«THE NATIONAL ACADEMY OF SCIENCE OF UKRAINE M.S. HRUSHEVS’KYI INSTITUTE INSTITUTE OF THE HISTORY OF UKRAINIAN OF UKRAINE ARCHEOGRAPHY AND SOURCE THE CENTRE OF STUDIES CULTUROLOGICAL ...»
1 “Діяльно-Христова Церква” (ДХЦ) - у 1924 р. почалася інспірована ДПУ акція у справі утворення в середовищі УАПЦ братства, яке спочатку називалось “Церква пра цюючих”, але зареєстроване під назвою “Діяльно-Христова Церква”, ініціаторами ство рення якого були М. Мороз і прот. Кость Янушівський. У своїх відозвах “діяльники” заявляли про скору катастрофу УАПЦ, що вона ніколи не буде зареєстрована і тому єдиний спосіб її врятувати для вірних, духовенства і єпископату - це перейти до “ДХЦ”, яка вже зареєстрована. Керівники “ДХЦ” намагалися поєднатися з Обновленсько-Сино дальною Церквою, але ця спроба була невдалою. Вони також звинуватили у політичній неблагонадійності митрополита Василя Липківського і всю ВПЦР. До складу “ДХЦ” увій шли єпископи УАПЦ: Петро Тарнавський (Михайлівський Золотоверхий собор, м. Київ), Володимир Бржосньовський (Свято-Пантелеймонівська церква, м. Біла Церква), Микола Ширяй (Ніжинщина), Миколай Пивоварів (Брацлавщина) тощо. Подальша потреба кар них органів у сприянні розкольницької організації у 1926 р. відпала. Після припинення діяльності “ДХЦ” єпископи знову приєдналися до УАПЦ. Вони були присутні в засіданні Пленуму Малої Ради ВПЦР 29 грудня 1926 р., яка офіційно проголосила про ліквідацію “Діяльно-Христової Церкви”.
1 При соборі св. Софії влітку 1919 р. відбулися збори парафіян для обрання пред ставників на собор київських парафій, де було ухвалено утворити парафію при соборі св. Софії, настоятелем якого 3 липня 1919 р. було обрано прот. Василя Липківського.
Вперше українську службу в Софіївському великому соборі українське духівництво в кількості 7 осіб відправило 12 липня 1919 р на день св. Апостолів Петра і Павла. До складу ВПЦР від цієї парафії увійшли Михайло Мороз, Василь Липківський, Нестор Шараївський, Григорій Вовкушевський, Микола Пивоваров та ін.
1 Факт ведення агітації проти членів з нового складу ВПЦР на II Всеукраїнському Соборі вдалося встановити при вивчення протоколів допитів заарештованих у справі процесу “СВУ”. У протоколі допиту свящ. Миколи Чехівського від 24 вересня 1929 р.
зазначалося: “Але щож властиво я робив підчас собору[?] Я свідомо вів шалену й уперту агітацію серед членів Собору проти РОМОДАНОВА, ГОВ’ЯДОВСЬКОГО, КОБЗАРЯ і т. д., аби не пустити їх до обрання. Проти Епіскопату, щоб не обірали багато з нього, бо тоді не Рада буде, а святейший синод. Чому я це робив[?] Тому що вони осудили лінію поводження [В.] ПОТІЄНКА, [В.] ЛИПКІВСЬКОГО і [О.] ЯРЕЩЕНКА”.
1 Тут мається на увазі діяльність Пастирських курсів при соборі св. Софії впродовж 1921-1923 рр. Заняття та лекції для курсантів проходили у приміщеннях при Іллінській церкві та в Софійському соборі. Серед викладачів були майже всі засновники УАПЦ та міські науковці - митр. Василь Липківський, Володимир Чехівський, Михайло Мороз, о. Нестор Шараївський (Голова курсів), о. Ксенофонт Соколовський (секретар), Григорій Стороженко, Дмитро Ходзицький, Василь Данилевич, Людмила Старицька-Черняхівська, Марія Старицька, о. Никанор Ковальський та ін.
