WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 63 | 64 || 66 | 67 |   ...   | 104 |

«Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько-угорського видання / Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний ...»

-- [ Страница 65 ] --

Кожного разу голова колгоспу характеризував найсуттєвіші завдання і звітував за зроблене. Він інформував про всякі дрібниці, зокрема, як відкрив рахунок у банку, аби залучити позичку (кредит) для закупки сільськогосподарського інвентарю, насіння, мінеральних добрив, ветеринарних медикаментів.

Іншим разом перерахували наявну колгоспну худобу. Водночас обрали пастухів для найближчого сезону випасу та їздових. Цікаво, закарпатські колгоспи у 1948 році вовну продали державі по ціні 35 карбованців за один кілограм, сливи

– 55 копійок за 1 кг, овече молоко – 2 карбованці 50 копійок за один літр.

Навесні 1949 року в Закарпатті провели крутий земельний переділ. Постановили присадибні ділянки для кожного дворогосподарства нарізати за новою соціальною формулою. 26 соток отримували ті, де у колгоспі працював один член сім’ї.

40 соток належало сім’ям, які дали до трьох колгоспників. Право на 50 соток здобули родини, котрі складалися з більше трьох членів колгоспу. Одна сотка оранки колгоспним тяглом для них коштувала один карбованець.

У березні 1949 року на сільських зборах офіційно проголосили курс на завершення суцільної колективізації. Затятих одноосібників узяли в дискримінаційні лещата. Так, у деяких місцевостях для них встановили плату за користування громадським пасовищем по 25 карбованців за одну корову. За те ж із членів колгоспу брали по 15 карбованців, або на 40% менше.

У наступному році колгоспникам й одноосібникам у гірських місцевостях молочні продукти давали теж за відмінними на третину цінниками (за 1 кг у карбованцях): сир – відповідно по 8 і 12, вурду – по 6 і 8, бринзу – по 10 і 14. Решта аналогічних товарів і послуг обходилася одноосібникам на третину, чи 40% дорожче.

Це був свого роду непрямий соціальний податок. У принципі для тоталітаризму розмаїті дискримінаційні та репресивні сита були звичною практикою.

У колгоспах Закарпаття вирощували традиційні культури. Проте врожаї збирали мізерні. Бракувало органічних і мінеральних добрив. Це послужило однією з причин, що всі дворогосподарства обклали додатковим податком – гнойовим.

Приміром, у 1950 році належало здати з кожного двора по 6 кг попелу і по 6 кг пташиного посліду.

Нові зміни стартували 30 травня 1950 року, коли у Москві центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) прийняв постанову «Про укрупнення дрібних колгоспів і завдання партійних організацій у цій справі». Отож наступний виток колективізації сільського господарства у Закарпатті збігся із масштабними перетвореннями, однотипними у союзному масштабі. У результаті у краї замість 557 колгоспів залишили 294, а пізніше ще майже вдвічі менше.

Оплату праці проводили з розрахунку на обліковані трудодні. Так, прибиральниці контори колгоспу нараховували 15 трудоднів у місяць. Уклавши договір з окружною машино-тракторною станцією, наприклад, брали в користування бензинові молотарки. Норма оплати зайнятих біля молотарки склала 0,1 трудодня за годину праці. Виходило, що за один трудодень біля молотарки належало 322 Розділ III.

відпрацювати десять годин. Це непросто, особливо на пекучому сонці. Легше прибирати у конторі.

Голові типового закарпатського колгоспу нарахували найбільше трудоднів – 300–

360. У той же час мінімум трудоднів (180), заснованих на важкій фізичній праці, виробляло до третини колгоспників. Більшість не дотягувалася до вказаної позначки

– 180 трудоднів. Тому не обходилося без перебільшень. На сільських зборах це призводило до гарячих перепалок між колгоспниками через несправедливу схему нарахування трудоднів, що не враховувала фізичні навантаження, складні умови та інтенсивність праці. Часто звучали наступні аргументи. Хтось діставав трудодні тільки за те, що проходив із бубном по селу, оголошуючи якусь новину. Виходило 0,2 трудодня за одне бубнування. Завідувачу сільської бібліотеки за оформлення квіткової клумби перед правлінням (конторою) колгоспу нарахували 1,5 трудодня, а за оформлення плакатів-схем із новобудовами комунізму і гасел до 1 травня (Міжнародного дня солідарності трудящих) – 7,2. Тим, хто працював фізично тяжко (орав, косив, збирав урожай, доглядав худобу), усе це видалося аж занадто.

