WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 104 |

«Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько-угорського видання / Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний ...»

-- [ Страница 8 ] --

Зокрема, партії націоналістичного гатунку добивалися перебудови країни з урахуванням багатонаціонального характеру її населення. Певною поступкою їх вимогам було, наприклад, ухвалення у 1927 році закону про реформу системи адміністративно-політичного управління: відбулася її часткова децентралізація, запроваджувалося управління по землях – адміністративно-територіальних одиницях (Чехія, Моравія і Сілезія, Словаччина, Підкарпатська Русь), створювалися місцеві органи самоуправління на виборчій основі, хоча третина їх складу й призначалася Прагою. Комуністи, у свою чергу, згідно з настановами Комінтерну, прагнули встановлення у Чехословаччині диктатури пролетаріату. А партії республіканського, пропрезидентського спрямування, дотримувалися реформістського курсу й для збереження парламентської демократії часто вдавалися до державних компромісів, про що свідчить, наприклад, подолання внутрішньополітичної кризи 1926 року. І хоча впродовж 20–30-х років у Чехословаччині спостерігалася тенденція до згортання парламентської демократії й поширення повноважень виконавчої влади, що особливо помітною стала в умовах світової економічної кризи і викликаної нею радикалізації робітничого й селянського рухів, активізації опозиційних антидемократичних течій, утім, за усіма змінами у функціонуванні парламентської системи, політичний устрій Чехословацької Республіки мав чітко виразний буржуазно-демократичний характер, й вона залишалася однією з найбільш демократичних і стабільних країн регіону міжвоєнної доби. Засвідчує це й відносна стабільність розстановки сил у чехословацькому політичному таборі, й переобрання на пост глави держави у 1920, 1927 й 1934 роках активного й послідовного будівничого держави «гуманної демократії» Т. Г. Масарика, і вибори після його добровільної відставки у 1935 році на посаду президента Чехословацької Республіки його соратника Е. Бенеша, якого підтримали навіть комуністи.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності чехословацької влади з самого початку утворення республіки була активна й доволі ліберальна національна політика, адже і в новоутвореній Чехословаччині, як вже зазначалося, понад третину населення становили національні меншини. Наприклад, представники національних меншин, обрані до чехословацького парламенту, мали право виступати в ньому і подавати різні апеляції рідною для них мовою. Втім, у цій сфері діяльності було особливо багато проблем і складних завдань, що випливали з умов приєднання до країни нових земель та положень чехословацької конституції, в яких гарантувалися права й рівноправність усіх народів республіки та задоволення національно-культурних 44 Розділ I.

потреб національних меншин. Діячі словацької нації, зокрема, заявивши про прагнення разом з чехами створити незалежну державу, обумовлювали це правом словаків на національне самовизначення. Закарпатські русини-українці, приєднавшись до Чехословацької Республіки, у свою чергу, розраховували на обіцяні їм широкі автономні права. Ще складнішою була справа з чисельним угорським і особливо німецьким населенням, яке опинилося в складі Чехословаччини не за власним бажанням й отримало незвичний для нього статус національних меншин. Все це зумовлювало підвищену відповідальність чехословацької влади щодо розв’язання комплексу складних національних проблем.

Першочерговою серед них була політика Праги щодо Словаччини та словацького народу. Вже 10 грудня 1918 року був виданий закон про надзвичайні перехідні заходи на території Словаччини: скасовувалися угорські закони, підтверджувалося створення «Міністерства з повною владою для управління Словаччиною», якому підлягали місцеві органи влади, дозволялося засновувати національні товариства й політичні партії, впроваджувалася як офіційна словацька мова тощо. Зокрема, в Братиславі був відкритий Словацький університет ім. Я. А. Коменського, у Кошице – вища технічна школа, а завдяки розвитку системи народної освіти кількість неписьменних у Словаччині зменшилася за міжвоєнні роки до 7%. Але незабаром чесько-словацькі відносини почали загострюватися насамперед через впровадження державницької ідеології «чехословакізму», який після утворення ЧСР перетворився в засіб підкорення Словаччини Прагою та педалювання останньою політики централізму й дискримінації щодо словаків, яка ігнорувала самобутність словацької нації та особливості національно-культурного й господарського розвитку і потреб Словаччини. Провідниками централізму були не лише чеські державні діячі, а й чимало словацьких політиків, наприклад, один із лідерів аграрної партії М. Годжа, який (першим серед словаків) у 1935–1938 роках був головою уряду Чехословаччини, або один із лідерів соціал-демократичної партії І. Дерер, який кількаразово був міністром у чехословацькому уряді.

