WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 39 |

«ДРУГІ ЗАРЕМБІВСЬКІ ЧИТАННЯ Матеріали Других Всеукраїнських Зарембівських наукових читань: “Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції” м. Київ, 22 січня 2009 р. КИЇВ ББК ...»

-- [ Страница 8 ] --

Основною роботою М.О. Сосногорової є популярний історикокраєзнавчий “Путеводитель по Крыму для путешественников” (1871) [12]. У другій половині XIX ст. довідкова література про Крим була досить бідною. Але інтерес до принад, у першу чергу клімату, Кримського півострову помітно збільшувався, відтак, відчувалася потреба в діяльних і практичних указівках для подорожуючих, докладні описи місцевості, рекреаційних і лікувальних особливостей краю. Путівник М.О. Сосногорової цілком відповідає таким потребам.

Дослідниця задумала перше видання путівника спільно з Г.Е. Карауловим, котрий зазначав у передмові до четвертого видання (1883), що у появі другого видання путівника (1874) М.О. Сосногорова брала активну участь, третє видання (1880) було виправлене й доповнене без її участні.

В останньому виданні путівника Г.Е. Караулов виступав і як укладач, і як редактор [15]. Але, попри це, в усіх виданнях зберігався текст М.О. Сосногорової. Вона постійно здійснювала “дальние поездки в горы для осмотра древних памятников и интересных местностей, для пополнения новыми данными своего “Путеводителя” [4, c. 519]. Не дарма автор іншого кримського путівника А.Я. Безчинський через 37 років назвав путівник М.О. Сосногорової “патріархальним і поетичним” [1, c. 359].

М.О. Сосногорова склала й умістила в путівнику “Краткий очерк основных эпох истории края”, де розділила історію Криму на 5 періодів:

1) греко-еллінський (VII ст. до Р.Х. – до I ст. Р.Х.); 2) грековізантійський (I–XIII ст.); 3) генуезький (середина XIII ст. – 1475 р.);

4) татарський (1239 р. – XVIII ст.); 5) російський (із 1783 р.).

Путівник містить відомості про населення, міста, клімат Криму. Для зручності мандрівників зроблений докладний опис найбільш зручного залізничного сполучення з Кримом, розклад рейсів пароплавів “Російського товариства пароплавства і торгівлі” Чорним і Азовським морем. Подібні вказівки автора свідчать про його прагнення зробити свої наукові

Другі Зарембівські читання

розвідки максимально корисними і доступними будь-кому, хто приїхав до Криму для знайомства з принадами місцевої природи та старожитностями.

Цьому мали слугувати й детальні історичні довідки, вміщені за плином екскурсу територією півострову, які складали основу змісту “Путеводителя”. Основну увагу М.О. Сосногорова приділила розділу “Памятники и древности Крыма”. До пам’яток і старожитностей М.О. Сосногорова відносила “надписи, монеты, произведения скульптурных, архитектурных и живописных работ, гробницы, древние церкви и т.п.” [12, с. 15–18].

Особливою відмінністю путівника М.О. Сосногорової є його науковий характер. У багатьох відгуках, підкреслювалося, що він перший, де особлива увага приділялася історії та вміщені достовірні історичні нариси щодо різних куточків Криму. Дослідниця для свого часу досить оригінально запропонувала краєзнавчий матеріал, зосередивши увагу на історії, відмовившись від докладного природно-географічного опису, характерного для більшості сучасних путівників [7, с. 155].

У 1874 р. вийшло друге видання путівника, яке містило додаток “Берег Крыма от Феодосии до Евпатории как климатолечебная местность”, де вперше характеризувалися бальнеологічні можливості Криму [13].

В цьому та наступному (третьому, також доповненому) виданні “Путеводителя” М.О. Сосногорова у вступі підкреслювала своє бажання створити якраз історико-краєзнавчий путівник. Особливістю путівника було також те, що завжди вказувалися джерела відомостей, наводилися наукові докази зі спірних на той час питань з історії Криму, в деяких випадках уміщувалися авторські зауваження. Четверте видання путівника М.О. Сосногорової стало своєрідним зразком для наступних кримських путівників – авторам рекомендувалося надалі в дослідженнях із кримського краєзнавства орієнтуватися на видання М.О. Сосногорової, рекомендуючи його не тільки як зразок побудови путівника, але і як надійне джерело з історії Криму.

