WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 3 | 4 || 6 | 7 |   ...   | 39 |

«ДРУГІ ЗАРЕМБІВСЬКІ ЧИТАННЯ Матеріали Других Всеукраїнських Зарембівських наукових читань: “Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції” м. Київ, 22 січня 2009 р. КИЇВ ББК ...»

-- [ Страница 5 ] --

Активізація проведення етнографічних досліджень наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. сприяла появі в Криму етнографічних колекцій у музеях археологічного профілю Бахчисараю, Ялти і Євпаторії.

Широкий патріотичний підйом у Російській імперії, пов’язаний із подіями Кримської війни 1853–1856 років, сприяв створенню Музею Севастопольської оборони (згодом – Військово-історичний музей Чорноморського флоту) і Панорами “Штурм 6 червня 1855 року”, в яких концентрувалися документи nf експонати, пов’язані із зазначеними героїчними подіями в Севастополі.

Будучи осереддям пам’яток історії та культури, кримські музеї стали організаторами пам’яткоохоронної роботи, основними напрямами якої був: збір старожитностей, проведення археологічних досліджень, систематизація пам’яток, проведення реставраційних робіт, боротьба зі скарбошукачами, популяризація пам’яток.

Першочерговим напрямом пам’яткоохоронної діяльності кримських музеїв став збір предметів старовини. Це було неодмінна умова накопичення необхідного музейного матеріалу. Кримські музеї розглядалися в Росії як другорядні. Вони вважалися філіями центральних музейних установ. Ураховуючи цей факт, місцеві краєзнавці – директори і хранителі музеїв повинні були піклуватися про збір матеріалів також для Санкт-Петербургу. Відкритий у 1852 р. Імператорський Ермітаж став місцем концентрування всіх цікавих пам’яток, знайдених на території античних держав Північного Причорномор’я. Ядром колекції Ермітажу були зібрання боспорських старожитностей, де тільки золотих речей наприкінці 80-х років ХІХ ст. налічувалося до 10 тис. одиниць. Академік Л.Е. Стефані зазначав, що завдяки надходженням із Керчі Ермітаж збагатився “такою мірою, що складає предмет заздрості для всіх європейських музеїв, оскільки жоден із них не володіє чим-небудь подібним” [1, с. 124].

Одночасно, колекція Керченського музею старовини була розрізненою, були відсутні, навіть, копії найбільш цінних і цікавих знахідок.

Так, у рапорті до голови Археологічної комісії в 1898 р. директор Керченського музею старожитностей Карл Євгенович Думберг зазначав, що “Керч дуже багата пам’ятниками, але в місті відсутній історичний дух. Музей складається з дублікатів і речей, непридатних для вивозу до Санкт-Петербурга. Погані вітрини і каталоги. Музей потребує звичної для очей обстановки і систематичної відбору. Немає ні малюнків речей, відправлених до Ермітажу, ні планів, ні креслень … Чому, нарешті,

Другі Зарембівські читання

більшість із найцікавіших знахідок демонструється петербурзькій публіці в десятках екземплярів, тоді як Керч нічого не має?” [2, с. 165].

У період керівництва музеєм (1891–1901) К.Є. Думберг прагнув постійно поповнювати колекції, щоб у ньому були представлені “всі археологічні предмети, пов’язані з історією регіону, – амфори і монети, саркофаги і надгробні камені. Все це мало об’єднуватися в одному приміщенні. Не можна допустити, щоб одна частина знаходилася в музеї, інша – в Царському кургані, третя – в сараї, а четверта – на вулиці”. К. Є. Думберг зазначав: “Багаті розкопки не повинні бути кінцевою метою археологічного пошуку … Чим ретельніше і добросовісніше розкопки проводитимуться, послуговуючись науці і не прагнучи до багатств, тим більше можна розраховувати на задовільні наукові результати … Виправити всі упущення колишнього часу важко і дорого” [2, с. 165].

