WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 52 |

«ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ Збірка наукових праць Число 11 Київ – 2009 УДК 930 : 913 (477)] 001.8 (05) ББК 63.2 (4Укр) Я Затверджено до друку Вченою радою Інституту ...»

-- [ Страница 17 ] --

113-114; її ж. Сведения о древней Руси в двух скандинавских рунических надписях // История СССР. – 1974. – № 6. – С. 175-178; її ж. Культ св. Олава в Новгороде и Константинополе // Византийский временник. – М., 1996. – Т. 56. – С. 92-106.

Младшая Эдда. Издание подготовили О.А. Смирницкая и М.И. СтеблинКаменский (Серия «Литературные памятники»). – Л., 1970. – С. 33, 40, 103прим. 38.

Пріцак Омелян. Вказ. робота. – Т. 1. – С. 256-257.

Hoffler О. Das Opfer im Semnonenheim und die Edda // Edda, Skalden, Saga:

Festschrift Felix Genzmer. Heidelberg, 1952. – S. 1-67; Vries J. de. Die Helgilieder // Arkiv for nordisk filologi. – 1957. – B. 72. – S. 123-154. Цит. за: Мельникова Е.А. Олгъ/Ольгъ/ОлегHelgiВещий: к истории имени и прозвища первого русского князя // Ad fontem. У источника. Сборник статей в честь Сергея Михайловича Каштанова. – М., 2005. – С. 141, прим. 21.

Пор., зокрема, одну з найостанніших генеалогічних розвідок, де Шимон згадується мимохіть як майже сторонній, випадковий персонаж, що не має прямого відношення до роду Рюриковичів: Войтович Леонтій. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 314.

Штернберг Я.И. Анастасия Ярославна, королева Венгрии // Вопросы истории. – 1984. – № 10. – С. 180-184.

Blondal S. The last exploits of Harald Sigurdsson in Greek service // Classica et Mediaevalica. – Copenhague, 1939. – Vol. 2. – Fasc. 1. – S. 1-26.

Подскальски Герхард. Вказ. робота. – С. 280-290, 298-301, 304-306.

Русская историческая библиотека. – СПб., 1908. – Т. 6. Памятники древнерусского канонического права. – Ч. 1. Памятники XI-XV вв.- Ствп. 3, 7, 10-12, 15-16.

ПКП. – С. 69 ПЛДР. – С. 174.

–  –  –

Памятники русского права. – М., 1952. – Вып. 1. – С. 113.

Зоценко В.М. Суспільно-економічні зрушення та києво-руська торгівля наприкінці XI – початку XII ст. // Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). – К., 1998. – С. 120-129.

Приселков М.Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси X-XII вв. – СПб., 1913. – С. 183-184.

Асєєв Ю.С. До питання про стильову періодизацію архітектури Київської Русі // Старожитності Русі-України. – К., 1994. – С. 92; його ж. Архитектура Древнего Киева. – К., 1982. – С. 78, 112.

Голубинский Е.Е. История русской церкви. – М., 1901. – Т. 1/I. – С. 552Всі іноземці, приналежні до західного, латинського сповідання віри, підпадали під визначення єретиків згідно церковному статуту князя Володимира.

Див.: Щапов Я.Н. Древнерусские княжеские уставы. XI-XV вв. – М., 1976. – С. 23 (за найдавнішим списком уставу 1280 р. так званого Синодального ізводу однойменної редакції).

Про церковний патронат над різними категоріями населення на Русі див.: Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. – К., 1992. – С. 160-167.

митр. Макарий. История Русской церкви. – СПб., 1868. – Т. 1. – С. 121.

Мысовский К. Древнерусское церковное право [в связи с правом византийским] // Православный собеседник. – 1962. – Ч. 2. С. 266.

ПЛДР.- С. 164.

Підтверджуваною формулою укладення подібного договору могла стати фраза, наведена в Патерику: «И се убо прошу у тебе, да ми даси слово, яко да благословить мя душа твоя якожh в животh, тако и по смерти твоеи и моеи …от Господа свhдhтельствованъ еси, сам бо от пречистых устъ святого образа слышахъ о тебh, и сего ради молютися, якоже о своих черноризцехъ, тако и о мнъ грhшнhмъ помолися и о сыну моемъ Георгии, и до послhдних рода моего». Див.: ПКП. – С. 4.

