WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 45 | 46 ||

«Д. В. Зеркалов НТУУ «КПІ» Минуле і сьогодення Монографія Електронне видання комбінованого використання на CD-ROM Київ „Основа” УДК 378.662 ББК 745 8я2 З-57 Зеркалов Д. В. НТУУ «КПІ». ...»

-- [ Страница 47 ] --

За видатні заслуги у створенні нової техніки Л. Люльєву в червні 1966 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а в 1967-му він удостоєний Ленінської премії. В тому ж році очолюване Люльєвим підприємство дістає нову назву: Свердловське машинобудівне конструкторське бюро «Новатор» Міністерства авіаційної промисловості СРСР. Назву «Новатор» Люльєв запропонував особисто, зважаючи на те, що творення нового є головним кредо його підприємства.

У 1964 році Люльєву доручається створення крилатих ракет, ракетоторпед і протиракет для Військово-морського флоту. В різний час ДКБ-8, а пізніше ДКБ «Новатор» були розроблені ракети для морських комплексів: РПК-2 «Вьюга» (81Р, прийнята на озброєння в 1969 р.); РПК-6 «Водопад» (86Р, прийнята на озброєння в 1981 р.); РПК-7 «Ветер» (100РУ, прийнята на озброєння в 1984 р.); 3М10 «Гранат» (КС-122, прийнята на озброєння під назвою РК-55 в 1984 р.); 3М14 «Калибр» (91Р);

3М51 «Альфа»; 3М54 «Бирюза»; КС-42 (для морського ЗРК М-31);

9М38 (для військового ЗРК «Бук» і морського – М-22 «Ураган»). Донині засекреченою є ціла низка розробок Люльєва. Наприклад, ракета принципово нового класу «вода–повітря–вода», призначена для підводних човнів. Після виявлення цілі підводним човном, з його борту вистрілюється ракета, яка з надзвуковою швидкістю проходить більшу частину шляху повітрям, далі знову йде під воду в районі цілі, де і вражає її. У 1977 році за створення озброєння для Військово-морського флоту Л. Люльеву присуджена Державна премія СРСР, а в березні 1978 року він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Під час війни у В’єтнамі, конфліктів на Близькому Сході кількість одночасно атакуючих цілей стала постійно зростати, діапазон їхніх технічних характеристик ставав дуже широким.

Вони з’являлися на різних висотах – від стратосферних до наднизьких, їхні швидкості почали в 3–3,5 разу перевищувати швидкість звуку. Виникла потреба створення нового покоління зенітно-ракетної зброї, яка б вражала одночасно декілька цілей, незалежно від висоти, напрямку і швидкості їхнього польоту. Такою зброєю в середині 1980-х років стали люльєвські системи С-200 і С-300.

Систему С-200 можна вважати перехідною від ЗРК «Круг» до С-300. Її ракета успадкувала багато найкращих технічних рішень від 3М8, але мала майже в 2,5 разу більшу дальність польоту і поліпшені бойові характеристики. Саме цими ракетами у березні 1986 року збройними силами Лівії були збиті три літаки над затокою Сидра, які несанкціоновано вторглися в повітряний простір країни.

Система С-300 стала принципово новим видом зенітно-ракетної зброї, яка використовується і донині. Вона була створена у двох модифікаціях: С-300П – для територіальних протиповітряних сил СРСР і С-300В для захисту від масованих ударів балістичних ракет оперативно-тактичного призначення, аеробалістичних і крилатих ракет, літаків стратегічної і тактичної авіації, інших аеродинамічних засобів повітряного нападу.

Розробка С-300В доручається ДКБ «Новатор» на чолі з Люльєвим у кооперації з наукововиробничим об’єднанням «Антей», спільно з яким створювався також і ЗРК «Круг».

Бойовими елементами системи є зенітні керовані ракети 9М82 і 9М83, що встановлюються на пускових установках 9А82 і 9А83 відповідно. Під час їхнього створення Люльєв застосував низку оригінальних ідей. Так, ракети більшого розміру, призначені для перехоплення балістичних цілей, і менші ракети, призначені для протидії авіації, були уніфіковані. Вони обидві були зроблені як двоступеневі із спільним другим ступенем і з різними стартовими двигунами. Це відчутно скоротило терміни проектування, здешевило виробництво і спростило їхню експлуатацію. Одразу після старту спеціальні імпульсні двигуни повертали ракету таким чином, щоб відвести вбік її газовий струмінь для унеможливлення руйнування пускової установки.

