«ІСТОРИКО – ПЕДАГОГІЧНІ СТУДІЇ Науковий часопис ВИПУСК Київ - 2007 УДК 378 (091) (051) ББК 74.583 я 5 І – 90 Історико-педагогічні студії: Науковий часопис / Гол. ред. Н.М.Дем’яненко. – ...»
3)психодіагностична та психокорекційна робота з дітьми, яка полягала у психологічному обстежені дитини та виявленні психічних відхилень у її розвитку, пошуках шляхів подолання труднощів у навчанні, спілкуванні.
Досвід психолого-педагогічної підготовки у Фребелівському педінституті можна вважати першою спробою практичного використання здобутків психології у навчанні та вихованні дітей. Зміст психологоСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ СТУДІЇ педагогічної підготовки та напрямки, за якими вона здійснювалася, можна вважати праобразом моделі організації сучасної шкільної психологічної служби.
Ефективність психолого-педагогічної підготовки у Київському Фребелівському педагогічному інституті зумовлювалась такими факторами:
- відповідність змісту психолого-педагогічної підготовки сучасним досягненням науки;
- високий рівень організації навчального процесу в педінституті;
- висококваліфікований штат викладачів;
- задовільний стан навчально-матеріальної бази інституту.
Сучасна освітня реформа в Україні передбачає розв’язання питання освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку. На ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти акцентувалась увага на необхідності ранньої корекційної допомоги дітям з психофізичними вадами, забезпеченні варіативності здобуття відповідного рівня освіти з урахуванням індивідуальних можливостей учнів, запровадженні нових компенсаторних технологій та ін. Наголошувалося, що поряд із розвитком традиційної системи спеціального навчання слід розвивати мережу навчально-реабілітаційних центрів, спеціальних та інтегрованих класів при звичайних школах [9, с. 741]. У зв’язку з цим актуалізується питання підготовки педагогічних кадрів, які б володіли спеціальними профілактичними, діагностичними і корекційними (для допомоги дітям з розумовою відсталістю та дітям групи ризику шкільної дезадаптації) методами навчання та виховання. Реалії сучасної школи засвідчують нагальну потребу в педагогах-фахівцях, які б нетрадиційно підходили до розв’язання проблем дитинства. Невідкладним на сьогодні є забезпечення кожної школи кваліфікованими кадрами психологів, психоневрологів, психотерапевтів, в обов’язки яких входитиме ліквідація психологічної неосвіченості батьків, навчання „майбутніх батьків”, профілактика та виявлення нервовості, систематичні профілактичні огляди в школах, дитячих садках. Важливим кроком у цьому напрямку є запровадження спеціальної програми в педагогічних вузах, спрямованої на підготовку кадрів необхідного профілю. Особливої уваги у зв’язку з цим потребує перегляд змісту навчання у педвузах з метою комплексного впровадження обов’язкових предметів медико-психолого-педагогічного спрямування (шкільна гігієна, педагогічна патологія, педагогічна діагностика, анатомія та фізіологія дитячого організму, дитяча психіатрія, корекційна педагогіка, соціальна педагогіка й та ін.). Як показує практика діяльності сучасних вищих педагогічних навчальних закладів, більшість цих предметів входить до навчального плану лише дефектологічного факультету. Важливим є той факт, що на сьогодні ми маємо неоціненний досвід відповідної підготовки вчителя на базі Київського Фребелівського педінституту. Особливістю діяльності навчального закладу була медико-психологічна спрямованість ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ СТУДІЇ навчально-виховного процесу, в руслі якої надавалась медикопсихологічна допомога дітям, у тому числі й дітям з розумовими і психічними вадами. Медичну підготовку студенти проходили, засвоюючи теоретичні („Надання першої медичної допомоги у нещасних випадках”, „Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму”, „Гігієна дитячого віку”, „Педагогічна патологія”) та практичні курси. На останніх увага зосереджувалась, головним чином, на медико-профілактичній роботі з дітьми; відбувалося ознайомлення з основами психопрофілактики й психотерапії, набувались уміння організовувати та проводити медикопедагогічну роботу з дітьми та їхніми батьками. Таким чином, діяльність інституту була спрямована на підготовку висококваліфікованих педагогічних кадрів, в основі якої – інтегративна модель підготовки педагога-психолога-медика.
В умовах реформування вищої педагогічної освіти гостро постає питання оптимізації методичної підготовки студентів. Методичні знання є своєрідним містком, що з’єднує педагогічну теорію з практикою. Саме тому методика в освітній галузі посідає одне з почесних місць. У сучасній системі освіти України ще не існує спеціалізованого інституту підготовки педагогів-методистів. Як правило, їх формує, „зрощує” шкільна практика.
