WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 2 | 3 || 5 | 6 |   ...   | 104 |

«Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько-угорського видання / Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний ...»

-- [ Страница 4 ] --

Коли в січні 1918 року став відомий проект американського президента Вудро Вільсона про повоєнне влаштування світу (т. зв. «14 пунктів президента Вільсона»), багато хто думав, що Сполучені Штати, вимагаючи для народів Габсбурзької монархії лише автономії, бажають зберегти Австро-Угорщину. Але через півроку, провівши консультації з керівництвом Франції та Великобританії, американський уряд вирішив підтримати надані чесько-словацькі (Томаш Гарік Масарик) та польські (Ігнацій Ян Падеревський) державотворчі намагання, об’єднавчі південнослов’янські рухи, керовані Анте Трумбічом, Франьо Супілом та Ніколою Пашичем, а також великорумунський рух, керований Іоном Братіану. 28 червня 1918 року американський уряд офіційно заявив про свою підтримку намагань до незалежності усіх слов’янських народів монархії. А лондонський та паризький уряди в червні-липні 1918 року де-факто визнали «пригноблені народи» монархії воюючою союзницькою стороною. В останній місяць війни керівництво Антанти не забажало юридично визнати ні Австрію, яка проголосила свою незалежність, ні існування як незалежної держави відокремленої від неї 16 листопада Угорської Народної Республіки. Це тривало аж до підписання мирного договору.

Угоду про перемир’я переможці усіляко намагались укласти з цілісною Габсбурзькою монархією, щоби існувала можливість висунути до країн-спадкоємниць, яких буде визнано винуватцями у розв’язанні світової війни, територіальні претензії та вимоги про сплату репарації. Президент Вільсон прохання монархії про перемир’я 18 жовтня відхилив, зазначивши, що через його проект національних автономій, проголошений у січні 1918 року, історія вже переступила. Американський уряд разом із військовими союзниками з осені 1918 року наполягав на забезпеченні об’єднавчих прав та на здійсненні державотворчих планів чехословацького, південнослов’янських, польського народів. Американський президент 8 листопада визнав право румунської нації на об’єднання, та правомірність претензій Румунського королівства щодо Трансільванії та територій Угорщини, де румуни складали більшість населення.

Після важких поразок на балканському, італійському і західному фронтах угоду про перемир’я Габсбурзька монархія підписала 26 жовтня 1918 року в Падуї, Німеччина ж – 11 листопада. Окрему угоду про перемир’я щодо Угорщини спробувала укласти угорська делегація, яка відбула до Бєлграда 11 листопада 1918 року, на чолі з прем’єр-міністром Міхаєм Каройі. У Бєлграді вдалося домовитися з французьким генералом Франше д’Еспере про умови завершення військових дій для Угорщини. Підписану через два дні Бєлградську конвенцію чинним документом вважала тільки Угорщина. Угода про перемир’я, яка б де-факто стала міжнародним 26 Розділ I.

визнанням самостійної Угорської держави, виявилася неприйнятною ні для центральних держав, ні для зацікавлених сусідніх країн. Через це міжнародна правосуб’єктність Угорщини в критичній ситуації перед початком мирної конференції і надалі залишилася під питанням.

Наприкінці Першої світової війни на території історичної Угорщини не було жодних чужоземних військових сил. Але з проривом балканського фронту військовий наступ як з боку румунів і південних слов’ян, так і з боку чехословаків став безпосередньою загрозою. Добре озброєна сербська армія на територію Угорського королівства вступила на початку листопада, румуни – 13 листопада, а перші підрозділи проголошеної 28 жовтня Чехословаччини – 8 листопада. Австроугорські збройні сили, які раніше здатні були контролювати військову ситуацію в цьому регіоні, розпалися, а новосформовані австрійська та угорська армії довгий час не могли належно протистояти цим військовим операціям.

1.4. Територіальні конфлікти і національне самовизначення

Крім того, що Перша світова була війною гігантських битв, затяжних окопних боїв із величезною кількістю людських жертв, вона ще й була надзвичайно активним пропагандистським та дипломатичним чинником. З самого початку в СхідноЦентральноєвропейському регіоні основним питанням стало самовизначення та державотворчі намагання ненімецьких і неугорських націй, які проживали на території Австро-Угорської монархії.

