«БУКОВІ ПРАЛІСИ ТА ДАВНІ БУКОВІ ЛІСИ ЄВРОПИ: ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА СТАЛОГО ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛИ Міжнародної науково-практичної конференції Україна, м. Рахів, 16–22 вересня 2013 року ...»
Граб у складі місцевих лісових формацій займає значну долю і суттєво впливає на формування лісової рослинності нижніх ярусів, а також на формування сезонних фауністичних комплексів. Саме граб Carpinus betulus, і меншою мірою такі листяні породи, як вяз Ulmus laevis, клени Acer platanoides, Acer pseudoplatanus липа Tilia cordata, ясен Fraxinus excelsior, вільха Almus glutinosa своїм плодоношенням забезпечують значне різноманіття тварин у зимовий період року. Багате різноманіття листяних порід дерев у цій біогеографічній області сприяє формуванню тут зимових ареалів багатьох птахів та інших хребетних тварин, що своїми трофічними ланцюгами повністю пов’язані з плодами дерев.
Чагарниковий лісовий ярус утворює значне різноманіття видів, але тільки суцільно густий всіляко сприяє відтворенню мисливської фауни великих ссавців, як копитних, так і хижих. Незначна частина чагарників є вічнозеленими рослинами і взимку зберігають зелене листя під снігом, що має дуже важливе значення для виживання ряду видів копитних ссавців у зимових умовах. У підліску переважають: ліщина Corylus avellana, крушина Frangula alnus, горобина Sorbus aucuparia, а ці чагарники також мають важливе значення для живлення багатьох видів хребетних тварин, особливо для ряду мігруючих лісових птахів Значна частина ссавців в умовах згаданої біогеографічної зони мають здатність та потребу у заляганні у зимову сплячку (єнотовидна собака Nyctereutes procyonoides, борсук Meles meles, вовчок сірий Glis glis, рукокрилі Vespertilioniformes та деякі інші). Тому для збереження цих видів часто потрібні спеціальні заходи охорони, які полягають у застереженні працівників лісового та сільського господарства, туристів від необережного поводження у природних біотопах цих тварин.
В минулому столітті дослідження фауни хребетних тварин в південній частині Розточчя проводились польськими зоологами, які детально вивчали фауну та створювали місцеві фауністичні колекції (Bayger, 1909; Niezabitowskie, 1890; Godyn, 1938). Після Другої Світової війни зоологічні дослідження на південному Розточчі продовжили вчені Львівського університету та Львівського лісотехнічного інституту (Татаринов, 1973; Гузій, 1991, 1998).
В старих бучинах та букових пралісах багатим на видовий склад є лісовий комплекс птахів де серед хижих птахів домінують яструб великий Accipiter gentilis, канюк звичайний Buteo buteo, підсоколик великий Falco subbuteo. До рідкісних видів, що занесені до Червоної книги, розміри місцевих популяцій помітно скоротились (змієїд Circaetus gallicus, орел-карлик Hieraaetus pennatus), але незначною мірою зростає чисельність підорлика малого Aquila pomarina. Чисельність орланабілохвоста Haliaetus albicilla у продовж 20 років залишається сталою (Gorban, 1985) і на території заповідника щорічно одна пара успішно виводить 1-2 молодих.
До лісових видів місцевих давніх букових лісів із сталою чисельністю популяцій в останні два десятиліття відносяться: слуква Scolopax rusticola, дятел середній Dendrocopos medius, сова сіра Strix aluco, жовна чорна Dryocopus martius, дрізд-омелюх Turdus viscivorus, щеврик лісовий Anthus trivialis, синиця чорна Parus ater. У таких лісових 82 видів як: припутень Columba palumbus, одуд Upupa epops, крутиголовка Jynx torquilla, крук Corvus corax – чисельність помітно зростає і вони поширюються по всьому Розточчю. Щорічно чисельність скорочується або помітно коливається у голуба-синяка Columba oenas, горлиці звичайної Streptopelia turtur, зозулі Cuculus canorus, жовни сивої Picus canus, жовни зеленої Picus viridis, синиці довгохвостої Aegithalos caudatus, снігура Pyrrhula pyrrhula, підкоришника короткопалого Certhia brachydactyla. Не регулярно, у окремі роки, в лісах південного Розточчя гніздуються: мухоловка білошия Ficedula albicollis, мухоловка мала Ficedula parva, горихвістка звичайна Phoenicurus phoenicurus. Останні види найбільш тісно пов’язані з буковими пралісами.
