«МАТЕРІАЛИ 11-ї Всеукраїнської наукової конференції “АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ІСТОРІЇ НАУКИ І ТЕХНІКИ” 4–6 жовтня 2012 року м. Київ Київ – 2012 УДК 94(477) ББК 63.3(4Укр=Укр) М34 Центр ...»
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Центр досліджень науково-технічного потенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
Академія інженерних наук України
Академія наук вищої освіти України
Асоціація працівників музеїв технічного профілю
Державний політехнічний музей при НТУУ «КПІ»
МАТЕРІАЛИ
11-ї Всеукраїнської
наукової конференції
“АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ
ІСТОРІЇ НАУКИ
І ТЕХНІКИ”
4–6 жовтня 2012 року м. Київ Київ – 2012 УДК 94(477) ББК 63.3(4Укр=Укр) М34 Центр пам’яткознавства Національної академії наук України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Академія наук вищої освіти України Академія інженерних наук України Асоціація працівників музеїв технічного профілю Державний політехнічний музей при НТУУ «КПІ»
Відповідальний за випуск Гріффен Л.О.
М34 Матеріали 11-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки» (м. Київ, 6–8 жовтня 2011 р.) / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК ; Нац. тех. ун–т України «Київ. політех. ін–т» ; Центр досл. наук.-тех. потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України ; Акад. наук вищої освіти України ; Акад. інж. наук України ; Асоц. Праців. музеїв тех. проф. ;
Держ. політех. муз. при НТУУ «КПІ». – К., 2012. – 328 с.
У матеріалах доповідей учасників конференції з різних регіонів України коротко висвітлені питання, що стосуються актуальних проблем історії науки і техніки, розвитку наукових та технічних ідей, персоналій видатних науковців та інженерів минулого тощо.
Збірник буде корисним науковцям, що працюють в галузі історії науки і техніки, пам’яткознавцям і музеєзнавцям, аспірантам і студентам відповідних спеціальностей, усім, хто цікавиться нашою історією та культурною спадщиною.
УДК 94(477) ББК 63.3(4Укр=Укр) © Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2012
ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ НАУКИ ТА ОСВІТИ
ФОРМЫ И МЕТОДЫ МУЗЕЙНОЙ РАБОТЫ В КРЫМУ
Асанова У.К.Проблема функционирования музейной сети Крымской АССР – ее реорганизаций и преобразований, форм, методов работы, участия в ней представителей государственных органов с одной стороны, и крымской научной и творческой интеллигенции – с другой остается малоизученным сюжетом исследуемой темы. Основными проблемами в этом отношении являются фрагментарная обеспеченность документальной базой для полноценного освещения сюжета, противоречивость данных документов и опубликованных источников относительно целого ряда решений, принятых государственными органами в отношении музеев региона, отсутствие контроля над выполнением принятых решений со стороны самих государственных органов.
Вместе с тем, изученные материалы архивов позволяют говорить о том, что музейная сеть Крымской АССР в период 20-х–30-х гг. ХХ в. претерпела несколько значительных организационных преобразований, каждое из которых затронуло всю организационную схему управления музеями, способствовало созданию действительно органически взаимосвязанной сети постоянно действующих учреждений. Вместе с тем, любая корректировка методов руководства была продиктована и обыкновенными соображениями приоритетов и интересов государственно-партийного аппарата.
Впервые исследователем данной проблемы выступил А.И. Полканов, который в статье обзорного характера сформулировал основные хронологические периоды становления музейной сети в Крымской АССР в 20-е–30-е гг. ХХ в. Согласно его аргументации, первый период начался с 1921 г. и продолжался до 1928 г. – данное время один из наиболее авторитетных специалистов музейного дела в Крыму называл «периодом первоначального собирательства и учета материалов», второй же – начавшийся в 1928 г. – получил характеристику «реконструктивного», предполагавшего систематизацию и качественный анализ накопленных коллекций, выявление в связи с этим оптимальных форм музейных экспозиций [1, с. 97].
Анализ документальной базы по проблеме позволяет предложить иную периодизацию процесса развития музейной сети в Крымской АССР: 1921–1927 гг. – период становления новых форм музейной работы в регионе, возобновление постоянного функционирования музеев досоветского времени, появление новых государственных музеев различного профиля, руководящая и методическая деятельность КрымОХРИСа – специального государственного органа по руководству музеями Крыма;
1927 – первая половина 30-х гг. ХХ в. – период организационных преобразований и подчинения музейной сети идеологическому контролю партийно-государственных органов Советской власти: ликвидация КрымОХРИСа, сосредоточение руководящих функций в руках чиновников Наркомпроса Крымской АССР, общий кризис музейной работы и первый этап политических репрессий против сотрудников музеев; вторая половина 30-х гг. ХХ в. – 1941 г. – период укрепления идеологического контроля музейной работы, окончательное формирование музейной сети в Крымской АССР:
прямое подчинение и введение музеев в компетенцию структур Наркомпроса РСФСР и Крымской АССР, увязка работы музейных экспозиций с актуальными задачами экономического, политического и культурного строительства, осуществлявшегося органами Советской власти, значительное усиление историко-революционной тематики в работе экспозиций, прямая зависимость развития музейной работы от выполнения распоряжений руководящих органов.
