WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 |

«Сергій Савченко Апокаліпсис української гуманітаристики Іванишин Петро, Аберація християнства, або культурний імперіялізм у шатах псевдохристології. Монографія. Дрогобич: Відродження, ...»

-- [ Страница 1 ] --

Сергій Савченко

Апокаліпсис української гуманітаристики

Іванишин Петро, Аберація християнства,

або культурний імперіялізм у шатах псевдохристології.

Монографія. Дрогобич: Відродження, 2005. 268 с.

Мені ніколи не спадало на думку писати рецензії на «доробки» Юрія

Канигіна, Юрія Шилова або Сергія Плачинди. Адже попри всі претензії

на «науковість» це все-таки масове «читво», «ізоморфне» таким речам,

як «Діягностика карми» Лазарєва, багатотомні «анастасійні» розповіді Владіміра Меґре (Пузакова), твори Свамі Прапхупади («Бхагавадгита как она есть»), «Послання оріян хозарам» тощо. Іншими словами, це у прямому сенсі культова література, навколо якої гуртуються спочатку групи за інтересами, потім аморфні парарелігійні осередки і, зрештою, звичайні неоязичницькі секти. Та й нового тут нічого немає. Уважно придивившись, читач побачить еклектичну суміш псевдоіндуїзму, реріхіянства, язичництва, астрології, гностицизму тощо. Книжка Петра Іванишина вирізняється з цієї суміші тільки тим, що її автор, маючи науковий філологічний ступінь, публікуючись під цілком пристойним академічним грифом («Наукове видання»), привернувши увагу титулованих докторів наук (Любомир Сеник, Сергій Квіт), претендує на визнання його писань за еталон науковости. А це вже навіть не «Велесова книга», а щось таки справді серйозне.

До речі, про неї, «Книгу буття» народу нашого. У вузівському підручнику «Українська та зарубіжна культура» (виданому 2001 р. за редакцією проф. М. Заковича) серед пам’яток давньоруської літератури поряд із «Повістю временних літ» найвидатнішою також визнано «Велесову книгу»1. При цьому відсутній будь-який коментар, хіба згадано, що ця «книга» збереглася лише у пізніших списках. Інший, не менш показовий приклад окультизації науки та освіти – підручник з культурології Л. Матвєєвої. Авторка присвятила цілий розділ проблемі контактів людства з позаземними цивілізаціями, пересипавши свої міркування сентенціями про неефективність проповіді Христа, відсутність упливу християнства на «духовну еволюцію людства», про Церкву, яка «вбивала своїх ворогів», тощо.2 Мабуть, «Нова ера» справді не за горами, коли усе це можливе в Українська та зарубіжна культура / За ред. М. Заковича. К., 2000. С. 398.

Матвєєва Л. Культурологія. К., 2005. С. 203.

Сергій Савченко державі з тисячолітньою християнською історією. Окультні неоязичницькі гуртки інтенсивно формуються на гуманітарних катедрах як провінційних, так і столичних вузів, при історичних та літературних музеях (з етичних міркувань не наводитиму конкретних прикладів).

Утім, повернімося до книжки пана Іванишина, яка органічно вписується саме в контекст аґресивного вторгнення язичництва в гуманітарні науки.

У даному випадку воно відбувається під приводом «захисту» християнства / нації від «демоліберальних христологів / націологів». Саме тому захист елементарних засад науковости, критеріїв розрізнення науки й того, що поза нею, стає обов’язком кожного науковця.

Насамперед привертає увагу відгук доктора філологічних наук Любомира Сеника.

Ловлю себе на думці, – пише рецензент, – чому віддати перевагу – загальному полемічному «тону» всієї монографії, широкій ерудиції автора, науковій переконливості? Це справді новаторська робота.

Користуючись такою «тріядою» (полемізм, широка ерудиція, наукова переконливість), погляньмо на книжку саме під цим кутом зору.

