WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 33 |

«Л. О. Крупник ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: ФОРМУВАННЯ ЕТНОСІВ, НАЦІЇ, ДЕРЖАВНОСТІ Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих ...»

-- [ Страница 15 ] --

ВИХОВАТИ — заховати від зла ВОСПИТАТЬ — выкормить ЛІКАРНЯ — лікувати, давати здоров’я БОЛЬНИЦА — терпеть боль, страдать ПОДРУЖЖЯ — дружба, приязнь СУПРУГИ — сопряженная, запряження пара ШАНУВАЛЬНИК — пошана, повага ПОКЛОННИК — поклонение Українська мова склалася переважно в умовах рівнини, а російська — в смузі лісів. Для позначення простору росіянам достатньо одного слова — «горизонт», дуже рідко «окоем». В українській мові виникла ціла низка слів-синонімів: крім горизонту, ще обрій, виднокруг, видноколо, крайнебо, небокрай, овид.

Особливості формування української нації є те, що її роздирали на частини Росія, Литва, Польща, Австро-Угорщина — це з одного боку мало негативні наслідки, а з іншого сприяло зростанню словникового ресурсу української мови, розширенню та зміцненню лексики. Зокрема, наша мова багата синонімами. Так, у російській мові вживається слово «ждать», у польській «чекаць», в українській і «ждати», і «чекати». Так само, як слова «хазяїн» і «господар» тощо.

Загальновідомі ліризм, поетичність української мови, що відображає риси характеру народу. Навіть російськомовні письменники українського походження, зокрема, М. Гоголь, назвав «Мертві душі» поемою, ввів у неї ліричні відступи, що не притаманні російській літературі. Українська мова дає простір для віршування, носить співучий, пісенний характер, яскраво відбиваючи ці риси національної ментальності. Цьому сприяє ряд особливостей української мови, зокрема варіативність в ній слів типу «гуляє — гуля», «співає — співа», «працювати — працювать», «червоні — червонії» тощо. Це створює величезні можливості для різноманітної ритмізації, і не лише поетичної, а й прозової мови. Так само працюють на це чергування на початку і в кінці слів «із — з — зі», «в — у — уві — ві» тощо. Індивідуальна риса української мови — її ікання: в російській мові — «конь», «хлеб», «алтарь», в українській — «кінь», «хліб», «вівтар». Властивість нашої мови гумористичність, сарказм: «Я вже вигрошився, а тому зовсім безгрішний».

Всі мови, як і їх носії, від природи наділені неповторною, єдиною в світі цілісністю. В процесі розвитку вони змінюють свій кількісний і якісний склад, елементи структури, але при цьому зберігають саму структуру. Кожна мова органічно асимілює лише те, що відповідає її духовному ладові, інше ж поповнює її арсенал тільки як функціональні елементи для міжнародного спілкування. Як і люди, мови можуть вступати в найуніверсальнішу взаємодію, однак і при цьому справжні мови, а не штучно «збагачені» не втрачають своєї неповторності (внутрішнього ладу): вони або відстоюють свій суверенітет, або гинуть.

Мовознавці А. Бурячок та І. Юрчук стверджують, що в Київській Русі існувала церковнослов’янська або староболгарська мова, якою Кирило і Мефодій переклали богослужбові книги і якою вели богослужіння після прийняття християнства. Але основною розмовною мовою народу, який заселяв простори від Закарпаття до Дону й від Прип’яті до Причорномор’я, була українська мова, яка відрізнялась від сучасної, проте, зазнавши змін, дійшла до наших днів. Про союз українських племен і їхню мову, які згодом утворили український народ, можна вже говорити, починаючи з VI століття. Церковнослов’янська мова, ставши літературною в Київській Русі, поступово видозмінються, вбираючи дедалі більше місцевих, тобто українських рис.

Про це, зокрема, свідчать написи київських графіті ХI—ХIII ст.

