WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 33 |

«Л. О. Крупник ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: ФОРМУВАННЯ ЕТНОСІВ, НАЦІЇ, ДЕРЖАВНОСТІ Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих ...»

-- [ Страница 3 ] --

Виявлення названих культур дало змогу визначити територію формування східнослов’янської спільності на землях України: її центр знаходився в лісостеповій зоні, де особливо простежується спадкоємність археологічних культур. Саме тут зароджувалось ядро слов’янських етнічних спільностей, і саме звідси почалося в VI ст. н. е. велике розселення слов’ян.

Археологічні матеріали проливають нове світло на витоки процесів, що привели до поділу східних слов’ян на три різні народності. Зокрема, визначають місце склавинів як предків тієї групи слов’ян, що разом з антами брала участь у формуванні українського народу. Розселення слов’ян відбувалося у таких напрямках. Із лісостепової частини України, представленої двома археологічними культурами з відповідними етнічними угрупуваннями — пеньківською (племена антів) та празькою (склавини), східні слов’яни у V—VII ст. почали свій рух на південь. Анти попрямували на Балкани, а потім на Ельбу, змішуючись із західними слов’янами. Склавіни зупинили своє просування, утворивши у VIII—Х ст. ряд етнічних угрупувань. Це добре відомі з давньоруських літописів дуліби (пізніше вони називались також волинянами, а потім бужанами), древляни і хорвати (Правобережжя), сіверяни (Лівобережжя). На перетині цих етнічних утворень розміщувалися поляни, уличі, тиверці. Ґрунтуючись на дослідженнях В. Барана, можна зробити припущення, що саме ці південно-східні племена становили ту частину населення Київської Русі, котра в подальшому привела до утворення своєрідної етнокультурної спільності — України-Русі.

Все це — тільки гіпотези, а тим часом пошуки слов’яноукраїнської прабатьківщини далеко не закінчені.

3. ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ

Ця проблема логічно продовжує проблему етногенезу (від грец. ethnos — народ, genesis — походження) східних слов’ян, була актуальною протягом попередніх століть і залишаться такою й сьогодні. Вона цікавила багато поколінь дослідників — від київських літописців, які так чи інакше були дотичні до неї, до сучасних авторів. На кожному історичному етапі питання походження українського народу тлумачилося по-різному залежно від рівня розвитку науки, обсягу наявного в дослідників фактичного матеріалу, ідеологічних позицій, панівної на той час політичної кон’юнктури тощо.

Історики царської Росії твердили, що державу Русь заснували росіяни, які нібито були найдавнішим слов’янським етносом, а українці і білоруси — відгалуження від росіян. Зокрема, у «Синопсисі» — основному підручнику Російської імперії (1674— 1836) — період Київської Русі трактувався як перший етап російської державності. Своєрідно інтерпретували етнічну єдність східних слов’ян російські історики М. Карамзін, М. Погодін та С. Соловйов, твердячи, що Київська Русь була першим центром Російської держави, яка пізніше злилася з ВолодимироСуздальським князівством. Згодом цей центр перемістився до Москви і, нарешті, до Петербурга. М. Карамзін вважав це закономірним процесом державотворення. М. Погодін навіть стверджував, що в давньому Києві й на Київщині в часи руської державності й до монголо-татарської навали 1240 р. жили росіяни та їх предки. Після завоювання Київських земель монголо-татарами росіяни нібито переселились на Середню Оку й Верхню Волгу, а на спустошену Київщину не раніше останніх десятиліть ХV ст.

прийшли з Прикарпаття українці. Проте далеко не всі російські історики дотримувались такої позиції. В. Ключевський, наприклад, вважав, що росіяни з’явилися на історичній арені лише після розпаду Київської Русі, тобто не раніше другої половини ХІІ ст.