Спеціальна конструкція укорочених стабілізаторів ракети унеможливила коливання і руйнування її крил на великих швидкостях (флатер). Ракети з величезною ударною силою були зроблені надзвичайно компактними, щоб їх можна було розташувати у спеціальних контейнерах на пусковій установці, не перевантажуючи її.

Усе це дозволило досягти небачених раніше для зенітно-ракетних систем тактикотехнічних характеристик. На відстані до 1100 км могли вражатися цілі, що летіли зі швидкістю до 3000 м/сек. Система розгорталася за 5 хвилин і дозволяла одночасно наводити ракети на 48 цілей і обстрілювати 24 з них. Ракети 9М82 і 9М83 були поставлені на озброєння в 1982–1983 роках і вже понад 25 років є одними з найдосконаліших у світі для цього класу зброї.

За видатні заслуги у створенні нових видів техніки Лев Люльєв у березні 1985 року нагороджується другою Зіркою Героя Соціалістичної Праці. А вже 1 листопада 1986 року Л.Люльєва не стало.

Пам’ять Як оцінити життя конструктора військової зброї, який усі свої сили і талант віддав колишньому СРСР? Засудити його? Автор віддає цій людині велику шану. За сімдесят сім років свого життя Лев Люльєв зробив неймовірно багато. Вийшовши з київської бідноти, він зумів прокласти собі шлях до передових знань і стати одним із найталановитіших конструкторів складної техніки минулого століття. Неоціненний його внесок у Перемогу 1945 року. В 1960-ті роки він став одним із тих, хто захистив повітряний простір СРСР від спланованих ядерних бомбардувань. В 1970-1990 роки, створюючи найдосконалішу у світі зенітно-ракетну зброю для чотирьох родів військ – сухопутних, військово-повітряних, військово-морських та військ протиракетної оборони, – Люльєв зробив величезний внесок у досягнення паритету сил між блоком НАТО і блоком Варшавського договору, що унеможливило розв’язання третьої світової війни в апогей ядерного протистояння двох протиборчих систем.

Найдорожчим і улюбленим творінням Люльєва стало його ДКБ-8, а пізніше ДКБ «Новатор». З маленького відділу при заводі ім. Калініна воно переросло в потужне науковопроектне підприємство з науковою, виробничою і проектною базою з передовими науковими і інженерними школами. За створення 21-го зразка зенітної і зенітно-ракетної зброї, що перевершували відомі у світі аналоги, понад 500 працівників конструкторського бюро удостоєні державних нагород, 40 із них стали лауреатами Ленінської і Державної премій СРСР.

Нині ДКБ «Новатор» (Єкатеринбург) носить ім’я Льва Веніаміновича Люльєва.

Зберігається пам’ять про уславленого випускника і в Київському політехнічному інституті. В Державному політехнічному музеї при КПІ формується експозиція, присвячена Л.

Люльєву, фахівцями проводяться академічні люльєвські читання, майбутні інженери вивчають оригінальні технічні рішення Люльєва, що стали класичними, але не втратили своєї актуальності і донині.

М.З. Згуровський, академік НАН України, ректор НТУУ «КПІ»

«Дзеркало тижня», № 35, 19 – 25 вересня 2009

Кампус КПІ. Пам'ятник Люльєву Льву Веніаміновичу

Пам'ятник Люльєву Льву Веніаміновичу встановлено за головним корпусом КПІ на алеї видатних вчених.

