«ЕВРИКА – ХІІІ ЗБІРНИК СТУДЕНТСЬКИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ Івано-Франківськ Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника ББК 70.516 М34 Рекомендовано до друку вченою радою ...»
В економічній літературі поняття “мотивація персоналу” трактується неоднозначно, хоча більшість визначень багато в чому схожі. На думку одних авторів, мотивація – це свідоме прагнення до певного типу задоволення потреб, до успіху. Деякі з них під мотивацією розуміють усе те, що активізує діяльність людини. Для інших учених мотивація – це надія на успіх і побоювання невдачі.
Зокрема, А.Афонін вважає мотивацію процесом управлінської діяльності, спрямованої на стимулювання працівників для досягнення цілей підприємства.
М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі визначають мотивацію як процес стимулювання окремої людини чи групи людей до діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації. Мотивація необхідна для продуктивного виконання прийнятих рішень та запланованих робіт [3].
Практика управлінської діяльності свідчить про те, що головною складовою успіху в управлінні є визнання людей (працівників) головним джерелом ефективного розвитку організації. Саме тому функція стимулювання в управлінській діяльності розглядається вченими як найважливіша.
Під мотивацією в організаційному управлінні розуміють спонукання членів організації до діяльності з метою досягнення цілей організації, оскільки ні досконале планування, ні досконала структура організації без людського чинника не забезпечать ефективної діяльності підприємства [1]. Функція мотивації спрямована на стимулювання діяльності членів організації до виконання робіт згідно з обов’язками, що делегуються їм відповідно до плану.
Управління персоналом трактує мотивацію як процес активізації мотивів працівників (внутрішня мотивація) і створення стимулів (зовнішня мотивація) для їх спонукання до ефективної діяльності. Таким чином, у процесі діяльності мотивація дозволяє персоналу задовольнити свої основні потреби шляхом виконання трудових обов’язків.
Функція мотивації тісно пов’язана з іншими основними функціями управління – плануванням, організацією, контролем і оцінкою прийняття рішення.
Мотивація, тобто створення внутрішніх мотивів до дії, є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються. Сьогодні ми розуміємо, що для того, щоб заохочувати працівників якнайкраще, керівнику слід визначити, якими ж насправді є їх потреби, і забезпечити засоби, за допомогою яких працівники зможуть задовольняти ці потреби через сумлінну роботу.
Мотиваційний процес не може вважатися замкнутим, адже кожен наступний цикл відбувається в різних зовнішніх ситуаційних умовах. При цьому змінюються потреби, переконання, запити працівників і способи та види стимулювання [2].
Таким чином, об’єктом дослідження в мотивації є поведінка (діяльність) людей та методи впливу на неї. Практичне завдання мотивації полягає в доборі способів і методів ефективного впливу на працівників, а також у розробці гнучких механізмів орієнтації персоналу на результативну діяльність підприємства відповідно з метою.
Вирішення цього завдання вимагає комплексного підходу, оскільки поведінка людини визначається сукупністю внутрішніх і зовнішніх факторів. До того ж, необхідно враховувати, що трудова діяльність, як і будь-яка інша є полімотивованою, тобто формується під впливом множини ієрархічно взаємопов’язаних мотивів. Важлива роль відводиться також взаємодії підприємства (організації) та працівника. При цьому акцентується увага на таких аспектах успішної взаємодії, як повага до працівника, його гідності, ідей, думок, поглядів, переконань, пропозицій, потреб. Відбувається зміна орієнтації на:
- цілеспрямоване навчання й підготовку кадрів на постійній основі;
- чіткі, конкретні, досяжні виробничі завдання;
- об’єктивну оцінку праці та постійний контроль її успішного виконання;
- диференціацію заробітної плати залежно від рівня ефективності, продуктивності та якості робіт;
- планування кар’єри працівників з урахуванням цінностей, нахилів, здібностей, рівня задоволеності працею;
- участь працівників в управлінні через висунення пропозицій щодо вдосконалення організації виробництва, праці, якості продукції;
- визнання, стимулювання й винагорода працівників за подані пропозиції;
- розширення горизонтальних комунікаційних зв’язків та неформального спілкування керівників і підлеглих.
Отже, суть і структуру мотиваційного механізму в ринковій економіці слід розуміти як комплекс організаційно-економічних, матеріально-технічних та соціально-психологічних методів і засобів спонукання до ефективної праці, який перетворює мотивацію-потенцію в мотивацію-реальність, що характеризує мотиваційний механізм як перетворення набору факторів, принципів, стимулів, мотивів з лінійного дискретного стану в замкнутий, постійно повторюваний процес.
