WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 28 | 29 || 31 | 32 |   ...   | 47 |

«ЧЕТВЕРТІ ЗАРЕМБІВСЬКІ ЧИТАННЯ Матеріали Четвертих Всеукраїнських Зарембівських наукових читань “Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції”, присвячених 150-річчю від ...»

-- [ Страница 30 ] --

– слідкував за розвоєм мистецтва за границею, що помітно відбилося в його малюнках… Дорогою митрополит дуже хвалив праці Кричевського і казав, що він просто захоплений тим, що бачив і хоче обов’язково при першій можливості перетягнути Кричевського до Львова» [30]. Цей факт дуже характерний для А.Шептицького, який, сам добре розуміючи значимість справжніх мистецьких творінь, завжди висловлював бажання їх підтримувати, зберігати та популяризувати. При цьому, це не обов’язково повинні мали бути виключно творіння відомих і професійних художників. Цінний естетичний зміст митрополит бачив і в зразках народного українського мистецтва, для підтримки розвитку якого, зокрема гуцульського, він приклав багато зусиль [24]. Його сприйняття візантійського образу як беззаперечного естетичного, духовного та морального символу християнської іконографії й християнського світогляду (проблема, яку митрополит часто осмислював у власних публікаціях різноманітного тематичного змісту) уже здавна не піддається сумніву. Музейницька діяльності галицького митрополита виходила із його власних захоплень, пов’язаних із колекціонуванням мистецьких і книжкових шедеврів. Про їх рівень і географію пошуків говорить наступний факт, відомий з опублікованих спогадів А. Шептицького (Львів, 31 липня 1944 р.):

під час Першої світової війни російська армія вивезла зі Львова ряд музейних цінностей (особливо постраждав музей Ставропігійського інституту).

Відразу ж після завершення бойових дій, І.Свенціцького було направлено до Москви та Петрограда з метою відшукання вивезених музейних експонатів і повернення їх до Львова. З ними було повернуто й частину матеріалів з приватного зібрання А.Шептицького (вивезені разом з митрополитом у 1914 р.). Серед згаданих – друки Унівського монастиря, які А.Шептицький перед війною купив у московських антикварів. Окремо згадує митрополит також унівське Учительське Євангеліє, куплене ним у німецьких антикварів [8; 14].

Четверті Зарембівські читання

Його беззаперечну роль в українському мистецькому житті відзначив й австрійський мистецтвознавець доктор Вольфганг Борн, який у 1931 році писав: «При студіюванні проблем східноєвропейського мистецтва я дуже часто натикався на ім’я Митрополита. Він є не лише меценатом для історії мистецтва; він не лише має, як засновник українського національного музею, тривалі заслуги в справі відкриття і збереження старого слов’янськовізантійського малярства – ні, він стоїть також в осередку сучасного мистецького життя» [29]. Кабінет митрополита, за описом Вольфганга Борна: «це немовби малий музей; мистецьку атмосферу цієї кімнати доповнюють стоси книжок, розложені по всіх столах; ці книжки вже хоч би многотою мов, якими вони написані, дають величавий образ різноманітних заінтересувань… Шептицького» [29].

З початком ХХ століття А. Шептицький очолив діяльність по формуванню професійного українського музею, осмислив і практично втілив свої методологічні концепції музейного будівництва, визначив основні критерії та завдання національного музейного життя. Він створив підґрунтя того модерного та раціонального музейництва, яке пізніше (у 1920-х роках) чітко проаналізував учень і протеже митрополита, відомий український музеолог Іларіон Свенціцький. Визначаючи суспільну цінність музею як закладу культури та образу людської семіотичності, він відмітив, що «музеї в нинішньому розумінні, це: або скарбниця творчості людини у зв’язку із всесвітом, або образ частини життя всесвіту. В першому рядові музей служить мистецтву, поглиблення і поширення естетичного смаку. Він веде видця в країну взнеслого, в царство Духа, заохочуючи його не раз, не зважати на сіру буденщину, відпочивати від неї в царині краси, та самому знятися до здійснення пізнаної краси у власному житті. В другому разові музей своїми збірками повчає видця про зовнішню різноманітність життя у світі та про його внутрішню єдність. Уважний видець природного, технічного, промисловоторгівельного і т.п. музеїв пізнає тисячі зв’язків, якими лучиться людина з всесвітом, як його атом, та одночасно бачить силу розуму чоловіка над цією видимою безкінечністю…» [20]. Таким чином музей постає не лише формою збереження й показу експонатів, але й наділяється помітною суспільновиховною динамікою, органічно вписується, як надзвичайно важливий і корисний чинник, у реалії суспільного (етнічного, національного) життя.