У грудні 1949 року на кожен трудодень, приміром, у колгоспі села Новоселиця Тячівського округу видали 3,92 карбованця грішми, 3,59 кг зерна, 1,5 кг картоплі, 740 грамів овочів, 10 кг сіна і 500 грамів соломи. У 1950-му заробіток вийшов на третину мізернішим.

Тривалість робочого дня в колгоспах регулювалася в залежності від сезонних піків. У період сінокосу і сінозбирання він тривав із чотирьох ранку до десяти вечора, або 18 годин, якщо не брати до уваги короткі обідні перерви. Від березня 1950 року пересічний робочий день розпочинався о 7.00 за московським часом і закінчувався о 21.00. На обід відвели дві години. Виходило у день 12 годин праці.

До західного 8-годинного соціального стандарту було далеченько.

У той час у кожному селі знаходили (точніше призначали) «ворогів народу»

і колгоспного ладу. Із ними працювали прокурори, міліція і державна безпека.

Тих, кого проголосили куркулем, виключали як саботажника з колгоспу. Це була пряма дорога в жорно репресій. Нерідко викривали зловживання управлінців первинних щаблів – ланкових, бригадирів, завідувачів ферм тощо. Декого за те, що він «зробив себе» депутатом сільської ради і не гребував «дерти шкуру з бідного народу», знімали з посад і карали внутрішньоколгоспним штрафом «мінус 5 трудоднів». Комусь закинули, що з трьох-п’яти працездатних членів його сім’ї, жоден не взяв участі у колгоспному веснуванні. Найбільшим гріхом якого-небудь дрібного колгоспного начальника було розпочате будівництво нової хати. Це вважалося неприпустимою розкішшю.

Наростаючі кількісні параметри не поспішали трансформуватися в якісні зрушення. Тому в річних звітах голови колгоспів чимале місце присвячували наведенню трудової дисципліни. Вони щедро наводили приклади елементарної недбалості та кричущої халатності. Зокрема, через погане утримання «загинув бичок, а одного зарізали, з якого м’ясо зогнило в коридорі контори колгоспу». Посіяні коноплі розгрібали «чужі кури».

Якщо всередині колгоспних відносин відчутно бракувало ідилії, то у господарських контактах із зовнішнім світом знаходилося ще більше «гарячих точок». Так, заступник голови колгоспу Федір Бенчак на зборах у згаданому селі Новоселиця

Радянське Закарпаття (1944–1991)

Тячівського округу в січні 1951 року резюмував, що всі «ми боремося за перемогу комунізму». Але кожен своєю ціною. Отож, «коли треба везти худобі корм, то по желізній дорозі треба тих начальників просити і ламати шапку, щоб із станції на станцію підвезли». Із того виходило, що «комунізм лиш до Нересниці [найближча до Новоселиці залізнична станція] дійде, а далі звідси ні на крок дальше». Краще і не скажеш.

6.3. Новації та новатори

У перші колгоспні роки сільські лекторії знайомили із перевагами нової круп’яної культури – чумизи, а також із квадратно-гніздовим способом посадки кукурудзи.

Це в освітньому плані уявлялося кориснішим, аніж безперервні викриття американських імперіалістів як найлютіших ворогів радянського народу і всього прогресивного людства.

У 1950–1955 роках у Закарпатті завзято експерементували з вирощуванням не тільки чумизи, але й чаю, цитрусових і субтропічних культур. І завдали величезних збитків колгоспам. У Москві вирішили перехитрити природно-кліматичні умови, тому заставили у Закарпатті посадити плантації чаю, лимона, апельсина, інжиру, граната, хурми, лавра і, навіть, евкаліпта. На закупку саджанців, посадку і догляд за примхливими рослинами безглуздо витратили чималі кошти. Привозні культури масово гинули. Так, у Виноградівському та Ужгородському районі невдовзі вимерзли всі евкаліпти (800 саджанців), посаджені у 1950 році. У 23-х низовинних колгоспах заклали 80 гектарів чаю. Третина плантацій загинула в перші зими, а вцілілі виявилися зрідженими на дві третини. З недолугими експериментами покінчили до 1956 року.

