WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 12 | 13 || 15 | 16 |   ...   | 33 |

«Л. О. Крупник ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: ФОРМУВАННЯ ЕТНОСІВ, НАЦІЇ, ДЕРЖАВНОСТІ Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих ...»

-- [ Страница 14 ] --

–  –  –

1. КУЛЬТУРА, ЇЇ ЕТНІЧНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПРОЯВИ Поняття «культура» — багатозначне, його зміст залежить від сфер його застосування. Науці відомо до півтисячі визначень поняття «культура». Найбільш загальне філософське визначення: культура — це все те, що створено людством на відміну від того, що створено природою.

6 У даній лекції використано праці: Дзюба І. Між політикою і культурою. — К.: В-во «Сфера», 1998; Енциклопедія етнокультурознавства / Ю. Римаренко, В. Г. Чернець та ін.; За ред. Ю. І. Римаренка. — К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2000; Кримський С. Деякі універсалії української культури // Українська культура. — 2003. — № 1. — С. 6.; Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Губернський Л., Андрущенко В., Михальченко М. — К.: Знання України, 2002;

Нельга О. Теорія етносу. Курс лекцій. — К: Тандем, 1997.; Огієнко І. Українська культура. — К.: Абрис, 1991; Пономарьов А. Українська етнографія: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994.; Попович М. Нарис історії культури України. — К.: «АртЕк», 1999; Українознавство: Посібник (М. Тараненко, С. Болтівець, К. Гордиця та ін.). — К.: КМІУВ ім. Б. Грінченка, 1999.

Матеріальна і духовна культури засвідчують, що у світі не існує таких людських спільнот, яким би не була властива культура.

Кожен етнос має свій стиль життя — властиві йому культурнопобутові особливості, що проявляються в матеріальній і духовній культурі, етнічних стереотипах. Кожна культура — це інтерпретація тлумачення життя. Етноси, будучи певними традиційними культурно-побутовими спільнотами, є носіями величезного комплексу етнічних особливостей та специфічної культурної інформації. Саме вони складають основу етнічної культури — ядро своєрідних і специфічних рис, що виконують етноідентифікуючу роль, дають можливість себе протиставити іншим: «ми не такі, як...». У культурі кожного етносу виділяються такі явища, які властиві лише йому, чи навіть окремим його частинам (субетносам, етнографічним групам чи етнографічним районам). Такі риси культури називають етнічними.

Людина, яка несе з минулого в майбутнє властивості свого народу, властивості етнічності, є результатом культурного розвитку етносів і людства. Цим засвідчується культурно-побутова і психологічна єдність кожного з етносів, стиль їхнього життя:

японець не може зрозуміти, чому людина ходить в одному взутті на вулиці і вдома; корейцю дивно, якщо хтось відмовиться від собачого, чи котячого м’яса; південний китаєць гидує, якщо хтось п’є коров’яче молоко; єврей обуриться, якщо йому запропонувати свинину і т. д. Саме в етнічній культурі спостерігається нерозривна лінія збереження і передачі традиції з покоління в покоління.

Це свідчить, що етнічна культура — успадкований від предків комплекс господарського і соціального життя, матеріальної і духовної культури, які визначають стиль життя, виконують етноідентифікуючу роль, дають можливість виділити і протиставити себе іншим етносам. Культурно-побутові особливості передаються з покоління в покоління, стають традиційними, стійкими і живуть навіть тоді, коли умови життя етносу змінилися.

Традиція (лат. traditio — передача, розповідь) — це процес позабіологічної передачі від покоління до покоління усталених культурно-побутових особливостей. Складаються вони в різні історичні епохи у зв’язку з особливостями проживання етносів у своєрідних природно-географічних, соціально-економічних, історико-культурних та інших умовах. Комплекси, сукупності усталених способів господарювання, форми матеріальної і духовної культури суспільного життя і побуту етносів, що передаються від покоління до покоління в незмінному вигляді, називаємо етнічними традиціями.

Культурно-побутова специфіка і культурне обличчя є дуже важливими критеріями за якими розмежовують етноси. Культурна специфіка етносів — це не лише сукупність традиційнопобутових особливостей матеріальної і духовної культури, що склались у минулому, а й культурні досягнення народу, його внесок у сучасну світову культуру. Нині люди визначають свою належність до того чи іншого етносу по тому, що вони є спадкоємцями культурного надбання свого народу, є продовжувачами його традицій у господарському, суспільному, культурному житті і мистецтві.

Втрата етносом культурно-побутової специфіки є свідченням того, що він сходить з історичної арени як самостійна етнічна спільнота, бо в культурному відношенні починає поглинатися сусідами, асимілюватися ними. Чимало етносів не вимерло біологічно, а зійшли з історичної арени, бо в культурно-побутовому відношенні злилися з сусідніми етносами.