Ще в період середньовіччя під впливом політичних чинників зародилась ідея про спільність походження росіян білорусів і українців з єдиної давньоруської народності, яку образно назвали «колискою братніх народів». Згідно з нею, українці як етнос з’явились не раніше ХIV—ХVI ст. Стверджувалось, що з давньоруської народності, що утворилась за доби Київської Русі у післятатарські часи і розвинулися російський, український та білоруський народи. Декларувалося, що монгольська навала та польська експансія нібито призвели до розпаду єдиної давньоруської народності на три братні народи. Отже, об’єднання українців, росіян та білорусів Москвою в Російській імперії, а пізніше в СРСР було прогресивним процесом поновлення історичної справедливості.

Витоки цієї концепції давньоруської народності в радянській історичній літературі простежуються з 1930-х років, а від середини ХХ ст. під впливом політико-ідеологічних чинників вона утвердилась у суспільствознавчій науці як офіційна.

Творцями концепції були В. Мавродін, А. Насонов, Б. Рибаков, Л. Черепнін та ін. Якщо ще на початку 1950-х років зазначені проблеми дискутувалися науковцями, то після схвалення цієї концепції вищим партійним керівництвом КПРС й офіційного проголошення в «Тезах ЦК КПРС до 300-річчя возз’єднання України з Росією» (1954 р.) було покладено край всіляким науковим дискусіям з приводу давньоруської народності. Оскільки у цій концепції тодішні ідеологи знайшли відповідне обґрунтування національної політики радянської держави, то невизнання запропонованої партією доктрини розцінювали як політичну незрілість, а її критику прирівнювали до державного злочину.

Згідно з нею, вся етнічна історія українців відповідно до суспільно-економічних формацій та їхніх окремих етапів поділяється на два періоди і шість етапів. Перший період охоплює час від XII до середини XVII ст. — формування феодальної суспільноекономічної формації. Саме вона стала базою для етнічних процесів, які беруть свій початок від давньоруської народності — спільного кореня російської, української та білоруської народностей. У межах першого періоду зароджувалися первісні ознаки української народності та відбувалася її консолідація, у другому періоді (друга половина XVII — середина XIX ст.) українська народність переростала у буржуазну націю. З середини XIX ст. буржуазна нація консолідувалася, а за радянських часів, перетворилася на соціалістичну націю.

Недосконалість цієї теорії полягає в тому, що вона ґрунтується на чинниках суто зовнішніх, до того ж жорстко прив’язаних до соціально-економічних формацій, ігноруючи відносну автономність етносу як соціальної системи. Через це вона не могла пояснити складні й неоднозначні етногенетичні процеси або ж пояснювала їх спрощено. Природно, виникала необхідність у пошуках інших концепцій.

Значної підтримки серед вітчизняних науковців набула ранньослов’янська концепція походження українців як окремого етносу. Її представники вважають, що історію українців як окремого етносу слід починати від середини І тис. н.е., тобто безпосередньо від розпаду праслов’янської етномовної спільності. З цього часу на українських етнічних землях між київською Наддніпрянщиною, східними Карпатами та Прип’яттю протягом 1500 років розвивався один етнос, який від часів пізнього Середньовіччя має назву українського.

Біля витоків цієї концепції стояли М. Костомаров, М. Грушевський та ін. Так, М. Костомаров, у статті «Дві руські народності»

(1861 р.) фактично відкидав офіційну тезу про давньоруську народність і стверджував, що існувала південноруська, сіверська, великоруська, білоруська, псковська й новгородська народності.

М. Костомаров наголошував на відмінностях у тенденціях державного устрою українців і росіян, доводив, що «малоросійське плем’я» йшло до федерації, а «великоруське — до самодержавства».

Новий напрям у розробці проблем етногенезу українського народу започаткував наприкінці ХІХ ст. київський археолог В.

Хвойка. Досліджуючи пам’ятки трипільської та наступних культур, вчений дійшов висновку, про автохтонність мешканців Подніпров’я з давніх-давен. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

Широку дискусію викликали висновки антрополога Ф. Вовка про антропологічні особливості українців, що наближали їх до південноєвропейських расових груп, на відміну від росіян та білорусів. У 6070-х роках ХХ ст. цю концепцію фактично підтримали провідні радянські антропологи.

