WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 11 | 12 || 14 | 15 |   ...   | 49 |

«К. В. Кислюк ІCТОРІОСОФІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: від концепту до концепції Монографія Харків, ХДАК УДК [130.2 : 930.85] (477) ББК 87.667.1 (4УКР)+63.3(4УКР)–7 К44 Рекомендовано до ...»

-- [ Страница 13 ] --

Результативно представивши третій етап розвитку школи «Анналів», вони, як визнають самі «анналісти», наприкінці ХХ ст. перетворилися на суто історіографічні поняття й перестали бути формою практичного історичного дослідження, увійшовши до предметної царини «нової культурної історії» [408], або, як її називають у Німеччині, «історичної культурології» (Historische Kulturwissenschaft). Остання зберігає автентичну основу у формі розширеного антропологічно-ментального погляду на культуру (як «тотальності» людської життєдіяльності), стилістичних переваг наративного жанру та «мікроісторичного» масштабу дослідження. Водночас вона намагається завоювати читацькі симпатії за рахунок своєрідного цивілізування цікавих своєю повсякденністю речей і почуттів, суворо дотримуючись при цьому всіх нещодавно винайдених мультикультурних, політкоректних і ґендерних забобонів. Із нею швидко сполучилася «інтелектуальна історія», яка в 1940-х — на початку 1960-х рр. швидко розвивалася як першопрохідна «історія ідей» (О. Лавджой, М. Фуко), а в 1960–1980-і рр. істотно потерпала від «історії ментальностей» та «історичної антропології» через надмірний інтелектуалізм і «буржуазну елітарність». У новоствореному тандемі зберігається підвищений інтерес до історичних категорій мислення, інтелектуальної діяльності та інтелектуальних продуктів, але в широкому соціокультурному контексті. Першими в культурологічно-інтелектуальний фокус, до речі, потрапили представники «вісьового часу»

історичної культурології, серед яких М. Вебер, Е. Трьолч, Е. Касірер.

Іноді згадується творчість К. Маркса — на Заході, вперше після її постструктуралістських «деконструкцій» 1970-х рр. Але, як і десятиліття тому, рецепціям К. Маркса пасує визначення «Марксовикористання»

(проти автентичного «Марксошукання» певного кола консервативних пострадянських інтелектуалів).

Тож на початку ХХІ ст., видається, історія знову привертає до себе увагу. Вона перетворюється на один із способів людської самоідентифікації через невимушену легкість комбінування будь-яких елементів минулого у будь-яких видах творчої діяльності –– творах літератури і мистецтва, кінематографії, архітектури, навіть публічних святах, відкритих і доступних будь-якому бажаючому. Прикладом може слугувати модна з початку 1990-х років в американській філології течія «нового історизму» (С. Ґрінблат). Її представники протиставляють постмодерністській деконструкції історичну концептуалізацію –– введення певного тексту в певний історичний контекст і спостереження за наслідками їхнього зіткнення [426]. Відсторонено спостерігаючи за цим процесом, починаєш розумітися на сьогоденних соціокультурних реаліях історичної науки — кружлянні на роздоріжжі між комерціалізацією як сферою професійної діяльності та професіоналізацією як комерційним підприємством, між намаганням надати нашому життю конструктивного змісту і необхідністю просто робити його приємним.

У прикінцевому підсумку відмова від побудування лінеарних історичних схем, визнання принципової альтернативності й синергетичної невизначеності історії, заміна концепції «всесвітньої історії» (universelle) й «великої синтези», на яких будувалась хронікальна західноєвропейська історіографія ще з часів Євсевія Кесарійського та Ієроніма (кінець III–IV cт.), спершу теоріями «загальної історії» (totale, generale) й «малої синтези», а з 1980–1990-х рр. –– «мікроісторії», на нашу думку, є проявами ситуації кінця історії як науки, цілковито корелятивної до кінця історії як процесу, про який ішлося вище. Одним словом, як афористично зазначив Ґ. Уайт в «Метаісторії»: «Ми вільні розуміти історію як завгодно, а тому робити з нею все, що заманеться» [353, с. 53].