1 Проблеми в стосунках між митрополитом УАПЦ Василем Липківським і головою ВПЦР Михайлом Морозом лежали в площині взаємовідносин у справі адміністративно го головування в УАПЦ. Згідно засадам соборноправства і закріпленим в “Канонах” УАПЦ 1921 р. правам та обов’язкам митрополита і голови УАПЦ, обсяг прав митрополи та був неприродньо малий і зводився до духовного керівництва парафіями УАПЦ і по чесного головування в адміністративних структурах. Див. докл. Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14-30 жовтня 1921 року: документи і мат еріа л и...- Розділ 11, п. 4., § 35-37. - С. 387. Натомість, повноваження ВПЦР були великими за обсягом і різноманітними за напрямками, охоплювали весь спектр адміністративних прав. Див. докл. Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 1 4 жовтня 1921 року: документи і матеріали... - Розділ 11 “Організація Української Церкви і церковного урядування ”. - С. 382-394.
1 Послання митрополита УАПЦ Василя Липківського проти ДХЦ від 10/23 жовтня 1925 р. було опубліковано декілька разів. Стосовно епітетів, якими він “нагородив” членів ДХЦ, то це такі визначення як “люті вороги”, “вороги нашої Церкви”, “купка діяльників” тощо. Див. докл.: Мартирологія Українських Церков: В 4-х т. - Т. І. Українська право славна церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України. - Балтимор, Торонто: Українське Видавництво “Смолоскип ” ім. В. Симоненка, 1987. - С. 408-409.
1 Великі Микільські Збори відбулись 28 травня 1924 р. З доповіддю “Братства в сучасній УАПЦеркві і Братство Діяльна Христова Церква” виступив митрополит Василь Липківський. Він засудив діяльність Діяльно-Христової Церкви, а також повідомив про те, що М. Мороз і прот. К. Янушівський перейшли до “Живої Церкви”. Після дискусії відбулося голосования щодо обрання голови ВПЦР. Після підрахунку голосів виявилося, що М. Мороза не переобрали на посаду голови ВПЦР (“за” - 43, “проти” - 73, “утрима лись” - 21).
1 Протодиякон Василь Потієнко, голова ВПЦР у 1924-1926 рр., був заарештований в лютому 1927 р. в Харкові в звязку з ліквідацією карними органами т. зв. “мужицькою партією”, учасники якої листувалися з діячами УАПЦ з церковних питань. Його протри мали недовго у в’язниці і відправили в адмінвисилку.
1 Нарада 1-3 вересня 1926 р. була зібрана з метою унормування стосунків між владою та УАПЦ. Із членів цієї наради було утворено Всеукраїнську Комісію (ВУК) по “унормованню життя УАПЦ”. Ця комісія отримала дозвіл на скликання Великих Покрівських Зборів в жовтні 1926 р. На цих Зборах було обрано склад Президії ВПЦР на чолі з єп. о. Петром Ромодановим, яка проголосила новий курс у стосунках між владою і УАПЦ. Одночасно із звільненням митрополита Василя Липківського за поданням цієї комісії, її було поставлено до відома щодо необхідності позбавитись митрополита Василя задля подальшого існування УАПЦ на майбутньому Соборі УАПЦ.
1 Єпископ Луганський Юрій Прокопович приєднався до УАПЦ в сані єпископа у 1926 р. з Російської православної церкви, але пробув недовго і відійшов.
20 Хомжа згадується Іваном Власовським як “невідомо ким висвячений” єпископ для Діяльно-Христової Церкви, служив на Зінов’євщині (Єлізаветградщини). Див. докл.:
Власовський І. Нарис іст орії У країнської П равославної Церкви: В 4 т. - Ню-Иорк, Бавнд Брук: Друкарня УПЦ в США, 1977. Репринтне видання. К., 1998 - І IV (XX ст.). Ч. 1. - С. 190.
2 О ренбурзька округа УАПЦ була приєднана єпископом Обновленської церкви Андрієм Соседовим, який керував Оренбурзькою (Чкаловською) обновленською єпар хією у 1924-1925 рр. і сам пропонував співпрацювати на Оренбуржчині керівництву УАПЦ. За дорученням ВПЦР і митрополита Василя Липківського прот. Харитон Гов’ядовський у 1926 р. їздив до Оренбургу для налагодження зв’язків і влаштування осередку УАПЦ в Оренбурзькій області, але суттєвих наслідків ця акція не мала.
