«МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ІНТЕРНЕТ- КОНФЕРЕНЦІЯ ЕКОЛОГІЯ – ОСНОВА ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ 10-11 грудня 2013 р Полтава 2013 УДК 574+631.95 – ...»

Зерно і продукти його переробки забезпечують продовольчу незалежність країни, а тому формування ефективного зернового виробництва стає одним із стратегічних напрямів розвитку аграрного сектору.

Аналіз останніх досліджень. Завдяки інтенсивним технологіям вирощування зернових, аграрії досягли збільшення обсягів виробництва зерна для повнішого задоволення продовольчих потреб населення, проте це зумовило загострення екологічної кризи, що безперечно, створило ряд проблем екологічного характеру, які ставлять під сумнів правильність сучасної системи господарювання [5].

Надмірна хімізація порушує екологічний (біологічний) баланс у природі призводячи до невтішних наслідків для екології. Разом із тим страждає не тільки природа, а й людина, споживаючи недоброякісні, насичені шкідливими хімічними речовинами продукти харчування рослинного походження [1].

У результаті інтенсифікації землеробства навколишнє середовище зазнало неабиякого антропогенного впливу, наслідком якого стало порушення екологічної рівноваги та всебічні де градаційні зміни у системі ведення сільськогосподарського виробництва, а саме: втрата родючості ґрунтів, забруднення їх внаслідок нераціонального і необґрунтованого внесення мінеральних добрив та пестицидів тощо [5].

У зв’язку з цим виникла об’єктивна необхідність в екологізації сільськогосподарського виробництва, запровадження альтернативних до традиційних методів господарювання. Однією з таких альтернативних систем господарювання є органічне виробництво. Воно, зокрема, сприяє збалансованому природокористуванню, збереженню та покращенню родючості ґрунтів, біологізації зелеробстмва (використання органічних добрив), підтримання й підвищення рівня біорізноманіття в агроценозах та біологічній активності ґрунту, використанню відновлюваних ресурсів тощо [5].

Мета і завдання. Метою дослідження є обґрунтування необхідності переходу до органічного вирощування сільськогосподарських культур, ефективність використання біологічних засобів захисту рослин від хвороб, що підвищують урожайність культури та значно поліпшують якість її насіння.

Матеріали і методи досліджень. Дослідження проводили на дослідному полі ЖНАЕУ на сірих лісових легкосуглинкових ґрунтах та дослідному полі ІСГ Полісся НААНУ (с. Грозине Коростенського району) на дерновопідзолистих супіщаних. Досліди були закладені у шестикратному повторенні.

Площа облікової ділянки складала 10 м2. Обліки ураження рослин хворобами проводили за загальноприйнятими методиками [4].

Результати досліджень. Найпоширенішою зернокруп`яною культурою у світі та в Україні є просо, зерно якого відзначається високими харчовими та кормовими якостями. Просо є цінною круп’яною культурою, яка має важливу продовольчу та промислову цінність. Зерно проса і продукти його переробки мають велике значення в раціоні харчування людини: використовують для виробництва продуктів дієтичного та дитячого харчування.

Серед зернокруп`яних культур просо має чи не найбільший потенціал урожайності, проте в останні роки її рівень різко знизився – до 0,9 т/га [5].

Головними причинами низької урожайності проса є недотримання агротехніки та значні втрати від ураження рослин найпоширенішими збудниками хвороб. Саме недобір урожаю, що спричиняють шкідливі організми, становить 30 – 40 % і більше [5].

За результатами проведених нами лабораторних (фітоекспертизи насіння врожаю 2012–2013 рр.) та польових досліджень в Поліссі та Лісостепу України значних збитків врожаю проса завдають ряд хвороб паразитарної та не паразитарної природи. Найбільш розповсюдженими та шкідливими є збудники, які викликають хвороби у рослин є звичайна сажка (розвиток якої становив в межах 2–8%), борошниста роса (4–6%), бура плямистість (8–12%), бактеріальна плямистість (3–7 %), смугастий бактеріоз (4–6%), кореневі гнилі (4–8 %) та інші.

Кризовий стан землеробства і погіршення фітосанітарного стану вимагає нової стратегії захисту зернокруп’яних культур, у тому числі і проса. В основу її повинна бути покладена ідея біологізації захисних методів. Суть її полягає в тому, що отримати оптимальні врожаї можливо при максимальному використанні агротехнічних прийомів зі зниження рівня інфекційного потенціалу і застосування біологічних засобів захисту.

Мікробні препарати, застосовані в сучасних аграрних технологіях, відіграють все більше значення в процесі формування урожаїв сільськогосподарських культур. Бактерії, що заселяють коріння, утворюють своєрідний біологічний «чохол» – ризосферу, і є трофічними посередниками між ґрунтом і рослиною. Саме мікроорганізми є відповідальними за перетворення низки складних сполук у прості, доступні для живлення рослин.

Рослини в оточенні повноцінного комплексу мікроорганізмів одержує необхідне кореневе живлення і, як наслідок, корегує свій генетичний потенціал щодо врожайності [5].