Лев Веніамінович Люльєв (1908-1985). Студент Київської політехніки 1927-1931 рр. Видатний конструктор артилерійської і зенітно-ракетної зброї, розробки якого були унікальними і не мали аналогів у світі. Доктор технічних наук (1966), двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської (1967) і Державних (1948,

1977) премій СРСР. Працював конструктором в Уральському НДІ сільськогосподарського машинобудування, інженером-конструктором на Мотовиліхінському заводі. Напередодні Великої Вітчизняної – у секції артилерійських конструкцій (пізніше – дослідний відділ) на заводі № 8 у м. Підлипки. На цьому підприємстві за його участю та під його керівництвом у 1930-ті створюються і впроваджуються у виробництво 24-, 37- і 45-мм зенітні кулемети, 76- і 85-мм зенітні гармати. У 1945 р. Л. В. Люльєва призначають головним конструктором заводу. У 1947 завод реорганізований в ОКБ з проектування великокаліберної зенітної артилерії – ОКБ-8. У 1964 р. під керівництвом Л.В.Люльєва був освоєний випуск самохідного зенітно-ракетного комплексу «Круг», а в першій половині 1980-х – унікальна зенітно-ракетна система (ЗРС) нового покоління – С-300В.

ТРЕФІЛОВ ВІКТОР ІВАНОВИЧ Усе творче життя Віктора Івановича Трефілова нерозривно пов'язане з вітчизняною наукою, з Національною академією наук України. Людина непересічного таланту, він після закінчення Київського політехнічного інституту (1952) з перших самостійних кроків у науці яскраво виявив себе як дослідник-новатор з власним підходом до розв'язання найскладніших наукових проблем.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


З 1955 до 1978 р. Віктор Іванович працював в Інституті металофізики, де пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до заступника директора. У 1969 р. його було обрано членом-кореспондентом, а в 1973 — академіком АН УРСР. Того ж року він очолив Інститут проблем матеріалознавства, який незабаром став одним з найбільших і визнаних у світі центрів у цій галузі науки. У 1987 р. вченого було обрано дійсним членом Академії наук СРСР.

Діапазон фундаментальних і прикладних досліджень В.І. Трефілова охоплював ряд найважливіших напрямів сучасного матеріалознавства. Йому належить заслуга створення фізичних основ теорії міцності та пластичності штучних і природних матеріалів найрізноманітнішого призначення. Він є автором теорії деформаційного зміцнення та руйнування полікристалічних металевих матеріалів і фундатором однойменної наукової школи, що здобула заслужене міжнародне визнання.

Фундаментальні дослідження В.І. Трефілова стали базою для розробки оригінального комплексу технологій електротермічної обробки сталі, який забезпечив рекордно високе поєднання міцності з пластичністю, створення технології виробництва особливо міцної сталевої броні. Вперше у матеріалознавстві Віктор Іванович разом з колегами розробили технології виробництва так званої в'язкої кераміки та алмазоподібних матеріалів, реалізували процес вибухового спікання алмазоподібних керамік. Більшість з таких технологій досі не реалізовані в інших матеріалознавчих центрах світу, незважаючи на інтенсивні роботи у цьому напрямі.

Майже півстоліття Віктор Іванович щедро ділився своїми знаннями і досвідом з учнями і колегами, дбайливо виховував наукову зміну. Серед його учнів — 50 кандидатів і 10 докторів наук.

Академік В.І. Трефілов протягом двадцяти років обирався віце-президентом НАН України і членом її Президії. Він був керівником численних міжнародних програм з фундаментальних і прикладних досліджень у галузі нових матеріалів.

З перших днів аварії на ЧАЕС Віктор Іванович брав активну участь у ліквідації її наслідків. Усе, зроблене ним у ті дні й місяці, стало яскравим проявом його наукових здібностей, великого досвіду організатора та особистої мужності.

Перу В.І. Трефілова належить більше 800 наукових праць, у тому числі 15 монографій.

Він одержав понад 220 авторських свідоцтв та патентів, виданих у різних країнах світу.

Видатний внесок В.І. Трефілова у вітчизняну та світову науку високо оцінений Батьківщиною. Його нагороджено багатьма орденами і медалями. Він лауреат Державних премій СРСР та України, премій імені видатних учених України і Росії, удостоєний почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Віктора Івановича нагороджено медаллю Міжнародного Планзеєвського наукового товариства.

В.І. Трефілов користувався великою повагою і авторитетом міжнародної наукової спільноти. Він був академіком Російської академії наук, Академії інженерних наук Росії, Міжнародної академії кераміки, Інституту металів Великої Британії, Інституту спікання Югославії.