Одним із джерел поповнення експозиції музею служили археологічні розкопки. Під керівництвом К.Є. Думберга в 1896–1899 роках були організовані перші масштабні розкопки Пантікапею. Проте, за розпорядженням із Санкт-Петербургу ці роботи, що не принесли за три роки бажаних для столиці золотих прикрас, були припинені. Основну увагу директорові було запропоновано зосередити на некрополях. Разом із тим, протягом 1890-х років керченська земля принесла немало археологічних відкриттів [3, с. 40–42].

Не зважаючи на те, що значних розкопок, характерних для середини ХІХ ст., на початку наступного століття майже не проводилося; керченська земля продовжувала давати рясний археологічний матеріал, привертаючи до себе увагу російських та європейських фахівців.

В.В. Шкорпил, який змінив у 1901 р. на посту директора Керченського музею старовини К.Є. Думберга, досліджував кургани Юз-Оба, Мала Близниця, Зеленська гора. На північному схилі г. Мітрідат археологом було відкрито безліч катакомб із фресками і рельєфними зображеннями. У квітні 1904 р. Археологічна комісія відряджала В.В. Шкорпила до Греції для знайомства з методикою роботи європейських археологів.

Чудове знання античної нумізматики, яка завжди вважалася найбільш точним матеріалом для датування поховань, дозволило йому виявити основні некрополі Пантікапею VI в. до н.е. – IV в. н.е.

Особливий інтерес для В.В. Шкорпила представляли пам’ятки керамічної епіграфіки. Крім публікації інформації майже про 700 клейм із розкопок в околицях Керчі, у своїх звітах він надав достатньо точні їх

Другі Зарембівські читання

прочитання. Ці дані мають значення не тільки для датування комплексів, але і для хронологічного визначення самих клейм. В.В. Шкорпил виділив херсонеські й енгліфічні клейма. До теперішнього часу не втратила актуальності публікація В.В. Шкорпилом клейм із Зеленського кургану [4, с. 119–128]. Колекція червонофігурної кераміки, що оформилася в Керченському музеї, основою якої є зібрання В.В. Шкорпила, в наші дні широко відома у світі [5, с. 162].

Ефективним шляхом виявлення пам’яток стали історико-пам’яткознавчі експедиції (екскурсії). Особливою результативністю вирізнялися експедиції музею Ялтинського відділення Кримського гірського клубу.

В основу фондів цього музею лягли численні знахідки, зібрані під час навчальних екскурсій і туристичних поїздок. Вагомий внесок у поповнення археологічної й етнографічної колекції музею зробили приватні пожертви місцевих краєзнавців А.Л. Бертье-Делагарда, М.В. Глаголєва, І.Н. Загордана, вдови Н.А. Арендта. Так, А.Л. Бертье-Делагард передав до музею колекцію срібних та мідних давньоримських і херсонеських монет із розкопаного ним Аутського скарбу [6, арк. 34].

Активну діяльність зі збору пам’яток старовини проводив директор Феодосійського музею старожитностей Оттон Фердинандович Ретовський (1849–1925). Він організував збір старожитностей, які знаходили під час будівництва нових кварталів Феодосії, домігшись від Міської думи відповідної ухвали [7, арк. 1]. Завдяки цим заходам у музеї був зібраний унікальний лапідарій, а також колекція червонофігурної кераміки.

Разом із тим, діяльність Феодосійського музею старожитностей із вивчення пам’яток краю під керівництвом О.Ф. Ретовського отримала незадовільну оцінку в доповіді голови Московського археологічного товариства П.С. Уварової на VII Археологічному з’їзді. Вона відзначала, що кримські музеї, у т.ч. й у Феодосії, “не вважають своїм обов’язком вивчати місцевість, у якій знаходяться, складати плани, наносити на них наявні про місцевість відомості, стежити за правильністю і систематичністю розкопок” [8, с. 266]. Але, все ж, слід ураховувати, що керував музеєм у Феодосії не археолог, а вчитель німецької мови, поєднуючи адміністративну діяльність у музеї, велике навантаження в міських прогімназіях із творчою науковою роботою в ТВАК.

