WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 14 | 15 || 17 | 18 |   ...   | 47 |

«ЧЕТВЕРТІ ЗАРЕМБІВСЬКІ ЧИТАННЯ Матеріали Четвертих Всеукраїнських Зарембівських наукових читань “Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції”, присвячених 150-річчю від ...»

-- [ Страница 16 ] --

9. Жаборюк А. Український дожовтневий живопис. Конспект лекцій факультативного курсу на допомогу студентам філологічних факультетів. – Одеса, 1968. – 64 с.

10. Жолтовський П. Український живопис ХVІІ–ХVІІІ ст. – К., 1978. – 328 с.: іл.

11. Лазаревский А. Старинные малороссийские портреты // Киевская старина. – 1882. – № 5. – С. 338–339.

12. Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XVІ – першої половини XVII століття. – К., 1985. – 180 с.

13. Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві. – К., 2001. – 444 с.

14. Рубан В. Український портретний живопис першої половини ХІХ століття. – К.: Наукова думка. – 1984. – 372 с.

15. Український портрет ХVІ–ХVІІІ ст.: каталог-альбом / НХМУ; авт.-упор. Г.О. Бєлікова. – К., 2006 – 351 с.: іл.

16. Уманцев Ф. Мистецтво давньої України. Історичний нарис. – К., 2002. – 326 с.: іл.

17. Степовик Д. Українська графіка XVI – ХVIII: Еволюція образної системи. - К., 1982. – 332 с.

18. Щербаківський Д. Ернст Ф. Український портрет. Виставка українського портрета ХVІІІ – початку ХХ ст. – К., 1925. – 64 с.

19. Щербаківський Д. Козак Мамай // Сяйво. – 1913 р. – № 11-12. – С. 12–16.

–  –  –

Внесок польських архітекторів Києва ХІХ – початку ХХ століть у формування історичного образу міста О.Г. Мокроусова (Київ) головний фахівець Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій Київ ХІХ – початку ХХ ст. був багатонаціональним містом. Тут жили, володіли майном та займалися підприємництвом не тільки українці, росіяни, євреї, поляки, але й німці, австрійці, французи, італійці, швейцарці, греки та вихідці з багатьох інших країн. Частина з них приймала російське підданство, частина – залишалася іноземними громадянами. Людський колорит дореволюційного Києва відмічали сучасники, називаючи його одним з найбільш космополітичних міст.

Поляки становили досить значний прошарок київського населення, хоча цифри у різних джерелах та за різні роки трохи різняться. За даними на 1887 рік, в місті мешкало 40.000 католиків (з них більша частина – поляки) [1].

При цьому чимало дворян та міщан польського походження залишалася іноземними підданими – здебільшого австрійськими [2]. Кияни-поляки володіли як дрібною, так і вельми дорогою нерухомістю, і завдяки останнім місто збагатилося визначними пам’ятками архітектури. Активна будівельна діяльність деяких домовласників польського походження сприяла появі навіть цілих вулиць, зокрема, сучасної Чапаєва (Святославської), яка пройшла по землях дворянина Северина Змієвського [3].

На такому етнічному фоні польське мистецтво наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття було досить популярним в Києві. Про інтерес киян до польського мистецтва свідчить тогочасна періодика, окремі виставки польських митців.

Особливо цінували художника Матейка, справжній культ якого панував у Київській рисувальній школі М. Мурашка [4]. На слуху були імена В. Галимського, Є. Вржеща, В. Котарбінського, братів Свєдомських. Не можна не згадати й всесвітньо відомого Михаїла Врубеля (Wrobel) – поляка за походженням. Києвопольські творчі взаємини посилилися на межі століть через численні виставки, мистецькі об’єднання, спеціальні видання. Важливою культурною віхою стала діяльність скульптора, живописця та імпресаріо В. Іздебського (1882–1965), який у 1900-х роках організував кілька інтернаціональних виставок, що представляли новітні течії мистецтва. В цілому українсько-польським мистецьким зв’язкам присвячено чимало публікацій, у Львові вийшла окрема книжка [5].

Але мова у цих розвідках йде, переважно, про художників.

