«ТРЕТІ ЗАРЕМБІВСЬКІ ЧИТАННЯ Матеріали Третіх Всеукраїнських Зарембівських наукових читань “Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції”, присвячених 20-річчю Центру ...»
Пам’ятками старовини цікавляться в Україні, починаючи ще з княжого часу. В добу середньовіччя в 1633 р. митрополит П. Могила проводить перші розкопки в Києві (Десятинна церква, КиєвоПечерська лавра), зберігаючи виявлені пам’ятки в Софійському соборі. Водночас, реєстрацією й описом української старовини займаються й перші іноземці: С. Сарніцький (1585), С. Окольський (1646), Г. Боплан (1651), А. Вестерфельд (1653), І. Гербініюс (1675).
Уже в перші десятиліття ХІХ ст. українська історіографія розвивалася в державницькому напрямі. Не припиняються й спроби синтезу в формі загальних праць з історії України, відповідаючи потребі суспільства – мати повні курси національної історії. Наприкінці ХІХ ст. українська історіографія диспонувала вже великим доробком як монографічної, так й археографічної літератури, в т.ч. й з археологічної тематики.
На справжню наукову основу поставив археологічні досліди в Україні історик Володимир Антонович (1834–1908), який перший став читати лекції з археології в Київському університеті.
Наприкінці ХІХ ст., в часи перебування Збаражчини під Австрією археологічними розкопками розпочалися наукові дослідження Зба
<
Т р е т і З а р е м бі в сь к і ч и т ан н я
ражчини чеським археологом Іонорієм Адамом Кіркором у 1883 р., про що непогано написано у доповіді М. Смішка [18, с. 26].
Питаннями історії Галичини займалися в ХІХ–ХХ ст. також іноземні вчені, здебільшого, польські. Це було викликано й суто науковими інтересами, але здебільшого тим, що польська історіографія, плекаючи (відповідно до своїх державницько-політичних концепцій) концепт т.зв. польської історії, досліджували історію України, розбиваючи її ще до того на окремі фрагменти. Проте, досліди польських учених, не зважаючи на тенденційність, принесли чимало нового документального матеріалу, а деякі з них зробили поважний внесок до вивчення української минувшини.
У польській історіографії над питаннями археології України працювали: М. Грабовський, Е. Руліковський, Ю. Бартошевич, О. Яблонський і Т. Корзон. Зокрема, питаннями археології Галичини займалися В. Антонович, В. Януш, Т. Сулімірський та О. Цинкаловський.
В. Антонович у своїй монографії “Archeologia Polski”, яка була видана у Варшаві у 1928 р., описав археологічні дослідження на території Польщі, в т.ч. й території Східної Галичини, яка входила в цей період до складу Польщі.
В. Януш у книзі “Zabutki predhistoryczne Galicyi Wschodniej”, виданій у Львові у 1918 р., описав першу пам’ятку ранньозалізного віку – поховання людини, яке було виявлене в 1870 р. під час прокладання залізничної колії на околиці Тернополя, а також ще одне ґрунтове поховання, виявлене в 1878 р. у с. Великий Глибочок Тернопільського повіту. Ним-таки було описано знахідки висоцької культури поблизу с. Бірки Великі Тернопільського району [30]. Ці ж знахідки були описані Т. Сулімірським [31].
Щодо території безпосередньо Збаразького району, то її цікаво описали Т. Сулімірський і О. Цинкаловський. Перший у своїй монографії “Kultura wysocka”, виданій у Львові у 1931 р., описав знахідки в с. Колодно Збаразького району [30]. О. Цинкаловський у монографії “Materialy do pradziejow Wolynia i Polesia Wolynskiego”, виданій у Варшаві у 1961 р., описав знахідку періоду залізної доби, знайдену на території міста Збаража, а також поселення висоцької культури, зафіксоване на початку ХХ ст. біля с. Лози Збаразького району: “По обох боках дороги в селі Лози, на узбіччі, видно нижні частини споруд, наповнених уламками посуду та крем’яними знаряддями” [29].