Стабільне і продуктивне функціонування агроценозів можливе за особливої уваги до проблеми захисту рослин від шкідливих організмів, життєздатність яких спричиняє значні втрати врожаю. Актуальність розвитку біологічного захисту, що базується на використанні природних агентів регуляції шкідливих видів, не викликає сумнівів.

Результати проведених нами досліджень із встановлення впливу обробки насіння та посіву проса біологічними препаратами і регуляторами росту рослин на покращення росту і розвитку рослин, підвищення їх стійкості до хвороб показують, що досить ефективними були серед біопрепаратів: Азофосфорин (1 л/га), Агат–К, ПА (30 г/га) та серед регуляторів росту рослин – Вермистим, р.

(8–10 л/га) та Регоплант в.с.р. (0,050 л/га). Їх застосування дало можливість додатково отримати зерна в межах 1,2 – 1,5 т/га, що становить приріст до контролю 0,3 – 0,6 т/га або 20 – 50 %.

Висновки. Отже, мікробні препарати нового покоління з високою біологічною активністю позитивно впливають на фізіологічні процеси, що відбуваються в рослинах завдяки чому сприяють підвищенню продуктивності культури не забруднюючи довкілля і є безпечними для людини.

Список використаної літератури Бондур І. О. Екологізація виробництва продукції рослинництва як фактор 1.

поліпшення її якості / І. О. Бондур // Економіка АПК. – 2008. - №6. – С. 39– 43.

Рослинництво : підручник / [Каленська С. М., Шевчук О. Я., Дмитришак 2.

М. Я., та ін.] ; за заг. ред. О. Я. Шевчука. – К. : НАУУ, 2005. – 502 c.

Облік шкідників і хвороб сільськогосподарських культур. / [Омелюта В.П., 3.

Григорович І.В., та ін.]; за ред. В.П. Омелюти. – К. : Урожай, 1986. – 296 с.

Уланчук В. С. Напрями підвищення ефективності зерновиробництва 4.

Черкащини / В. С. Уланчук, В. В. Оникієнко // Економіка АПК. – 2011. №

–5. – С. 31.

5. Basavaraj G. Availability and utilization of pearl millet in India / G. Basavaraj, P. Parthasarathy Rao, S. Bhagavatula, W. Ahmed // Journal of SAT Agricultural Research. – 2010. - № 8. – Р. 1–6.

УДК 615. 015.8: 577.18: 579.22

–  –  –

ПОЯВА РЕЗИСТЕНТНИХ ДО АНТИБІОТИКІВ МІКРООРГАНІЗМІВ:

ПРИЧИНИ, ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

З’ясовано основні причини появи виникнення резистентності бактерій до антибактеріальних препаратів. Встановлено, що головними джерелами резистентних мікроорганізмів до антибіотиків є великі лікарні, шпиталі, тваринництво, використання миючих засобів з антибактеріальними компонентами.

Ключові слова: резистентність, стійкість, плазміни, мутації, антибіотики, R-фактори.

Постановка проблеми. В останні роки наша країна зіткнулася з проблемою, вже відомою на Заході: через широке неконтрольоване застосування антибіотики стають все менш дієвими. Все частіше хвороботворні бактерії виявляються резистентними до ліків, а значить дуже небезпечними.

Мета і завдання. Метою наших досліджень було з’ясування причин появи резистентності мікроорганізмів до антибіотиків та шляхів її подолання.

Результати досліджень. Резистентність бактерій до антибактеріальних препаратів може бути природною або набутою.

Природна резистентність – це генетично обумовлена відсутність чутливості мікроорганізму до антимікробних засобів (наприклад, стійкість вірусів до антибіотиків, грамнегативних бактерій до бензилпеніциліну, анаеробних бактерій до цефалоспоринів 1-го покоління).

Набута стійкість виникає в результаті мутації окремих штамів бактерій і селекції стійких клонів мікроорганізмів, або внаслідок позахромосомного (плазмідного) обміну генетичною інформацією між окремими бактеріальними клітинами.

Купить саженцы и черенки винограда Более 140 сортов столового винограда.

До антибактеріальних засобів з близькою хімічною структурою може виникати повна або часткова перехресна резистентність. Наприклад, пневмококи, стійкі до еритроміцину, резистентні також до інших 14- і 15членних макролідів (кларитроміцин, рокситроміцин, азитроміцин). Навпаки, ця стійкість у більшості випадків долається при призначенні 16-членних макролідів, наприклад, спіраміцину або мідекаміцину.

Відомі наступні механізми розвитку бактеріями стійкості до антибактеріальних препаратів:

зміна проникності клітинної стінки бактерій для антимікробного засобу;

активне виштовхування антибіотика з мікробної клітини (таку здатність має епідермальний стафілокок відносно макролідів);

зміна структури компонентів бактеріальної клітини, які є мішенями для антибактеріальних препаратів (наприклад, білків, що зв’язують пеніцилін, у результаті чого втрачається або знижується здатність сполучатися з ними беталактамних антибіотиків);

вироблення бактеріями певних ферментів, які порушують будову медикаментів (наприклад, бета-лактамаз, що руйнують бета-лактамне кільце пеніцилінів, цефалоспоринів та інших бета-лактамних антибіотиків, що тягне за собою інактивацію ліків).