Значний унесок у створення і збереження колекції Феодосійського музею старожитностей зробив член ТВАК (з 1901 р.), а також Одеського товариства історії і старожитностей (далі – ОТІС) (також із 1901 р.)

Другі Зарембівські читання

Людвік Петрович Коллі (1849–1917). Він очолював згадану музейну установу Феодосії в 1900–1917 роках, і отримуючи невелику пенсію, керував нею практично на громадських засадах. Особливу увагу Л.П. Коллі приділяв поповненню музейної колекції. Обмежений у грошових коштах, він майже весь гонорар за публікації своїх статей використовував для поповнення фондів музею, купуючи предмети старовини у приватних осіб [9, с. 213]. Так, доктор медичних наук, у минулому

– відомий кримський краєзнавець Іван Михайлович Саркізов-Серазіні (1887–1964) у своїх спогадах про роки дитинства писав, що “старому вчителеві гімназії ми продавали стародавні монети, які знаходили в рові та канавах, що оточували Мітрідатів горб … Людвік Петрович уважно розглядав принесені нами монети і призначав ціну. Сперечатися було не можна. Людвіку Петровичеві я продав і частину скарбу” [10, с. 77].

Цінні знахідки з археологічних розкопок, які проводилися в 1916 р.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Петроградською археологічною комісією в Євпаторії, показали необхідність створення місцевого музею для збереження культурної спадщини. Ініціаторами стали Лаврентій Олексійович Моїсеєв, який у червні 1916 р. звернувся до Євпаторійського міського голови з листом, поставивши в ньому питання про необхідність збереження археологічної спадщини в місті та його окрузі [11, арк. 127, 136]; а також столичний історик античності Михайло Іванович Ростовцев, що обґрунтував перед московськими колегами необхідність створення музею в Євпаторії [12].

У створеному в 1916 р. Євпаторійському музеї відразу ж виділилися археологічний та етнографічний відділи. В роки революції, завдяки діяльності Поліни Яківни Чепуріної значно поповнилися етнографічне караїмське зібрання, оскільки жителі бачили в музеї реальний захист у справі збереження культурних цінностей свого народу [1, с. 287].

Активізація археологічних розкопок стародавнього Херсонесу в ХІХ ст.

поставила на порядок денний питання збереження знахідок. Очевидною стала потреба в організації музею. Важлива роль у відкритті Херсонеського музею належить голові Московського археологічного товариства Прасков’ї Сергіївні Уваровій. У 1887 р. вона звернулася з цього приводу зі спеціальною запискою до імператора Олександра ІІІ, в якій змалювала жалюгідний стан справ із охорони пам’яток у Херсонесі.

П.С. Уварова виступила з пропозицією відтворення на руїнах Херсонесу православного релігійного центру. Олександр ІІІ наклав на записку таку резолюцію: “Це необхідно зробити, щоб не мати славу варварів. Переба

<

Другі Зарембівські читання

лакайте про цю справу з ким треба і надайте мені висновок – і якнайскоріше, щоб врятувати все, що ще можна врятувати” [13, арк. 3–5].

У серпні 1887 р. голова імператорської Археологічної комісії А.А. Бобринский відвідав Херсонес “із метою обговорення тих заходів, які мали бути вжиті з метою збереження і подальшого дослідження рун”. Підсумком поїздки А.А. Бобринского став складений ним у Севастополі рапорт міністрові імператорського двору від 9 серпня 1887 р., де наголошувалося, що “заходи, що вже прийняті різного часу з метою збереження і дослідження Херсонеса, – влаштування чернечого пустинництва, згодом перетвореного в монастир; офіційні розкопки, проведені деякими особами, і передання цієї місцевості Одеському товариству історії і старожитностей – не принесли користі у справі збереження руїн Херсонесу і не навернули ці розвалини на “Російську Помпею”, як бажала графиня Уварові” [14, с. 1]. Далі А.А. Бобринский пропонував ряд заходів зі збереження старожитностей Херсонесу, які склали 12 пунктів. Серед них, перш за все, слід виділити передачу Херсонесу в підпорядкування Археологічній комісії; будівництво будинку для завідувача роботами; повну заборону кому-небудь (і установам, і окремим особам) проводити під будь-яким приводом розкопки на місці Херсонесу; заборону ченцям усіляко втручатися в розкопки і збирання старожитностей; призначення завідувача з людей, досвідчених в археології [14, арк. 5–7]. В розрізі останнього зауваження А.А. Бобринського таким завідувачем у 1891 р. було призначено подвижника кримознавства, ентузіаста своєї справи Карла Казимировича Косцюшко-Валюжинича.