У вітчизняній науці склалося так, що інтереси дослідників концентрувалися переважно на вивченні етнічної культури (традицій, звичаїв, обрядів, ритуалів), залишаючи осторонь осмислення національної культури. Коли ж про неї все-таки йшлося, то здійснювалося це, як правило, з однобічних позицій, у рамках ідеологізованих концепцій. Зокрема, більшовицька культурна програма полягала в тому, щоб створити нову культуру, гідну нового суспільства. Ця культура мала бути вищою за всю попередню культуру людства настільки, наскільки нове суспільство буде досконаліше і справедливіше за всі попередні. Але мета була утопічною, а засоби злочинними (тим більше, що для «нової»

культури доводилося розчищати місце, усуваючи ті культурні елементи і явища, які «заважали»). В результаті, ми не можемо навіть дати чіткого визначення того, що ж являє собою національна культура, і це при тому, що у сучасній публіцистиці це слово — найпопулярніше. Науковці ж, як і колись, намагаються уникати цього терміна, застосовуючи більш нейтральні поняття — традиційно-побутова або ж народна культура. Але вони радше придатні для традиційного суспільства, етнонаціональні процеси в якому ще не пробуджені.

У сучасній науці існують дві основні точки зору на національну культуру. Прихильники першої твердять, що національну культуру може мати лише той народ, який має або принаймні мав у минулому власну державу. З іншої точки зору, фактор державності не є обов’язковим для виникнення й розвитку національної культури, хоча його наявність відіграє позитивну роль у цьому процесі. Наприклад, не можна заперечувати наявність шотландської культури, відмінної від англійської чи ірландської, хоча традиції національної державності Шотландія позбавлена протягом багатьох століть. У зв’язку з цим, дослідники проблем національних культур відзначають, що найважливіший механізм самозбереження культури, є продуктом розвитку не держави, а етносу. Держава може бути суто політичним об’єднанням різних народів, кожний з яких має, зберігає й творить власну культуру.

Національну культуру не можна обмежувати рамками лише традиційного, оскільки відбувається постійна взаємодія нового й старого, тобто інновацій і традицій, а поряд із національноспецифічними особливостями існують та розвиваються загальнолюдські, які стають надбанням усіх народів. На думку сучасного українського філософа С. Кримського: «Нація, на відміну від етносу, який може вести й ізольоване існування, характеризується саме виходом народу на арену світової історії, знайдення свого досвіду творення загальнозначущого...».

Можна сказати напевно, що народна творчість і саме життя народу визначили характер професійного мистецтва на Україні. Адже українська література починалася з творів про народне життя, український професійний театр — із п’єс про народне життя, образотворче мистецтво — з народних картин «Козак-бандурист» і «Козак Мамай», а творчість простих укранських селянок Катерини Білокур і Марії Приймаченко стоїть в одному ряду з професійними митцями. Між високим народним і високим професійним мистецтвом не існує непереборних кордонів.

У творенні української культури брали участь усі соціальні верстви суспільства, як і, до речі, представники усіх народів, що живуть серед українців. І тому культура України — це творча спадщина і сина молдавського господаря, видатного політичного, церковного й освітнього діяча Петра Могили, і одного з засновників Слов’яно-греко-латинської академії білоруса Симеона Полоцького, і полотна росіянина Іллі Рєпіна, який оспівував героїчне минуле України, і полум’яні вірші поляка Юліуша Словацького, і пронизані теплим гумором твори єврея Шолом-Алейхема, і малюнки «чужинця з чистим серцем» — француза Деля-Фліза.

Це і наукові здобутки француза Гійома Левассер де Боплана, німця Зігмунда Герберштейна, поляка Зоріяна Доленги-Ходаковського, шведки Софії Русової, грузина Миколи Цертелєва, росіянки Олександри Єфименко...


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Проблема вивчення історії української культури постає насамперед як проблема національного самоусвідомлення з усіма її позитивами та «хворобами зростання». Українська національна культура пройшла складний шлях, увібравши в себе кращі надбання минулого, збагатившись культурами інших народів і збагативши світову культуру. На цьому шляху було багато досягнень і втрат. Українська національна культура є узагальненим вираженням творчих зусиль усього українського народу, його світорозуміння, релігії, моралі, художнього мислення, науки і філософії. І водночас — видом самореалізації. Культура стає способом вираження національної ідентичності та виявлення сенсу буття народу.