З рукописного напівуставу розвинувся скоропис, а в книжному письмі — напівуставна графіка. Український скоропис відрізняться від російського та білоруського накресленням літер, з’єднанням їх, розміром тощо.

Друкарство, що виникло в Україні в ХVI ст. (перша друкована книга «Апостол» з’явилась у Львові 1574 р.), використовувало теж кириличну азбуку. На початку ХVIII ст. внаслідок реформи азбука була спрощена й удосконалена, нею почали друкувати світські книги, тому вона дістала назву громадської. У цьому письмі числа, які позначалися кириличними літерами, замінені арабськими.

Орфографія української мови в царській Росії не була вироблена, оскільки українська мова зазнавала постійних переслідувань і заборон. Першою працею, в якій закладалися основи укранського правопису, була «Грамматика малороссийского наречия» (1818 р.) О. Павловського. У ній вживалася буква і на позначення звука [і] (чоловікъ, вілъ, тінь), буквосполучення дж, дз (джерело, дзвінъ), звук [ґ] передавався буквосполученням кг (кгуля) тощо.

Подальша робота над правописом пов’язана з виробленням його принципів, перевагу віддавали то фонетичному, то етимологічному.

Так, в Східній Україні значного поширення набула так звана кулішівка фонетичний правопис, укладений П. Кулішем. а в Західній — пристосований до місцевої вимови фонетичний правопис Є. Желехівського, так звана желехівка У Галичині значну роль у формуванні українського правопису зіграв альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.). Його автори М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич вперше в Галичині запровадили громадську азбуку, у сучасному значенні вживали букви : та буквосполучення «йо» і «ьо».

У XIX ст. було відомо ще багато різних систем українського правопису, всі вони (А. Метлинського, М. Гатцука, К. Шейковського, М. Драгоманова та ін.) відіграли певну роль у становленні орфографії української мови. Проте в 1863, а згодом і в 1876 р.

українське письмо заборонене царським урядом, і аж до 1905 р.

навіть деякі оригінальні українські твори друкувалися російською азбукою. Найфундаментальніше у дореволюційній українській лексикографії видання «Словаря української мови» здійснив Б. Грінченко, працюючи над яким, письменник замінив собою цілу мовознавчу інституцію.

Отже, офіційно схваленого й обов’язкового для вжитку українського кодексу орфографії не було. Це не давало можливості українській мові виконувати необхідні суспільні функції. Тому 1921 р. дано «Найголовніші правила українського правопису», створені УАН під керівництвом академіка А. Кримського і схвалені державою.

Невеликі за обсягом «Найголовніші правила», звичайно, не охопили всіх питань правопису, проте відіграли значну роль у нормуванні української орфографії. Новий повний орфографічний кодекс, яким і тепер в основному послуговується українська діаспора (відомий як «скрипниківський», його затвердив нарком освіти УРСР М. Скрипник), вийшов 1928 р. У ньому поєдналися східноукраїнські (відносно більшої частини правил) та західноукраїнські (щодо правопису іншомовних слів) традиції.

Над правописом працювали визначні українські мовознавці Л. Булаховський, В. Ганцов, М. Грунський, М. Калинович, акад.

А. Кримський, О. Курило, М. Наконечний, І. Свєнціцький, О. Синяковський, С. Смаль-Стоцький, М. Сулима, Є. Тимченко та ін.

За обсягом і повнотою висвітлення проблем цей правопис став значним явищем у нормалізації української мови.

Наступне видання правопису 1933 р. фактично відкидало попереднє у дусі того часу як ідеологічно неправильне. У ньому докорінно змінено правопис іншомовних слів, усунено з українського алфавіту літеру ґ і т.п. Він був обов’язковим до 1946 р., коли вийшов новий «український правопис». Друге його видання здійснено в 1960 р. У третьому його виданні (1990 р.) уніфіковано правопис власних назв, написань разом і через дефіс, зменшено число винятків з деяких правил, переглянуто правопис іншомовних слів, поновлено традиційну українську абетку. Четверте видання «Українського правопису» здійснено в 1993 р. В нову редакцію його внесено ряд змін, зумовлених безперервним розвитком, удосконаленням мови. Загалом із наявного орфографічного кодексу усунули все, що застаріло, нечітко сформульоване, суперечливе.

