«ЕВРИКА – ХІІІ ЗБІРНИК СТУДЕНТСЬКИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ Івано-Франківськ Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника ББК 70.516 М34 Рекомендовано до друку вченою радою ...»
В основі твору “1313” покладено середньовічну легенду про винайдення пороху. Звернувшись до цієї теми, письменниця не стільки художньо відтворила зовнішню фабулу, скільки показала обставини, за яких утворюється новий герой зі своєю сутністю, характером та мисленням. Розум її виходив за вузькі рамки середньовіччя і ставав на службу вселюдському поступу. Своєрідним нумерологічним кодом є назва твору. Як відомо, число 12 є символом космічного порядку і спасіння, могутності та завершеності. Далі слідує число 13, яке є певним винятком із кола, чимось зайвим, але певною мірою і тим, що виходить за рамки запропонованого, незвіданого. Але знову ж таки це та барокова потреба руху, зміни, трагічного напруження та катастрофи, пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри, які є показниками динамічності, прагнення до чогось нового.
У повісті “Сон тіні” Н.Королева змальовує колоритну картину античного міста, його життя та різнорідних локальних перипетій. Чільником усієї цієї величезної маси є імператорська влада, що більше дбає про власні вигоди. Як пише О.Мишанич, “у цій добре відпрацьованій системі вражає інститут шпигунства, безкарності, дрібної помсти. Цьому ницому та жорстокому світу письменниця протиставляє велику любов, яка за законами світового мистецтва відразу була приречена на трагічний кінець” [3, с.73]. Звідси бачимо, що у творі авторка розглядає не лише міфологему долі, а й взаємодію еротичних і танатичних мотивів. У широкому розумінні терміни “любов” та “смерть” означають сукупність усіх креативних та рушійних сил, які супроводжують людство впродовж усього існування. Тому в цьому випадку домінантами лейтмотиву-міфологеми “життя – смерть” у творчості Наталени Королевої виступають любов і смерть.
“Безпідставний жах для тебе дужчий за твій мізерний розум, що ним хизуєшся. І ти – людина? Тіні сон!” [2, с.127]. Фраза “сон тіні” буквально рефреном звучить протягом усієї повісті. І тут теж можемо дослідити спеціальний підтекст, оскільки про реальні оніристичні мотиви тут не ведеться мова, натомість сон застосовується для показу ілюзорності, несправжності буття людини.
Д.Наливайко, говорячи про мотив “життя – сон”, представляє його як корелятивний домінуючий умонастрій у літературі бароко. Неприємності цього життя, випробовування потрібно сприймати так, наче вони наснилися в короткому сні, який є сходинкою у вічність. І тут однозначно про вічність не можемо говорити, оскільки можемо спостерегти авторський опис синдрому Шульца, за яким відбувається повернення до дитинства і є одним зі способів виходу позв теперішнє індивідуальне Я, повернення до себе колишнього, своєрідний спосіб “дозрівання до дитинства” (за Е.Вінґардт).
Дещо інакше в літературі сприймається код тіні. У сенсі колективного несвідомого тінь – це природна, інстинктивна людина, і вона майже не змінилася з тих часів, коли виникло людське суспільство, коли людина стала людиною розумною. Тінь не може бути до кінця перетворена вихованням, і багато в чому вона залишається чисто імпульсивною. Тобто тут бачимо певне протиставлення. Якщо сон сприймається швидше як певна сталість, яку змінити неможливо, то людина-тінь керується власними інстинктами (первородними). Можливо, у спосіб такого протистояння людина й намагається пізнати себе та світ.
Таким чином, бачимо, що творчий стиль Наталени Королевої поєднує риси й тенденції різних культур, хоча у творах “1313” та “Сон тіні” вона апелює до барокових літературних постулатів, які деякою мірою переплітаються з античністю в чистому вигляді, ренесансом та християнськими мотивами.
1. Баган О. Творчість Наталени Королевої в ідейно-естетичному контексті доби / О. Баган // Визвольний шлях. – 2007. – № 9.
2. Королева Н. Історичні повісті / Н. Королева. – К., 1991.
3. Мишанич О. Повернення / О. Мишанич. – К., 1993.
4. Чижевський Д. Українське літературне бароко / Д. Чижевський. – К., 2003.
Речення, як відомо, є основним засобом вираження думки, яка, у свою чергу, втілюється в його формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних компонентах, тобто має чітке формально-синтаксичне і семантико-синтаксичне членування.
Значно рідше виразником думки виступає повнозначне слово або “службове слово-морфема чи нерозкладна єдність службових елементів” [1, с.374].
Вони також співвідносяться із судженням як логічною основою речення. Через те їх називають нечленованими реченнями.
Нечленовані речення – явище живого розмовного мовлення, вони часто функціонують у діалогічному мовленні, супроводжуючи синтаксично членовані двоскладні й односкладні речення, і зумовлюються їхнім змістом [6, с.138].