Про пріоритетні напрямки сільськогосподарського виробництва Закарпаття у радянський час публікували чимало книжок різного обсягу і формату. Зокрема, акцент робився на вирощуванні зернових і кормових культур, тваринництві, виноградарстві та садівництві, культивуванні чаю та цитрусових. Їх авторами були відомі в краї керівники колгоспів і радгоспів, лідери соціалістичного змагання.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Знову ж таки, нагадаємо, для третини закарпатців, записаних у колгосп, трудова участь у ньому була чисто символічною. Це проблемне питання так і залишилося відкритим упродовж усього радянського періоду. Оплата праці за вироблений трудодень зростала поступово: від 1,54 (1966 рік) до 2,2 карбованця (1969 рік). Однак вигідніше було виїжджати на сезонні заробітки. Приміром, на лісозаготівлях у Вологодській області (Росія) за місяць тоді заробляли до 300 карбованців, тоді як у пересічному закарпатському колгоспі вп’ятеро менше.

Як зазначалося, ідея укрупнення колгоспів набула особливої популярності.

На кінець 1953 року в Закарпатській області функціонувало 263 колгоспи, в тому числі двісті укрупнених. Вони об’єднали 107 тисяч селянських дворів і 201 тисячу працездатних. Діяли також 15 лісгоспів, 7 виноградарських та один садівничий радгоспи.

Щороку на засіданні партійного комітету колективного чи радянського господарства затверджували номенклатуру кадрів. До неї входили посади ланкових 324 Розділ III.

по рослинництву, завідувачів ферм, бригадирів комплексних бригад, керівників виробничих підрозділів підсобних промислів, автотракторного парку та інженерно-технічних служб, обліковців, бухгалтерського персоналу, головних спеціалістів. Всього півсотні посадовців у середньостатистичному господарстві.

Але це не весь управлінський кістяк. Інколи за номенклатурним бортом залишали завідувача механічною майстернею, землевпорядника, економіста по зарплаті, обліковців у підсобних галузях, слюсарів тваринницьких ферм, сторожів й охоронців, зокрема сезонних – польових. У сільської номенклатури поступово зростав освітній рівень і професійний досвід. Зокрема, вищу освіту здобували у сільськогосподарських інститутах України, як правило, у Львівському чи Уманському, а середньо-спеціальну – в технікумах аграрного профілу, зазвичай у Стрийському або Мукачівському. Найчастіше оволодівали освітніми кваліфікаціями на заочній формі навчання, тобто без відриву від виробництва.

Починаючи з 1946 року, в Закарпатті з’явилися перші «правофлангові соціалістичної праці» – передовики сільськогосподарського виробництва. Трудовими орденами і медалями СРСР нагородили сотні колгоспників. Про їхній статус, назви і кількість нині ніхто не може точно сказати. В артистичному середовищі Героя соціалістичної праці називали «Гертруда» (скорочено від «Герой труда»), що асоціювалося з німецьким жіночим ім’ям. На батьківщині двічі Героя соціалістичної праці споруджували його бронзовий бюст. Вперше імена закарпатців у переліку Героїв соціалістичної праці з’явилися у 1948 році. Ними стали 19-річні дівчата з села Вишково – українка Ганна Лехман та угорка Олена Сейпі. Обидві – ланкові колгоспу «Прикордонник» Хустського району. У цьому списку також були чотири ланкові – угорець Іван Борат (Берегівський виноградарський радгосп), болгари Пенчо Пенчев, Деньо Плеєв і Пенчо Острєв (колгосп імені Георгія Димитрова, у передмісті Мукачева – Росвигові).

