«С. Г. ЗАСКАЛЄТА ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ МОНОГРАФІЯ За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента ...»
Розділ 1. Передумови дослідження проблеми професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах європейського союзу Розглядаючи питання соціально-економічних передумов розвитку системи професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах ЄС, ми звернули увагу на періодизацію етапів розвитку європейської інтеграції В. В. Копійка та Т. І. Шинкаренко [152], які дали послідовну характеристику основних етапів становлення економічного, валютно-фінансового, політико-правового і соціального простору. Вони виділяють такі етапи європейської інтеграції [152, с. 8–9]:
1951–1957 – початок європейської інтеграції.
1958–1969 – перехідний період європейської інтеграції.
1969–1973 – перше розширення європейського співтовариства. Пошуки шляхів поглиблення європейської інтеграції.
1973–1984 – вплив світової економічної кризи на розвиток європейських співтовариств.
1986–1992 – активізація європейських інтеграційних процесів.
90-ті роки – початок ХХІ ст. – новий етап розвитку ЄС.
Частка ЄС в сукупному валовому міжнародному продукті (ВМП) становить близько 30%.
У розвитку Європейського інтеграційного процесу дослідники виділяють декілька етапів, а саме [152]:
Хвиля політичних криз у Європі (до 1950 рр.) 1950–1952 рр. Під впливом досягнень Європейського співтовариства з вугілля та сталі (ЄСВС) у рамках Ради Європи і Європейської організації економічного співробітництва (ЄОЕС) було опрацьовано три проекти нових секторальних об’єднань. Серед них – Вище сільськогосподарське управління – «зелене об’єднання», націлене на ліквідацію митних бар’єрів, організацію виробництва й ринків, зниження цін тощо.
Перехідний період Європейської інтеграції 1958–1969 рр.
Підписання Римського договору 1957 р., згідно з яким найважливішими напрямками європейського будівництва протягом перехідного періоду були: формування Митного союзу, проведення спільної торгової політики щодо ЗАСКАЛЄТА С. Г. Тенденції професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах Європейського Союзу третіх країн та спільної сільськогосподарської політики (ССП).
Вільне пересування працівників. Свобода підприємництва і визнання дипломів. Водночас з утворенням Митного союзу була досягнута лібералізація пересуванню працівників, що створило фундамент для формування спільного ринку праці. Вільне пересування передбачало працевлаштування, оплату та інші умови праці і найму (стаття 48 Договору про ЄЕС) [168]. Створення спільного ринку праці сприяло гармонізації пропозиції робочої сили і попиту на неї в межах Співтовариства, що дозволило підвищити ефективність його економічної політики і поліпшити умови життя громадян країн-членів ЄС.
Розвиток співробітництва між країнами – членами Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС), заснованого в 1952 р., згідно з Паризьким договором, визначився підписанням Римських договорів [152]. У 1958 році була досягнута лібералізація пересування працівників, що створило фундамент для формування спільного ринку праці. Політика зайнятості сприяла географічній і професійній мобільності працівників, що призвело в середині 70-х років до початку роботи у сфері порівняння і визнання дипломів [152].
Великий поштовх для розвитку системи професійної підготовки фахівців аграрної галузі мало втілення в життя Спільної сільськогосподарської політики (ССП) (Common Agricultural Policy, CAP) [321]. Головні завдання ССП – забезпечити фермерам прийнятний рівень життя, а споживачам – якісні харчові продукти за справедливими цінами, зокрема шляхом організації спільного ринку сільгосппродукції та застосування принципів єдиних цін, фінансової солідарності та переваги Спільноти [321].
Створення ССП проголошено в Римському договорі. Головна початкова мета (зумовлена, зокрема, післявоєнними нестатками) – самозабезпечення харчовими продуктами, досягалась шляхом субсидій виробникам за вироблену продукцію, системи гарантованих цін і інтервенційних заходів [321].
Розділ 1. Передумови дослідження проблеми професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах європейського союзу Спроби змінити систему і обмежити витрати на ССП робилися регулярно. Радикальна реформа почалася тільки на початку 2000-х рр. Суттєвим стимулом для неї послужили вступ до ЄС десяти нових членів і подальша лібералізація світової торгівлі в рамках СОТ. Головні засади реформування ССП закладені в «Програмі 2000», де йдеться про обмеження витрат і зміщення акцентів на безпеку харчових продуктів, розвиток села та збереження довкілля. На заміну дотацій на виробництво поступово запроваджують прямі виплати фермерам, як форму допомоги і засіб заохочення сільгоспвиробників дотримуватись харчових та екологічних норм. У 1992 р. «Спільна Сільськогосподарська Політика» (ССП) реформована з метою [321]:
а) включення у сільськогосподарську діяльність аспектів, які стосуються збереження навколишнього середовища;
б) забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
в) збільшення виробництва продукції сільського господарства і підвищення її якість за умов збереження навколишнього середовища сільським населенням.