Після передачі 15 травня 1888 р. розкопок у Херсонесі в підпорядкування Археологічній комісії, музей фактично почав своє існування. Проте, офіційною датою його відкриття стало 9 серпня 1892 р. Він отримав назву “Склад місцевих старожитностей”. Завідувачеві розкопками К.К. Косцюшко-Валюжиничу довелося вести справжню боротьбу з монастирем, який завдав значної шкоди дослідженням Херсонесу. Після того, як територія розкопок була вилучені з підпорядкування монастиря і передана Археологічній комісії, ченці всіляко протидіяли їх проведенню. Ними розкрадалися і продавалися в приватні колекції знахідки, тим більше, що в археологів не завжди була можливість охороняти пам’ятки. П.С. Уварова, обурена шкодою, нанесеною монастирем його варварськими розкопками, в листі імператорові Миколі ІІ назвала ченців “головним нещастям Херсонеса … грубими, безграмотними лю

<

Другі Зарембівські читання

дьми, які нічого не роблять і ні до чого не придатні” [15, с. 33–34]. Крім забудови монастирськими службами цікавої центральної частини античного міста, ченці псували пам’ятки, забруднювали їх, пасли худобу на розкопаних ділянках. У зв’язку з цим К.К. Косцюшко-Валюжинич звертався зі скаргами до пристава 2-ої ділянки севастопольського градоначальства. 4 лютого 1895 р. Карл Казимирович повідомляв у Археологічну комісію, що монастир, прагнучи перетворити Херсонес на “православну святиню”, підтримує і схвалює розкопки пам’яток тільки “християнського періоду”, а в решті справ протидіє. Бажаючи повернути в музей цінності, які ченці утримували в монастирському “сховищі старовини”, К.К. Косцюшко-Валюжинич не зупинився, навіть, перед зверненням безпосередньо до Миколи ІІ і членів імператорської сім’ї, які нерідко були гостями на руїнах Херсонеса.

Щодо розкопок, то К.К. Косцюшко-Валюжинич вів роботу планомірно, щорічно складаючи звіти з докладними планами, кресленнями і фотографіями. Водночас, фіксуючи знайдені предмети, ним були допущені серйозні порушення, що відбилося на незадовільному стані фондів музею. Так, 7 листопада 1897 р. Карл Казимирович повідомляв, що відвідав розкопки і музей археолог Олександр Андрійович Спіцин (1858– 1931), який “відмітив у моїх звітах, а також у способах зберігання старовини недоліки … У звітах відсутні малюнки, зроблені від руки … Проглядаючи мої звіти А.А. Спіцин здавався сумним і розчарованим, що я і сам повірив у свої невиправні помилки” [16, арк. 7].



Pages:     | 1 |   ...   | 3 | 4 || 6 | 7 |   ...   | 39 |
 
Похожие работы:

«Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди МАТЕРІАЛИ VІІІ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ МОЛОДИХ УЧЕНИХ «Методологія сучасних наукових досліджень» (17-18 жовтня 2011 р., м. Харків) Харків За загальною редакцією голови ради молодих учених ХНПУ імені Г.С. Сковороди, кандидата педагогічних наук, доцента К.А. Юр’євої Затверджено редакційно-видавничою радою Харківського національного педагогічного університету імені...»