У кінці XIX ст. канадсько-українським ученим Я. Пастернаком сформульована теорія, що ґрунтується на ідеї самобутності українців, котрі нібито не мають нічого спільного зі слов’янами.

Вони безпосередньо зародилися на базі трипільської культури, еволюціонувавши пізніше у скіфське плем’я неврів, потім в антів, а відтак і у спільноту часів Київської Русі. Ця теорія безперервності нині має тенденцію до відродження, щоправда, у модифікованому вигляді. Визнаючи окремі етапи етнічної історії, зокрема зафіксовані етнонімами, її прихильники, власне, заперечують етногенез як певний момент зародження етносу: на їхню думку, етнос (у даному разі українці) існує стільки, скільки існує людина сучасного типу. Тривалість цієї історії коливається від 30— 40 тис. років (Ю. Шрамко) до 6—7 млн (Ю. Копержинський).


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Близька до вказаної концепції теорія автохтонності М. Грушевського, обґрунтована на початку XX ст. («Звичайна схема «руської історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства»

(1904 р.). Він заперечив постулат про єдину давньоруську народність. Етнічну основу українців становило, на його погляд, населення пізнього палеоліту, що мешкало на території України; росіяни ж та білоруси мали свою етнічну основу і свою територію формування. Початком історичних часів для українського народу вчений вважав ІV ст. н.е.: «Перед тим про наш народ можемо говорити тільки як про частину слов’янської групи» (Грушевський М. «Історія України-Руси»). Тобто М. Грушевський убачав перший етап української історії в антській добі (середина І тис. н.е.), наполягаючи на існуванні безперервної лінії етногенетичного розвитку від антів до сучасних українців. На його думку, цілком сформований «україноруський народ» існував уже за часів Київської Русі, а сама ця держава за національним змістом була українською. М. Грушевський категорично відкинув ідею тотожності і спадкоємного зв’язку київської та московської державностей. Після занепаду Київської держави її спадкоємицею стала не Володимиро-Московська Русь, а Галицько-Волинське князівство, а пізніше — Велике князівство Литовське. На відміну від великоруської, ця концепція спиралася на літописну спадщину.

Сучасні вчені (Л. Залізняк, Г. Півторак та ін.) підтримують погляди М. Грушевського, водночас розвиваючи їх, уточнюючи деякі положення. Так, Л. Залізняк наголошує на провідній ролі склавинів в етногенезі українців, воднораз погоджуючись, що частина розгромлених степовиками-аварами антів злилася зі спорідненими північними сусідами — склавинами — і взяла участь в етногенезі українців.

Визначальними показниками (критеріями) часу зародження конкретного етносу з усіма його характерними ознаками представники ранньослов’янської концепції походження українців вважають культурно-історичну неперервність його розвитку (безперервність етноісторичного розвитку) та відсутність суттєвих змін населення. Вони вказують на те, що вже від самого початку н.е. (від племен зарубинецької культури) на Наддніпрянщині в ареалі від сучасного Києва до Канева простежуються місцеві етнографічні риси, які згодом стали характерними ознаками української побутової культури — зокрема, традиція білити житла зсередини і ззовні вапном, білою глиною або крейдою, розмальовувати піч квітами і птахами, робити призьбу й оздоблювати її червоною глиною тощо. Однак науково доведена й підтверджена археологічними матеріалами неперервність розвитку матеріальної культури на українських землях простежується лише від кінця V — початку VI ст. н. е., тобто за останні 1500 років.

Археологи засвідчують безперервний розвиток протягом цього часу подібних традицій виготовлення посуду і зведення житлових будівель на Середній Наддніпрянщині й Верхній Наддністрянщині, на Волині та в Галичині.