Музейницька, меценатська, і науково-методична діяльність Андрея Шептицького розпочалася з перших років ХХ століття. Вже у 1900 році він (як архіпископ) подарував українцям Станіслава велику збірку музейних експонатів, зокрема картин, ікон і стародруків, доля яких на сьогодні невідома [9].

Саме тоді ж формуються і його мистецько-концептуальні засади. В одному з розпоряджень Митрополичого Ординаріату за вересень 1901 року зазначено, що в напрямку релігійного мистецтва (зокрема іконопису) «жодна школа не могла зрівнятися з школою візантійською» [23]. У цьому пастир

<

Четверті Зарембівські читання

ському зверненні, уже як митрополит, А.Шептицький закликає все духовенство вести роботу зі збору пам’яток мистецтв, зокрема ікон, з метою подальшого формування сакрального музею [23]. Разом з тим митрополит закликає до фотофіксації старих (особливо дерев’яних) храмів, щоб зберегти пам’ять про її традиційну автентичність у випадку руйнації чи перебудови.

З перших років ХХ століття у середовищі східногалицької інтелігенції домінував сталий позитивний погляд на проблему створення національного музею. Зокрема, відобразником його був художник І. Труш, який у статті «Потреба українського музейництва» (1905 р.) бачить у засуванні національного музею той важливий смисл, звідки можна було б «черпати духовну силу і відвагу до праці, бо нігди не промовляє так виразно і безпосередньо дух народний, як на сих місцях, нігди не можна бачити стільки документів живучого народного Духа, як в музеях, нігди не пронимає така заохота до творчості, як тут» [23]. Осмислювачем і практичним організатором подібних прагнень й став галицький митрополит.

У ряді своїх виступів А. Шептицький чітко та з науковою обґрунтованістю викладає свої думки щодо значимості візантійського мистецтва, необхідності національних музейних збірок, розкриває своє особисте естетичне усвідомлення. Цей музейно-естетичний зміст особливо проявився у замітках митрополита «З історії і проблем нашої штуки» (виступ на святкуванні створення Національного музею 13 грудня 1913 року та наступного дня опублікований в газеті «Діло»), «Мої спомини про предмет музейних збірок» (опублікований у 1931 році в ювілейному збірнику Національного музею) [29]. Проте вершиною його музейної діяльності було заснування у Львові Церковного (згодом – Національного) музею. Створений він був 1905 року за ініціативою та сприянням митрополита Андрея Шептицького з метою збереження пам’яток давньої української культури. Наприкінці 1908 року він був зареєстрований як наукова фундація. Національний музей у Львові складався з відділів: книгозбірня рукописів і стародруків, архів, історично-культурний, старовинної зброї, золотарства, тканин, ікон, портретів, етнографії, нумізматики та бібліотеки. Музей організовував систематичні виявлення та збір пам’яток у Галичині, зокрема, на Бойківщині, Лемківщині. У ньому зберігалась єдина у Європі збірка друків кирилицею, рідкісні переклади Ф. Скорини, слов’янські друки, рукописи та нумізматичні колекції. У 1939 році музей припинив свою діяльність, а після 1945 року на його базі створено Музей українського мистецтва. Фінансовий, науковометодичний, експозиційно-меценатський вклад митрополита у цей музей є беззаперечно всеохоплюючим й неоціненним. Вся передісторія створення музею, його безпосередня організація та наступна діяльність пов’язана з методичною та матеріальною підтримкою митрополита А.Шептицького.