События первого периода (1921–1927 гг.) напрямую связаны с деятельностью КрымОХРИСа. А.И. Полканов отмечал, что согласно постановлению коллегии Главмузея от 4 января 1922 г. ведомство было напрямую подчинено столичной специализированной структуре – Музейному отделу Главнауки Наркомпроса РСФСР, взаимодействие и руководящие функции Наркомпроса Крымской АССР могли осуществляться только в вопросах организационного обеспечения и местного значения [1, c. 96]. При этом, учитывая совмещение заведующим КрымОХРИСом должности уполномоченного Музейного отдела Главнауки по Крымской АССР, можно констатировать, что фактически КрымОХРИС был самостоятельной структурой в руководстве музеями Крыма, находясь при этом на бюджетном содержании местных органов власти.
С 1921 по 1922 гг. все музеи финансировались из местного бюджета – непосредственно городскими и уездными Отделами народного образования, единственным музеем, находившемся в ведении Наркомпроса Крымской АССР был ЦМТ [2, с. 51].
С 1922 г. ЦМТ, Херсонесский музей, Панорама обороны, Военно-исторический музей (г. Севастополь), Керченский историко-археологический, Евпаторийский археолого-этнографический, Феодосийский археологический, Ялтинский краеведческий и Восточный музеи, дворцы-музеи в Алупке, Бахчисарае и Ливадии, дома-музеи А.С. Пушкина в Гурзуфе, Л.Н. Толстого в Севастополе, А.П. Чехова в Ялте, а также картинная галерея И.К. Айвазовского в Феодосии перешли на финансирование Главмузея Наркомпроса РСФСР и были напрямую подчинены ему [1, c. 97]. Это мероприятие во многом способствовало сохранению и своевременной поддержке всех перечисленных учреждений, особенно в отношении реконструкции зданий и сохранения коллекций от разграбления [3, с. 3].
В целом, период 20-х–30-х гг. ХХ в. можно охарактеризовать как время коренного изменения основных направлений в деятельности крымских музеев. В условиях усиления административного и идеологического давления они превращаются из культурно–просветительских, научно-исследовательских центров в агитационнопропагандистские учреждения, главной задачей которых было проведение государственной и партийной идеологической политики. Главным критерием экспозиции стало не столько ее историческое, художественное достоинство, методическая ценность или насыщенность экспонатами, а соответствие конъюнктурной политической тенденции. Усиление идеологического контроля отразилось и на формах управления музейной сетью. Так, после ликвидации КрымОХРИСа, упразднения должности уполномоченного Музейного отдела Главнауки Наркомпроса РСФСР по Крымской АССР и значительного снижения объема полномочий и влияния инспектора по делам музеев НКП Крымской АССР, музейная сеть стала рядовым подразделением Наркомпроса Крымской АССР, которая все чаще использовалась в целях пропагандистских акций управлением политпросвещения. Попытка активизации работы музейной сети под руководством Научно-методического совета НКП Крымской АССР по музейному строительству в конце 30-х гг. ХХ в. была фрагментарной и не внесла существенных изменений в организацию и практику музейной работы в Крымской АССР.
Литература
1. Полканов А.И. История музейного дела и охраны памятников культуры за десять лет Советской власти в Крыму / А.И. Полканов // ИТОИАиЭ. – Симферополь, 1930. – № 4. – С. 96-97.
2. Хлівнюк О.В. Кримський відділ у справах музеїв і охорони пам`яток мистецтва, старовнини, природи, й народного побуту та пам`яткоохоронна робота (1920–1927) / О.В. Хлівнюк // Питання історіі науки і техніки. – 2007. – № 3/4. – С. 47–62.
3. Отчет Первого съезда Крымского областного комитета по делам музеев и охране памятников искусства, старины, природы и народного быта (КрымОХРИС) в г. Севастополе, 5–9 октября 1922 г. – [Бахчисарай], 1922. – 16 с.
Кабінет залізничного транспорту (Залізничний кабінет) спочатку був організований як навчально-допоміжний підрозділ Музею товарознавства Київського комерційного інституту (далі – ККІ), заснованого у 1906 р. професором Університету Св. Володимира М.В. Довнар-Запольським на базі приватних Вищих комерційних курсів (далі – ВКК) для студентів обох статей. У 1908 р. ВКК були реорганізовані у ККІ, в якому було два Відділення (факультети): економічне та комерційно-технічне, у складі останнього у 1909 р. було засновано Залізничний підвідділ.