Літературна мова — це оброблена майстрами (письменниками, вченими, іншими групами освічених осіб), унормована, відшліфована форма загальнонародної мови. Нею користуються в державних і громадських установах, науці, освіті, техніці, газетах і журналах, театрі, кіно, на радіо і телебаченні. Літературна мова обслуговує всі сфери суспільної діяльності людей, тому вона має багатий і різноманітний словниковий склад, розвинену систему форм слів, типів словосполучень і речень, усталеність у наголошуванні слів, способах творення їх за допомогою префіксів, суфіксів тощо. Українська літературна мова тільки унормувалась освіченою частиною українців; проте вона створювалась усім українським народом упродовж усього його історичного життя, багатовікового розвитку його матеріальної і духовної культури.

Не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, різні місцеві (територіальні) діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


«Найстаріша наша літературна мова не була живою українською мовою, оскільки це була мова церковнослов’янська, що прийшла до нас разом із християнством, — зазначає А. Кримський, — проте жива наша мова вдиралася в літературну церковнослов’янщину і змінювала потроху чужий правопис так, що він був легшим для нашої людності». І це зрозуміло, бо «переписчики багато чого змінюють в правопису, вносячи риси своєї власної вимови» (те саме відбувалось у сербів, болгар). Тож, проаналізувавши писемні пам’ятки Київщини ХІ—ХІI століть, дослідники знайшли в них численні риси саме українського живого мовлення.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини славнозвісної поеми «Енеїда», в якій уперше й досить повно зображено тогочасне українське життя, з великою силою забриніла народна українська мова, відповідно опрацьована письменником. Тому І. Котляревського вважають зачинателем нової української мови. Саме він першим широко використав народнорозмовні багатства переважно полтавських говорів, глибокий національний зміст і естетику усної народної творчості східних регіонів України.

У першій половині XIX ст. вийшли перші збірки українських пісень, записаних з народних уст, різноманітні за жанром і формою художні твори українських письменників (Г. Ф. КвіткиОснов’яненка, П. П. Гулака-Артемовського, Є. П. Гребінки, Л. І. Боровиковського, Я. Головацького, М. Шашкевича, І. Вагилевича).

Процес становлення української літературної мови на живій народній основі завершив великий поет, мислитель Тарас Григорович Шевченко. Він став основоположником української літературної мови.

Взявши українську народну мову за основу, Т. Г. Шевченко поєднав її різнотипні стильові засоби (книжки, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему.

Внаслідок цього українська літературна мова стала придатною для висловлювання найскладніших думок і найтонших почуттів.

Великий Кобзар відкрив перед українською літературною мовою необмежені перспективи дальшого розвитку.

Продовжувачі Шевченківських традицій Панас Мирний, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський творчо розвивали і збагачували рідну мову. Провідні діячі української науки другої половини XIX — початку XX ст. Б. Грінченко, К. Михальчук, А. Кримський науково розробляли українську літературну мову — укладали граматики, словники, визначали її правописні норми. Усі вони боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою.

Розвиток сучасної української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20—30-х рр. ХХ ст., з утвердженням у державному житті культу особи Й. Сталіна і пов’язаної з його іменем політики русифікації усіх неросійських народів, особливо українського та білоруського, мови яких близькі між собою. Ця обставина, як і привілейоване становище російської мови в Союзі, а також пропагована за часів Й. Сталіна, М. Хрущова, Л. Брежнєва хибна теорія злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільності з однією російською мовою, що нав’язувалась їм як друга рідна мова, — все це значною мірою загальмувало розвиток української та інших мов, прирекло ці мови на пасивне й обмежене використання в державному житті, науці, художній літературі, перетворювало їх на мови переважно побутового і селянського вжитку.