Отже, національна культура — категорія не етнічна, а етносоціальна. Це система національних символів, в яких у концентрованому вигляді виражені гасла, етносоціальні сподівання та національні інтереси. Вона пов’язана з певним станом національного розвитку — загальним національним піднесенням та спалахом національної самосвідомості. Саме у такі історичні моменти і формується національна культура — свого роду вибух духовності нації. Він не тільки концентрує сплеск національного життя, а й тривалий час слугує джерелом, яке живить культуру у більш спокійні періоди, включаючи певні спади національного розвою. Яскраво виражену національну культуру здатний мати не кожний етнос. Спади у розвитку культури не є трагедією для нації, а становить обов’язковий компонент механізму її розвитку, період накопичення духовно-національного потенціалу народу.

2. МОВА, ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ

Серед факторів, що найактивніше впливають на формування національної свідомості будь-якого народу, найважливіше місце посідає культура та її окремі елементи. Пріоритет серед цих елементів належить мові. Видатний вітчизняний філософ і філолог О. Потебня розглядав мову не тільки як етнодиференціюючу, а й як етноформуючу ознаку будь-якого народу. При цьому «етнічна специфіка полягає не в тому, що виражається, а в тому, як виражаться». З цього положення випливає ряд наслідків:

1) втрата народом своєї мови рівнозначна денаціоналізації;

2) двомовність у ранньому дитячому віці призводить до маргіналізації;

3) культурний та, зокрема, мовний розвиток у ранньому віці сприяє розвитку національної свідомості.

Мова є однією з основних ознак етносу. Динаміка етномовних процесів віддзеркалює особливості етногенезу. Мова — це знакова система будь-якої фізичної природи, яка виконує пізнавальну та комунікативну функції людського буття.

За своєю природою мова — явище соціальне. За своєю фізіологічною основою мова виступає як друга сигнальна система (за І. Павловим). Вона формує свідомість. Саме завдяки існуванню мови можливе абстрактне мислення.

Мова є сховищем знань, здобутих впродовж історії розвитку етносу та виступає засобом передачі соціального досвіду від покоління до покоління. Мова — це не лише засіб спілкування, але й природній резервуар інформації про світ і, насамперед, про власний народ.

Ідея про взаємозв’язок мови та етносу вперше отримала оформлення в працях німецького мовознавця і філософа Вільгельма Гумбольдта. Він висловив думку про нерозривність мови та людського способу життя, мови та світогляду. Подальшої розробки ця ідея В. Гумбольдта отримала в працях українського мовознавця О. Потебні, який відстоював необхідність збереження і розвитку національної мови, як найглибшої «стихії» народного буття. Він обстоював думку про зв’язок між культурою і мовою народу.

Потенційно всі мови світу здатні передавати людську думку, але кожна мова неповторна у відображенні дійсності.

Про національну мову як феномен культури неодноразово говорив І.Огієнко. У своїй праці «Українська культура» він писав:

«Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова — це форма нашого життя, життя культурного і національного організування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова, як певний орган культури, традицій... і поки живе мова — житиме й народ, його національність.

Не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться між іншим народом».

Вчені схильні думати, що характер нації визначає своєрідність його мови. А сам він є похідним від географічних особливостей території поселення народу, його історичного розвитку, своєрідності формування нації, обставин її життя. Втім, коли мова склалася, вже вона починає впливати на вироблення рис національного характеру. Національна ментальність міститься в думці, а думка в свою чергу відбивається в мові. Звідси можна зробити висновок, що національна ментальність є змістом кожної національної мови, а остання формою цієї ментальності.

Мови народів, що живуть у горах, насичені і перенасичені приголосними, і, навпаки — тих, які оселилися на берегах морів і океанів, — надміру багаті на скупчення голосних. В іберськокавказькій мові на 80 приголосних звуків є лише два голосних.

На противагу цьому в полінезійській мові народу маорі в Новій Зеландії на чотири — п’ять і навіть шість голосних припадає один — два, а то й нема жодного приголосного звуку.

Носії мови свідомо або підсвідомо відбили в ній своєрідність свого середовища: гірські народи — твердість, гуркіт лавин; океанські — переливчастість водної стихії, її м’якість, плинність. Це характеризує не лише звучання слів, фонетику мови, але і її лексику. Різні мови дивляться на світ зовсім по-різному, кожна зі своєї точки зору. Мова відображає ментальність, оскільки є засобом формування думки — людина мислить у мовних формах, які мають свою особливість, свою логіку. Щоб переконатися в цьому, варто простежити етимологію деяких українських і російських слів:



Pages:     | 1 |   ...   | 12 | 13 || 15 | 16 |   ...   | 33 |
Похожие работы:

«ISSN 20786425. Вісник Львівського університету. Серія геологічна. 2012. Випуск 26. С. 148–161  Visnyk of the Lviv University. Series Geology. 2012. Issue 26. Р. 148–161   УДК 556.3 ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ ПІДЗЕМНИХ ВОД ВІД ВИСНАЖЕННЯ І ЗАБРУДНЕННЯ В. Харкевич1, С. Крижевич2© Львівський національний університет імені Івана Франка, геологічний факультет, кафедра екологічної та інженерної геології і гідрогеології, вулиця Грушевського, 4, 79005, Львів, Україна, e-mail: admingeo@franko.lviv.ua...»