Резистентні штами мікроорганізмів виникають при зміні генома бактерійної клітини в результаті спонтанних мутацій. Останні не пов’язані зі спрямованою дією на ДНК бактерії антибактеріальних препаратів, які відіграють роль лише селективних агентів. Спонтанні мутації відбуваються з низькою частотою, приблизно одна мутація на 108–109 мікробних клітин протягом однієї клітинної генерації. Однак, при величезній кількості клітин у бактеріальній популяції вірогідність виникнення в якомусь гені мутації, що призведе до перетворення чутливих до даного лікарського препарату клітин у резистентні, досить значна. В окремих випадках у результаті мутації лише в одному локусі генома бактерійна клітина після першого контакту з хіміотерапевтичною сполукою набуває стійкості до високих концентрацій препарату.

Швидкість розвитку і ступінь вираженості стійкості пов’язані з видом і навіть штамом збудника. Найбільш швидко і часто резистентність до антибактеріальних препаратів виникає у стафілококів, ешеріхій, сальмонел, мікоплазм, протея, синьогнійної палички. Серед пастерел, клостридій, стрептококів групи А, збудників сибірки і гемофільних паличок резистентні штами виділяють порівняно рідко.

Генетичною основою резистентності є наявність у бактерій позахромосомних факторів стійкості до лікарських речовин – плазмід і транспозонів. Плазміди – позахромосомні елементи, що являють собою ковалентнозамкнені кільця ДНК, здатні автономно реплікуватися в бактерійній клітині. В клітині може знаходитися кілька плазмід, що відповідають за різні властивості мікроорганізмів (резистентність, коліциногенність, токсичність).

Бактерійні плазміди, пов’язані з переносом маркерів лікарської стійкості в процесі кон’югації клітин, отримали назву Плазміди R-факторів.

резистентності R (кон’югуючі) складаються з двох компонентів – фактора переносу стійкості RTF (забезпечує передачу генетичної інформації) і r-фактора (відповідає за резистентність до антибіотиків). В окремих випадках r-фактори (некон’югуючі плазміди) існують у бактерійних клітинах самостійно.

Міжбактерійне перенесення таких r-факторів може здійснюватися через їх мобілізацію і коінтеграцію з кон’югуючими плазмідами. R-фактор одночасно може містити 1–10 і більше детермінант стійкості до різних антибактерійних сполук.

Транспозонні елементи – це фрагменти ДНК, які вільно переміщуються від одного реплікона до іншого. Вони визначають різні фенотипові ознаки бактерійної клітини, зокрема антибіотикорезистентність, і сприяють переносу детермінант стійкості до антибіотиків між хромосомою, плазмідами і фагами.

Транспозони можуть переміщуватися в межах одного виду, а також потрапляти в нові види і роди мікроорганізмів [2].

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда Более 140 новейших сортов. Доставка по Украине. Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10

Здатність R-факторів передаватися від клітини до клітини шляхом кон’югації або трансдукції пояснює швидке поширення їх по мікробній популяції. Нерідко в результаті автономної реплікації в одній клітині знаходяться десятки копій плазмід, що сприяє швидкому розвитку позахромосомної резистентності.

При трансдукції детермінанти стійкості до антимікробних препаратів переходять від клітини до клітини за допомогою бактеріофага, який відіграє роль перенощика. Фагова трансдукція відіграє важливу роль у поширенні лікарської стійкості у грампозитивних мікроорганізмів, особливо стафілококів і стрептококів.

Перенесення плазмід при кон’югації здійснюється за допомогою статевих пілей при встановленні контакта між двома клітинами. При цьому в донорській клітині (R+) відбувається реплікація плазмідної ДНК, один ланцюг якої проникає в реципієнтну клітину (R-), де утворює нову плазміду. Якщо плазміди інтегровані з хромосомою, то при кон’югації можливе захоплення генетичного матеріалу з хромосоми плазмідної ДНК. При цьому можуть передаватися детермінанти резистентності, локалізовані в хромосомі.

Мікроорганізми, стійкі до одного антибіотика, одночасно стійкі і до інших антибіотичних речовин, подібних до першого за механізмом дії. Це явище називається перехресною стійкістю. Так, мікроорганізми, що стали стійкими до тетрацикліну, одночасно набувають стійкості до хлортетрацикліну та окситетрацикліну [3]. Випадки множинної стійкості до лікарських препаратів зафіксовані у таких збудників інфекційних захворювань, як пневмококи (пневмонія, менінгіт, інфекція середнього вуха), золотистий стафілокок і стрептокок (дитячі інфекції вуха), криптоспоридії (діарея), ентерококи (кишкові та інфекції ран), мікобактерії (туберкульоз), грибкові інфекції.

В останні роки все частіше спостерігаються випадки неефективності так званих антибіотиків резерву, тобто найбільш сильних (і з найбільш серйозними побічними ефектами), які застосовують лише у найважчих випадках. Так, наприклад, у лікарнях США зафіксоване зростання несприйнятливості до ванкоміцину з 1989 по 1993 роки у 20 разів.