З представниками не менш творчої, але більш ужиткової професії – архітекторами – ситуація була трохи іншою. За приблизними підрахунками протягом ХІХ – початку ХХ століття в Києві працювало до 120 проектувальників та будівничих. В різні періоди кількість митців коливалася, але постійно збільшувалася, особливо в роки будівельних піднесень. На поч. ХХ століття

Четверті Зарембівські читання

в Києві мешкало півмільйона жителів і працювало близько 70 архітекторівхудожників, цивільних та військових інженерів, техніків-будівничих – різних за рівнем освіти, таланту, популярності. Серед митців, що забудовували Київ, були, переважно, росіяни, українці, євреї, чимало німців за походженням. У першій половині ХІХ століття головну роль відігравали італійці (батько й син Беретті, Л. Станзані).

Звичайно, серед кола архітекторів-будівельників Києва ми зустрічаємо чимало польських імен. Одним з найважливіших джерел їхньої ідентифікації довгий час була книга Ст. Лози про поляків-архітекторів [6]. Сьогодні ж до аналізу питання вже залучено чимало інших бібліографічних та архівних джерел. Вони дозволяють побачити не тільки загальну картину архітектурного процесу, а й роздивитися дрібні деталі та такі нюанси повсякденного життя, на які в попередню епоху історики не звертали уваги.

Підкреслимо, що більшість архітекторів незалежно від походження були постійними мешканцями Києва. Ті, що народилися в інших містах, після прибуття до Києва осідали тут на все життя. Різні за національним походженням митці спілкувалися російською мовою, принаймні в офіційних колах. Втім, за відсутності спогадів та приватних документів більшості архітекторів ми не можемо судити про їхню національну самоідентифікацію та особливості побуту. Відсутність документів чи їхня недостатня опрацьованість рідко дозволяє докладно простежити родовід митця і однозначно віднести його до тієї чи іншої етнічної громади. Ми розуміємо, що ім’я та прізвище людини, його віросповідання чи місце народження не завжди може слугувати ознакою національності. Отже і ті майстри, яких ми сьогодні вважаємо польськими, зв’язок з Польщею мали лише за родинним походженням та (або) віросповіданням (римо-католицьким) або місцем народження, в усьому іншому вписуючись в ієрархічну систему Російської імперії. Нагадаємо, що більшість київських архітекторів були випускниками Петербурзького інституту цивільних інженерів (зі званням «цивільний інженер») та Імператорської академії мистецтв (давала звання «архітектора-художника»), тобто належали до петербурзької архітектурної школи. Майстрів, в т.ч. іноземців, що приїздили для виконання конкретних замовлень, було зовсім небагато. Переважно, поява заїжджих архітекторів в архітектурно-мистецьких колах Києва була пов’язана з їхньою участю в конкурсах, про що мова піде далі.

На відміну від багатьох художників, архітектори не групувалися за національними ознаками і не виокремлювали свою творчість у якусь національну течію (крім творців «українського стилю»). Виставки архітектурних робіт в Києві не проводилися, окрім тих, що подавалися на архітектурні конкурси і виставлялися для публічного огляду. Спеціалізовані архітектурнобудівельні видання виходили, переважно, у Санкт-Петербурзі і публікуючи чимало цікавих проектів, не зупинялися на національній приналежності архітекторів – всі вони були підданими Російської імперії. Звичайно, в Росії

Четверті Зарембівські читання

відбувався процес пошуків національного стилю, яким визнавалися неовізантійський та неорюс. Для Санкт-Петербургу та країн Балтії, Фінляндії популярним став т.зв. північний модерн. На теренах України, що входили до складу імперії, на поч. ХХ ст. також розгорнулася дискусія щодо українського національного стилю – українського модерну та необароко, але окремі польські традиції в цьому ідеологічно-мистецькому процесі не виділялися.

