WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 2 ] --

Здійснений нами первинний аналіз семантичного вживання слова «історіософія» за результатами бібліографічного пошуку в назвах статей, авторефератів дисертацій, наукової й словниково-довідкової літератури дозволяє стверджувати: в абсолютній більшості випадків воно застосовувалося якраз для позначення сукупності поглядів на українську та світовову історію окремо взятої персоналії або конкретного твору в художній творчості, історичних, філософських студіях, суспільно-політичній діяльності, в період ХІХ–ХХ ст.

Ще більший корпус текстів, що репрезентуються їхніми авторами як «історіософські», протягом 1990–2000-х рр. створено в Росії. Їх основу зазвичай складають різні концепції цивілізаційної специфіки країни, її шляху в минулому, теперішньому та майбутньому, думки про зміст і можливість реалізації «російської ідеї».

При цьому, як це не дивно, поняття «історіософія», впроваджене в науковий обіг ще в XIX ст., донедавна зустрічалося тільки в історичній, філософській, публіцистичній, суспільно-політичній думці української діаспори. Ані в енциклопедіях, ані в іноземних загальних чи спеціалізованих довідкових виданнях радянських часів знайти його неможливо –– лише в новітніх словниках [137, с. 240–246].

Сучасні підходи щодо змістового навантаження поняття «історіософія» позначені не просто розмаїтістю, але й помітною суперечливістю.

На наш погляд, вони можуть бути зведені до простої альтернативи: або 1) історіософія як така є синонімом (частковим чи абсолютним) поняття «філософія історії», або 2) вона є специфічним різновидом історикопізнавальної діяльності, причому часто ототожнюваним із «міфологією».

На першу альтернативу пристав В. Потульницький, автор єдиної на сьогодні узагальнюючої праці з історії української історіософії, хоча й побудованої під звичним для сфери його наукових уподобань політологічним кутом зору й дещо обмеженим хронологічно (XVII–XІX ст.) предметом дослідження. У такому ж сенсі подано визначення поняття «історіософія» в «Універсальному словнику-енциклопедії» 1999 року видання й деяких навчальних посібниках [367, с. 565; 336]. Більшість російських спеціалістів також або максимально широко визначає історіософію як синонім «філософії історії», або вбачає в ній особливий ракурс філософської діяльності, предметом якої є «об’єктивне історичне буття об’єктивного історичного процесу як відтворення суспільного життя», простіше кажучи, здавна відоме й авторитетне відгалуження філософсько-історичного знання — теорію історичного процесу. З огляду на це історіософія в Росії подекуди починає набувати статусу навчальної дисципліни [309, с. 48, 55]. До визначення історіософії як часткового синоніму філософії історії, «іпостасі філософії історії», дотичної за предметом до «філософської онтології історії», близький І. Бойченко. Проте варте уваги одне побіжне зауваження цього дослідника. Він вказує, що у версії Г. Сковороди «спорідненість» може розглядатися як закон існування людини, тоді як «нерівна рівність» є суспільним законом взаємоузгодження цих спорідненостей [31, с. 448–449]. У певному сенсі І. Бойченко має рацію: погляди Г. Сковороди можуть бути проінтерпретовані у філософсько-історичному аспекті, тоді як історіософією української історії творець першої системи в українській філософській культурі, напевно, не займався.

Однак більшість сучасних українських учених, починаючи від О. Пріцака [283; 284], вбачає в історіософії вельми специфічне філософсько-історичне формоутворення. Незважаючи на те, що серед них понині не існує загальноприйнятої ідентифікації «історіософії», вже можна узагальнити «спільні місця», що у своїй сукупності дозволяють розкрити її особливості в надрах української культури:

1. Історіософія –– це теорія історичного процесу, його схеми, періодизації, соціокультурних інституцій і т. ін.