Боротьбу проти «чехословакізму» та централізму від початку утворення країни вели в Словаччині народна, національна та комуністична партії. Вони домагалися рівноправності чехів і словаків, зокрема того, щоб Словаччина в республіці становила окрему самоврядну адміністративну одиницю, мала свої автономні сейм та уряд тощо. Особливу активність у цьому напрямі виявляла Словацька народна партія на чолі з найвідомішим словацьким політиком міжвоєнного часу католицьким священиком А. Глінкою. У 1935 році, напередодні виборів, вона спільно з іншими національними партіями створила «автономістичний блок», який здобув понад 30% голосів виборців. Словацьким національним автономістичним партіям протистояли республіканські централістські партії. Боротьба між ними, а також вимоги інших національних партій щодо рівноправності національних меншин у чехословацькому суспільстві, що загострювалися під час передвиборчих кампаній, були головною прикметою політичного життя у міжвоєнній Чехословаччині.

Що стосується інших національних меншин, зокрема угорців та німців, то політика чехословацької влади щодо них була в цілому досить ліберальною й національно поступливою. Наприклад, у районах їх компактного проживання, де вони становили понад 20% усього населення, угорці та німці мали право користуватися

Закарпаття у складі Чехословацької Республіки (1919–1939)

рідною мовою в державних установах, засновувати національні школи (зберігалася, зокрема, німецька частина Карлового університету), господарські й культурні товариства та політичні партії тощо.

Ще більш радикальні античехословацькі настрої панували у середовищі судетських німців, сепаратистський рух яких особливо посилився після 1933 року під впливом гітлерівської пропаганди. Після заборони урядом Чехословаччини радикальних німецьких партій за їх демонстративні антидержавні дії в дусі націонал-соціалізму, створюється Судетсько-німецький патріотичний фронт, який у 1935 році перетворюється на Судетсько-Німецьку Партію на чолі з К. Генлейном.

Жорстко критикуючи чехословацький уряд за непослідовну політику у національному питанні, спрямовану насамперед на економічне послаблення німецької буржуазії й земельної аристократії, на витіснення їх з органів влади і громадських організацій, генлейнівці заручилися підтримкою абсолютної більшості з понад 3 млн. німців Чехословаччини, і на парламентських виборах 1935 року їх партія під гаслами прав і свобод для чехословацьких німців отримала найбільше голосів

– 15,2%. Це, поряд з активізацією чеських та словацьких фашистів, поставило парламентську демократичну систему і чехословацьку державність у цілому перед серйозною загрозою й випробуванням.

Поряд із соціальними та політичними проблемами державотворення, для країн Центрально-Східної Європи особливо гострими були національні суперечності, що виникали на історичному, територіальному, економічному, культурному й релігійному ґрунті. Адже характерною особливістю державотворчого процесу в цих країнах у міжвоєнний період було те, що вони постали після Першої світової війни як багатонаціональні держави, де національні меншини становили понад третину населення, що звичайно, накладало суттєвий відбиток на процеси державотворення. В Румунії, а також у Польщі уряди провадили в міжвоєнні роки відверто шовіністичну політику щодо національних меншин. Навіть у найдемократичнішій із країн регіону Чехословаччині з кінця 20-х років почали різко зростати сепаратистські настрої серед німців і словаків, іредентистські – серед угорців та автономістські – серед закарпатських русинів-українців.

2.4. Проблема самовизначення і розв’язання питання про державну приналежність Закарпаття (1918–1919) Розв’язання питання про самовизначення й державно-правовий статус Закарпаття ускладнювалося військово-політичною ситуацією в краї, протягом ХХ століття аж одинадцять разів змінювались державна приналежність, адміністративно-правовий статус і територіально-політичний устрій.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Після початкового хаосу й невизначеності в перші місяці після розпаду АвстроУгорської монархії, в Закарпатті відбувається помітне політичне піднесення.

Оскільки плебісцит чи референдум у Закарпатті у той час не проводився, то найбільш певним показником суспільної думки стосовно самовизначення й державності краю були багаточисельні резолюції, звернення й петиції різних народних (руських) рад. Вони масово створювалися на місцях наприкінці 1918 – на початку 46 Розділ I.

1919 років у ході буржуазно-демократичної революції в Угорщині як органи політичного життя різних прошарків населення краю, що висували злободенні соціальні та національно-культурні вимоги, в тому числі щодо нового державного статусу Закарпаття. Поступово ради перебирали на себе функції органів місцевого самоврядування і ставали реальною силою. Найбільш впливовими серед народних рад краю виявились Пряшівська, Хустська і Ужгородська, які, проте, дотримувалися різних позицій щодо майбутнього краю.