Спочатку про полемічний «тон». Книжка перенасичена особистими образами на адресу «псевдохристологів» Мирослава Мариновича та Євгена Сверстюка, «вульгарних неомітологізаторів» Оксани Забужко, Григорія Грабовича та ін. Не кажучи вже про огудження Української Православної Церкви, яка, за Іванишиним, «сутнісно ворожа всьому українському»

(С. 158). До речі, лайка, практично єдиний арґумент полеміки, леґалізується фразою:

подолання ідей опонента… передбачає наявність гострих полемічних характеристик (С. 254).

Автор натякає, що дисидентство Сверстюка та Мариновича могло бути сфальсифіковане пресою так само, як і образ «радянських воїніввизволителів» (С. 8). Авторська психологія тут взагалі симптоматична:

п. Іванишин зі сторінок власного трактату постає національним героєм, який знаходиться в оточеній зусібіч фортеці. Навколо неї вороги («глобалісти», «демоліберали», «псевдохристологи», «фальсифікатори», «екуменісти») кидають бомби, ведуть підкопи, сновигають в овечих шкурах і т. і. На всі ці ворожі «вилазки» п. Іванишин відповідає справжньою наукою та істинною христологією. Він єдиний «вивчає», тоді як опоненти лише «фальсифікують» (С. 8). Аби довести, що вони мають справу з новаторською наукою, автор не шкодує ні сил, ні фантазії на створення нових термінів, визначень, класифікацій. Ось промовистий приклад:

…Виразно суб’єктивна мотивація виводить нас на загальнометодологічний рівень осмислення презумпцій гуманітарної гносеології (чи епістемології), фактично – уточнення змісту і сенсу інтерпретаційного тезаурусу в науках про людину (С. 9).

Апокаліпсис української гуманітаристики

Цікаво, як рецензент (Л. Сеник) оцінює цю словесну абракадабру:

«широка ерудиція», «наукова переконливість» чи «новаторство»?

Що ж воно таке, ота «національно-екзистенціяльна методологія», за яку проф. Л. Сеник оцінив доробок П. Іванишина як «справді новаторську роботу»? За текстом монографії, ця методологія все охоплює, все пояснює, дає на всі питання правильні відповіді. Вона наділяє даром відрізняти Добро від Зла, «христологію» від «псевдохристології», християнство від псевдохристиянства, патріотів від «вовків в овечій шкурі». Зрештою доходимо висновку, що «національно-екзистенціяльна методологія»

тотожна світогляду самого п. Іванишина, а її істинність автор доводить геніяльно і просто:

Тезаурус цієї методології складають передсудження, що унеможливлюють хибну (не (антинаукову) інтерпретацію, тому її відносимо до типу істинних (наукових) інтерпретацій (С. 248).

Нічого не нагадує? Здається, схоже на анекдотичний софізм із нашого радянського минулого: «Марксистское учение всесильно, потому что верно, а верно – потому что всесильно». Невже цей арґумент (а він є лейтмотивом усієї книжки!) вражає вельмишановного пана рецензента «науковою переконливістю»? Невже настав час, коли авторові достатньо сказати: «Я правий, тому що не помиляюся, а не помиляюся, бо завжди правий», – щоб читач, зачарований такою глибиною думки, повірив йому на слово? Відколи наукова арґументація підміняється медитаціями самозакоханого автора? «Веселі, браття, часи настали…»

Утім, по-людському п. Іванишина зрозуміти можна. В такий спосіб він цілком застрахований від контр-полеміки. Будь-яке «але…» автор відтепер класифікуватиме як вилазку «глобалістів», «псевдохристологів», «демолібералів», «екуменістів» та інших ворогів народу, не завдаючи собі клопоту з науковими чи, принаймні, науковоподібними арґументами.