1. Гриньова В. М. Проблеми мотивації праці персоналу підприємства : монографія / В. М. Гриньова, І. А. Грузіна. – Х. : ІНЖЕК, 2007. – Бібліогр.: с. 145–157.
2. Дороніна М. С. Соціально-економічний механізм мотивації трудової поведінки / М. С. Дороніна, В. М. Лугова // Економіка розвитку. – 2006. – № 2 (38). – С. 18–22.
3. Колот А. М. Мотивація персоналу : підручник / А. М. Колот. – К. : КНЕУ, 2002. – 337 с. – Бібліогр.: с. 328–330.
4. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини : підручник / О. А. Грішнова. – 4-те вид., оновл. – К. : Знання, 2009. – 390 с.
Статтю присвячено дослідженню теоретичних і практичних аспектів електронної торгівлі на міжнародних ринках. Розглянуто генезис, тенденції й масштаби електронної торгівлі у світі та в Україні. Визначено стан і перспективи організації роботи Інтернет-магазинів, наведено способи ефективного управління електронною комерцією.
Сьогодні функціонування єдиної інформаційної мережі – Інтернет – зумовлює утворення мережевих співтовариств, що значно впливають на економічне життя суспільства: наступає ера міжнародної електронної торгівлі. Звідси й випливає необхідність дослідження питання ефективного управління електронною комерцією в умовах міжнародного економічного простору.
Наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів, серед яких М.В.Макарова, А.М.Береза, Т.Г.Затонацька, В.Л.Плескач та ін., створили значний теоретичний потенціал для організації та управління підприємствами електронної торгівлі в умовах ринкової економіки.
Мета роботи – розглянути сучасний стан і перспективи розвитку електронної комерції у світі в цілому, так і в Україні та вихід вітчизняних Інтернетмагазинів на міжнародні ринки.
Міжнародна електронна торгівля – це один з новітніх феноменів у світовій економіці: перші акти купівлі-продажу через Інтернет відбулися 1996 р., а на нього нині припадає більше 90% угод у сфері електронної торгівлі.
Проаналізувавши визначення поняття “електронної торгівлі” низки авторів, уведемо своє бачення цього поняття: міжнародна електронна торгівля – це процес купівлі-продажу товарів і послуг шляхом використання всесвітньої глобальної мережі Інтернет. У цій роботі поняття “електронна комерція” та “міжнародна електронна торгівля” вважаємо синонімами, оскільки при електронній торгівлі використовується Інтернет, а оскільки він не належить нікому, тобто є міжнародний, то й відповідно електронна торгівля стає міжнародною.
Світовий ринок інтернет-торгівлі є одним з небагатьох сегментів економіки, який продовжує демонструвати серйозні темпи приросту, незважаючи на удар світової економічної кризи. Аналітичні дослідження показують, що потенційна кількість онлайн-покупців у світі вже досягла 1,5 млрд осіб, а частка інтернет-продаж у загальній структурі торгівлі в деяких країнах перевищила 10% [2]. У загальному можна виділити 5 найбільших інтернет-магазинів у світі:
Amazon.com Itunes.com Zappos.com Ebay.com Officedepot.com [5].
Ринок інтернет-торгівлі України перебуває на етапі бурхливого розвитку.
За останні 10 років кількість інтернет-магазинів зросла приблизно в 60 разів, а обіг онлайн-торгівлі перевищив 1 млрд дол. У загальному підсумку найбільш популярними інтернет-магазинами в Україні є: Rozetka.ua або Rozetka.com.ua bonprix.ua, www.bookclub.ua, www.aukro.ua, neckermann.com.ua [3].
Система управління в електронній торгівлі – це автоматизована система управління, яка об’єднує персонал, склад і порядок взаємодії якого орієнтований на інформаційне Інтернет-забезпечення, а також програмно-технічний інструментарій, що ефективно реалізує загальні та конкретні функції управління [4].
Для побудови й удосконалення систем управління в підприємствах електронної торгівлі пропонується трансформування принципів і прийомів усталеного управління. Систематизацією традиційних і нових принципів установлено принципи й прийоми, притаманні лише електронній торгівлі: принцип спадковості усталеного управління; принцип екстериторіальності; принцип толерантності;
принцип обов’язкової індивідуалізації менеджера електронної торгівлі; принцип обмеженої відповідальності провайдерів; прийом “моментальна реакція”; прийом “створення простих і дешевих рішень”; прийом “гнучке ціноутворення” тощо [1].
