WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 | 3 |

«ЗмIст Передмова Походження села Життя «за Польщі» Війна Відбудова Визнане неперспективним Незалежність Сьогодення Боже світло Післямова Література і джерела 4 Не забуте Богом село ...»

-- [ Страница 1 ] --

ЗмIст

Передмова

Походження села

Життя «за Польщі»

Війна

Відбудова

Визнане неперспективним

Незалежність

Сьогодення

Боже світло

Післямова

Література і джерела

4 Не забуте Богом село

Фрагмент карти Турійського району.

Передмова

Б ув час, коли я подорожував Турійським районом, відвідуючи

сільські школи, в яких проводив лекції, щоб допомогти молоді не потрапити у пастку алкогольної, тютюнової чи якоїсь іншої залежності. Одного разу я задав школярам питання: «Ким ви мрієте стати?» і був вражений відповідями, які почув.

Більшість із них сказали, що не мріють ні про що, бо тепер для села немає ніякої перспективи, а якщо і є думки про майбутнє, то тільки такі: як би скоріше вибратися з цього села...

Хоча я виріс у місті й розумію, що під небом є місце і для міста, і для села, але після таких відповідей молодого покоління зрозумів: село приречене на вимирання. З тих пір я почав шукати можливості хоч якось підбадьорити сільське населення для життя і праці там, де їм дає Господь.

Пройшло трохи часу і я познайомився з жителями одного маленького села Волиця. На перший погляд, його навіть важко назвати селом – якийсь хутір. Там немає ні сільради, ні школи, ні церкви, а колишня ферма повністю занедбана. Споглядаючи ці сумні картини, згадав вислів «Богом забуте село». Але у цьому селі було щось особливе, що приваблювало мене.

Чимось значним допомогти жителям я не міг, бо ніколи по-справжньому не господарював. А спроби допомогти комусь на полі з картоплею чи відпасти корів скоріше викликали у людей посмішку. Та згодом зрозумів, що хочу спробувати написати книгу про це село, його історію і сьогодення.

Збір матеріалу і дослідження минулого принесли мені неабияке задоволення. І я вірю, що цей скромний твір принесе радість і надію в кожну домівку села. А також думаю, що важливі уроки минулого допоможуть молодому сільському, а також і міському поколінням будувати своє життя згідно з 6 Не забуте Богом село вічними цінностями, а не просто керуватися бажанням матеріального збагачення.

Хочеться, щоб помилки, яких допустилося людство в минулі часи, застерігали нас і спонукали проаналізувати своє життя. І подумати: що історики напишуть про нас і що буде написано безпосередньо про кожну людину після того, як наше коротке перебування на цій землі стане історією?

Отож, прийміть цей історико-краєзнавчий нарис не просто як збірку якихось давно забутих фактів, а як щире заохочення до гарного життя, для якого ми й були створені.

Також хочу висловити щиру подяку людям, завдяки яким ця книга побачила світ. Найперше подяка усім жителям села, які тепло приймали мене у своїх домівках, ділилися розповідями і фотокартками. Їх імена я згадую в книзі. Голові Клюської сільської ради Ростиславу Васильовичу Калінчаку за підтримку і наданий доступ до архівних документів. Працівникам редакції районної газети «Народне Слово» за допомогу в корекції тексту і за підбадьорення в роботі над книгою. Олександру і Наталії Коптєвим за поради з історії. Леоніду Бандурі і Роману Бричуку за поради щодо верстки книги. Тетяні Денисюк за кінцеву корекцію тексту і Миколі Пирожко за його цінні поради. Також моїй дружині Юлії та усім друзям, які разом переживали за видання книги і підбадьорювали, коли у мене часом опускалися руки.

І особлива подяка Волинському обласному благодійному фонду «Переображення» за кошти для видання книги.

Походження села

–  –  –

С тарожили говорять, що назва села Волиця або Вілька походить від слова «воля». Приблизно на початку 19 століття у клюського пана служив козачком хлопчина Тарас із Полісся. За добру службу пан дав йому волю, одружив з дівчиною Уляною і поселив на землях, де нині знаходиться сучасна Волиця. Ще одна із версій розповідає, що на цій території раніше росли вільхи і це також вплинуло на назву села.