Джерело інформації: Вісник НАН України. — 2001. — N 5.

ДИННИК ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

Динник Олександр Михайлович (1876-1950) – академік АН УРСР (1929), академік АН СРСР (1946), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1944), професор (1911). У 1899 закінчив Київський Університет. В 1899-1910 – лаборант, викладач фізики Київського політехнічного інституту, 1911 – професор Донецького політехнічного інституту (м. Новочеркаськ), у 1913-1941 – завідувач кафедри теоретичної механіки в Катеринославському (Дніпропетровському) гірничому Інституті, одночасно в 1923-1925 читав лекції у гірничому технікумі м. Донецька. У 1941-1944 працював у Інституті гірничої Механіки АН УРСР в Уфі та Москві, в 1944-1947 – завідувач відділу теорії дружності Інституту гірничої механіки АН УРСР, одночасно професор Київського університету в 1944-1950. З 1948 – завідувач відділу теорії пружності Інституту будівельної механіки АН УРСР. Учений-механік, фундатор української наукової школи з прикладної теорії пружності, засновник наукової школи механіків з питань міцності та стійкості машин і споруд, створив багато експериментальних баз і наукових лабораторій.

Наукові інтереси – дослідження стійкості пружних систем, контактні задачі, числові методи інтегрування диференціальних рівнянь теорії пружності. Застосування функцій до розв'язання задач теорії пружності тощо.

Підготував понад 40 докторів наук.

Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями.

Автор понад 200 наукових праць, в тому числі «Курс теоретичної механіки» в 3-х частинах (1931-1932). «Стійкість пружних систем» (1938-1950), «Кручення: теорія й застосування» (1938).

СИМІНСЬКИЙ КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ

Симинський Костянтин Костянтинович (1879-1932) – академік АН УРСР (1926), професор, завідувач кафедри опору матеріалів (1911віце-президент АН УРСР (1931-1932). У 1907 закінчив Київський політехнічний інститут по кафедрі мостобудування, яку очолював Є.О. Патон, з 1914 – професор. В1907-1932 працював викладачем Київського політехнічного інституту. У 1920-1921 – декан інженерно-будівельного факультету, 1924-1926 – проректор по навчальній частині. Одночасно працював у 1921-1932 директором Інституту технічної механіки АН УРСР (тепер Інститут механіки НАН України ім. С.П. Тимошенка), в 1929-1932 – директор київської філії Науково-дослідного Інституту споруд. Провадив педагогічну і методичну роботу в Київському університеті (1918-1919), в Інституті народного господарства (1922-1923), в Художньому інституті (1927), в Одеському політехнічному інституті (1918-1919).

У 1914 захистив дисертацію на тему: «До утворення просторових ферм для мостів» на звання ад'юнкта будівельної механіки. Після захисту дисертації обраний професором кафедри опору матеріалів і завідувачем механічної лабораторії Київського політехнічного інституту.

Основні наукові праці присвячені проблемі втомлюваності металу в мостах, деревині, дослідженню нових типів дерев'яних конструкцій, вивченню характеристик міцності кам'яних будівельних матеріалів. Першим запропонував нові методи розрахунку і створення просторових стрижневих ферм залізничних мостів, дослідив нові типи дерев'яних просторових конструкцій для промислового і цивільного будівництва, розробив теорію міцності гранітів. Автор науки з випробування міцності мостів та конструкцій. Блискучі своєю формою і змістом лекції з опору матеріалів створили вченому заслужену славу видатного педагога. Поряд із педагогічною і науковою діяльністю проводив велику організаторську роботу. Брав активну участь у реорганізації вищої школи, загальній реформі Київського політехнічного інституту (1920), був членом Державного науково-методичного комітету УРСР.

Нагороджений орденом Св. Станіслава III ст. (1914).

Автор 73 наукових праць, з них 33 монографії і наукові статті, 23 підручники і навчальних посібники, 17 методичних статей. Основні праці: «Будівельна механіка. Системи із зайвими невідомими» (1928), «Нерозрізні балки» (1930), «Технічна механіка» (1931), «Курс статики споруд» (1931), «Опір матеріалів» (1924), «Дерев'яні мости» (1915, у співавт. з Є.О.Патоном).

КОБЕЛЄВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

Олександр Васильович Кобелєв (1860, Царське Село — 30.09.1942, Київ, похований на Лук'янівському цвинтарі) — відомий київський архітектор, педагог, член Петербурзької спілки архітекторів.

Олександр Кобєлєв походить з родини військових. Первинну освіту здобув у 3-й військовій гімназії у Петербурзі. У 1887 році закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, після чого працював у Києві в Управлінні Південно-Західної Залізниці (з 1896 року завідував архітектурним відділом технічного відділення шляхової служби).

В 1899 за проектом Кобелєва посилено фундамент будинку Управління Південно-Західної залізниці.

Впродовж 1890-х рр. звів численні об’єкти Залізничної колонії, ряд споруд сільськогосподарської виставки 1897 року (не збереглися). У 1898 році виборов друге місце на закритому конкурсі проектів комплексу Політехнічного інституту (КПІ), а у 1900 році успішно замінив переможця конкурсу Ієроніма Кітнера у керуванні будівництвом цього важливого об’єкту.

Кобєлєв напрочуд вдало інтерпретував у своїх будівлях різноманітні історичні стилі.

Зокрема, приміщення контори Державного банку (1902-05 рр.) проектовано ним (у співавторстві з Олександром Вербицьким) у стилі італійського ренесансу; будівлю Дворянського та Селянського банків (1911) оздоблено у неоросійському стилі; споруди Вищих жіночих курсів та Київського відділення Російського технічного товариства (обидві 1914) – у стилі неокласицизму (у Технічному товаристві Кобєлєв очолював архітектурний відділ). У 1913-15 рр. Кобєлєв реконструював корпуси Комерційного інституту. Звів також кілька приватних прибуткових будинків, каплицю у Кирилівській лікарні (1902).

Також Олександр Кобєлєв був і визначним педагогом, автором численних наукових статей та доповідей. З 1899 року викладав у КПІ, де у 1912 році став професором. З 1901 року завідував школою десятників у будівній та шляховій справі, був її почесним опікуном. З 1912 року – декан інженерно-будівного відділення Київських політехнічних курсів.

Споруди в Києві: Земельний банк; тепер – Центральний телеграф (1903; вул.

Володимирська, 10), Держбанк (1902-1905, надбудова 1934; вул. Інститутська, 9; у співавторстві), Комерційний інститут (1906; тепер – корпус Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова; бульвар Т.Шевченка, 22-24; у співавторстві), Вищі жіночі курси (1913; тепер – адміністративний будинок; вул.О.Гончара, 55).

Джерело: Сайт КПІ



Pages:     | 1 |   ...   | 45 | 46 ||
 
Похожие работы:

«_Педагогічні науки_6. Новейший философский словарь / [сост. и гл. научн. ред.-р А. А. Грицанов]. – Мн. : Интерпрессервис: Книжный Дом, 2001. – 1280 с. – (Мир энциклопедий).7. Пщоловский Т. Принципы современной деятельности (Введение в праксеологию) / Т. Пщоловский; пер. с польск. – К., 1993. – 271 с.8. Современный словарь по педагогике / [сост. Е. С. Рапацевич]. – Мн. : Современное слово, 2001. – 928 с. Резюме В статье раскрывается сущность праксеологического подхода как методологического...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК ЕЛЕКТРОННИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК З ІСТОРІЇ ДЛЯ ОЧНО-ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ (частина ІІ) Львів 2011 Рекомендовано до друку Президією ОМАН Протокол № 2 від 22.12. 2009 р. Відповідальна за випуск Іванна Бородчук Баран З.А., Барабаш Т.М., Кокотко Н.В., Полещук Т.С., Тарнавський Р.Б. Електронний навчальний посібник з історії для очно-дистанційного навчання. Секція історії. –...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Екзистенційні та комунікативні питання управління Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції (Суми, 23–25 січня 2014 року) Частина Суми Сумський державний університет УДК 338.24:1(06) ББК 65.050.9(4Укр)2я Е4 Рецензенти: Є. В. Мішенін – доктор економічних наук, професор Сумського національного аграрного університету; С. М. Ілляшенко – доктор економічних наук, професор Сумського державного університету; В. Г. Воронкова...»