На принципі національного самовизначення наголошував і вождь Жовтневої більшовицької революції 1917 року в Росії В. І. Ленін. Саме на цій підставі і, безперечно, під впливом поразки у війні він визнав право Фінляндії, а також інших прибалтійських народів на самовизначення і відокремлення. Американський президент Вільсон на початку 1918 року головним принципом післявоєнного упорядкування Східної та Центральної Європи теж вважав національне самовизначення.

Але практичне впровадження принципу національного самовизначення було тісно пов’язане з повоєнним співвідношенням сил, із реалізацією дипломатичних, політико-економічних мирних цілей держав-переможниць і їх союзників.

З літа 1916 року Париж підтримував ревізіоністські і державотворчі намагання слов’янських націй і румунів монархії. Французька політика, яку проводили прем’єр-міністр Жорж Клемансо і міністр закордонних справ Стефан Пішон, разом з антинімецьким слов’янсько-румунським блоком, а також створення німецькоросійської буферної зони мали на меті ізолювати Берлін. Після капітуляції Німеччини та Австро-Угорщини Франція вважала, що настав час для того, щоб за допомогою утворених на території монархії союзних держав-спадкоємниць створити такий державний устрій, який перешкоджав би поновленню гегемоністичних намагань Німеччини в Європі.

Найбільшою проблемою принципу національного самовизначення були надмірні територіальні претензії новостворених держав. Чехословаччина, наприклад, із самого початку претендувала на Судетські землі, де проживало 3 млн. німців, які врешті й отримала. З територій історичної Угорської держави вона отримала

Закарпаття у складі Чехословацької Республіки (1919–1939)

населені переважно словаками землі, але крім цього, Чехословаччина висловила претензії і на північно-угорську територіальну смугу, де проживало 1,2–1,6 млн.

угорців, що складали тут більшість населення. Врешті-решт, чехам дісталися лише угорські території, розташовані північніше від лінії Дунай-Іпель, де в 1920 році проживало близько 800 тисяч угорців.

Прага разом із Королівством сербів, хорватів і словенців наполягали також на виділенні коридору на шкоду Угорській та Австрійській державам. Але на це мирна конференція не погодилась. Румунія трактувала принцип національного самовизначення також доволі специфічно. Від Угорщини вона вимагала для себе всю територію Трансільванії, усі східно-угорські території, де румуни супроти угорців, саксонців і швабів ледь складали більшість. А згідно з таємною угодою 1916 року Бухарест формував претензії і на інші території, що простягалися аж до самої Тиси і були заселені у більшості угорцями.

1.5. Розпад історичного Угорського королівства і концепція Східної Швейцарії З листопада 1918 по березень 1919 року чехословацькі, румунські і югославські війська окупували всі ті території Угорського королівства, які через рік, 4 червня 1920 року, Тріанонський мирний договір передав цим державам на підставі міжнародного права. Знаходячись в умовах майже цілковитої військової і дипломатичної ізоляції, Угорщина змушена була прийняти невигідні для себе територіальні рішення Мирної конференції. Внаслідок цього територія Угорщини поступово зменшувалась, а держава, оточена переважаючими силами супротивника, опинилася у дуже скрутному становищі. До цього треба додати, що уряд М. Каройі погано оцінив свої можливості, реальну силу міжнародного повоєнного пацифізму, мирні плани держав-переможниць, шанси на збереження єдності держави, або хоча б тих територій, де угорці складали більшість. Після демобілізації солдат, що повернулися з фронтів Першої світової війни, уряд намагався організувати власну армію, але безрезультатно. Він був неспроможним витіснити і зупинити як організований Комуністичною партією Угорщини більшовизм, так і націоналістичні рухи крайніх правих сил.