Уже восени 1904 року Андрей розпочав практичну роботу по збереженню скарбів нашої давнини і здійснив це у формі Церковного Музею. Спершу він

Четверті Зарембівські читання

розташувався у стінах митрополичої резиденції св. Юра, у п’яти кімнатах, перероблених із митрополичої возівні. Організаційну та комплектаційну роботу в цьому музеї виконувала Ольга Бачинська, а з початку 1905 року - доктор Іларіон Свєнціцький. Вже у березні І. Свєнціцький виїхав для вивчення антикварного ринку й архівних матеріалів до Російської імперії, де планував здійснити необхідні закупівлі стародруків та інших музейних предметів. Насамперед він відвідав українські центри: Почаїв, Бердичів, Житомир, Київ, Чернігів, а згодом – Москву, Петербург, Вітебськ, Смоленськ, Мінськ, Вільно. Згодом І. Свєнціцький здійснив подорожі Галичиною, потім – Бойківщиною та Лемківщиною. Результатом тих подорожей були придбані стародруки, ікони й інші предмети музейної вартості. Ініціатором таких поїздок був митрополит Шептицький. Він також забезпечив їх фінансування.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Офіційно відкритий у 1905 році музей уже був забезпечений значимими предметами експонування та фондами збереження. При відкритті музею митрополит передав до нього частину своєї колекції та низку пам’яток із архіву греко-католицької церкви, а також біскупського палацу та з катедри св. Юрія.

Для збору та реставрації старих ікон А.Шептицький залучав знаних українських художників, які фактично знаходилися на його утриманні. З 1906 року початкову колекцію було розміщено в будинку по вул. Адама Міцкевича, який колись належав художнику Яну Стику – одному із співавторів знаменитої Рацлавицької панорами. Правда, й ця будівля швидко заповнювалася музейними предметами, стаючи непридатною для їх вдалого і професійного експонування. Перша кураторія Музею, що складалася з доктора Тадея Соловія, професора Івана Левицького й крилошанина Івана Чапельського упродовж 1908-1909 років вирішувала, як назвати музей, аби назва була відповідна до змісту зібраного. Зокрема, була пропозиція, щоб Церковний Музей перейменувати імені «митрополита Андрея графа на Шептицях – Шептицького».

Та його засновник погодився на назву «Національний Музей».

У 1911 році Галицьке Намісництво підтвердило законність існування фундації галицького митрополита Андрея Шептицького під назвою «Національний Музей». Завдяки фінансовій підтримці митрополита було викуплено необарокову віллу Дуніковських по вулиці Мохнацького, 42 (тепер Драгоманова) як постійне приміщення установи. 3 травня 1911 року на засіданні кураторів музею митрополит, як записано у протоколі, наголосив: «Збирати якнайбільше і рятувати, що ще залишилося. Усі фонди музейні обертати на закупку і збирання старини». А.Шептицький не сприймав музейні збірки як приватну чи виключно церковну колекцію. Його ідея – це створення музею як суспільної (української) інституції краю. Саме тому митрополит позитивно віднісся до перспективи надання йому національного статусу, сам був ініціатором цього, продовжуючи надавати регулярну й значну фінансову підтримку на подальший розвиток [27, ф. 750, оп. 1, спр. 1, арк.1-5,].

13 грудня 1913 року відбулося урочисте відкриття Національного музею, як власності українського народу. Так про цей знаменний день в житті га

<

Четверті Зарембівські читання

лицьких українців писав історик української культури, археолог і мистецтвознавець Володимир Гребеняк у часопису «Діло» (від 13 грудня 1913 р.):

«З подивом мусимо станути перед величезною витривалістю основателя, котрий, почавши з малого, зумів консеквентно вести розпочате діло і остаточно з таким успіхом допровадив його до кінця. Віддання Музею суспільності мусимо назвати справжнім князівським даром».

