WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 33 |

«Л. О. Крупник ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: ФОРМУВАННЯ ЕТНОСІВ, НАЦІЇ, ДЕРЖАВНОСТІ Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих ...»

-- [ Страница 8 ] --

Відомості про Полісся дають картографи XVII ст. — Г. Гаррітсон і Г. Левассер де Боплан. Тут сусідили різні східнослов’янські племена: поляни, сіверяни, древляни, волиняни, дреговичі. Локалізації Полісся сприяло зміцнення сусідніх князівств, котрі увібрали деякі землі, що колись належали до цього краю. На заході це було Галицьке-Волинське князівство, на сході — НовгородСіверське і Чернігівське. Посиленню такої тенденції сприяла й політика Великого князівства Литовського, яке розглядало Волинь як відносно самостійну землю. Згодом це стало поштовхом для формування Волинського історико-етнографічного регіону, який географічно примикав до Полісся.

Волинь охоплює територію на південь від Прип’яті та верхів’їв Західного Бугу. Це південні райони теперішніх Волинської і Рівненської, південно-західні райони Житомирської, північна смуга Хмельницької, Тернопільської і Львівської областей. До етнографічної Волині прилягає на заході лівобережне Побужжя — Холмщина, корінне населення якої з історичного етногенетичного і етнокультурного поглядів однорідне із суміжними волинянами. Сьогодні Холмщина належить до Холмського воєводства Польщі.

У VII—Х ст. Волинь заселяли стародавні східнослов’янські племена — дуліби, бужани, волиняни та ін. Центром її було місто Волинь (Велинь), що згадується у давньоруському літописі під 1018 р. у зв’язку з міжусобною боротьбою за князівський престол на Волинській землі. Існують і інші версії походження цієї назви.

В Х ст. входила до складу Київської Русі, ВолодимироВолинського, а згодом Галицько-Волинського князівств, від ХVI до ХVIІІ ст. — Волинського воєводства (пізніше намісництва), Волинської губернії (кінець ХVIІІ ст. — 1925 р.) та з 1939 р. — Волинської області.

Волинь завжди була одним із жвавих регіонів у процесі творення державності Київської Русі, Володимиро-Волинського та Галицько-Волинського князівств, а згодом тереном козацькоселянських воєн, національних і соціальних змагань українського народу. Назва волиняни може вважатися означенням своєрідної локальної групи українського етносу.

Північно-східні землі України, що межують із Білоруссю та Росією (Сумська та Чернігівська області), коріння яких сягає давньої Сіверської землі, становлять окремий історико-етнографічний регіон — Сіверщину. Він є свого роду перехідною зоною від Русі до Московії, від України до Росії. Його населення сформувалося на основі етнічного об’єднання сіверян і родимичів, які жили уздовж Десни, Сейму та Сули і були генетично пов’язані з літописною «сіверою». Нинішні їхні нащадки утримують у своїй пам’яті давню самоназву «севрюки», як і специфічні риси традиційно-побутової культури.

Південно-східні землі були остаточно освоєні українцями порівняно недавно, у XVII—XVIII ст., внаслідок колонізації Слободи, Дикого поля, Гуляй-поля, Донщини та ін., після упертої боротьби проти кримських татар і Туреччини. Вирішальна роль в освоєнні цих земель належить запорізьким та причорноморським козакам, а у більш віддалені часи — населенню Київської Русі. Як свідчать давні історики (Прокопій, Йордан), давньоруські літописи, а також арабські автори, всі ці «полудневі» землі ще з V—VI ст. були слов’янськими, а пізніше становили частину Київської держави — від Подунав’я до Дону та Тмутарканської землі (Кубані).

Історична пам’ять зберігає цілу низку великих і малих припливів і відпливів української людності у цьому регіоні: відсування під натиском печенігів у Х ст.— і новий рух у степи в середині XI ст., коли ослабла печенізька орда; знову відплив з кінця XI ст.