Прізвище Тараса невідоме, але, оскільки він був родом із Полісся, то його почали називати Поліщук. Так від Тараса почався рід Поліщуків, які ще й донині проживають у Волиці та далеко за її межами. У Тараса було три сини: Каленик, Тимофій і Дмитрій. Одного із синів Тимофія звали Пилипом, 1872 р.н., про якого відомо, що він служив у царській армії. Його могила ще збереглася на сільському кладовищі. У Пилипа 1900 року народився син Семен, якого багато жителів ще добре пам'ятають. Від його дітей Валентини та Бориса я й почув цю історію.

Звичайно, вклад Тараса Поліщука в історію зародження і зростання Волиці є значним. До кінця невідомо: тільки сім'я Тараса оселилася на території Вільки, чи до них приєдналися ще сім'ї. Також можна припустити, що там уже був колись населений пункт під назвою Вілька, бо в книгах можна знайти згадки про село до XIX століття. Так, історик Зіновій Ярмолюк, описуючи історію Турійська, наводить такі історичні відомості:

«Від князів Любомирських Турійськ перейшов у володіння дворянина Януша Стадницького, воєводи Волинського. В акті від 3 грудня 1703 року він іменується «дідичем Турійська і його володарем». Волость Турійська в той час складалася із таких сіл: Бобли, Гаруша, Залісці, Вілька Клюська, Обенижі».

–  –  –

Можна побачити Вільку Клюську й на карті в книзі «Торгівля на Україні: XIV – середина XVII століття». На карті, датованій 1867 роком, Вілька зображена як досить великий населений пункт.

Фрагмент карти, 1867 рік.

В історичних документах село називається по-різному:

Вілька, Вулька, Воля, Волька. Завжди, коли згадується село, до назви Вілька додають Клюська, бо належала до с. Клюськ. У радянські післявоєнні роки назву села почали писати у всіх документах і картах як Волиця.

Села з назвою Вілька або Волиця досить часто зустрічаються на території України. Ще з давніх давен наші предки цінували волю і так називали села, хутори і містечка, шануючи її і бажаючи таким чином увіковічнити важливу цінність – свободу.

10 Не забуте Богом село

Життя «за ПольщI»

К оли в казках автори хочуть розповісти про часи давні і забуті, то вживають вислів «за царя Гороха». А коли сучасне молоде покоління, слухаючи розповіді своїх дідусів і бабусь, чує вислів «за Польщі», то багато хто в серці своєму реагує на ці розповіді, як на казку. Проте це вже не такі й давні часи, і не зовсім забуті, бо ще живуть очевидці тих подій, які можуть розповісти про тодішнє життя з власного досвіду. Проживають такі люди й у селі Волиця. Ось про що вони розповіли.

Будинок у селі, покритий соломою.

Жилось непогано, головне – не голодували. Були і багатші, і бідніші. Багатші – це ті, які мали багато землі та господарства, дехто навіть мав деякі механізовані засоби. На початку ХХ століття в селі нараховувалося 37 дворів і 260 жителів. Розташовувалися будинки в основному так, як і зараз,

Життя «за Польщі»

однією вулицею. Були також хутори навколо села, такі як Поструга, Березина та інші. Діти ходили до польської школи з чотирьох класів. Школа була у Клюську, а згодом у Гаруші. Ще раніше до школи ходили аж у Ружин. Не всі мали змогу навчатися, дехто закінчував усього один чи два класи, а то і взагалі залишався безграмотним. У селі були два млини: один – вітряний, який знаходився на дорозі до Клюська, і один водяний – на річці Турія.

Фрагмент польської карти, 1925 рік.