Найважливішу частину колекції складали ікони, окрім них в ній знаходилися старовинні монети, археологічні пам’ятки та золотарство. Також у музеї зібрана колекція слов’янських стародруків, ряд ілюстрованих рукописів та пам’яток народного мистецтва з Галичини. Митрополит активно заохочував до збирання ікон, прагнучи у такий спосіб захистити пам’ятки церковного мистецтва від знищення. Слід зауважити, що процес нищення церков турбував й австрійську владу, яка часто йшла на контакт з А.Шептицьким в справі їх охорони та збереження. Зокрема, коли в 1916 році згоріла церква в Богородчанах, завдяки підтримці уряду було збережено іконостас – один із найпрекрасніших витворів церковного мистецтва на зламі XVII–XVIII століть. Автором ікон був Йов Кондзелевич - ієромонах Білостоцького монастиря на Волині (біля Луцька). За ініціативи митрополита А.Шептицького у міжвоєнний період іконостас було перевезено до Національного музею [21].

Під час Першої світової війни постраждали майже всі музейні зібрання Львова. Місто було окуповане російськими військами. Особливу увагу нової влади привертав, враховуючи характер колекції, Національний Музей.

Тоді ж було вивезено до Росії ряд творів церковного мистецтва, головним чином ікони, малюнки і стародруки. Було заарештовано у 1915 році тодішнього директора музею Іларіона Свенціцького і депортовано разом із сім’єю до Києва. Після переходу міста до австрійських військ у 1916 році розпочато роботу з впорядкування окремих музеїв [6], але реституція вивезених цінностей тривала й упродовж наступних, 1920-х років.

Після завершення воєнних дій митрополит знову повертається до своєї меценатської діяльності, особливо щодо його власного дітища – Національного музею. Як до війни, так і після її завершення однією з форм поповнення музейних колекцій були відрядження І. Свенціцького з метою пошуку експонатів. Часто вони здійснювалися за кошти галицького митрополита. Збережена переписка директора музею з його меценатом за 1906-1938 роки підтверджує факт постійної фінансової підтримки А.Шептицького. Він давав кошти на все:

на експозиційні (виготовлення вітрин), господарські (вистелення підлоги), адміністративні (виплата заробітної плати, погашення державних боргів) та інші потреби [27, ф. 750, оп. 1, спр. 4, арк.1–151.]. Зокрема, з 1922 року він визначає нову квоту щорічних виплат на розвиток музею – 6 тисяч злотих [27, ф. 750, оп. 1, спр. 1, арк.6 зв.]. Окрім того, А. Шептицький був ще й активним дарувальником музейних предметів для поповнення фондів. Зокрема, у 1927 році він передав музею 10 старих ікон [27, ф. 750, оп. 1, спр. 2, арк.25.]. Вне

<

Четверті Зарембівські читання

сок митрополита до музейних фондів на 1931 рік становив 9880 експонатів.

Серед них: рукописи XV-XVIII ст., стародруки, архівні матеріали XVI–XVIII ст., ікони, твори живопису та графіки, римські та візантійські монети, предмети культового призначення та інші старожитності. Особливу увагу він приділяв іконі як творові мистецтва та джерелу для наукового дослідження, бо «досвід доперва показав, – згадував митрополит, – що й в іконах є багато цінного матеріалу – історичного і етнографічного» [4].



Pages:     | 1 |   ...   | 28 | 29 || 31 | 32 |   ...   | 47 |
 
Похожие работы:

«mm Київ 1967 нові книги вГОРОВ В. та інші. Фронт у кожному Міста-герої України. Збірник матеріа­ серці, Політвидав України, 1966, 296 с. з іл. лів, Політвидав України, К-, 1966, 199 с. з іл. КИСІЛЬ Ю. С.— Атеїстичне виховання на Памятные места Донбасса, изд-во «Д он­ уроках історії в 5—6 класах. З досвіду ро­ басс», Донецк, 1966, 225 с. СТАРОЖИЛОВ М. В. — Партизанське боти, вид-во «Радянська школа», К., 1966, 88 с. з ’єднання С. А. Ковпака (3 історії створен­ КУВЕНЬОВА О. Ф. — Громадський по­...»

«ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н.КАРАЗІНА КАДИКОВА ІРИНА МИКОЛАЇВНА УДК 332.72:631.145 ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Харків – 2008 Дисертацією є рукопис. Робота виконана у Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є.Жуковського „ХАІ” Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник – доктор...»