Там само. – С. 3.

–  –  –

Войтович Леонтій. Вказ. робота. – С. 460.

Воронцов-Вельяминов С.И. Род дворян Воронцовых-Вельяминовых. – Тула, 1903; Воронцов-Вельяминов Б.А. К истории Ростово-Суздальских и Московских тысяцких // История и генеалогия: С.Б. Веселовский и проблемы историко-генеалогического исследования. – М., 1977. – С. 124-139; Зимин А.А. Формирование боярской аристократии в России во второй половине XV – первой трети XVI в. – М., 1988. – С. 157-161.

Боярське прізвище Воронцових-Вельямінових, що веде свою родослівну від Протасія (поч. XIV ст.), нащадка Шимона у 8 чи 9 коліні, започаткована на початку XVII ст.

УДК 271 (477.8) “17”

–  –  –

ФУНДАЦІЯ ТА ПЕРшІ РОКИ ІСНУВАННЯ мИЛьЧАНСьКОГО РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ мОНАСТИРЯ

(40-І РР. XVII СТ.) За архивними матеріалами простежується початковий період Мильчанської обителі. Дослідження допоможе краще зрозуміти деякі особливості функціонування монастирів в першій половині XVII ст.

П оділяючи дедалі зростаючу останнім часом зацікавленість науковців історією монастирів в Україні, зробимо свій внесок у цю важливу справу, обравши об’єктом дослідження Мильчанську обитель. Ще 150 років тому її згадував у своїй роботі дослідник М. Петров, але після того не маємо публікацій, які б містили нову інформацію про цю чернечу спільноту. Сподіваємося, що віднайдені нами і наведені тут документальні свідчення допоможуть не тільки у висвітленні початкової історії обителі, а й краще зрозуміти деякі особливості функціонування волинських монастирів у той час.

На початку зупинимося на питанні щодо локалізації села Мильча (нині село Дубнівського району Рівненської обл.). Дослідник О. Баранович вважав, що воно перебувало в Луцькому повіті Волинського воводства, правда, неподалік кордону з Кременецьким повітом1. Згадки про це знаходимо також у кількох документах, датованих 1603, 1613 і 1631 рр.2 Однак у більшості використаних нами записах зазначено, що Мильча була розташована в Кременецькому повіті. Перейдемо тепер до історії місцевої обителі. Згадуваний уже М. Петров писав, що в архіві Почаївського монастиря зберігаються документи про переуступку в 1602 р. Яковом Шкодою Мильчанській чернечій спільноті села Дорошнок і надання їй у 1622 р. панами Єловицькими фундушу (зміст пожертви не зазначено), підтвердженого в 1639 р. православними київським митрополитом Петром Могилою і луцьким владикою Атанасієм Пузиною3. Про існування монастиря в XVI ст. твердили В. Зверинський4 і польський дослідник Й. Ґіжицький, який відзначав, що «Milcza (Maa), wie w powiecie Dubienskim, w gminie Werbowskiej, o 2,5 mili od Dubna. Monaster tutejszy istnia ju w XVI w., a w nastpnym otrzyma fundusz od Bozencw-Jeowickich, do ktoryсh ta miejcowo nalezaa» (село Мильча (Мала), розташована в Дубенецькому повіті, на відстані 2,5 миль від Дубна. Монастир уже існував у XVI ст., а пізніше отримав фундуш від Боженців-Єловицьких, власників маєтку)5. Таким чином, після М. Петрова історики не віднайшли нових документів, пов’язаних з існуванням монастиря, фактично лише повторюючи вже сказане ним. Однак не все так однозначно також зі свідченнями, наведеними цим дослідником, бо, згідно з фундушним записом кременецького войського Олександра Миколайовича Єловицького, обитель засновано ним у 1641 р. (докладніше про це далі). Щодо документів, які згадує М. Петров, то складно коментувати його посилання на них.