Додамо від себе, що ця проблема є почасти проблемою психологічною, оскільки суперечить цілісності нашого сприйняття, дослідженого І. Кантом, і вираження, дослідженого П. Рікьором. Негативні асоціації, які викликає в нас це словосполучення, також радше емоційні, ніж засновані на раціональному розумінні його змісту. Справді, «кінець»

філософії історії здатен викликати таке ж зацікавлення, як розуміння скінченності людського буття, що спонукає, за М. Гайдеґгером, до філософування як такого. Водночас особлива активність «молодих» (почасти і «старих») національних історіографій може пояснюватися якраз масовим укоріненням недовіри до будь-якої історичної інформації, яку належить здолати разом із відчуттям власної катастрофічності [30, с. 96].

Як би там не було, філософія історії вже не згадується, як ще століття тому, серед розділів (the branches) філософського знання –– таких, як логіка, етика чи метафізика.

Вона зводиться до сфер філософської думки (Рhilosophy of fields), в яких остання намагається лише визначитись із основними принципами, базовими категоріями, методами організації дослідження [439, р. 383]. Проблеми філософії історії все більше розчиняються у філософських системах представників найрізноманітніших напрямів світової філософської думки –– як їхні органічні складові. Увага до найзагальніших теорій і методів історичного пізнання змінюється деталізованою розробкою прикладних проблем історичного дослідження. Остання тенденція, наприклад, засвідчується контент-аналізом тематики провідного міжнародного журналу філософсько-історичного спрямування «History and Theory» [392, с. 182–184].

Причини цього явища можуть визначатися по-різному, часто з діаметрально протилежних позицій. Можна вказувати на наслідки загальної невизначеності перспектив розвитку людської цивілізації на зламі тисячоліть в умовах перехідної соціокультурної ситуації Постмодерну.

Можна звинувачувати західних авторів у виконанні соціального замовлення на піарівську акцію з обґрунтування повновладного становища західної цивілізації у сучасному світі (О. Панарін). Можна посилатися, як це роблять постмодерністи, на внутрішню логіку філософської думки. Вона буцімто вичерпала класичні метафізичні, «фало-, фоно-, логосоцентричні» (Ж. Дерріда) й ідеологічні, у вигляді «метаоповідань»

про загальне визволення людства (Ж. Ліотар), інтенції свого розвитку, причому вичерпала саме після того, як стало зрозумілим: спонукуваний штучними, занадто абстрактними філософсько-історичними конструкціями в епоху Модерну (кінець XVIII — ХХ ст.) історичний процес вийшов з-під раціонального контролю. Цікаво, що для постмодерністів їхній релятивізм і скептицизм є лише виявом «радикального історизму», засобом «деконструкції» зовні визначальних, але насправді історично мінливих структур нашого мислення.

Нарешті, не можна, на наш погляд, забувати й про те, що впродовж двох останніх століть, коли існувала історія як наука (філософія історії та історична наука в їхньому класичному вигляді), сталося без перебільшення «вибухоподібне» розширення обсягів історичного знання: як «ушир», так і «вглиб». «Ушир» це поле збільшилося за рахунок збирання фактичного матеріалу з історії і культури багатьох країн і народів Азії, Африки, Латинської Америки й Океанії, а також успіхам археології у вивченнні первісної і ранньоцивілізаційної історії людства (лише тривалість останньої збільшилася від 4 до 10 тис. років до н. е.). Розширення «углиб» було пов’язане з удосконаленням методології історичного дослідження, що раніше базувалося виключно на опрацюванні хронік і повідомлень давніх авторів методом «ножиць і клею», за влучною метафорою Р. Коллінґвуда. У сучасному розумінні предмета історичного пізнання до усталеної й освяченої попередньою тисячолітньою традицією «території історика» необхідно додавати такі пласти і зрізи життя будь-якого суспільства, на які до цього практично не зверталась увага (культурна специфіка, матеріальний устрій повсякденного життя, особливості мислення і світосприйняття). Зрозуміло, що інерційне застосування щодо нового знання старих концепцій миттєво продемонструвало їхню повну або часткову евристичну неспроможність. «Історіографічний вибух» (підраховано, наприклад, що наприкінці ХХ ст. кількість фахівців, які вивчають минуле, перевищує загальну кількість істориків, починаючи від Геродота і закінчуючи 1960 роком) мав своїм наслідком «історію в уламках».