До церкви ходили у Клюськ. Кожна сім'я жила з власного господарства і хотіли чи не хотіли, але всі були зобов'язані платити податки. Анастасія Поліщук, 1925 року народження, розповіла випадок, який трапився у її сім'ї. Батько, щоб заплатити податок, був змушений продати коня. Але оскільки старостою в селі був його рідний брат Василь Новосад, то попросив у нього ці гроші на вечір з думкою, що піде до мужиків і, граючи у карти, зможе хоч щось повернути у сім'ю. Так і зробив, правда, 12 Не забуте Богом село таємно, не порадившись із жінкою. Та замість виграшу вийшло так, що він програв усі гроші. І коли вся ця афера вийшла на поверхню, то руху було і в сім'ї, і в селі.

Учні польської школи, 30-ті роки.

Розповіді старших людей та інші історичні джерела свідчать про високий моральний рівень життя людей того часу і це по-особливому вражає. Крадіїв було мало, а якщо таке й траплялося, то поліція на це швидко реагувала. Хоча відчувався утиск всього українського, проте, простому селянину, який не намагався організувати революцію, ніхто не забороняв розмовляти українською мовою і відвідувати українську церкву. Влада також забороняла гнати самогонку і вирощувати тютюн. П'яниць у селі було мало. Кажуть, на сільському весіллі, вистачало однієї чи двох пляшок горілки, а чарочки були такі, як наперстки. Крім того, у молоді виховувалося глибоке почуття поваги до старших.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Збиралися на вечорниці молодші разом із старшими. Згадують, що навіть був духовий оркестр.

Війна

–  –  –

с ело Вілька Клюська 1939 року разом із усією Західною Україною було приєднане до Радянського Союзу. Загалом людьми це сприйнялося добре, адже Україна знову була єдиною державою разом із східною частиною. Крім того, радянська влада обіцяла селянам «світле майбутнє». В селі утворився перший колгосп. Головою цього колгоспу став Іван Романюк, житель села, який ще за польського уряду підтримував зв'язок із радянською владою. Не довго судилося новій владі господарювати, влітку 1941 року розпочалася Друга світова війна.

Про початок війни сповістили німецькі літаки, які летіли над селом. Німецькі солдати вперше з'явились у селі на мотоциклах. Приїхали, оглянули, що тут все тихо, розвернулись і поїхали далі. Село було мирне і не чинило ніякого опору. Під час німецької окупації кілька молодих людей були забрані на трудові роботи: Микола Степанович Поліщук, Андрій Левкович Дячук, Віра Новак. Дехто згадує, як німці приходили і забирали кури, яйця чи щось інше, що їм було необхідне.

Але в основному під час війни жителі цього села натерпілися не від німецьких завойовників. Микола Антонович Поліщук, 1938 р.н., згадує, як із сім'єю втікали від поляків. На хутір Засмики, де проживали поляки, воїни УПА зробили збройний напад. А ті, щоб відомстити, незабаром просто пішли у найближчі села і чинили лихо тим, хто попадався їм під руки.

Коли у Вільці дізналися, що йдуть поляки, то всі почали громадити на вози з кіньми свої основні пожитки і втікати до Турійська. Микола Антонович розповів, як, ще будучи маленьким хлопцем, їхав на возі з батьком, а над головою свистіли кулі. Потім їх віз десь застряг у болоті, кінь не міг витягнути, тоді батько взяв менших на руки і давай втікати пішки. До вечора вони дізналися, що їхня хата і хлів повністю 14 Не забуте Богом село згоріли. Поляки попалили тоді багато осель, пограбували майно і багатьох убили. Відомо, що одну сім'ю покололи у їхній же хаті, а якогось чоловіка, який заховався у льосі, витягли і закатували, виколовши йому очі і відрізавши язика.

Не тільки поляки наробили такої біди, дехто розповідає, що приходили грабувати село і якісь мадьяри. Однак найбільш прикро, що часто й українці чинили зло своїм ближнім. Якщо хтось підтримував одну з ворогуючих сторін, а потім приходили інші, то з цією людиною жорстоко розправлялися. Ніна Михайлівна Клімович, 1928 р.н., розповіла, як Івана Романюка, першого голову колгоспу у селі жорстоко вбили свої ж українці з села Радовичі, які були вороже настроєні проти радянської влади. Вбили не тільки його самого, але й жінку, дітей, матір...