під натиском половців — і знову повернення у XII ст. з упадком половецької сили; татарська навала XIII ст., що принесла страшенне знищення всьому українському Подніпров’ю, змінилася колонізаційними успіхами XIV—XV ст., коли орда занепала у міжусобицях; кримські спустошення кінця XV — першої половини XVI ст. у свою чергу змінив масовий селянський колонізаційний рух за участю козаччини наприкінці XVI—XVII ст. Це повторюється у XVIII і навіть у XIX ст., коли селяни-втікачі залюднюють величезні простори Чорномор’я, Бессарабії та Кавказу... «Усі ці зміни, колонізаційні хвилювання, флуктації,— писав Михайло Грушевський,— мали величезний вплив на українську етніку, полишили глибокі сліди в фізіономії української народності. Вони протягом століть рядом таких перетурбацій неустанно вимішували українську людність, приводячи її до одностайніших форм. Найвиразніше це проявилося в мові: старі архаїчні діалекти вціліли лише на окраїнах, найменше зачеплених колонізаційними хвилями,— ці архаїзми можна зустріти в західному, гірському та північному поясах; решта українських діалектів мають вже пізнішу, новоутворену основу, яка значно відрізняється від давньої. Це новоутворення стало основою української мови і є результатом цього виміщання української людності, яке рідко де у якого народу мало місце в таких величезних розмірах».

Населення «полудневих» земель визначалося особливою спільністю етнічного життя, і тому не даремно дослідники об’єднують їх в один історико-етнографічний регіон — Південь України. Однак таке об’єднання видається не зовсім правомірним, оскільки окремі його землі (Подунав’я, Причорномор’я, Приазов’я, Нижня Донщина, Крим та ін.) мають суттєві відмінності — і у складі населення, і в етнічній історії, і в традиційно-побутовій культурі.

Точнішим убачається визначення Півдня України як історикоетнографічного суперрегіону, котрий включає декілька регіонів:

Бессарабію, Таврію. Причорноморське козацтво (Нижню Наддніпрянщину), Донщину. Ці самоназви вони отримали в різні часи, але як історико-етнографічні регіони сформувалися порівняно недавно, у XVII—XVIII ст. історично нетривале існування такого утворення, як Новоросія, дещо штучно вплетеного в етнічну історію південних українців, не дає підстав для її виділення в окремий регіон. Ядро ж Українського Причорномор’я становили так звані «задніпровські місця» — Українська лінія. Нова Слобода, Нова Сербія і Слов’яносербія. Південь України — це своєрідний історико-етнографічний район, який визначається мішаним складом населення, порівняно великою його соціальною рухливістю. Він охоплює територію сучасних Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської, південні райони Дніпропетровської, Кіровоградської, Донецької, Луганської областей та північні Кримської автономії.

З перемогою Росії над Туреччиною був підкорений Крим, який у 1783 р. був перетворений на Таврійську область, а пізніше на губернію, яка включала ще й деякі землі Північного Причорномор’я: Бердянський, Мелітопольський та Дніпровський повіти.

Внаслідок міграційних хвиль урізноманітнилася етнічна мозаїка населення: до туземних кримських татар додалися українські та російські переселенці, котрі розселялися переважно у степових районах.

Етнічна історія Таврії (або Тавріди — так колись називався Кримський півострів за ім’ям легендарного племені таврів) надзвичайно складна. Як писав ще Геродот, крім таврів, тут проживали кіммерійці, які в VII ст. були витіснені скіфами, одночасно тут утворилися грецькі колонії, потім на півострові побували готи, гуни, хозари, печеніги, половці. Після навали Батия Таврія підпала під вплив татар.

Самобутність Таврії та її культури не обмежується регіональною специфікою, а пов’язується з етнокультурними процесами всього східного слов’янства і Східної Європи в цілому.

Адже Таврія була перехідним містком до Сходу і східної культури, а в IX—XI ст. — географічне найближчим вогнищем візантійської культури, особливо для слов’янських колоній Північного Причорномор’я. В подальшому етнокультурні процеси Візантії та слов’янства, Сходу та України набували обопільного характеру.

До південно-західних земель України належить такий своєрідний регіон, як Бессарабія, котрий сформувався внаслідок міграцій українців, а частково й інших народів (росіян, гагаузів, молдаван) після перемоги над Туреччиною. А втім на цій землі вже у V ст. жили східнослов’янські племена, зокрема лутичі й тиверці.

Знав цей край і інші народи: скіфів, римських колоністів, готів, обрів, болгар.