На наш погляд, причини краху класичного філософсько-історичного проекту є дещо глибшими. Історичне пізнання якщо й мало мотив для свого розвитку, то тільки у перманентній взаємозв’язаній нестачі –– або джерел і фактів, або теорій і методів. Так, постійне кількісне уведення до наукового обігу нової історичної інформації, особливо помітне у ХІХ ст., змусило у ХХ ст. розробляти більш системні, всеохопні підходи до її вивчення, конструювати нові або запозичувати з інших дисциплін (спершу гуманітарних, а згодом і природничих) методи її аналізу.

Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Натомість нові теорії та методи дослідження (наприклад, кількісні) дозволили історичному пізнанню залучити до своєї джерельної бази таку силу нетрадиційних джерел або отримати такі додаткові відомості від уже добре відомих і здавна використовуваних, що наявних теоретико-методологічних засобів історичної реконструкції виявилося, як і століття тому, недостатньо.

Крім того, перевиробництво фактичного знання мало ще один, досить неприємний наслідок — утрату безпосереднього зв’язку з минулим на основі аналізу текстів різноманітних першоджерел: «У нас немає більше ні текстів, ні минулого, залишилися тільки їхні трактування» [2, с. 315].

Далі, вітчизняні й зарубіжні дослідники фокусують увагу на стимулюванні системних трансформацій історичного пізнання через необхідність підтримання балансу історичної науки з іншими гуманітарними дисциплінами. Дійсно, монопольне, всевладне становище «науки історії», про яку з захопленням писали К. Маркс і Ф. Енгельс, швидко скінчилося. Уже наприкінці ХІХ ст. вона, як уже зазначалося вище, змушена була боронитися від зазіхань соціології, пізніше –– від інших гуманітарних наук, які швидко інституціоналізувалися в цей період;

зазіхань, до речі, не тільки суто теоретичних, але також і практичних, бо йшлося, кінець кінцем, про отримання університетських кафедр, керування академічними установами, контроль над видавництвами та спеціалізованими періодичними часописами. Відповідно до зростання кількості гуманітарних наук зменшувалися претензії історичної науки: у часи Е. Дюркгейма мріяли про єдину соціальну науку, в період перших «Анналів» –– про міждисциплінарний синтез, очолюваний історією, у часи Ф. Броделя –– про союз між історією та суміжними суспільствознавчими дисциплінами. Ця гнучка стратегія історії виявилася, можливо, неприємною для гордощів окремих її представників, проте вкрай плідною для її теоретико-методологічного зростання. Для сучасних постмодерністських «історицизаторів» так само «продукування історії включає матеріальні й культурні практики, які простягаються далеко за межі друкованого слова. Знання про такі практики тягне за собою взаємодію з антропологією, культурологічними студіями, соціологією, політичною економією та іншими дисциплінами, які претендують на те, щоб бути чимось більшим, аніж аналізами мови та текстів» [442, р. 246–247]. Нарешті, на ХХ Міжнародному конгресі істориків (2005) багато уваги було приділено обговоренню можливостей «екоісторії» як самостійної дисципліни на перетині гуманітарних і природничих наук про значення й вплив природних факторів (епідемій, клімату, ландшафту тощо) на формування того чи іншого історичного типу відносин у конкретному суспільстві, але, як правило, не європейському й не американському [26, с. 5].

Останнім часом говорять про зміну самої природи міждисциплінарного синтезу. Якщо «інтердисциплінарність» полягала у використанні теорій і методів з інших наук для вирішення внутрішньодисциплінарних питань, то за «трансдисциплінарного» підходу сама проблема дослідження не може бути сформульована й вирішена в дисциплінарних рамцях будь-якої зі скооперованих наук [300, с. 21].