Через постійні територіальні втрати уряду не вдалося підготувати парламентські вибори, які планувалося провести на основі загального виборчого права. Систематичне надходження нот Антанти, постійне просування армій сусідів углиб території, внутрішня роз’єднаність не дали змоги сформувати боєздатні великі військові підрозділи, які були б спроможні на серйозне протистояння хоча б на територіях, де угорці складали більшість населення.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Угорські уряди Міхая Каройі, а пізніше Дейнеша Берінкей доручили Міністерству з питань національної політики, очолюваному Оскаром Ясі, підготувати угоди з національними рухами про забезпечення внутрішнього (в межах Угорщини) права на самовизначення угорців, які проживають у національних регіонах. Оскар Ясі, якому було доручено «провести підготовку самоврядування неугорських націй, що проживають в Угорщині», спирався на стратегію пацифізму Міхая Каройі, який 28 Розділ I.

розраховував на підтримку Антанти. Для цього він наполягав на підготовці мирної угоди, а перед Мирною конференцією працював над створенням такого перехідного устрою, метою якого було б перетворення Угорщини в конфедеративну державу на зразок США або Швейцарії. Цими кроками угорський уряд хотів задекларувати, що конфлікт можна вирішити не шляхом створення кількох національних держав і відбиранням території в Угорщини, а шляхом федералізації держави, а в гіршому випадку – визначенням етнічних кордонів, що дало б можливість зберегти території, де більшість населення складали угорці.

Ясі і його співробітники розробили кілька концепцій. Одна із них – проект облаштування кантонів – пропонувала провести обмін населення в межах усієї адміністративної території Угорщини; планувалося створити угорські кантони та кантони, де більшість складали б інші національності, кантони великих міст (наприклад, Будапештський, Дебреценський, Кошицький та ін.), регіональні кантони (наприклад, Балатонський). Іншою концепцією-пропозицією пробували визначити порайонно – у Верхній Угорщині та Підкарпатті – вздовж угорськословацького та угорсько-руського мовного кордону – ареали нацменшин, намагаючись таким чином окреслити територіальну протяжність словацької та руської національних автономій.

Наполягаючи на утворенні в Трансільванії – подібно до Швейцарії – румунських, угорських, німецьких та змішаних кантонів, а також пропонуючи спільне угорсько-румунське управління Трансільванією, уряд намагався сформувати прийнятну для всіх базу для угорсько-румунських переговорів, які мали відбутись 13–14 листопада в м. Арад. Однак делегація Трансільванської Румунської Народної Ради, очолювана Юліу Маніу, обидві пропозиції угорської сторони відхилила.

На початку грудня в Будапешті угорський уряд обіцяв делегації Словацької Народної Ради та Мілану Ходжі, делегованому Чехословаччиною до угорської столиці, широку автономію. Після провалу переговорів угорський міністр оборони Альберт Барта і Мілан Ходжа 6 грудня 1918 року узгодили демаркаційну лінію, що пролягла по мовному кордону. Узаконити вдалося лише автономію Підкарпаття (Руської Крайни) (Народний Закон № X 1918 року). Міністерство з питань національної політики вимагало гарантії повної рівноправності для угорців, котрі проживають у національних регіонах. До прийняття рішень Мирною конференцією О. Ясі своїми переговорами, ініціативами, прискорюванням домовленостей, з одного боку, хотів створити тимчасову систему урядування, а з іншого – забезпечити можливість урегулювання питань на основі взаємних угод.

Румуни намагалися радикально перешкоджати будь-яким рухам, які стосувалися самовизначення угорців Секейщини або Трансільванії. З самого початку вони намагалися обмежувати роботу Трансільванської Угорської Народної Ради на чолі з Іштваном Апаті, яка тісно співпрацювала з міністерством О. Ясі. Після окупації румунами Коложвара (Клуж-Напока) Апаті заарештували та всіляко перешкоджали роботі Трансільванської Угорської Народної Ради, а потім створеного замість неї Східноугорського головного комісаріату. У січні 1919 року Головну трансільванську угорську цивільну і військову адміністрацію було ліквідовано.

