«БУКОВІ ПРАЛІСИ ТА ДАВНІ БУКОВІ ЛІСИ ЄВРОПИ: ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА СТАЛОГО ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛИ Міжнародної науково-практичної конференції Україна, м. Рахів, 16–22 вересня 2013 року ...»
В Албанії, на заході Балканського півострова, є 4 Національні Парки (Лура, Тет, Ялина Хотова і Ялина Дренова) з загальною площею близько 6 000 га. Тут наявні переважно змішані хвойно-широколистяні ліси з переважанням Pinus, Picea та Quercus, але у вигляді фрагментів зустрічаються також фрагменти букових лісів.
Тим часом в Боснії й Герцеговині є 3 Національні Парки і 3 Природних Парки з загальною площею близько 20 000 га, у межах яких є буково-соснові і буково-дубові ліси, але лише у вигляді фрагментів.
Проте на масивах Тисовац і Какань наявні чисті букові ліси, у тому числі праліси, у яких відмічені дерева бука трьохсотрічного віку (Ballian et al., 2003).
В Македонії на схилах гір Пінда і Родос наявний один Національний Парк Маврово площею близько 73 000 га, причому у складі рослинності наявні як хвойні, так і букові ліси.
В Україні масиви природних букових лісів зосереджені переважно у Карпатах і на прилеглих територіях, але є також на Поділлі, у РозточчіОпіллі, Придністров’ї і частково у Криму (переважно з Fagus orientalis).
Оскільки наявні серйозні результати сучасних досліджень цих лісів в національних парках і заповідниках, нам здалося більш доцільним послухати повідомлення на цю тему інших авторів, а нам варто підсумувати стислий огляд наявності і стану букових лісів у країнах Європи з акцентами на природних об’єктах з участю бука – як уже включених до почесного Списку Світового надбання ЮНЕСКО (перша група об’єктів), так і кандидатів до такого включення (друга група).
Перша група охоплює Національні Парки Озера Плітвіце (Хорватія, 1979), Національний Парк Дурмітор (Чорногорія, 1980), Національний Парк Пірин (Болгарія, 1983) й уже згадану номінацію «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» (Карпатський біосферний заповідник і Ужанський Національний Парк, Україна; Національний Природний Парк Стужиця, Словаччина і 5 Національних Парків – Хайніг, Ясмунд, Мюріц, Західний Грюмзінгер, Келервальд, Німеччина, 2011).
Тим часом друга група природних об’єктів включає кандидатів на статус Світового Надбання ЮНЕСКО: Татранський Національний Парк, Буковські Верхи (Словаччина), Палава, Білі Карпати (Чехія); Гроссес Вальсерталь (Австрія); Центральний Балкан (Болгарія); Національні Парки Біоградська Гора (Чорногорія), Фрушка-Гора (Сербія).
В останній час до розгляду в ЮНЕСКО готується третя група об’єктів під назвою «Європейська всесвітня спадщина букових лісів»
(Гамор, 2012), до якої мають ввійти букові ліси на територіях Австрії, Болгарії, Греції, Іспанії, Італії, Румунії, Сербії, Словенії, Франції, Хорватії, Швейцарії та деяких інших країн.
1. Гамор Ф. Європейський процес збереження букових лісів. – Зелені Карпати, № 1-2, 2012. – Ужгород. – C. 9-10.
2. Ballian D., Cengic I., Visnjic C., Vojnikovic S., Kunovac S., Ibrahimspahic A., Trestic T. Comparison of the structures of the protection beech forests Tisovac and the primary beech forest Kakanj. In: Natural Forests in Temperate Zone of Europe.
– Values and Utilization. Birmensdorf-Rakhiv, 2003. – P. 160-161.
3. Brzezicki B. Long-term dynamics of a natural stand”s composition and structure: a case sudy in the Bialowieza National Park, nort-eastern Poland. In: Natural Forests in Temperate Zone of Europe. – Ibid., 2003. – P. 42-43.