2. Історіософія просякнута спекулятивністю та суб’єктивністю, що виступають майже системоутворюючими чинниками при розбудові історіософських концепцій. Це не реконструкція минулого «як воно було насправді» у певній внутрішній, логічно впорядкованій, причиново визначеній послідовності, а намагання показати у вибагливих сполученнях вигаданих і реальних подій і персоналій, переважно поза зв’язком із джерелами, архівами, фактами, апріорну схему історії із провіденційним сенсом. Це намагання найчастіше спирається на внутрішнє інтуїтивне переконання історіософа, сформоване всією суперечністю його життя та світогляду.

3. Історіософія має виразну політико-ідеологічну спрямованість на усвідомлення майбутнього народу –– як правило, оптимістичного, часто навіть месіанського –– у всесвітній історії людства на основі аналізу його історичного минулого та сучасного.

Розпочато вивчення певних прийомів, використання яких історіософським дискурсом дозволяє останньому набути майже повної вірогідності та правдоподібності, і більше — нормативності для наукової, освітянської сфери, масової свідомості, а саме:

1. Використання опорних, як правило, «позачасових» і «безмежних»

у просторовому плані концептів, розмах яких сам по собі слугує надійною запорукою їхньої достеменності, найперше, використання «ефекту давнини».

2. Застосування зовнішньої філософсько-історичної атрибутики, яка зводиться до набору самореференційних висловлювань, що не піддаються перевірці досвідом (фактами).

3. Маніпулювання з «ефектом присутності» в історіософських творах визнаних інтелектуальних джерел та авторитетів, необхідних, щоб викликати довіру до змісту всієї роботи.

4. Довільне оперування «історіографічними модулями», кожен з яких може відповідати історичній реальності, однак їхня історіософська конфігурація є цілковито «авторською» [122, с. 99].

5. Додамо від себе, що історіософії вітчизняного штибу притаманна підвищена емоційність та художня образність, яка, на нашу думку, в першу чергу викликала численні паралелі з міфологією, насправді більшою мірою зовнішні. Наприклад: «Культурно Україна все була й в значній мірі ще зосталась Европою. Це видно для кожного неупередженого, але пильного обсерватора. Про се свідчить хоч би і сам зовнішній вигляд країни з охайністю її садиб, чепурністю її людности, з архітектурою церков..., котра так разюче відбігає від незграбного стилю московського церковного будівництва з його неможливими цибулястими банями» [95, с. 142].

Власне кажучи, таке бачення поняття історіософії сягає його автентичного розуміння Августом Цешковським (1814–1894), романтиком і геґельянцем, який, у свою чергу, репрезентував цілу ґенерацію польського романтично-релігійного месіанізму ХІХ ст. (Міцкевич, Словацький, Красінський, Ковінський, Вронський). Спонукуваний притаманними його часу роздумами про втрату Польщею своєї державності та перспективами її відновлення, він розумів під історіософією запозичене в загальній схемі та за провіденціалістською сутністю в Геґеля пояснення ходу історії як розгортання слов’янського месіанізму. Таким чином, на відміну від філософії історії, покликаної раціонально осмислювати минуле, історіософія мала своїм завданням ірраціональне обґрунтування майбутнього –– як третьої, слов’янської, ери світу.

Термінологічні знахідки й інтелектуальні здобутки А. Цєшковського були пристосовані російською філософською думкою ХХ ст., до речі, добре знайомою із творчим здобутком зазначеної ґенерації. На думку М. Бердяєва, історіософія викристалізувалася у процесі інституціоналізації російської філософії ХІХ ст., що відбивало засадничі традиції історичної пам’яті російського народу та властивості його національного характеру. Загалом ця особливість полягала в постійному й підвищеному інтересі до кола питань про сенс та есхатологічні перспективи історії в контексті розгляду найбільш життєдайної проблеми «что есть Россия и какова ее судьба» [22, с. 42]. Власна бердяєвська історіософія, приміром, утілювалася в накресленні для Росії особливого духовного універсуму на основі християнських цінностей та синтетичного поєднання елементів західної і східної культур, що з часом мав набути загальнолюдського поширення [23, с. 357–387].