Історична доля українського народу змінилася з проголошенням незалежності України, хоча й сьогодні мовна проблема не знята, є засобом численних політичних спекуляцій.

3. ТРАДИЦІЙНА ТА СУЧАСНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ

Із часів первіснообщинного ладу на сучасній території України відомі статуетки з бивня мамонта, унікальні житла періоду палеоліту (Мізинська стоянка на Чернігівщині), петрогліфи Кам’яної Могили в Приазов’ї різних епох, антропоморфні стели бронзового віку. Про високий рівень найдавнішого мистецтва свідчать пам’ятники трипільської культури, пов’язані з культом землеробства. Самобутністю відзначалася культура скіфів, сарматів та інших народів, які в подальшому відчули вплив античних міст-країн Північного Причорномор’я (VI ст. до н.е.— IV ст.

н.е.).

Давньоруська культура формувалася на основі надбань східнослов’янських племен. В епоху Київської Русі високого рівня досягають архітектура і монументальний живопис (Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський храм Печерського монастиря в Києві, Спаський собор у Чернігові та ін.), зароджуються й удосконалюються писемність і прикладне мистецтво, дальшого розвитку набуває усна поетична творчість, витоки якої сягають світоглядних уявлень та обрядовості праслов’янських часів.

Із формуванням української народності складається її самобутня культура. У XV—XVII ст. в образотворчому мистецтві Украни виникають нові жанри — портрет, пейзаж, історична, побутова картина. Поряд із настінним розписом на релігійну тематику та іконами з’являється жанр батального живопису, в якому знаходять місце ідеї визвольної боротьби українського. З появою книгодрукування починається розвиток гравюри (друкарні у Львові, Острозі, Києві, Чернігові, Почаєві та ін.). Пануючими стилями у XVI—XVIII ст. стають місцеві варіанти ренессансу і барокко. У плануванні міст з’являється регулярна забудова, поряд із дерев’яною архітектурою — кам’яна, виникають визначні культові та фортифікаційні споруди.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. образотворче мистецтво в Україні розвивається у напрямі класицизму, потім романтизму. Чимало вихідців з України, у майбутньому відомих художників, пройшли навчання у Петербурзькій Академії художеств (А. Лосенко, І. Мартос, Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Куїнджі). Цю ж Академію закінчив Тарас Шевченко — засновник критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві.



Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 33 |
Похожие работы:

«ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ СЕКТОР ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ІСТОРИЧНОЇ РЕГІОНАЛІСТИКИ До 20-ї річниці незалежності України УДК 930(477) РЕГІОНАЛЬНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Збірник наукових статей/ Головний редактор В. Смолій; відповідальний редактор Я. Верменич. — Вип. 5. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — 235 с. Збірник присвячений висвітленню теоретико-методологічних проблем локальної історії, концептуалізації історичної лімології як наукового...»

«1.4.2. Аналіз виховної роботи Наслідком продуманої виховної роботи у 2011-2012 н.р. є соціальна адаптація учнів школи в житті, яке їх оточує. Учні школи стали менш закомплексовані, розкуті, вміють себе презентувати та публічно виступати. Більш ніж 50% учнів відвідує гуртки центру профільного навчання та дитячої творчості, палацу культури «Металург», спорткомплексу, музичну школу. Вони беруть участь в концертних та шоу-програмах, конкурсах, змаганнях, захистах наукових робіт в МАН, де набувають...»

«302 Княжа доба: історія і культура. 4/201 Геннадій Бондаренко НавчальНий посібНик з культури волиНі та волиНського полісся кНяжої доби Кучинко Михайло, Охріменко Григорій, Савицький Володимир. Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 328 с. У “Волинській обласній друкарні” побачила світ книга Михайла Кучинка, Григорія Охріменка і Володимира Савицького “Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби”. Це навчальний посібник, присвячений...»