У даній монографії О. Цинкаловський також описує знахідки гальштатського періоду, виявлені у перші десятиліття ХХ ст. в с. Вікнини
Т р е т і З ар е м бі в с ь к і ч и т ан н я
Малі Збаразького району. На стор. 101 своєї книги він зазначає, що розкопками, проведеними у Вікнинах в 1930-х роках К. Маєвським, М. Смішком і О. Цинкаловським установлено, що гальштатський горизонт лежить під нашаруванням римського часу. Також в цій роботі автором описується відкрите ним у 1938 р. поселення трипільської культури в с. Бодаки Збаразького району, яке досліджувалося нимтаки в 1939 р. (в 1940 р. цю пам’ятку досліджено М.Л. Макаревичем, у 1952 р. – Ю.М. Захарчуком, у 1954 р. – К.К. Черниш). Дана праця О. Цинкаловського спонукала до подальших досліджень поселення в 1960-х роках К. Черниш і А. Попову. З 1985 р. поселення досліджується експедицією Інституту історії матеріальної культури РАН (м. СанктПетербург) під керівництвом Н. Скакун за участю науковців Польщі, Болгарії, Франції, Росії та співробітників ДІАЗ у м. Збаражі, а з 2005 р.
– науковців Національного заповідника “Замки Тернопілля” [25].
Важливим доповненням до історіографії Збаражчини є видання краєзнавчого характеру. Такими є монографії А. Малевича, в яких він описав історію краю, використовуючи як документальні джерела, так і легенди та перекази. Шкода, що більшість видань цього автора має вузько тематичний характер. Цікавим є краєзнавче видання Р. Матейка і Б. Мельничука, в якому автори описують місто Збараж і його околиці за спогадами емігрантів. До цієї книжки ввійшли статті, спогади, статистичні дані й інші матеріали, що були опубліковані у збірниках “Шляхами Золотого Поділля” (Філадельфія: видання Комітету “Тернопільщина”, 1960), “Збаражчина” (Нью-Йорк–Париж– Сідней–Торонто: Наукове товариство імені Шевченка, 1980–1985, т.
1–2), і в Україні досі не друкувалися. Це видання корисне всім, хто цікавиться історією Збаража й сусідніх з ним населених пунктів.
Але все ж більшість видань післявоєнного періоду (аж до 1980-х років) несуть в собі дуже мало інформації щодо археологічних пам’яток Збаражчини.
Значно поповнилася історіографія археологічного дослідження Збаражчини протягом 80–90-х років ХХ ст. Результати власних наукових досліджень, видані М. Бандрівським [4], О. Ситником [16], О. Петровським [15], Б. Строценем [21], М. Ягодинською [26; 28], значно збагатили знання про давнє минуле краю.
Цікавим у цьому відношенні є науково-краєзнавчий часопис Тернопілля “Джерело”. На його сторінках друкуються краєзнавчі дослідження різних напрямів: історичного, літературно-мистецького, народознавчого тощо. В першому ж номері цього видання, що з’явився з
Т р е т і З а р е м бі в сь к і ч и т ан н я
друку у 1994 р., надруковані матеріали досліджень слов’янського могильника біля Старого Збаража під керівництвом Марини Ягодинської [27] та матеріали щодо могильника ІV ст. черняхівської культури біля Романового Села Збаразького району, дослідженого Б. Строценем [20].
Упродовж останніх років були опубліковані незаслужено забуті історичні праці, з’явилося багато нових досліджень. Однак і вони не в силі охопити всі аспекти, розповісти в усіх деталях про те, що відбувалося у минулому на теренах Збаражчини. Варто згадати роботи Б. Строценя, М. Ягодинської, О. Ситника і О. Петровського в монографії “Тернопілля: сторінки історії” [22; 26; 28]. Хоча ця монографія не претендує ні на повноту висвітлення подій, ні на абсолютну новизну, та всетаки тут зроблена спроба зібрати і послідовно викласти ті факти, що раніше були розкидані по чисельних довідниках, сторінках старих газет, попередніх видань. Автори залучили до них деякі нові археологічні та архівні відомості, осмислюючи їх з позицій нашого часу.