Завдяки збереженню на Розточчі давніх букових лісів, тут залишається зимувати багато лісових видів птахів. Взимку в урожайні роки букових та грабових горішків, для багатьох птахів ліси Розточчя є довготривалим присталищем для успішної зимівлі. Сюди, в ліси південного Розточчя прилітає зимувати багато птахів північновропейських популяцій, особливо, це дрібні горобинні птахи. Серед них:
синиця довгохвоста Aegithalos caudatus, гаїчка болотяна Parus palustris, гаїчка-пухляк Parus montanus, синиця чубата Parus cristatus, синиця чорна Parus ater, синиця блакитна Parus caeruleus, повзик Sitta europaea, підкоришник звичайний Certhia familiaris, чиж Spinus spinus, шишкар ялиновий Loxia curvirostra, снігур Pyrrhula pyrrhula, костогриз Coccothraustes coccothraustes. Також, розточанські букові ліси є важливими для зимівлі багатьох видів дятлів, що здійснюють тривалі перміщення у несприятливі сезони року: жовна сива Picus canus, жовна чорна Dryocopus martius, дятел середній Dendrocopos medius, дятел малий Dendrocopos minor.
На південному Розточчі переважно поширені лісові види ссавців, серед яких домінують гризуни Muriformes (35 % від загальної кількості ссавців регіону) та хижаки Caniformes (24 %). З лісових видів дрібних гризунів найбільш широко поширені і чисельні є мишак жовтогрудий Sylvaemus tauricus, нориця руда Myodes glareolus, ліскулька (горішковий вовчок) Muscardinus avellanarius. Саме ці види дрібних ссавців тісно пов’язані з давніми буковими лісами та пралісами. В останні роки помічено ріст чисельності вовчка сірого Glis glis, який часто трапляється у букових та буково-дубових лісах.
Дрібні комахоїдні ссавці (Soriciformes) в умовах південного Розточчя складають близько 13 % від загального складу виявлених ссавців. Серед них в лісах домінують: мідниця звичайна Sorex araneus та мідниця мала Sorex minutus. Встановлено, що у засушливі роки чисельність цих дрібних комахоїдних тварин помітно скорочується.
Серед рукокрилих Vespertilioniformes, що поширені у бучинах, найбільш чисельними на Розточчі є – вухань звичайний Plecotus auritus, нетопир малий Pipistrellus pipistrellus, кажан пізній Eptesicus serotinus.
У давніх букових лісах Розточчя за останнє десятиліття більше ніж у двічі зросла чисельність куниці лісової Martes martes. До останнього часу у букових пралісах, особливо з наявними старими поваленими деревами трапляється кіт лісовий Felis silvestris, що раніше вважався зниклим у регіоні Розточчя. Стабільною залишається лише популяція борсука звичайного Meles meles, який у місцевих листяних та змішаних лісах має особливо сприятливі умови для розмноження та зимівлі. На 10 км кв. лісів Яворівського району Львівської області нами виявлялось до 2-3 сім’ї борсуків Meles meles. Серед копитних найбільш чисельними у лісах є свиня дика Sus scrofa, та козуля європейська Capreolus capreolus, а найбільш малочисельними і навіть рідкісними – олень благородний Cervus elaphus та лось європейський Alces alces.
84 УДК 597.6+598.1(477.8) АМФІБІЇ ТА ПЛАЗУНИ ДАВНІХ БУКОВИХ ЛІСІВ
ЗАХОДУ УКРАЇНИ
Природний заповідник «Розточчя», смт. Івано-Франково, Україна Gorban L.I., Gorban I.M. Amphibians and reptiles of ancient beech forests of Western Ukraine. In ancient beech forests of Western Ukraine 10 species of amphibians and 6 reptiles are found. The pattern of exposition and distribution of many amphibians including salamanders is identified. Amphibians are the most willing to choose the southern slopes of the ancient beech forests where they hebirnate successfully due to a favorable microclimate.
Дослідження фауни амфібій та плазунів у давніх букових лісах та пралісах проводились нами впродовж останніх 30 років. Головні польові роботи виконано на території Розточчя (природний заповідник «Розточчя» та Яворівський національний природний парк), Опілля (Бібрко-Стільське горбогір’я) та в Українських Карпат. У Карпатах проводились дослідження у національному природному парку «Гуцульщина», Карпатському національному природному парку та на території Ворохтянського держлісгоспу де ще збереглись незначні за площею ділянки давніх букових лісів. Ці лісові ландшафти на заході України дуже різноманітні, а тому суттєво впливають на географічний розподіл багатьох наземних хребетних тварин, зокрема амфібій та плазунів, біологія яких тісно пов’язана з гідрологічними умовами локальних місцевостей, та з едафічними особливостями суші. Значне багатство ґрунтів, що визначаються умовами рельєфу та ландшафтними структурами, зумовлює особливості видового різноманіття земноводних та формування їх ареалів. Такі закономірності добре помічені під час проведення фауністичних досліджень представників класу Amphibia та зоогеографічного аналізу фауни хребетних у західних областях України (Страутман, Татаринов, 1957; Татаринов, 1973.).