На відміну від речення як основної синтаксичної одиниці, нечленовані речення не членуються на головні та другорядні члени речення. Вони виконують комунікативну функцію в нерозчленованій формі. Сферою функціонування нечленованих речень в українській мові, як правило, є усна розмовно-побутова мова, мова фольклору і художньої літератури, особливо драматичних творів, у яких найширше представлена розмовна мова.
Функції нечленованих речень у мові як побутовій, так і літературно-художній, чітко визначені: вони виражають одну з категорій модальності, зокрема ствердження, заперечення, згоду, незгоду, здивування, можливість, неможливість, впевненість, невпевненість, емоційну оцінку попереднього висловлення, різні почуття та волевиявлення, а також спонукання до виконання якоїсь дії, ввічливість, подяку, привітання та ін. Самостійно нечленовані речення не вживаються, а завжди пов’язуються з реченнями інших структурних типів, перебуваючи в прямій залежності від їх змісту.
На сучасному етапі функціонування мови помітно зростає інтенсивність використання синтаксично нечленованих речень у розмовному мовленні. Нечленовані речення слід трактувати як особливі комунікативні конструкції, які самі по собі не становлять речення. Синтаксична природа нечленованих речень настільки своєрідна, що вчені-лінгвісти досі не мають однозначного погляду на це питання. Дослідники по-різному пояснюють явище нечленованих речень, беручи до уваги різні аспекти їхньої характеристики. Більшість мовознавців нечленовані речення трактують як своєрідні синтаксичні засоби вираження модальних значень, через які мовець фіксує й реалізує своє неоднакове ставлення до дійсності. Зокрема, їх визначали як еквіваленти речень [3, с.81], слова-речення або нечленовані речення [6, с.139], комунікати [5, с.286].
Синтаксично нечленовані конструкції виражають характерні для власнеречень модально-логічні категорії ствердження, заперечення, запитання, спонукання, емоційну оцінку тощо. Залежно від цього дослідники виокремлюють:
1) стверджувальні; 2) заперечні; 3) питальні; 4) спонукальні; 5) емоційно-оцінні; 6) нечленовані речення у функції структур мовного етикету.
Нечленовані речення своєрідно співвідносні із звичайними реченнями, їм властиві деякі з тих ознак, які повною мірою збігаються з мовними ознаками синтаксично членованих речень: 1) комунікативною функцією; 2) інтонацією закінченого чи відносно закінченого вислову; 3) здатністю мати у своєму складі якийсь показник суб’єктивно-модального значення: частку, вигук, вставне слово, найрізноманітнішу повторюваність чи поєднання їх; 4) нечленоване речення може поширюватись словоформами у функції членів речення, вступати в синтаксичні відношення з іншими висловами, поєднуватися з ними в складне речення, своєрідно формувати певні елементи структури тексту.
До характеристик синтаксично нечленованих речень, які не збігаються з ознаками граматичних речень, належать: 1) відсутність синтаксичного зразка, абстрактної схеми; 2) неможливість утворювати способові, часові та особові форми парадигми.
Співвідношення нечленованих речень із граматично членованими виступає підґрунтям для розгляду цих двох типів речень у єдиній системі простих речень.
Враховуючи обсяг аналізованого матеріалу в пропонованій розвідці, об’єктом досліджень обрано нечленовані речення в художній мові Василя Симоненка, яка характеризується розмаїттям у використання мовних засобів. Частотними засобами репрезентації художніх смислів у мові В.Симоненка як особливі синтаксичні конструкції виступають нечленовані речення різних семантичних типів.
Це, зокрема, стверджувальні: – Там просто було менше дівчат. – Так. І ще в тебе було менше часу для вигадок (4, с.392); заперечні: – Ви розсердилися? За що? – Та ні. Просто знайомство наше недоречне (4, с.427); питальні: – Я дещо купив, але не напишу. Приїду – тоді подивишся. Добре? (4, с.561); спонукальні: – Ой-ой, біда! Рятуйте мене, люди, – Без мене ж і для вас життя не буде… (4, с.331);
емоційно-оцінні: – Ого! Для чого такий розмах? (4, с.460); слова мовного етикету: – Ось ще двоє голубів. Здрастуйте. – Привіт. Якими вітрами? (4, с.472).
Конкретний зміст таких синтаксичних побудов завжди залежить від конкретних обставин висловлювання, контексту, а в багатьох випадках також і від несловесних засобів обміну думками, особливо жестів, міміки.
Аналіз засвідчує, що Василь Симоненко у своїй художній мові широко застосовує синтаксично нечленовані речення у всіх їх семантичних різновидах.
Нечленовані речення в сучасній українській мові, насамперед у функціонально-семантичному аспекті на матеріалі художнього тексту, безумовно, можуть бути об’єктом подальших всебічних лінгвістичних досліджень.
1. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови : Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. – К. : Пульсари, 2004. – С. 374–390.
2. Гуйванюк Н. В. Слово – Речення – Текст : Вибр. праці / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. – С. 272–281.