Звісно, усі вони не могли конкурувати з найтитулованішими з усіх закарпатців, двічі Героями соціалістичної праці – ланковою Ганною Ладані (1949, 1958) з колгоспу імені Володимира Леніна (село Великі Лучки Мукачівського району) та бригадиром Юрієм Пітрою (1958, 1977) з колгоспу «За нове життя» (село Білки Іршавського району). Останній також був кавалером чотирьох орденів Леніна, орденів Жовтневої революції та Трудового червоного прапора, лауреатом Державної премії СРСР 1976 року. Протягом трьох десятиліть середньорічний урожай кукурудзи на зерно у його бригаді складав 112 центнерів із гектара (правда, важили разом із качаном). Максимальний – 124,7 центнера у 1974 році.

Спочатку в бригаду Ю. Пітри навідувалися вчені з перевірками, оскільки не вірили в таку врожайність. Щоправда, Марко Озерний у Дніпропетровській області в післявоєнні роки збирав до 150 центнерів кукурудзи з гектара, але на малих експериментальних ділянках, де штучно творили ідеальні кліматичні умови. Цей урожай коштував надто дорого і себе не виправдовував.

Упродовж 27 років (1962–1989) Юрій Пітра був депутатом шести скликань Верховної Ради СРСР і добре знав перших осіб держави. У парламенті тоді працювали не на постійній основі. Дорогу в Москву оплачували і видавали по 15 карбованців добових. Селили народних обранців у центрі Москви, у готелі «Росія», кожному надавали окремий номер. У готелі діяв спеціальний магазин, де продавали імпортні

Радянське Закарпаття (1944–1991)

та дефіцитні товари. Як згадував Ю. Пітра, він завше купував тут одяг, сувеніри і, звичайно, апельсини з бананами, котрих у Закарпатті в ту пору бачили тільки по телевізору. У Москву двічі Герой Соціалістичної Праці Ю. Пітра привозив сливовицю (горілку зі слив) міцністю від 50 до 75 градусів. У його колгоспі сливовицю розливали в 250-грамові пляшки (чекушки), дуже зручні для перевезення у поїзді.

У колі депутатів союзного парламенту це «закарпатське лікарство» користувалося підвищеним попитом.

Як бригадир, Юрій Пітра заробляв 150 карбованців посадового окладу плюс три відсотки від ланки (80–120 карбованців). На депутатські витрати щомісячно присилали по 100, а потім 200 карбованців. До того ж, за трудові показники видавали ще премії, що досягали 3 тисяч карбованців. Отже, представники колгоспної аристократії на матеріальне становище не скаржилися.

–  –  –

Складено на основі: Золоте сузір’я: Нариси про Героїв Соціалістичної Праці. – Ужгород: Книжковожурнальне видавництво, 1951. – 180 с.

Загалом же звання Героя Соціалістичної Праці за радянський час удостоєно 45 закарпатців. Серед них – угорець Антонін Біров. Він нагороджений багатьма іншими відзнаками Радянського Союзу – орденами Леніна, Дружби народів, ЖовРозділ III.

тневої революції, Трудового червоного прапора. Шість разів обирався депутатом Верховної Ради УРСР. Героєм Соціалістичної Праці став у 1971 році.



Pages:     | 1 |   ...   | 63 | 64 || 66 | 67 |   ...   | 104 |
 
Похожие работы:

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія книгознавство., 2006. Вип. 1. С. 266 – 268 Ser. Bibliology., 2006. № 1. P. 266 – Олександр СЕДЛЯР, Богдан ЯКИМОВИЧ: Олександр Добржанський. Національний рух українців Буковини другої половини XIX – початку XХ ст. Чернівці: Золоті литаври, 1999. 574 с. Однією з найактуальніших тем сучасної української історіографії є дослідження національного руху в період до 1914 р., тобто процесів його зародження та становлення. Сьогодні маємо небагато ґрунтовних...»

«Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2012, вип. XXXII Хроніка Сибірський семінар «Прикордоння культур, культури прикордоння. Старі проблеми – нові виклики» (Варшава, травень 2012 р.) У період з 2 по 30 травня 2012 р. в місті Варшава відбувся Сибірський семінар за темою «Прикордоння культур, культури прикордоння. Старі проблеми – нові виклики». Серед організаторів семінару такі установи як Інститут міждисциплінарних досліджень «Artes Liberales»...»