22 Андрій Соседов - архиєпископ Оренбурзький. Був висвячений на священика в РПЦ до революції 1917 р. В сані протоієрея ухилився в обновленський розкол. У 1923 р.
відбулась його хіротонія на архиєпископа Оренбурзького. Пізніше зрікся священства вза галі, працював на залізниці.
2 “Церква й Життя” - часопис УАПЦ, видання якого довго домагалася ВПЦР, але не отримувала дозволу від влади. На головних редакторів церковних часописів НКВС вима гало призначати тільки “певних фізичних осіб, яким довіряє радянська влада”, як вказано в листі зав. відділом по відокремленню церкви від держави І. Сухоплюєва до Управління у справах друку від 27 січня 1923 р. Вийшло друком тільки 8 чисел у 1927-1928 рр. цього журналу невеликим форматом. В архіві збереглись у великій кількості редакційні матер іали часопису за 1926-1928 рр. В часописі публікувались біжучі відозви ВПЦР, постано ви Великих Зборів, статті, фотографії, повідомлення. Згодом, на еміграції, УАПЦ (Соборноправна) в США відродила цей часопис, зберігши зовнішній видавничий ди зайн. Виданням часопису в м. Чікаго займалось Українське Православне Братство ім. митрополита Василя Липківського у 1950-1970 рр.
24 13 лютого 1926 р. ВПЦР надіслала Царгородському Патріархові Василію III “Ме морандум”, в якому висловила протест проти “антиканонічних, антицерковних, ворожих і дуже шкідливих для православного українського народу вчинків”, проголосивши нада ний Православній церкви в Польщі “Томос” від 13 листопада 1924 р. “нікчемним”. ВПЦР наголошувала на визнанні чинності тільки тієї автокефалії, яку було проголошено на І Всеукраїнському Соборі УАПЦ 1921 р., оскільки вважала, що “український народ буде єднатись тільки під прапором тієї автокефалії*”, яку було проголошено в Києві. ВПЦР висловлювала також вимогу, щоб всі православні українці в Польщі єднались тільки під зверхністю Київської УАПЦ.
25 Йдеться про те, що фактично діячами УАПЦ визнавались 10 років існування цієї Церкви з 1917 по 1927 рр., оскільки вони включали до періоду її існування і роки церковно-визвольного руху за утворення УАПЦ, хоча формально інституалізація цієї церкви відбулася на І Всеукраїнському Соборі УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р.
26 Тут йдеться про період з 1917 по 1921 рр. Фактично діячами УАПЦ визнавались 10 років існування цієї Церкви з 1917 по 1927 рр., оскільки вони включали до періоду її існування і роки церковно-визвольного руху за утворення УАПЦ, хоча формально інституалізація цієї церкви відбулася на І Всеукраїнському Православному Церковному Со борі УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р.
2 Товариство українських поступовців (ТУП) - таємна політична і громадська організація, яку було засновано у вересні 1908 р. С. Єфремовим. Постала з ініціативи членів колишньої Демократично-радикальної партії для координації українського руху, координувала близько 60 громад в Україні, 2 - у Санкт-Петербурзі, 1 - у Москві. До складу ТУП увійшли М. Грушевський, А. В ’язлов, В. Прокопович, А. Ніковський, Є. Чикаленко та ін. С. Єфремов з 1909 р. був секретарем Ради ТУП. Програмними вимогами ТУП були українізація школи, церкви, діловодства громадських організацій. В політичній площині висувалися вимоги автономії України в складі Російської держави, принцип конституційного парламентаризму. Члени ТУП були засновниками Центральної Ради в березні 1917 р., після чого товриство було перетворене у Союз українських автономістівфедералістів, з червня 1917 р. - в Українську партію соціалістів-федералістів.