3. Загнітко А. Еквіваленти речення: статус, обсяг і функційна типологія / А. Загнітко // Теоретичні питання синтаксису. Лінгвістичні студії / Загнітко А. П. – 2009. – Вип. 19. – С. 79–91.
4. Симоненко В. Вибрані твори / В. Симоненко ; упоряд. А. Ткаченко, Д. Ткаченко. – К. :
Смолоскип, 2010. – 852 с., 16 іл. – (“Шістдесятники”).
5. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання : навч. посіб. / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 285–296.
6. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук – К. : Видавничий центр “Академія”, 2004. – С. 138–150.
Еліптичні речення – це різновид неповних речень, в яких неназваний член речення не визначається з контексту та ситуації мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення. На відміну від контекстуальних, в еліптичних конструкціях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить.
Однією з характерних ознак еліптичного речення є його імпліцитний характер. Він виявляється в тому, що при номінації подій реальної дійсності деякі елементи відображення не отримують експліцитного вираження в складі мовленнєвого висловлювання. О.М.Старикова визначає імліцитність як “формальну невираженість елементів або ланок глибинної структури висловлювання” [6, с.219].
Важливу роль у виділенні імпліцитних елементів відіграє значеннєвий чинник, коли лексичні значення слів, їх взаємозв’язок у синтагматичному ланцюжку можуть сигналізувати про наявність у висловлюванні імпліцитних елементів.
Найуживанішими в малій прозі М.Коцюбинського є реченнєві конструкції з пропущеним присудком, формально не вираженим, але зрозумілим із будови речення. З-поміж еліптичних неповних речень ми виокремили речення з еліпсом присудка з такими значеннями:
1. Руху, переміщення в просторі:
“По неділях почав ходить до костьолу, слідком за нею. Так, так. Я – до костьолу”. (“Дебют.” – Т. 2. – С. 335).
Відсутність лексично вираженого присудка в таких реченнях надає відтінку швидкості, стрімкості, інтенсивності, напруженості.
2. Наказу, заклику, побажання:
“Перепрошую. Перший і кращий шматок трудящим рукам.” (“Дебют”. – Т. 2. – С. 349).
До цієї групи можна віднести і речення з предикатом руху, що містить у собі наказ:
“Ану, невмиване, на село до ціпа!..” (“Ціпов’яз”. – Т. 1. – С. 132).
Часто такі структури лаконічні, здебільшого емоційно забарвлені:
“До моря! На берег! Швидше!” (“Сон”. – Т. 3. – С. 135).
У цьому реченні формально не виражене дієслово передає значення руху в певному напрямку.
3. Прохання:
Найчастіше вони представлені одним словом, яке виконує функцію додатка чи обставини. Здебільшого такі речення структуруються іменником у родовому відмінку. Наприклад:
“Води!.. – попрохав ранений”. (“Дорогою ціною”. – Т. 2. – С. 115).
4. Зі значенням буттєвого дієслова. Це нульові форми дієслова бути та синонімічних з ними дієслів. Наприклад:
“Біля Наумової хати – содома. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір’ї спека, як у пеклі”. (“Ціпов’яз”. – Т. 1. – С. 140).
Цікавим є нанизування декількох еліптичних речень підряд, що надає оповіді швидкого темпу, нейтральної забарвленості. Порівняймо: “Серед вулиці
– танці. Круг них парубки й чоловіки, як частокіл. Долі – жовтий ліхтар, і обличчя осяяні знизу” (“Як ми їздили до Криниці”. – Т. 2. – С. 337).
5. Заперечності нульової форми дієслова бути чи семантичного близького до нього заперечного дієслова. Наприклад:
“Навколо – ні душечки” (“Дорогою ціною”. – Т. 2. – С. 112).
“На британця – ані тіні уваги” (“На острові”. – Т. 3. – С. 282).
6. Мовлення:
“Я тобі скажу, а ти – гляди мені – ша! Ані словечка нікому” (“Подарунок на іменини”. – Т. 3. – С. 229).
У цьому реченні пропущено дієслово не кажи, який на семантичному рівні зрозумілий.
7. Конструкції питального характеру з еліпсом дієслова-присудка (предикативного члена односкладного речення). “Питальні речення постають функціональним типом висловлення, тому що їхньою основною сферою вияву виступає комунікативний акт із прагматично-інтенційним змістом отримання певної інформації. Семантична структура питального речення свідчить про те, що в кожному запитанні є два елементи: 1) те, що відомо; 2) те, що вимагає з’ясування. Ставлячи запитання, мовець виходить з того, що відомо йому й адресату (реципієнту), і який мав би забезпечити адресанта потрібною інформацією” [5].
Наприклад:
“Стою на дорозі і безпомічно дивлюся. Коли щось їде.
– Грицько! До двору?” (“Дебют”. – Т. 2. – С. 367).
8. Зі значенням діяльності.
“Тринадцять літ вчителькою! Тринадцять літ вона сохла, як яблуко у сушні” (“Лялечка”. – Т. 2. – С. 62).
«