Як слушно зауважив Ґ. Уайт, результатом «трансдисциплінаризації» історичної науки стає її десубстанціоналізація: «Це буде цілком «історична» історія, що має за свій об’єкт той або інший аспект «минулого», однак історія потрактована у такій кількості відмінних дослідницьких стратегій, виявлена у такій кількості сторін, що принципово неможливо зрозуміти, про яку саме історію йдеться» [352].

Не слід скидати з рахунку й зовнішні чинники. На долі філософії історії та історичної науки просто не могли не позначитися політичні та соціальні зміни, на які ХХ ст. було багатше за будь-яке попереднє.

Дійсно, уже сама по собі соціокультурна динаміка спонукає до посилених роздумів над її змістом. Але особливість історичної ситуації ХХ ст.

полягала в її непередбачуваності –– принаймні з погляду домінуючої модерної лінійно-прогресистської теорії, забезпеченою позитивістською методологією, як уважалося, об’єктивного дослідження історичної дійсності через репрезентативні першоджерела. Це й спричинило спершу появу альтернативних циклічних, структурно-морфологічних моделей історії. Пізніше з’явилися моделі децентровані і деструктуйовані.

Сьогодні можемо говорити про відмову від пошуків закономірностей будь-якого ґатунку й рівня узагальнення. У цьому плані логіка розвитку історичної науки прекрасно вписалась у загальну логіку розвитку філософії та науки, яку прийнято описувати за схемою В. С. Стьопіна «класика––некласика––постнекласика».

Зрештою, як зазначає відомий постмодерністський теоретик Ф. Анкерсміт, «…ця нова форма дослідження історії служить прикладом політики деполітизації, з цього погляду її можна було б розглядати власне як копіювання в історичному дослідженні перемоги демократичного індивідуалізму, який ми можемо спостерігати в такій великій кількості західних країн…» [437, р. 159].

Незважаючи на те, що вказані зовнішні чинники дійсно мають під собою підстави, вони насправді приховують найсуттєвішу трансформацію в історії –– життя та смерть суб’єкта, який цю саму історію творить, а потім відтворює. Про те, що є історія, було відомо із часів Аврелія Августина. Однак про те, що є історія –– єдиний, вимірюваний у часі процес, людство довідалось двома тисячоліттями пізніше –– у філософії історії Геґеля. У свою чергу, це було б неможливим без ідеї абсолютного суб’єкта, здатного у внутрішній єдності мислення зібрати докупи те, що насправді становило собою слабко, а то й зовсім неузгоджене багатоманіття окремих людських життів. Потім прийшла черга К. Маркса з його закликом не тільки пояснювати, але й змінювати людське суспільство на раціональних засадах. Цей заклик був тим більш привабливим, що протягом Нового часу європейська спільнота успішно, як їй здавалось, експериментувала з природою, а з часів Великої французької революції –– з суспільством, хоча з помітно скромнішими результатами.

Таким чином, понад два століття цей суб’єкт тримався за історію.



Pages:     | 1 |   ...   | 11 | 12 || 14 | 15 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«Державна архівна служба України Центральний державний архів зарубіжної україніки Організація роботи з науково-технічного опрацювання документів управлінської документації зарубіжної україніки Методичні рекомендації СХВАЛЕНО Протокол засідання Науково-методичної ради ЦДАЗУ від 6.9.2013 № Укладач: Головний науковий співробітник відділу формування НАФ та діловодства ЦДАЗУ Решетченко Д. В. Київ ЗМІСТ Стор. Вступ Характеристика організацій та установ Розділ І 4української діаспори у світі (З досвіду...»

«Львівський національний університет імені Івана Франка Центр досліджень визвольного руху ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ СТОСУНКИ В 1942—1947 РОКАХ У ДОКУМЕНТАХ ОУН ТА УПА (у двох томах) Відповідальний редактор та упорядник Володимир В'ятрович Львів 2011 Ivan Franko National University of L’viv Centre for Research on the Liberation Movement POLISH-UKRAINIAN RELATIONS IN 1942—1947 IN DOCUMENTS OF THE ORGANIZATION OF UKRAINIAN NATIONALISTS AND THE UKRAINIAN INSURGENT ARMY (In two volumes) Edited by Volodymyr...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТУРИЗМУ І КРАЄЗНАВСТВА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ 01135, 531-19-98 (тел/факс) м. Київ, вул. Пестеля,7 531-90-68 Поштова адреса: Київ-135, а/с190 238-06-59 E-mail: juntur@ukr.net 238-06-67 238-06-54 02.11.2011 № 222 Директорам Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді Відповідно до Положення про Всеукраїнську експедицію учнівської та...»

«Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації ЦБС Оболонського району м. Києва ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна Осiннi Свята Sнформацiйний огляд Київ 2013 ББК 91.9:63+63.5 О-73 Осінні свята [Текст] : інформаційний огляд / уклад. Т.В. Малиш. К. : ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна ЦБС Оболонського р-ну м. Києва, 2013. 36 с.(Калейдоскоп свят). Інформаційний огляд «Осіння свята» із серії «Калейдоскоп свят» присвяченний осіннім народним святкуванням....»

«В. Г. Космина ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ Запоріжжя ББК T 3(0) в 611 УДК 930.85.001.8:94 (100) К 713 Рецензенти: Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України В.А. Брехуненко Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського...»

«Книга 2 Колір ПРО Львів 2012 УДК [39+94+719+902] (082) ЗМІСТ Фортеця : збірник заповідника “Тустань”. – Л. : Колір ПРО, 2012. – Кн. 2. – 640 с. Дослідження Тустані Науковий збірник містить нові матеріали досліджень наскельної Василь Рожко фортеці Тустань та її околиць (археологія, історія, архітектура, пам’яткоохоронна діяльність). Другу частину складають статті, присвячені Теоретичні засади графічної питанням освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі реконструкції дерев’яної...»

«-Fl 1 -І А R О Я Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Державний комітет України у справах національностей та міграції Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Інститут історії України НАН України Український центр вивчення історії Голокосту ДРУГА С В ІТ О В А В ІЙ Н А І Д О Л Я НАРОДІВ УКРА ЇН И Матеріали Всеукраїнської наукової конференції Київ, 23-24 червня 2005 р. ВИДАВНИЦТВО ББК ТЗ(4Укр)62 Д76 Редакційна колегія В. м. В о р о н і й, I. ф. К у р...»

«ПРОГРАМА ЗАХОДІВ 18.12.2013 середа 15.00 Початок роботи ярмарку 16.00 (зала №8) Майстер-клас з виготовлення конячки із сіна / Seno-Art 16.00-19.00 (Зала №10) Майстер-клас з квілінгу. Тематика – Янголи / Фундація Дарини Жолдак 18.00 (зала №10) Церемонія відкриття ярмарку Відкриття Благодійної виставки творчих робіт дітей з інвалідністю «ПОДАРУЙ ДІТЯМ ДИВО!» / За підтримки Міністерства соціальної політики України 18.05 (зала №10) Виступ Київського дитячого хору «Щедрик» 18.20 (зала №10) Виступ...»

«Праці Теріологічної школи. Випуск 10 (Моніторинг теріофауни) © І. Парнікоза, В. Сесін, В. Борейко, 2010 УДК: 639.1.07:111.62 ЗУБР (BISON BONASUS L.) В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ, СЬОГОДЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ В рамках Року зубра на Україні (2009) Іван Парнікоза, Володимир Сесін, Володимир Борейко Київський еколого-культурний центр, вул. Райдужна, 31–48, м. Київ, 02218, Україна Kyiv Ecological & Cultural Center, 31–48 Rayduzhna str., Kyiv, 02218, Ukraine E-mail: Parnikoza@gmail.com. Історія,...»

«ББК 67.401.12+78.3 Любов ГОЛОХА Національна академія державного управління при Президентові Україні Дніпропетровський реґіональний інститут державного управління ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ БІБЛІОТЕЧНОЮ СПРАВОЮ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ Аналізуються історичні аспекти державного управління бібліотечною справою в Україні (ІХ ст. – 1991 рр.). Ключові слова: бібліотека, бібліотечна справа, державне управління, державне управління бібліотечною справою, історія державного управління. Для успішного...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»