Такі писання, безсумнівно, мають право на існування в умовах «демолібералізму» (термін Іванишина – С.С.), але не під маркою «наукової монографії». Націоналістична публіцистика як така не викликає жодних заперечень, але її претензії на науковість обурюють. Також цілком виправдане існування язичництва (арійства, ведійства, рідновірства і т. п.), і кожна людина має право на власний релігійний і світоглядний вибір. Та коли язичництво прибирає вигляду автентичного християнства, мимоволі пригадуються застереження Христа: «Після Мене прийде багато лжехристів та лжепророків, не ходіть і не дивіться…» Згадуються і слова апостола Павла: «Коли навіть ангел з неба проповідуватиме вам не те, що я проповідував, хай буде анатема!» Звісно, апостол нічого не говорив про те, що в ХХІ ст. єдиним знавцем «автентичного, неаберованого християнства» буде п. Іванишин. Тож є підстави вже хоча б із релігійних

Сергій Савченко

міркувань сумніватися у спорідненості християнства з «праукраїнською арійською мітологією».3 Власну позицію Петро Іванишин називає «христологічною», а своїм опонентам (Сверстюку, Мариновичу) закидає брак «суто християнського осмислення явищ та закономірностей» (С. 252). Що ж таке «христологія»?

Під христологією розуміємо інтерпретаційну стратегію, котра полягає у витлумаченні явищ та закономірностей буття з позицій християнської духовности.

Автор буквально гіпнотизує читача термінологічними новаціями:


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


«космополітична христологія», «національна христологія», «псевдохристологічний метадискурс», «псевдохристологія» та ін. Маємо визначення псевдохристології:

методологічна настанова, котра спричинює фальшування дійсности в інтересах імперіялістичних ідеологій і при цьому послуговується надінтерпретацією христологічних чи християнських понять для приховування своєї культурномперіялістичної суті (С. 253).

Зрозуміло, подібне графоманство не піддається науковій верифікації, воно й не потребує перевірок на адекватність. До речі, стосовно зауваженої проф. Сеником «широкої ерудиції» п. Іванишина. Текст монографії наштовхує на думку, що лише автор має уявлення про автентичне християнство. Коли ж читач спробує поцікавитися джерелами, на які спирається подібна самовпевненість, з’ясується цілковита необізнаність провідного «христолога» у таких речах, як патристика, агіографія, історія Церкви, християнське богослов’я. П. Іванишин у своїх дослідженнях послуговується лише Біблією та «Сповіддю» Авґустина. Цього явно замало не лише для роздумів про християнство (тим більше, що Іванишин виступає від імені християнства «автентичного, неаберованого»), а й для претензій на «широку ерудицію» «христолога», до списку джерел якого не потрапила жодна іншомовна праця (можливо, на тій підставі, що всі західні науковці

– «демоліберали» та «імперіалісти»?). Читати західних науковців, і не лише в українському перекладі, взагалі корисно4. Ще корисніше – читати Святих Отців, за творами яких український «христолог» міг би скласти бодай елементарне уявлення про «неабероване християнство». Але посилань на Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоанна Златоустого, Атанасія Олександрійського, Макарія Великого, Кирила Олекванишин П. Національно-екзистенціяльна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти). Монографія / Відп. ред. В.Г. Дончик. Дрогобич: Відродження, 2005.

С. 182.

Досліджуючи явище націоналізму й не маючи доступу до ориґіналів, автор міг би, принаймні, скористатися антологією «Націоналізм», виданою у «Смолоскипі» ще 2000 року за редакцією О. Проценка та В. Лісового. Там уміщено змістовні уривки праць багатьох західних націологів, етнологів, теоретиків нації та націоналізму.

Апокаліпсис української гуманітаристики

сандрійського, Іоанна Дамаскіна, Св. Фотія, Григорія Паламу та інших Східних Отців у праці Іванишина ми не бачимо. Також відсутні поклики на Отців Західної Церкви. Хоча Іванишин таки згадує ім’я Іоанна Златоустого, аби вихлюпнути чергову порцію лайки. Виявляється, «златоустими»

він вважає тих, хто прикриває свій імперіялізм «псевдохристиянською риторикою» (С. 255) Власне, цим знайомство зі святоотецькими творами обмежується.

Маючи хоч якесь уявлення про богослов’я, автор, можливо, не ставив би знаку рівности між націоналізмом та християнством, що є типовою язичницькою позицією («язичництво» у перекладі з церковнослов’янської – «рідна віра»). Загалом Іванишин відводить християнству досить «почесну»

місію «стежки», яка веде до «Української Соборної Самостійної Держави» (С. 256). Ось один із прикладів «христологічного» аналізу по-іванишинському:

Про активно борецький, навіть революційний характер діяльности Христа говорить Йоан Христитель [треба «Хреститель», доктору філологічних наук це не зашкодило б знати5 – Авт.]: «Той буде вас христити [треба: хрестити! – Авт.] Духом Святим і вогнем».

