«2 2-2 3 КВ ІТН Я 20 15 РО КУ Львів 201 Університет банківської справи Національного банку України (м.Київ) Львівський інститут банківської справи ДУ «Інститут регіональних досліджень ...»
Проблема безробіття молоді є першочерговою серед економічних та соціальних проблем ХХI століття, оскільки одним із визначних факторів економічного та соціального розвитку будь-якої країни є соціокультурне та професійне становлення саме молоді. В умовах ринкової економіки саме цей сегмент населення частіше стикається с проблемами працевлаштування.
Особливо ситуація ускладнюється у періоди економічної та політичної нестабільності.
Дані Міжнародної організації праці свідчать, що проблема зайнятості та працевлаштування молоді набула глобальних масштабів. Незважаючи на поступове відновлення економіки, безробіття серед молодих людей продовжує зростати. Україна не є у цьому винятком, а соціально-економічні проблеми регіонів мають загрозливий характер і впливають на розвиток трудового потенціалу держави [1].
Останніми роками постійно збільшується рівень безробіття серед молоді, що пов’язано з економічною кризою, високим податковим тиском на підприємців з боку держави, загальним станом ринку праці, де кількість робочих місць постійно зменшується, відсутністю держзамовлень, активним розвитком тіньової економіки. Молодіжне безробіття складніше та небезпечніше за доросле своїми наслідками. Молодь – дуже вразлива суспільна категорія. Не сформовані психічно, морально та соціально, молоді люди гірше пристосовуються до змін економіки, за відсутності можливості гідно забезпечити життя, здатні вдатися до злочинної діяльності або соціальних вибухів, наприклад, революцій чи повстань. Безробіття призводить до економічної та соціальної ізоляції, що поглиблює зневіру у суспільстві та справедливості. Така втрата віри у життя згубна для нашої держави.
Згідно з українським законодавством, молоддю визнаються громадяни України віком від 14 до 35 років. У країнах ЄС нижню межу молодості встановлено на рівні 15 років, а верхню – 24 років. Як специфічна соціальнодемографічна група, молодь характеризується не лише віковими межами, а й місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення і розвитку.
Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу; ситуація дисбалансу ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит.
У даний час посиленню напруги на українському молодіжному ринку праці сприяли такі фактори: криза в економіці, демографічний фактор, ліквідація робочих місць з менш жорсткими вимогами та створення нових – з більш жорсткими вимогами найму, перехід підприємств у руки приватних власників.
Серед причин молодіжного безробіття в Україні можна виділити такі:
небажання роботодавців приймати на роботу недосвідчену та некваліфіковану молодь; відсутність дійових стимулів для роботодавців при працевлаштуванні молоді; суттєвий розрив між програмами навчання у ВНЗ і потребами підприємців; низькі офіційні зарплати для молодих працівників, які пропонуються на робочих вакансіях, і, відповідно, небажання молоді їх заповнювати; високий рівень корупції при влаштуванні на “престижні” вакансії, особливо в державних установах і на великих підприємствах [2].
Наслідки молодіжного безробіття чинять велику загрозу добробуту держави. Економічними наслідками є зростання витрат на допомогу по безробіттю; марне витрачання коштів державного бюджету на навчання спеціалістів, які потім не знаходять роботи; зростання обсягу витрат на допомогу по безробіттю; зниження рівня ВВП; зниження рівня життя населення даної категорії та ін.
Рівень безробіття в країнах Євросоюзу серед осіб віком від 15 до 70 років становить 10,5 %, а у світі – 5,9 %. В Україні, за методологією Міжнародної організації праці рівень безробіття молоді у 2014 році (особи 14-35 років) склав 10,9 %. У загальній чисельності безробітних 55,2 % становить молодь, а це 6,5 % від загальної кількості молоді і 4,2 % від загальної кількості економічно активного населення України. Найвищий рівень зайнятості молоді у осіб 30-3 років, коли вже вирішена проблема першого робочого місця й особа вже досягла певного професійного рівня[3].
Для усунення негативних наслідків молодіжного безробіття та попередження його розвитку у майбутньому необхідно: створити систему професійної орієнтації, яка б забезпечила можливості максимального розвитку здібностей дитини та з малих років адаптувала б її до умов ринку праці, виховувала б почуття відповідальності за своє майбутнє та майбутнє суспільства в цілому (її можна поділити на 4 стадії, залежно від вікової категорії осіб, які проходять її проходять: дошкільну, ознайомчу, практичну та адаптаційну); налагодити тісні зв’язки співпраці молоді та роботодавців, зокрема участь останніх у плануванні навчального процесу студентів; створити додаткові робочі місця, сприяти організації молоддю власного бізнесу, реалізації власних креативних проектів (стартапів) тощо.
