. 7. Философия. — 1997. — № 4. — С. 105— 114....»

«МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА АРХІВНИХ ДІЯЧІВ Ірина ВойцехІВська аРхІВоЗНаВсТВо У НаУкоВІй сПаДЩИНІ ВоЛоДИМИРа ІкоННИкоВа Цього року минають 85-ті роковини з дня смерті видатного українського історика, джерелознавця, архівіста, археографа, професора Київського університету св. Володимира, одного з перших академіків ВУАН, який залишив величезну наукову спадщину з проблем історії Росії та України, культури, науки, освіти, історіографії, джерелознавства та інших галузей знань історичної науки, Володимира...»

«ГБУК г. Москвы БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ Избранные страницы альманаха Библиотеки украинской литературы «ВЕНОК РОССИИ КОБЗАРЮ» (к 200-летию со дня рождения Т.Г. Шевченко) Володимир ЖДАНОВ (м. Оренбург) «В степу далекім, за Уралом.» Солдатчина Кобзаря Погляд з того краю далекого, де минули десять років неволі генія української свободи, через півтора сторіччя потому. /Історико-сучасна п'єса-притча/ Авторизований переклад з російської Віталія КРИКУНЕНКА (В. Жданов. Солдатчина Тараса. ББК...»

«ЗМІСТ ПРОБЛЕМА Піскун Ольга. Проблема вивчення творчої особистості: історичний аспект ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС Киченко Олександр. Про джерела постмодерної традиції в сучасній літературі Марценішко Вікторія, Безрукова Ірина. Мистецтво детективу Проценко Оксана. Про рефлексію взагалі й рефлексію творчу ІНТЕРПРЕТАЦІЇ Скупейко Лукаш. Ad fontes: міфопоетична парадигма “Лісової пісні” Лесі Українки Просалова Віра. Світ крізь призму культури: “Каравели” Юрія Клена як “текст про тексти” Ромащенко Людмила....»

«архівна україніка 129 АрхівнА укрАїнікА Христина ВінтоніВ СлоВ’янСька колекція МанітобСького уніВерСитету В канаді у канаді зберігається величезна кількість документів архівної ук­ раїніки, які є неоціненним скарбом для української історії, культури, мови, суспільства в цілому. у Манітобському університеті є багата сло­ в’янська колекція, яка потребує детального аналізу та впорядкування. Мета статті – ознайомити зацікавлених науковців, викладачів, ас­ пірантів, студентів з архівними фондами...»

«208 Наукові записки ТНПУ: Літературознавство референт», а втраченим референтом її робить тотальне домінування симулякрів. Роман «Англія, Англія», приходить до висновку І. Дробіт демонструєте, що історичне минуле більше не виступає як Історія сама по собі, воно стає проекцією історії з позицій постмодернізму, одним з варіантів такої проекції є зображення історичної гіперреальності. Отже, у романі Дж. Барнс яскраво репрезентує теорію симулякрів Ж. Бодріяра та, водночас, наголошує на фікційності...»

«УДК 551.502.003.2:061.24:63 (4771920) Си т н і к о в а А.С. ФІ НАНСОВ І В И Т Р А Т И МЕ Т Е О Р О Л О Г І Ч Н О Ї СЕКЦІЇ С І Л Ь С Ь К О Г О С П ОД А Р С Ь К О Г О В ЧЕ НОГ О КОМІ ТЕТУ УК Р А Ї НИ ( С І ЧЕНЬ ЧЕРВЕНЬ 1 9 2 0 Р. ) У статті висвітлено фінансові обрахунки Метеорологічної секції Сільськогоспо­ дарського вченого комітету України за 1920 рік. Ключові слова: Сільськогосподарський вчений комітет України, Метеорологічна Секція, фінансові обрахунки, метеорологія України....»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»