Назва «Бессарабія» згадується у XV ст. у волосько-болгарських грамотах. Під цією назвою розумілася Волощина разом із придунайськими землями. У пізніших документах вона поширються на Буджак, або Ногайські степи. В середині XIV ст. територія Бессарабії увійшла до Молдавського князівства, а на початку XVI її частини — Буджак і Хотинська земля — були підкорені Туреччиною. Згідно з Бухарестською мирною угодою 1812 р.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Бессарабія була приєднана до Росії, на її основі створено намісництво, а пізніше — губернія. У 1924 р. Бессарабія ввійшла до складу Молдавської автономної республіки, а після утворення Молдавської РСР — до складу України.

На території Бессарабії в її південно-східній частині (між Білгородом і Килією) виділяється історична зона Буджак (у перекладі з турецької — кут), із XVI по XVIII ст. заселена переважно ногайцями. В Україні вони були відомі під назвами «буджаки», «буджакські татари» або «буджак-татари». Цей бунтівливий народ, який не визнавав ні хана, ні турків, постійно гасав по пустельних степах, грабував християн і продавав їх на галери. Основний склад сучасного населення Буджаку почав формуватися у XVI—XVII ст. Це — українці (зокрема «руснаки», що прибули з Галичини, «малороси» — зі Східної України та «козаки», котрі переселилися сюди після скасування Запорізької Січі), а також молдавани, гагаузи, цигани і росіяни, переважно старообрядці.

Етнічна територія українців збільшувалася і за рахунок їх розселення у східних і південно-східних вільних землях, урятованих від татарських набігів. Це — Слобожанщина (вона включає Харківську, частково Сумську, південно-східні райони Дніпропетровської, східні райони Полтавської, північні Донецької, Луганської областей, суміжні західні регіони Білгородської і Воронезької областей, які сьогодні входять до складу Росії), що освоювалася з середини XVII ст. переселенцями переважно з Правобережжя, котрі одержували від уряду певні пільги — слободи; це і Донщина, або Подання (Донецька й Луганська області), — земля, котра заселялася кількома міграційними хвилями і остаточно сформувалася наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Вона включає лише частину етнічної території українців, інша частина нині входить до суміжних областей Російської Федерації.

Таким чином, на багатовіковому тлі етнічної історії України та українців яскраво проступають особливості регіональної самобутності, втім, нанизаної на спільну генетичну та історикоетнографічну основу. Це і спільність походження, що сягає корінням у сиву давнину, і єдність етнічної самосвідомості, і спільність самоназви — все, що визначає українців як націю.

3. ВСТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ

Сучасні етнографічні межі України не збігаються з державними кордонами — останні оконтурюють значно меншу площу (загальна протяжність державних кордонів України становить 6500 км). Сухопутні кордони розмежовують Україну з Росію, Білорусією, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною та Словаччиною.

Протягом історії названі межі та кордони зазнавали суттєвих змін. За часів Богдана Хмельницького, наприклад, до складу козацької держави входили майже всі наявні тоді українські етнічні землі (250—300 тис. км2). У наступні роки південні, південносхідні та східні райони переважно заселяли українці, в результаті чого українська етнічна територія помітно розширилася.

Етнічні межі Української Народної Республіки (УНР), включаючи ЗУНР (1917—1921), також в основному збігалися з державними кордонами. Державні кордони з Польщею згідно з Брестським мирним договором проходили на захід від Холмщини і Підляшшя. За часів Гетьманщини уряд УНР не проводив розмежування на сході і південному сході з Росією. До складу УНР не були включені заселені українцями райони Області Війська Донського, Кубанщини, південні райони Воронежчини, Курщини.

Лише на дуже короткий час до складу УНР були включені заселені українцями Буковина, Закарпаття, Лемківщина, Хотинщина, частина Воронежчини. На півночі державний кордон з Білорусією і Росією проходив в основному по етнічній межі (до УНР увійшла частина сучасної Брестщини, чотири північні повіти Чернігівщини). Загальна площа Української Народної Республіки становила тоді 630 тис. км2 (без земель, що на короткий час входили до УНР; з цими землями (включаючи Крим) — 690 тис. км2).

Після Першої світової війни де на початку 1920-х років УСРР увійшла площею 443 тис.