Проектування, що мало цілком практичну спрямованість, відбувалося у річищі загальноєвропейських архітектурних процесів. Архітектурна мода та бажання замовників частіше диктували конкретні форми, ніж власні уподобання авторів. І тут національна приналежність саме замовників часто давала про себе знати – побачивши в Києві неготичний будинок можна з великою долею вірогідності припускати, що його власником був поляк. Отже, неоготика і романські мотиви стали умовним маркером національної ідентичності. Але, звичайно, немає жодних підстав говорити про польську архітектурну течію в забудові Києва.

Професійний рівень архітекторів, про яких піде мова у розвідці, був зовсім різним. Серед них зустрічалися і всесвітньо відомі імена, і такі, що були маловідомі самим сучасниками.

Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Одним з таких персонажів став забутий автор первісного проекту костьолу св. Олександра (вул. Костьольна, 17), що є однією з визначніших пам’яток Києва національного значення. Архітектор Піллер був уперше названий київською дослідницею А.Шамраєвою [7], але конкретні дані про нього ніде не фігурували, невідомим було навіть його ім’я. Нещодавно нам вдалося реконструювати біографію Станіслава Костки Людвіга Антона Піллера, який походив з німецької родини з Вюртемберзького герцогства, але народився і мешкав у Варшаві [8]. В молоді роки він був військовим, на службі опанував мистецтво проектування і після відставки у 25-річному віці переїхав до України. Тут, не маючи спеціальної архітектурної або художньої освіти, а лише практичний досвід і здібності, Піллер виконував приватні замовлення польських дворян. І завдяки гарній репутації та вдалому збігу обставин отримав пропозицію київської католицької громади на проектування костьолу. Завдяки цьому він опинився в одному ряді з більш знаними київськими іноземцями – поляком Францем Мєховичем та італійцями Людвігом Станзані і Вікентієм Беретті. Всі вони були пов’язані з Олександрівським костьолом.

Згадавши ім’я Мєховича, що належав до тієї ж архітектурної епохи, що і Піллер, зауважимо, що перший був значно відомішим архітектором і діячем освіти. І на відміну від забутого Піллера, мав і дворянство, і професійну освіту, і важливі посади, і державні нагороди. При цьому державну російську мову він знав погано. Про нього збереглося чимало архівних відомостей, є дослідження сучасних авторів, зокрема О. Сторчай. Складена нею на підставі новітніх архівних досліджень біографія Мєховича є на сьогодні найбільш ґрунтовною [9]. Францишек (Франц Іванович) Мєхович (1786–1852) на

–  –  –

1. Єдиний відомий на сьогодні підпис архітектора К. Лєдоховського на проекті перебудови флігеля в садибі Георгіївської лікарні в Георгіївському пров., 9. 1911 р.

2. Проект будинку на вул. Костьольній, 3. 1871 р. Арх. П. Тустановський. Будинок перебудований Четверті Зарембівські читання

–  –  –

родився на Волині. З 1807 року викладав у Волинському (Кременецькому) ліцеї механіку і архітектуру, зібрав цінну архітектурну колекцію. У 1818 році ліцей відправив Мєховича закордон для вдосконалення знань з архітектури, математики і механіки. Він три роки слухав курс в Паризькій Політехнічній школі – кращому технічному навчальному закладі Західної Європи.

По закінченні освіти повернувся до свого ліцею, де став в.о. архітектора цього учбового закладу. З Кременцю був переведений до Києва – у 1834 році його призначили першим архітектором новоствореного Київського університету. Паралельно кілька років виконував обов’язки архітектора Київського учбового округу. Був ординарним професором і викладав курс архітектури, зокрема, цивільної, механіки і геометрії. Науковці стверджують, що Ф. Мєхович, надаючи перевагу будівельній механіці, започаткував в Кивському університеті інженерну освіту.

Творчі роботи Мєховича як архітектора також доволі вагомі, але працював він, переважно, на Поділлі. Спроектував будинок Луцького і Житомирського біскупа, склав проект розширення житомирського костьолу. В Немирові звів палац Болеслава Потоцького, чоловічу й жіночу гімназії, лютеранську кірху, житлові будинки. В Києві ж його робіт не залишилося, крім Олександрівського костьолу, до проектування якого він долучився у 1835 році за запрошенням міського архітектора Л. Станзані. Нереалізованим був проект «Запасного хлібного магазину». Відомо, що у 1833 році Мєховичу доручили взяти участь в роботі по переплануванню будинку під інститут св.