Тяжкий стан здоров’я Марії Олександрівни унеможливив подальшу роботу з доповнення й уточнення путівника. Смерть Г.Е. Караулова спонукала (1883) дослідницю після виходу з друку четвертого видання, передати їх спільну працю кримським краєзнавцям Миколі Олексійовичу Головкінському (1834–1897) та Костянтину Антоновичу Вернеру (1850– 1905), які й підготували 5-е та 6-е видання “Путеводителя” [2; 16].

Загалом, “Путеводитель по Крыму для путешественников” М.О. Сосногорової протягом 1870–1880-х років був найбільш удалим історичнокраєзнавчим виданням, вирізняючись повнотою змісту та насиченістю

Другі Зарембівські читання

достовірної інформації про кримські пам’ятки. Цей путівник і досі залишається одним із найбільш популярних видань з історії та географії Кримського півострова. Він став основною науковою роботою відомої свого часу, й незаслужено забутої згодом, дослідниці – М.О. Сосногорової, ім’я котрої нині повернуте широкому загалові науковцівкримознавців та пересічних поціновувачів кримської старовини.

_________________________

1. Безчинский А.Я. Путеводитель по Крыму. 6-е изд. – М., 1908. – XVI, 416 с.

2. Головкинский Н.А. Путеводитель по Крыму (бывший Сосногоровой). – Симферополь, 1894. – Ч. 1. – XII, 99 с.; Ч. 2. – XI, 391 с.

3. Домбровский О.И. Аю-Даг: Святая гора. – Симферополь, 1975. – 125 с.

4. Марков Е. Очерки Крыма: Картины крымской жизни, истории и природы. – Симферополь, 1994. – 544 с.

5. Непомнящий А.А. Записки путешественников и путеводители в развитии исторического краеведения Крыма: последняя треть XVIII – начало XX века / Ин-т украинской археографии и источниковедения им. М.С. Грушевского; НАН Украины. – К., 1995. – (Науч.-справ. изд. по ист. Укр.; Вып. 46). – 211 с.

6. Непомнящий А.А. Історичне кримознавство (кінець XVIII – початок XX століття):

Біобібліографічне дослідження. – Сімферополь, 2003. – 456 с.

7. Непомнящий А.А. Путівники по Криму М. Сосногоровой // Всеукраїнська науковопрактична конференція “Туризм і завдання національно-культурного відродження України”: Тези доповідей та повідомлень. – К.; Черкаси, 1992. – С. 49–50.

8. Отчет о деятельности Таврической учебной архивной комиссии // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1892. – № 15. – С. 112–130.

9. Путешествие по Крыму академика Палласа в 1793 и 1794 годах / Пер. с нем.

М.О. С[лавич]; Под ред. Ф.К. Бруна, Г.Э. Караулова // Записки Одесского общества истории древностей. – 1881. – Т. 12. – С. 62–208.

10. Сосногорова (Мария Александровна) // Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знаний / Под ред. С.Н. Южакова. – СПб., 1905.

– Т. 17. – С. 686.

11. Сосногорова (Мария Александровна) // Энциклопедический словарь / Ф.А. Брокгауз, И.А. Эфрон. – СПб., 1900. – Т. 30/а. – С. 922.

12. Сосногорова М. Путеводитель по Крыму для путешественников. – Одесса, 1871. – VIII, 370 с.

13. Сосногорова М. Путеводитель по Крыму. 2-е изд. – Одесса, 1874. – VI, XIX, 362, 45 с.

14. Сосногорова М.А. Мегалитические памятники в Крыму // Русский вестник. – 1875.

– Кн. 7. – С. 266–287.

15. Сосногорова М., Караулов Г. Путеводитель по Крыму. – 4-е изд. – Одесса, 1883. – IX, XII, 457, XVII с.