Проблема молодіжного безробіття є однією з ключових на сучасному етапі формування ринку праці. Як показує проведений аналіз ринку праці відбувається постійне зростання безробіття серед молоді. Стабільне зростання безробіття серед молоді характерне не тільки для України але і для економічно розвинених країн світу. Світова фінансово-економічна криза справила негативний вплив на ринок праці молоді України, та країн ЄС наслідком якої стало збільшення кількості безробітних серед молоді.
Список використаної літератури:
1.Міжнародна організація праці. Молодіжне безробіття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ww.ilo.org/global/topics/youthemployment/langen/index.htm
– Назва заголовку з екрана.
2. Яценко Н.М., Попадюк О.О., Яковенко Я.Ю. Молодіжне безробіття в контексті національної економіки// Актуальні проблеми молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 21–22 березня 2012 року.
– Житомир: ПП «ДжіВіЕс», 2012. –461 с.
3. Державна служба зайнятості. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.dcz.gov.ua. – Назва заголовку з екрана
ВИЩА ОСВІТА В ЧАС СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА
ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗМІНПостановка проблеми. Останнім часом в нашій країні відбулися та до цих пір відбуваються зміни, які суттєво вплинуть на формування нового суспільства. Суспільства, яке буде свідомим, відповідальним, з чіткою власною позицією та бажанням її відстоювати. Суттєву роль та рушійну силу у структурі сучасного суспільства відіграє молодь. Саме молодь виступає індикатором змін. Так, студенти першими підтримали Помаранчеву революцію (2004) та Революцію Гідності (2013-2014). Тому актуальним стає питання місця та ролі вищої освіти у формуванні світогляду та отриманні навичок і знань нового покоління українців.
Метою роботи є дослідження впливу стрімких змін, що відбуваються в суспільстві на роль та значення традиційної освіти.
Обгрунтування отриманих результатів. Сучасна молодь є активною.
Сучасна молодь позитивно сприймає зміни та першою на собі випробовує нововведення. Стрімкий науково-технічний прогрес призвів до значного збільшення кількості інформації довкола нас. І що не менш важливо – ця інформація стала доступною. Отримувати знання можна не виходячи з дому, лише використовуючи різноманітні Інтернет-ресурси. Це суттєво змінює авторитет та рейтинги університетів.
Відповідно до курсу історії, університети завжди стикалися зі змінами та викликами, зумовленими трансформаціями в суспільстві та самих інститутах.
Вони в основному доводили свою здатність відповідати необхідним внутрішнім та зовнішнім потребам, таким чином підтверджуючи свою історичну роль носіїв вільного та універсального знання. Академічна місія відповідати запитам та потребам сучасного світу та суспільства, найкраще може бути здійснена, коли університети є морально та інтелектуально незалежними від всієї політичної чи релігійної влади та економічної сили.
Однак, університети зараз зіштовхнулися з проблемою зростання вартості.
Це означає, що дослідні та освітні інститути потребують великої кількості коштів, що веде за собою ризик постійного стану залежності. Актуальне до цих пір питання ставив колишній ректор Лісабонського університету Мейра Соарес ще у 2006 році, щодо того чи є правильно тимчасово призупиняти публікації дослідних результатів, якщо вони суперечать інтересам фінансуючої сторони, чи не публікувати результати взагалі, якщо вони ідуть на користь конкурентів.
Вища освіта повинна бути громадським благом та громадською функцією.
Прозорі та чіткі процедури повинні бути закладені у відносини між тими, хто здійснює фінансування, особливо якщо це – фінансування з приватного сектору [1, с. 54].
Цікавою видається робота професора соціології Стіва Фуллер з Університету Воріка (Великобританія) «Допустимість академічної свободи у час економічної кризи», де автор говорить про те, що унікальною місією університетів є “to manufacture knowledge as a public good” – виробництво знань, як суспільного блага [1, с. 35]. Університети не повинні залишатися осторонь науково-технічних революцій, а навпаки. Цифрові медіа носії тепер необхідно направити у русло академічного виробництва та розповсюдження знань. Автор наводить у приклад Білл Гейтса та Квентіна Тарантіно, як представників покоління успішних людей у віці 40-50 років, що є цифровими віртуозами без прояву будь-якої з компетенцій, пов’язаних з мистецтвом науки у звичайному розумінні. Однак, ці люди зробили такий вклад у сучасну вищу освіту, який можна співставити зі здобутками Генрі Форда чи Томаса Едісона століття тому. В обох випадках ми маємо справу з людьми, які знаходяться в авангарді створення багатства, культурного визнання та виробництва знань – і в той же час є надзвичайно далекими від традиційних академічних способів мислення [2, с. 42].