Зауважимо тільки, що не можна відкидати можливість неточності або й помилки. Так, ми не знаємо, чи дослідник бачив оригінали записів, чи використовував описи, сумарії тощо. Крім того, можливо, Мильчанська обитель справді функціонувала в XVI ст. і припинила своє існування в першій половині XVII ст., після чого була відновлена Олександром Єловицьким. Розглянемо ймовірність такого припущення докладніше. Відомо, що Єловицькі володіли селом Мильча з середини XV сторіччя. У “Декрете межи Витвинским а Яловицким” (19 липня 1586 р.) згадано, що другий з них «покладал теж привилей великого князя Швитригайла» від 21 липня 1443 р., «которым Пашку Яловицкому» були надані маєтки, серед яких і Мильча6. Що ж до XVI ст., то Дмитро Гнівошевич Єловицький, судич кременецький, записом від 30 жовтня 1573 р. визнав позику ним 600 кіп литовських грошів у Степана Івановича Боговитина Шумського і передачу тому в трирічне заставне володіння «имене моє влосноє отчизноє, от брати моєє мне в розделе от часов немалых зосталоє, Милче»7. Зауважимо, що в 1578 р. Степан Боговитин усе ще залишався посесором маєтку8. В 1599 р. Дмитро Єловицький з дружиною Доротою із Орлова Раханською позичили у дубенського старости Бартоломея Шацького 8000 золотих, передавши йому Мильче в посесію терміном на три роки і того ж дня (24 березня) відбулося «увязане»9. Ймовірно, борг повернули передчасно, бо, як свідчив возний, 30 вересня 1599 р. він «єздилом до Милча, до именя и державы на тот час єго млсти пана Бартломия Шацкого», в яке «увезал» Дмитра Єловицького («зо всими пожитками, до него належачими, яко сам держал в певной суме»)10.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Записом від 18 березня 1603 р. згаданий Дмитро з дружиною продали село Миколаю Антоновичу Єловицькому11. У червні 1612 р. «кнежна Александра Чарторыская Миколаєвая Єловицкая» за «полпет тисечи золотых полских» передала Мильчу «з двором, з людми, з ставом и всими пожитками и при належностями» у заставне володіння Семену Новоселецькому12. Невдовзі виникли якісь непорозуміння, бо в грудні 1614 р. цей посесор позивав князю Олександру Чорторийську «о перешкоды в держаню села Милча»13. Мабуть, конфлікт залагодили, і село залишилося в посесії Семена Новоселецького, бо в червні 1620 р. він позичив у своєї доньки Анни з чоловіком Олександром Лепесовицьким 100 золотих (ще 1000 був їм уже винний), за що передав у трирічне заставне володіння частину Мильчі14. У запису від 17 травня 1623 р. зазначено, що цей маєток Семен Новоселецький упродовж 11 років тримав у посесії від княжни Олександри Чорторийської15. Правда, вже через три місяці Новоселецький скаржився на Олександра Миколайовича Єловицького, який позичив у нього 400 золотих, але «при выкупне двора и села Милча» рідний брат відповідача Андрій його «у повода гвалтовне отнял и до сего часу держит»16.

Беручи до уваги те, що в лютому 1626 р. Андрій Єловицький отримав трибунальський позов у цій справі, Семену Новоселецькому так і не вдалося повернути маєток17.

Маємо свідчення про непорозуміння щодо права на володіння Мильчею між самими Єловицькими. Так, 24 квітня 1624 р. возний відніс судові позови королівському секретарю і писарю, київському стольнику Захарію, волинському підстолію Криштофу, кременецькому войському Даніелю та Гієроніму Єловицьким, «сукцесорам и держачим добр» померлих Дмитра Єловицького з дружиною, яких позивали Олександр і Андрій «в справе до сознаня» відповідачами запису про продаж Мильчі згаданим Дмитром батьку позивачів Миколаю Єловицькому18. Подальший перебіг подій нам невідомий, але під 1631 р. маємо свідчення про «маєтность дедичную село Милча, в повете Луцком лежачую» Андрія Єловицького19.

