WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 14 | 15 || 17 | 18 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 16 ] --

Отже, підходимо до визначення другого парадоксу ґенези української історіософії в києворуській культурі. Цей другий парадокс ми вбачаємо в тому, що українська історіософія виникала у формальному відході в загальносвітоглядних і загальноісторичних поглядах якнайдалі від язичництва через надміру догматизоване впровадження християнської теології історії з одночасним відновленням язичницького етногенетичного принципу центрації своїх уявлень навколо історії рідної землі.

У Несторовому формулюванні, з одного боку, стикаємося із трансформацією більш давнього язичницького архетипу (аж до відгомону тотемізму!) про єдність і божественність свого народу, яка походить від спільного першопредка. Щодо «русів», справедливо нагадує Л. Филипович, образ цього першопредка еволюціонував від менш розвинутих (наприклад, хрестоматійних «Дажьбожих онуків») до більш досконалих форм уособлення трансцендентного. Утвердження генетичної залежності етносу від божественних сил сакралізувало народ, об’єднувало в міцну спільноту навколо ідеї божественної та кревної спорідненості [374, с. 14]. Проте в передхристиянській міфології давніх слов’ян важко виопуклити ідеї етнічної чи соціокультурної вищості, які перебувають буквально на поверхні старозаповітного віровчення або античного світогляду. Не знайдемо їх і в значно пізніших історіософських концепціях (наприклад, у «Книгах буття українського народу»

М. Костомарова). Від початку ця обставина, на наш погляд, почасти пояснювалася остаточною невідсепарованістю «дідичної» історії від загальної священної історії людства.

Початковим моментом історії рідного краю від «Слова про Закон і Благодать» митр. Іларіона давньоруські книжники, безперечно, вважали масове хрещення 988 року за сучасним календарем. Відповідно до системи тодішніх світоглядних координат, воно знаменувало завершення формування цілісного християнського космосу, спрямованого, на відміну від мінливого світу Закону, до вічної божественної Благодаті. Тож volens-nolens досі замкнене в просторово-часовому циклі природного історизму й наріжної соціальної опозиції «свій—чужий» коло міфологічної свідомості певної кревно-спорідненої спільноти розмикалося. Ставало можливим універсальне територіальне сприйняття «Русі» як єдиного народу в єдиному державному організмі в рамках єдиного християнського універсуму. Це засвідчують усталені стилістичні звороти на кшталт «вся земля Руська», якими рясніють до кінця XIII ст. і загальноруська «Повість минулих літ», і більш регіональні за своїм викладом Київський літопис і Галицько-Волинський літопис. Це й дозволяє Д. Лихачову постійно твердити про «монументальний історизм» давньоруської історичної думки, її здатність бачити «Руську землю» ніби з великої відстані, вільно переміщуватися в описах подій з одного часового й просторового локусу в інший [212, с. 12]. Звернемо увагу, що поняття «Русь» змістовно навантажене в звичний для середньовічного світогляду спосіб — як «земля/територія», на відміну від модерного підходу як «нації—держави», про що йтиметься в наступних підрозділах.

Уособленням безперервності історії та цілісності території виступала єдність князівського роду — «дьржати родъ ихъ княжение». Цим принципом недвозначно вмотивував убивство Аскольда й Діра варяг Олег:

«Вы нъста князья, ни роду княжя, но азъ есмь роду княжа». Найвищий владний авторитет київського столу зумовлювався генеалогічною тривалістю правлячої від Кия династії. За візантійськими зразками, правитель уважався носієм абсолютної влади — «и единодержець бывъ земли своей», як назвав Володимира митрополит Іларіон у своєму «Слові». Так само за візантійськими догмами, здобуття найвищої земної влади описувалося в термінах Божественного передвизначення. За повідомленнями Галицько-Волинського літопису, Данило Галицький «вънєць вєликого князя отъ Бога пріа». Точніше, зробив він це після формальної згоди Церкви [54, с. 116]. Але цей пасаж відповідає порівняно пізнім підходам — ХІІІ століття — вимушеній «симфонічності» у взаєминах між світською та духовною гілками влади в умовах певного послаблення позицій першої та посилення другої. Крім іншого, він цікавий як одна з низки ідеологічних інновацій, покликаних вивищити Галич у політичній структурі Русі, незважаючи на те, що столиця Галицько-Волинського князівства автентично не сподобилася, услід за Києвом і Новгородом, сакрального титулу «Богоспасаємої». Адже вже зі вступного фрагменту ГВЛ дізнаємося про «державего бывша всем Роускои земли, князя Галичкого», яко «цесаря в Роускои земли».

Однак від початку XIII ст., коли головний «стіл» Руської держави послабився настільки, що повторив земну долю Єрусалиму, неодноразово розорюючись під час боротьби за владу із сусідніми князями, галицькі історіософські претензії набули істотно жвавішого характеру.

Татаро-монгольське нашестя, яке поклало край єдності Русі, змусило у подальшому задовольняти ці претензії на регіональному рівні.

Прикметно, однак, що родовід руських князів найчастіше розпочинався хрестителем Русі князем Володимиром I Святославичем. Про нього згадується у більшості тогочасних джерел різноманітних жанрів.

У першу чергу, в таких красномовних назвах структурних частин літописів, як-от «Початок княження в Києві князя великого Юрія, сина Володимира Мономаха, внука Всеволодова, правнука Ярославового, праправнука великого Володимира, що охрестив усю землю Руськую»

(Київський літопис); релігійних творах (Києво-Печерський патерик);

творах художньої літератури («Слово о полку Ігоревім»).

Однак двоїстість первнів української історіософії відразу позначилася на тому, що в її києворуських формоутвореннях у добре відомій усьому тодішньому християнському світові ідеї божественного походження влади правителя підкреслювався божественний характер не самої верховної влади, а її наслідування. Так робить, зокрема Іларіон у своєму «Слові» щодо сина князя Володимира — Ярослава-Георгія.

У цьому дослідники вбачають києворуську особливість цієї теорії [407, с. 152]. Можемо стверджувати: якщо в сусідній Візантії підкреслювання шляхетності походження й давності роду пояснювалося суто соціальними чинниками — зміною політичної еліти та необхідністю «аристократизації» нових сил у центральній владі, то на Русі зовні схожий процес зумовлювався, найперше, впливом язичницького світогляду, де «держава» уособлювалася не конкретною персоною, а безособовою силою роду. Вочевидь, митрополит Іларіон, перший «русич» на митрополичій кафедрі, зберігав деяку суголосність із цими переконаннями.

Але вбачаємо й ремінісценції іншої крайності — задогматизованої до рівня абсолютного провіденціалізму християнської теології історії.

Звернімося до нарації про вбивство святих новоявлених мучеників Бориса і Гліба в «Повісті минулих літ». Тут привертають увагу такі обставини. По-перше, літописець, посилаючись на пророка Даниїла (5:21), підкреслює абсолютну довільність Божественного призначення поза будь-яким зв’язком із харизматичністю обраної особи; по-друге, він підкреслює абсолютність Божественного рішення, протиставляючи його підступному задуму братовбивці Святополка, спокушуваного дияволом. Нарешті, в автора «Повісті» вибір доброго чи поганого правителя заздалегідь визначається Божим ставленням до тієї чи іншої землі й відповідно має своїм наслідком або винагородження гідних, або покарання винних.

Натомість, попри свою першість у формулюванні історіографічної версії теорії божественного походження самодержавної влади, візантійці дотримувалися протилежних поглядів. Імператор Іоанн Комнін у передсмертній промові, викладеній його сучасником Микитою Хоніатом, наголошував, що всі земні справи завжди погоджуються відповідно до здібностей правителя, від якого в першу чергу залежить, йтимуть вони добре чи погано [394, с. 55–56].