«М. П. Мальсьа, М. З. Гамало, О. Ю. Бордн ТУРИСТИЧНЕ КРАЇНОЗНАВСТВО 2-е видання, стереотипне НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Реомендовано Міністерством освіти і наи Ураїни для стдентів вищих навчальних заладів Київ «Центр чбової літератри» УДК 379.85(075.8) ББК Ч518я73 М 21 Гриф надано Міністерством освіти і наи Ураїни (Лист № 1.4/18-Г-2340 від 24.12.2007) Рецензенти: Любіцева О. О. – дотор еономічних на, професор Київсьоо національноо ніверситет імені Тараса Шевчена; Кравців В. С. – андидат еономічних на...»

«Мертвого моря та античні історіописці як інструменти міфологізації «есейського спадку» у ХХ ст. / Віталій Черноіваненко; Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.», Н.-д. центр...»

«УДК 94: 02 (477) 1911 Тетяна Новальська (м. Київ) ФОРМУВАННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАСАД ВІТЧИЗНЯНОГО БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПЕРШОГО ВСЕРОСІЙСЬКОГО З’ЇЗДУ З БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ 1911 РОКУ) У статті висвітлено роботу Першого Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи, який заклав основи формування теоретичних та практичних засад вітчизняного бібліотекознавства. Ключові слова: бібліотекознавство, бібліотечна справа, бібліотека, бібліотекар, бібліографія. В історії розвитку науки...»

«ISSN 2222-551Х. ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2014. № 1 (7) ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧІ СТУДІЇ УДК 811.161:81’255.4 О.І. ПРИЙМАЧОК, кандидат філологічних наук, доцент кафедри слов’янської філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк) ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОСІЙСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ ПОЕМИ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ» Статтю присвячено детальному описові українських безеквівалентних компонентів художнього...»

«ІВІ НАНУ 29 травня 2013 р. анотації доповідей на конференції «Актуальні проблеми всесвітньої історії: конфлікти як складова розвитку міжнародних відносин» ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ» АНОТАЦІЇ ДОПОВІДЕЙ НА МІЖНАРОДНІЙ НАУКОВІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ: КОНФЛІКТИ ЯК СКЛАДОВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН» 29 травня 2013 р. (українською мовою) Бєляєв Михайло Петрович, кандидат історичних наук, старший викладач...»

«ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ОБЛАСНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА ЗВІТ ПРО РОБОТУ ХАРКІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОГО ЦЕНТРУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА ЗА 2012 РІК Зміст. 1. Основні підсумки діяльності Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва у 2012 році. стор. 3-4 2. Заходи з охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини ООМЦКМ.. стор. 5-10 2.1. Робота з електронною версією фонду...»

«С.В.Ушанова СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО ЗАДНІСТРОВ’Я (ДОВІДНИК).Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права. Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний – козацький! – досвід державотворення. В програмі діяльності Задністрового...»

«ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства Європейський університет СТУДІЇ з архівної справи та документознавства Том п’ятнадцятий Київ ББК 79.3я 53 С 88 Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УНДІАСД; Редкол.: І. Б. Матяш (гол. ред.) та ін. – К., 2007. – Т. 15. – 232 с. РЕДА КЦІЙНА КО ЛЕГІ Я І. Б. Матяш (головний редактор), Г. В. Боряк, І. Н. Войцехівська, Л. А. Дубровіна,С. Л. Зворський, С. Г....»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія іст. 2010. Вип. 45. С. 677–698. Ser. Hist. РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ 2010. Is. 45. P. 677–698. SILVA RERUM АБО СОЦІАЛЬНА ІСТОРІЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ З-ПІД ПЕРА ПОЛЬСЬКОГО ІСТОРИКА ДЕМОГРАФІЇ (З приводу книги: Budzyski Zdzisaw. Kresy poudniowo-wschodnie w drugiej poowie XVIII wieku. Rzeszw; Przemyl, 2008. T. III: Studia z dziejw spoecznych. 592 s.) Демографічні клопоти української історіографії Історична демографія віддана була та...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»