4. Fratila E.-C. Structural characteristics of a virgin beech forests in south-western Romania. In: Natural Forests in Temperate Zone of Europe. – Ibid, 2003. – P. 184Gilg O., Schwoehrer C. Protection and conservation of old-growth forests. – Ibid., 2003. – P. 70-71.
6. Girgin V. et al. Les Forets Vierges de Roumanie. Foret, Wellone, 1984.
7. Johann E. From forest utilization to forest conservation: historical development of natural forest reserves in the Southern Limestone Alps of Austria. In: Natural Forests in Temperate Zone of Europe – Values and Utilization. Birmensdorf-Rakhiv, 2003. – P.
80-81.
8. Korpel S. Pralesy Slovenska. Veda. – Bratislava, 1989. – 238 p.
9. Kweczlich I. Permanent sample plots in a case study in “Bukowa Gora” Forest Reserve in the Roztoczanski National Park, Poland: In: Natural Forests in Temperate Zone of Europe – Values and Utilization. Birmensdorf-Rakhiv, 2003. – P. 80-81.
10. Parviainen, J. Strict forest reserves in Europe – efforts to enhance biodiversity and strengthen research related to natural forests in Europe. 1999. In: Parviainen, J., Little, D., Doyle, M., O’Sullivan, A., Kettunen, M., Korhonen, M., (eds) Research in Forest Reserves and Natural Forests in European Countries – Country reports for COST Action E4: Forest Reserves Research Network. EFI Proceedings 16, 1999. – p. 7– 33.
11. Parviainen J. Virgin and natural forests in the temperate zone of Europe. In: Natural Forests in Temperate Zone of Europe – Values and Utilization. BirmensdorfRakhiv, 2003. – P. 28-29.
158
12. Philip’s Consice World Atlas. Tenth Ed. Roy. Geogr. Soc. – 128 Photos, 223 p. – 2000.
13. Volouk, I. et al., High Tatras National Park – Biosphere Reserve, Gradus, Martin, 1994. – 554 pp.
14. Volouk,I. National Parks and Biosphere Reserves in Carphatians – The Last Nature Paradises. ACANAP, Tatransk Lomnica, 1999. – 248 s.
15. Volouk,V, I., The geobiocenological research in the natural forest ecosystems of the Carpathian protected areas. The monographical studies on national parks (3).
State nature conservancy Bansk Bystrica, 2003. – 122 pp.
16. Охраняемые леса с участием бука европейского. – Режим доступу:
dic.academic.ru
17. Список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО. – Режим доступу:
ru.wikipedia.org УДК 582.28+582.24+57.06:502.7
КСИЛОТРОФИ БУКОВИХ ПРАЛІСІВ КАРПАТСЬКОГО
БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА
Izhyk H.V., Chernyavsky M.V. Xylotrophe of beech virgin forests of the Carpathians Biosphere Reserve. The results of the research of the wood-destroying fungi – xylotrophe of beech virgin forests are presented for the Uholka division of the Carpathians Biosphere Reserve. The systematical and ecologo-cenotical structure of wood-destroying fungi – xylotrophe is observed. As a result of mycological examination it was revealed 47 species of fungi found on dead wood of beech, belonging to 22 families.
Вступ. Лісові фітоценози мають важливе значення в підтриманні стабільності екосистем, виконуючи водо- і кліматорегулювальну роль, забезпечуючи господарські, санітарно-гігієнічні, рекреаційні та інші функції. Вони є ключовими рослинними угрупованнями для збереження ландшафтної і, особливо, біотичної різноманітності організмів, у тому числі грибів [8].
У складі мікобіоти лісових фітоценозів істотною за кількісним та якісним представництвом є фракція дереворуйнівних грибів, зокрема ксилотрофів. Роль їх у лісових фітоценозах неоднозначна. З одного боку, як збудники кореневих і стовбурних гнилей, ксилотрофи, у першу чергу, можуть негативно впливати на фітосанітарний стан насаджень. З іншого боку, вони є деструкторами мертвої органічної речовини (відпаду);
плодові тіла і міцелій, яких є важливим елементом у харчових ланцюгах багатьох, пов’язаних з деревиною видів комах. У пралісах ксилотрофи – невід’ємна складова екосистеми, яка підтримує її стійкість і стабільність.