16. Сосногорова М., Караулов Г. Путеводитель по Крыму. – 5-е изд., переработанное Н. Головкинским и К. Вернером. – М., 1889. – XII, 99, 391, XI с.

17. Тыглиянц П.К. Рабочий уголок. – Симферополь, 1986. – 81 с.

18. Широков В. Хозяйка дачи: М.А. Данненберг-Славич // Крымские известия. – 2003.

– 5 июля. – С. 7.

–  –  –

Наприкінці XIX – на початку ХХ ст. провідну роль у становленні кримської наукової етнографії зіграв Російський музей імператора Олександра III, заснований у Санкт-Петербурзі за указом імператора Миколи II 13 квітня 1895 р. Музею був наданий Михайлівський палац “з усіма прилеглими флігелями, службами та садом” [1]. Відразу ж оформилися три відділи: пам’яті Олександра III (малюнки, фотографії, друковані, рукописні та художні матеріали про життя померлого монарха), а також художній і етнографічний. У 1897 р. з’явився четвертий відділ – художньо-промисловий. До 1917 р. музей підпорядковувся Міністерству імператорського двору, але керівна роль обмежилася суто фінансуванням, – адміністрування й інші питання керівництва музеєм були прерогативою Імператорської Академії мистецтв. Музеєм керував керівник (у 1897–1917 роках ним був Великий князь Георгій Михайлович Романов). Окрім того, існувала також посада директора [2].


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Достатньо повне уявлення про завдання етнографічного відділу музею дає складена філологом-славістом, істориком, професором СанктПетербурзького університету Володимиром Івановичем Ламанським (1835–1914) “Записка з проектом організації й облаштування Етнографічного відділу Російського музею” (1898) [3]. Його головне завдання організатори вбачали в тому, щоб “як можливо повніше та вірніше представити Росію в її етнографічній різноманітності … не тільки показати Росію в розмаїтті її племен, але й у історичній єдності” [4] її народів. Криму планувалося присвятити окрему експозицію в шостому розділі “Південь і Південний Схід країни”. Організаторів музею цікавили практично всі сторони етнографії: карти, колекції типових черепів доісторичного населення краю, колекції знарядь праці, манекени та фотографії представників різних народів, що проживали тут; старовинні костюми, макети житла й господарських споруд, традиційні народні страви, свійська птиця, види збруї та способи упряжу коней, чоловіча і жіноча праця, таблиці за статистикою края тощо [5].

Другі Зарембівські читання

Обкреслюючи грандіозну програму етнографічного вивчення безкрайніх просторів імперії, використовуючи різні способи збору обширних матеріалів, В.І. Ламанський розумів, що “не за один і не за два роки може бути створений такий музей” [6]. Задля ефективності роботи він наполягав на активній співпраці музею з місцевими статистичними комітетами, гімназіями (перше – з окремими викладачами – подвижниками краєзнавства, які займалися вивченням місцевої етнографії), членами губернських учених архівних комісій, старожилами – знавцями свого краю [7].

Оголосивши науковій громадськості про початок організації Етнографічного відділу, співробітники музею справедливо вважали, що “ця робота може скласти епоху в історії російської етнографії” [8]. Від початку у складі відділу передбачалися два відділення: описової етнографії та загального народознавства. Дискутуючи про форми збору матеріалу, етнографи дійшли висновку, що “кращим, можна сказати, єдиним раціональним способом є спосіб експедиційний. За його допомогою експедицій матеріал буде зібраний швидше і повніше відповідатиме завданням музея” [9].

Збережені у фондах Наукового архіву Російського етнографічного музею “Журнали засідань Етнографічної ради Російського музею імператора Олександра III” засвідчують сталий інтерес музею до етнографії Криму. Під час розподілу районів імперії між співробітниками загальна організація збору матеріалів про Крим і їх систематизація були доручені одному з найбільш авторитетних співробітників музею – історикові Сходу Костянтину Олександровичу Іностранцеву (1876–1941) [10].