У рамках цієї програми були здійснені певні заходи з метою запобігання нанесення шкоди навколишньому середовищу і природним ресурсам від сільськогосподарського виробництва. Особливе увага приділяється адаптації методів сільськогосподарського виробництва: організації боротьби зі шкідниками, що відповідала б вимогам захисту навколишнього середовища і підтримки села (Єврокомісія, 1997: САР і навколишнє середовище).
Разом із підтримкою сільського господарства, враховуються й досягнення фермерів, які є важливим елементом розвитку цієї галузі [321].
Таким чином, враховуючи нові вимоги до продукції сільського господарства та вплив фермерства на навколишнє середовище, перед урядами країн ЄС постала необхідність в удосконаленні професійній підготовці фахівців, здатних здійснювати свою діяльність у нових реаліях.
ЗАСКАЛЄТА С. Г. Тенденції професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах Європейського Союзу Сьогодні професійна підготовка фахівців аграрної галузі є не тільки засобом отримання знань і навичок цієї наукової галузі, але й сприяє розумінню важливості збереження навколишнього середовища. Нова філософія освіти і навчання ставить за мету розуміння важливості навколишнього середовища разом із розвитком кожної особистості. Особлива характеристика навчання в області навколишнього середовища вимагає нових стратегій, якщо вони включені у стандартний (типовий) навчальний процес. Ці характеристики не повинні обмежуватись розподілом у межах теми навколишнього середовища, а включаються також у природничі і соціальні науки.
Очевидно, що це має вплинути на методи навчання, організацію освітніх закладів, та навчання упродовж життя для сільського населення, а також на освіту та професійну підготовку всіх груп, які до неї залучаються.
Євросоюз впроваджує регуляторну політику, контроль та сертифікацію сільськогосподарських продуктів, які вироблені із застосуванням органічних методів (Статут Євросоюзу 2092/91, 2078/92 ) [321].
Сільське населення, особливо фермери, відіграють вирішальну роль у захисті навколишнього середовища (вони формують ландшафт та виробляють продукти харчування). У результаті цього, особливого значення набувають знання, ставлення і поведінка щодо навколишнього середовища, які суттєво впливають на господарську діяльність сільського населення. Таким чином актуалізується питання професійної підготовки фахівців агарної галузі.
Розширення Євросоюзу, реформи ССП, упровадження інновацій і нових технології, вирощування і виробництво сертифікованих органічних продуктів можуть підвищити конкурентоспроможність на міжнародному ринку європейських продуктів сільського господарства. Крім того, подальше розширення площі земель сільськогосподарського призначення для екологічно чистих продуктів, можуть покращити інтегрований розвиток сільської місцевості та сприяти захисту навколишнього середовища [472].
Розділ 1. Передумови дослідження проблеми професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах європейського союзу Як зазначають фахівці аграрної галузі, не можна ототожнювати рівень інформованості та знання, необхідні як для професійної підготовки фахівців аграрної галузі (фермерам, інспекторам, агрономам, керівникам, викладачам, продавцям), так і споживачам. Це – основа сучасної професійної підготовки аграріїв, яка має місце в європейських країнах: Німеччині, Греції, Португалії, Іспанії і Голландії [472].
Країни ЄС виробили Європейську політику сільського господарства і зайнятості. Ключовими концепціями цієї політики стали [472]:
масове використанням агрохімії (пестициди та інсектициди), які покращили сорти рослин і породи тварин; удосконалення машин та обладнанням, а також будівництво іригаційних систем; підвищення урожайності рослин і покращення порід тварин призвело до збільшення виробництва сільгосппродуктів. Це явище було названо «зеленою революцією».
зменшення використання агрохімії для захисту навколишнього середовища і підтримки сільськогосподарського розвитку. (Tsoutsoulopoulos, 1999).
Концепція підтримки сільського господарства ґрунтується на урядовій політиці сприяння максимальному збільшенню виробництва продукції сільського господарства. Ці зміни дозволили скоротити кількість трудових ресурсів, задіяних у сільськогосподарській галузі, мали позитивний вплив і скоротили багато ризиків у сільському господарстві, яке вимагає значних витрат, пов’язаних із виснаженням землі, занепадом сімейних ферм, погіршенням житлових умов і умов праці найманих працівників, збільшення собівартості виробництва, дезінтеграції економічних і соціальних умов в сільських громадах.