Крім того, деякі види цих грибів можуть бути використані як індикатори нетрансформованих антропогенним навантаженням лісових екосистем [8].
На розселення дереворуйнівних грибів впливає ряд факторів оточуючого середовища, першість серед яких належить субстрату. При цьому важливим є не тільки вид деревної рослини, а й стан субстрату – живе дерево, сухостій, вітровал, пні. Функціональна роль грибів у підтриманні стабільності букових пралісів вивчена недостатньо, а тому для розуміння цього процесу потрібні спеціальні дослідження.
Метою нашої роботи було дослідження видового складу ксилотрофних грибів і їх ролі у розкладі мертвої деревини в Угольському буковому пралісі Карпатського біосферного заповідника.
Об’єкти та методика дослідження. Об’єкт дослідження – ксилотрофні гриби букових пралісів Угольського природоохоронного 160 науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника.
Збирання ксилотрофних грибів на території Угольського букового масиву проведено з липня по жовтень 2012 р. маршрутно-експедиційним методом. Для кожного зразку зазначалася інформація про локалітет, характер оселища та субстрат. Частоту трапляння плодових тіл оцінювали за шкалою М.М. Галахова, що була адаптована до макроміцетів Л.А. Саричевою [6] і доповнена нами таким чином, що таке оцінювання проведено для кожного дерева по всій його довжині – від відземка до вершини з врахуванням кількості видів, що заселяють стовбур. Визначення мікологічного матеріалу здійснено за методикою А.С. Бондарцева [1]. Систематичний аналіз виявленої в Угольському буковому масиві видової різноманітності ксилотрофних грибів здійснено за «Визначником грибів України» [4] та «Атласом грибів України» [3].
Систематичні таксони приймали за М.Я. Зеровою [4] та В.П. Ісіковим [5].
Результати дослідження та їх аналіз. В Угольському заповідному масиві існують оптимальні екологічні умови для росту бука. Тому основну площу займають моно- і олігодомінантні бучини клімаксового характеру, які на вапняках відзначаються високою вітальністю. Ценотичне ядро формації – евтрофні бучини: бучина підмаренникова (Fagetum galiosum), зубницева (F. dentariosum), безщитникова (F. athyriosum) та ожинова (F.
rubosum hirtae) [7].
У 1998 році нами закладено 7 стаціонарних пробних площ, які охоплюють типові фази і стадії розвитку пралісів. У розвитку цих пралісів виділено сім фаз розвитку: відновлення, молодого лісу, жердняка, оптимальна, вибіркового лісу, старіння, розпаду, які циклічно чергуються.
Їм притаманні специфічна вікова, породна і просторова структура деревостанів. Складний характер формування букових пралісів проявляється в диференціації дерев по габітусу і за параметрами морфологічних ознак, з одного боку, і в нерівномірності просторової структури – з другого. Ці особливості розвитку деревостанів є результатом змінності різного роду факторів і мозаїчності ґрунтово-гідрологічних умов, нерівномірності розташування дерев і, внаслідок спадкової неоднорідності,
– різко вираженої різниці у часі індивідуального проходження деревами одних і тих же темпів розвитку. Розчленування масиву пралісів на окремі стадії і фази є умовним. Всі деревостани навіть у межах окремих фаз є абсолютно різновіковими. Коливання віку сягає загалом від 10 до 340 років. Середній вік деревостанів кожної з фаз є наступним: відновлення – 15 років, молодого лісу – 30, жердняка – 80, оптимальної – 240, вибіркового лісу – 250, старіння – 260 та фази розпаду – 300 років. Отже, від відновлення до розпаду букові праліси проходять цикл розвитку, який сягає 10-340 років і в середньому він триває близько 300 років [9].