Третій парадокс ми вбачаємо в такому. Мислителі Київської Русі намагалися переповісти походження та язичницьку історію «Русі» у термінах християнської теології історії.

Немає сумнівів у тому, що києворуські митці розглядали «дідичну історію» як невід’ємну складову всесвітньої священної історії людства.

Недарма для укладачів літописних пам’яток, які дуже часто плутались у різноманітних поширених тоді стилях літочислення (так само як поміж березневим, ультраберезневим і вересневим стилями початку нового року), найприйнятнішим залишалося старозаповітне відрахування «від створення світу». З нього розпочинається перше хронологічно визначене повідомлення «Повісті минулих літ», згодом воно стає вже узвичаєним, доконаним способом хронологічного впорядкування значущих подій. З тієї самої причини цілком органічними виглядають притаманні давньоруському літописанню численні паралелі із всесвітньою історією. Хоча такі аналогії проводилися частіше зі священною старозаповітною історією, але не бракувало й цілковито земних порівнянь.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Така потреба, вочевидь, була даниною майже бездоганній догматичності києворуського трактування християнської теології історії. Вона примушувала руських книжників уперто відтворювати історіографічний жанр безперервної священної історії «від створення світу», напівзабутий візантійськими письменниками з їхньою прихильністю до «історій царювань» сучасних їм монархів. Непрямим доказом цієї тези може слугувати доля Галицько-Волинського літопису. Побудований за подібною схемою — із декількох змістовних фрагментів, присвячених правлінню галицьких князів — він, зрештою, був штучно перекомпонований і хронологічно перерозподілений у зведеному т. зв. «Літописі руському», і в цьому вигляді зберігся до нашого часу.

Спадковість декількох представників князівського роду була явно неспівмірною з універсальним територіальним сприйняттям «Русі»

як єдиного народу в єдиному державному організмі в рамках єдиного християнського універсуму та недостатньо вагомою для виконання функції зовнішньополітичної легітимізації Давньої Русі. Справді, перед Володимиром давньоруська література ХІ ст. знала переважно його діда — «старааго Игоря» [238, с. 42], чітко окреслюючи межу тодішньої актуальної історичної пам’яті — термін життя двох-трьох поколінь.

Питання про «історичність» києворуської історії вирішувалося не відразу — у декількох різножанрових і в різний час створених творах. Вони добре відомі: «Слово про Закон і Благодать» митр. Іларіона, «Андріївська легенда» щодо самодостатності й оригінальності київського християнства завдяки його походженню від апостола Андрія й «Яфетична генеалогія» з «Повісті минулих літ» — «бысть языкъ словенескъ, от племени же Яфетова». Одначе, як на нас, доречно спробувати проінтерпретувати їхній ідейний зміст як оригінальну, а головне — цілісну історіософську концепцію на основі специфічної києворуської версії християнської теології історії — абсолютного провіденціалізму.

Замість княжого роду носієм тяглості, вже не тільки кревно-територіальної, а й духовної — релігійно-місійної, постав новонавернений у християнство народ. Це було зрозуміло і з погляду збереження «вічових» елементів у суспільному устрої Давньої Русі, і в контексті євангельського універсалізму. У неофітських щодо християнства культурах його особливо активно пропагували як ідею рівних можливостей морального самовдосконалення перед Богом: «Нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос» (Кол. 3:11).

Як вказував митр. Іларіон, «Богъ христанескъ… вся языки спасе Евангелиемъ и крещениемъ, въводя а въ обновление пакибытиа, въ жизнь вьчьную»; однак «нъ ново учение — новы мьхы, новы языкы!».