Таким чином, можна зробити висновок, що хоч основні бойові дії початку війни відбувалися далеко від села, проте, в серцях людей жили ненависть, злоба і жага помсти, які в підсумку дійшли до таких ось жорстоких розправ над мирними жителями.

17 березня 1944 року у село ввійшли радянські війська. Саме цю дату вважають датою визволення села від фашистських окупантів. Літом 1944 року радянсько-німецький фронт проходив по річці Турія. В селі Селець розмістилися німецькі війська, а через річку, у Вільці – радянські солдати влаштували оборону.

До початку бойових дій всіх евакуювали. Будинки, які ще до тої пори були цілі, розібрали на бліндажі. Через село Радянські солдати.

Війна

проходило три лінії окопів. Перша – за селом у напрямку до річки, друга – безпосередньо у селі і третя – за селом у напрямку Клюська. Вся територія до річки була замінована. В садках стояли танки, гармати, ракетні установки. Важко уявити, але маленьке волинське село перетворилось у жорстоке поле бою.

Скільки людей загинуло? Скільки поранених? Точних даних про це немає, але відомо, що пролилося багато людської крові.

Місцевих жителів у цей час евакуація розкидала по всій Волині. Хтось опинився у Володимир-Волинському районі, а хтось – аж у Маневицькому. Жили, де доведеться, харчувалися, хто чим зможе. Чоловіків з села одразу ж добровільно-примусово мобілізували у ряди радянської армії. З тих, хто пішов на фронт, багато не повернулося. Хтось загинув і похований далеко від рідного села, а хтось, як написано в Книзі пам'яті, пропав безвісти.

Фронтові друзі. Федис Поліщук (справа).

16 Не забуте Богом село Після того, як бойові дії просунулися далі, на захід, жителі села почали повертатись у рідні краї. Які ж були почуття у тих, хто, наближаючись до села, не міг його впізнати. Абсолютно все було розбомблене і перерите. Постало питання: де жити?

Почали розбирати бліндажі, зносити бруси, які використовувалися для вимощування доріг, і майструвати землянки.

Для цього викопували ями, які всередині обкладали брусами чи дошками, зверху також накривали брусами, на які для утеплення насипали шар землі. Варто відмітити, що всю цю роботу в основному виконували жінки, діти чи дідусі, адже більшість чоловіків забрали на фронт. Навколо села земля була вкрита безліччю ям від розривів снарядів. Навесні вони наповнювалися водою, діти купалися в них, а жінки прали білизну. Ось у таких умовах сім'ї виживали перші післявоєнні роки.

Йшли роки, офіційно війна вже була закінчена, одначе, на території села ще часто можна було чути вибухи. То худоба підривалася на мінах, залишених після війни, а хлопчаки, часто знаходячи патрони чи якісь інші бойові знаряддя, необдумано кидали їх у вогонь, бажаючи створити такий собі феєрверк.

Сумно, але були нещасні випадки. Старші люди розповіли, як два підлітки знайшли ручну гранату «лимонку» і один жартома кинув у другого, а вона розірвалася. Подейкують, що багато боєприпасів так і не знешкодили, а просто глибоко закопали десь на городі чи за хлівом. Не виключено, що в майбутньому, коли хтось захоче викопати нового льоха чи пробурити свердловину на воду, може натрапити на такий сховок.

Відбудова

–  –  –



Pages:   || 2 | 3 |
 
Похожие работы:

«НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ НАУКОВА БІБЛІОТЕКА Вчені Національної академії наук України Сергій Борисович Кримський Біобібліографічний покажчик (до 80-ліття від дня народження) Київ – 2010 УДК 01:1 ББК 91.9:87 (Кримський) К 5 Кримський Сергій Борисович К 58 Біобібліогр. покажч. / укладач О.Є.Лукащук, Л.В.Мелішкевич; авт. вступ. ст. П.Ф.Йолон. – К., 2010. – 36 с. – ( Сер.: “Вчені НАН України”), друге видання, доповнене. У цьому покажчику...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія книгознавство. 2008. Вип. 3. С. 45 – 64 Ser. Bibliology. 2008. Is. 3. P. 45 – 64 УДК 271.4-9-36(476+477) “17” КНИЖКОВА СПАДЩИНА ІГНАТІЯ КУЛЬЧИНСЬКОГО Аляксандр СУША Національна бібліотека Білорусі, просп. Незалежнасці, 174 -15, Мінськ, 220141, Білорусь, тел. +375 17 2932783, ел. пошта: alezz@tut.by У статті аналізуються видання Ігнатія Кульчинського (1707–1747), одного з перших церковних істориків Білорусі та України. Розглядаються поліграфічні,...»

«ISSN 2072-1692. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2011. № 47 УДК 141.7:115.4 В.О. СКВОРЕЦЬ Запорізький національний університет СОЦІАЛЬНИЙ ПРОГРЕС ЯК СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА Соціальний прогрес виступає тим феноменом, який безпосередньо впливає на історичний розвиток і долю будь-якого народу. Всі концепції суспільного розвитку дотикаються до проблеми соціального прогресу, відображаючи потреби та інтереси певних суспільно-політичних сил, їхнє бачення шляхів розвитку суспільства. Феномен соціального...»

«наївно, зазначаючи, що поруч із загальним «занепадом» народної творчості та відсутністю державної централізації України в масі простих українців начебто ослаб народний дух, прагнення нації до певної історичної мети. Отже, виходить, що постать Мазепи оминається передусім тому, що його політичні ідеали були народові незрозумілі, як це і видно з Кулішевої характеристики цього діяча, котра не увійшла до друкованого видання «Записок». Таку думку Куліш висловлював і тоді, коли пояснював причини...»

«Вступ 1 НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса КУЛЬТУРА ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД За загальною редакцією доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала Київ – 2013 Культура історичної пам’яті: європейський та український досвід УДК 323.2 (477) ББК 66.3 (4 Укр) Ш 2 Рекомендовано до друку вченою радою Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України (протокол № 7 від...»

«УДК 34(091)(049.32) А. О. Ткаченко, канд. юрид. наук, канд. іст. наук, доцент, завідувач кафедри державно-правових дисциплін ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України” ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС І ЗАКОНОДАВЧА ТЕХНІКА ЯК ПРЕДМЕТ ІСТОРИКО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Іванова А. Ю. Законодавчий процес і законодавча техніка в період Центральної Ради, Гетьманату П. П. Скоропадського та Директорії / А. Ю. Іванова. – К. : Науково-виробниче підприємство “Видавництво “Наукова думка” НАН...»

«Зміст Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Інститут історії України НАН України Київський національний університет імені Тараса Шевченка Національний університет «Києво-Могилянська академія»Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947) Матеріали Міжнародної наукової конференції Київ, 20–21 листопада 2013 р. Київ–2013 Зміст Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921– 1923,...»

«Ш К І В Є Ш І Я Й Ц ІО Ш Ь Н И Й ІІІВЕРСКШ імені 1.І.КШ НІ Ш АРКІВСЬКИИ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ЗБІРНИК Міністерство освіти та науки України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна ХАРКІВСЬКИЙ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ЗБІРНИК (Випускні 2 Харків 2013 УДК 930 ББК 63.3я5 X 2 Затверджено до друку рішенням Вченої ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (протокол № 8 від 27. Об. 2013 ) Редакційна колегія: д-р іст. наук, проф. Посохов С. І. (головний редактор); д-р іст....»

«НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П.ДРАГОМАНОВА ДУБЯГА Світлана Миколаївна УДК 371.134:373.3.314.6 ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Київ – 2008 Дисертацією є рукопис. Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України. кандидат педагогічних наук,...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕН М. П. ДРАГОМАНОВА ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ДИТИНИ МОСКОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЛОРУСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МАКСИМА ТАНКА ВІЛЬНЮСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Програма IV Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасне дошкілля: реалії та перспективи» 20 жовтня 2011 р. Київ-2011 СКЛАД ОРГКОМІТЕТУ: Андрущенко ректор...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»