«УДК 913(477.6) Афанасьєв О.Є.ІСТОРІЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ЯК ЧИННИК ТУРИСТСЬКОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ History of regional nature-use as a factor of tourist attractiveness of Dnipropetrovsk region Обґрунтовується зміст історії регіонального природокористування як змістовної бази для розробки комплексних туристсько-екскурсійних маршрутів територією Дніпропетровської області. Типи й види природокористування, що історично формувалися й еволюціонували на теренах регіону,...»

«Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут філології Кафедра історії української літератури і шевченкознавства «Орю свій переліг. та сію слово» ШЕВЧЕНКОЗНАВЧА МОНОГРАФІЯ Київ Логос УДК 821.161.2 Т. Шевченко ББК Рецензенти: Р. П. Радишевський, докт. філол. наук, проф. А. О. Ткаченко, докт. філол. наук, проф. Затверджено Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 7 від 28 лютого 2012 року) К о л е к т и в а в т о...»

«УДК: 001. № держеєстрації 0108U004050 НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ І ІСТОРІЇ НАУКИ ІМ Г.М. ДОБРОВА 01032, м.Київ, б-р Шевченка, 60 тел./факс 486-95-9 ЗАТВЕРДЖУЮ Директор ЦДПІН ім.Г.М.Доброва НАН України д-р екон. наук, проф. Маліцький Б.А. «»_ 2008 р. ЗВІТ про науково-дослідну роботу Розвиток наукового співробітництва НАН України з провідними зарубіжними науковим центрами та організаціями Керівники НДР Онищенко Олексій Семенович академік НАН...»

«ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства СТУДІЇ з архівної справи та документознавства Том шістнадцятий Київ ББК 79.3я 53 С 88 Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України, УНДІАСД ; [редкол.: І. Б. Матяш (голов. ред.) та ін.]. – К., 2008. – Т. 16. – 164 с. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ І. Б. Матяш (головний редактор), Г. В. Боряк, І. Н. Войцехівська, Л. А. Дубровіна,С. Л. Зворський, С. Г. Кулешов, М. В. Ларін, Л....»

«Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 25, 2013 УДК 349.6:556 Ольга Івасечко Національний університет «Львівська політехніка» ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ © Івасечко О., 2013 Розглянуто історичні аспекти формування екологічної політики ЄС, основні етапи становлення, а також сучасний стан її розвитку. Проаналізовано особливості прийнятих ЄС Програм екологічних дій. Велику увагу приділено еволюції екологічної політики Співтовариства....»

«ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА Архівні зібрання України Спеціальні довідники Національний реєстр втрачених та переміщених архівних фондів Архівні фонди, вивезені за межі України у 1945-1991 роках Книга Cхвалено до друку Вченою радою УНДІАСД Протокол №7 від 27.12.2007 р. Київ 200 Редакційна колегія серії «Архівні зібрання України»: Л. В. Гурбова, М. В. Делеган, Л. А. Дубровіна, Ю. Я. Кулініч, В. С. Лозицький, Н. В....»

«ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ЧИТАННЯ МАТЕРІАЛИ Всеукраїнського міждисциплінарного семінару, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка 27 березня 2014 року, м. Чернігів МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Чернігівський національний технологічний університет ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ЧИТАННЯ МАТЕРІАЛИ Всеукраїнського міждисциплінарного семінару, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка 27 березня 2014 року, м. Чернігів Чернігів ЧНТУ УДК 821.161.2.09+929 Шевченко ББК 83.3(4Укр)1-8 Шевченко...»

«Методичний вісник історичного факультету УДК 930.1(082.1) ББК 63я43 М 54 Редакційна колегія: канд. іст. наук, доц. С. Д. Литовченко (відп. редактор) канд. іст. наук, доц. О. І. Тумаков (відп. секретар) докт. іст. наук, проф. С. Б. Сорочан докт. іст. наук, проф. С. І. Посохов канд. іст. наук, проф. В. М. Духопельніков канд. іст. наук, проф. С. М. Куделко канд. іст. наук, доц. М. З. Бердута канд. іст. наук, доц. В. І. Бутенко канд. іст. наук, доц. Л. Ю. Посохова канд. іст. наук, доц. В. О....»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»