Метою приходу Христа на землю, на думку автора, є проведення націоналістичної революції. Цитуючи Христові слова про любов до Бога і любов до ближнього як основи закону (Мф. 22, 37–40), Іванишин щиро й наївно вважає, що ці слова підтверджують його висновок:

Заради цього «ближнього свого» «ненавистю та безоглядною боротьбою»

вчить «приймати ворогів» своєї нації український націоналізм (С. 71).

Тут не зайвим було б згадати Христову притчу про доброго самарянина.

Але… Ставлення автора до біблійних текстів вражає своїм прагматизмом.

Складається думка, наче Біблія писалася саме задля того, щоб пан Іванишин у ХХІ ст. мав змогу «прикрашати» нею своє ненависницьке «богослов’я».

«Новаторська» Іванишинська екзегетика дозволяє біблійні тексти вживати у будь-якому контексті. Що поробиш: вочевидь, такі правила української науки «Нової ери». Розвиваючи своє «христологічне богослов’я», Іванишин використовує ту ж таки Біблію для виправдовування «права на знищення»

ворогів нації (до яких апріорі належать усі незгодні з «національно-екзистенціяльною методологією»). На допомогу авторові приходить апостол

Яків, брат Господній:

Апостол Яків взагалі виводить християнську максиму боротьби, першу частину враховують майже всі, а про другу, котра передбачає навіть і «знищення»

На тему «е» й «и» в словах «Христос», «хрещення», «Хреститель» та ін. див.: о. Галадза П. Порівняльний богословський аналіз перекладів літургії св. Івана Золотоустого УГКЦ 1968 та 1988 років // Сучасна українська богословська термінологія: Матеріяли Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1998. С. 41.

Сергій Савченко «уособлення зла», на практиці чомусь пам’ятають тільки націоналісти – сповідувачі «войовничої ідеології»: «Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і втече від вас» (С. 73).

Цікаво, у який спосіб «войовничі націоналісти» боротимуться з дияволом? Щось мені підказує, що не за допомогою «посту і молитви». Ну і як же в цій «святій справі» обійтися без Великого Кобзаря:

Про справжню природу «права на знищення» можемо багато довідатися у …Тараса Шевченка (С. 73).

Науковцеві (та й просто нормальній людині), що відмовляються помічати у праці Іванишина пропаганду ненависти й насильства, варто усвідомити: свободи слова, політичного плюралізму, демократії – всього цього не буде в державі, де переможе «національно-екзистенціяльна методологія»

Петра Іванишина!

І наостанок. Наскільки широка «ерудиція» П. Іванишина ми вже бачили;



Pages:   || 2 |
 
Похожие работы:

«Annotation Перед вами пригодницька сага, в якій йдетьсяпро мовчазні гори, пекучі джунглі та холодну пусте-лю. Це книга про далекі екзотичні краї, де відчай-душні головорізи з легкістю випотрошать тельбухинеобережних мандрівників, підловивши їх при пере-тині кордону, де грізні андійські демони потай про-слизають у душі подорожніх і манять їх на вершининеприступних хребтів, на яких сотні років тому мо-гутні інки будували свої фортеці, ховаючи величніхрами та цитаделі високо поміж хмар.Історія про...»

«Міністерство культури України Національна бібліотека України для дітей Т. Г. Шевченко для дітей: видання творів в Україні (ХІХ-ХХІ ст.) Бібліографічний покажчик Київ 2013 ББК 91.9: Ш 37 УДК 016:821 Автор-укладач О. М. Тімочка Редактор В. Я. Полисаєва Відповідальна за випуск А. І. Гордієнко Т. Г. Шевченко для дітей : видання творів в Україні (ХІХ-ХХІ ст.) : бібліограф. покажч. / Нац. б-ка України для дітей ; уклад. О. М. Тімочка. — К., 2013. — 36 с. Посібник містить відомості про видання творів...»