Володимира (ще не університет, вірогідно, інститут Права, який генералгубернатора В. Левашов хотів будувати паралельно з встановлення пам’ятника князю Володимиру) [10]. Він також взяв участь в обранні ділянки вже для самого університету і виконав попередній проект ботанічного саду, центральною спорудою якого стала 2-поверхова сферична ротонда і оранжерея. У 1836–1838 роках Ф. Мєхович займався впорядкуванням та укріпленням залишків стін Золотих воріт [11].

Серед сучасників тієї епохи, коли в Києві будувався костьол, був і ще один «творець Києва», чия роль маловідома, хоча ім’я часто згадується в києвознавчій літературі. Він не був архітектором чи інженером, а носив скромне звання землеміра. Втім, у першій третині ХІХ ст. значення цієї професії не обмежувалося вимірюванням та зняттям планів з натури. Рамки професії були ширшими, принаймні в біографії людини про яку піде мова – Івана Яковича Шмігельського. Саме він за особистим наказом Київського генералгубернатора В. Левашова у січні 1835 року був переведений до київського Будівельного комітету для участі разом з архітектором В.Беретті у важливому містобудівному проекті – розробці генерального плану міста, який так і увійшов у наукові аннали під умовною назвою плану Шмігельського-Беретті.

Син Івана Шмігельського – Лука Іванович наслідував батьківський рід занять, тому дослідники часто плутають двох землемірів – батька та сина. Внесок

Четверті Зарембівські читання

представників родини у розвиток Києва та частота появи прізвища в архівних документах, на планах садиб, змусили нас свого часу шукати інформацію про цих людей, які довгий час залишалися лише підписами на папері. В ході архівних пошуків вдалося встановити, що І.Я. Шмігельський народився 1787 року у дворянській католицькій родині, отримав освіту у Вінницькому повітовому училищі, потім скінчив училище землемірів при Волинській гімназії. 1814 року отримав обер-офіцерський чин (землеміри на певному етапі дорівнювалися до військових інженерів). Знання учня на екзамені були оцінені на відмінно і у 1811 році він був призначений уїзним землеміром в місто Богучар [12]. Наступні 12 років зростав на службі від колезького реєстратора до титулярного радника і зарекомендував себе професіоналом. Вже у зрілому віці долучився до розпланування Києва, що було пов’язано з будівництвом Київського університету та розбудовою Печерської фортеці. Цікаво, що І. Шмігельського звинуватили в отриманні жалування на двох посадах, хоча насправді за 10 місяців роботи в Києві він гроші не отримував [13].



Pages:     | 1 |   ...   | 14 | 15 || 17 | 18 |   ...   | 47 |
 
Похожие работы:

«УДК 811.161.2’373.46 Наталія Шеремета Київськмй національний університет імені Тараса Шевченка. ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ПРОЦЕСИ ЇЇ ТВОРЕННЯ © Шеремета Н. Р., 2013 Статтю присвячено правничій термінології як найдавнішому пласту термінологічної лексики української мови. Проаналізовано основні особливості, узагальнено стан і перспективи сучасної термінології права. Розмежовано ідеології «термін», «поняття», «терміносистема». Ключові слова: українська мова, правнича термінологія,...»

«Українські архівні фонди в Провінційному Архіві Альберти: Анатований путівник ЗМІСТ 1. Передмова 2. Вступ 3 3. Історичний контекст 5 4. Урядові фонди 9 5. Особисті фонди 12 6. Авдіо Візуальні фонди 36 7. Індекс 47 Провінційний Архів Алберти: A2223, українське весілля, околиця Редвотер Передмова З великою приємністю Провінційний Архів Алберти в співпраці з Спілкою приятелі провінційного архіву Аблерти видаємо цей путівник. Працюючи разом щоб видати його хочемо представити цей анатований путівник...»

«ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ УДК 17.02 Віктор Петрушенко Національний університет “Львівська політехніка” ПІСЛЯ МАКІНТАЙРА: ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ МОРАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ © Петрушенко Віктор, 2012 Окреслено причини втрати традиційною етикою впливу на життєдіяльність сучасної людини. Запропоновано нове бачення моральності на основі ідей “нової антропології”, що подає людину в єдності та взаємній зумовленості природного та соціально-культурного начал та “нового гуманізму”,...»

«ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 29 березня 2012 року № 384 Форма № Н – 3.04 ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА Юридичний факультет Кафедра історії держави, права та політико-правових учень «ЗАТВЕРДЖУЮ» Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань розвитку Львівського національного університету імені Івана Франка доц. Лозинський М. В.. « » 20 р. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ПП 2.62 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОКАРАНЬ У...»

«СТУДЕНТСЬКІ НАУКОВІ ЗАПИСКИ Серія “Філологічна” Випуск 3 Острог – УДК: 81.161.2+ 81.111 ББК: 81.2 Укр.+ 81.2 Англ. Н 3 Рекомендовано до друку засіданням ради факультету романо-германських мов Національного університету “Острозька академія” (протокол № 7 від 24 березня 2010 року).РЕДАКцІйНА КОлЕгІя: Ковальчук І. В., кандидат психологічних наук, доцент; Коцюк л. М., кандидат філологічних наук, доцент; Новоселецька С. В., кандидат психологічних наук, доцент; Кондратьєва А. Є., магістр; Босик О....»

«Україна–Європа–Світ УДК 327 (477) Оксана Валіон СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ Й НІМЕЧЧИНОЮ В НАУКОВО-ТЕХНІЧНОМУ ВИМІРІ (90-І РОКИ XX СТ.) У статті авторка розглядає науково-технічне співробітництво України й Німеччини в 90-х роках XX ст., акцентує увагу на політикоправовій базі цих контактів, розкриває співпрацю між науковими та освітніми організаціями обох держав. Ключові слова: Україна, Німеччина, науково-технічне співробітництво, наукові та освітні організації. І сторія відносин українського...»

«Міжнародна науково-теоретична конференція Само искусство вынуждено быть метафорой, которая создает некий простор, даль и ничто, не становясь ничтожным. При этом искусству все никак не удается ввергнуть себя в хаос, остановить процесс превращения. Совлекая товарную форму, искусство развивается на нейтральных полосах, на ничейной земле, где границы остаются внешними, где форма является процессом, и произведение не самоцель. Это развертывание в единое чувство. Где виды искусства теряют...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія філол. 2009. Вип. 47. С. 38-62 Ser. Philol. 2009. Is. 47. P. 38-62 УДК 398.22(=161.2)18(092)П. Куліш УКРАИНСКИЕ НАРОДНЫЕ ПРЕДАНИЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША: ДО ПИТАННЯ ТВОРЧОЇ ІСТОРІЇ Василь ІВАШКІВ Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси, вул. Університетська, 1/345, 79602 Львів, Україна, тел.: (+38032) 293 47 20, e-mail: folklore@franko.lviv.ua У статті проаналізовано...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. Ser. Bibliol. Libr. Stud. Inform. Techn.2010. Вип. 5. С. 28 – 51 2010. Is. 5. P. 28 – 51 УДК 061.22.055.2(477.83-25):655.56“1848/1870” РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВИДАНЬ ТОВАРИСТВА “ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ” (1848–1870 рр.) Олександр СЕДЛЯР Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, вул. Драгоманова, 5, м. Львів, 79601, Україна, тел. (032) 239-43-59, ел. пошта: sedlyar@rambler.ru У статті досліджено...»

«Наукове товариство ім. Шевченка у Львові Українська наукова бібліотека. Число 39 Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Б. Т. Білинський МЕДИЧНІ ПОМИЛКИ В ОНКОЛОГІЇ Монографія Відповідальний редактор Я. В. Шпарик Львів ББК 616-00 Б 61 УДК 55.6 Рецензент академік НАН України, професор М. П. Павловський Рекомендувала до друку видавнича рада Науковово товариства ім. Шевченка у Львові, протокол № 74 від 29 липня 2013 року Рекомендувала до друку вчена рада Львівського...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»