На думку Б.С.Гершунського, справжній методист повинен мати високу наукову кваліфікацію. Адже він „не тільки спеціаліст, який знає істинні потреби практики, що постійно розвиваються, але й здатний оцінити істинні можливості науки, здатний співставити наукові пропозиції із практичним попитом” [4, с. 315 - 316]. Дане твердження є важливим для характеристики особливостей та організації методичної підготовки студентів у педвузах. Слід визнати, що високий науковий рівень методичної підготовки майбутнього педагога-професіонала поряд із багаторівневою практичною підготовкою сприятиме формуванню у нього експериментально-дослідницької позиції, що стане визначальною в його методичній культурі. Вірне розуміння даної проблеми – крок до розв’язання ряду інших проблем: досягнення єдності педагогічної науки і практики, співвідношення теоретичної та практичної підготовки педагога, формування педагога-дослідника. Підтвердженням необхідності організації методичної підготовки в педвузі за вищезазначеними положеннями є практика підготовки педагогічних кадрів у Київському Фребелівському педінституті. Дидактично-методична якість лекційних („Новітні напрямки в методиці рідної мови”, „Огляд народної та дитячої літератури” і т.д.) та практичних (методики окремих предметів, практичні заняття з дітьми за Фребелівською системою та ін.) занять, високий науковий рівень та професіоналізм провідних методистів вузу (В.О.Флєров, М.Д.Мукалов, К.Г.Стеценко та ін.), багаторівнева система педагогічної практики сприяли оформленню цілісної, науковообґрунтованої системи методичної підготовки вчителя.
ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ СТУДІЇ Наявність при вищому навчальному закладі інституту післядипломної педагогічної освіти є вагомою умовою її неперервності.
Нова стратегія діяльності післядипломної освітньої галузі – „працювати не стільки на функціонування системи освіти, скільки на її розвиток, що передбачає зміну ретрансляційних завдань на дослідницькі, на виявлення освітніх проблем...” [9, с. 1] – констатує роль педагогічного ВНЗ як базового вищого навчального закладу в організаційній структурі післядипломної педагогічної освіти. Відповідно до цього, принципи інноваційності, науковості та фундаментальності повинні стати визначальними у діяльності сучасного педвузу. Сьогодні в Україні опрацьовано альтернативний традиційній моделі науковий авторський проект підвищення кваліфікації і перепідготовки вчителів, в основі якого – програма дистанційної підготовки педагога-психолога-дослідника, що передбачає „оволодіння кожним учасником експерименту як дослідними психодіагностичними методами і психомистецькими (сценічними) техніками модульно-розвивального процесу, так і пошуковими вміннями наукового проектування програмово-методичних засобів нового покоління...” [15, с. 180 - 185]. Характерною особливістю та обов’язковою умовою виконання даного проекту є дослідно-експериментальна робота кожного вчителя (викладача) в системі інноваційно зорієнтованої навчально-виховної практики. Зауважимо, що поява подібного проекту робить неможливим повернення до традиційно усталених організаційних форм післядипломної освіти, що почали вичерпувати себе.
Актуальним на сьогодні є оновлення змістового наповнення системи післядипломної педагогічної освіти, визначення пріоритетних напрямків її організації, проектування нових освітніх технологій підвищення кваліфікації, курсової і фахової перепідготовки. Цінним для вирішення назрілих проблем даної освітньої галузі є звернення до найкращих зразків організації системи підвищення вчительської кваліфікації. Вагомим у цьому плані вважаємо досвід Київського Фребелівського педагогічного інституту. Високий рівень загальнокультурної, спеціально-професійної, методичної підготовки слухачок інституту вигідно відрізняв його від подібних навчальних закладів. Тому закономірним було функціонування при навчальному закладі інституту вільнослухачок, який можна вважати прообразом нині діючої системи профудосконалення вчителів. З цією ж метою при ВНЗ функціонували однорічні літні загальноосвітні курси для вчителів, вечірні шеститижневі курси з дошкільного виховання, однорічні курси з позашкільного навчання, які були свого роду курсами підвищення кваліфікації вчителів. Досвід поєднання педагогічної підготовки та перепідготовки вчителя на базі Фребелівського інституту говорить про поглиблення науково-теоретичної та методичної складової навчальновиховного процесу ВНЗ, інноваційність та науковість в організації навчального закладу.
ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ СТУДІЇ Невідкладним завданням у галузі освіти України на сучасному етапі є оновлення системи позашкільної освіти, що передбачає підготовку та перепідготовку педагогічних кадрів для функціонування даної освітньої галузі. Актуальною є необхідність спеціально організованої професійної підготовки педагогів і вихователів для позашкільних навчальних установ.
У зв’язку з цим особливо цінним виступає досвід організації системи підготовки кваліфікованих викладачів та вихователів для навчальних закладів подібного типу на базі Київського Фребелівського педінституту.
