«ОЦІНКА ВПЛИВУ НА ФЛОРУ І ФАУНУ ВОДНИХ ТА НАВКОЛОВОДНИХ УГРУПОВАНЬ БУДІВНИЦТВА ПРОТИПАВОДКОВОЇ ЄМНОСТІ НА р. БОРЖАВА (ок. с. БЕРЕЗНИКИ, СВАЛЯВСЬКОГО РАЙОНУ, ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ). ...»
Вкажемо на наявність ще одного типу біотопу – рудеральних, переважно нітрофільних трав’янистих угруповань на антропогенізованих ділянках, зокрема, вздовж доріг та побіля стежок.
ВИЩА ВОДНА РОСЛИННІСТЬ. Практично нерозвинена. Зазначимо, що окремі прибережні ділянки вкриті водяним мохом Fontinalis antypiretica Hedw.
Цей водяний мох є пристанищем значної кількості гідробіонтів, котрі у інших місцезнаходженнях не зустрічаються або зустрічаються дуже обмежено.
Вивчення видового складу та структури донних та перифітонних угруповань гідробіонтів, а також нектону.
У дослідженій частині Боржави є три групи біотопів, а саме:
1 Планктонний, котрий практично не представляє інтересу для нашого дослідження, оскільки не містить сформованих угруповань гідробіонтів, а у його складі зустрічаються переважно організми, що вимиті із складу бентосу чи заплави (під час паводку).
2 Бентосний, котрий представлений прибережними косами і намивами піску, що у затонах злегка замулений. Заселяється, так-званою, псаммофільною фауною, а також інтерстиціальною (населення вертикальних ходів у піску).
3 Перифітонний (оброст), котрий характеризується утворенням специфічних угруповань на річковій гальці (каміння розміром до 10 см) і є основним, що займає до 90% площ річкового ложа; утворення епіфітосу, тобто угруповань на водній рослинності спостерігається дуже рідко, хоча вони і є виключно насиченими. Ця рослинність представлена практично виключно мохом Fontinalis antipyretica.
Вивчення гідробіоценозів проводили на трьох станціях (рис. 1), з яких перша була у верхів’ї планованої ємності, друга приблихно посередині, а третя неподалік греблі.
Зазначимо також, що значних змін тоді зазнавала і структура угруповань інфузорій, що видно на прикладі індексів біорізноманітності. Також відмітимо, що випали із угруповань здебільшого крупні види. У цій ситуації природним депо реконструкції та відновлення перифітонних угруповань є ділянки, зарослі водним мохом Фонтіналіс антипіретіка (Fontinalis antipyretica).
Численность инфузорий перифитона,
Разом із тим якихось особливо рідкісних видів чи угруповань інфузорій на обстеженій ділянці не виявлено.
Рисунок 4. Зміни сапробності донного (ISB) та перифітонного (ISP) біотопів під впливом паводка ( ст.
2).
КОРЕНЕНІЖКИ (Rhizopoda, Testacea). Зазначимо нечисленність на біотопах цієї ділянки Боржави раковинних амеб (корененіжок). Особливо чітко це спостерігається на нижній станції (у межах майбутньої греблі) № 3 де у складі перифітону представники цієї групи узагалі не виявлені. Однак у складі мікробентосу цієї станції знайдено 2-3 види корененіжок, зокрема досить рідкісний Centropyxis gibba var. gibbosa.
З фонових видів корененіжок можемо назвати Centropyxis discoides, Arcella discoidea, Cyclopyxis kahli, Centropyxis aerophila aerophila та деякі інші.
Значної ролі корененіжки на обстеженій ділянці у зоні перспективного будівництва польдеру не відіграють.
ЧЕРЕВОВІЙЧАСТІ ЧЕРВИ (Gastrotricha). Встановлено два види цих організмів, причому один досить дрібний – Chaetonotus oculifer є досить поширеним у карпатських водотоках, зокрема відомий із сусідньої з нами Польщі. У цілому дана група організмів не характеризується наявністю багатьох представників у гірських річках та потоках. Не рідкісним є і другий – Chaetonotus maximus, котрого однак виявлено лише один раз.
КОЛОВЕРТКИ (Rotifera). Встановлено до 10 видів представників червів цього типу. Серед знайдених відмітимо досить звичайних безпанцирних Philodina acuticornis, Cephalodella gibba gibba, Parencentrum saundersi saundersi, панцирних Colurella adriatica та Lecane hamata.