«Вінницька обласна державна адміністрація Вінницька обласна рада Інститут історії України НАН України Обласна редакційна колегія книги «Реабілітовані історією. Вінницька область» Державний архів Вінницької області ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ У ДВАДЦЯТИ СЕМИ ТОМАХ ГОЛОВНА РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ ТРОНЬКО П.Т. МАКОВСЬКА Н.В. (голова) МАРЧУК Є.К. РЕЄНТ О.П. МОТРЕНКО Т.В. (заступник голови) НОВОХАТЬКО Л.М. ДАНИЛЮК Ю.З. ПАПАКІН Г.В. (заступник голови) ПИРІГ Р.Я. БОГУНОВ С.М. ПРИСТАЙКО...»

«Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації ЦБС Оболонського району м. Києва ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна Київ 2010 Електронні комунікації : вимоги часу [Текст] : інформаційний дайджест / уклад. О.М. Львович. – К.: ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна ЦБС Оболонського р-ну, 2010.– 16 с. Інформаційний дайджест Електронні комунікації – вимоги часу підготовлено до Всесвітнього дня...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ВІСНИК ПРИКАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО (присвячений 10-річчю Інституту мистецтв Прикарпатського національного університетут імені Василя Стефаника) ВИПУСК ІВАНО-ФРАНКІВСЬК ББК 72.4(4 Укр)+85 В-53 Друкується за ухвалою Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Протокол № 12 від 27.12.2011. Рецензенти: доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри теорії музики Львівської національної...»

«ISSN 2072-1692. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2013. № 53 УДК 316.4:172:159.947 Н.М. КОВТУН (кандидат філософських наук, доцент, докторант кафедри філософії) Житомирський державний університет імені Івана Франка, м. Житомир miller-melnik@ukr.net СПІВВІДНОШЕННЯ МОРАЛЬНОГО І ВОЛЬОВОГО У КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ У статті проаналізовано співвідношення моральної і вольової складової соціальної активності індивіда і суспільства в цілому. Вивчення морального і вольового компонентів...»

«Нагадаймо собі, що одного дня кожен із нас може постукати в чиї-небудь двері, прохаючи допомоги. Кофі Аннан LUBOV ZHVANKO KHARKIV KNAME ЛЮБОВ ЖВАНКО ХАРКІВ ХНАМГ УДК 94 (477) «1914/1918» ББК 63.3 (4 Укр) Ж Рекомендовано до друку Вченою радою Харківської національної академії міського господарства протокол № 10 від «28» серпня 2009 р.Відповідальний за випуск науковий редактор: доктор історичних наук, професор, ректор Полтавського університету споживчої кооперації України О.О. Нестуля Рецензенти:...»

«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА дисципліни “ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН” (1918–1945) Частина І (для бакалаврів, спеціалістів) Київ 2005 Підготовлено доктором історичних наук, професором І. А. Хижняком Затверджено на засіданні кафедри міжнародних відносин (протокол № 2 від 05.12.01) Перезатверджено на засіданні кафедри міжнародних відносин (протокол № 1 від 05.09.05) Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом Хижняк І. А. Навчальна...»

«Woodrow Wilson International Center for Scholars Інститут Кеннана Київський проект УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ ПОГРАНИЧЧЯ: ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ В ІСТОРІЇ ТА В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЦІ Семінар Харків, 11 квітня 2003 р. Kennan Institute Kyiv Project ЗМІСТ Олександр ФІСУН, доцент Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, випускник програми Інституту Кеннана Геоісторичне майбутнє україно-російського кордону в контексті глобалізації та європейської інтеграції На початку...»

«Бібліографічний перелік джерел, представлених в експозиції “Незалежності України – 20 років: історія становлення, здобутки та перспективи розвитку”. Видання систематизовані, класифіковані та внесені в бази даних “Книжковий фонд”, “Періодичні видання” електронного каталогу. Бази даних електронного каталогу інформаційно-пошукової системи бібліотеки САБ “ІРБІС” виставлені на Веб-порталі Національної академії в локальній мережі та в режимі віддаленого доступу: www.academy.gov.ua/lib_about.html В...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»