Утім, для М. Бердяєва історіософія залишалася філософією вітчизняної історії, відмежованою від філософії всесвітньої історії більшою мірою ідейно та тематично. Суттєвої епістемологічної різниці між «філософією історії Хом’якова» та «філософією історії Геґеля» для його передекзистенціалізму не існувало –– тільки персоналістична. Таким чином, у М. Бердяєва сукупність історіософських уявлень не отримала концептуального оформлення в особливий різновид історичного пізнання.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Більш своєрідною є російська історіософія з погляду В. Зінківського.

Цієї особливості надавали їй найчастіше застосовуваний для осмислення суспільно-історичної проблематики «суб’єктивний метод», а з іншого боку –– характеристичний спосіб секуляризації матеріалу.

Російський історіософський метод визнавав плин історичних подій варіативним, а особистість –– здатною його радикально змінювати та оцінювати на власний розсуд. У такий спосіб стверджувалася «алогічна» альтернатива найбільш традиційним, фактично зразковим, кожна у своїй царині, евристичним моделям історії –– панлогізму Геґеля та християнському провіденціалізму [123, с. 419]. У свою чергу, «історіософічність» російської філософії становила собою, вважав В. Зінківський, видозміну релігійної мрії про ідеальний суспільний устрій, що мав утілитися як на небі, так і на землі. Нею в різних формах продовжувала живитися упродовж усього процесу секуляризації російська філософія, на відміну від філософії західноєвропейської, що творила під гаслом непримиренної боротьби за «автономію» розуму. Тому вона становила перешкоду для «чистого» шляху розвитку філософії до рівня системи і, зрештою, мала бути усунута [123, с. 9, 887].

Добре відомо, що євразійці з їх незмінною увагою до «третього шляху» історичного розвитку, історико-культурного синтезу між Сходом і Заходом, уособлюваним Росією, теж позиціонували свої уявлення як «практичну історіософію», де на тлі узагалі притаманного російському мисленню прагнення до ціліснісності, система теоретичних узгляднень мала б органічно поєднуватися з певною «методологією дій», «дуже великою, емпірично обґрунтованою практичністю» [312, с. 93].

Справді, вони розробляли «євразійську» економічну доктрину, учення про форми державного устрою, політичну еліту, розглядали різні аспекти найбільш доцільної євразійської зовнішньої та внутрішньої політики, міжнаціональних відносин у євразійській спільноті не менш активно, ніж формулювали оригінальну історичну концепцію Російської держави як наступниці імперії Чингізхана та «туранських»

коренів «євразійської» ментальності.

Цілком очевидно, що генетичний ланцюг російської історіософії значно масштабніший. Він простягнувся щонайменше між слов’янофільськими течіями першої половини ХІХ ст., «почвенничеством» другої половини ХІХ ст., різними формами «євразійства» ХХ ст.

(від Л. Карсавіна, М. Трубецького, Г. Вернадського до Л. Гумільова) та сучасним прискореним продукуванням російськими авторами історіософських текстів у контексті суттєвих видозмін соціально-політичних орієнтацій російського суспільства: від сподівань на швидку інтеграцію й на гідне місце у світовій спільноті до поновлення націоналістично-державницьких традицій як панівної форми суспільно-політичної самоідентифікації.

На нашу думку, «таємниця» російської історіософії прихована в тому, що системне зростання російської філософської думки збіглося з черговою хвилею наздоганяючої модернізації Російської імперії та наклалося на релігійно-месіанську традицію, провідну для її духовного життя. Тому воно, головним чином, набуло вигляду не розбудови універсальної картини світу й винайдення наукового методу пізнання, як у Західній Європі, а переходу від внутрішніх дискусій із приводу неповторності Росії до створення власних філософських систем метаісторичного рівня [375, с. 256], але на основі релігійно-цивілізаційної специфіки Росії.