«КАТЕХИЗАЦІЯ ДОРОСЛИХ Друга Лекція ЦЕРКВА – МІСЦЕ СОПРИЧАСТЯ З БОГОМ ТА БЛИЖНІМИ о. Василь Колопельник «Не може мати Бога за батька той, хто не має Церкву за матір». (Св. Кипріян, Про єдність Церкви, 5) Друга катехитична лекція призначена оцінити головні аспекти природи Церкви, її завдання в історії та її роль в житті віруючої людини. В рамках цієї лекції не йтиме мова про паралельні порівняння церков окремих обрядів чи традицій, адже першочергова її ціль -це зрозуміти сутність Христової Церкви...»

«ЛЬВІВ ^ о va у Присвячується 400-річчю від народження Ґійома Левассера де Боплана N ation a l A cadem y o f Sciences o f U kraine Brandon U niversity M ykhailo H rushevsky Institute o f U krainian M anitoba A rcheography and Source Studies — Lviv Branch C anada Cartography and history of Ukraine A Collection of Scholarly Papers m M. P. Kots — Publishing Lviv — Kyiv — New York Брандонський університет Національна Академія наук України Манітоба Інститут української археографії Канада та...»

«ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД “ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ” МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Кафедра ділової комунікації ЗАВДАННЯ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ “ЕТИКА БІЗНЕСУ” Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр Галузь знань: 0306 «Менеджмент і адміністрування» Напрям підготовки: 6.030601 «Менеджмент» Статус курсу: професійно-орієнтований (за вибором ВНЗ) І. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Основними формами вивчення дисципліни, поряд з лекційними та практичними...»

«і н с т и т у т ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ і н с т и т у т СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ д о с л і д н и й і н с т и т у т ім. В. К. ЛИПИНСЬКОГО (США) ГОЛОВНЕ АРХІВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРИ КАБІНЕТІ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ УКРАЇНИ ^ ГЕРТЯ Е ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ СЕРІЯ ДЖЕРЕЛА НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ V MONUMENTA UCRAINE HISTORICA SERIES FONTES HISTORIAE NOVISSIMAE V...»

«SWorld – 18-27 December 2012 http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/conference/the-content-of-conferences/archives-of-individual-conferences/december-2012 MO DERN PROBLEMS AND W AYS O F THEIR SO LUTIO N IN SCIENCE, TRANSPORT, PRODUCTIO N AND EDUCATIO N‘ 2012 УДК 378 Акіншина С.М. ПРОЕКТУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ СИСТЕМИ ВИВЧЕННЯ ТЕОРІЇ ЧИСЕЛ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МАТЕМАТИКИ НПУ імені М.П. Драгоманова, м.Київ, вул. Пирогова, 9, 01601 UDC 378 Akinshina S.M....»

«Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2012, вип. XXXII УДК: 94:329.272-05(477.63) 1905-1907 С. Г. Іваницька КАТЕРИНОСЛАВСЬКІ КАДЕТИ В ПЕРІОД ПЕРШОЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905 1907 РР. (за матеріалами Державного архіву Російської Федерації) У центрі статті – питання щодо формування, розвитку та діяльності місцевих відділів конституційно-демократичної партії в Катеринославі в роки Першої російської революції 1905-1907 рр., розглянуте переважно на матеріалах...»

«Переклади з української мови сербською мовою з 1991 до 201 дослідження фонду Next Page в рамках проекту Book Platform підготувала Алла Татаренко бібліографія – Таня Гаев, Алла Татаренко лютий 201 1 Алла Татаренко – українська славіст, перекладач, історик літератури, літературний критик. Професор кафедри слов'янської філології Львівського національного університету ім. Івана Франка. This text is licensed under Creative Commons Переклади з української мови сербською мовою Аналітична частина 1....»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»