Міністерство з питань національної політики певний час підтримувало рух за створення самостійної Секейської Республіки, який очолювали Елек Бенедек,

Закарпаття у складі Чехословацької Республіки (1919–1939)

Дюла Д’єрфі, Бенедек Янчо і Вілмош Надь, а також іншу, керовану трансільванськими аристократами (Міклошом Банфі, Іштваном Бетленом, Лайошом Ловці, Палом Телекі, Габором Угроном), Секейську Народну Раду. Після невдалих арадських переговорів та просування румунів в Трансільванії першочерговою метою стало збереження територій на захід і північ від річки Марош. У зв’язку з цим у декларації, прийнятій 28 листопада на Секейських зборах у Марошвашаргелі (Тиргу-Муреш), головною метою вже було визначено збереження цілісності Угорської держави.

Організація під керівнцтвом Отто Рота, яка боролася за проголошення самостійної Народної Республіки Банат у Темешварі (Тімішоара), була розігнана командуванням введених на територію Баната румунських і югославських військ, котрі, до речі, протистояли і між собою. Збройні сили Румунії просувалися, не дотримуючись ні умов Бєлградського перемир’я, ні визначеної пізніше Трансільванської демаркаційної лінії Бертело-Апаті, і лише завдяки протидії Секейської дивізії просування румунських військ біля села Чучі на кілька тижнів зупинилося.

З січня 1919 року уряди, очолювані Міхаєм Каройі та пізніше Дейнешем Берiнкеї, визнали пацифістську поведінку помилковою і проголосили підготовку до активної оборони країни. Але збереження окупованих сусідами територій на цей час стало вже ілюзією, як і здійснення політики національного самовизначення неугорських народів, які проживають в Угорщині.

1.6. Чехословацькі, румунські та югославські військові дії

Перші малочисельні підрозділи румунської армії перетнули угорський кордон 12 листопада 1918 року. Спочатку угорський уряд рішуче виступив проти румунів.

У Трансільванію було направлено три бронепоїзди. Каройі звернувся з приводу вторгнення чужих військ у країну до президента Вільсона.

2 грудня 1918 року – на наступний день після Дюлафегерварських (Дюлафегервар

– м. Алба-Юлія) Національних Зборів, на яких було проголошено об’єднання Румунії

– генерал Франше д’Еспере за згодою французького прем’єр-міністра Ж. Клемансо дозволив порушити визначену в Бєлградській угоді про перемир’я демаркаційну лінію по річці Марош, що й відбулося 18 грудня. Угорське командування намагалося укріпити внутрішні позиції в Трансільванії, в першу чергу – Коложвар (КлужНапока), але проти румунської армії, яка мала наказ окупувати всю Трансільванію, не змогло виставити достатньої кількості військових підрозділів.



Pages:     | 1 |   ...   | 2 | 3 || 5 | 6 |   ...   | 104 |
 
Похожие работы:

«Юнко М. Пам’ятки історико-культурної спадщини. УДК 338.483.12 Мирослава ЮНКО ПАМ’ЯТКИ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ САМБІРЩИНИ – ОБ’ЄКТИ ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПРИКАРПАТТЯ Присвячено дослідженню культурної спадщини Самбірського району Львівської області. Зосереджено увагу на культурних пам’ятках краю, які мають туристичну привабливість. Ключові слова: культурна спадщина, пам’ятки культури. Прикарпаття належить до найбагатших в Україні територій на пам’ятки історії та культури, вивчення та...»

«УДК 37.02 О.В. Левчук, М.В. Миронюк м. Вінниця, Україна МЕТА ТА ЗАВДАННЯ МАТЕМАТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ Постановка проблеми. Сучасний період історії суспільства характеризується перебудовою, докорінними змінами методів планування і економічних розрахунків, організації виробництва й управління, прийняття рішень про реальні інвестиції, розробки ефективних стратегій розвитку народного господарства. Невід'ємною умовою успіху в цій перебудові є піднесення на вищу...»