Аналіз рішень та резолюцій народних рад на Закарпатті показує, що головний, визначальний напрям політичної орієнтації русинів-українців краю був проукранський. Єднання зі своїми братами-українцями по той бік Карпат, злуки з Украною (причому як з УНР в Києві, ЗУНР у Львові (Станіславі), так і з радянською Україною в Харкові) вимагали численні ради, починаючи зі Старолюбовнянської (пізніше – Пряшівської), що прийняла одне з перших таких рішень ще 8 листопада 1918 року – «Маніфест до русинів Угорщини», і до резолюції Всенародного з’їзду (конгресу, зборів) угорських русинів 21 січня 1919 року в Хусті.

Проукраїнська орієнтація народних рад східного та південно-східного районів Закарпаття пояснюється відносною моноетнічністю русинсько-українського населення цього регіону, слабкістю тут угорської адміністрації та близькістю Галичини з розвинутим в неї українським національно-визвольним рухом. До цього їх спонукали також й інші обставини. По-перше, важке соціально-економічне становище в краї (масове безробіття і злидні, безземелля і великі податки тощо), який протягом століть займав останнє місце в економічному розвитку Угорщини і з якого, зокрема, чи не половина населення – понад 300 тис. чол. – до Першої світової війни виїхала за океан до Америки у пошуках праці.

По-друге, повне політичне безправ’я: у Закарпатті не було жодної політичної партії чи організації, які б захищали права й інтереси, потреби корінного укранського населення краю. Більше того, до 1918 року цей край не мав визначених кордонів, «угорські рутени» чи «карпаторусини», як називалося місцеве населення в Угорщині, проживали на території 9 жуп-комітатів.

По-третє, напередодні і під час Першої світової війни у Закарпатті відбувалася посилена мадяризація русинів-українців. Майже повністю була змадяризована інтелігенція, що складалася переважно із священиків, учителів та дрібних службовців, були закриті школи з народною мовою навчання, здійснювалася мадяризація назв міст і сіл, особистих прізвищ корінних мешканців.

По-четверте, мобілізація угорцями чоловічого населення краю, репресії проти нього та активні воєнні дії в Карпатах під час війни вщент розорили Закарпаття.

І, нарешті, наприкінці 1918 року в Закарпаття повернулося понад 5 тис. закарпатців – військовослужбовців колишньої австро-угорської армії, що знаходилися в полоні в Росії, зокрема в Україні. Вони стали свідками революційних подій, відчули до себе прихильне ставлення з боку східних братів-слов’ян і здебільшого були «пройняті більшовицькими ідеями». Колишні військовополонені активно включилися в суспільно-політичне життя краю, зокрема були ініціаторами створення в селах і містах Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, що вимагали проведення революційних перетворень та возз’єднання Закарпаття з Україною і Росією, де «дають селянам панські й державні землі».

Закарпаття у складі Чехословацької Республіки (1919–1939)

Однак українська орієнтація не була єдиною в Закарпатті: були й інші погляди щодо майбутнього краю. Зокрема, досить широкі верстви інтелігенції та переважно горожанського населення – угорців, євреїв, німців, змадяризованих русинів Ужгорода, Мукачева, Берегова – прагнули залишити Закарпаття в складі Угорщини. Тим більше, що у країні в результаті буржуазно-демократичної революції була повалена монархія і 16 листопада 1918 року проголошена Угорська Народна Республіка. До влади прийшов уряд на чолі з М. Каройі, програма якого передбачала «всім народам надати максимальну волю та права, але в єдиній Угорщині». Так, створена 6 листопада 1918 року в Ужгороді так звана «Рада угорських рутенів», куди увійшли переважно священики греко-католицької церкви та окремі представники інтелігенції (головою був обраний О. Сабов, секретарем – А. Волошин), ухвалила рішення про цілісність Угорщини і програму розвитку Закарпаття в її складі із забезпеченням прав «нашого угрорусского народа».

Подібні рішення в листопаді–грудні 1918 року були схвалені на зборах у Мукачеві, Берегові, Вилоку та деяких інших населених пунктах Закарпаття. А в західних регіонах краю, зокрема на Свалявщині і, особливо, на Пряшівщині, було чимало тих, хто вимагав приєднання до Чехословаччини. Нарешті, були і такі політичні діячі (у східних районах краю), які доводили доцільність приєднання Закарпаття до Румунії або створення окремої держави русинів.

Не було єдності щодо долі Закарпаття і серед чисельної, особливо у США (близько 400 тис. чол.), карпаторуської еміграції, яка у 1918–1919 роках проявила неабияку політичну активність і відіграла досить значну роль у вирішенні питання про державну належність і статус рідного краю. Зокрема, у середовищі закарпатської еміграції в США були досить впливові сили, які виступали за приєднання Закарпаття до Росії, були прихильники возз’єднання Закарпаття з Україною, а також і ті, що відстоювали необхідність залишення Закарпаття у складі Угорщини чи створення незалежної держави.

На травень 1918 року припадають перші контакти лідерів закарпатської еміграції з провідниками національно-визвольного руху чехів і словаків, зокрема з Т.



Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 104 |
 
Похожие работы:

«Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Академія пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля В.П. Бут, М.А. Кришталь, І.Ю. Тищенко, М.Г. Тур, Н.Ф. Єремеєва, П.І. Заїка, О.С.Алексєєва НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВСТУПНИХ ІСПИТІВ ДО АД’ЮНКТУРИ Черкаси 2010 ББК 65.9(2)26 Авторський колектив: В.П. Бут, кандидат психологічних наук, доцент, ректор Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України; М.А....»

«Кравченко Катерина викладач кафедри теорії і методики іноземних мов Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ НІМЕЧЧИНИ Проаналізовано основні історичні етапи розвитку освіти Німеччини загалом і вищої педагогічної професійної освіти як її складника зокрема. Показані особливості модернізації змісту та методів освіти у 20 столітті. Стаття також торкається питання становлення і функціонування...»

«Львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра теорії та історії політичної науки філософського факультету МЕТОДОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 19 грудня 2008 р.) Перші методологічні читання Львів-2010 УДК 30:32+321(9) Рекомендовано до друку Вченою Радою філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Методологія політичної науки: матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Перші методологічні...»

«УДК 911.3:327.7(477) Олег Афанасьєв ЧЛЕНСТВО МІСТ УКРАЇНИ В «ЛІЗІ ІСТОРИЧНИХ МІСТ» ЯК СПОСІБ ЗБІЛЬШЕННЯ ЇХНЬОЇ ТУРИСТИЧНОЇ РЕПРЕЗЕНТАТИВНОСТІ Розглядається категорія «історичного міста», особливості формування цього поняття в часі, основні проблеми й протиріччя, пов’язані із цим статусом для міст. Характеризується міжнародна неурядова організація «Ліга історичних міст», її цілі й завдання, географія міст-членів, запропонована їхня класифікація за просторово-часовою ознакою. Основною причиною...»

«Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова Манелюк Юрій Михайлович УДК 321:342.3 (091) ІДЕЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ФОРМИ ДЕРЖАВИ І ХАРАКТЕРУ НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ІСТОРІЇ СУСПІЛЬНО–ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук Київ – 2007 Дисертацією є рукопис Робота виконана на кафедрі політології і соціології Київського...»

«УДК 616–053.9:613.98(091) ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ГЕРОНТОЛОГІЇ ТА ГЕРІАТРІЇ Котвіцька А.А., Пастухова О.А. Національний фармацевтичний університет, м. Харків, Україна Резюме. У статті висвітлено основні історичні етапи становлення та розвитку геронтології та геріатрії як окремих галузей науки. Відображена хронологічна послідовність визначних подій. Встановлені основні видатні діячі на кожному етапі розвитку. Ключові слова: історія, геріатрія, геронтологія. Вступ. Старість та старіння як...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР «МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ» ЛІЛІЯ МОРОЗ ПРОГРАМА З ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ «РЕЛІГІЄЗНАВСТВО. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ» Дослідницько-експериментальний напрям КИЇВ – 2013 УДК 374.091.214:2 ББК 74.200.58 М74 Редакційна колегія: О. В. Лісовий, С. О. Лихота, Л. В. Мороз, Л. М. Панчук, О. В. Ткачук, Н. О. Халупко, І. М. Шевченко Автор: Мороз Лілія Володимирівна, керівник секції «Релігієзнавство та історія релігії»...»

«УДК: 94 (477.4) «1920 — 1924» (092) Красносілецький Д. П., кандидат історичних наук, доцент, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, Хмельницький, Україна. golden_24@ukr.net ВПЛИВ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКОГО РУХУ ОПОРУ В УРСР у 1920—1924 рр. НА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ Анотація. Проаналізовано проблеми формування української нації під час антибільшовицького руху опору 1920—1924 рр. Запропоновано розгляд причин і передумов виникнення антибільшовицького руху, його структури, політичних напрямів....»

«Управління освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ПІСЛЯДИПЛОМНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА: професійний розвиток учителів історії Навчальний посібник для самостійної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації Луганськ Укладачі: О.В. Борисова — професор кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук А.О. Данильєв — проректор із навчальної роботи...»

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Cерія педагогічна 2008. Вип 23. С. 235-245 Ser. Pedagog. 2008. Vol.23. P. 235-245 УДК 377.8:378.4(477.83-25)”1907/1923” ПЕДАГОГІЧНИЙ СЕМІНАРІЙ ЯК НАУКОВО-ДИДАКТИЧНИЙ ПІДРОЗДІЛ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (1907–1921) Теодор Лещак Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Дорошенка, 41, 79000 Львів, Україна Педагогічний Семінарій створено 1907 року як окремий підрозділ філософського факультету Львівського університету. Ця науково-навчальна...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»