«{ Соціологія } 183 УДК 316.32 Мультикультурні Віктор ТАНЧЕР д-р філос. н. проблеми соціального світу, що глобалізується У статті запропоновано аналіз тенденцій розвитку світової культури. Репрезентовано також дослідження таких соціально-культурних явищ, як мультикультуралізм, глобалізація, глокалізація, гібридизація тощо. Ключові слова: мультикультуралізм, глобалізація, глокалізація, гибридність, ідентичність, постмодернізм. The article suggests an analysis of the trends of global culture...»

«УДК 316.323:130.2 ДВНЗ «Приазовський державний технічний Мальцева О.В., канд. філос. наук, доц. університет», м. Маріуполь, Україна, e-mail: maltseva.olga69@mail.ru СУЧАСНІ СМІХОВІ ПРАКТИКИ: СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ КЛАБІНГУ ЯК «ТЕРИТОРІЇ СМІХУ ТА ВЕСЕЛОЩІВ» Мета. Метою цієї статті є дослідження соціальної природи та соціальних функцій клубної культури як «території сміху». Методика. Методологічну основу роботи складає системний і структурно-функціональний аналіз, застосування яких дозволило визначити...»

«ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ ДИТЯЧОЇ ІГРАШКИ Катерина Поліщук Київ Стаття присвячена вивченню становлення вимог до іграшки, як предмета для гри дітей дошкільного віку у ХХ столітті, що є необхідною умовою для визначення її особливостей в умовах сьогодення. Ключові слова: іграшка, вимоги до іграшки, діти дошкільного віку. Пізнання простору навколишнього середовища для дитини починається з інформації про найпростіші форми освоєння світу попередніми поколіннями, джерелом якої...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ М. Й. Варій ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ 3-є видання, виправлене та доповнене ПІДРУЧНИК Затвердженно Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів Київ “Центр учбової літератури” УДК 159.9(075.8) ББК 88я73 В 18 Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 1.4/18–Г–1001 від 02.11.2006) Рецензенти: Москалець В. П. – доктор психологічних наук, професор; Рибалка В. В....»

«ЧОТИРИ СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ З давніх давен Ліфляндія поставляла імперії Романових для державної і військової служби високородних баронів, а для нащадків російських родин з голубою кров'ю – жіночу стать. Тут народжувались, господарювали, передавали з покоління в покоління нажиті важкою працею, умінням і терпінням земельні наділи, високопродуктивну худобу. І ще – незгасну любов до рідного краю, народних звичаїв, історії і мови. Це давало наснагу до супротиву насильницькій колонізації рідного краю....»

«Ева Доманська Історія та сучасна гуманітаристика: дослідження з теорії знання про минуле Київ Ніка-Центр УДК 930 ББК 63 Д16 Переклад з польської та англійської: Володимир Склокін Наукова редакція: Володимир Склокін, Сергій Троян У своїй новій книжці відома польська дослідниця історіографії Ева Доманська простежує розвиток теорії знання про минуле від середини ХХ до початку ХХІ століття на тлі загальних змін у західній гуманітаристиці. Авторка не лише критично аналізує постмодерністський виклик...»

«НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ БАНІТ ОЛЬГА ВАСИЛІВНА УДК 378:7:005:336.5„71” РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ МИСТЕЦЬКОГО ПРОФІЛЮ 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Київ – 2013 Дисертацією є рукопис. Робота виконана в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, м....»

«РОЗДІЛ 4. ІСТОРИЧНІ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНО-ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ УДК 37.016:786.2(092) Гуральник Н.П. ІСТОРІОГРАФІЯ КАТЕГОРІЇ «МУЗИЧНА ПЕДАГОГІКА» Историография категории «музыкальная педагогика» раскрывает ее историческое и теоретическое значение для современного развития музыкальнопедагогической теории, создает предпосылки определения ее сущности. Ключевые слова: историография, музыкальная педагогика. Становлення категоріальної сутності „музичної педагогіки”, як галузі...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»