«mm Київ 1967 нові книги вГОРОВ В. та інші. Фронт у кожному Міста-герої України. Збірник матеріа­ серці, Політвидав України, 1966, 296 с. з іл. лів, Політвидав України, К-, 1966, 199 с. з іл. КИСІЛЬ Ю. С.— Атеїстичне виховання на Памятные места Донбасса, изд-во «Д он­ уроках історії в 5—6 класах. З досвіду ро­ басс», Донецк, 1966, 225 с. СТАРОЖИЛОВ М. В. — Партизанське боти, вид-во «Радянська школа», К., 1966, 88 с. з ’єднання С. А. Ковпака (3 історії створен­ КУВЕНЬОВА О. Ф. — Громадський по­...»

«РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВА НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я У МІЖНАРОДНИХ НОРМАТИВНО ПРАВОВИХ АКТАХ Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми Москаленко Віктор Федорович, Грузєва Тетяна Степанівна, і перспективи вдосконалення). Матеріали II Всеукраїнської науково практичної конференції 17—18.04.2008, м. Львів Іншакова Ганна Вадимівна, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця Права людини — їхня суть та соціальні корені...»

«на початку ХХ ст. Це був період, коли театр і драматургія переживали складний процес пошуків, модернізації. У складних історичних умовах Леся Українка створила такі художні цінності, які закономірно вивели український театр і драматургію початку ХХ ст. на новий, європейський шлях розвитку.1. Яценко М. Проблема свободи особистості в ранніх драматичних творах Лесі Укранки. // Радянське літературознавство, 1983. №3. – С.58. 2. Кулінська Л. У світі ідей та образів. Особливості поетики Лесі...»

«Збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції 5. Вагнер Е.А. О самовоспитании врача / Е.А. Вагнер, А.А. Росновский, П.Д. Ягупов. — М., 1971. –149 с. В статтье освещены основы и принципы медицинской этики и деонтологии, используемые в процессе преподавания курса внутренних болезней. Ключевые слова: деонтология, медицинская этика, внутренняя медицина. The article highlights the basics and principles of medical ethics and deontology used in the process of teaching the course of internal...»

«УДК 94(477.8) О. Ю. Ленартович – кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки Збройна боротьба УПА: волинсько-поліський період (березень–грудень 1943 р.) Роботу виконано на кафедрі новітньої історії України ВНУ ім. Лесі Українки У статті розглядаються питання тактики і стратегії збройної боротьби українського націоналістичного підпілля на Волині у березні-грудні 1943 р., формування та функціонування...»

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ДНІ НАУКИ ФІЛОСОФСЬКОГО ФАКУЛЬТЕТУ – 2011 МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ (20–21 КВІТНЯ 2011 РОКУ) МАТЕРІАЛИ ДОПОВІДЕЙ ТА ВИСТУПІВ ЧАСТИНА 6 Редакційна колегія: А.Є. Конверський, д-р філос. наук, проф., чл.-кор. НАН України (голова); С.В. Руденко, канд. філос. наук, доц. (відп. секр.); І.С. Добронравова, д-р філос. наук, проф.; В.Ф. Цвих, д-р політ. наук, проф.; А.М. Лой, д-р філос. наук, проф.; В.І. Лубський, д-р філос. наук, проф.; В.І....»

«УДК 334.012.82 Скопенко Н.С. д.е.н, доцент ЕВОЛЮЦІЯ ПРОЦЕСІВ ІНТЕГРАЦІЇ В УКРАЇНІ Розвиток інтеграційних процесів, формування інтегрованих об’єднань відбувається у відповідності з дією певних історичних та об’єктивних економічних тенденцій під впливом різноманітних факторів: обмеження індивідуальних зобов’язань ціною обмеження індивідуальних прав, зростання економічної могутності об’єднаного капіталу за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів і зменшення впливу «особистого чинника» тощо....»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»