км2, де проживало 31 млн населення (23 % населення колишнього СРСР) було включено 132 тис. км2 українських земель (Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Лемківщина, Холмщина, з 10,2 млн населення (29,5 % усього Польщі). Тоді ж 14,9 тис. км2 земель (у тому числі 11,4 тис. км2 Закарпаття і 3,5 тис. кв. км. — Пряшівщини), де проживало 0,7 млн чол., з них — 0,5 млн українців, було передано ЧехоСловаччині (5 % усього населення цієї країни). А 18 тис. кв. км території (Південна і Північна Буковина, Хотинщина, Марморощина, Акерманщина, Ізмаїльщина), де жило 1,4 млн чол., окупувала Румунія (населення цих земель становило 6,8 % жителів даної країни).

Під час Другої світової війни відбулись зміни в західних кордонах України. У 1940 р. від Румунії відійшли Північна Буковина, північна і південна частини Бессарабії (з переважанням українського населення). В березні 1939 р. всю Карпатську Україну і Східну Словаччину окупувала Угорщина. Захоплення німцями також призвело до певних територіальних змін. До Румунії перейшли колишні землі, які були загарбані нею раніше і тоді входили до її складу, а також значна південно-західна частина республіки (між Дністром і Південним Бугом). У Галичині було створено Генералгубернаторство з центром у м. Кракові, на інших українських землях — Райхскомісаріат України з центром у м. Рівне.

У повоєнний час від Чехо-Словаччини до України перейшла Підкарпатська Україна; за Румунією залишалися ті українські землі, якими вона володіла до середини 1940 р. Кордон між УРСР і Польщею в основному збігався з кордоном, який проходив тут до вересня 1939 р. (так звана лінія Керзона; з невеликими відхиленнями на схід на користь Польщі).

І в повоєнні роки до складу України також не увійшли всі українські етнічні землі. В Польщі залишилося 19,5 тис. км 2 (звідти українське населення в 1947 р. згідно з операцією «Вісла»

було насильно виселене на колишні німецькі території, в колишній Чехо — Словаччині — 2,6 тис. км2, у Румунії — 1,7 тис. км2.

Поза межами України опинилися не включені до її складу південні землі Воронезької та Курської областей, де в 1920-х роках переважали українці (43,9 тис. км2, 2,4 млн чол. в 1926 р.) Східна Донщина (західна частина Ростовської обл., 23,8 тис.

км2, 0,9 млн чол.), частина Ростовщини і Кубані (46,6 тис. км2, 1,9 млн чол.) та інші з переважанням українського населення.



Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 33 |
Похожие работы:

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і НАУКИ УКРАЇНИ СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ГУМАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ Науково-методичний збірник ( Випуск ХХIХ ) Слов’янськ, 200 УДК 371.13 ББК 74.202 Г.9 Гуманізація навчально-виховного процесу: Збірник наукових праць. Випуск ХХIХ. /За загальною редакцією В.І.Сипченка – Слов’янськ: Видавничий центр СДПУ, 2006. – 198 с.Редакційна колегія: Сипченко В.І. – кандидат педагогічних наук, професор (відповідальний редактор). Гавриш Н.В. – доктор...»

«Валлерстайн И. Альбатрос расизма: социальная наука, Йорг Хайдер и 6. сопротивление/ И. Валлерстайн // Социологические исследования. 2001. № 10. С. 36-46. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Ентоні Сміт; Георгій Касьянов 7. (наук. ред.), Микола Климчук (пер. з англ.), Тарас Цимбал (пер. з англ.). К.: Ніка-Центр, 2006. 320 с. (Серія «Зміна парадигми»). Бібліогр.: С. – 257-286. Бакальчук В.О. Тенденції етнокультурної толерантності в українському суспільстві 8. / В.О. Бакальчук //...»

«Плани семінарських занять І змістовний модуль Тема 1. Зміст, функції та історія країнознавства. Політична карта світу Семінар 1 Кількість годин – 2 Кількість балів за семінар: 2,5 – «відмінно», 1,7 – «добре», 0,8 – «задовільно». Об'єкт, предмет і головна задача країнознавства. 1. Функції країнознавства. 2. Базові поняття дисципліни. 3. Історія країнознавчої думки: 4. Вітчизняне країнознавство. 5.Теми рефератів: 1. Поняття держави в юриспруденції та географії. 2. Територіальні води держави....»

«Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2013, вип. XXXVII 4. Hayke R. Das Landjahr: Ein Stuck Erziehungsgeschichte unter dem Hakenkreuz / R. Hayke. – Trier, 1997. – 532 s.; Кнопп Г. «Дети» Гитлера / Г. Кнопп. – М., 2004. – 285 с.; Германия: фашизм, неофашизм и молодежь / Н.С. Черкасов. – Томск, 1993. – 176 с.; Пленков О.Ю. Третий рейх. Нацистское государство / О.Ю. Пленков – СПб., 2004. – 480 с.; Васильченко А.В. Школьная практика германского...»

«Часопис Національного університету Острозька академія. Серія Право. – 2012. – №2(6) УДК 343.3/.7 Т. М. Хомич викладач кафедри теорії та історії держави і права (Національний університет Острозька академія) ПОНЯТТЯ НАСИЛЬСТВА І ПРИМУСУ ТА ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ Поняття насильство та примус широко використовуються для позначення дій, які вчиняються проти або поза волею особи, на яку вони спрямовані. Дані поняття в одних випадках вживаються як синоніми, в інших – використовують для позначення...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ISSN 0453-80 ISSN 0320ВІСНИК Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна № ІСТОРІЯ Випуск Засновано у 1964 р. Харків – 200 ББК 63. я УДК 93(082) Затверджено Вченою радою Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (протокол № 6 від 29 травня 2009 р.) Редакційна колегія: С. І. Посохов (відп. редактор) д-р іст. наук, професор Ю. В. Буйнов канд. іст. наук, доцент В. М. Духопельников канд. іст. наук, професор Ю. О. Голубкін канд....»

«Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ Збірник наукових праць Випуск 1 Харків – 2008 УДК 930 ББК 63.3 Рекомендовано Вченою радою Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (протокол № 7 від 27 червня 2008 р.) Редакційна колегія: Волосник Ю. П. д-р іст. наук, професор Духопельников В. М. канд. іст. наук, професор Журавльов Д. В. канд. іст. наук, доцент Куделко С. М. канд....»

«В.П. Сасіна, О.Д. Русанова. Способи перекладу російських фразеологізмів у російсько-англійському фразеологічному словнику Д.І. Квеселевича УДК 81.253 В.П. Сасіна, кандидат філологічних наук, доцент; О.Д. Русанова, асистент (Житомирський державний університет) СПОСОБИ ПЕРЕКЛАДУ РОСІЙСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У РОСІЙСЬКО-АНГЛІЙСЬКОМУ ФРАЗЕОЛОГІЧНОМУ СЛОВНИКУ Д.І. КВЕСЕЛЕВИЧА У статті репрезентовано способи перекладу російських фразеологічних одиниць у словнику Д.І. Квеселевича. Фахівцям з перекладу...»

«Оксана Сліпушко ЛІТЕРАТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ Навчальний посібник Рецензенти: Микола Жулинський – академік НАН України, Ростислав Радишевський – член-кореспондент НАН України ЗМІСТ Вступ. Суспільно-політичне і культурне значення літератури українського Середньовіччя. РОЗДІЛ 1. Доба Українського Середньовіччя: культурний і духовний контексти.1.1.Проблема інтерпретації літератури Середньовіччя.1.2.Методологія вивчення і питання періодизації книжності Київської Русі. 1.3.Осередки києворуських...»

«УДК 027.7:[023.5:005.963] НОВИЙ РІВЕНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ БІБЛІОТЕЧНИХ КАДРІВ ВНЗ ЯК ОБОВ’ЯЗКОВА ВИМОГА ТЕХНОЛОГІЧНИХ ВІЯНЬ XXI СТ. НОВЫЙ УРОВЕНЬ ИНТЕЛЛЕКТУАЛИЗАЦИИ БИБЛИОТЕЧНИХ КАДРОВ ВУЗА КАК ОБЯЗАТЕЛЬНОЕ ТРЕБОВАНИЕ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИХ ВЕЯНИЙ XXI В. NEW LEVEL OF UNIVERSITY LIBRARY STAFF INTELLECTUALIZATION AS OBLIGATORY REQUIREMENT OF TECHNOLOGICAL TRENDS OF THE XXI CENTURY Калашникова С. В., Кучеренко Ю. В. Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В....»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»