Загалом, ґрунтовних досліджень з історіографії археологічних досліджень Тернопільщини, в т.ч. й Збаражчини, на сьогодні не існує. Заслуговує на увагу огляд історії археологічних досліджень Тернопільщини Б. Строценя в монографії “Археологія Тернопільщини” [1, с. 6]. Також досить цінним є історіографічний огляд (другої половини ХХ – початку ХХІ ст.) археології та пам’яткознавства Волині в науковій статті Г. Бондаренка, надрукований на шпальтах журналу “Краєзнавство” [5].
Завершуючи аналіз історіографії археологічних досліджень Збаражчини, слід підкреслити, що процес археологічних досліджень кінця ХІХ
– початку ХХ ст. досліджений досить поверхово, дуже багато важливих питань залишаються невисвітленими. Також не всі матеріали польових досліджень опубліковані. Відразу треба зазначити, що не дивлячись на більш значну кількість публікацій останніх десятиріч, у яких описується велика кількість щойновиявлених пам’яток, опису повноцінних культурно-стратиграфічних комплексів цього регіону досить небагато.
Дане дослідження – лише перші кроки на шляху всебічного ґрунтовного аналізу історіографії археологічних досліджень Збаразького району Тернопільської обл.
_______________________________
1. Археологія Тернопільщини. – Тернопіль: Джура, 2003. – 276 с.
2. Архив Юго-Западной России. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI-XVIII веке (1498-1795). – К., 1876. – Ч. 6, т. І.– С. 233–239.
3. Бандрівський М. З минулого Збаражчини // Гомін. – 1992. – № 44. – С. 3.
4. Бандрівський М., Ситник О. Пам’ятки ранньозалізного віку Північно-Західного Поділля. – Збараж, 1994. – 143 с.
Т р е т і З ар е м бі в с ь к і ч и т ан н я
5. Бондаренко Г.В. Археологія і пам’яткознавство Волині: Історіографічний огляд (друга половина ХХ – початок ХХІ ст..) // Краєзнавство. – 2006. – № 1–4. – С. 150–157.
6. Бондаренко Г. Спеціальні історичні дисципліни. – Луцьк, 1997. – 222 с.
7. Відейко М. Трипільська цивілізація. – Київ: Академперіодика, 2002. – 142 с.
8. Галицько-Волинський літопис. – Львів: Червона калина, 1994. – 254 с.
9. Данилейко В. Геофізичні та археологічні фактори в контексті дослідження історичного минулого центральної частини міста Збаража // Наукові записки Національного заповідника “Замки Тернопілля”. – Збараж, 2010. – С. 24–27.
10. Жила В. Збаражчина: в 2–х т. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985. – Т. 2. – 525 с.
11. Малевич А. Збараж. – Львів, 1984. – 35 с.
12. Малевич А. Мандрівка крізь століття. – Тернопіль, 1996. – 80 с.
13. Малевич А. Неопалима купина. – Збараж, 1991. – 21 с.
14. Пелещишин М., Чайка Р. Нові матеріали до археологічної карти Західного Поділля // Тези VII істор.-краєзн. конф. – Кам’янець-Подільський, 1987. – 120 с.
15. Петровський О.М. Звіт про археологічні розвідки в околицях с. Кобилля Збаразького району Тернопільської області. – Тернопіль, 1993. – 12 с.
16. Ситник О.С. Пам’ятки кам’яної та мідно-кам’яної доби на Тернопіллі // Тернопілля: сторінки історії. – Тернопіль, 1995. – С. 5–24.
17. Скакун Н. Отчет о работе энеолитического отряда на трипольском поселении Бодаки. – СПб., 1999. – 30 с.
18. Смишко М. Раннесловянские памятники на территории западных областей УССР // Доклад VI научной конференции ИА АН УССР. – К., 1953. – 120 с.