Протягом VII—VIII ст. у процесі подальшої економічної, культурної і мовної консолідації відбувалося переростання окремих етнічно-політичних спільнот («союзів племен») у племенні князівства — своєрідні зародкові держави. Внаслідок їхнього поступового об’єднання на рубежі VIII—IX ст. виникла могутня держава Русь, яку пізніше історики почали називати Київською Руссю. Вже на початок X ст. Київська Русь стала нестійкою конфедерацією «племінних княжінь», демонструючи, за словами М.

Брайчевського, драматичне переплетення доцентрових і відцентрових тенденцій.

Розглядаючи питання етнічної належності Київської Русі, представники цієї концепції вважають, що вона виникла як рання українська держава.

Дослідники звертають увагу на те, що ця держава спочатку охоплювала лише землі на Середній Наддніпрянщині, тобто не виходила за межі території, на якій жили протоукраїнці. Лише значно пізніше вона стала величезною й типовою середньовічною імперією, але її державотворчим і консолідуючим етносом були південні русини, які пізніше отримали етнонім українці. При цьому, як зазначає Л. Залізняк, історична закономірність утворення політичних об’єднань-держав (і національних, кордони яких в основному збігаються з межами відповідних етнічних територій, і імперій, до-яких входять різні народи) полягає в тому, що започатковує їх один конкретний етнос, якому й належить ця держава, незважаючи на можливі розширення її території в майбутньому за рахунок земель інших етносів.

На думку Г. Півторака, є підстави вважати, що вже наприкінці XII ст. українська народність, у розумінні її представниками радянської етнологічної школи, в основному сформувалась і мала дві гілки: галицько-волинську, що зберегла за собою традиційну назву Русь, і наддніпрянську, для якої з’являється назва Україна.

Матеріальна і духовна культури України виросли безпосередньо з культури праукраїнських союзів племен і Київської Русі. Українська людність XVI—XVIII ст. усвідомлювала себе прямим нащадком Київської Русі. Цю тяглість історичної свідомості не перервали ні монголо-татарська навала, ні бездержавність українського етносу в ХІV—ХVІ ст.

Щодо білорусів і росіян, то вони як етноси, на переконання Г. Півторака і багатьох інших представників ранньослов’янської концепції, утворюються пізніше. Білоруський етнос формувався, починаючи від VIII—IX ст. на землях, заселених до приходу слов’ян балтськими племенами. Осередком виникнення і розвитку білоруського етносу і національної державності, на думку білоруських істориків, було Полоцьке князівство X—XIII ст. (наприкінці XI ст. Полоцьк перший із давньоруських міст досягнув фактичної незалежності від київського князя).



Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 33 |
Похожие работы:

«НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П.ДРАГОМАНОВА НЕЧИПОРУК Любов Іванівна УДК 37.013.42: 37.03.034 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ НООСФЕРНОЇ ОСВІТИ 13.00.05 – соціальна педагогіка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Київ-2009 Дисертацією є рукопис. Робота виконана в Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник: доктор...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія мист-во. 2007. Вип. 7. С. 114-118 Ser. Art Studies. 2007. № 7. Р. 114-118 УДК 7.04“15”:001.891 УТОЧНЕННЯ ДАТУВАННЯ ДЕЯКИХ ПАМ’ЯТОК ІКОНОПИСУ ХVІ ст. У СВІТЛІ НОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Марія ГЕЛИТОВИЧ Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, проспект Свободи, 20, 79008 м. Львів, Україна тел.: 80322 74 22 факс 80322 75 92-53, e-mail: nml_shept@tsp. lviv. ua Статтю присвячено проблемним питанням датування пам’яток українського іконопису ХVІ ст....»

«НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Київський університет права Наукове товариство студентів Київського університету права НАН України Студентський парламент Київського університету права НАН України Молодий науково-публіцистичний проект «Юридичний колос» Студентський глосарій Словничок основних юридичних термінів студентів-правників Присвячується з нагоди 95-річчя Національної академії наук України та до 18-річчя з дня заснування КУП НАН України Київ — 2013 УДК 37.091.212 : 340.113 ББК 67я2 С 88...»

«Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 91.9:74 Рівненський державний гуманітарний університет Н 73 Наукова бібліотека РДГУ 016:37 Нові надходження літератури : поточ. анотов. бібліогр. РДГУ покажч. / уклад.: М. Р. Супрунець. – Рівне: [РДГУ], 2012. – 34 с. – Бібліотека (Педагогіка ; вип. 9) Відповідальний за випуск: доц. Грипич С.Н. – директор наукової бібліотеки РДГУ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ Укладач: Супрунець М. Р. – головний бібліотекар ЛІТЕРАТУРИ Комп’ютерний набір та верстка:...»

«Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Історичний факультет Студентське наукове товариство КАРАЗІНСЬКІ ЧИТАННЯ (історичні науки) Тези доповідей 65-ї міжнародної наукової конференції 20 квітня 2012 р. Харків 201 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Історичний факультет Студентське наукове товариство КАРАЗІНСЬКІ ЧИТАННЯ (історичні науки) Тези...»

«Серія «12-річна школа» Заснована 2006 року Харків «Видавнича група “Основа”» УДК 37.016 ББК 74.26 Х82 Хорошилова А. В. Х82 Усі уроки зарубіжної літератури. 8 клас. — Х.: Вид. група «Основа», 2008. — 368 с.: іл. — (Серія «12-річна школа»). ISBN 978–966–333–727–2. Плани-конспекти із зарубіжної літератури для 8 класу розроблено відповідно до програми 12-річної школи. Посібник містить календарний план, детальні розробки 70 авторських уроків, художні тексти, багатий ілюстративний матеріал. У...»

«Розділ ХХІV Школи (основні напрямки) науки кримінального права При вивченні науки кримінального права виділяють основні її напрямки школи кримінального права. Це класична, антропологічна і соціологічна школи кримінального права. Класична школа, що зародилася в другій половині XVIII ст, мала абсолютне панування до останньої третини XIX ст, коли виникла антропологічна школа, а дещо пізніше (у 80-х р. XIX ст.) і соціологічний напрямок. Кожний з цих напрямків мав своє філософське підґрунтя, свої...»

«Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах: Донецька область. Книга перша.– Донецьк: видавництво КП «Регіон», 2004 – 648 с. (А) http://www.reabit.org.ua/files/store/Don1.pdf Абрамс Андрій Андрійович, 1872 р. народження, кол. Водяна Хортицького району Дніпропетровської області, німець, грамотний, безпартійний. Начальник поштового відділення. Проживав: с. Катеринівка № 1 Костяитинівського району Донецької області. Заарештований 11 грудня 1937 року. Засуджений 12 січня 1937 року Особливою...»

«ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ Європейський Союз Довідкове видання Дніпропетровськ, 2009 ЗМІСТ I. Вступ II. Європейський союз: склад та структура 2.1. Країни–члени ЄС 2.2. Країни-кандидати III. Інституції Європейського Союзу 3.1. Структура інституцій Євросоюзу та їх можливості. С. 7 3.1.1. Європейська Рада 3.1.2. Рада Європейського Союзу 3.1.3. Європейський Парламент 3.1.4. Європейська Комісія IV. Установчі документи V. Основні віхи в...»

«Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра педагогіки МАТЕРІАЛИ ЗВІТНИХ НАУКОВИХ КОНФЕРЕНЦІЙ КАФЕДРИ ПЕДАГОГІКИ Випуск 5 Видається з 2002 року Львів Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка ББК – Ч 30е (4Укр-4Льв-2Л) л33я431 М33 Рекомендовано до друку кафедрою педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 1 від 31 серпня 2006 року ) Відповідальний за випуск Дмитро Герцюк Матеріали звітних наукових...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»