Ба більше, в особі відомого історика-теоретика М. Карєєва (1850–

1931) російська історіософія виступила з подальшими метатеоретичними претензіями монопольно спрямовувати «філософську теорію історичного знання й історичного процесу». Формально в М. Карєєва йшлося про зумовлене недостатнім рівнем позитивізації історичного знання піднесення заняття ним від усталеного статусу мистецтва (arts) чи словесності (letters) до рівня справжньої науки.

Для цього проектувалося створення окремої дисципліни (історіософії), покликаної бути «теорією філософії історії, системою її загальних ідей і принципів», які б запозичалися з філософії (загальні уявлення), теорії історичного знання (методи), психології та соціології (закони духовного та суспільного життя) [145, с. 14–15]. Проте, на думку М. Карєєва, саме російська історіософська думка, яка багатьом видавалася відсталою, мала об’єктивні переваги для найбільш успішного виконання цієї місії: по-перше, можливість позбутися помітної однобічності різних філософсько-історичних течій, наприклад, німецьких або французьких, а по-друге, здатність значно адекватніше врахувати багатовимірність самого історичного процесу, яку західноєвропейські мислителі, сконцентровані виключно на власному обмеженому матеріалі, уперто не хотіли помічати [144, с. 179–183]. До того ж, за М. Карєєвим, прикінцевим завданням історіософії убачалася не стільки пропедевтична робота для наступного огляду філософією історії всесвітньої історії людства — такою, якою вона була насправді, скільки напрацювання певного «історіософського критерію» для своєрідного суду над історією, вироку щодо того, чи відбувалася вона за правдою [145, с. 264–295].

Парадокс такого підходу, на наш погляд, полягає в тому, що, проголошуючи програму «обрусения» західноєвропейської філософії історії, російська історіософія займалася нічим іншим, як спробою самолегітимізації через застосування доволі поширеного в епоху неподільного панування позитивістського дискурсу прийому «освячення авторитетом науковості», себто через наріжні принципи тієї філософії, яку сама ж намагалася підмінити.

Сучасні російські автори, якщо вони й визнають часткову своєрідність «історіософії», то, частіше за все, через зіставлення її з т. зв.



Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«Книга суддів 4, Ми часто запитуємо себе, чому окремі події відбуваються в нашому житті, у світі.• Чому Бог дає добробут одним, коли страждають інші?• Намагаємося зрозуміти, що люди зробили правильно, чи у чому згрішили, аби отримати окремі “благословення” чи “покарання” від Бога.• Коли стаються трагедії у світі, то особливо гостро намагаємося зрозуміти сенс таких подій. Чому на Філіппінах знову був ураган? • Чому в Африці засуха? Чому цього тижня знову почалася війна між Ізраїлем і палестинцями...»

«ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УДК 94(477.51) Ігор Кондратьєв РАДУТЬЄ – РАДУТОВЩИНА – РАДУЛЬ (або скільки років Радулю) У статті розглядаються основні причини появи топонімів Радутьє Радутов щина Радуль. Уточнюється час першої письмової згадки про поселення, заперечуєть ся теза про заснування села російськими старообрядцями. Названі перші володарі Радульщини – шляхтичі Любецького староства Заріцькі. Ключові слова: село, 1708 р., Радутовщина, Любецька округа. На думку упорядників енциклопедичного довідника...»

«Розвиток підприємництва: теорія та практика УДК 658.6 Розвиток туристично-рекреаційного комплексу Миколаївщини Автор: Іванова Валентина Павлівна, студентка, Національний університет кораблебудування, м Миколаїв Туризм є складною системою, в якій тісно переплетені інтереси багатьох галузей економіки, екології, культури, безпеки, зайнятості населення. Саме туристична індустрія виступає потужним соціально-економічним і політичним чинником, що визначає розвиток економіки і політику багатьох країн і...»