З дуже рідкісних назвемо знайдену вперше у межах регіону (і можливо й України) Adineta minor (станція 2).
ТИХОХІДКИ (Tardigrada). У складі мікрозообентосу та мікрозооперифітону (оброст) знайдено два види тихоходок (тардіград), а саме Hypsibius dujardini та Pseudobiotus sp. Виявлена форма першого виду є досить рідкісним варієтетом вказаного виду, оскільки характеризується примітивними ознаками, а саме: редукцією очей та спрощенням будови паличкового апарату глотки (встановлено для особин цього виду з популяцій о-ва Гренландія).
РАКОПОДІБНІ (Crustacea). На вивченій ділянці не виявлено гіллястовусих рачків. Натомість встановлено три види рачків-гарпактикоїд, зокрема досить рідкісний ендемічний для Карпат підвид Briocamptus spinulosus occidentalis та ймовірно новий для науки варієтет Bryocamptus tarnogradskyi, номінальна форма якого була описана з Кавказу. І хоч сам рачок не є рідкісним для водойм Українських Карпат, для річок він не є характерним (зустрічається переважно у невеличких потоках) і тому знаходження особини з ознаками, які можуть трактуватися на рівні особливостей нового для науки варієтету в межах верхньої Боржави є обставиною, що заслуговує на увагу. Третій з видів гарпактикоїд (Canthocamptus staphylinus staphylinus) є досить банальним для стоячих водойм і тому цікавим є його знаходження у складі обросту на моху Fontinalis.
З черепашкових рачків на піщаному біотопі встановлено Candona protzi, котрий є новим видом для фауни Закарпаття. Цей вид є кріофілом, отже статевозрілі особини зустрічаються лише в холодну пору року.
З інших груп нам також траплялися личинки комариків-хірономід, а також черви олігохети, однак лише перша група у відносно більших чисельностях.
ЕНТОМОФАУНА на вказаному відрізку р. Боржави є типовою для верхніх течій річок Закарпаття. Тут зустрічаються гірські амфібіонтні види одноденок, бабок, веснянок, волохокрильців. Виходи поверхневих вод утворюють чисельні вологі луки коло підніжжя схилів з характерною ентомофауною.
Водні твердокрилі (жуки) представлені переважно реобіонтними і реофільними видами плавунчиків (Haliplus laminatus), плавунців (Bidessus pusillus, Oreodytes rivalis, Platambus maculatus), водобродок (Ochthebius exculptus, O. gibbosus), водолюбів (Coelostoma orbiculare, Laccobius alternus, L.
gracilis, L. striatulus), жуків-ельмід (Helmis latreillei, Lathelmis volkmari).
ПРІСНОВОДНІ МОЛЮСКИ. Слід зазначити, що біотопи найбільш поширених видів звичайно розташовані на природних пасовищних угіддях.
Разом з тим оселяються і на ділянках заплавин рік з мулистими берегами, невисихаючих калюжах, періодичних водоймах, вологих ямках від копит тварин, перезволожених ділянках, запущених меліоративних каналах, заболочених ділянках, затоках річок з повільною течією і замуленими берегами.
Важливим для молюсків є роль кліматичного фактора. В житті таких видів, як малий ставковик, витушка спіральна, кулівка болотяна, кулівка рогова особливо велику роль відіграють температура і вологість.
За автентичними (раніше проведені обстеження) та літературними джерелами на обстеженій ділянці ймовірно можуть проживати близько 20 видів молюсків, зокрема ставковики: звичайний Limnaea stagnalis, видовжений Radix peregra, малий Galba truncatula та ін. З інших видів назвемо: пухирчик джерельний Physa fontinalis; аплекса мохова Aplexa hypnorum та витушки Cоretus.
Представників двостулкових молюсків (жабурниця звичайна, кулівка річкова, кулівка болотяна, кулівка рогова, горохівка річкова) в тимчасових водоймах (калюжі) не виявлено.
Серед виявлених видів молюсків на досліджуваній території досить рідкісними являються: пухирчик джерельний, аплекса мохова, витушка блискуча (Segmentina nitida), бітинелла джгутикова (Bythinella tentaculata).
РИБОПОДІБНІ. На досліджуваній ділянці р. Боржава з врахуванням даних літератури можуть зустрічатися 10 видів риб, список яких наведений у Додатку 3.