Проте таке піднесення нових народів знаходить своє задовільне пояснення на тлі провіденційного вчення про Божі кари, коли попередні носії священної монотеїстичної традиції мали зазнати покарання за власне релігійне свавілля: «Не могьше бо закона стъня удержати, но многажды идоломъ покланявшеся, како истинныа благо дьти удержать учение». Тільки після відповідного покарання («и законное езеро пръсъше»), «вьра бо благодьтнаа» до «нашего языка рускааго доиде», що мало означати завершення поширення християнства («евангельськыи же источникъ наводнився и всю землю покрывъ») і тріумф священної місії «русів».

Виконання «Руссю» свого священно-релігійного призначення було, на думку митрополита Іларіона, винагороджене зростанням її суто світського авторитету: «Руськь яже вьдома и слышима есть всъми четырьми конци земли» [238, с. 44]. Показово, що саме ці, суто «земні», уявлення знайшли підтримку й у візантійських джерелах.

Негативні оцінки, спричинені розбишацькими набігами й балканськими війнами перших давньоруських князів, зрештою, у джерелах від ХІ ст. поступилися визнанням Русі як необхідної ланки світового порядку [109, с. 138]. Не дивно, що митрополит-«грек» у «Посланні Никифора...» про пост до Володимира ІІ Мономаха наважується санкціонувати великокнязівську владу її кревним зв’язком із правлячим домом Візантійської імперії [376, с. 289]. Століттям раніше, в часи правління Македонської династії (867–1056), зухвалий шлюб князя Володимира із принцесою Ганною викликав справжній культурний шок, а ось в часи правління династій Дук, Комнинів, Ангелів (середина ХІ — початок ХІІІ ст.) матримоніальні стосунки між Візантією та Руссю узвичаїлися.

Якщо ж пристати на думку Д. С. Лихачова про те, що «Андріївська легенда» була внесена у літопис спершу штучно — за наполяганням Володимира ІІ Мономаха, родина якого запозичила культ цього апостола з візантійських імператорських кіл [213, с. 170–171], то концептуальна схема києворуської історіософії набуває завершеності, а процес її створення — послідовності. Уявлення «Слова про Закон і Благодать», легенд про Андрієве благословення Русі та походження її «язиків»

від біблійного прародителя Яфета постають взаємодоповнюваними й повною мірою відповідними християнський концепції всесвітньої історії «від створення світу» та суголосними з духом панівної для візантійського різновиду християнської теології історії ідеї ієрархічного упорядкування «світу-космосу»: біблійний народ із племені Яфета спершу освячується первнями християнства, а потім його поширенню й остаточній перемозі в світі кладе край. Так постала «руська»

історія — така ж давня, наче сам світ, така ж благодатна, наче історія інших народів.

Але взаємні перверсії догматів християнської теології історії та «руської» культурної пам’яті на тому не скінчилися. Потенційно в історіософських поглядах русичів проглядається посилання на значно більше — на translatio центра Божественної Благодаті від Єрусалима в «горній» град Київ. Недарма із 100 слів, які складають Андріївську легенду, сім — слово «гора». У половині інших випадків застосування цього слова в «Повісті минулих літ» воно стосується саме столиці Руської землі [88, с. 359]. Це одвертий натяк щодо «міста Єрусалиму, Твоєї святої гори» (Дан 9:16).



Pages:     | 1 |   ...   | 14 | 15 || 17 | 18 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«24 квітня 2014 року, четвер – о 14.00 Засідання секції, ауд. 444 Головує: завідувач кафедри д.і.н., проф. Казьмирчук Г. Д. Заступник голови: к.і.н., доц. Купчик О. Р. Секретар – к.і.н., доц. Вербовий О. В.Регламент роботи: доповіді до 20 хвилин повідомлення до 10 хвилин обговорення до 5 хвилин Програма і матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених “Дні науки історичного факультету – 2014” Кафедра історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету...»

«Література 1. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування / Г. О. Булашев. – К.: Фірма «Довіра», 1992. – 414 с.2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : [у 3-х кн., 6-ти тт. ] / С. Килимник. – Кн. ІІ, т. 3: Весняний цикл ; т. 4: Літній цикл. – К.: АТ « Обереги», 1994. – 528 с.3. Лановик М. Б. Українська усна народна творчість: [підручник] / М. Б. Лановик, З. Б....»

«Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка ВІСНИК ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ ВИПУСК 3 Виходить з 2006 р. Львів Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Вісник Інституту археології. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – Вип. 3. 244 с. Proceedings Institute of Archaeology of L’viv University / L’viv: Ivan Franko National University of L’viv,Vol. 3. 244 s. У збірнику...»

«Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2013, вип. XXXV УДК 94(477)18 В. В. Шеліхова ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ СЕЛЯНСЬКИХ ПРОМИСЛІВ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ ТА СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ (1860–90 ті рр.) У статті розглядаються особливості історіографічного процесу другої половини ХІХ ст. у Російській імперії, які відображають дослідження розвитку селянських промислів у Лівобережній та Слобідській Україні. Подано об’єктивний аналіз праць, визначено їх позитивні...»

«Чорнобиль: 20 років поспіль Стоїть сльоза. Трагічна і терпляча. Питає строго кожного: куди? Куди ідеш, минаючи пороги? Могили предків кидаєш чому?.Ідуть, бо мусять. Мирна перемога переросла у атомну чуму. Наталя Клименко Наслідки Чорнобиля – найбільшої в історії людства техногенної катастрофи – ще довго відчуватимуть і сучасники, і прийдешні покоління. Викиди в атмосферу значної кількості радіоактивності, забруднення повітря, грунтів, вод, загроза здоров`ю десяткам і сотням тисяч людей – такі...»

«Міністерство культури і мистецтв України Одеська державна наукова бібліотека імені М.Горького Християнство в Україні Методико-бібліографічні матеріали на допомогу бібліотекареві Одеса Пропоновані методико-бібліографічні матеріали розкривають тему впливу християнства на процеси державотворення, культурне і національне самовизначення народу України. Рекомендуються бібліотечні заходи з релігійного просвітництва, додаються огляди та списки літератури для використання у бібліотечній роботі....»

«Edited with the trial version of Foxit Advanced PDF Editor To remove this notice, visit: www.foxitsoftware.com/shopping Edited with the trial version of Foxit Advanced PDF Editor To remove this notice, visit: www.foxitsoftware.com/shopping ЗМІСТ стор. Лекція 1. Поняття наукового дослідження. Вимоги до наукового дослідження. Види наукових досліджень Лекція 2. Поняття методологія, метод, прийом у науковому дослідженні. Типологія методів дослідження Лекція 3. Емпіричні методи наукового дослідження...»

«УДК 94 (477) 18 Андрій Шевчук (м. Житомир) СУДОВА ВЛАДА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД У статті зроблено огляд оцінок вітчизняних і зарубіжних істориків та дослідників права з питання функціонування судової влади Російської імперії першої половини ХІХ ст. Ключові слова: історіографічний огляд, Російська імперія, судова влада, державна школа, радянська історіографія, сучасна зарубіжна історіографія. У другій половині XVІІІ ст. правителі всіх країн Європи (за...»

«ISSN 2072-1692. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2014. № 56 УДК 122 О.М. ПОВЗЛО (кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ) Н.М. ДЄВОЧКІНА (кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ) Запорізький національний технічний університет, Запоріжжя E-mail: povzlo.shura@mail.ru ОСВІТА: ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИЙ ТА КЛАСОВИЙ АСПЕКТИ У статті мова йде відносно аналізу категорій «загальнолюдське» та «класове» у широкому філософському та гуманістичному сенсі і відносно аспектів здійснення цих...»

«НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ Енциклопедичний словник-довідник Випуск 2 Предметно-тематична частина: Д–Й Київ Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник.Випуск 2. Предметно–тематична частина: Д–Й / Відп. ред. М. М.Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. — 252 с. Випуск 2 є продовженням започаткованого в 2009 р. словника, присвяченого історії міжнародних відносин України. У виданні...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»