Для прикладу, букові давні ліси Розточчя розташовані на Головному Європейському вододільному хребті, а тому тут переважна більшість лісових ділянок є відносно сухими і навіть навесні у букових лісах немає достатньої кількості навіть тимчасових водойм, що були б придатні для розмноження амфібій. Очевидно, через ці причини у букових лісах Розточчя фауна амфібій ж досить бідною, і тут домінують безхвості земноводні – 3 види, а також не чисельний звичайний тритон. В умовах національного парку «Гуцульщина», особливо заслуговує на увагу той факт, що тут в бучинах трапляються всі чотири види тритонів, а також саламандра Salamandra salamandra. З цих хвостатих земноводних – три види занесені до національної Червоної книги і ландшафтні особливості національного парку засвідчують факт, що саме тут в склались найбільш сприятливі умови для репродукції популяцій карпатської саламандри Salamandra salamandra.
Згідно останнього зоогеографічного поділу здійсненого професором Щербаком М.М., ми дотримуємось, що на заході України, що входить до Палеарктичної області, виділяється тільки три зоогеографічні округи.
Серед них Центрально Європейський з Карпатським районом у який входять чотири ділянки (Західна передгірна, Східна передгірна, Гірсько лісова, Полонинська), Східно-Європейський у який входять Східновропейська ділянка мішаного лісу з підділянкою Західного (Волинського) Полісся, а також Східно-Європейська ділянка листяного лісу та лісостепу з Дністровсько-Дніпровська (Правобережна) підділянка.
Третій, Придунайський округ, в регіоні обмежений Притиснянським районом, який у свою чергу складається тільки із Закарпатської ділянки.
Для цих територій характерні чіткі закономірності у розподілі земноводних. Зокрема для Центрально Європейського округу у Карпатському районі поширена саламандра Salamandra salamandra, яка практично не трапляється у інших зоогеографічних округах України.
Саме в умовах Гуцульщини існують найбільш сприятливі кліматичні та біотопічні умови для відтворення всієї популяції саламандри в країні і тому протягом вегетаіного сезону ми особливо уважно досліджували питання про закономірності біотопічного розподілу саламандри та особливостей осінньої міграції виду на зимівлі. Нами встановлені найбільш важливі місця для репродуктивної біології саламандри Salamandra salamandra, традиційні (можна сказати вікові) шляхи міграції виду на зимівлю та виявлені найбільш важливі місця зимівлі виду, що зосереджені у Шешорському лісництві національного парку. Ці урочища необхідно буде взяти під особливу охорону, як реліктові місця для відтворення популяції цього червонокнижного виду тварин, а тим більше, що саме в цих місцях можливе і проведення екологічного туризму, організація екологічних маршрутів, що при відповідній охороні та природоохоронних заходах, які плануються у національному парку, не буде шкодити біологічним процесам підтримки вільноживучої популяції саламандр у карпатському регіоні. Найбільш важливо, що нами встановлена закономірність експозиційного розподілу саламандр. Як виявилось, ці тварини найбільш охоче обирають південні схили з наявними бучинами, особливо праліси і давні букові ліси де вони успішно зимують за рахунок сприятливого мікроклімату, наявності різних сховищ та багатого осіннього листяного покрову.
Інші види рідкісних амфібій виявлені нами в давніх букових лісах усіх досліджуваних територій крім Розточчя. Альпійський тритон Triturus alpestris, карпатський тритон Triturus montandoni, жовточерева кумка Bombina variegata занесені до Червоної книги країни. Окрім 86 Карпатських бучин, вони виявлені нами і у бучинах Бібрко-Стільського горбогір’я. Але їх слід вважати найбільш характерними для Карпатського району, і в умовах Гуцульщини та Карпатського НПП є всі достатні умови для тривалого відтворення популяцій цих тварин.
Букові праліси виявились особливо сприятливі для кількох видів земноводних, яким притаманно значну частину річного циклу перебувати в лісових біотопах – розшукувати корм серед лісової підстилки, шукати укриття для зимівлі. До таких тварин в першу чергу належать сірі ропухи
Bufo bufo, звичайний тритон Triturus vulgaris та два види бурих жаб:
травяна Rana temporaria та гостроморда Rana arvalis. Крім звичайного тритона у більших водоймах (навіть дощових калюжах), устрічається крупніший і більш рідкісний гребінчастий тритон Triturus cristatus, але його чисельність є досить низькою і стан популяції досить тривожний.
Враховуючи той факт, що чисельність гребенястого тритона є досить низькою по більшій частині всієї країни, ми вважаємо, що цей вид необхідно пропонувати для включення у чергове видання національної Червоної книги. Не рідко у давніх букових лісах трапляється квакша Hyla arborea, але вона оселяється переважно на найнижчих ділянках бучин.
Серед рептилій, що поширені в бучинах фоновими видами є ящірка прудка Lacerta agilis і живородна Lacerta vivipara, звичайний вуж Natrix natrix, а також гадюка звичайна Vipera berus, чисельність якої переважно помітно коливається або й скорочується. Веретільниця ламка Angvis fragilis та мідянка Coronella avstriaca (занесена до Червоної книги України) є дуже рідкісними представниками плазунів у бучинах заходу України. В загальному усі види плазунів у бучинах є мало чисельними, але для прикладу гадюка звичайна, при наявності достатньої вологи в потоках у бучинах трапляється досить часто.
УДК 379.85:574:57
«