Зазначимо, що з перерахованих лише харіус є у Червоній Книзі України.
Інші види є звичайними, чи навіть численними. Разом із тим, навіть для харіуса останнім часом відмічається ріст популяцій в окремих річках, а отже реально вплинути будівництво на стан його популяції у цілому не зможе. Після завершення будівництва може відзначитися позитивний вплив на стабілізацію гідрологічного режиму, а отже й на поліпшення стану нерестилищ чи зимувальних ям, котрі не буде розмивати зимовими паводками.
Вивчення видового складу та структури контурних угруповань безхребетних та амфібіонтних хребетних.
ЕНТОМОФАУНА. На прируслових терасах живуть види, характерні для відкритих біотопів. Це чисельні представники родин турунів (Carabidae), стафілінів (Staphylinidae), пластинчастовусих (Scarabaeidae), коваликів (Elateridae), сонечок (Coccinellidae), листоїдів (Chrysomelidae), довгоносиків (Curculionidae).
Серед найбільш поширених турунів виявлено представників з родів Elaphrus, Asaphidion, Bembidion, Pterostichus, Agonum. Стафіліни представлені прибережними видами з родів Lesta, Carpelimus, Thinobius, Stenus, Dianous, Paederus, Lathrobium, Neobisinus, Gabrius, Myllaena, Falagria, Atheta, Callicerus.
Тут можна зустріти коваликів Cryptohypnus quadripustulatus, C. pulchellus, Zororchus dermestoides. Після весняних повеней видовий склад жуків поповнюється за рахунок дрифту із верхніх притоків р. Боржави.
НАЗЕМНІ МОЛЮСКИ. Одним із основних для наземних молюсків є фактор вологості. Нас цікавлять переважно психрофіли – молюски, які люблять високу вологість, наприклад: в болотах і на вологих луках, на берегах річок, на дуже вологій листяній підстилці, в мохах, під камінням.
У складі малакофауни досліджуваної території уздовж ріки Боржава Закарпатської області є багато ендеміків, зокрема: Balea stabilis, Vestia turgida, V. gulo, Macrogastra tumida, M. latestriata, Vitrea transsylvanica, Oxichilus orientalis, Trichia bielzi, Perforatella dibotrion та ін. До представників південного і чорноморського комплексу відносяться – Succinea elegans, Limax maximus, Chondrula tridens.
Зазначимо, що нетривале затоплення частини території не є катастрофою для психрофільних молюсків, які є еволюційно пристосованими до подібних впливів. Особливо сприятливими для молюсків є прируслові ліси, елементи яких зустрічаються і на досліджуваній території уздовж Боржави.
Слід зауважити, що відносно однорідні та темні лісові масиви на схилах долини Боржави, букові та буково-грабові ліси, не завжди демонструють високе видове різноманіття наземних молюсків. Багаті у якісному і кількісному відношенні угруповання цих тварин часто спостерігаються у такому лісі дуже мозаїчно: у ядрах і біля струмків, на узліссях або розріджених ділянках лісу, на скелях та у місцях виходів на поверхню вапнякових порід.
На досліджуваній території у мокрій листяній підстилці або перезволоженому ґрунті досить часто можна знайти характерні для таких біотопів гігрофільні види молюсків. Разом з тим, для більшості наземних молюсків характерним є прихований спосіб життя у гниючій деревині, листяній підстилці, під різноманітними укриттями (каміння, стовбурами повалених дерев тощо), у верхніх шарах ґрунту. Відкрито на рослинах тримаються переважно великі види молюсків (особливо з надродини Helicoidea - Слизні).
Значна кількість видів підіймається на рослини (переважно на стовбури дерев) після сильних або довготривалих дощів. У несприятливі періоди року усі молюски тримаються або у верхніх шарах ґрунту, або у місцях, безпосередньо контактуючих з ним.
Серед зібраних в регіоні дослідження молюсків є види, чутливі до антропогенних змін їх природних біотопів. Це стосується переважно стенобіонтних лісових видів, зокрема, більшості представників родини Clausiliidae. Очевидно, ці молюски будуть випадати із складу фауни цих тварин на території періодично затоплюваної ємності.
За способом живлення молюски є переважно фітофаги, тому зміни рослинного покриву внаслідок неперіодичних затоплень території можуть вплинути на структуру їх угруповань.
Немало серед них сапрофагів, зв’язаних з гниючими рештками рослин.
«