«Державний архів Сумської області Центр досліджень визвольного руху Суми 100-літтю з дня народження Степана Бандери та 80-літтю ОУН присвячується Державний архів Сумської області Центр досліджень визвольного руху ОУН-УПА НА СУмщиНі т. ББК 63.3 (4Укр-4Сум) ОУДК 94 (477.52) Державний архів Сумської області Центр досліджень визвольного руху Автор-упорядник: Іванущенко Г.М. Схвалено науково-методичною радою Держархіву Сумської області Рецензенти: Сергійчук В.І., доктор історичних наук, професор...»

«ЗМІСТ Науково-практичНий журНал видається з 1947 р. № 5 (270) 2010 жовтеНь – листопад зміст подія Прилепішева Ю. А. Тристороння зустріч керівників державних архівних служб та директорів державних архівних установ України, Росії та Білорусі. статті та повідомлення Матяш І. Б. Специфічні принципи і методи архівознавства Кочеркевич Я. О. Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої половини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз Овчар І. В. Форми і методи забезпечення антикорупційної...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. СКОВОРОДИ ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ за 2011 рік Харків-20 Основні результати наукових досліджень Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за 2011 рік. Видання сьоме. УКЛАДАЧІ: Микитюк О.М. – проректор з наукової роботи, доктор педагогічних наук, професор; Шаповалов Є.М. – начальник наукової частини; Шаповалова О.В. – завідувач...»

«ПОКАЗНИК Віталій Лях РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ НАУКИ Історія філософії : Підручник: У 2 х т. / За ред. В.І. Ярошовця Київ: Видавничо поліграфічний центр «Київський універ ситет», 2007. — Т. 1. — 472 с.; Т. 2. — 536 с. Підручник з історії філософії є двотомовим виданням, в якому розкрито концептуально парадигмальний ха рактер історико філософського процесу, природу істо рико філософського знання в різні історичні епохи, сис тематично розглянуто всі головні напрямки, школи, тенденції,...»

«ПАВЛЮК ІГОР. Діагностика і прогностика брехні: Екскурси в теорію комунікації. – Львів: Сполом, 2003. – 80 с. Рец.: Крушельницька Л. Для чого крила тим, хто не вміє літати? [Стаття, де позитивно мовиться про книжку] // За вільну Україну. – 2003. – 14 жов.; Вербич В. Всеочищаюча любов та діагностика брехні // Сім’я і дім – Луцьк. – 2003. – 4 груд.; Кралюк П. Що робити, коли нічого змінити не можна? [Рецензія] // День. – 2004. – 24 бер.; Книга увійшла до кращих книг України за 2003 рік у номінації...»

«МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО УДК 784.9 : 78.03 С. В. ВИШНЕВСЬКА ВОКАЛЬНІ ЗАСАДИ АНСАМБЛЕВОЇ СПЕЦИФІКИ БАНДУРНОГО ВИКОНАВСТВА У статті розглядаються засади становлення ансамблевої специфіки бандурного виконавства через призму гуртового співу та його впливу на зміну співвідношення вокальних та інструментальних компонентів у бандурному мистецтві. Ключові слова: бандура, ансамбль, спів, вокальні стилі, репертуар. С. В. ВИШНЕВСКАЯ ВОКАЛЬНЫЕ ОСНОВЫ АНСАМБЛЕВОЙ СПЕЦИФИКИ БАНДУРНОГО ИСПОЛНИТЕЛЬСТВА В статье...»

«Наукові видання Заповідника та публікації співробітників у 2012 р. Підготовка та видання окремих видань та публікацій Окремі фахові видання та збірники наукових праць Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та К., 2012. – 212 с. 1. культури: Зб. наук. праць. Вип. 26 / Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та К., 2012. – 376 с. 2. культури: Зб. наук. праць. Вип. 27, спецвипуск 10:...»

«ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ УДК 17.02 Віктор Петрушенко Національний університет “Львівська політехніка” ПІСЛЯ МАКІНТАЙРА: ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ МОРАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ © Петрушенко Віктор, 2012 Окреслено причини втрати традиційною етикою впливу на життєдіяльність сучасної людини. Запропоновано нове бачення моральності на основі ідей “нової антропології”, що подає людину в єдності та взаємній зумовленості природного та соціально-культурного начал та “нового гуманізму”,...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»