За останні роки сільське господарство стало також і соціальною проблемою. Причина не тільки в тому, що аграрна галузь стосується соціальних проблем і проблем навколишнього середовища, але також у тому, що воно пропонує інновації і економічно вигідні можливості для фермерів, некваліЗАСКАЛЄТА С. Г. Тенденції професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах Європейського Союзу фікованих працівників, споживачів і тих, хто формує політику в галузі виробництва продуктів харчування [472].
Сучасне сільське господарство, на думку науковців, ставить перед собою три основних завдання: здорове навколишнє середовище, економічний прибуток, економічну і соціальну справедливість [323]. Свій внесок у вирішення цієї проблеми зробили ряд філософів, політиків і практиків [323]. На їхню думку управління людськими ресурсами включає соціальну відповідальність, яка стосується умов праці, житлових умов робітників, ролі сільських громад, здоров’я теперішнього і майбутнього покоління [323]. Управління земельними і природними ресурсами охоплює підтримку і розширення цих життєво важливих ресурсів протягом тривалого періоду.
Під управлінням розуміється бачення системної перспективи [176]. Система розглядається в широкому розумінні як окреме господарство (ферма) як місцева екосистема. Громада впливає на систему ведення сільського господарства як на місцевому, так і на глобальному рівні. Особливе значення приділяється системі, яка дозволяє більш чітко роздивитись наслідки сільськогосподарської практики як людських громад, так і у навколишньому середовищі. Система дає можливість використовувати різні інструменти для того, щоб дослідити взаємозв’язки між фермерством та іншими аспектами впливу на навколишнє середовище.
Система також допомагає розглянути питання професійної підготовки фахівців аграрної галузі і освіти. Для цього необхідно залучити дослідників різних спеціальностей, а також фермерів, фахівців сільського господарства споживачів, політологів. Економіка і особиста зацікавленість впливають на ефективність процесу [323]. Варто зауважити, що досягненню цієї мети в програмі сільського господарства є відповідальність усіх учасників системи, включаючи фермерів, сільськогосподарських робітників, політологів, дослідників, продавців і споживачів. Кожна група відіграє свою роль, вносячи свій особистий вклад в зміцнення сільськогосподарської громади.
58 Розділ 1. Передумови дослідження проблеми професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах європейського союзу Досліджуючи проблему професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах ЄС, заслуговує на увагу концепція органічного фермерства [472]. Органічне ведення сільського господарства – це одна із форм у межах загальної структури сільського господарства. Його основним підходом є створення змішаної форми сільського господарства, наскільки це можливо, у середині закритої системи. Оскільки умови являються індивідуальними, то і сільськогосподарське підприємство можна розглядати як окремий організм. Основний принцип органічного фермерства – використання біотехнологій замість хімії. Це сприяє виробництву продуктів харчування з урахуванням захисту навколишнього середовища і соціальноекономічних факторів. Основною метою органічного сільського господарства є підвищення якості продукції у всіх аспектах сільського господарства і навколишнього середовища [472]. На думку фахівців, органічне сільське господарство значно скорочує використання продуктів із використанням хімічного захисту рослин, а також дозволяє підвищити урожаї і стійкість до хвороб [472]. Органічне сільське господарство залишається вірним загальноприйнятим принципам. Його ведення здійснюються з урахуванням місцевих соціальноекономічних, геокліматичних умов (FAO/FOAM – нарада по проблемах сільського господарства і проблемах харчування у 1998 році ) [382].
Другою перевагою органічного сільського господарства є більш ефективна праця порівняно з традиційним і тому сприяє зайнятості сільського населення, допомагає працевлаштуванню у невеликих фермах, які не можуть витримати інтенсифікацію процесу діяльності, глобальну конкуренцію. Альтернативний аспект органічного ведення сільського господарства – це біодинамічне сільське господарство, що відрізняється від органічного ідеологічної точкою зору [472].
Країни ЄС випрацьовують політику в галузі сільського господарства щодо органічного фермерства і навколишнього середовища. Рада Міністрів сільського господарства і акредиЗАСКАЛЄТА С. Г. Тенденції професійної підготовки фахівців аграрної галузі в країнах Європейського Союзу тації Берлінського саміту встановила параметри Європейської сільськогосподарської політики на період 2000–2006 рр.
Європейське сільське господарство за цей період повинно інтегрувати інфраструктури задля [4]:
а) розвитку сільського господарства;
б) реконструкції сільськогосподарських районів;
в) компетентності Європейського сільського господарства в межах міжнародного навколишнього середовища;
«