З Етнографічним відділом співробітничали – зокрема, допомагали обробляти етнографічні матеріали з Криму – старший етнограф Музею етнографії й антропології Імператорської Академії наук Дмитро Олександрович Клеменц [11], директор цього ж музею Василь Васильович Радлов (1837–1918), академік Никодим Павлович Кондаков (1844– 1925), голова етнографічного відділення Російського географічного товариства академік Володимир Іванович Ламанський, голова цього ж товариства Петро Петрович Семенов-Тян-Шанський (1827–1914), академік Олексій Олександрович Шахматов (1864–1920), етнограф Олексій Миколайович Харузін (1864–1932) та інші [12].

Під час розгляду кандидатури на посаду завідувача відділом відомий тюрколог В.В. Радлов запропонував Д.О. Клеменца. Дмитро Олександрович довго сумнівався. Його остаточно переконав академік Сергій Федорович Ольденбург (1863–1934) (Д.О. Клеменц дуже поважав і беззастережно

Другі Зарембівські читання

прислухався до думки цього вченого), аргументуючи так: “У Вас величезні переваги особистого досвіду, особисті знайомства з побутом різних народів, уміння спостерігати й учитися на ділі, терпимість до помічників” [13]. Така позиція академіка спонукала Д.О. Клеменца приняти принципове для нього рішення – стати творцем унікального музейного зібання.

В листі до товариша керівника [заступника за сучасним розумінням – авт.] Російського музею Д.І. Толстого він констатував: “Музей – це моя остання робота в житті, іншої я вже не встигну зробити” [14]. Від цього моменту Д.О. Клеменц фактично започаткував створення масштабної програми збору польового матеріалу для майбутньої експозиції музею.

Для створення експозиції Етнографічного відділу Російського музею імені Олександра III були здійснені кілька масштабних експедицій у різні регіони Російської імперії, у т.ч. й до Криму. Одна з перших таких етнографічних поїздок до Кримського півострову відбулася навесні 1905 р. Керував нею Костянтин Олександрович Іностранцев.

Майбутній сходознавець народився у Санкт-Петербурзі в сім’ї професора столичного університету, відомого ученого-геолога Олександра Олександровича Іностранцева (1843–1919). Після закінчення класичної гімназії (1896) та факультету східних мов Лазаревського університету в Москві за арабсько-персько-турецько-татарським розрядом (1899) [15], його залишили в цьому ж університеті на кафедрі для підготовки до професорського звання. З 1902 р. К.О. Іностранцев – головний зберігач Етнографічного відділу Російського музею. Того ж року його обрали член-співробітник Східного відділення Російського археологічного товариства [16]. В наукових колах молодий науковець набув авторитету історика культури стародавнього та мусульманського Сходу. Знання оригінальних джерел арабською та перською мовами дозволило йому не тільки продовжити систематизацію сходознавчої бібліографії, розпочатої Володимиром Густавовичем Тізенгаузеном (1825–1902) [17], але й знаходити різні відомості історико-культурного характеру там, де це не вдавалося іншим [18].

У Криму К.О. Іностранцев розгорнув обширні польові дослідження.

Він проводив збір етнографічного матеріалу в Сімферопольському, Ялтинському, Феодосійському та Євпаторійському повітах. За час експедиції для музею були придбані 392 предмети побуту на суму 1235 руб.



Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 39 |
 
Похожие работы:

«Донецька обласна державна адміністрація Донецький обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій Д.В. Дюжев НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ Навчальний посібник Рекомендовано науково-методичною радою Донецького обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого...»

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ УДК 94(477)“1915/1918” ВИЗДРИК В.С.1 СЕЛЯНСЬКІ ПРОТЕСТИ: ФОРМИ І МЕТОДИ БОРОТЬБИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В 20-30-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ У статті аналізуються наслідки польської дискримінаційної політики щодо українського населення у Другій Речі Посполитій, досліджується протестний рух та методи боротьби селянства за реалізацію своїх соціальноекономічних та національних прав. Ключові слова: Друга Річ Посполита, осадництво, селянський супротив, національні права,...»