Брак згадок про монастир у наведених свідченнях, особливо у записах про заставу або продаж Мильчі, є вагомим аргументом на користь думки про те, що він у цей час не існував. Крім того, в останній чверті XVI ст. і до 1623 р. село практично постійно перебувало в посесії різних осіб, що також ставить під сумнів можливість заснування обителі кимось з Єловицьких упродовж цього періоду. Перейдемо тепер до фундушного запису Олександра Єловицького від 9 квітня 1641 р. Є цілком логічним, що лише по завершенні братами Олександром і Андрієм Єловицькими на свою користь конфлікту з своїми родичами щодо володіння Мильчею та після смерті Андрія, коли Олександр Миколайович залишився єдиним власником маєтку, він заснував у ньому обитель. З фундушного запису дізнаємося, що монастир «Religey Greckiey Switego Bazilego Wielkiego obsczego zycia» (Грецької віри з кеновіальною формою чернечого життя) Олександр Єловицький заснував у «maitnosci mey dziedziczney w powiecie Krzemienieckim»

(власному маєтку в Кременецькому повіті) Мильчі, точніше, навпроти села, за ставом на горі при давній церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Зазначено, що чернеча спільнота мала складатися з 8 осіб, а сама фундація відбулася за благословенням київського православного митрополита Петра Могили20. Через півроку Олександр Єловицький ще одним записом (30 вересня 1641 р.) забезпечив ченців збіжжям та іншими харчами (див. “Пожертви вірних”).

До 1647 р. нам про монастир практично нічого невідомо, а в січні 1648 р. возний відніс кременецькому войському і підстарості Марціяну Михайлу Єловицькому судові позови у зв’язку з скаргою ігумена Ісайї Груневського щодо невиплати обителі грошових сум, відписаних батьками відповідача у заповітах (див.

“Пожертви вірних”). Однак найгірше для монастиря було попереду. У скарзі 19 лютого 1649 р. настоятеля на Марціяна Єловицького, перераховані «шкоды», заподіяні ним чернечій спільноті. Так, записом від 20 серпня 1648 р. відповідач позичив у монастиря 10 тисяч золотих і передав ченцям у заставне володіння Загірці, але 4 січня 1649 р. приїхав до фільварку в цьому селі й забрав їхню худобу. Цього ж дня він пограбував ченця, який віз збіжжя із Загірців до обителі. Фундований Олександром Єловицьким монастирський шпиталь, «по уступеню козаков», які його «недопустошили», в 1649 р. остаточно знищив відповідач: «двери, окны, оконници, печ порозбиравшы до себе побрал». 27 травня Марціян «роскопал» монастирську греблю, після чого «гостинец, перед тым нигды не бывалый, звласча през сеножат власную монастырскую учинил, зачым сеножати барзо веле, то єст на копиц сто тым незвычайным переєздом выєздил и внивеч обернул», а 13 червня відібрав двох волів (за 40 золотих) у церковного підданого. Крім того, впродовж двох років не давав ченцям збіжжя згідно з фундушним записом свого батька, а «подданых власных законников милецких, которых на грунте своим осадили, гвалтовне бъєт, мордуєт и на пансчызну собе для роботи ходити кажет»21.

Отже, на початку 1648 р. фіксується негативне ставлення Марціяна Михайла Єловицького до чернечої спільноти. Вірогідно, це сталося після переходу монастиря під його владу, тобто, після смерті батька.

У такому разі, той мав померти в 1647 р., принаймні не раніше 1646 р. На підтвердження сказаного може свідчити те, що в 1647 р. Марціян посів уряд кременецького войського, який перед тим обіймав його батько22. Відзначимо, що в запису від 8 березня 1650 р. Олександра Єловицького згадано як померлого23.



Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 52 |
 
Похожие работы:

«Державний вищий навчальний заклад “Запорізький національний університет” Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України НАУКОВА БІБЛІОТЕКА Велич Михайла Драгоманова : життєвий і творчий шлях видатного українського мислителя бібліографічний покажчик Запоріжжя 2011 Державний вищий навчальний заклад “Запорізький національний університет” Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України НАУКОВА БІБЛІОТЕКА Велич Михайла Драгоманова : життєвий і творчий шлях видатного українського...»

«Національна академія педагогічних наук України Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського Серія «Академіки НАПН України» Випуск 2 Віталій Іванович Кононенко – філолог, лінгводидактик, освітянин Біобібліографічний покажчик Київ 2013 УДК 016 : 929 + 37(092)] Кононенко ББК 91.9 : 7 К 64 Рекомендовано до друку вченою радою Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (протокол № 10 від 8 серпня 2013 р.) Упорядники: Лисиця Н. В.,...»