«ФОРМУЄМО ІНТЕРЕС ДО КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ У СИСТЕМІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ Доценко О.Г. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди Анотація. У статті подаються хід і результати експериментальної роботи з формування у студентів пізнавального інтересу до педагогіки козацької доби. Схарактеризовано систему виховних заходів, що сприяли професійно-педагогічному зростанню майбутніх учителів; розкрито їх потенційні можливості для формування у студентів пізнавального інтересу до...»

«Національна академія наук України Державний природознавчий музей НАУКОВІ ЗАПИСКИ ДЕРЖАВНОГО ПРИРОДОЗНАВЧОГО МУЗЕЮ Випуск Надруковано за фінансової підтримки проекту Динамічний Музей Фонду Ріната Ахметова Розвиток України Львів 20 УДК 57+58+591.5+502.7:069 Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2014. – Вип. 30. – 232 с. До 30-го випуску увійшли статті з музеології, екології, зоології, палеонтології, а також інформація про перші результати реалізації проекту Природничий музей:...»

«НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Галина Вербиленко Історико-географічні дослідження в Історично-філологічному відділі ВУАН у 20-30-х роках ХХ ст. Київ – Вербиленко Г. Історико-географічні дослідження в історично-філологічному відділі ВУАН у 20-30-х роках  ХХ ст.  –  К.:  Інститут  історії  України  НАН України, 2014. – 120 с.Відповідальний редактор: Я. В. Верменич, доктор історичних наук, професор В  брошурі  простежено  еволюцію  інтелектуальної...»

«Одеська національна юридична академія ПОПСУЄНКО Людмила Олександрівна УДК 340. 15 (37): 348. 1 Правовий статус християнської церкви за римським імператорським законодавством IV сторіччя Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Одеса – 2006 Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник кандидат...»

«_ _ _ Василь Пахаренко Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України КИЇВ «ГЕНЕЗА» _ _ _ ББК 83.34УКР.я721 П21 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ МОН України № 56 від 02.02.2009 р.) Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено Незалежні експерти: Шевченко З.О., кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії літературної освіти Інституту педагогіки АПН України; Мовчан Р.В.,...»

«ВИПУСК №30 Зміст збірників Етнічна історія народів Європи за 1999 – 2009 роки* 1999 рік Випуск 1 Борисенко М. Урбаністичні процеси в українській літературі 20-х років. 3 Бочан О. В.Гнатюк про етнокультурні паралелі українців і словаків у Закарпатті. 5 Вербич С. Географічні назви Карпатського регіону й проблема їх етнолінгвістичної інтерпретації. 8 Гоман Ю. Етнічні процеси в степах Північного Причорномор'я в ІХ – ХІІІ століттях. 12 Гримич М. Типологія етнічних процесів (комунікативна методика)....»

«ІНСТИТУТ У К РА Ї Н О З Н А В С Т В А ім. ІВАНА КРИП’ЯКЕВИЧА Н А Н У К РА Ї Н И VI НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. ІВАНА КРИП’ЯКЕВИЧА ІСТОРІЯ І К УЛ Ь Т У Р А РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Леонтій ВОЙТОВИЧ Микола ЛИТВИН Іван ПАТЕР Олександр СИТНИК Даріуш ДОМБРОВСЬКИЙ Олександр МАЙОРОВ Марта ФОНТ Л ЬВІВ 2012 ББК 63Ю3 (4 Укр) Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут...»

«Головне управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської обласної державної адміністрації Обласна бібліотека для юнацтва Пилип Орлик – оборонець України в Європі Персоніфікований рекомендаційний список літератури Чернігів 2010 Персоніфікований рекомендаційний список літератури «Пилип Орлик – оборонець України в Європі» присвячено видатному українському державному діячу, патріоту, гетьману Пилипу Орлику. Список інформує про книги, брошури, статті з періодичних видань, які...»

«Донецька обласна державна адміністрація Управління культури і туризму Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської Артемівська міська ЦБС Діалог культур Інформаційна довідка з досвіду роботи бібліотек Артемівської міської ЦБС Донецьк 20 ББК 78.381.9:63.5 Д 4 Діалог культур : інформ. довід. з досвіду роботи б-к Артем. міськ. ЦБС / Упр. культури і туризму Донец. облдержадмін., Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської, Артем. міськ. ЦБС ; уклад. Н. П. Супрунець,...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»