19. Строцень Б. Список археологічних пам’яток Збаразького району, які перебувають під державною охороною. – Тернопіль, 2001. – 2 с.
20. Строцень Б.С. Могильник ІV ст. біля Романового Села Збаразького району // Джерело. Науково-краєзнавчий часопис. – Тернопіль, 1994. – С. 132–136.
21. Строцень Б.С. Розкопки черняхівського поселення біля с. Кобилля у 1995 році // 20 lat archeologii w Maslomeczu. – Lublin, 1997. – С. 236–255.
22. Строцень Б.С. Тернопілля в першій половині І тисячоліття н.е. // Тернопілля:
сторінки історії. – Тернопіль, 1995. – С. 45–56.
23. Тиханова М.А. Еще раз к вопросу о происхождении черняховской культуры // Краткие сообщения по истории и археологи СССР. Вып. 121. – М., 1970. – 30 с.
24. Филипчук М. Палеоскансен Старий Збараж: В ХV т. – Збараж; Львів, 1996. – Т. І. – 25 арк.
25. Цвек Е., Скакун Н. Отчет об археологических раскопках энеолитической экспедиции на поселении Бодаки. – СПб., 2000. – 37 с.
26. Ягодинська М.О. Слов’яни VI–ІХ ст. н.е. // Тернопілля: сторінки історії. – Тернопіль, 1995. – С.57–68.
27. Ягодинська М.О. Слов’янський могильник біля Старого Збаража // Джерело.
Науково-краєзнавчий часопис. – Тернопіль, 1994. – С. 137–153.
28. Ягодинська М.О. Тернопілля в часи Галицько-Волинського князівства // Тернопілля: сторінки історії. – Тернопіль, 1995. – С. 69–82.
29. Cynkalowski A. Materialy do pradziejow Wolynia i Polesia Wolynskiego. – Warszawa, 1961. – 180 s.
30. Janusz B. Zabutki predhistoryczne Galicyi Wschodniej. – Lwow, 1918. – 290 s.
31. Sulimirski T. Kultura wusocka. – Lwow, 1931. – 230 s.
Музейные учреждения Крыма, независимо от форм собственности и статуса, играют значительную роль в сохранении и популяризации культурного наследия полуострова. Деятельность музеев, направленная на охрану памятников истории, археологии и архитектуры, наряду с культурно-просветительной, научно-исследовательской, экспозиционной, фондовой, издательской и реставрационной, является одним из основных направлений музейного дела [1].
Согласно законодательству, культурное наследие определяется как совокупность унаследованных от предыдущих поколений памятных мест, сооружений, комплексов, их частей, связанных с ними движимых предметов. На территории Автономной Республики Крым насчитывается около 5 тыс. памятников истории, монументального искусства, археологии, архитектуры и градостроительства местного и национального значения.
К недвижимым объектам культурного наследия относятся объекты, которые не могут быть перенесены на другое место, не утратив при этом археологическую, эстетическую, этнологическую, историческую, архитектурную, научную или художественную ценность. Напротив, движимые объекты – это элементы, группы элементов, которые связаны и составляют единую целостность с недвижимым объектом, но могут быть отделены от него, что в свою очередь может привести к утрате археологической, эстетической, этнологической, исторической, архитектурной, научной и художественной ценности объекта.
Одной из лучших форм организации охраны и популяризации недвижимых объектов культурного наследия Крыма является создание государственных мемориальных музеев и музеев-заповедников. На территории полуострова создано и действует семь государственных заповедников: Херсонес Таврический, Бахчисарайский историкокультурный заповедник, Алупкинский дворцово-парковый музей-заповедник, Керченский историко-культурный заповедник, Коктебельский эколого-историко-культурный заповедник “Киммерия М.А. Волошина”, Историко-археологический заповедник “Калос Лимен”, Музей “Судакская крепость” (филиал Национального заповедника “Со
<
Т р е т і З ар е м бі в с ь к і ч и т ан н я
«