2 Мається на увазі діяльність першої тимчасової ВПЦР, яка утворилась в листопаді 1917 р. з числа членів Братства “Воскресіння Христового”. Група українців, до якої увій шли архієп. Олексій (Дородніцин) (голова), київські священики Василь Липківський, Нестор Шараївський, Петро Тарнавський, Сергій Филипенко, військові священики Олександр Маричів, Хоменко, Маринич, диякон Олександр Дурдуківський утворили Брат ство “Воскресіння Христового”, установчі збори якого відбулись 6 листопада 1917 р.
Братство бажало відділити церкву в Україні від Російської, вислати з Київа митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського) та єп. Чигиринського Никодима (Кроткова) як “консервативно налаштованих” ієрархів, утворити тимчасовий церковний уряд замісць Київської духовної консисторії.
2 Питання про скликання Всеукраїнського Собору обговорювалось на церковних з’їздах, що відбулись в єпархіальних центрах України і виступили з ідеями реформування церкви в національному руслі весною-лютом 1917 р. На порядку денному стояли вимо ги провести радикальні реформи в усіх сферах церковного життя (статус, устрій, духовна освіта, матеріальне забезпечення духовенства), питання про автономію та автокефалію церкви, її українізацію. Відбулись Київський єпархіальний з ’їзд (12-18 травня 1917 р.), Полтавський єпархіальний з ’їзд духовенства і мирян 3-6 травня 1917 р., 2 з ’їзди в Чернігівській єпархії (1-ий 30 квітня - 5 травня, 2-ий 9-11 серпня 1917 р.), Херсоно-Одеський надзвичайний єпархіальний з ’їзд 19-26 квітня 1917 р., Катеринославський екстренний з ’їзд духовенства і мирян 10-17 травня 1918 р. та ін.
30 Димитрій (Максим Андрійович Вербицький, 1 8 6 9 -1 9 3 2 )- єпископ Уманський.
Народився в с. Броварки Полтавської губ. У 1899 р. закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослів’я. Овдовівши, прийняв чернецтво у 1906 р. У 1903-1920 рр. доглядач Києво-Софійського духовного училища. З 1910 р. - настоятель Київського СвятоМиколаївського монастиря. В тому ж році хіротонований во єп. Уманського, вікарія Київсь кої єпархії. З 1921 р. - єп. Білоцерківський і Сквирський, з 1924 р. - знову єп. Уманський.
4 квітня 1923 р. - заарештований. Після слідства засланий до м. їжма Зирянського краю на 2 роки. Помер у Києві 1 лютого 1932 р.
3 Тихон (Василій Іванович Бєлавін, 1 8 6 5 -1 9 2 5 )- Св. Патріарх Московський і всієї Росії, обраний на Помісному Соборі РПЦ 18 листопада 1917 р. Народився 1 лютого 1865 р. у м. Торопці Псковської губ. У 1888 р. закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію, а 1991 р. прийняв чернечий постриг з ім’ям Тихона на честь Тихона Задонського. 1898 р. хіротонований во єп. Люблінського, вікарія Варшавської єпархії. В цьому ж році відправлений до Америки для влаштування православних єпархій у США та Канаді на Алеутсько-Аляскинську кафедру. З 1914 р. - єп. Віленський. Помер 7 квітня 1925 р. У 1989 р. канонізований Російською православною церквою.
3 25 листопада 1917р. Всеросійський Церковний Собор в Москві постановив відря дити до Києва делегацію в складі митр. Кавказського Платона (Рождественського), проф.
С. Котляревського і кн. Г.М Трубецького для ознайомлення з церковною ситуацією в Україні. Діяльність ВПЦР занепокоїла київські консервативні православні кола і вони ви рішили її діяльність винести на осуд Св. Патріарха Московського і всієї Росії Тихона (Бєлавіна) та Всеросійського Помісного Церковного Собору (28 серпня 1917 р. - 7 вересня 1918 р.), проте цього зробити не встигли, бо отримали благословення на скликання 28 груд ня 1918 р. Всеукраїнського Православного Церковного Собору в м. Києві.
3 Хрещення Руси відбулось у X столітті з встановленням її зв’язку з Константино польським патріаршим престолом. Православна церква на українських землях, незважа ючи на те, що в різні часи вони входили до різних держав, знаходилась в юрисдикції Константинопольського патріархату до 1686 р.
«