Слід зазначити, що підготовка організаторів позашкільної справи у вищезазначеному інституті (однорічні курси з позашкільного виховання (1916-1919 рр.), позашкільне відділення (1917-1920 рр.) мала дещо ширший діапазон, оскільки охоплювала майже всі вікові групи (позашкільна освіта дітей, дорослих). Відповідно до цього, були сплановані й навчальні курси. Кожна навчальна дисципліна містила матеріал, пов’язаний із позашкільною роботою з дітьми. Крім того, навчальний план був представлений предметами, що орієнтували на роботу з дітьми („Дитяча література”, „Дошкільна справа”, „Фізичний розвиток дітей поза школою”, „Народна та дитяча література з їх бібліографією”). Творчо-критичне використання відповідного досвіду, на нашу думку, стане цінним у розробці, обґрунтуванні, експериментальній перевірці й впровадженні навчальних планів і програм підготовки педагогів позашкільних установ, створенні теоретичної моделі підготовки фахівців даного профілю.
Отже, проведене дослідження свідчить про прогресивність, актуальність досвіду організації педагогічної підготовки у Київському Фребелівському педагогічному інституті. Аналіз передових ідей функціонування зазначеного вищого навчального закладу зорієнтований на шлях нового розуміння, осмислення сучасного змісту навчальновиховного процесу педагогічного ВНЗ. Поряд із вищезгаданими актуалізованими питаннями – оптимальної побудови змісту навчання педагогічного ВНЗ, співвідношення теоретичної та практичної складової змісту навчання, „педагогізація” навчально-виховного процесу педвузу, кардинального оновлення системи позашкільної та післядипломної педагогічної освіти, – першочерговим завданням педагогічного вищого навчального закладу на сьогодні є регенерація вузівського сектору науки.
Серед основних принципів наукової політики у вищій школі України чи не найголовнішим на сьогодні є „необхідність забезпечення випереджуючого розвитку науки в системі вищої освіти, що випливає з потреб підготовки науковців майбутнього” [2, с. 3]. Демократизація суспільного життя, перехід від індустріальних технологій до науковонформаційного виробництва ставить перед вітчизняною вищою школою завдання оптимізації та інтенсифікації науково-дослідної роботи у ВНЗ України. Одним із шляхів розв’язання поставленого завдання є організація вищих навчальних закладів, які б в основу свого функціонування ставили ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ СТУДІЇ передові наукові досягнення. На нашу думку, таким вищим навчальним закладом є навчально-виховний та науково-педагогічний комплекс (НВНПК), специфіка функціонування якого зумовлена єдністю та взаємозалежністю навчально-виховного процесу і науково-дослідної діяльності, динамізмом пошуку ефективних та варіативних шляхів підготовки спеціалістів-професіоналів.
На сьогодні відомі декілька моделей освітньо-наукового комплексу.
В основу організації першої моделі комплексу було покладено ідею функціонування базових навчально-виховних установ (школи, дитячого садка) навколо педагогічного ВНЗ [12, с. 13; 16, с. 23]. Застерігаючи від рутинності, традиційності в організації ННПК (наприклад, наявність базової школи не змінює зміст підготовки педагогів, а використовується для систематичної демонстрації студентам зразків традиційної педагогічної праці, а також для організації роботи студентів (практики) в режимі наслідування цим зразкам), автори відмічають доцільність поєднання базової школи й школи експериментальної. На їхню думку, головним пусковим механізмом на шляху поєднання повинно стати експериментування та перехід „на режим розвитку”. Як наслідок – зміна змісту навчання, включення кожного вчителя в дослідницьку роботу, поява різноманітних підходів, напрямків експериментування і створення локальних експериментальних педагогічних майданчиків у школі. Таким чином, базово-експериментальні школи стають не лише місцем проходження педагогічної практики студентів, а й центром науководослідної роботи [16, с. 80 - 83].
Мета наступної моделі комплексу – забезпечення інтеграції всіх ланок безперервної освіти, що передбачає створення розгалуженої мережі навчально-виховних закладів різних рівнів акредитації (гімназій, ліцеїв, коледжів, педагогічних класів, підготовчих курсів тощо), наукових установ та організацій навколо педагогічного інституту (університету) з метою забезпечення „багатоукладності та варіативності педагогічної підготовки”, що забезпечує неперервність педагогічної освіти, її наступність [1, с. 45;
13, с. 58]. Така модель НВНПК сьогодні реалізована у ряді вищих педагогічних закладів освіти України, зокрема в: Полтавському ім.
В.Г.Короленка, Харківському ім. Г.С.Сковороди, Київському ім.
М.П.Драгоманова) педагогічних університетах.
Історія вітчизняної педагогіки початку ХХ ст. має цінний досвід організації навчально-виховного, науково-педагогічного комплексу, центром якого був Київський Фребелівський педагогічний інститут.
«