«Духовність особистості: методологія, теорія і практика 3 (56)-2013 Ключевые слова: мировоззренческая составляющая, студенческая молодежь, юношеский возраст, мотивационная сфера, интеллектуальная сфера, научнопознавательная сфера.WORLD VIEW CONSTITUENT IN EDUCATION OF MODERN STUDENT YOUTH O. O. Shaykina The author of the article gives characteristics of student youth from position of youthful age. Special attention is paid to the world view constituent as one of new formations of youth. The...»

«Посібник користувача Linux Mint 13 Maya Редакція Mate Сторінка 1 з 48 Автоматичний запуск застосунку при Зміст вході в систему Налаштування зовнішнього вигляду Вступ Історія Мета Номери версій і кодові назви. 3 Відновлення початкових налаштувань Меню Редакції Де шукати допомогу Встановлення Linux Mint Завантаження ISO-образу Завантаження через Torrent. 6 Встановлення застосунків Встановлення Torrent-клієнта. 6 Менеджер програм Завантаження Torrent-файлу. 6 Меню Завантаження із дзеркала...»

«ISBN 978-966-551-348-3. Дослідження з лексикології і граматики української мови, вип. 10, 2011 УДК 811.161.2'276.6(091) О. С. Боярчук З ІСТОРІЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЛОВОЇ МОВИ (ВІДОМІСТЬ, ВІДОМСТВО) Викладено результати порівняльного аналізу перекладів лексем російської мови ведомость, ведомство, їхніх похідних і канцеляризмів, до складу яких входять ці лексеми, проведеного на матеріалі 23 російсько-українських діловодних та 5 російськоукраїнських загальномовних словників ХХ ст. Ключові слова:...»

«/К о р п у с 1 І ЧОЙИЗЄ V T W Ib U JB digitized by ukrbiblioteka.org Vasyl Kuchabskyj UKRAINIAN CORPS OF THE SICH RIFLEMEN A MILITARY-HISTORICAL STUDY PUBLISHED BY THE JUBILEE COMMITTEE FOR THE COMMEMORATION OF THE 50TH ANNIVERSARY OF THE SICH RIFLEMEN CHICAGO 19 6 9 Василь Кучабський МУС СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ ВОЄННО-ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ЮВІЛЕЙНЕ ВИДАННЯ 19 17 — 19 6 7 На основі Книги „Золоті Ворота’’ В-ва „Червона Калина” у Львові (1937) з доповненням новими матеріялами ЮВІЛЕЙНИЙ КОМІТЕТ ДЛЯ...»

«ФАКТИЧНО-ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР Андрій ДОСВІДУ У ФІЛОСОФІЇ Дахній РАННЬОГО ГАЙДЕҐЕРА Для Гайдеґерового герменевтичного проекту феноменології (який формувався від початку 20-х років ХХ ст.), для більшості наступних ідей його філософії — передовсім тих, що висловлювалися в «ранню» добу творчості, логічним підсумком якої став його opus magnum «Буття і час», чи, кажучи інакше, у період до так званого «повороту» (Kehre) — відправною точкою стало розуміння досвіду як фактично-історичної реальності. У...»

«УДК 005.2:005.342:658.8 Ілляшенко Наталія Сергіївна, к.е.н., старший викладач кафедри маркетингу Сумського державного університету; Росохата Анна Сергіївна, магістрант факультету економіки та менеджменту Сумського державного університету ТРЕНДВОТЧИНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВИЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ Стаття присвячена аналізу сучасних підходів до розуміння маркетингового інструменту визначення стратегічних цілей – трендвотчингу. Розглянуто історичний розвиток напрямку та погляди провідних...»

«Спогади Ігоря Денисенка Ця книга писалася кілька років. Її автор намагався з документальною точністю відтворити факти та події власного життя, а відтак часто повертався до вже написаного і виправляв, додавав факти, згадував нові подробиці. За останнє десятиліття вийшло багато мемуарів, але ці дещо вибиваються з загального канону. Перш за все тому, що в них немає недоречного пафосу, нема самовихвалянь та самовозвеличень, так само тут немає і очорнення інших. Автор – Ігор Васильович Денисенко...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»