В світлі наведених фактів актуальним постає питання формування такого поняття, як «Віртуальний університет», що з’являється в літературі дистанційної освіти та є індикатором швидкого зростання використання інформаційних та комунікаційних технологій для отримання освіти поза межами корпусів інститутів. Поява Віртуального університету є наслідком нагальної потреби отримання знання та навичок, що постійно змінюються.
Парадигма Віртуального університету переосмислює роль та місце студентів у навчальному процесі. Так, студенти стають повноцінними членами освітніх технологій, тоді як викладачі, інформація та навички змінюються на освітні ресурси, що є базою освітнього процесу [3, с. 96].
Висновки. В умовах швидкого науково-технічного прогресу, університети, як виробники знань, змушені змінюватися також. Віртуальний університет є можливістю для студентів різних країн отримати вищу освіту. Це шанс для людей, які хочуть прослухати лише певні курси лекцій чи певних викладачів. В цьому проявляється принцип відкритості навчальних закладів – ширша аудиторія та безліч варіантів освітніх програм.
Окрім цього, університети отримують додаткові джерела доходів. Адже віртуальні студенти також будуть оплачувати вибрані курси. І оскільки плата за віртуальні курси буде суттєво меншою від денних курсів навчання, це а також формування дисциплін на свій вибір, не зможе позитивно не позначитися на кількості віртуальних абітурієнтів.
Список використаної літератури:
1. JosefJarab. Academic freedom and university autonomy. Report of the Parliamentary Assembly of the Council of Europe. The Politics of European University Identity. Political and Academic Perspectives. Proceedings of the Seminar of the Magna Charta Observatory. 14 September 2006.
Observatory for Fundamental University Values and Rights. pp. 27-62.
2. Steve Fuller. Is Academic Freedom Affordable in a Time of Economic Crisis? Crisis, Cuts, Contemplations. How Academia May Help Rescuing Society. Proceedings of the Conference of the Magna Charta Observatory. 17-18 September 2009. Observatory for Fundamental University Values and Rights. pp. 31-44.
3. Andrzej Goszczynski, Daria Bakushevych. Virtual university as a model of educational cooperation for bordering regions. Managing of the educational process in a higher school.
Jaroslaw 2012. pp. 93-113.
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
Гап’як Андрій Науковий керівник: викл. Вознюк-Богів І. М.
Львівський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ) Постановка проблеми. На сьогоднішній день, ситуація, що склалася на українському ринку праці є досить напруженою та має тенденцію до погрішення. Адже економічна криза спричинила зміни у сфері праці, зайнятості та працевлаштуванні громадян. Зайнятість населення стає одним з основних індикаторів успішних трансформаційних економічних процесів. Категорія безробіття виступає основною соціально-економічною проблемою вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці.
Метою роботи є дослідити сучасний стан ринку праці, динаміку основних його показників.
Обґрунтування отриманих результатів. Вумовах ринкових відносин, переходу до постіндустріальної стадії розвитку, радикально змінюється трудова діяльність, зайнятість населення, механізми працевлаштування та наймання на роботу економічно активного населення. У колишньому Радянському Союзі, Конституція проголошувала повну зайнятість працездатного населення, що була підкріплена потужними соціальними гарантіями для трудящих. Для пострадянських країн, питання безробіття актуалізувалося з прийняттям 1991 року Закону України «Про зайнятість населення», який законодавчо визнав існування інституту ринку та безробіття населення. Під безробіттям розуміється складне економічне, соціальне і психологічне явище, коли частина економічно активного населення є бездіяльною (не працює) через брак відповідної роботи [1, с. 52].
Сучасний стан реформування національної економіки породжує кризові явища на ринку праці. Вітчизняна статистика фіксує досить значні обсяги і рівень безробіття економічно активного населення. Так, за даними Державної служби статистики України, рівень безробіття в Україні згідно з методологією Міжнародної організації праці у 2004, 2007, 2010 та 2013 рр. становив 8,6%, 6,4%, 8,1 та 7,2% відповідно. Показник безробіття серед міського населення у 2013 році становив 7,1%, серед сільського – 7,3%, серед жінок – 6,2%, серед чоловіків – 8,0%. У віковому розрізі найбільш вразливими виявилися чоловіки у віці 15-24 років, серед них показник безробіття становив 18,2% [2].
Відповідно до Аналітичної записки Державної служби зайнятості України, рівень економічної активності населення знизився, з 65,2% за 9 місяців 201 року до 63,0% за 9 місяців 2014 року. У тому числі серед осіб працездатного віку цей показник знизився з 73,2% за 9 місяців 2013 року до 71,9% за 9 місяців 2014 року.
«