«ПЕРЕДМОВА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ НІЦЦЬКОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ ЗНАКІВ Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП) прийнято угодою, підписаною під час Ніццької дипломатичної конференції 15 червня 1957 року (Ніццька угода), та переглянуто у Стокгольмі у 1967 році і у Женеві у 1977 році, а також змінено у 1979 році. Країни-учасниці Ніццької угоди утворюють Спеціальний союз у межах Паризького союзу по охороні...»

«Раритетна теріофауна та її охорона. Луганськ, 2008 (Праці Теріологічної школи. Випуск 9. С. 295–298) УДК 92 (Мигулін О. О., Зубко Я. П.) (0:59) Олексій Мигулін і Яків Зубко — видатні теріологи Олексій Мигулін (1893–1989) У повоєнних п'ятдесятих і у подальші довгі роки рано вранці вулицею Дзержинського крокував немолодий огрядний чоловік. У його своєрідній зовнішності було важко визначити рід його занять. Бувала шкіряна куртка, одягнутий на плече потертий ягдташ, в якій містився неодмінний...»

«УДК 94 (477.4) 1900/1914: 335 Юлія Магась-Демидас (м. Житомир) КООПЕРАЦІЯ У ПРОГРАМАХ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ У статті розглянуто ставлення політичних партій до кооперації та їхню участь у кооперативному русі Правобережної України на початку ХХ століття. Ключові слова: Правобережна Україна, кооперативний рух, українські та російські політичні партії. Метою публікації є висвітлення ставлення політичних партій різного спрямування до...»

«ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ОБЛАСНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА ЗВІТ ПРО РОБОТУ ХАРКІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОГО ЦЕНТРУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА ЗА 2012 РІК Зміст. 1. Основні підсумки діяльності Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва у 2012 році. стор. 3-4 2. Заходи з охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини ООМЦКМ.. стор. 5-10 2.1. Робота з електронною версією фонду...»

«Національна академія наук України Інститут історії України Литовська Метрика в коМпЛексі пізньосередньовічних джереЛ з історії України: пробЛеМи вивчення та пУбЛікації МатерІали крУглого столУ 21 березня 2012 р. київ київ Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України Протокол № 7 від 26 червня 2012 р. редколегія збірника Г. Боряк. (відповідальний редактор) А. Блануца, Д. Ващук, І. Ворончук, Л. Жеребцова (відповідальний секретар), П. Кулаковський. Литовська Метрика в...»

«Стасюк Надія Леонідівна ФІНАНСИ Міністерство освіти і науки України Вінницький національний технічний університет Стасюк Надія Леонідівна ФІНАНСИ Затверджено Вченою радою Вінницького національного технічного університету як навчальний посібник для студентів напряму підготовки «Менеджмент» всіх спеціальностей. Протокол №6 від 29.11.2007 р. Вінниця ВНТУ 2008 УДК 336 Ф 95 Рецензенти: О. В. Мороз, доктор економічних наук професор О. О. Мороз, доктор економічних наук доцент В. А. Гарбар, кандидат...»

«Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації Харківська обласна універсальна наукова бібліотека Лицар козацької звитяги Іван Дмитрович Сірко (між 1605 та 1610–1680) Рекомендаційний бібліографічний покажчик Харків 2005 Лицар козацької звитяги Іван Дмитрович Сірко (між 1605 та 1610–1680): Рек. бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Харк. облдержадмін. Харк. обл. універс. наук. б-ка; Уклад. Г.М. Єрофєєва. – Х., 2005. – с. Видання виходить з нагоди 400-річчя від...»

«ТЕОРІЯ СТРАТЕГІЇ ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В. М. Бородюк, д-р екон. наук, проф., УДК: 332.14.146(477) Г. С. Фролова, канд. екон. наук, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» МІСЦЕ І РОЛЬ БЛАГОУСТРОЮ У ФОРМУВАННІ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН Анотація. У статті досліджено сутність благоустрою в історичному, політичному, соціальному, економічному, психологічному, культурному та естетичному аспектах, з’ясовано роль благоустрою у формуванні суспільних відносин, запропоновано визначення базового терміну з точки...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»