Менеджеру інтернет-магазину необхідно також налагодити чітку систему доставок. Це можна зробити за допомогою налагодження контактів з міжнародними транспортними компаніями, а також виникає необхідність залучення фахівців з “кібертранзиту” (cybertransite), тобто з продажу й доставки товарів громадянам інших країн.
На сучасному етапі розвитку бізнесу без застосування електронної комерції майбутнього нема. Вітчизняні підприємці це прекрасно розуміють і тому компанія, яка прагне подальшого свого розвитку та виходу на міжнародні ринки, створює власний Інтернет-магазин. Ефективне функціонування Інтернет-магазину вимагає принципово нової системи управління електронною комерцією із залучення нових принципів і способів управління.
1. Інтернет-портал для управлінців [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.
management.com.ua/tend/ten d164.html?print.
2. Огляд світового ринку інтернет-торгівлі Герасименко Петро [Електронний ресурс]. – Режим доступу : портал “Укрбізнес”.
3. Огляд ринку Інтернет-торгівлі в Україні Герасименко Петро [Електронний ресурс]. – Режим доступу : портал “Укрбізнес”.
4. Світові економіки йдуть в інтернет [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.
finance.ua/.
5. Режим доступу : http://predprinimatel.co.ua/ua/entrepreneurship/practice/5-krupnejjshikh-internetmagazinov-v-mire.
Актуальність розвитку пенсійного страхування зумовлена, перш за все, наявністю фінансово-соціальних ризиків для пенсіонерів опинитися в тяжкому матеріальному становищі, тому першочерговим завданням пенсійної політики держави виступає організація соціального захисту громадян похилого віку.
Сьогодні в Україні маємо ситуацію, коли кількість населення продовжує щорічно зменшуватись, а кількість пенсіонерів щороку зростає, тобто Пенсійний фонд із кожним роком генерує дедалі більше ризиків не тільки для державного бюджету, оскільки вимагає більше коштів через постійне підвищення пенсій, але й для економіки загалом. Однак значна частина пенсіонерів не може похвалитися забезпеченою старістю, а порівняно з розвиненими країнами наш рівень забезпечення громадян є більш ніж незадовільний. Зокрема, станом на січень 2010 р. 55% пенсіонерів отримували пенсії не вище ніж 800 грн, а їхня частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій становила лише 38% [3].
У базовому Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – ЗУ №1058), крім пенсій за віком, передбачені інші види пенсій для громадян: пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
пенсія у зв’язку з утратою годувальника, соціальні пенсії. Механізм пенсійного забезпечення в Україні дозволяє працівникам мати надійний соціальний захист від будь-яких непередбачених випадків утрати працездатності [1].
В Україні передбачається існування трирівневої пенсійної системи: солідарної загальнообов’язкової накопичувальної та добровільної недержавної системи пенсійного забезпечення.
Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються всіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.
Накопичувальну систему загальнообов’язкового пенсійного страхування, яка являє собою другий рівень пенсійної системи України, планувалося запровадити ще у 2007 році, однак її досі немає. Скоріше за все її впровадження почнеться у 2012 році.
Третій рівень пенсійної системи створений для формування додаткових пенсійних накопичень майбутніх пенсіонерів за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено чинним вітчизняним законодавством, здійснюється недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб [2].
Для покращення стану пенсійного забезпечення громадян та й узагалі соціального страхування доцільно впровадити єдиний соціальний внесок (ЄСВ), який передбачатиме консолідацію в одному органі подібних для всіх фондів функцій, а саме: постановки на облік платників, формування й ведення Державного реєстру соціального страхування, що включатиме інформаційну систему відомостей про платників ЄСВ і про застрахованих осіб, забезпечення єдиної звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння ЄСВ [1].
За результатами дослідження можна стверджувати, що розпочата в Україні реформа пенсійного страхування в цілому має на меті реалізувати завдання приведення його відповідно до вимог ринкової економіки та підготувати передумови його подальшого вдосконалення в площині потреб уніфікації із системами, що діють у країнах Європейського Союзу, вступ до якого задекларовано як стратегічне завдання України, та адаптації до існуючих сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку українського суспільства.
1. Даценко В. В. Пенсійне страхування як чинник стимулювання трудової активності [Електронний ресурс] / В. В. Даценко // УДК 369. 012. – 2010. – Режим доступу : http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_GuiTi/Vddfa/ 2010_2/9_Datsenko.pdf.
«