«Чернігівська обласна державна адміністрація Український інститут національної пам’яті АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПАРТИЗАНСЬКО-ПІДПІЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ Матеріали Міжнародної наукової конференції м. Корюківка, 14 грудня 2011 р. Чернігів УДК 94(477.51-2) “1943” ББК 63.3(4УКР-4ЧЕР-2)624.2, 6Я431 А 43 Редакційна колегія: к.е.н. В.М. Тканко (голова редколегії), д.і.н. Л.І. Буряк, С.В. Бутко, д.і.н. Д.В. Вєдєнєєв (заступник голови редколегії), Р.Б. Воробей, О.В. Довгаль,...»

«Наукові записки УДК 1(091):141.32 Ірина Яцик КУЛЬТУРОЛОГІЧНА МОДИФІКАЦІЯ “ЛЮДИНИ НА МЕЖІ” АБО ЕКЗИСТЕНЦІАЛИ ГРАНИЧНОЇ СИТУАЦІЇ (ЗА КАРЛОМ ЯСПЕРСОМ) Статтю присвячено осмисленню екзистенціалів граничної ситуації в розвідках німецького філософа Карла Ясперса. Проаналізовано феномен “людина на межі” та зроблено дескриптивну модифікацію їх історичного культурного взаємовпливу. Досліджено категорії самогубства та смерті через основні екзистенціальні впливи суспільства на людину в працях філософів...»

«Міністерство освіти і науки України Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького Осередок Наукового товариства Шевченка в Черкасах Літературознавство Фольклористика Культурологія Збірник наукових праць Випуск дев’ятий Черкаси ББК 83.3 (4УКР) 6 В 58 Рекомендовано до друку Вченою радою Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького (протокол № 8 від 8.04.2008 р.) Олекса Влизько в контексті українського літературного відродження 20-х років ХХ століття. Збірник праць...»

«Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Інститут славістики УКРАЇНСЬКЕ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО Випуски 1–12 “ПРОБЛЕМИ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА” Випуски 13–50 1970–1999 Тематичний покажчик опублікованих матеріалів Львів–2005 ББК Т3(49=Сл)я1 УДК 94(367)(01) У–453 “Українське слов’янознавство.” Випуск 1–12 “Проблеми слов’янознавства”. Випуск 13–50 1970–1999. Тематичний покажчик опублікованих матеріалів Уклали Михайло Кріль і Володимир Чорній. Наукова редакція та...»

«М.Г. Тур Риторика в предметному полі практичної філософії // Практична філософія. №4. – 2008. – С.153-161. Анотація. У статті досліджується місце і роль риторики в предметному полі філософії, точки дотику й розбіжності в тривалій еволюції історії їх стосунків. На тлі аналізу методологічних засад практичної філософії Арістотеля окреслюються передумови становлення класичної риторики; актуалізується питання взаємопроникнення та метаморфоз риторики й філософії (зокрема герменевтики), політики й...»

«Н. І. Паламарчук УДК: 61(09)(476) ВИТОКИ НОБЕЛІВСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ Проаналізовано історичні передумови розвитку Нобелівського руху в Україні, значення вивчення та популяризації спадщини нобелівських лауреатів. Розглядаються основні галузі науки найпрестижнішої нагороди світу. Показано політичну складову рішень щодо номінантів Нобелівської премії. Ключові слова: Нобелівська премія, Нобелівський рух, Нобелівські лауреати, номінанти, історичні передумови. Проанализированы исторические...»

«Часопис Національного університету Острозька академія. Серія Право. – 2012. – №2(6) УДК 343.14 А. О. Ляш кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та процесу (Київський національний університет культури і мистецтв) В. М. Ліщенко кандидат юридичних наук ПОНЯТТЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Надійна і ефективна охорона конституційних прав, свобод та законних інтересів людини в Україні є пріоритетним завданням держави і її правоохоронних та правозахисних органів. За...»

«А.Р. Дідух УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ 10 клас ТЕРНОПІЛЬ НАВЧАЛЬНА КНИГА – БОГДАН ББК 74.268.1Укр УДК 81’1.075. Д4 Дідух А.Р.Д44 Українська література. Тестові завдання для перевірки знань. 10 клас. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2013. — 56 с. ISBN 978-966-10-3591-0 Пропонований посібник укладено відповідно до чинної програми Міністерства освіти і науки України для загальноосвітніх навчальних закладів з української літератури для 10 класу. Він містить...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»