За видовим складом досліджувані праліси є практично монодомінантними. Лише на пробній площі у фазі розпаду у верхньому наметі букового деревостану є два дерева Quercus petraeа, а на пробній площі, де домінує жердняка – п’ять дерев Fraxinus excelsior. На решті ділянок домішкою виступає явір (Acer pseudoplatanus). У другому ярусі у фазі жердняка є невелика домішка клена гостролистого, а у фазі розпаду – граба. Наявність цих видів пояснюється просто: деревостани вказаних фаз розвитку знаходяться на дещо нижчій гіпсометричній висоті, а тому тут вони є звичною домішкою.
Трав’яний і моховий покрив не є надто різноманітним. Його складають 35 видів. Типовими індикаторами тут є: Dentaria bulbifera, Dentaria glandulosa, Dryopteris Linneana, Phegopteris connectilis, Polypodium vulgare, Rubus hirtus, Mercurialis perennis, Circaea alpina, Dryopteris austriaca, Polystichum aculiatum, Usnea dasypoga, Galeopsis tetrahit, Cinclidium stygium, Veronica montana, Phyllitis scolopendrium, Stachys sylvatica, Pleurozium undulatum, Galeobdolon luteum. Проективне покриття – у межах 10-20 %, оскільки зімкнутість намету деревостанів є висока. Переважаюча асоціація – бучина підмаренникова (Fagetum galiosum).
Лімітуючим фактором процесу відновлення і нормального розвитку підросту в букових пралісах є надзвичайно висока зімкнутість їх намету, яка обумовлює недостатній доступ світла і тепла до поверхні ґрунту. Через це погіршуються процеси мінералізації лісової підстилки, відбувається накопичення її маси, що перешкоджає проростанню, вкоріненню і виживанню паростків бука. Тому природне відновлення бука в пралісах характеризується як імпульсивне і стимулюється екзогенними процесами.
Головним пусковим механізмом природного поновлення і сукцесій є локальні дрібноділянкові порушення структури деревостанів та імпульсні фактори (передовсім снігові лавини). Серед біотичних факторів значне місце посідають ураження деревини бактеріями, грибами і комахами. У чистих букових пралісах, де деревина товстих буків розкладаються протягом 10-30 років, частка мертвої деревини становить щонайменше від 5 до 10 відсотків від загального запасу деревостану. Наявність великих, товстих дерев, як і висока частка мертвих дерев та відпаду, є найхарактернішими ознаками пралісів [7, 9].
Обсяг відмерлої деревини коливається і у середньому складав у 1998 році 76 м3/га, а іще через 10 років – 126 м3/га. Вона знаходиться на різних стадіях розкладу – від ще стоячих сухих дерев до хмизу і деревної потерті, що лежить на поверхні ґрунту.
Мертва деревина слугує середовищем існування, захистом та джерелом живлення для птахів, кажанів та інших ссавців, однак особливо важлива вона для малопомітної більшості видів, що живуть у деревині:
комах, особливо жуків, грибів, лишайників. Очевидна необхідність мертвої деревини для тих видів живих організмів, які в ній мешкають або для яких вона слугує місцем розмноження. Деревина відмерлих дерев є середовищем існування для багатьох видів грибів, комах та інших живих організмів, причому для багатьох з цих видів важлива не тільки наявність 162 мертвої деревини, але і її розмір (діаметр стовбурів відмерлих дерев), породний склад, кількість.
За літньо-осінній період 2012 року на досліджуваній території на мертвих деревах бука нами виявлено і визначено 47 видів дереворуйнівних грибів, систематичний список яких наведений в табл. 1.
Таблиця 1 Дереворуйнівні гриби і їх приуроченість до ослабленої і відмерлої деревини бука К-ть № Субстрат Види грибів видів Живі ослаблені дерева, 1 Ischnoderma resinosum (Fr.) Karst.
вітровальні дерева Живі ослаблені дерева, 2 Oudemansiella mucida (Fr.) Hoehm.
«