Залізничний кабінет знаходився на першому поверсі Інституту, займав приміщення площею 4,52 кв. саж. (9,6 кв. м.), стіни якого були обклеєні шпалерами, підлога паркетна, вікна виходили у двір. У кабінеті знаходились письмовий стіл, крісло, віденські стільці, шафа, етажерка з посібниками для практичних занять [1].
Завідувачем кабінету був професор П.Н. Ришков. Метою організації кабінету було наочне ознайомлення студентів ККІ з необхідними матеріалами, інструментами, приладами, з якими майбутні фахівці могли мати справу під час роботи на залізницях. З цією метою у кабінеті було організовано спеціалізовану бібліотеку, яка комплектувалась різноманітними документами, інструкціями, графіками, книжками за фахом, які стосувались залізничної справи, організації та експлуатації залізниць [2].
Виникнення ККІ тісно пов’язане з соціально-економічними проблемами часу [3].
Залізничний транспорт почав активно розвиватися у другій чверті ХІХ ст. як наслідок промислової революції, яка охопила і важку промисловість, зокрема кам’яновугільну, металургійну та її галузі.
Перша в Східній Україні залізниця була збудована в грудні 1865 р. від Одеси до Балти. До 1869 р. стали до ладу ділянки від Балти до Кременчука. 1869-70 рр. вікрито Курсько-Київську лінію, яка після побудови Московсько-Курської залізниці з’єднала центральний промисловий регіон з регіоном цукрової промисловості держави. З побудовою у 1870 р. ділянок від Києва до Жмеринки й від Жмеринки до Балти почала діяти Південна магістраль Москва – Одеса [4].
Беручи до уваги різке зростання потреб у кваліфікованих кадрах для залізничного транспорту країни, Навчальний Комітет ККІ на 1909-1910 навчальний рік вирішив на базі залізничного кабінету Інституту відкрити Залізничний підвідділ на Комерційному відділенні, залишивши також залізничний кабінет у складі Музею товарознавства ККІ.
Відносно доцільності організації нового навчального підрозділу Залізничного підвідділу, професор П.Н. Ришков у записці до Навчального Комітету Інституту, зокрема, зазначав, що велике значення залізничного транспорту для економічного розвитку країни при умові неперервного розвитку мережі залізничного транспорту, яке потребує колосальних витрат на залізниці – вимагає, щоб залізнична справа була поставлена на відповідний комерційний та науковий рівень і велась вірно та успішно згідно до потреб держави. Така організація справи можлива тільки при наявності фахівців, які б мали відповідну наукову підготовку та володіли спеціальними базовими знаннями. Одного тільки уміння, одного вузькопрактичного вивчення обов’язків окремих галузей залізничної служби зовсім недостатньо. Продуктивність праці за умов відсутності знайомства з залізничною справою взагалі, за відсутності необхідної широти кругозору, звісно, не може бути достатньою.
Відкритий Навчальним Комітетом ККІ з вересня 1909 р. спеціальний Залізничний підвідділ для підготовки фахівців до праці на залізницях, знаходився у особливо сприятливих умовах у порівнянні з існуючими в Росії курсами, які мали ту ж саму мету, у тому відношенні, що на Залізничний підвідділ приймалися слухачі, які вже навчались чотири семестри на економічному або комерційному Відділенні Інституту.
На Залізничному підвідділі викладались наступні предмети: технічна експлуатація залізниць по таких службах: шляхи та споруди; руху, рухомого складу та тяги;
вагонне господарство, залізнична сигналізація; блокування та централізація управління стрілками та сигналами; електротехніка та телеграфія; комерційна експлуатація; тарифи, їх використання (таксировка); залізничне товариство; статистика; залізничне рахівництво та діловодство (по головній бухгалтерії: по службах шляху, рухомого складу та тяги, телеграфу, матеріального забезпечення); станційне рахівництво та звітність; операції по службі та контролю за митними та податковими зборами; залізничне право; економіка шляхів сполучення.
На Залізничному підвідділі викладання зазначених предметів мав такий самий характер, як і на інших підвідділах та відділеннях Інституту, а саме – подаються не тільки теоретичні знання, але й надавалася можливість придбати ті навички, які потрібні були у практичній діяльності на залізницях.
За рішенням Навчального комітету інституту студенти Залізничного підвідділу повинні були пройти виробничу практику на залізниці протягом не менше двох місяців та факт проходження цієї практики повинно було засвідчити керівництво залізниці.
Службовцям залізниць могла бути зарахована їхня праця як виробнича практика [5].
У такому складі Залізничний підвідділ проіснував до 1920 р., коли ККІ було перейменовано у Київський інститут народного господарства (далі КІНГ), а Залізничний підвідділ було трансформовано у факультет транспорту та зв’язку КІНГу, а з 1922 р.
«